Ухвала

від 13.11.2024 по справі 990/160/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 листопада 2024 року

м. Київ

справа №990/160/24

адміністративне провадження №П/990/160/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єзерова А.А.,

суддів: Коваленко Н.В., Кравчука В.М., Стародуба О.П., Чиркіна С.М.,

за участю секретаря судового засідання Романової А.В.,

представників: позивача - адвокатів Марченка Р.В., Трохимчука О.І., Мартиненко А.В., Кравця Р.Ю., Теслі С.М., відповідача - Пантюхової Л.Р.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні клопотання представника Президента України Пантюхової Людмили Робертівни про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_2 до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 01.04.2023 №191/2023, у частині,

ВСТАНОВИВ:

14.05.2024 представником ОСОБА_2 адвокатом Колесником Олегом Івановичем подано до Верховного Суду як суду першої інстанції позовну заяву до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 01.04.2023 №191/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 1 квітня 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в частині введення в дію пункту 194 додатку 1 до цього рішення Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до яких застосовано персональні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до громадянина України та громадянина російської федерації.

Одночасно у позовній заяві було зазначено про своєчасність, у межах строків, визначених статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), звернення до суду з цим позовом з підстав того, що про факт прийняття оспорюваного Указу позивач дізнався під час ознайомлення зі змістом позовної заяви Міністерства юстиції України до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про застосування санкцій, передбачених пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», яка була подана до Вищого антикорупційного суду 22.01.2024.

Ухвалою Верховного Суду від 20.05.2024 позовну заяву залишено без руху із наданням позивачу десятиденного строку з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення пропущеного процесуального строку для звернення до суду з цим позовом, в якій навести підстави для його поновлення та надання відповідних доказів.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 20.05.2024 представником позивача адвокатом Колесником Олегом Івановичем 28.05.2024 подано до Верховного Суду заяву про поновлення пропущеного процесуального строку, в якій представник позивача просить визнати поважними причини пропуску позивачем строку для звернення до суду з цим позовом та поновити позивачу процесуальний строк для звернення до суду з цим позовом, прийняти позов до розгляду та відкрити провадження у цій справі.

На обґрунтування цього клопотання представник позивача посилався на поважність пропуску ним строку для звернення до суду з підстав того, що позивач з 22.10.2022 до моменту подання цього позову фактично знаходиться у неволі, в Ізоляторі тимчасового тримання Служби безпеки України і лише після ознайомлення зі змістом позовної заяви Міністерства юстиції України до нього про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», яка була подана до Вищого антикорупційного суду 22.01.2024, він дізнався про факти прийняття Президентом України Указу від 01.04.2023 №191/2023, який, на думку позивача, порушує його права.

Верховний Суд ухвалою від 04.06.2024 продовжив позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з моменту отримання цієї ухвали для надання необхідних документів та пояснень в підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення до суду, наведених у клопотанні про поновлення пропущеного процесуального строку для звернення до суду з цим позовом та з метою вирішення питання про поновлення процесуального строку для звернення до суду.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 04.06.2024 від представника позивача адвоката Колесника Олега Івановича 17.06.2024 надійшла заява, в якій заявник просив долучити до матеріалів справи копії документів в підтвердження причин пропуску позивачем строку для звернення до суду з цим позовом, зазначених у заяві про поновлення строку.

Ухвалою Верховного Суду від 19.06.2024 поновлено ОСОБА_2 строк звернення до суду з цією позовною заявою та відкрито провадження в цій справі.

05.07.2024 від відповідача надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оспорюваного Указу в частині, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Від представника позивача Кравця Ростислава Юрійовича 31.07.2024 надійшли письмові пояснення, в яких, посилаючись на протиправність оспорюваного Указу в частині, представник позивача просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача 25.07.2024 надійшло до суду клопотання про залишення цього позову без розгляду на підставі пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України з посиланням на передчасність висновку Суду про пропуск встановленого частиною 2 статті 122 КАС України строку з поважних причин, зокрема, з огляду на неврахування тієї обставини, що позивач 22.09.2023 знав про видання Президентом України Указу від 01.04.2023 №191/2023, що підтверджується його зверненням до Президента України від 22.09.2023 №33/052264-26, водночас позивач та його представники проявили бездіяльність у питанні захисту своїх порушених прав в судовому порядку.

02.08.2024 від представника позивача Кравця Ростислава Юрійовича надійшли заперечення на клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, в яких представник позивача зазначає, що позивач з 22.10.2022 до моменту подання цього позову фактично знаходиться у неволі, в Ізоляторі тимчасового тримання Служби безпеки України і лише після ознайомлення зі змістом позовної заяви Міністерства юстиції України до нього про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», яка була подана до Вищого антикорупційного суду 22.01.2024, він дізнався про прийняття Президентом України Указу від 01.04.2023 №191/2023, який, на думку позивача, порушує його права. Зауважує, що в нього не було можливості дізнатися про оспорюваний Указ раніше, оскільки спілкування з його представниками і адвокатами було обмежене.

25.09.2024 від представника позивача Колесника Олега Івановича надійшли заперечення, в яких представник позивача просить відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду від 22.07.2024.

В обґрунтування своїх доводів представник позивача посилається на те, що позивач, звертаючись до Президента України, зокрема, просив зняти із нього санкції, тобто ініціювати процес скасування саме Європейських санкцій, а не санкцій, які були запровадженні Україною та про які ОСОБА_2 не мав жодної інформації.

Представниця відповідача в судовому засіданні підтримала заявлене клопотання, надавши відповідні пояснення, в яких послалася на можливість позивача дізнатися про санкції, застосовані до нього відповідачем, із інтернету, бібліотеки слідчого ізолятору, інших ресурсів та під час спілкування з адвокатами, які представляли його інтереси в межах кримінального провадження відносно позивача.

Представники позивача в засіданні суду проти доводів й мотивів клопотання заперечували, навівши позицію, викладену в письмових запереченнях адвоката Кравця Ростислава Юрійовича, наполягали на тому, що позивач не мав можливості дізнатися про санкції, застосовані відповідачем, а лише знав про Європейські санкції, про які писав у своєму листі до Президента України з метою сприяння у їх скасуванні за відповідною процедурою. Посилалися на відсутність в матеріалах справи доказів в підтвердження наявності інформації про застосовані відповідачем до позивача санкції у бібліотеці слідчого ізолятора, в якому перебував позивач тривалий час, та доказів ознайомлення позивача із застосуванням таких санкції. Доводили, що адвокати, які представляли інтереси позивача у межах кримінального провадження, не мали повноваження на ознайомлення із застосуванням до нього санкцій, оскільки позивач про існування санкцій не знав і не мав можливості дізнатися. Зазначили про законність і обґрунтованість висновків Верховного Суду щодо наявності підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом у даній справі, наведених в ухвалі від 19.06.2024, якою Суд поновив строк звернення до суду з цим позовом.

В частині 2 статті 55 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах неодноразово висловлювала правову позицію, згідно з якою встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

При цьому, розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням звернення до суду тощо.

Тому встановлення судом поважності/неповажності причин пропуску процесуального строку можливе лише на підставі аналізу конкретних обставин, подій та послідовності дій суб`єкта правовідносин, які передували, зокрема, поданню позовної заяви.

Вирішуючи порушене представником відповідача питання про залишення позову без розгляду, Верховний Суд, заслухавши учасників процесу та зважаючи на повідомлені ними й встановлені обставини та подані у справу матеріали, виходить з того, що питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Так, звертаючись з позовом, представник позивача вважав, що первинну позовну заяву ним було подано в межах встановленого частиною 4 статті 122 КАС України строку з огляду на те, що про видання Президентом України оспорюваного указу позивач дізнався лише після ознайомлення зі змістом позовної заяви Міністерства юстиції України до нього про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», яка була подана до Вищого антикорупційного суду 22.01.2024.

Втім Верховний Суд в ухвалі від 20.05.2024 про залишення позовної заяви без руху вказав на помилковість такої позиції представника позивача з огляду на неможливість застосування до спірних правовідносин положень частини 4 статті 122 КАС України та необхідність подання позову у даній справі у встановлений частиною 2 статті 122 КАС України шестимісячний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, тобто, в даному випадку, з дати опублікування оспорюваного Указу Президента України.

Прийнявши позицію Суду щодо застосування до спірних правовідносин шестимісячного строку звернення, представник позивача в заяві про поновлення пропущеного процесуального строку звернення від 28.05.2024 як на поважні, на його думку, причини, що зумовили пропуск останнього, посилався на те, що позивач з 22.10.2022 до моменту подання цього позову фактично знаходиться у неволі, в Ізоляторі тимчасового тримання Служби безпеки України і лише після ознайомлення зі змістом позовної заяви Міністерства юстиції України до нього про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», яка була подана до Вищого антикорупційного суду 22.01.2024, він дізнався про факти прийняття Президентом України оспорюваного Указу.

Відповідач, заявляючи клопотання про залишення цього позову без розгляду з підстав пропущення позивачем строку звернення до суду, надає до суду звернення позивача до Президента України від 22.09.2023 №33/052264-26, в якому позивач просить зняти з нього санкції, оскільки вони ганьблять не тільки його, а й авторитет підприємства в очах замовників, який різко знизився.

Однак, як вбачається зі змісту звернення позивача до Президента України від 22.09.2023 №33/052264-26, позивач порушує питання щодо включення його, за ініціативою Служби Безпеки Украйни, Європейським судом до санкційного списку.

Суд не може погодитись із доводами представника відповідача, що, звертаючись саме до Президента України із проханням зняти санкції, позивач мав на увазі саме санкції, видані відповідачем, оскільки в прохальній частині цієї заяви позивач не зазначає, що просить зняти саме санкції, застосовані Президентом України. Навпаки, зі змісту цієї заяви вбачається, що позивач лише констатує факт того, що, за ініціативою Служби безпеки України, Європейський Суд включив позивача до санкційного списку, що впливає на нього, його діяльність та життя.

Тому звернення позивача не може достеменно свідчити про те, що позивач, звертаючись до відповідача із зверненням 22.09.2023, знав про видання Президентом України Указу від 01.04.2023 №191/2023.

Колегія суддів приймає до уваги обставини, встановлені в ухвалі Верховного Суду від 19.06.2024, що відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 24.10.2022 у справі №761/22675/22 починаючи з 22.10.2022 до ОСОБА_2 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Цей запобіжний захід неодноразово продовжувався та продовжує діяти досі, що підтверджується відповідними ухвалами Шевченківського районного суду м. Києва, наявними у матеріалах справи. Позивач, починаючи з 22.10.2022, знаходиться у неволі, у Ізоляторі тимчасового тримання Служби безпеки України.

Листом Державної установи «Київський слідчий ізолятор» від 31.05.2024 №08/651-24/757Ад підтверджено, що строк тримання під вартою ОСОБА_2 продовжено до 19.07.2024 включно.

Листом Державної установи «Київський слідчий ізолятор» від 14.06.2024 №03/730-24/829Ад підтверджується, що у бібліотеці Державної установи «Київський слідчий ізолятор» станом на 13.06.2024 не містяться періодичні видання.

В матеріалах справи є довідка Державної установи «Київський слідчий ізолятор» від 14.06.2024 №03, в якій зазначено, що відповідно до Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України №1769/5 від 14.06.2019, ув`язнені та засуджені в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» мають право користуватися художньою, науково-технічною і довідковою літературою, газетами та журналами, які є у бібліотеці установи та налічує 22318 примірників. Книжки та інші періодичні видання, котрі є у наявності, з бібліотеки видає у камери і замінює бібліотекар відділу соціально-виховної та психологічної роботи установи не менше одного разу на 10 днів.

В листі Державної установи «Київський слідчий ізолятор» від 14.06.2024 №03/731-24/828Ад зазначено, що у бібліотеці Державної установи «Київський слідчий ізолятор» на 13.06.2024 не ведеться журнал обліку періодичних видань (газет, журналів, тощо), які надаються особам, що тримаються під вартою. Тому надати витяг з такого журналу щодо ОСОБА_2 не вбачається за можливе.

Також адвокат Колесник Олег Іванович, який діє в інтересах ОСОБА_2 , у заяві про усунення недоліків зазначив, що з 01.04.2023 та до отримання позовної заяви Міністерства юстиції України до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про застосування санкції, у ОСОБА_2 були представники, адвокати, зокрема Волинець Р.А. , Вітюк В.В., Школяр А.В., Коваленко І.О., Кравець Р.Ю. , які представляли його інтереси лише у кримінальних провадженнях.

У правовідносинах, що виникають з оскарження повністю або в частині Указу Президента України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), шестимісячний строк обраховується з дня, наступного за днем опублікуванням Указу в офіційних виданнях. Проте зазначене не виключає можливість поновлення такого строку у разі, якщо особа, яка звертається до Суду з позовом, підтвердить наявність об`єктивних обставин, які не залежали від її волі, що унеможливили або ускладнили можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк.

Наведеним вище обставинам у цій справі Суд надавав оцінку в ухвалі про відкриття провадження у цій справі та дійшов висновку про пропущення позивачем строку звернення до суду з поважних причин та наявність підстав для поновлення строку.

Європейський Суд з прав людини зазначав, що «роль національних судів в організації судових проваджень полягає у тому, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя («Bochan v. Ukraine», (заява № 22251/08), п. 71). Доступ до правосуддя належить до основоположних людських прав, і колегія суддів погоджується із доводами представників позивача, що знаходження позивача під вартою ускладнило можливість вчинення ним процесуальних дій у визначений законом строк, але не може його позбавити права на звернення до суду.

Колегія суддів не може погодитись із доводами представника відповідача про обізнаність ОСОБА_2 про застосування Президентом України до нього санкцій та дійшла висновку, що матеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження обізнаності позивача про застосування до нього строку з 22.09.2023, як про це стверджує відповідач.

Встановлені судом обставини не можуть свідчити про бездіяльність позивача у питанні захисту своїх порушених прав в судовому порядку у визначений законом термін і спосіб. Розглянувши подане клопотання та проаналізувавши викладені у ньому аргументи у зіставленні з доданими до справи доказами й вищенаведеними приписами процесуального закону, колегія суддів доходить переконання, що відповідачем не наведено доказів, які б об`єктивно свідчили про обізнаність позивача про видання відповідачем указу щодо застосування до позивача санкцій.

Тому висновок, сформульований в ухвалі про відкриття провадження у цій справі, не можна вважати передчасним, що, своєю чергою, не дає підстав для залишення цього позову без розгляду відповідно до частини 4 статті 123 КАС України.

Керуючись статтями 122, 123, 240, 248, 250, 256, 262, 266, 295 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_2 до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 01.04.2023 №191/2023 відмовити.

Головуючий суддя А.А. Єзеров

Суддя Н.В. Коваленко

Суддя В.М. Кравчук

Суддя О.П. Стародуб

Суддя С.М. Чиркін