Постанова

від 14.11.2024 по справі 480/9950/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 480/9950/23

адміністративне провадження № К/990/11146/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,

суддів: Білак М. В., Мартинюк Н. М.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Сумського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Сумського апеляційного суду на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року (головуючий суддя Шаповал М. М.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року (головуючий суддя Подобайло З. Г., судді: Присяжнюк О. В., Ральченко І. М.)

І. Суть спору

У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Сумського апеляційного суду (далі - відповідач), Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - ГУ ПФУ в Сумській області), Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила:

- визнати протиправними дії Сумського апеляційного суду та ДСА України щодо незабезпечення ОСОБА_1 під час здійснення правосуддя на посаді судді Сумського апеляційного суду у повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань на проведення видатків з виплати суддівської винагороди у період з 01 січня 2021 року по 28 липня 2023 року; допомоги на оздоровлення, виплаченої їй у 2021-2023 роках, і вихідною допомогою при звільненні у відставку у зв`язку із обчисленням посадового окладу, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді на рівні 2102,00 грн, у порушення статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»;

- зобов`язати Сумський апеляційний суд за рахунок бюджетних асигнувань на проведення видатків з виплати оплати праці, з урахуванням вже виплачених сум грошового утримання судді та сум які підлягають утриманню, як податки і обов`язкові платежі, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 : суми недоплаченої у період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення за 2021 рік, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року в сумі - 2270,00 грн; суми недоплаченої у період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення за 2022 рік, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року в сумі - 2481,00 грн; суми недоплаченої у період з 01 січня 2023 року по 28 липня 2023 року суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за 2023 рік і вихідної допомоги при звільненні у відставку із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року в сумі - 2684,00 грн;

- зобов`язати ДСА Україну забезпечити фінансування за рахунок бюджетних асигнувань виплати ОСОБА_1 утвореної заборгованості по суддівській винагороді за період з 01 січня 2021 року по 28 липня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, а саме з 01 січня 2021 року в розмірі 2270,00 грн; з 01 січня 2022 року - 2481,00 грн; з 01 січня 2023 року - 2684,00 грн, допомоги на оздоровлення за 2021-2023 роки в сумі 62095,00 грн, вихідної допомоги у зв`язку із звільненням у відставку в сумі 172854,000 грн;

- допустити до негайного виконання у межах місячної суми виплати: по суддівській винагороді за 2021 рік в сумі 16632,00 грн, за 2022 рік - в сумі 37521,00 грн; за 2023 рік - в сумі 57618,00 грн; допомоги на оздоровлення - недоплаченої суми місячного посадового окладу за 2003 рік - у розмірі 32010,00 грн та вихідної допомоги за 1 місяць в розмірі - 57618,00 грн;

- зобов`язати Сумській апеляційний суд видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із зазначенням суддівської винагороди станом на 28 липня 2023 року, яка враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці в розмірі 265716,00 грн, у тому числі: посадовий оклад 147620,00 грн; доплата за вислугу років 80 % - 118096,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що не зважаючи на зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідно у 2021 - 2023 роки, збільшення розміру суддівської винагороди позивачки не відбулося з вини відповідачів, які в цей період формували та затверджували кошторис витрат на виплату суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді на рівні 2102,00 грн у відповідності до статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік», чим тривалий час порушувалося конституційне право судді на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному Законом України «Про судоустрій та статус суддів» (стаття 135).

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи.

У період з 12 грудня 2018 року по 06 липня 2023 року ОСОБА_1 здійснювала правосуддя на посаді судді Сумського апеляційного суду.

Згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 06 липня 2023 року № 691/0/15-23 ОСОБА_1 було звільнено з посади судді у зв`язку із поданням заяви про відставку.

Наказом голови Сумського апеляційного суду від 27 липня 2023 року № 6-ОСГ ОСОБА_1 відраховано зі штату Сумського апеляційного суду 28 липня 2023 року. У зв`язку із звільненням у відставку 29 липня 2023 року позивачці була виплачена вихідна допомога у розмірі трьох суддівських винагород, виходячи із її щомісячного розміру 208 098,00 грн, на загальну суму 624 294,00 грн.

Відповідно до довідки від 28 липня 2023 року № 21, виданої Сумським апеляційним судом, убачається, що розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, складає 208 098,00 грн, в тому числі: посадовий оклад - 115 610,00 грн, доплати за вислугу років 80 % - 92 488,00 грн.

31 липня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Сумській області із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, надавши довідку від 28 липня 2023 року № 21.

Відповідно до протоколу про призначення/перерахунок від 03 серпня 2023 року і рішення від 04 серпня 2023 року № 959230822101, ГУ ПФУ в Запорізькій області призначено позивачці щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з 31 липня 2023 року по 08 жовтня 2023 року, а з 09 жовтня 2023 року довічно, яке обраховано у відсотках суддівської винагороди, зазначеної у довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 28 липня 2023 року № 21. Після призначення, виплата даної соціальної виплати проводиться ГУ ПФУ у Сумській області. Загальна сума та складові суддівської винагороди, зазначені у даній довідці обраховано як 50 прожиткових мінімумів, виходячи із розміру прожиткового мінімуму - 2102,00 грн.

Указані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Сумського апеляційного суду щодо незабезпечення ОСОБА_1 , під час здійснення професійної діяльності судді на посаді судді Сумського апеляційного суду, у повному обсязі виплати суддівської винагороди у період з 01 січня 2021 року по 28 липня 2023 року; допомоги на оздоровлення, що була виплачена у 2021, 2022 і 2023 роках і вихідною допомогою при звільненні у відставку у зв`язку, із обчисленням посадового окладу із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді на рівні 2102,00 грн. Зобов`язано Сумський апеляційний суд, з урахуванням раніше виплачених сум грошового утримання судді, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 : суми недоплаченої у період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення за 2021 рік, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року в сумі - 2270,00 грн; суми недоплаченої у період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення за 2022 рік, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року в сумі - 2481,00 грн; суми недоплаченої у період з 01 січня 2023 року по 28 липня 2023 року суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за 2023 рік і вихідної допомоги при звільненні у відставку із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року в сумі - 2684,00 грн. Зобов`язано Сумській апеляційний суд видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із зазначенням суддівської винагороди станом на 28 липня 2023 року, яка враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2023 року в розмірі 2684,00 грн, в загальній сумі 265716,00 грн, із них: посадовий оклад 147620,00 грн; доплата за вислугу років 80 % - 118096,00 грн. У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», який є спеціальним законом, як наслідок, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Водночас, Закони України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (які застосовані відповідачами при обчисленні виплат) змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів. Суди наголосили, що Закони України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. При цьому, Конституція України не надає законам про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Таким чином, суди попередніх інстанцій вважають, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року (2684,00 грн), на 01 січня 2022 року (2481,00 грн) та 01 січня 2021 року (2270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій та статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), є неправомірною.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про задоволення позовних вимог у частині визначення базового розміру прожиткового мінімуму, що повинен бути застосований при обчисленні суддівської винагороди і виплат судді. При цьому, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивачки права на нарахування суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги при звільненні в належному розмірі, що є предметом спору у цій справі.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання ДСА України забезпечити фінансування виплати заборгованості по суддівській винагороді, допомоги на оздоровлення за 2021-2023 роки та вихідної допомоги у зв`язку із звільненням у відставку, суд першої інстанції вважає такі вимоги безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню, оскільки згідно з Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, фінансування виплати суддівської винагороди окремо взятому судді не передбачена, грошове забезпечення ОСОБА_1 отримувала під час здійснення професійної діяльності судді в Сумському апеляційному суді, а тому саме цього відповідача слід зобов`язати нарахувати та виплатити позивачці недоплачене грошове утримання судді.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначив, що зі змісту апеляційних скарг ДСА України та Сумського апеляційного суду вбачається, що рішення Сумського окружного адміністративного суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог, отже, у межах розгляду цієї справи колегією суддів апеляційної інстанції надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачами частині.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

22 березня 2024 року Сумський апеляційний суд звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

V. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі Сумський апеляційний суд просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до Сумського окружного адміністративного суду.

На обґрунтування позиції скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції ухвалено постанову без урахування практики Верховного Суду, викладеної у постановах від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020 та від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 щодо застосування частин третьої, четвертої статті 148, статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також частин першої та третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Сумський апеляційний суд стверджує, що як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі відповідач окремо акцентував увагу на особливостях бюджетного процесу під час формування кошторису апеляційного суду на відповідний рік та ролі у цьому процесі ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, при виплаті суддівської винагороди, передбачених абзацом 5 статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Крім того, Сумський апеляційний суд зауважує, що судами попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи було допущено істотне порушення норм процесуального права через невірно обраний як спосіб захисту порушеного права, так і суб`єктивний склад відповідачів. Зазначає, що зі змісту резолютивних частин судових рішень, порівнюючи з вимогами позовної заяви, убачається, що суди не вдавалися до спроби правильного визначення відповідача (відповідачів) позову і належного способу захисту.

На думку відповідача, виплата суддівської винагороди має здійснюватися в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких (зокрема щодо Сумського апеляційного суду) є ДСА України, а відповідач, як розпорядник коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у своїх кошторисах.

Скаржник уважає, що висновки судів попередніх інстанцій у питаннях нарахування та виплати, саме з Сумського апеляційного суду коштів, зважаючи на відсутність достатніх мотивів для такого, недослідження питань обсягу виділених коштів на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, роль ДСА України у таких правовідносинах, є передчасними.

ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу разом з клопотанням, у якому просить закрити касаційне провадження, а у разі відмови у задоволенні цього клопотання - відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Зазначає, що в апеляційному порядку переглядалось законність та обґрунтованість рішення суду першої частини лише в частині задоволених позовних вимог, при цьому судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ДСА України не було предметом апеляційного перегляду. Щодо суті спору, позивачка наголошує, що суди першої та апеляційної інстанції правильно зазначили, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у судді права на нарахування суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги при звільненні в належному розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Сумський апеляційний суд подав до Верховного Суду додаткові пояснення, у яких зазначає, що стягнення коштів з державних органів здійснюється в межах відповідних бюджетних призначень (КПКВК 0501020 «Забезпечення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя») шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів». Водночас, обсяг фінансування рахунку КПКВК 0501020 визначається за відповідною методикою в межах граничних видатків, з метою забезпечення стабільної роботи державного органу, натомість обсяг фінансування рахунку КПКВК 0501150 визначається виходячи з поточної ситуації (кількості судових рішень на виконанні, здатності держави в межах наявного фінансового ресурсу відшкодовувати шкоду).

26 квітня 2024 року та 04 липня 2024 року на адресу Верховного Суду надійшли заяви ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження на підставі статті 339 КАС України, вмотивовані тим, що оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не було предметом апеляційного перегляду, тому не може бути предметом касаційного оскарження за зверненням особи, яка не скористалася своїм правом і не оскаржила рішення суду першої інстанції у повному обсязі. При цьому, позивачка посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену, зокрема в ухвалі від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 та постанові від 22 травня 2024 року у справі № 227/2301/21, де Суд зазначив: «… в касаційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення першої інстанції в цілому (крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України) або рішення суду в частині, які були предметом перегляду в апеляційному порядку, незалежно від того, за скаргою якого учасника судового провадження вони переглядалися. У разі ж якщо судове рішення першої інстанції або рішення у якійсь частині не переглядалися апеляційним судом, приписи пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України виключають можливість касаційного оскарження такого рішення або його відповідної частини».

Інші учасники справи відзив на касаційну скаргу не подавали, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частинах першій і другій статті 55 Основного Закону України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Так, за змістом частини третьої статті 2 КАС України, основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Відповідно до статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Як передбачено частинами першою та четвертою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Межі перегляду судом апеляційної інстанції визначені статтею 308 КАС України, за змістом частин першої, третьої та четвертої якої вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Поряд з цим, відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частинами першою, другою статті 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема: 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Водночас, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102,00 грн.

Крім того, відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 149 Закону № 1402-VIII).

Положеннями частини першої та пункту 1 частини 2 статті 22 Бюджетного кодексу України визначено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, зокрема ДСА України.

За змістом частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України убачається, що головний розпорядник бюджетних коштів, серед іншого: отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу; розробляє та затверджує паспорти бюджетних програм і складає звіти про їх виконання.

Відповідно до пункту 4-1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України установлено, що ДСА України наділена повноваженнями здійснювати: перерозподіл видатків між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня в межах загального обсягу бюджетних призначень за відповідною бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами державного бюджету, за погодженням з Вищою радою правосуддя; перерозподіл видатків, що здійснюється відповідно до абзацу другого цього пункту та призводить до зміни обсягів видатків судів, погоджується Державною судовою адміністрацією України з Вищою радою правосуддя. У період відсутності повноважного складу Вищої ради правосуддя такий перерозподіл видатків здійснюється Державною судовою адміністрацією України без погодження з Вищою радою правосуддя.

Крім того, за приписами Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19 (далі - Положення) ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Підпункт 2 пункту 6 Положення визначає, що ДСА України відповідно до визначених завдань здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.

VІІ. Висновки Верховного Суду

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Що стосується заяви ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження в силу частини першої статті 328, статтей 334, 339 КАС України, Верховний Суд уважає за доцільне зазначити таке.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Його визначено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною. Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини вважають здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Стаття 13 КАС України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Не допускається касаційне оскарження судового рішення першої інстанції без його перегляду в апеляційному порядку.

При цьому, Верховний Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену, зокрема в ухвалі від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 та постанові від 22 травня 2024 року у справі № 227/2301/21 (на яку посилається позивачка) і вважає, що в касаційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення першої інстанції в цілому, крім судових рішень, визначених у статті 328 КАС України, або рішення суду в частині, які були предметом перегляду в апеляційному порядку, незалежно від того, за скаргою якого учасника судового провадження вони переглядалися. У разі ж якщо судове рішення першої інстанції або рішення у якійсь частині не переглядалися апеляційним судом, приписи статті 328 КАС України виключають можливість касаційного оскарження такого рішення або його відповідної частини.

Дійсно, як убачається з постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року, суд апеляційної інстанції переглядав рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року лише в частині задоволених позовних вимог і надавав оцінку правовідносинам, які виникли, виключно в аспекті застосування положень спеціального Закону № 1402-VIII у співвідношенні до Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, і який підлягає застосуванню під час розрахунку суддівської винагороди.

Так, за змістом частин першої, третьої та четвертої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, визначені КАС України межі перегляду справи судом апеляційної інстанції передбачають перевірку рішення суду першої інстанції лише в тій частині, в котрій воно було оскаржене, і лише з урахуванням наведених у апеляційний скарзі доводів. При цьому вихід за межі апеляційної скарги можливий лише у разі порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.

Водночас, зі змісту апеляційної скарги Сумського апеляційного суду вбачається, що відповідач неодноразово наголошував на тому, що суд першої інстанції в порушення норм Закону № 1402-VIII, Положення та Бюджетного кодексу України, а також судової практики Верховного Суду, без наведення жодних мотивів, виключив ДСА України з кола сторін у справі, як відповідача. Також Сумський апеляційний суд наполягав на необхідності з`ясування судом апеляційної інстанції участі ДСА України у виплаті суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 у відставку. При цьому, у прохальній частині апеляційної скарги Сумський апеляційний суд просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року повністю, і ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що закріплений КАС України принцип диспозитивності вимагає повного врахування змісту апеляційної скарги: слід виходити не лише з того, в якій частині оскаржується рішення суду, а й з підстав, за яких особа, що подала скаргу, просить скасувати чи змінити рішення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2023 року у справі № 380/9586/20 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

Усупереч зазначеному, колегія суддів звертає увагу, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи по суті не надав жодної належної оцінки доводам відповідача, зазначеним в апеляційній скарзі щодо необхідності з`ясування участі ДСА України у спірних правовідносинах, унаслідок чого Другий апеляційний адміністративний суд не дотримався принципу диспозитивності та не вирішив питання, про вирішення яких його просив Сумський апеляційний суд.

З огляду на викладене, Верховний Суд уважає, що відсутні підстави для закриття касаційного провадження, а тому заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Що стосується вимог касаційної скарги, її доводів та аргументів щодо суті спору, Верховний Суд зазначає таке.

Спірним у цій справі є питання правомірності дій відповідачів щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги при звільненні у відставку за період з 01 січня 2021 року по 28 липня 2023 року у відповідності до положень приписів абзацу 5 статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік», тобто з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Відповідно до ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року касаційне провадження відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, у зв`язку з неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020 та від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 щодо застосування частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII та частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (питання стосовно визначення кола учасників (належних відповідачів) у цій справі в частині забезпечення фінансування, а також зобов`язання нарахувати і виплатити заборгованість по суддівській винагороді).

Водночас, Верховний Суд в ухвалі від 25 квітня 2024 року відхилив доводи скаржника щодо необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, оскільки Сумський апеляційний суд, посилаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, лише цитує вказаний пункт без належного обґрунтування.

З огляду на викладене, Верховний Суд звертає увагу, що перегляд рішень судів першої та апеляційної інстанцій здійснюється виключно в частині визначення кола належних учасників (відповідачів) у цій справі та обрання ефективного способу захисту шляхом з`ясування участі ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) і, як наслідок, визначення правового статусу цього державного органу в адміністративному спорі, що виник.

Поряд з цим, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині висновків, які стосуються протиправності нарахування і виплати позивачці у спірний період суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги при звільненні у відставку, виходячи з приписів статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн, Верховним Судом не переглядаються.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом до Сумського апеляційного суду (як відповідача в частині позовних вимог про визнання протиправних дій щодо незабезпечення позивачки у повному обсязі виплат суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги при звільненні у відставку, а також у частині вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити такі виплати) та ДСА України (як відповідача в частині позовних вимог про зобов`язання забезпечити фінансування за рахунок бюджетних асигнувань виплати ОСОБА_1 утвореної заборгованості по суддівській винагороді, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги при звільненні у відставку).

Відмовляючи у частині позовних вимог до ДСА України, суд першої інстанції виходив з того, що фінансування виплати суддівської винагороди окремо взятому судді не передбачена, грошове забезпечення ОСОБА_1 отримувала під час здійснення професійної діяльності судді в Сумському апеляційному суді. Виконання рішення щодо стягнення коштів на користь стягувача передбачено інший механізм, ніж зобов`язання за рішенням суду у цій справі ДСА України забезпечити фінансування виплати заборгованості по суддівській винагороді, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги при звільненні у відставку.

На обґрунтування касаційної скарги, Сумський апеляційний суд вказує, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Стверджує, що з урахуванням статусу ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи, Верховний Суд у своїх постановах (зокрема, від 23 червня 2021 року у справі №520/13014/2020 та від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов`язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

У постановах від 23 червня 2021 року у справі №520/13014/2020 та від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 (на які посилається скаржник) Верховний Суд не висловлював правової позиції з приводу того, хто має бути відповідачем за позовом, позаяк цей аспект вказаної справи вимагав з`ясування додаткових обставин, у зв`язку з чим справи були направлені на новий розгляд.

Водночас, у цих справах Верховний Суд звернув увагу, що за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на відповідний рік.

Тому для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам попередніх інстанцій потрібно з`ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму «для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» при виплаті суддівської винагороди, передбачених абзацом 5 статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України», відтак визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору чи відповідач (другий відповідач).

Необхідність з`ясування участі ДСА України у виплаті суддівської винагороди пов`язана з тим, що однією з причин невиплати позивачці суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби.

У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

У випадку ж коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачці) з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, - є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.

Так, у цій справі ОСОБА_1 заявила позов до Сумського апеляційного суду, вимагаючи нарахувати та виплатити недоотримані кошти, позаяк вважає, що цей орган безпідставно виплачував їй суддівську винагороду (протягом спірного періоду) у меншому розмірі, ніж належить. Водночас, просила зобов`язати ДСА України забезпечити відповідне фінансування щодо утвореної заборгованості.

В обсязі встановлених обставин цієї справи колегія суддів, зважаючи на наведені мотиви, не може беззастережно погодитися з висновком судів (як і категорично його заперечити) про необхідність зобов`язати виключно Сумський апеляційний суд нарахувати та виплатити позивачці недоплачене грошове утримання судді, адже окреслений вище аспект справи (обсяги виділення коштів на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, участь ДСА України та відповідача у розпорядження ними та сума заборгованості, яка підлягає стягненню/виплаті) суд першої інстанції не досліджував, а суд апеляційної інстанції не переглядав, тому їхні висновки в цій частині є поспішними.

Поряд з цим, звертаючи увагу на необхідність визначити належного відповідача/відповідачів за цим позовом, колегія суддів не має на меті переконати у хибності звернення з позовом до Сумського апеляційного суду. Наведені міркування касаційного суду у цій площині потрібно розуміти як намагання зорієнтувати суди на те, які юридично значимі факти потрібно з`ясувати для правильного вирішення спору і застосування ефективного способу захисту порушеного права у вимірі обставин саме цієї справи та спірних правовідносин.

Крім того, колегія суддів зауважує, що вимоги про «стягнення» заборгованості з виплати суддівської винагороди та «зобов`язання нарахувати та виплатити» суддівську винагороду (з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII) є двома різними способами захисту порушеного права (що, окрім іншого, передбачає відмінний механізм їх виконання/реалізації).

Позовні вимоги заявляє позивач, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Вибір/застосування способу захисту порушених прав та інтересів детермінується через призму суті порушеного (суб`єктивного) права в рамках правовідносин, з яких виник спір. Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв`язок між порушенням (суб`єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить та ж таки ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).

Разом із тим, вищеозначеним висновкам суду першої інстанції, яких він дійшов по суті цього спору, виходячи із змісту заявлених позивачем вимог, оцінки, як слідує із постанови суду апеляційної інстанції, на предмет правильності застосування норм матеріального та процесуального права суд апеляційної інстанції не надав. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на доводи, наведені відповідачем у апеляційній скарзі, та відповідно не надав оцінки мотивам суду першої інстанції та його висновкам по суті спору. Суд апеляційної інстанції зосередився виключно на питанні протиправності незастосування Сумським апеляційним судом вимог статті 135 Закону №1402-VIII під час здійснення виплат суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги при звільненні у відставку.

Своєю чергою суд касаційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції на предмет правильного застосування норм матеріального та процесуального права лише після перегляду його судом апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судове рішення - скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції. Суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи у цій частині необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку вказаним обставинам, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

З огляду на результат касаційного розгляду Верховний Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі № 480/9950/23 відмовити.

Касаційну скаргу Сумського апеляційного суду задовольнити частково.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Другого апеляційного адміністративного суду.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді М. В. Білак

Н. М. Мартинюк