Ухвала

від 06.11.2024 по справі 522/5707/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/2388/24

Справа № 522/5707/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участі:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12020160240001094 від 24.06.2020 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01.10.2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190; ч.3 ст.28, ч.3 ст.358; ч.2 ст.28, ч.4 ст.358; ч.3 ст.28, ч.2 ст.366 КК України,

встановив:

На розгляді Приморського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження №12020160240001094 від 24.06.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190; ч.3 ст.28, ч.3 ст.358; ч.2 ст.28, ч.4 ст.358; ч.3 ст.28, ч.2 ст.366 КК України.

Оскарженою ухвалою районного суду задоволено клопотання прокурора та, в порядку ст.331 КПК України (далі - КПК), обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, до 29.11.2024 року включно, з визначенням застави 2800 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 8478400 грн. (вісім мільйонів чотириста сімдесят вісім тисяч чотириста гривень 00 коп.) та з покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України у разі внесення застави.

Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції послався на продовження існування ризиків, передбачених п.п.1,5 ч.1 ст.177 КПК України.

Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора та застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою.

Вимоги апеляційної скарги захисник обґрунтовує тим, що судом не враховано наявність у обвинуваченого міцних соціальних звязків, які очевидно зменшують існування заявлених стороною обвинувачення ризиків.

Захисник наголошуєпро те,що тяжкістьпокарання,яке загрожуєобвинуваченому уразі доведеностійого винине можебути єдиноюпідставою длязастосування донього винятковогозапобіжного заходу,запобіжний західу видідомашнього арешту з використанням електронного засобу контролю цілком здатний нівелювати ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України.

Крім того сторона захисту заперечує існування ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України та зазначає, що ані прокурор в клопотанні, ані суд в оскарженій ухвалі, не обґрунтували існування вказаного ризику, а лише формально зазначають, що ОСОБА_8 може вчинити інше кримінальне правопорушення з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Захисник вважає, що суд не взяв до уваги міцність соціальних звязків обвинуваченого, який є депутатом Одеської міської ради, одружений, має чотирьох дітей, постійно проживає в м. Одесі, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, є єдиним годувальником у родині.

Захисник звертає увагу, що суд не розглянув можливість застосування до обвинуваченого інших, більш м`яких запобіжних заходів та визначив завідомо непомірний розмір застави, який обвинувачений та його родина не мають можливості внести.

Іншими учасниками кримінального провадження ухвала суду не оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача; захисника, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити; думку прокурора, який заперечував проти задоволення скарги; дослідивши виділені матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддівдійшла висновку про таке.

Частина перша ст.404 КПК України (далі КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Положеннями ст.422-1 КПК передбаченого порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Колегією суддів встановлено, що на розгляді в Приморському районному суді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за№12020160240001094від 24червня 2020року, за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст.28 ч.3 ст.358, ч.2 ст.28 ч.4 ст.358, ч.3 ст. 28 ч.2, ст.366 КК України, ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст.28 ч.3 ст.358, ч.2 ст.28 ч.4 ст.358, ч.3 ст.28 ч.2, ст.366, ч.3 ст.209 КК України, ОСОБА_10 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст.28 ч.3 ст.358, ч.2 ст.28 ч.4 ст.358, ч.3 ст. 28 ч.2, ст.366, ч.3 ст.209 КК України, ОСОБА_11 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст.28 ч.3 ст.358, ч.3 ст.28 ч.4 ст.358 КК України, ОСОБА_12 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст. 209, ч.3 ст.28 ч.3 ст.358, ч.3 ст.28 ч.4 ст.358, ч.3 ст. 28 ч.2, ст.366 КК України.

Відповідно до ч.2 ст.177 КПК, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно з приписами ст. 177 КПК, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно з положеннями ч.1 ст.183 КПК, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.176 цього Кодексу.

Абзацом 2 ч.3 ст.407 КПК передбачено, що постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому Главою 18 розділу II цього Кодексу.

Положеннями ст.23 КПК передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.

Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку ст.ст. 89, 94 КПК докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст.331 КПК.

Таким чином, апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред`явленого ОСОБА_8 обвинувачення по суті, оскільки, окрім як, дослідивши обвинувальний акт, оскаржену ухвалу суду першої інстанції та копію журналу судового засідання щодо застосування запобіжного заходу, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких інших доказів.

Окрім того, відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК, обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом, а тому питання обґрунтованості підозри на даній стадії не є предметом розгляду апеляційного суду, в тому числі з огляду на те, що ОСОБА_8 вже пред`явлене обвинувачення, яке є твердженням про вчинення особою інкримінованого злочину, а не обґрунтованим припущенням, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, що мало місце коли остання перебувала у процесуальному статусі підозрюваного.

За таких обставин апеляційний суд не переглядає обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_8 за ч.4 ст.190; ч.3 ст.28, ч.3 ст.358; ч.2 ст.28 ч.4 ст.358; ч.3 ст.28, ч.2 ст.366 КК України.

Оскарженою ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01.10.2024 року обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про існування ризиків, передбачених п.п.1 та 5 ч.1 ст.177 КПК.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду.

Так, на теперішній час у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12020160240001094 від 24 червня 2020 року, судом першої інстанції не вчинені всі необхідні дії, що передбачені процедурою судового розгляду для повного, об`єктивного та всебічного дослідження всіх обставин справи, оскільки судовий розгляд у кримінальному провадженні знаходиться на початковій стадії

Разом з тим, ОСОБА_8 обвинувачується, у тому числі, у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, за який передбаченого покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Беручи до уваги тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, продовжує існувати ризик того, що він може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Апеляційний суд зазначає, що в розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Також, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду стосовно продовження існування ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК, а саме, що перебуваючи на свободі, ОСОБА_8 може вчинити інше кримінальне правопорушення, зокрема щодо підробки нових документів, оскільки інкриміновані обвинуваченому правопорушення були вчинені, в тому числі, шляхом підробки документів з метою досягнення злочинного результату. Вказаний ризик підтверджується і кількістю епізодів, які інкримінуються обвинуваченому, а також тією обставиною, що відповідно до обвинувального акту саме ОСОБА_8 виступив організатором протиправних дій.

Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченому кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.

Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_8 має постійне місце роботи, є депутатом Одеської обласної ради, характеризується позитивно, має міцні соціальні зв`язки та постійне місце проживання, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, однак вважав, що більш м`які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_8 .

В свою чергу, апеляційний суд вважає, що існування вищевказаних соціальних факторів не є достатньою підставою для застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що на цьому етапі судового розгляду лише запобіжний захід у виді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та зможе запобігти існуючим ризикам.

Стосовно посилань захисника щодо визначення місцевим судом завідомо непомірного розміру застави для обвинуваченого, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до ч.4 ст.182 КПК розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

ОСОБА_8 обвинувачується, в тому числі, і у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, а тому враховуючи положення п.3 ч.5 ст.182 КПК розмір застави щодо нього за загальним правилом мав би визначатися у межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас, відповідно до ч.5 вказаної норми процесуального закону, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється у вчиненні, зокрема, особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Оскарженою ухвалою, продовжуючи обвинуваченому строк тримання під вартою, в якості альтернативного запобіжного заходу місцевий визначив заставу - 2800 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 8478400 грн, що є меншою сумою у порівнянні з попередньою ухвалою про продовження строку тримання під вартою.

У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 ЄСПЛ зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 ст.5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого.

Отже, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки.

Водночас у даному провадженні колегія суддів враховує, що обвинувачений раніше визначений йому розмір застави протягом тривалого періоду часу не сплатив, що може свідчити про існування труднощів матеріального характеру.

Крім того, колегією суддів встановлено, що дане кримінальне провадження перебуває на розгляді місцевого суду з квітня 2024 року, однак до теперішнього часу справа не призначена до судового розгляду, а перебуває на стадії підготовчого провадження. На даній стадії місцевий суд неодноразово лише вирішував питання щодо необхідності продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою.

На думку колегії суддів, вказані обставини вказують на те, що судове провадження даної справи здійснюється неефективно і його завершення, з урахуванням динаміки розгляду, вочевидь може затягнутися ще на тривалий час з причин, які не залежать від обвинуваченого.

Вказані обставини, свідчать про те, що при продовженні строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням великого розміру застави обвинуваченому, місцевий суд не врахував тривалість його перебування під вартою та стадію судового розгляду кримінального провадження, який навіть з врахуванням його складності, вочевидь затягується.

На переконання колегії суддів, встановлені обставини, а також те, що стадія судового розгляду ще триватиме досить довго, свідчать про необхідність перегляду рішення щодо застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави та визначення застави в меншому розмірі.

У рішенні «Макаренко проти України» ЄСПЛ зазначив, що заявник тримався під вартою один рік та дванадцять днів. Обираючи та продовжуючи такий запобіжний захід, українські суди здебільшого ґрунтувались на таких міркуваннях: серйозність висунутих проти нього обвинувачень та існування небезпеки його переховування від слідства або перешкоджання слідству шляхом, зокрема, фальсифікації доказів або тиску на свідків.

Водночас ЄСПЛ приділяє увагу питанню визначення розміру застави, яка за своїм характером не буде надмірною та зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

З огляду на вищезазначені обставини, ухвала місцевого суду не відповідає вимогам закону та підлягає скасуванню, з прийняттям апеляційним судом нової ухвали.

Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити раніше визначений обвинуваченому розмір застави, який буде відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні на даній стадії, а також є достатнім і прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати судовому розгляду.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

З огляду на зазначені вище обставини, апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи те, що обвинувачений досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження фактично не розпочався, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 2627, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110).

У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.

З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.

Апеляційний суд вважає існуючий невиправдано тривале перебування справи на стадії підготовчого провадження неприпустимим та таким, що суперечить положенням ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК.

Враховуючи встановлені колегією суддів істотні порушення вимог КПК, допущені місцевим судом під час розгляду кримінального провадження, які наведені вище, з урахуванням правової позиції, викладеної в постанові Об`єднаної палати ККС у складі Верховного Суду від 14.06.2021 року (справа №686/9636/18), апеляційний суд, керуючись положеннями ст.ст. 369, 418 КПК, вважає за необхідне звернути увагу голови місцевого суду та колегії суддів, яка розглядає дану справу на встановлені факти порушення вимог кримінального процесуального закону, для вжиття належних та дієвих заходів реагування, з метою неприпустимості аналогічних порушень вимог КПК під час судового розгляду кримінальних проваджень суддями Приморського районного суду м. Одеси.

Керуючись статтями 177, 178, 182, 183, 194, 197, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Приморськогорайонного судум.Одеси від01.10.2024року,якою вкримінальному провадженні№12020160240001094від 24.06.2020року обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою частково задовольнити клопотання прокурора.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 29 листопада 2024 року.

Визначити обвинуваченому ОСОБА_8 розмір застави, як запобіжного заходу достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України, в розмірі 2600 (дві тисячі шістсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 7872800 (сім мільйонів вісімсот сімдесят дві тисячі вісімсот) гривень.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу на депозитний рахунок для зарахування заставних сум (отримувач: Одеський апеляційний суд; Код ЄДРПОУ отримувача 42268321; Код банку отримувача (МФО) 820172; розрахунковий рахунок UA308201720355299001001086720; Банк отримувача: ДКСУ м. Київ; Призначення платежу: Згідно ухвали Одеського апеляційного суду від 06.11.2024 року; Заставна сума за ОСОБА_8 (номер провадження №11-кп/813/2388/24; судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Обвинувачений ОСОБА_8 звільняється з-під варти після внесення застави..

У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_8 обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме:

1) прибувати до суду за кожною вимогою;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду;

3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

5) утримуватись від спілкування зі свідками, потерпілими та іншими обвинуваченими у кримінальному провадженні та іншими особами з приводу обставин вчинених кримінальних правопорушень.

6) носити електронний засіб контролю.

Роз`яснити обвинуваченому наслідки невиконання вказаних обов`язків, а саме: у разі, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з`явиться до суду, без поважних причин та не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

У разі звернення застави в дохід держави, суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді застави у більшому розмірі або іншого більш суворого запобіжного заходу.

Строк дії ухвали апеляційного суду становить до 29 листопада 2024 року.

Звернути увагу місцевого суду на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України щодо забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження.

Довести до відома голови Приморського районного суду м. Одеси про недотримання судом положень ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України, встановлених апеляційним судом та викладених в мотивувальній частині ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4