Рішення
від 23.10.2024 по справі 755/3198/23
ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/3198/23

Провадження №: 2/755/481/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Гаврилової О.В.,

за участю секретарів: Дубенко Г.В, Зілінської М.В.,

учасники справи:

представник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва - Форманюк В.В.,

представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Островський Р.С.,

інші учасники справи - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва Дейнеки Сергія Валентиновича, в інтересах держави, в особі Київської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: державний нотаріус П`ятої київської державної нотаріальної контори Наумов Віталій Володимирович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тимошенко Людмила Анатоліївна, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним правочину, скасування державної реєстрації земельної ділянки та її повернення, -

В С Т А Н О В И В:

Керівник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва Дейнека Сергій Валентинович, в інтересах держави, в особі Київської міської ради звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним правочину, скасування державної реєстрації земельної ділянки та її повернення.

Згідно заявлених вимог прокурор в інтересах Київської міської ради просить суд:

1.Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 8000000000:66:134:0012 площею 0,0090 га по АДРЕСА_1 шляхом скасування рішення державного реєстратора - державного нотаріуса П`ятої київської державної нотаріальної контори Наумова В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.06.2021, індексний номер 58839919 (з відкриттям розділу), на підставі якого відкрито розділ №2389509480000 та внесено запис № 42585101 про право власності ОСОБА_2 на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами загальною площею 12,9 кв.м по АДРЕСА_1 .

2.Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 8000000000:66:134:0012 площею 0,0090 га по АДРЕСА_1 шляхом визнання недійсним договору дарування громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 29.06.2021 укладений між ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тимошенко Л.А. та зареєстрований в реєстрі за № 320.

3.Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 8000000000:66:134:0012 площею 0,0090 га по АДРЕСА_1 шляхом скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тимошенко Л.А. від 29.06.2021, індексний номер 58987597, на підставі якого внесено запис № 42717223 до розділу №2389509480000 про право власності ОСОБА_1 на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, загальною площею 12,9 кв.м по АДРЕСА_1 , припинивши вказане право із закриттям розділу.

4.Зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 8000000000:66:134:0012 площею 0,0090 га по АДРЕСА_1 , привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.

5.Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі за кадастровим номером 8000000000:66:134:0012 площею 0,0090 га на АДРЕСА_1 та закрити щодо неї Поземельну книгу.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що 15.06.2021 державним реєстратором - державним нотаріусом П`ятої київської державної нотаріальної контори Наумовим В.В. за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію № 46229115, поданої ОСОБА_2 , прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.06.2021, індексний номер 58839919, на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відкрито розділ № 2389509480000 на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами загальною площею 12,9 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та внесено запис про право власності № 42585101 за ОСОБА_2 . Вказане рішення про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на спірне майно прийнято на підставі технічного паспорта № 182-26/05/21 від 26.05.2021, а також довідки від 26.05.2021 до технічного паспорту № 182-26/05/21 від 26.05.2021 за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно вказаної довідки, об`єкт нерухомого майна - громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (нежитлова будівля) за адресою: АДРЕСА_1 побудований в 1991 році господарським способом та має техніко-економічні показники: загальна площа - 12,9 кв.м, основна площа - 5,8 кв.м, тераса І - 2 кв.м, тераса ІІ - 2,4 кв.м, тераса ІІІ -2,7 кв.м. У подальшому, 29.06.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, загальною площею 12,9 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тимошенко Л.А. та зареєстровано в реєстрі за № 320. Цим же нотаріусом 29.06.2021 прийнято рішення про державну реєстрацію прав, індексний номер 58987597, про перехід права власності від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , номер запису про право власності 42717223. У подальшому, державним кадастровим реєстратором відділу у Нижньосігорському районі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області 05.10.2021 внесено відомості до Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:66:134:0012 за адресою: АДРЕСА_1 площею - 0,0090 га; категорія - землі водного фонду; вид використання - для експлуатації та обслуговування громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами; цільове призначення - 10.08 для культурно-оздоровчих портеб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей. Згідно пояснювальної записки до технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 для експлуатації та обслуговування громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці розміщено нерухоме майно, загальною площею 12,9 кв.м, що на праві приватної власності належить ОСОБА_1 . За доводами позову, наведене вище вказує на те, що реєстраційні дії здійснено з метою створення уявної законності набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, з метою подальшого заволодіння земельною ділянкою водного фонду шляхом створення позаконкурентних засад для прийняття Київською міською радою рішення про її надання в користування. При цьому, речові права на вказану земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав не зареєстровані. Позивач вважає, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав та державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі здійснені з порушенням законодавства, тому підлягають скасуванню, а земельна ділянка - поверненню. Прокурор вказує на те, що документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси в матеріалах реєстраційної справи відсутні. Крім того, за даними Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва № 073-9948 від 19.11.2021 Департамент не видавав та не реєстрував документів, що надають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 . А за інформацією Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 23.11.2021 № 062/14-15418 (И-2021), наданою на запит прокурора встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 нерухоме майно на праві власності не реєструвалося. Крім того, довідка від 26.05.2021 до технічного паспорту № 182-26/05/21 від 26.05.2021 на об`єкт нерухомого майна: громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (нежитлова будівля) за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі якої, в тому числі, проведена первина державна реєстрація за ОСОБА_2 права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 не є правовстановлюючим документом чи будь-яким іншим документом, який надає підстави для проведення реєстраційних дій щодо об`єкта нерухомості, а технічний паспорт є лише документом, яким оформлюється технічна інвентаризація об`єкта і який свідчить про фактичний стан нерухомості (площу, поверховість тощо) та не може слугувати підставою для здійснення державної реєстрації. При цьому, відповідно до інформації фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 № 21 від 02.12.2022, останнім технічна документація - технічний паспорт № 182-26/05/21 від 26.05.2021 на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, а також довідка від 26.05.2021 до технічного паспорту № 182-26/05/21 від 26.05.2021 на об`єкт нерухомого майна: громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (нежитлова будівля) за адресою: АДРЕСА_1 не виготовлялась, обміри за даною адресою не проводились. Крім того, в реєстраційній справі відсутні будь-які відомості про особу, яка здійснила будівництво громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Таким чином, за доводами позовної заяви, реєстрація за ОСОБА_2 права власності на об`єкт нерухомого майна здійснена шляхом надання документів, які не відповідають вимогам закону що є підставою для скасування відповідних рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав на майно. Також прокурор посилається на те, що Міністерством юстиції України встановлено, що державним нотаріусом Наумовим В.В. під час проведення реєстрації прав та їх обтяжень від 18.06.2021 № 58839919, на підставі якого у Державному реєстрі прав відкрито розділ № 2389509480000 на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, порушено вимоги п.п. 12, 41 Порядку № 1127 та ст. 10, 22, 23 Закону. Разом із тим, Київською міською радою земельна ділянка у встановленому законом порядку жодним фізичним чи юридичним особам у власність чи користування не передавалась, правовстановлюючі документи на земельну ділянку не отримувались, речові права на земельну ділянку не реєструвались. Отже, громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами загальною, розташований на земельній ділянці водного фонду по АДРЕСА_1 без оформлення правовстановлюючих документів на землю. За наведеними в позовній заяві доводами, укладення правочинів щодо самочинно збудованого нерухомого майна, а також здійснення відносно нього державної реєстрації прав, не змінюють правовий статус нерухомості як самочинно збудованого, тому ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не набули права власності на самочинно збудовану будівлю. Крім того, прокурор посилається на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є рідними братом та сестрою. Окрім цього, знаходження на земельній ділянці водного фонду, власником якої є Київська міська рада, самочинно збудованого майна істотно обмежує права власника землі, оскільки Київська міська рада у цьому разі не може використовувати земельну ділянку з максимально вигідним для себе економічним ефектом, а тому державна реєстрація нерухомого майна на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі. Враховуючи, що Київська міська рада не надавала відповідачам чи будь-яким іншим особам земельну ділянку по АДРЕСА_1 для розміщення, будівництва чи експлуатації громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, з метою захисту права власника земельної ділянки - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно, на переконання прокурора, підлягають скасуванню у зв`язку з їх невідповідністю вимогам закону. Крім того, державним кадастровим реєстратором відділу у Нижньосігорському районі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області 05.10.2021 внесено відомості до Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:66:134:0012 за адресою: АДРЕСА_1 площею - 0,0090 га; категорія - землі водного фонду; вид використання - для експлуатації та обслуговування громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами; цільове призначення - 10.08 для культурно-оздоровчих портеб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей. При цьому, Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві проведено перевірку з питань дотримання вимог земельного законодавства при відведенні (наданні, вилученні, набутті) земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:66:134:0012), за результатами якої 24.12.2021 складено Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки № 264-ДК/255/АП/09/01/-21, яким зафіксовані порушення вимог ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України, ст. 57 Закону України «Про землеустрій» та п. 23 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку проведення інвентаризації земель та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 05.06.2019 № 476. Прокурор наголошує на тому, що земельна ділянка використовується ОСОБА_1 для експлуатації та обслуговування самочинно збудованого громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, оскільки під будівництво зазначеного об`єкта нерухомості Київською міською радою земля будь-яким особам не відводилась. Враховуючи, що реєстрація в поземельній книзі земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 8000000000:66:134:0012 відбулася з порушенням вимог земельного та водного законодавства, прокурор убачає необхідність у скасуванні державної реєстрації земельної ділянки. А враховуючи, що державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на спірний об`єкт нерухомого майна проведено на підставі рішень державних реєстраторів, які не відповідають вимогам законодавства, відповідно до ст. 26 Закону, є підстави для їх скасування. Крім того, зважаючи на те, що державними реєстраторами прийняті рішення про державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна на підставі правочину, прокурор вважає за необхідне визнання його недійсним у судовому порядку. При цьому прокурор наголошує на тому, що ОСОБА_2 на законних підставах не набувала право власності на самочинно збудований на землях водного фонду громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами та як наслідок не могла у подальшому укладати із цим майном правочини, у тому числі дарувати його ОСОБА_1 , у зв`язку з чим наявні підстави для визнання недійсним договору дарування від 29.06.2021 у судовому порядку. За доводами позовної заяви, договір дарування був спрямований виключно на створення позаконкурентних умов та підстав, направлених на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, чим порушено права та охоронювані законом інтереси держави в особі Київської міської ради, як органу уповноваженого розпоряджатися землями територіальної громади міста Києва. Також у позові зазначається, що земельна ділянка сформована та використовується ОСОБА_1 під експлуатацію та обслуговування самочинно збудованого об`єкта нерухомості, право власності на який набуто з порушенням законодавства України про державну реєстрацію, а також за відсутності рішення Київської міської ради про її передачу у власність або у користування (оренду) будь-яким фізичним або юридичним особам, тому, беручи до уваги, що органами Держгеокадастру встановлено порушення під час державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:134:0012 вимог ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України, ст. 57 Закону України «Про землеустрій» та п. 23 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку проведення інвентаризації земель та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 05.06.2019 № 476, прокурор вбачає підстави для скасування державної реєстрації земельної ділянки із закриттям щодо неї Поземельної книги. Крім того, особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої особи (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків і споруд за власний кошт. З наведених підстав, за доводами позовної заяви, земельна ділянка водного фонду, яка без правовстановлюючих документів на землю використовується ОСОБА_1 для експлуатації та обслуговування громадського будинку з господарськими (допоміжними) спорудами, підлягає поверненню власнику - територіальній громаді в особі Київської міської ради шляхом приведення її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд. Крім того, у зв`язку із відсутністю рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 8000000000:66:1334:0012 у власність або у користування (оренду) будь-яким фізичним або юридичним особам, остання належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, а здійснена державна реєстрація щодо неї є незаконною та такою, що підлягає скасуванню шляхом ухвалення судом відповідного рішення.

В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями позовну заяву передано на розгляд судді Слободянюк А.В.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 березня 2023 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання. (т.2 а.с.5-7)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 березня 2023 року частково задоволено заяву позивача про забезпечення позову, накладено арешт на об`єкт нерухомого майна - громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, загальною площею 12,9 кв.м., розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2389509480000, номер запису про право власності 42717223), що на праві приватної власності зареєстрований за ОСОБА_1 (т.2 а.с.8-12)

11 квітня 2023 року на електронну адресу суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_1 , поданий представником - адвокатом Островським Р.С., в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. За доводами відзиву, згідно довідки від 26.05.2021 до технічного паспорту № 182-26/05/21 від 26.05.2021, яка була видана ФОП ОСОБА_3 , вбачається, що споруда, загальною площею 12,0 кв.м була побудована в 1991 році, про що також зазначається в позовній заяві. При цьому, згідно діючого на той час законодавства, при переході права власності на будівлю і споруду, переходить і право володіння або право користування земельною ділянкою. До 2013 року реєстрація права на об`єкти нерухомості проводилась БТІ, із видачею про це документів (витягів) або проставленням відповідних штампів (відміток) на самому документі. Право власності на нерухоме майно перейшло до ОСОБА_2 в 1991 році - в момент завершення будівництва і зареєстровано було хоч у 2021 році, на підставі технічного паспорту № 182-26/05/21 від 26.05.2021, але з додержанням вимог чинних на момент виникнення правовідносин. При цьому, земельна ділянка перейшла в користування разом із громадською будівлею, адже земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості. Також у відзиві вказується на те, що позивач посилається на п. 41 та 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, які було виключено 28.04.2021 Постановою Кабінету Міністрів України № 509, тоді як дата первинної реєстрації проведена 15.06.2021. За доводами відповідача, оскільки позиція позивача щодо визнання договору дарування недійсним полягає виключно в тому, що дарувальних не мала права на дарування нерухомого майна з причин начебто того, що воно не було набуто на законних підставах, то це, відповідно до ст. 203 ЦК України, не є підставою для визнання договору дарування недійсним, адже відсутність законних підстав володіння ОСОБА_2 спірним майном, згідно позиції відповідача, є лише припущенням позивача. Крім того, відповідач вважає, що вимоги позову про оскарження дій реєстратора підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. При цьому позивачем пропущені строки на оскарження рішення державного реєстратора, які визначені законом у два місяці, але не пізніше одного року з дня прийняття відповідного рішення. (т.2 а.с. 61-67)

Київською міською радою 06 квітня 2023 року направлені до суду письмові пояснення, в яких рада просить позов прокуратури задовольнити в повному обсязі. В поясненнях зазначається, що відповідно до матеріалів реєстраційної справи державна реєстрація права власності проведена державним реєстратором на підставі технічного паспорта № 182-26/05/21 від 26.05.2021, виданого ФОП ОСОБА_3 , а також довідки від 26.05.2021 до технічного паспорту № 182-26/05/21 від 26.05.2021 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , виданої цим же ФОП на замовлення ОСОБА_2 . Водночас, в матеріалах реєстраційної справи відсутні документи, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та підтверджують присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. При цьому така адреса не присвоювалась. Крім того, не видавались документи, що надають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, подані ОСОБА_2 для реєстрації права власності документи не є правовстановлюючими документами. Також зазначається, що Київською міською радою земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:1334:0012 у власність або у користування жодним фізичним або юридичним особам не передавалась. Отже об`єкт нерухомості є самочинним, а відповідачі не набули право власності на самочинно збудовану будівлю - громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами загальною площею 12,9 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, знаходження на земельній ділянці водного фонду, власником якої є Київська міська рада, самочинно збудованого майна істотно обмежує права власника землі. (т.2 а.с. 81-84, 95-100)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року, постановленою без видалення до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, залучено до участі у справі третіх осіб: державного нотаріуса П`ятої київської державної нотаріальної контори Наумова Віталія Володимировича, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тимошенко Людмилу Анатоліївну. (т.2 а.с.178-179)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року витребувано у державного нотаріуса П`ятої київської державної нотаріальної контори Наумова В.В. та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тимошенко Л.А. належним чином завірені копії матеріалів реєстраційних справ (нотаріальних справ) щодо прийняття оскаржуваних рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. (т.2 а.с.180-183)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 листопада 2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті. (т.3 а.с.44-46).

Розпорядженням керівника апарату Дніпровського районного суду міста Києва №26 від 01 лютого 2024 року, відповідно до п.п. 2.3.52 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл вказаної справи.

Зазначену справу передано в провадження судді Гаврилової О.В. у відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 лютого 2024 року.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02 лютого 2024 року справу прийнято до провадження судді Гаврилової О.В., постановлено проводити розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження та призначено судове засідання. (т.3 а.с.131-132)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про повернення до стадії підготовчого провадження, поданого його представником - адвокатом Островським Р.С. (т.3 а.с.187)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду, поданої його представником - адвокатом Островським Р.С. (т.3 а.с.188)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження у справі, поданого його представником - адвокатом Островським Р.С.

Представник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва - Форманюк В.В. в судовому засіданні вимоги позову підтримала в повному обсязі та просила позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, надала пояснення аналогічні доводам, наведеним у позові та підкреслила, що об`єкт нерухомості розташований на земельній ділянці водного фонду, що має особливий захист держави. Зазначила, що реєстрація права власності не відповідає вимогам закону, адже для її проведення не було подано необхідного пакету документів, а подані документи не видавались, адреса об`єкту не присвоювалась, дозвільна документація на будівництво не видавалась, БТІ реєстрацію не здійснювало, земельна ділянка жодній особі не передавалась, а самочинне будівництво не породжує права власності. Також пояснила, що реєстратора було притягнуто до відповідальності. Як наслідок, ОСОБА_2 не мала права на розпорядження майном.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Островський Р.С. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, надав пояснення аналогічні доводам, наведеним у відзиві та додатково зазначив, що з урахуванням наявних документів, не вбачається самочинного будівництва. Наполягав на тому, що оскарження дій реєстратора віднесено до компетенції адміністративного суду. Зазначав про відсутність визначених ст. 215 ЦК України відстав для визнання недійсним договору дарування, оскільки відсутність у ОСОБА_2 права розпорядження майном є припущенням прокуратури. З приводу звільнення земельної ділянки зауважив, що об`єкт вже знесений, отже немає чого повертати. Вважає реєстрацію права власності законною. При цьому пояснив про необізнаність, на підставі чого і коли ОСОБА_2 первинно було набуто право власності. Зауважив, що нотаріусом, при посвідченні правочину, все було перевірено. Також зі слів ОСОБА_1 пояснив про спорудження об`єкту в 1992 році, проте докази відсутні.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, були повідомлені про день, час та місце розгляду справи належним чином.

Київською міською радою у відзиві було викладено клопотання про розгляд справи без участі представника.

За вказаних обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності нез`явившихся учасників справи.

Суд, вислухавши пояснення представника прокуратури та представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1. ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Судом установлено та вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 263438801 від 29.06.2021 (т.1 а.с.81-82), 15.06.2021 державним реєстратором - державним нотаріусом П`ятої київської державної нотаріальної контори Наумовим В.В. за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 46229115, поданої ОСОБА_2 (т.1 а.с.54-55), прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.06.2021, індексний номер 58839919 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, загальною площею 12,9 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане рішення про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності прийнято на підставі технічного паспорта № 182-26/05/21 від 26.05.2021 (т.3 а.с.2-5), а також довідки від 26.05.2021 до технічного паспорту № 182-26/05/21 від 26.05.2021 на об`єкт нерухомого майна: громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (нежитлова будівля) за адресою: АДРЕСА_1 (т.3 а.с.7), які видані ФОП ОСОБА_3 .

Згідно вказаної вище довідки, об`єкт нерухомого майна - громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (нежитлова будівля) за адресою: АДРЕСА_1 побудований в 1991 році господарським способом та має техніко-економічні показники: загальна площа - 12,9 кв.м, основна площа - 5,8 кв.м, тераса І (30%) - 2,0 кв.м, тераса ІІ (30%) - 2,4 кв.м, тераса ІІІ (30%) - 2,7 кв.м.

29.06.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, за яким ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_1 прийняв у дар громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тимошенко Л.А. та зареєстровано в реєстрі за № 320 (т.3 а.с.20-21).

Цього ж числа нотаріусом прийнято рішення індексний номер 58987597 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 , номер запису про право власності 42717223 (т.3 а.с.26).

05.10.2021 державним кадастровим реєстратором відділу у Нижньосігорському районі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області за заявою ОСОБА_1 від 04.10.2021 та на підставі поданої ним технічної документації із землеустрою, внесено відомості (здійснено реєстрацію) до Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:66:134:0012, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 площею - 0,0090 га, вид використання - для експлуатації та обслуговування громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами; цільове призначення - 10.08 для культурно-оздоровчих портеб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей. (т.1 а.с.108-154)

Як убачається зі змісту протоколів огляду місця події від 15 серпня 2022 року та від 11 січня 2023 року, проведених у кримінальному провадженні № 42021102040000124 від 29.10.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:66:134:0012, загальною площею 0,0090 га, фактично розташована по центру озера, розташованого у парку «Перемоги», на частині земельної ділянки розташовано об`єкт нерухомого майна загальною площею 12,9 кв.м, який має вигляд пірсу із нежитловими спорудами на ньому, сам пірс та розташовані на ньому будівлі огороджені металевим парканом. (т.1 а.с. 197-201, 202-212)

При цьому, згідно інформації Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №055-28121 від 18.11.2021, наданої на запит прокуратури, в реєстрі адрес, який розроблений відповідно до положення про реєстру адрес у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 № 337/9394 та Тимчасового порядку присвоєння поштових адрес об`єктам нерухомості у місті Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25.06.2011 № 1094, не зафіксовано відомостей про документи щодо присвоєння поштової адреси - АДРЕСА_1 . (т.1 а.с.158)

Згідно інформації Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, яка викладена у відповіді від 22.11.2021 № 103/9540/35/6, адміністрація не присвоювала об`єкту нерухомого майна - громадському будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, загальною площею 12,9 кв.м, поштову адресу: АДРЕСА_1 . (т.1 а.с.155-156)

Крім того, за даними Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва, відображеними у відповіді № 073-9948 від 19.11.2021, Департамент не видавав та не реєстрував документів, що надають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність до експлуатації об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 . (т.1 а.с.157)

При цьому, в у матеріалах реєстраційної справи щодо реєстрації права власності за ОСОБА_2 відсутній запит державного реєстратора до Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (яке до 01.01.2013 здійснювало державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна на території міста Києва), щодо надання інформації про реєстрацію права власності об`єкту нерухомого майна - громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Разом із тим, за інформацією Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 23.11.2021 № 062/14-15418 (И-2021), наданою на запит прокуратури, згідно з даними реєстраційних книг підприємства, за адресою: АДРЕСА_1 нерухоме майно на праві власності не зареєстровано. (т.1 а.с.159-160)

Що стосується наданих ОСОБА_2 для реєстрації права власності документів, судом установлено, що за повідомленням ФОП ОСОБА_3 № 21 від 02.12.2022, останнім технічна документація - технічний паспорт № 182-26/05/21 від 26.05.2021 на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, а також довідка від 26.05.2021 до технічного паспорту № 182-26/05/21 від 26.05.2021 на об`єкт нерухомого майна: громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , не виготовлялась, обміри за даною адресою не проводились. (т.1 а.с.174)

Аналогічну інформацію ОСОБА_3 повідомив при допиті його як свідка в кримінальному провадженні № 42021102040000124 від 29.10.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, який також зазначив, що за допомогою у виготовленні таких документів до нього ніхто не звертався, технічний паспорт ним не виготовлявся, підписи, що на ньому містяться, йому не належать, що це за об`єкт, йому не відомо. (т.1 а.с.175-178)

Крім того, за матеріалами справи вбачається, що Міністерством юстиції України за результатами проведеної камеральної перевірки державного реєстратора - державного нотаріуса П`ятої київської державної нотаріальної контори Київського міського нотаріального округу Наумова В.В., яким прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.06.2021 № 58839919, щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами загальною площею 12,9 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , складено Акт від 21.09.2022 на підставі якого Міністерством юстиції України видано наказ № 3999/5 від 21.09.2022, яким державному реєстратору тимчасово (строком на 2 місяці) блоковано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. (т.1 а.с.169)

З Акту за результатами проведеної камеральної перевірки державного реєстратора - державного нотаріуса П`ятої київської державної нотаріальної контори Київського міського нотаріального округу Наумова В.В. від 21.09.2022 вбачається, що перевірка проводилась щодо дій державного реєстратора за результатами розгляду заяви, поданої ОСОБА_2 15.06.2021 № 46229115 та прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.06.2021 № 58839919. Перевіркою встановлено, що заявником не було подано, а нотаріусом не витребувано документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Крім того, державний реєстратор не направив запит до органу, який проводив оформлення та/або реєстрацію прав про інформацію, необхідну для державної реєстрації прав, що виникли до 01.01.2013. Таким чином, державним нотаріусом Наумовим В.В. порушено вимоги п. 12, 41 Порядку № 1127 та ст. 10, 22, 23 Закону. (т.1 а.с.170-173)

Крім того, Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства при відведенні (наданні, вилученні, набутті) земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:66:134:0012), за результатами якої 24.12.2021 складено Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки № 264-ДК/255/АП/09/01/-21, з якого вбачаються порушення вимог ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України, п. ґ) ст. 57 Закону України «Про землеустрій» та п. 23 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку проведення інвентаризації земель та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 05.06.2019 № 476. (т.1 а.с.162, 163-167)

За змістом ч. 1 та 2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. (ч.3 ст. 56 ЦПК України)

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.1, 2 ст.2 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України).

При оцінці обраного способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної вимоги може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний заявником спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу заявника; чи є спосіб захисту, обраний заявником, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний заявником спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу заявника, у цих правовідносинах вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес заявника підлягає захисту обраним ним способом.

При оцінці обраного заявником способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Надаючи правову оцінку належності обраного способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

В абзаці 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2022 року у справі № 686/4698/20 (провадження № 61-5079св21) зазначено, що: «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

За приписами ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно положень ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. (ч.1 ст. 319 ЦК України)

За змістом ст. 324 ЦК України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. 2. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно із ст. 202, 203, 204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. (ст. 319 ЦК України)

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. (ч.1 ст. 717ЦК України)

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, зокрема встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

За змістом ст. 18 вказаного Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Пунктом 40 Порядку № 1127 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин -первинної реєстрації права власності за ОСОБА_2 ) встановлено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком.

Отже, на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим Порядком № 1127, необхідних для державної реєстрації права власності, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.

У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

За змістом п. 41 Порядку № 1127 (у відповідній редакції), для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:

1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримує відомості Єдиного реєстру документів про документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, та перевіряє, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об`єкт, для подальшого відображення таких відомостей як адреси об`єкта нерухомого майна.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, також не вимагається у разі, коли адреса отримана під час реалізації експериментального проекту з присвоєння адрес об`єктам будівництва та об`єктам нерухомого майна та зазначена в документі, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. У такому разі державний реєстратор відповідно до зазначених заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що згідно з вимогами законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє відсутність суперечностей між заявленою адресою та відомостями, що містяться в Єдиному реєстрі документів.

Згідно положень п. 42 Порядку № 1127 (у відповідній редакції) для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються:

1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об`єкт, для подальшого відображення таких відомостей як адреси об`єкта нерухомого майна.

У разі коли індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р. та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених цим пунктом, можуть бути подані документи, передбачені статтею 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:

1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;

2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об`єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об`єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність.

Для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об`єктів нерухомості є необов`язковим.

За положеннями п. 53 Порядку № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельну ділянку, права власності на закінчений будівництвом об`єкт чи об`єкт незавершеного будівництва, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, у зв`язку із втратою, пошкодженням чи псуванням відповідного державного акта на право власності чи постійного користування земельною ділянкою, свідоцтва про право власності на нерухоме майно використовуються відомості з Державного земельного кадастру або Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, та паперовий носій інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації).

У разі наявності в заявника копії примірника втраченого, пошкодженого чи зіпсованого державного акта, свідоцтва про право власності на нерухоме майно подається також відповідна копія.

Державна реєстрація прав у випадку, передбаченому цим пунктом, проводиться виключно за умови встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованих речових прав на підставі таких документів у Державному земельному кадастрі чи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, або на паперових носіях інформації (в реєстрових книгах, реєстраційних справах, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації), з обов`язковим зазначенням у Державному реєстрі прав відомостей про втрату, пошкодження чи зіпсування відповідного документа.

Частиною 5 ст. 26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що адреса (крім реквізиту, визначеного п. 10 ч. 4 цієї статті) присвоюється, змінюється, коригується, анулюється: виконавчим органом сільської, селищної, міської ради - у разі, якщо об`єкт знаходиться у межах території, на яку поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради; місцевою державною адміністрацією - у разі, якщо об`єкт знаходиться у межах території, на яку не поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради, а також у разі неприйняття органом з присвоєння адреси рішення про присвоєння, зміну, коригування, анулювання адрес можуть делегуватися виконавчих органам районних в місті рад.

Нормами ст. 90, 95, 102-1 Земельного кодексу України, визначено, що право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок, землекористувачі та особи, які набули право користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав.

Згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Як вже зазначалось вище, первинна державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомості - громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (нежитлова будівля) за адресою: АДРЕСА_1 була здійснена за ОСОБА_2 нотаріусом, як державним реєстратором, на підставі технічного паспорта № 182-26/05/21 від 26.05.2021 (т.3 а.с.2-5), а також довідки від 26.05.2021 до технічного паспорту № 182-26/05/21 від 26.05.2021 на об`єкт нерухомого майна: громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (нежитлова будівля) за адресою: АДРЕСА_1 (т.3 а.с.7), які видані ФОП ОСОБА_3 . За змістом цієї довідки об`єкт нерухомого майна побудований в 1991 році. При цьому ОСОБА_3 заперечується складання та видача вказаних вище технічного паспорту та довідки.

Крім довідки від 26.05.2021 до технічного паспорту № 182-26/05/21 від 26.05.2021 в матеріалах справи немає жодного доказу, з якого б убачалось, що об`єкт нерухомості - громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (нежитлова будівля) за адресою: АДРЕСА_1 був збудований саме в 1991 році, як і відсутні докази того, що вказаний об`єкт збудований саме ОСОБА_2 .

При цьому, як убачається з протоколу огляду комп`ютерних даних від 19 квітня 2023 року та додатків до нього, в комп`ютерній програмі «Google» спірний об`єкт нерухомості фіксується та відображається лише починаючи з 2015 року. (т.2 а.с. 120-154)

Отже, посилання сторони відповідача у відзиві про те, що громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 був збудований саме в 1991 році не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи. Пояснення представника відповідача в судовому засіданні про те, що цей об`єкт споруджено приблизно в 1992 році також не підтверджені жодним доказом.

Твердження сторони відповідача про те, що ОСОБА_2 державному реєстратору були надані всі необхідні для реєстрації права власності документи спростовуються матеріалами справи, в яких наявна копія реєстраційної справи, адже нотаріусу не були надані документи, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та підтверджують присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, дані про те, що земельна ділянка була виділена ОСОБА_2 чи будь-якій іншій особі в матеріалах справи також відсутні.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності із фактом його державної реєстрації.

При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, першочерговим є встановлення підстави, на якій особа набула це право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 07.10.2020 у справі № 920/728/18.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 була проведена з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин - первинної реєстрації права власності за ОСОБА_2 ), що є підставою для скасування відповідного рішення державного реєстратора.

Згідно ч. 2 ст. 375 ЦК України, власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

За матеріалами справи вбачається, що спірна земельна ані ОСОБА_2 ані будь-якій іншій особі не виділялась.

За положеннями ч. 1 ст. 376 ЦК України, самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що слугують умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме: якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї з трьох, зазначених у ч. 1 ст. 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. (ч. 2 ст. 376 ЦК України)

Таким чином, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2719/13.

Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі №910/15993/16 дотримується позиції, що право на самочинно збудоване майно є неіснуючим, не породжує прав щодо розпорядження таким майном.

При цьому, укладення правочинів щодо самочинно збудованого нерухомого майна, а також здійснення відносно нього державної реєстрації прав, не змінюють правовий статус нерухомості як самочинно збудованого.

Таким чином, незаконно набувши право власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості, ОСОБА_2 не мала права на відчуження такого майна, в даному випадку - його дарування ОСОБА_1 .

Наведене свідчить про наявність визначених законом підстав для визнання недійсним укладеного 29.06.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору дарування громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами.

При цьому, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень права власності на нерухоме майно, набуте за договорами щодо майна, яке є самочинним будівництвом є належним способом захисту права власності огляду на висновок, викладений у постанові Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 25.03.2024 по справі № 757/19322/22-ц, а саме:

«Суди встановили, що спірну державну реєстрацію проведено щодо майна, якого не існувало, а також щодо новоствореного майна (самочинного будівництва), на яке не виникло право власності. Водночас така реєстрація порушує права та інтереси позивача, з огляду на викладене суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позову» (про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень права власності на нерухоме майно, набуте за договорами купівлі-продажу, визнаними недійсними).»

Згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення суду щодо недійсності правочину не зумовлює виникнення обов`язку скасування рішення про державну реєстрацію права власності на відповідний об`єкт.

Запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру речових прав саме на підставі рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав. За відсутності такого рішення суду реалізувати рішення суду про визнання правочинів недійсними, тобто відновити порушені права позивача, буде неможливо.»

Отже вимоги прокуратури про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами також є правомірними та ефективним способом захисту порушеного права Київської міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Статтею 3 Закону України «Про державний земельний кадастр» передбачено, що державний земельний кадастр базується на таких основних принципах як об`єктивність, достовірність та повнота відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно вимог Закону.

Так, законодавством України встановлений порядок виготовлення документації із землеустрою (в тому числі і технічної документації), вимоги до її складу.

Зокрема, ст. 9 Закону передбачено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні.

Статтею 11 Закону визначено, що відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до норм та правил, технічних регламентів.

Частиною 2 ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр», передбачено, що відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в ч. 2 ст. 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ч. 3 ст. 5 Закону України «Про Державний земельний кадастр», порядок ведення Державного земельного кадастру визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до ст. 21 Закону відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок у випадках, визначених ст. 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до ст. 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.

Відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру щодо категорії земель: на підставі відповідної документації із землеустрою, що розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі заяви власника (розпорядника, у визначених законом випадках - користувача) земельної ділянки та комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту - щодо земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється на підставі такої документації.

За змістом ст. 22 Закону документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати законодавству.

У відповідності до ст. 24 Закону для державної реєстрації земельної ділянки державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; документація із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки, в електронній формі та формі електронного документа. Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

Як вже зазначалось вище, державним кадастровим реєстратором відділу у Нижньосігорському районі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області 05.10.2021 внесено відомості до Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:66:134:0012 за адресою: АДРЕСА_1 площею - 0,0090 га; категорія - землі водного фонду; вид використання - для експлуатації та обслуговування громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами; цільове призначення - 10.08 для культурно-оздоровчих портеб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей.

Водночас, реєстрація земельної ділянки водного фонду з видом використання - для експлуатації та обслуговування громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами є неможливою з огляду на наступне.

Частиною 4 ст. 59 Земельного кодексу України передбачено, що громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Класифікатором видів цільового призначення земель, затвердженим наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 № 548, визначено види цільового призначення земель водного фонду, серед яких вид використання - для експлуатації та обслуговування громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами відсутній.

Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві в Акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки № 264-ДК/255/АП/09/01/-21 зафіксовані порушення вимог ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України, ст. 57 Закону України «Про землеустрій» та п. 23 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку проведення інвентаризації земель та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 05.06.2019 № 476.

Крім того, земельна ділянка сформована та використовувалась ОСОБА_1 для експлуатації та обслуговування самочинно збудованого громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, оскільки під будівництво зазначеного об`єкта нерухомості Київською міською радою земля будь-яким особам не відводилась.

Згідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» поземельна книга є документом Державного земельного кадастру, який містить такі відомості про земельну ділянку: а) кадастровий номер; б) площа; в) місцезнаходження (адміністративно-територіальна одиниця); г) склад угідь; ґ) цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); д) нормативна грошова оцінка; е) відомості про обмеження у використанні земельної ділянки; є) відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; ж) кадастровий план земельної ділянки; з) дата державної реєстрації земельної ділянки; и) інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також внесені зміни до цих відомостей; і) інформація про власників (користувачів) земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; ї) дані про бонітування ґрунтів.

Відповідно до ч. 4 ст. 25 вказаного закону, поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Згідно п. 60 цього Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду.

Пунктом 114 Порядку передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

Скасування державної реєстрації земельної ділянки здійснюється шляхом закриття поземельної книги з одночасним проставленням державним кадастровим реєстратором на титульному аркуші Поземельної книги в електронній (цифровій) формі електронну позначки про факт її закриття за власним кваліфікованим електронним підписом, а також проставленням на титульному аркуші Поземельної книги в паперовій формі позначки про факт її закриття за формою згідно з додатком 9 із зазначенням, окрім іншого, даних про дату її проставлення. В той же час, обов`язок до вчинення таких дій виникає у відповідного органу державної реєстрації лише після набрання законної сили судовим рішенням про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Аналогічну позицію викладено у постанові ВС від 17 грудня 2021 року справа №826/9603/17.

Частиною 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, зокрема у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Таким чином, враховуючи, що реєстрація в поземельній книзі земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 8000000000:66:134:0012 відбулася з порушенням вимог земельного та водного законодавства, що зокрема, встановлено перевіркою Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, на підставі технічної документації, яка розроблена під експлуатацію та обслуговування самочинно збудованого об`єкта нерухомості, право власності на який набуто з порушенням законодавства України, а також з урахуванням того, що Київська міська рада рішення про передачу зазначеної земельної ділянки у власність або у користування (оренду) будь-яким фізичним або юридичним особам не приймала, вбачаються визначені законом підстави для скасуванні державної реєстрації земельної ділянки та закриття щодо неї Поземельної книги.

При вирішенні даного спору, суд також ураховує, що способи захисту прав на землю передбачені ст. 152 Земельного кодексу України, згідно якої власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Крім того, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 висловила правові висновки про те, що набуття прав громадянами та юридичними особами на землі з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування вказаних земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця.

Згідно з п. 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав», застосовуючи положення ст. 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень ст. 391, 396 Цивільного кодексу України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Крім того, у постанові від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, вона, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ст. 50 Конституції України).

Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. ст.18, 19, п. «а» ч. 1 ст. 91 Земельного кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України).

Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Таким чином, користування землями водного фонду з порушенням земельного законодавства порушує права та інтереси держави в особі Київської міської ради в частині права вільного користування і розпорядження спірною земельною ділянкою.

Що ж стосується вимог позивача про зобов`язання ОСОБА_1 повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 8000000000:66:134:0012 площею 0,0090 га по АДРЕСА_1 , привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 4 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Проте, як убачається зі змісту протоколу огляду місця події від 29 травня 2024 року, проведеного у кримінальному провадженні № 42021102040000124 від 29.10.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, та фототаблиць до нього, на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:66:134:0012, загальною площею 0,0090 га, на час огляду відсутні будівлі та споруди, в тому числі, що були зафіксовані протоколом огляду від 11.01.2023. На вказаній земельній ділянці наявна частина металевої труби - сваї, вмонтованої в землю, що раніше слугувала основою для закріплення об`єкту нерухомого майна. (т.3 а.с.189-193)

На фототаблицях до протоколу також відображені дві штучні фігури, проте відомості пор те, що вони розташовані саме на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:66:134:0012 а не поруч з нею, в протоколі відсутні.

Крім того ці об`єкти: частина металевої труби - сваї та штучні фігури не будівлею або спорудою в розумінні ст. 376 ЦК України, які підлягали б знесенню на підставі ст. 212 ЗК України.

Оскільки прокурор визначає спосіб повернення земельної ділянки Київській міській раді, шляхом приведення її у придатний для використання стан саме шляхом звільнення від будівель і споруд, в цій частині вимоги позовної заяви задоволенню не підлягають, адже судом установлено, що на час розгляду справи на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:66:134:0012 вже відсутні будівлі та споруди.

Що стосується звернення з даним позовом прокурора в інтересах Київської міської ради, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Частиною 1 ст. 18 вказаного Закону передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

На території міста Києва правомочності власника нерухомого майна від імені територіальної громади здійснює Київська міська рада.

У даному випадку Київська міська рада позбавлена можливості вільно використовувати та розпоряджатися земельною ділянкою водного фонду по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:66:134:0012), внаслідок незаконної державної реєстрації права власності на нерухоме майно за вказаною адресою.

У даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що всупереч встановленому законодавством порядку без достатніх правових підстав зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна з подальшою передачею права власності на нього на підставі правочину.

Здійснення самочинного будівництва нерухомого майна на комунальній землі та проведення його державної реєстрації посягає на суспільні, економічні та соціальні інтереси держави, а також спрямовано на використання всупереч вимогам чинного законодавства земель територіальної громади міста, що порушує права та охоронювані інтереси держави в особі Київради як органу уповноваженого розпоряджатися землями міста Києва.

Внаслідок незаконної реєстрації об`єкта самочинного будівництва Київрада втратила можливість самостійно на власний розсуд раціонально використовувати та розпоряджатися земельною ділянкою водного фонду, на якій вказаний об`єкт розташований.

Відповідно до ст. 18-2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 у справі № 911/620/17 дійшов висновку, що у правовідносинах, що стосуються прав та економічних інтересів територіальної громади інтереси держави та позивача - місцевої ради, яка представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, повністю збігаються.

Порушення прав територіальної громади беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов`язку держави щодо забезпечення прав людини та гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, що потребує реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.

Прокурор, виявивши такі порушення інтересів держави, зобов`язаний вжити заходи, спрямовані на їх захист.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Водночас, Київська міська рада функції власника щодо спірної ділянки ігнорувала та вчасно не виявила факту незаконної реєстрації права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Правова позиція щодо незаконності використання прибережних захисних смуг для інших цілей, ніж встановлені законодавством, також узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, у постанові від 08.07.2020 у справі № 680/910/15-ц, постанові від 03.03.2020 у справі № 915/1402/16, від 26.02.2020 у справі № 554/10397/16, а також практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Депаль проти Франції» (заява № 34044є/02) від 29.03.2010.

Зокрема у вказаних справах Верховний Суд та ЄСПЛ зазначають, що землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування.

Прибережна захисна смуга фактично є узбережжям, що відноситься до категорії суспільної власності. При цьому будь-яке використання прибережної захисної смуги у приватних цілях закон виключає.

ЄСПЛ вказує, що «політика облаштування території охорони навколишнього середовища, де переважне значення має загальний інтерес, надає державі широку свободу розсуду». Відтак, «збереження прибережної зони, а особливо пляжів, «місць, відкритих для всіх», є прикладом місць, які вимагають особливого порядку облаштування.

При цьому, Київська міська рада достовірно була обізнана про факт реєстрації самочинно збудованого об`єкта нерухомості, а також реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, оскільки Дніпровська окружна прокуратура міста Києва зверталася до Київської міської ради з листами № 10.54-50-5807ВИХ-21 від 09.11.2021, № 10.54-50-3608ВИХ-22 від 16.08.2022 та № 10.54-50-4773ВИХ-22 від 03.10.2022, в яких містилась вичерпна інформація про факт порушення законодавства при реєстрації спірного об`єкту нерухомості за вказаною адресою, використання земельної ділянки, а також ставилося питання вжиття заходів реагування з метою усунення вказаних порушень.

Незважаючи на вказану інформацію, упродовж тривалого часу Київська міська рада жодних заходів не вживала та лише у відповідь на лист прокуратури № 10.54-50-4773ВИХ-22 від 03.10.2022 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) листом від 12.10.2022 № 057031-12288 просив Дніпровську окружну прокуратуру міста Києва звернутися з відповідним позовом до суду для захисту порушених інтересів держави.

Вказана бездіяльність Київської міської ради є підставою для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави, в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до положень п.п. 38-40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Щоб інтереси держави не залишились незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18 та від 08.02.2019 у справі № 915/20/80.

Що стосується доводів сторони відповідача про те, що дана справа віднесена до юрисдикції адміністративного суду, слід зазначити наступне.

У даному випадку спір виник із приводу порушення прав Київської міської ради, які виражаються у неможливості використання належної їй земельної ділянки по АДРЕСА_1 , внаслідок проведення незаконних реєстраційних дій на об`єкт нерухомого майна, що на ній розміщений.

Оскільки спірні правовідносини пов`язані із захистом права власності, цей спір не є публічно-правовим, а тому має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Спори про визнання незаконними та скасування рішень нотаріусів, які діяли на виконання делегованих повноважень державного реєстратора, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно розглядаються за правилами цивільного судочинства, якщо такі спори стосуються захисту цивільного права, зокрема випливають із договірних відносин, і якщо немає підстав для їх розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права в подібних правовідносинах викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 686/22063/15-ц, від 11.04.2018 у справі № 554/14813/15-ц.

Відповідно до правової позиції, вкладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, незалежно від того, чи позивач був заявником щодо вчинення оскаржуваних реєстраційних дій щодо прав власності на нерухомість та чи ці дії вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право.

Також є безпідставними наведені у відзиві доводів про те, що позивачем пропущені строки на оскарження рішення державного реєстратора, які визначені законом у два місяці, але не пізніше одного року з дня прийняття відповідного рішення.

Так, згідно положень ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Разом із тим, положенням и ч. 3 вказаної статті Закону, на яку посилається сторона відповідача у відзиві на позовну заяву, визначені строки оскарження рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації до Міністерства юстиції України та його територіальних органів.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат. (ч.1 ст. 209 ЦПК України)

У відповідності до положень ст.141 ЦПК України, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, на користь Київської міської прокуратури підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору: з ОСОБА_2 - в сумі 4 026,00 грн; з ОСОБА_1 - в сумі 6 710,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 15, 16, 202-204, 215, 316-319, 321, 324, 328, 331, 334, 375, 376 Цивільного кодексу України, статтями 58, 59, 116, 212 Земельного Кодексу України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, Законом України «Про Державний земельний кадастр», Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, статтями 2, 4, 5, 10, 12, 13, 56, 76-81, 89, 141, 209, 229, 259, 263-265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва Дейнеки Сергія Валентиновича (м. Київ, вул. Юрія Поправки, 14-А), в інтересах держави, в особі Київської міської ради (ЄДРПОУ: 22883141, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ), треті особи: державний нотаріус П`ятої київської державної нотаріальної контори Наумов Віталій Володимирович (місцезнаходження: м.Київ, вул. Машинобудівна, буд. 8), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тимошенко Людмила Анатоліївна (місцезнаходження: АДРЕСА_4 ), про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним правочину, скасування державної реєстрації земельної ділянки та її повернення - задовольнити частково.

Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 8000000000:66:134:0012, площею 0,0090 га по АДРЕСА_1 шляхом скасування рішення державного реєстратора - державного нотаріуса П`ятої київської державної нотаріальної контори Наумова В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.06.2021, індексний номер 58839919 (з відкриттям розділу), на підставі якого відкрито розділ № 2389509480000 та внесено запис № 42585101 про право власності ОСОБА_2 на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами загальною площею 12,9 кв.м по АДРЕСА_1 .

Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 8000000000:66:134:0012 площею 0,0090 га по АДРЕСА_1 шляхом визнання недійсним договору дарування громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 29.06.2021 укладений між ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тимошенко Л.А. та зареєстрований в реєстрі за № 320.

Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 8000000000:66:134:0012 площею 0,0090 га по АДРЕСА_1 шляхом скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тимошенко Л.А. від 29.06.2021, індексний номер 58987597, на підставі якого внесено запис № 42717223 до розділу № 2389509480000 про право власності ОСОБА_1 на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, загальною площею 12,9 кв.м по АДРЕСА_1 , припинивши вказане право із закриттям розділу.

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі за кадастровим номером 8000000000:66:134:0012 площею 0,0090 га на АДРЕСА_1 та закрити щодо неї Поземельну книгу.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Київської міської прокуратури (ЄДРПОУ: 02910019, місцезнаходження: м. Київ, вул. Предславинська) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4 026,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури (ЄДРПОУ: 02910019, місцезнаходження: м. Київ, вул. Предславинська) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 6 710,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 30 жовтня 2024 року.

Суддя:

СудДніпровський районний суд міста Києва
Дата ухвалення рішення23.10.2024
Оприлюднено21.11.2024
Номер документу123082502
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Судовий реєстр по справі —755/3198/23

Рішення від 23.10.2024

Цивільне

Дніпровський районний суд міста Києва

Гаврилова О. В.

Ухвала від 23.10.2024

Цивільне

Дніпровський районний суд міста Києва

Гаврилова О. В.

Рішення від 23.10.2024

Цивільне

Дніпровський районний суд міста Києва

Гаврилова О. В.

Ухвала від 23.10.2024

Цивільне

Дніпровський районний суд міста Києва

Гаврилова О. В.

Ухвала від 18.06.2024

Цивільне

Дніпровський районний суд міста Києва

Гаврилова О. В.

Ухвала від 18.06.2024

Цивільне

Дніпровський районний суд міста Києва

Гаврилова О. В.

Ухвала від 18.06.2024

Цивільне

Дніпровський районний суд міста Києва

Гаврилова О. В.

Ухвала від 18.06.2024

Цивільне

Дніпровський районний суд міста Києва

Гаврилова О. В.

Ухвала від 02.02.2024

Цивільне

Дніпровський районний суд міста Києва

Гаврилова О. В.

Ухвала від 22.11.2023

Цивільне

Дніпровський районний суд міста Києва

Слободянюк А. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні