Рішення

від 27.08.2024 по справі 405/2057/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КІРОВОГРАДА

Справа № 405/2057/24

Провадження №2/405/370/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2024 року Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого судді - Іванової Л.А.

при секретарі - Нетесі С.М., Тарасенко Р.П.,

за участю учасників справи:

представника позивача ОСОБА_1 адвоката Комахи Т.С.

та представника відповідача ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» - Донченка Д.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кропивницький в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №405/2057/24 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» (м. Кропивницький, вул. Преображенська, буд. 2) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Комаха Т.С. (діє на підставі договору про надання правової/правничої допомоги № 25/05 від 25.05.2022 року та ордера на надання правничої (правової) допомоги серії ВА №1031861 від 07.06.2022 року) в інтересах позивача звернулася до Ленінського районного суду м. Кіровограда з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому (позові) просила стягнути з ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 670293, 44 грн., зазначивши на обґрунтування позовних вимог, що з 01.04.2020 року ОСОБА_1 працював на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг», на яку був переведений з посади заступника начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, на якій працював з 26 листопада 2019 року. 09 травня 2022 року, відповідно до наказу ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 року № 48-к «Про звільнення ОСОБА_2 », позивач був звільнений з посади начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату, згідно з п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП. Вважаючи, що звільнення із займаної посади здійснено з порушенням вимог Конституції України, КЗпП, 08 червня 2022 року позивач звернувся з позовом до Ленінського районного суду м. Кіровограда про визнання протиправним та скасування наказу ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 року № 48-к «Про звільнення ОСОБА_2 ». Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда (справа № 405/2573/22)від 18.12.2023 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» про визнання протиправним та скасування наказу ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 року № 48-к «Про звільнення ОСОБА_2 ». Постановою Кропивницького апеляційного суду від 07 березня 2024 року скасовано зазначене рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18.12.2023року (справа № 405/2573/22)та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 № 48-к «Про звільнення ОСОБА_3 ». Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг»». На виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 07.03.2024 року у (справа № 405/2573/22), наказом ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» № 9-к «Про поновлення на роботі КОМАХИ Василя» від 08 березня 2024 року, позивача поновлено на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг.

11 березня 2024 року позивач приступив до виконання посадових обов`язків начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, при цьому, враховуючи, що позивача було звільнено 09 травня 2022 року, а приступив він до виконання посадових обов`язків 11 березня 2024 року, то він має право на виплату середнього заробітку за вимушений прогул. Кількість робочих днів вимушеного прогулу за період з 10 травня 2022 року по 08 березня 2024 року складає 479 днів:2022рік - 169 днів (травень - 16, червень - 22, липень -21, серпень -23, вересень -22, жовтень -21, листопад -22, грудень - 22);2023рік - 260 днів (січень - 22, лютий - 20, березень - 23, квітень - 20, травень - 23, червень - 22, липень -21, серпень -23, вересень -21, жовтень -22, листопад -22, грудень - 21);2024рік - 50 днів (січень - 23, лютий -21, березень - 6).

Зазначила, що середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, при цьому, застосовуючи положення частини другої статті 235 КЗпП, статті 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку при визначенні розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, для її обрахування слід виходити із середньоденної заробітної плати. Оскільки в квітні 2022 року працівники підприємства перебували у відпустці без збереження заробітної плати, то враховуючи пункт 2 Порядку для обчислення середньої заробітної плати застосовуються попередні два місяці, а саме: лютий та березень 2022 року. Відповідно за останні 2 місяці (лютий і березень 2022 року) позивачем отримано 39182 грн. (сума нарахованого доходу за лютий 2022 року 26384,73 грн. - 9081,73 грн. (лікарняні) + сума нарахованого доходу за березень 2022 року 42637,24 грн. - 20758,24 (лікарняні). За лютий і березень 2022 року позивачем було відпрацьовано 28 робочих днів (лютий 2022 року - 10 робочих днів і березень 2022 року - 18 робочих днів). Виходячи з вищевикладених вихідних даних середньоденна заробітна плата позивача складає 1399,36 грн. = (39 182/28). Отже, сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу складає 670293,44 грн. ( 1 399,36 грн.* 479 днів).

З огляду на викладене вище, та з посиланням на ст.43 Конституції України, Закон України «Про оплату праці», ст.94 КЗпП України, позивач ОСОБА_1 просив стягнути з ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 670293,44 грн., а також судові витрати.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 березня 2024 року відкрито позовне провадження у даній цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) в судове засідання учасників справи. Надано учасникам справи процесуальний строк для подання заяв по суті справи.

Відповідачем ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» подано відзив на позовну заяву, який зареєстрований судом 30.04.2024 року за вх. № 11488, за яким просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що позовні вимоги є необґрунтованими, при цьому позивачем також невірно пораховано розмір середнього заробітку та помилково визначено період, за який сплачується відповідний середній заробіток. Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. Так, позивача ОСОБА_1 було звільнено 09 травня 2022 року, тобто, згідно наведеного Порядку, для обчислення середньомісячної заробітної плати необхідно враховувати виплати за березень і квітень 2022 року. Позиція ОСОБА_1 про те, що оскільки він майже весь квітень 2022 року перебував у відпустці без збереження, а тому для розрахунку квітень не враховується і потрібно брати до уваги лютий 2022 року є безпідставною, оскільки як вбачається з наказу від 04.04.2022 року № 32-к він перебував у відпустці без збереження заробітної плати з 05.04.2022 року,тобто, у квітні 2022 року позивач відпрацював два дні, що підтверджується Табелем обліку використання робочого часу за квітень 2022 року відділу з ремонтів та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ДП "Агентство місцевих автомобільних доріг", і саме ці два дні слід враховувати при розрахунку середнього заробітку, а саме:квітень, 2022 року заробітна плата 1498,10 грн., кількість фактично відпрацьованих днів 2; березень 2022 року заробітна плата 21879 грн., кількість відпрацьованих днів 18, а всього: 23377 грн.10 коп. (20 фактично відпрацьованих днів).

Тим самим, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який повинен був отримати ОСОБА_1 в результаті розрахунків, обраховується наступним чином: сума заробітної плати за два календарних місяці, що передують звільненню розділити на кількість фактично відпрацьованих робочих днів за два календарних місяці, що передують звільненню та помножити на число робочих днів (за період вимушеного прогулу)=23 377,1/20 * 478 днів = 558715,08 грн. Середньоденна заробітна плата становить 23 377, 1/20=1 168,86 грн. Враховуючи той факт, що відповідно до наказу ДП "Агентство місцевих автомобільних доріг" від 08.03.2024 року № 9-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_2 допущено до фактичного виконання посадових обов`язків за посадою начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг з 08 березня 2024 року, тобто, період вимушеного прогулу закінчується не 11 березня 2024 року, як вважає позивач, а 08 березня 2024 року і повинен становити не 479 днів, а 478 днів. Таким чином, враховуючи те, що сума коштів вимушеного прогулу, яку фактично вирахував позивач, становить 670 293,44 грн., а сума коштів вимушеного прогулу, яку позивач повинен був вирахувати, становить 558 715,08 грн., слід дійти висновку, що позивач помилився на свою користь на "незначну" суму в розмірі 111 578,36 грн., що є неприпустимим. Однак, і визначена ним (відповідачем) сума коштів середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 558 715,08 грн. не є остаточною та підлягає коригуванню в бік зменшення відповідно до наступного.

Зокрема, наказом ДП "Агентство місцевих автомобільних доріг" від 05.09.2022 року № 25 "Про встановлення режиму неповного робочого часу та початку і закінчення роботи" встановлено з 06 вересня 2022 року режим неповного робочого тижня з робочими днями понеділок, вівторок, середа та четвер з оплатою праці пропорціонально відпрацьованому часу. Відповідний режим неповного робочого часу скасовано 01 січня 2023 року наказом ДП "Агентство місцевих автомобільних доріг" від 30 грудня 2022 року № 38 "Про встановлення режиму роботи". Отже, враховуючи вищевикладене, кількість робочих днів у ДП "Агентство місцевих автомобільних доріг" за період з дня звільнення ОСОБА_1 до 31 грудня 2022 року всього становить 152 дні, а саме: травень 2022 року - 16 днів; червень 2022 року - 22 дні; липень 2022 року - 21 день; серпень 2022 року - 23 дні; вересень 2022 року - 18 днів; жовтень 2022 року - 17 днів; листопад 2022 року - 18 днів; грудень 2022 року - 17 днів.Враховуючи, що кількість робочих днів у 2023 році становила 260 днів, а у 2024 році (до моменту поновлення) становила 49 днів, тому загальна кількість робочих днів вимушеного прогулу ОСОБА_1 становила 461 день.Отже, розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить 461 день* 1168,86 (середньоденна заробітна плата)=538 844,46 грн.

Однак, і ця сума не є остаточною, оскільки, відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Вказав, що представники ДП "Агентство місцевих автомобільних доріг" сумлінно брали участь у всіх судових засіданнях і з вини Підприємства не відбулося жодного відкладення розгляду справи, та, навпаки близько 50 % відкладення розгляду справи відбулося саме з ініціативи позивача. Більш того, представник позивача всі свої процесуальні документи (відповідь на відзив, клопотання, заяви тощо) подавав напередодні судового засідання або в день відповідного судового засідання, навіть, коли у нього був місячний строк на підготовку таких документів. Такі дії позивача унеможливлювали вчасне ознайомлення відповідача з поданими ОСОБА_1 документами, та, як наслідок, позбавляли ДП "Агентство місцевих автомобільних доріг" можливості вчасно надати обґрунтовані заперечення. Фактично, вказані дії щоразу провокували ДП "Агентство місцевих автомобільних доріг" на подання клопотань про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення зі змістом, поданих позивачем документів, що, в свою чергу, свідчить про наміри позивача, спрямовані на затягування розгляду справи та його безпосередню зацікавленість у такому затягуванні. Отже, саме клопотання позивача про відкладення розгляду справи, призвели до розгляду судової справи № 405/2573/22 понад рік, а затягування строків її розгляду в повній мірі влаштовувало позивача, а тому виплата ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу можлива лише не більш як за один рік. Таким чином, враховуючи, що річний період вимушеного прогулу ОСОБА_1 почався 10 травня 2022 року, а закінчився 09 травня 2023 року, то кількість робочих днів у вказаному періоді становить 244 дні (2022 рік - 152 робочі дні, по 09 травня 2023 року - 92 робочі дні), то розмір середнього заробітку за цей період становить 285 201,84 грн.= 244 дні* 1 168,86 грн.

Однак, і цей розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу неможливо вважати остаточним, оскільки він повинен бути зменшеним на розмір виплат допомоги по безробіттю, які отримував ОСОБА_1 в період з 10 червня 2022 року по 27 листопада 2022 року. З копій сторінок 1,40,41,54, 55, 56, 57 трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 та копії довідки форми ОК-7, сформованої 11 березня 2024 року, в період з 10 червня 2022 року по 27 листопада 2022 року позивач перебував на обліку в Кіровоградському міськрайонному центрі зайнятості та отримував допомогу по безробіттю. Відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", із роботодавця утримуються сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду. Отже, в разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 без врахування коштів, які він отримав у якості допомоги по безробіттю, фактично відбудеться подвійне стягнення коштів саме з держави, що є неприпустимим.

Крім того, відповідачем ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» подана заява, яка зареєстрована судом 16.05.2024 року за вх. № 13034, в якій зазначив, що, на теперішній час Верховний Суд у своїй постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №369/10046/18 висловив чітку позицію про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітною платою, а тому до стягнення відповідних коштів застосовується позовна давність три місяці. Тим самим, строк подання ОСОБА_1 позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закінчився ще 09 серпня 2022 року, у зв`язку з чим на підставі ч.4 ст.267 ЦК України просив застосувати строк позовної давності для подання ОСОБА_1 позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Комахою Т.С. подані письмові пояснення, які зареєстровані судом 21.05.2024 року за вх. № 13371, за якими вважає помилковим та необґрунтованим твердження відповідача щодо перевищеного розміру вимушеного прогулу з наступних підстав. Зокрема, позивач ніяк не міг фактично працювати та отримувати заробітну плату після 11.04.2022 року на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, так як згідно Наказу Відповідача № 13 від 09.02.2022 року дана посада була скорочена та з 12 квітня 2022 року діяв новий штатний розпис, у якому посада Позивача уже була відсутня (скорочена). Дане твердження підтверджується Наказом № 13 від 09.02.2022 року, штатним розписом ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» на 2020 рік та штатним розписом ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» на 2022 рік. Тому, Позивач вірно обраховує останні два місяця (лютий і березень 2022 року) існуючої у штатному розписі на 2020 рік посади, так як з 12 квітня 2022 року у штатному розписі ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» на 2022 рік посада Позивача взагалі відсутня (згідно Наказу № 13 від09.02.2022року посада Позивача скорочена). Дана позиція в повній мірі узгоджується з приписами пунктів 2, 4, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою КМУ від 08.02.1995р. №100, за якими середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто подія була 9 травня 2022 року, але повні останні 2 календарні місяці, в яких працював позивач є лютий і березень. Календарним місяцем є період з 1 по 30 або 31 число. Крім того, для обрахунку не можна брати до уваги квітень 2022 року в силу приписів абзацу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою КМУ від 08.02.1995р. № 100, яка визначає, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці роботи та для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Отже сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу вірно обрахована позивачем та складає 670293,44 грн. ( 1 399,36 грн.* 479 днів).

Крім того, зазначила, що07.03.2024 року Кропивницьким апеляційним судом було скасовано рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18.12.2023року (справа № 405/2573/22) та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 № 48-к «Про звільнення ОСОБА_3 ». Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг»», однак, всупереч ч. 2 ст. 235 КЗпП України Кропивницьким апеляційним судом не прийнято рішення про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, саме тому, позивач 27.03.2024 року був змушений знову звертатися до суду, при цьому, відповідач, при поновленні позивача на роботі, не виплатив заробітну плату з дня поновлення на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, а саме: з 09 травня 2022 року, що є грубим порушенням трудових прав позивача. Окрім того, правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу це заробітна плата. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала у трудових відносинах. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 року у справі №755/12623/19 прийшла до висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку, заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь яким строком; також позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі.

Щодо перебування позивача на обліку в Кіровоградському міськрайонному центрі зайнятості відповідач вірно зазначає, що відповідно до ч.4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду, тобто, саме відповідач, у зв`язку з вчиненням неправомірних дій щодо позивача, має повернути законно виплачені позивачу кошти.

Щодо надуманих відповідачем нібито зловживань з метою затягування справи, вказала, що жодних зловживань процесуальними правами з боку позивача та представника позивача не було, процесуальні документи подавалися згідно вимог ЦПК України, саме тому подані документи завжди долучалися до матеріалів справи. Представником відповідача жодних заяв чи клопотань щодо зловживання будь- якими процесуальними правами з боку позивача до суду не надавалося.

Крім того, представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Комахою Т.С. подане клопотання, яке зареєстроване судом 27.05.2024 року за вх. № 14068, за яким просила поновити ОСОБА_1 строк на звернення до Ленінського районного суду м. Кіровограда по справі № 405/2057/24, зазначивши при цьому, що 07.03.2024 року Кропивницьким апеляційним судом скасовано рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18.12.2023р. по справі № 405/2573/22, та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 № 48-к «Про звільнення ОСОБА_3 ». Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг»». Всупереч частині 2 статті 235 КЗпП України Кропивницьким апеляційним судом не прийнято рішення про виплату позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу.08.03.2024року відповідачем видано наказ «Про поновлення на роботі КОМАХИ Василя» № 9-к», яким позивача поновлено на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг та допущено до роботи з 08.03.2024 року, при цьому, відповідачем не проведено нарахування та виплату позивачу заробітної плати за вимушений прогул з 09 травня 2022 року, що грубо порушує конституційні права позивача. Дізнавшись про своє порушене право, позивач 27.03.2024 року, був змушений звернутися до Ленінського районного суду м. Кіровограда з позовом до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.В свою чергу, доводи відповідача з приводу пропущення 3-х місячного строку для звернення до суду з зазначеним позовом, є безпідставними, оскільки відповідно до ч.1ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Відповідно до висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі. Тому помилковим є посилання сторони відповідача, що позивачем пропущено строк для заявлення вказаної вимоги.

Рішення про визнання протиправним та скасування наказу ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 № 48-к «Про звільнення ОСОБА_3 »; поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг»» набрало законної сили 07.03.2024 року, та доказів зупинення виконання його дії відповідачем до суду не надано, а тому, після набрання рішенням законної сили,у позивача з`явилися законні підстави для звернення до суду з зазначеним позовом (27.03.2024 року) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому тримісячний строк позивачем не пропущено.

Оскільки при розгляді справи постало питання щодо дотримання позивачем строків звернення з позовною заявою до Ленінського районного суду м. Кіровограда, то позивач вважає, що ним подано позову строки, передбачені чинним законодавством, але приймаючи до уваги внесення змін до КЗпП України, щодо необхідності дій для поновлення строку на звернення до суду з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, то позивач звертається з даним клопотанням про поновлення строку на звернення до суду з зазначеним позовом.

Відповідачем ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» подані заперечення на письмові пояснення, які зареєстровані судом 10.06.2024 року за вх. № 15656, за якими зазначено, що позивач намагається маніпулювати фактами, стверджуючи, що він ніяк не міг фактично працювати та отримувати заробітну плату після 11 квітня 2022 року на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, так як згідно наказу відповідача від 09 лютого 2022 року № 13 дана посада була скорочена та з 12 квітня 2022 року діяв новий штатний розпис, у якому посада позивача була відсутня (скорочена). Однак, таке припущення позивача ніяким чином не спростовує того факту, що ОСОБА_1 з 05 квітня 2022 року по 29 квітня 2022 року добровільно, без жодного примусу та за власноруч написаною заявою перебував у відпустці без збереження заробітної плати, а з 29 квітня 2022 року по 09 травня 2022 року без жодних зауважень виконував посадові обов`язки за посадою начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, за що отримав заробітну плату з якої в повному обсязі було відраховано всі передбачені чинним законодавством податки і збори, що підтверджується Відомостями про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам, поданими 01.07.2022 року (прийнятим податковим органом) та Відомостями про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору, поданими 01 липня 2022 року (прийнятим податковим органом). Більш того, як слід дійти висновку з форми ОК-7 індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєструзагальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, сформованої 03.06.2024 року, ОСОБА_1 травень 2022 року в повному обсязі зараховано до пенсійного стажу.Т акож, твердження позивача про те, що він не міг працювати після 11 квітня 2022 року, не завадило йому отримати повний розрахунок, в тому числі і заробітну плату за відпрацьовані дні у травні 2022 року, про що свідчить розрахунковий листок за травень 2022 року з власноручною відміткою ОСОБА_1 про отримання та ознайомлення. При розрахунку сум остаточного розрахунку, належних до виплаті ОСОБА_1 при його скороченні, ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг" використало ту саму методику для розрахунку середньоденного заробітку, приклад якої наведено у відзиві на позовну заяву (середньоденний заробіток становить 1 168,86 грн.), але позивач не виявив жодного бажання скористатись своїм правом надати свої зауваження або оскаржити розмір сум, нарахованих йому при звільненні.

Крім того, вказав, що згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. Наказом від 04 квітня 2022 року № 32-к "Про надання відпусток без збереження заробітної плати працівникам ДП "Агентство місцевих автомобільних доріг" державне підприємство "Агентство місцевих автомобільних доріг" доводить лише те, що ОСОБА_1 не відпочивав у відпустці без збереження заробітної плати, при цьому, заяву про яку він написав добровільно та без жодного примусу, протягом всього квітня 2022 року, а відпрацював у цьому місяці два дні, і саме ці два дні слід враховувати при розрахунку середнього заробітку. Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який повинен був отримати ОСОБА_1 в результаті своїх розрахунків, обраховується саме так: сума заробітної плати за два календарних місяці, що передують звільненню розділити на кількість фактично відпрацьованих робочих днів за два календарних місяці, що передують звільненню та помножити на число робочих днів (за період вимушеного прогулу)= 23 377,1/20*478 днів= 558 715,08 грн. Середньоденна заробітна плата становить 23 377,1/20=1 168,86 грн.

Окрім того, представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Комахою Т.С. подано заяву, зареєстровану судом 19 червня 2024 року за вх. № 16801 про стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на послуги адвоката в розмірі 12800 грн.

Відповідачем ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» 21 червня 2024 року подано заперечення на заяву позивача про стягнення компенсації здійснених витрат на послуги адвоката, зареєстровані судом за вх. №17115.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Комаха Т.С. в судовому засіданні під час судового розгляду справи по суті, заявлені позивачем позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених у поданих до суду заявах по суті справи, а також поданих письмових поясненнях, просила позов задовольнити, та, крім того, при винесені рішення вирішити питання розподілу судових витрат по справі.

Представник відповідача ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» Донченко Д.Є. (діє на підставі довіреності № 6 від 21 червня 2024 року) заявлені позивачем позовні вимоги не визнав, просив відмовити позивачу в задоволенні позову, посилаючись при цьому на підстави та обставини, викладені в наданих відповідачем заяві по суті справи (відзиву на позовну заяву), а також письмових запереченнях на письмові пояснення по суті заявлених позивачем позовних вимог. Окрім того, просив відмовити позивачу у стягненні витрат на послуги адвоката.

Заслухавши представника позивача ОСОБА_1 адвоката Комаху Т.С., представника відповідача ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» Донченка Д.Є., зваживши доводи, викладені в позові на обґрунтування позовних вимог, а також в поданих до суду сторонами по справі заявах по суті справи та письмових поясненнях, запереченнях, дослідивши матеріали справи та докази по справі в їх сукупності, з`ясувавши підстави та предмет позову, характер спірних правовідносин, виходячи з положень ст. 12 та ст.13 ЦПК України, за якими цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів та доведення перед судом їх переконливості, при цьому суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів сторін, суд вважає, що вимоги позивача обґрунтовані, ґрунтуються на вимогах закону, який регулює спірні правовідносини, та поряд з цим є такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено право кожної особи в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України), при цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

При цьому, враховуючи норми ч.3 ст.13, ст.49 ЦПК України, позивач, який вважає, що його суб`єктивне право порушене, самостійно визначає предмет та підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

Підставу позову складають зазначення фактичних обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та докази, на підтвердження зазначених позивачем обставин.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено право кожної особи в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України), при цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

При цьому, враховуючи норми ч.3 ст.13, ст.49 ЦПК України, позивач, який вважає, що його суб`єктивне право порушене, самостійно визначає предмет та підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

Підставу позову складають зазначення фактичних обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та докази, на підтвердження зазначених позивачем обставин.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» та з 01 квітня 2020 року займав посаду начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг.

Наказом ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» «Про звільнення Комахи Василя» №48-к від 09 травня 2022 року начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 09 травня 2022 року у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників згідно з п.1 ст.40 КЗпП України.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 07 березня 2024 року скасовано рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 грудня 2023 року (Справа №405/2573/22). Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 року № 48-к «Про звільнення ОСОБА_3 ». Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг».

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду в цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти- це факти, встановлені судовим рішенням, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

Судом також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі зазначеної постанови Кропивницького апеляційного суду від 07 березня 2024 року у справі №405/2573/22, наказом ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» «Про поновлення на роботі ОСОБА_2 » №9-к від 08 березня 2024 року скасовано наказ ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» від 09 травня 2022 року № 48-к «Про звільнення ОСОБА_2 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг із 09 травня 2022 року. Допущено ОСОБА_1 до фактичного виконання посадових обов`язків за посадою начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг з 08 березня 2024 року.

Повідомленням про поновлення на роботі ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» за вих. № 50-01-09/225/0.50 від 08.03.2024 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що на виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 07.03.2024 року у справі № 405/2573/22 наказом ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» від 08 березня 2024 року № 9-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_3 » його ( ОСОБА_1 ) поновлено на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг з 09 травня 2024 року. Рекомендовано негайно, але не пізніше наступного дня з дати отримання даного повідомлення приступити до виконання посадових обов`язків начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з зазначеним позовом до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як на обґрунтування та підстави позовних вимог зазначив, що оскільки відповідачем його було звільнено незаконно 09 травня 2022 року, що підтверджено постановою Кропивницького апеляційного суду від 07.03.2024 року у справі № 405/2573/22, та поновлено на роботі з 09 травня 2022 року, приступив до виконання посадових обов`язків 11 березня 2024 року, то на підставі ч.2 ст.235 КЗпП України, він має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки за період вимушеного прогулу, працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання середньої заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

При цьому, позивач ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу розрахував наступним чином: кількість робочих днів вимушеного прогулу за період з 10 травня 2022 року по 08 березня 2024 року складає 479 днів (2022 рік 169 днів (травень 16, червень 22, липень-21, серпень 23, вересень 22, жовтень 21, листопад 22, грудень 22); 2023 рік 260 днів ( січень 22, лютий 20, березень 23, квітень 20, травень 23, червень 22, липень 21, серпень 23, вересень 21, жовтень 22, листопад 22, грудень 21); 2024 рік 50 днів (січень 23, лютий 21, березень -6).

Крім того, оскільки в квітні 2022 року працівники Підприємства перебували у відпустці без збереження заробітної плати, то враховуючи п. 2 Порядку для обчислення середньої заробітної плати застосовуються попередні два місяці, а саме: лютий та березень 2022 року, відповідно за останні 2 місяці (лютий і березень 2022 року) отримано 39 182 грн. (сума нарахованого доходу за лютий 2022 року 26 384,73 грн. - 9 081,73 грн. (лікарняні) + сума нарахованого доходу за березень 2022 року 42 637,24 грн. - 20 758,24 (лікарняні). За лютий і березень 2022 року ним (позивачем) було відпрацьовано 28 робочих днів (лютий 2022 року - 10 робочих дні і березень 2022 року - 18 робочих днів), тим самим, середньоденна заробітна плата складає 1399 грн. 36 коп. (39182 грн. / 28), таким чином, сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу складає 670293 грн. 44 коп. ( 1 399,36 грн. х 479 днів).

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 235 КЗпП України, оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою.

Системний аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції, при цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця.

Аналіз положень КЗпП України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника.

Такі висновки свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, внаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату, тобто працівник не може вийти на роботу та реалізувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначається як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором, і, тим самим, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізувати своє право на працю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) вказано, що: "середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.

Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19), суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у цій постанові, Верховного Суду України, викладеним у постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 362/7105/15-ц (провадження № 6-1395цс16) та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеним в постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18 (провадження № К/9901/10912/19), від 05 вересня 2019 року у справі № 813/1247/17 (провадження № К/9901/49937/18), від 30 жовтня 2018 року у справі № 826/12721/17 (провадження № К/9901/37996/18). Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19) задля формування єдиної судової практики щодо застосування частини другої статті 233 КЗпП України до вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі, що передбачений частиною другою статті 235 КЗпП України, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці. Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Підстав для відступу від правових висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду України та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не вбачається".

Тим самим, вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника, тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

На підставі системного аналізу наведених положень трудового законодавства суд зауважує, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Також, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі.

За наведених вище підстав, суд не приймає до уваги доводи відповідача з посиланням на правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №369/10046/18 про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, не є заробітною платою, а тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, відповідно зазначений строк звернення з позовом до суду позивачем ОСОБА_1 пропущено.

Суд зауважує, що у зазначеній постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі №369/10046/18 (провадження №61-9664сво19) було зроблено висновок, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, тому строк пред`явлення до суду цієї вимоги обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Цей висновок зроблено з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 (провадження №12-301гс18) за позовом про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, компенсації за втрату частини заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у якій надавалась оцінка правовій природі середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що урегульований у статті 117 КЗпП України, та зроблено висновок, що цей середній заробіток не є заробітною платою, тому строк звернення до суду з такою вимогою становить три місяці. Проте, правова природа середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України відмінна від правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу, передбаченого статтею 235 КЗпП України при поновленні найманого працівника на роботі, та є заробітною платою, і пред`явлення вимог про таке стягнення не обмежується відповідно до статті 233 КЗпП України тримісячним строком звернення, тому їх ототожнення є помилковим, а постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 (провадження №12-301гс18) не є релевантною до правовідносин зі стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Окрім того, у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто, Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Відповідно до п. 32 постанови ПленумуВерховногоСудуУкраїни від06листопада1992року№9 з наступними змінами і доповненнями «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи, при цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КабінетуМіністрів Українивід08лютого1995року№100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348).

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУвід 08лютого 1995року №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абз.1 пункту 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи та не заперечувалося сторонами по справі, що позивача ОСОБА_1 було звільнено з роботи 09 травня 2022 року, тим самим, відповідно до зазначеного Порядку №100, для обчислення середньомісячної заробітної плати необхідно враховувати виплати за останні два місяці роботи, тобто за березень і квітень, 2022 року.

Відповідно до довідки ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 року за № 0000-000004, ОСОБА_1 працював в ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» з 26.11.2019 року по 09.05.2022 року на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних робіт. Нарахований дохід за період з 01.01.2022 року по 09.05.2022 року становить 181014 грн. 11 коп. Сума ПДФО за період з 01.01.2022 року по 09.05.2022 року становить 32582 грн. 54 коп. Виплачено за період з 01.01.2022 року по 09.05.2022 року 87849 грн. 85 коп. При цьому, нарахований дохід за березень, 2022 року становить 42637 грн. 24 коп., за квітень, 2022 року, - 1498 грн. 10 коп.

Відповідно до розрахункового листка ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» за березень, 2022 року ОСОБА_1 нарахований дохід в розмірі 42637 грн. 24 коп. (без вирахування ПДФО та військового збору) лікарняні в розмірі 20758 грн. 24 коп. = 21879 грн., кількість фактично відпрацьованих днів за березень, 2022 року 18.

Відповідно до табелю обліку використання робочого часу за квітень, 2022 року ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг», позивач ОСОБА_1 у квітні, 2022 року фактично відпрацював два дні, та за вказаний період йому нарахована заробітна плата в розмірі 1498 грн. 10 коп., крім того, зазначено кількість днів відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін, які становлять - 19 днів.

При цьому, відповідно до наказу ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» «Про надання відпусток без збереження заробітної плати працівникам ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» №32-к від 04 квітня 2022 року на підставі ст.26 Закону України «Про відпустки» та постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19», працівникам Підприємства, в тому числі, начальнику відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ОСОБА_1 на підставі заяви останнього від 04 квітня 2022 року надано відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін на період карантину тривалістю 25 календарних днів із 05 квітня 2022 року по 29 квітня 2022 року.

Суд зауважує, що зазначений наказ №32-к від 04 квітня 2022 року позивачем не оскаржувався.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням Порядку №100 слід обраховувати наступним чином: сума заробітної плати за два календарних місяці, що передували звільненню поділити на кількість фактично відпрацьованих робочих днів за два календарні місяці, що передують звільненню, та помножити на число робочих днів (за період вимушеного прогулу) (21879 грн. + 1498 грн. 10 коп. = 23377 грн. 10 коп. / 20 фактично відпрацьовані дні за березень та квітень, 2022 року = 1168 грн. 86 коп. розмір середньоденної заробітної плати х 478 дні (період з 09 травня 2022 року по 08 березня 2024 року) = 558715 грн. 08 коп.

При цьому, відповідно до абз.2 п.8 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно доабзацу п`ятогопункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» «Про встановлення режиму неповного робочого часу та початку і закінчення роботи» № 25 від 05 вересня 2022 року на підставі ч.3 ст.32, ст.56 КЗпП України, ч.2 ст.3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року № 2136-ІХ та у зв`язку із складним фінансовим станом ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» встановлено з 06 вересня 2022 року в ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» режим роботи неповного робочого тижня з робочими днями понеділок, вівторок, середа та четвер з оплатою праці пропорціонально відпрацьованому часу.

При цьому, суд також зауважує, що позивач свою незгоду з зазначеним наказом не висловлював та відповідну заяву про незгоду на продовження роботи в нових умовах праці не подавав.

Наступним наказом ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» «Про встановлення режиму роботи» № 38 від 30 грудня 2022 року відповідний режим неповного робочого часу визнано таким, що втратив чинність із 01 січня 2023 року наказ ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» від 05 вересня 2022 року № 25 «Про встановлення режиму неповного робочого часу та початку і закінчення роботи».

Таким чином, з огляду на зазначене, кількість робочих днів в ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» за період з дня звільнення позивача ОСОБА_1 09 травня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням наказу ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» № 25 від 05 вересня 2022 року «Про встановлення режиму неповного робочого часу та початку і закінчення роботи», за яким встановлено з 06 вересня 2022 року в ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» режим роботи неповного робочого тижня з робочими днями понеділок, вівторок, середа та четвер з оплатою праці пропорціонально відпрацьованому часу, становить 152 дні, а саме: травень 2022 року 16 днів; червень 2022 року 22 дні; липень 2022 року 21 день.; серпень 2022 року 23 днів; вересень 2022 року 18 днів; жовтень 2022 року 17 днів; листопад 2022 року -18 днів; грудень 2022 року 17 днів.

Крім того, кількість робочих днів за 2023 рік становить 260 днів, у 2024 році кількість робочих днів за період 01 січня 2024 року по 08 березня 2024 рокустановить 50 днів, а всього кількість робочих днів за період з 09 травня 2022 року по 08 березня 2024 року становить 462 робочих днів, та відповідно середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 540013 грн. 32 коп. (1168 грн. 86 коп. х 462), який обраховано без утримання податків та інших обов`язкових платежів, оскільки, згідно з абз.5 п. 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у своєму рішенні розрахунки, з яких він визначав суми стягнення, та так як справляти і сплачувати ПДФО та військовий збір - це обов`язок роботодавця, у резолютивній частині судового рішення визначають суму без їх утримання, та який слід стягнути з відповідача Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» на користь позивача ОСОБА_1 .

Відповідно до п.2 ч.1 ст.430ЦПКУкраїни суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, та поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Відповідно до розрахунку середнього заробітку, за підписом бухгалтера ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» І.В. Бойченко, середній заробіток ОСОБА_1 становить 25130 грн. 49 коп. (1168 грн. 86 коп. (середньоденна заробітна плата) х 21, 5 (середньомісячна норма робочих днів), тим самим, рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше, ніж за один місяць, в розмірі 25130 грн. 49 коп., - допустити до негайного виконання.

При цьому, щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл між сторонами судових витрат, які складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, суд зауважує, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, на підставі чого та враховуючи, що позивач в силу вимог Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору у справі про стягнення заробітної плати в усіх судових інстанціях на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону, з відповідача ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 5400 грн. 13 коп., що становить 1% від розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу 540013 грн. 32 коп., стягнутого з відповідача на користь позивача.

Позивачем ОСОБА_1 також заявлено про компенсацію понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12800 грн. 00 коп., з приводу чого суд враховує наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.137ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст.137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 4-6статті 137 ЦПК Українитакож визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на професійну правничу допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Наведені вище положення процесуального закону дають підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації, при цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При цьому, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, як роз`яснено в п.48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті79, статтях84,88,89 ЦПК України, (в редакції Закону 2004 року). Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідач ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» заперечував щодо стягнення на користь позивача ОСОБА_1 компенсації витрат на правничу допомогу, вважаючи їх розмір завищеним.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, між позивачем ОСОБА_1 , як Замовником та Адвокатським бюро «Комаха Т.С.», в особі керуючого бюро (засновника) Комахи Т.С., 25 травня 2022 року укладено договір №25/05 про надання правової/правничої допомоги, за яким Бюро приймає доручення Замовника та бере на себе зобов`язання надати Замовнику правову/правничу допомогу.

За правову допомогу, передбачену в п.1 Договору Замовнику сплачує Бюро винагороду в розмірі, визначеному в додатковій угоді та акті виконаних робіт (п.3.1 Договору).

Відповідно до п.4.1, 4.2 Договору розмір гонорару, який Замовник сплачує Бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього Договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до цього Договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін.

За домовленістю Сторін, одплата правової допомоги може здійснюватися також у вигляді передоплати або авансу.

Крім того, між позивачем ОСОБА_1 , як Замовником та Адвокатським бюро «Комаха Т.С.», в особі керуючого бюро (засновника) Комахи Т.С. 08 березня 2024 року укладено додаткову угоду № 3 до договору про надання правової допомоги №25/05 від 25.05.2022 року, яка визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Бюро за надання правової допомоги по зверненню до Ленінського районного суду м. Кіровограда з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 .

Згідно з п.1 Додаткової угоди вартість послуг становить: вивчення матеріалів справи та дослідження законодавства, яка регламентує стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, консультація, укладення додаткової угоди № 3 до договору про надання правової/правничої допомоги 1000 грн.; підготовка та подання адвокатських запитів 800 грн. за кожен запит; підготовка та подання позовної заяви 5000 грн.; підготовка та подання відповіді на відзив 4 000 грн.; підготовка та подання інших документів 1 000 грн. за кожен документ; ознайомлення з матеріалами справи 1 000 грн. за кожне ознайомлення; участь в судових засіданнях 2 000 грн. за кожне засідання.

Пунктом 2 Додаткової угоди визначено порядок оплати гонорару, за яким оплата юридичних послуг (з представництвом інтересів у Ленінському районному суді м. Кіровограда) здійснюється частинами, в наступному порядку: протягом 15 днів з дня укладення договору та отримання рахунку в сумі 3 000 грн.; протягом місяця, після набрання рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда по справі про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу законної сили, підлягає оплаті різниця суми, яка зазначена у рахунку.

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру № 2 від 18 березня 2024 року ОСОБА_1 сплачено на рахунок Адвокатського бюро «Комаха Т.С.» на підставі договору №25/05 від 25.05.2022 року 3 000 грн.

Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг № 3 до договору про надання правової допомоги № 25/05 від 25.05.2022 року Бюро надало, а Клієнт прийняв правову допомогу щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг»: вивчення матеріалів справи та дослідження законодавства, яке регламентує оскарження наказу про звільнення, консультація, укладення додаткової угоди № 3 до договору про надання правової/правничої допомоги - 1 000 грн.; підготовка та подання адвокатських запитів - 800 грн. (1 шт. по 800 грн. за кожен); підготовка та подання позовної заяви з додатками до суду 5 000 грн.; підготовка та подання до суду інших документів - 2 000 грн. (письмові пояснення по справі - 1 000.00 грн., клопотання про поновлення строку - 1 000 грн); участь в судових засіданнях - 4 000 грн. (2 засідання по 2 000.00 грн. за засідання).

Загальна вартість наданих послуг за цим актом складає 12 800 грн. Клієнт сплатив 18.03.2024 року 3 000.00 грн. Залишок коштів, який підлягає сплаті складає 9 800 грн. та має бути оплачений протягом місяця, після набрання рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда по справі №405/2057/24 законної сили (підлягає оплаті різниця суми, яка зазначена у рахунку № 6 від 17.06.2024р.). Клієнт не має жодних претензій до якості наданих Бюро послуг. Після повного розрахунку Бюро не матиме жодних претензій до Клієнта.

Відповідно до ч. 3ст. 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141ЦПКУкраїни розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Підсумовуючи, можна зробити висновок щоЦПК Українипередбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин.

Визначаючи у даній справі розмір судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу адвоката, за встановлених вище обставин, суд виходить з заявленого позивачем предмету спору, складених адвокатом процесуальних документів, на підставі чого суд вважає обґрунтованим заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 8000 грн., які підлягають стягненню з відповідача ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» на користь позивача ОСОБА_1 .

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 7, 10, 12, 13, ст.ст.77-80, 81, 95, 133, 141, 235, 258, 259, 263, 264, 265, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг», код ЄДРПОУ 42852223, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 травня 2022 року по 08 березня 2024 року в розмірі 540013 (п`ятсот сорок тисяч тринадцять) грн. 32 коп., який обраховано без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг», код ЄДРПОУ 42852223, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн. 00 коп.

Стягнути з державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг», код ЄДРПОУ 42852223, на користь держави судовий збір в розмірі 5400 грн. 13 коп.

Рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше, ніж за один місяць, в розмірі 25130 (двадцять п`ять тисяч сто тридцять) грн. 49 коп., - допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з підстав, передбачених ч.ч.2, 3 ст.354 ЦПК України.

Суддя Ленінського

районного суду

м. Кіровограда Лілія Андріївна Іванова