Постанова

від 19.11.2024 по справі 645/2763/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 645/2763/24

Номер провадження 22-ц/818/3707/24

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2024 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2024 року в складі судді Довготько Т.М. у справі № 645/2763/24 за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця Ярмоленка Олександра Валентиновича, треті особи: Акціонерне товариство «Кредобанк», Комунальне підприємство «Тролейбусне депо № 3», Пенсійний Фонд України, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приват Банк», Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк», ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів), -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області (далі- ВОХО) ОСОБА_3 , треті особи: Акціонерне товариство «Кредобанк» (далі АТ «Кредобанк»), Комунальне підприємство «Тролейбусне депо № 3» (далі КП «Тролейбусне депо № 3»), Пенсійний Фонд України, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приват Банк» (далі -АТ КБ «ПриватБанк»), Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі- ПАТ АБ «Укргазбанк»), ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів).

Позов мотивовано тим, що рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 липня 2023 року з нього на користь АТ«Кредобанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором № CL-254650 від 15 січня 2020 року в розмірі 161925,47 грн, а також 2684,00грн судового збору.

На підставі вказаного рішення 01 вересня 2023 року видано виконавчий лист та постановами приватного виконавця ВОХО Ярмоленко О.В. від 18 вересня 2023 року відкрито виконавче провадження № 72810380 та виконавче провадження № 72810429 з виконання зазначеного виконавчого документу.

Вказував, що в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» з нього було стягнуто суму коштів, яка перевищує трикратний розмір мінімальної заробітної плати на день звернення стягнення.

Зазначені суми були списано з його рахунків, відкритих ПАТ АБ Укргазбанк та АТ КБ «ПриватБанк» неправомірно, оскільки на ці рахунку він отримує заробітну плату за основним місцем роботи та пенсію відповідно.

Зазначав про неправомірність дій приватного виконавця та відсутність підстав для списання коштів у розмірі 77886,60 грн, у зв`язку з чим просив стягнути з приватного виконавця вказану суму, а також судові витрати.

Також, ОСОБА_1 просив визнати виконавчий документ, а саме виконавчий лист від 01 вересня 2023 року, виданий згідно рішення суду по справі № 645/2042/23 від 04 липня 2023 року таким, що не підлягає виконанню, та у зв`язку із порушенням приватним виконавцем вимог ЗУ «Про виконавче провадження» зобов`язати приватного виконавця Ярмоленка О.В. скласти постанову про закінчення виконавчого провадження згідно виконавчого документу (виконавчого листа від 01 вересня 2023 року у сумі 164609 грн 47 коп) та разом з виконавчим документом надати до суду, вчинити заходи щодо припинення примусового виконання рішення суду від 04 липня 2023 року по справі 645/2042/23 стосовно стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 , щодо зняття арешту накладеного на майно (грошові кошти), яке належить ОСОБА_1 на праві власності (на рахунки у банках, відкритих у ПАТ АБ «Укргазбанк» та АТ КБ «ПриватБанк»), щодо зняття обтяжень накладених на майно ОСОБА_1 , щодо припинення стягнення грошових коштів із доходів ОСОБА_1 за місцем основної роботи КП «Тролейбусне депо № 3» стосовно примусового виконання рішення суду по справі № 645/2042/23, щодо виключення відомостей про ОСОБА_1 із єдиного реєстру боржників, щодо внесення даних про закінчення провадження до єдиного реєстру виконавчих проваджень та інших заходів за наслідками закінчення виконавчого провадження.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки постанови, на підставі яких було звернуто стягнення на майно боржника в судовому порядку оскаржено не було, підстави для застосування статті 1212 ЦК України відсутні, тому кошти були списані з рахунку боржника правомірно. Щодо інших вимог ОСОБА_1 , а саме визнання виконавчого документу таких, що не підлягає виконанню та зобов`язання приватного виконавця Ярмоленка О.В. провести наведені позивачем виконавчі дії, то цивільним процесуальних законодавством передбачено спеціальний порядоквирішення зазначених питань, у зв`язку з чим дані вимоги задоволенню не підлягають.

10 вересня 2024 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 на вказане судове рішення подано апеляційну скаргу, в якій , посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції надано неправильну оцінку обставинам по справі та змісту його позову.

Предметом позовної заяви є саме безпідставне отримання приватним виконавцем активів боржника у вигляді грошових коштів та вимога стягнути з ОСОБА_3 дані грошові кошти як наслідок нікчемного правочину, вчиненого відповідачем, тобто повернути у натурі суму, якою протиправно заволодів відповідач при отриманні даних виконавчих листів від АТ «Кредобанк».

Він не оскаржує саме судове рішення у справі 645/2042/23 та виконавчий лист виданий судом згідно з даним судовим рішенням. Також немає потреби надавати окрему заяву до суду виключно із підстав визнання неправомірних дій приватного виконавця Ярмоленко О.В. бо завдяки вчинення ним таких дій саме ОСОБА_3 безпідставно отримав активи (грошові кошти ), які належать боржнику на праві власності, що і є предметом надання позовної заяви.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2024 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Матеріали справи свідчать, що Постановою приватного виконавця ВОХО Ярмоленко О.В. від 18 вересня 2023 року відкрито виконавче провадження № 72810380, з виконання виконавчого листа № 645/2042/23 виданого 01 вересня 2023 року Фрунзенським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_4 на користь АТ «КредоБанк» заборгованості за кредитним договором № CL-254650 від 15 січня 2020 року у розмірі 161925 грн 47 коп. яка складається з: 105686 грн 43 коп. заборгованості за основним боргом (тіло); 55828,05 грн суми заборгованості за відсотками; 410,99 грн донарахованих відсотків за період 01 травня 2023 року по 05 травня 2023 року (том 1, а.с. 37).

В цей же день постановою приватного виконавця ВОХО Ярмоленка О.В. у ВП № 72810380 накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 182070,41 грн (том 1, а.с. 40).

Постановою приватного виконавця ВОХО Ярмоленко О.В. від 18 вересня 2023 року у ВП №72810380, звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , що отримує дохід у КП «Тролейбусне ДЕПО № 3». Постановлено провести утримання усіх видів заробітку (доходу), що належить до виплати боржнику ОСОБА_1 , після відрахування податків у розмірі 20% до повного погашення боргу за виконавчим провадженням з урахуванням суми основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження, що становить 182070,41грн (том 1, а.с.42).

Також, 18 вересня 2023 року приватним виконавцем ВОХО Ярмоленко О.В. у ВП №72810380 винесено постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою визначено загальну суму мінімальних витрат у розмірі 500,00 грн та про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 16192,54 грн (том 1, а.с. 36,37).

Постановою приватного виконавця ВОХО Ярмоленко О.В. від 18 вересня 2023 року відкрито виконавче провадження № 72810429, з виконання виконавчого листа № 645/2042/23 виданого 01 вересня 2023 року Фрунзенським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_4 на користь АТ «Кредобанк» витрат по сплаті судового збору в сумі 2684, 00 грн (том 1, а.с. 46).

18 вересня 2023 року приватним виконавцем ВОХО Ярмоленко О.В. у ВП № 72810429 винесено постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якими визначено загальну суму мінімальних витрат у розмірі 500,00 грн та про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 268,40 грн (том 1, а.с. 49,50).

Постановою приватного виконавця ВОХО Ярмоленка О.В. від 18 вересня 2023 року об`єднано виконавчі провадження № 72810380, № 72810429 у зведене виконавче провадження №7 2810380 (том 1, а.с. 41).

Постановою приватного виконавця ВОХО Ярмоленко О.В. від 28 вересня 2023 року виконавче провадження № 72810429 закінчено у зв`язку з фактичним виконанням виконавчого документу в повному обсязі. Припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення (том 1, а.с.52).

28 вересня 2023 року у зв`язку з фактичним виконанням із зведеного виконавчого провадження № 72810380 виведено виконавче провадження № 72810429, про що приватний виконавцем ВОХО Ярмоленко О.В. складено відповідну постанову (том 1, а.с.53).

Постановою приватного виконавця ВОХО Ярмоленка О.В. від 04 жовтня 2023 року визначено для боржника ОСОБА_1 поточний рахунок НОМЕР_1 , відкритий у АБ «Укргазбанк» для здійснення видаткових операцій на суму в розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року (том 1, а.с.47).

02 квітня 2024 року приватним виконавцем ВО ХО Ярмоленко О.В. на підставі ст. 59 Законку України «Про виконавче провадження», у виконавчому провадженні № 72810380 знято арешт з коштів, а саме: рахунку НОМЕР_2 відкритого в АТ КБ «Приватбанк», що належить боржнику ОСОБА_1 (том 1, а.с.45)

Відповідно до «Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору відповідь на запит в електронному вигляді від 21 квітня 2024 року, від 12 травня 2024 року», позивач ОСОБА_1 працює у КП «Тролейбусне ДЕПО № 3» та ним отримано дохід з 2023 рік у розмірі 176635,38 грн, за 1 квартал 2024 року 544471,48 грн (том 1, а.с.56-58).

З довідки про доходи № 2165 5894 4711 9106, сформованої засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України 21 квітня 2024 року, вбачається, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в Індустріальному об`єднаному управлінні ПФУ м. Харкова в Харківській області і отримує пенсію за віком, яка за період з липня 2023 по лютий 2024 становить 44387, 19 грн (том 1, а.с.66).

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За змістом частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictiosine causa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).

Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 ЦК України).

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.

Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

Конструкція частини 1 статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).

Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

За загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21.

Зважаючи, що позивачем не надано доказів відсутності правової підстави для стягнення коштів, а саме скасування рішення суду про стягнення заборгованості, визнання неправомірним дій приватного виконавче тощо, суд першої інстанції обґрунтовано залишив позов ОСОБА_1 без задоволення.

Щодо доводів позивача, що суд надав неправильну кваліфікацію його позову, оскільки мав застосувати наслідки недійсності правочину та повернути майно в натурі, то судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 175 ЦПК Україниу позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини 3 статті 175 ЦПК Українипозовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову- це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви (частина 3 статті 49 ЦПК України).

Зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Визначення (зміна) предмета, підстав позову у спорі - це право, яке належить позивачу. Натомість установлення обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який здійснюється під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто суд не вправі відмовляти у відкритті провадження у справі з тих підстав, що по суті позов необґрунтований та має заявлятися з використанням іншого способу захисту в порядку іншого судочинства.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 вказував:

«Відповідно до частини 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (у даному випадку боржника згідно рішення суду по справі 645/2042/23 від 04 липня 2023 року ОСОБА_1 ) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути ОСОБА_1 це майно. Особа обов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна (приватний виконавець Ярмоленко О.В.), особи з якої стягнуто майно (грошові кошти) ОСОБА_1 , інших осіб чи наслідком події. Частина 1 ст. 1213 ЦК України встановлює, що набувач (приватний виконавець Ярмоленко О.В.) зобов`язаний повернути ОСОБА_1 безпідставно набуте майно в натурі».

Отже, позивач самостійно обґрунтував свої вимоги саме положеннями глави 83 ЦК України, а тому суд першої інстанції обґрунтовано надав оцінки доводам ОСОБА_1 в контексті цих положень закону.

Також, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що згідно з частинами 1, 2статті 216 ЦК Українинедійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина 1статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.

Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Правилостатті 216 ЦК Українизастосовується виключно до сторін правочину.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у cправі № Б29/334-09, від 16 квітня 2024 року у cправі № 910/15194/20.

Зважаючи, що між сторонами відсутні договірні відносини, кошти було стягнуто в межах виконавчого провадження, підстав для застосування наслідків недійсності правочину не вбачається.

В інший частині судова колегія також погоджується з висновками суду, що зазначені питання підлягають розгляду в межах справи № 645/2042/23 в порядку, передбаченим Розділом VI та Розділом VIІ ЦПК України.

Щодо доводівпозивача про відкриття приватним виконавцем трьох виконавчих проваджень про що зазначено у наданих ним документах ( ВП 72810380 , ВП 72810429 , ВП 72810480 ) спростовуються інформацією з Автоматизованої системи виконавчого провадження, відповідно до даних якої щодо боржника « ОСОБА_1 », ІНФОРМАЦІЯ_1 » було відкрито лише 2 виконавчих провадження ВП 72810380 , ВП 72810429 (https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors).

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 19 листопада 2024 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді Н.П. Пилипчук

В.Б. Яцина