Постанова

від 06.02.2025 по справі 405/2057/24

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2025 року м. Кропивницький

справа № 405/2057/24

провадження № 22-ц/4809/132/25

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Державне підприємство «Агентство місцевих автомобільних доріг»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» та ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 серпня 2024 року у складі головуючого судді Іванової Л. А.

УСТАНОВИВ:

Короткий позовних вимог, відзиву на позов, заперечень, письмових пояснень, рішення суду першої інстанції.

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг», яким просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 670 293, 44 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 01.04.2020 він працював на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг».

09.05.2022 відповідно до наказу ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 № 48-к «Про звільнення ОСОБА_2 », позивач був звільнений з посади начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, згідно з п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату.

08.06.2022 позивач звернувся з позовом до Ленінського районного суду м. Кіровограда про визнання протиправним та скасування наказу ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 № 48-к «Про звільнення ОСОБА_2 ».

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда у справі № 405/2573/22 від 18.12.2023 відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» про визнання протиправним та скасування наказу ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 № 48-к «Про звільнення ОСОБА_3 ».

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 07.03.2024 скасовано рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18.12.2023 (справа № 405/2573/22) та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 № 48-к «Про звільнення ОСОБА_2 ». Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг»». На виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 07.03.2024 (справа № 405/2573/22), наказом ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» № 9-к «Про поновлення на роботі КОМАХИ Василя» від 08.03.2024, позивача поновлено на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг.

11.03.2024 позивач приступив до виконання посадових обов`язків начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг.

ОСОБА_1 зазначав, що він має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09 травня 2022 року до 11 березня 2024 року.

За розрахунком позивача : кількість робочих днів вимушеного прогулу за період з 10 травня 2022 року по 08 березня 2024 року складає 479 днів: 2022 рік - 169 днів (травень - 16, червень - 22, липень -21, серпень -23, вересень -22, жовтень -21, листопад -22, грудень - 22);2023 рік - 260 днів (січень - 22, лютий - 20, березень - 23, квітень - 20, травень - 23, червень - 22, липень -21, серпень -23, вересень -21, жовтень -22, листопад -22, грудень - 21);2024рік - 50 днів (січень - 23, лютий -21, березень - 6).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, при цьому, застосовуючи положення частини другої статті 235 КЗпП, статті 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку при визначенні розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, для її обрахування слід виходити із середньоденної заробітної плати.

Оскільки в квітні 2022 року працівники підприємства перебували у відпустці без збереження заробітної плати, то враховуючи пункт 2 Порядку для обчислення середньої заробітної плати застосовуються попередні два місяці, а саме: лютий та березень 2022 року. Відповідно за останні 2 місяці (лютий і березень 2022 року) позивачем отримано 39 182 грн (сума нарахованого доходу за лютий 2022 року 26 384,73 грн - 9 081,73 грн (лікарняні) + сума нарахованого доходу за березень 2022 року 42 637,24 грн - 20 758,24 (лікарняні). За лютий і березень 2022 року позивачем було відпрацьовано 28 робочих днів (лютий 2022 року - 10 робочих днів і березень 2022 року - 18 робочих днів).

Виходячи з вищевикладених вихідних даних середньоденна заробітна плата позивача складає 1 399,36 грн = (39 182/28). Отже, сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу складає 670 293,44 грн ( 1 399,36 грн * 479 днів).

З урахуванням викладеного позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 670 293,44 грн.

У відзиві на позов відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог,ураховуючи, що позивачем невірно пораховано розмір середнього заробітку та помилково визначено період, за який сплачується відповідний середній заробіток.

Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Так, позивача було звільнено 09 травня 2022 року, тобто, згідно наведеного Порядку, для обчислення середньомісячної заробітної плати необхідно враховувати виплати за березень і квітень 2022 року.

Позиція ОСОБА_1 про те, що оскільки він майже весь квітень 2022 року перебував у відпустці без збереження, а тому для розрахунку квітень не враховується і потрібно брати до уваги лютий 2022 року є безпідставною, оскільки як вбачається з наказу від 04.04.2022 №32-к він перебував у відпустці без збереження заробітної плати з 05.04.2022, тобто у квітні 2022 року позивач відпрацював два дні, що підтверджується табелем обліку використання робочого часу за квітень 2022 року, і саме ці два дні слід враховувати при розрахунку середнього заробітку, а саме: квітень, 2022 року заробітна плата 1498,10 грн, кількість фактично відпрацьованих днів 2; березень 2022 року заробітна плата 21 879 грн, кількість відпрацьованих днів 18, а всього: 23 377 грн 10 коп. (20 фактично відпрацьованих днів).

Тим самим, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який повинен був отримати ОСОБА_1 в результаті розрахунків, обраховується наступним чином: сума заробітної плати за два календарних місяці, що передують звільненню розділити на кількість фактично відпрацьованих робочих днів за два календарних місяці, що передують звільненню та помножити на число робочих днів (за період вимушеного прогулу) = 23 377,1/20 * 478 днів = 558 715,08 грн. Середньоденна заробітна плата становить 23 377, 1/20=1 168,86 грн.

Враховуючи той факт, що відповідно до наказу ДП "Агентство місцевих автомобільних доріг" від 08.03.2024 № 9-к "Про поновлення на роботі КОМАХИ Василя" ОСОБА_1 допущено до фактичного виконання посадових обов`язків за посадою начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг з 08 березня 2024 року, тобто, період вимушеного прогулу закінчується не 11 березня 2024 року, як вважає позивач, а 08 березня 2024 року і повинен становити не 479 днів, а 478 днів.

Таким чином, враховуючи те, що сума коштів вимушеного прогулу, яку фактично вирахував позивач, становить 670 293,44 грн, а сума коштів вимушеного прогулу, яку позивач повинен був вирахувати, становить 558 715,08 грн, слід дійти висновку, що позивач помилився на свою користь на "незначну" суму в розмірі 111 578,36 грн, що є неприпустимим.

Однак, і визначена ним сума коштів середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 558 715,08 грн не є остаточною та підлягає коригуванню в бік зменшення відповідно до наступного.

Зокрема, наказом ДП "Агентство місцевих автомобільних доріг" від 05.09.2022 № 25 "Про встановлення режиму неповного робочого часу та початку і закінчення роботи" встановлено з 06 вересня 2022 року режим неповного робочого тижня з робочими днями понеділок, вівторок, середа та четвер з оплатою праці пропорціонально відпрацьованому часу. Відповідний режим неповного робочого часу скасовано 01 січня 2023 року наказом ДП "Агентство місцевих автомобільних доріг" від 30 грудня 2022 року № 38 "Про встановлення режиму роботи". Отже, враховуючи вищевикладене, кількість робочих днів у ДП "Агентство місцевих автомобільних доріг" за період з дня звільнення ОСОБА_1 до 31 грудня 2022 року всього становить 152 дні, а саме: травень 2022 року - 16 днів; червень 2022 року - 22 дні; липень 2022 року - 21 день; серпень 2022 року - 23 дні; вересень 2022 року - 18 днів; жовтень 2022 року - 17 днів; листопад 2022 року - 18 днів; грудень 2022 року - 17 днів.Враховуючи, що кількість робочих днів у 2023 році становила 260 днів, а у 2024 році (до моменту поновлення) становила 49 днів, тому загальна кількість робочих днів вимушеного прогулу ОСОБА_1 становила 461 день. Отже, розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить 461 день* 1168,86 (середньоденна заробітна плата)= 538 844,46 грн.

Проте, і ця сума не є остаточною, оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вказано, що представники ДП "Агентство місцевих автомобільних доріг" сумлінно брали участь у всіх судових засіданнях і з вини Підприємства не відбулося жодного відкладення розгляду справи, та, навпаки близько 50 % відкладення розгляду справи відбулося саме з ініціативи позивача. Більш того, представник позивача всі свої процесуальні документи (відповідь на відзив, клопотання, заяви тощо) подавав напередодні судового засідання або в день відповідного судового засідання, навіть, коли у нього був місячний строк на підготовку таких документів. Такі дії позивача унеможливлювали вчасне ознайомлення відповідача з поданими ОСОБА_1 документами, та, як наслідок, позбавляли ДП "Агентство місцевих автомобільних доріг" можливості вчасно надати обґрунтовані заперечення. Фактично, вказані дії щоразу провокували ДП "Агентство місцевих автомобільних доріг" на подання клопотань про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення зі змістом, поданих позивачем документів, що, в свою чергу, свідчить про наміри позивача, спрямовані на затягування розгляду справи та його безпосередню зацікавленість у такому затягуванні. Отже, саме клопотання позивача про відкладення розгляду справи, призвели до розгляду судової справи № 405/2573/22 понад рік, а затягування строків її розгляду в повній мірі влаштовувало позивача, а тому виплата ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу можлива лише не більш як за один рік.

Таким чином, враховуючи, що річний період вимушеного прогулу ОСОБА_1 почався 10 травня 2022 року, а закінчився 09 травня 2023 року, то кількість робочих днів у вказаному періоді становить 244 дні (2022 рік - 152 робочі дні, по 09 травня 2023 року - 92 робочі дні), то розмір середнього заробітку за цей період становить 285 201,84 грн= 244 дні* 1 168,86 грн.

Зазначає, що і даний розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу неможливо вважати остаточним, оскільки він повинен бути зменшеним на розмір виплат допомоги по безробіттю, які отримував ОСОБА_1 у період з 10 червня 2022 року по 27 листопада 2022 року. Згідно копій сторінок 1,40,41,54, 55, 56, 57 трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 та копії довідки форми ОК-7, сформованої 11 березня 2024 року, в період з 10 червня 2022 року по 27 листопада 2022 року позивач перебував на обліку в Кіровоградському міськрайонному центрі зайнятості та отримував допомогу по безробіттю. Відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", із роботодавця утримуються сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду. Отже, в разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 без врахування коштів, які він отримав у якості допомоги по безробіттю, фактично відбудеться подвійне стягнення коштів саме з держави, що є неприпустимим (а.с.30-36 том 1).

Крім того, відповідачем ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» подано заяву, згідно якої, посилаючись на постанову Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі №369/10046/18 зазначено, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітною платою, а тому до стягнення відповідних коштів застосовується позовна давність три місяці. Тим самим, строк подання ОСОБА_1 позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закінчився ще 09 серпня 2022 року, у зв`язку з чим на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України просив застосувати строк позовної давності для подання ОСОБА_1 позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог (а.с.59-62 том 1).

Представник позивача подала письмові пояснення, в яких зазначила, що позивач ніяк не міг фактично працювати та отримувати заробітну плату після 11.04.2022 на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, так як згідно наказу відповідача № 13 від 09.02.2022 дана посада була скорочена, а з 12 квітня 2022 року діяв новий штатний розпис, у якому посада позивача вже була відсутня (скорочена). Дане твердження підтверджується наказом № 13 від 09.02.2022, штатним розписом ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» на 2020 рік та штатним розписом ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» на 2022 рік. Вказала, що викладене в повній мірі узгоджується з приписами пунктів 2, 4, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою КМУ від 08.02.1995 №100, за якими середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто подія була 9 травня 2022 року, але повні останні 2 календарні місяці, в яких працював позивач є лютий і березень. Календарним місяцем є період з 1 по 30 або 31 число. Крім того, для обрахунку не можна брати до уваги квітень 2022 року в силу приписів абзацу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, яка визначає, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці роботи та для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Отже сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу вірно обрахована позивачем та складає 670 293,44 грн ( 1 399,36 грн* 479 днів) (а.с.66-73 том 1).

27.05.2024 представник позивача подала до суду клопотання, згідно якого просила поновити ОСОБА_1 строк на звернення до Ленінського районного суду м. Кіровограда по справі № 405/2057/24. В обґрунтування зазначила, що 07.03.2024 Кропивницьким апеляційним судом скасовано рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18.12.2023 по справі № 405/2573/22, та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 № 48-к «Про звільнення ОСОБА_2 ». Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг»». Всупереч частині 2 статті 235 КЗпП України Кропивницьким апеляційним судом не прийнято рішення про виплату позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 08.03.2024 відповідачем видано наказ «Про поновлення на роботі КОМАХИ Василя» № 9-к», яким позивача поновлено на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг та допущено до роботи з 08.03.2024, при цьому, відповідачем не проведено нарахування та виплату позивачу заробітної плати за вимушений прогул з 09 травня 2022 року, що грубо порушує конституційні права позивача. Дізнавшись про своє порушене право, позивач 27.03.2024, був змушений звернутися до суду з даним позовом (а.с.82-86 том 1).

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 серпня 2024 року задоволено частково позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягнуто з Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг», середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 травня 2022 року по 08 березня 2024 року в розмірі 540 013 (п`ятсот сорок тисяч тринадцять) грн 32 коп., який обраховано без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн 00 коп.

Стягнуто з Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» на користь держави судовий збір у розмірі 5 400 грн 13 коп.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вважав доведеним належними та допустимими доказами середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 травня 2022 року по 08 березня 2024 року саме в розмірі 540013, 32 грн.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг».

Державне підприємство «Агентство місцевих автомобільних доріг» подало до Кропивницького апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування скарги зазначало, що судом першої інстанції здійснено численні порушення процесуального законодавства, зокрема щодо прийняття заяв, поданих стороною позивача з порушенням строків, визначених ЦПК.

З трудовоїкнижки ОСОБА_1 та довідкиформи ОК-7,сформованої 11березня 2024року,в періодз 10червня 2022року по27листопада 2022року позивачперебував наобліку вКіровоградському міськрайонномуцентрі зайнятостіта отримувавдопомогу побезробіттю.Відповідно до частини 4 статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", із роботодавця утримуються сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Отже, задовольнивши позовні вимоги вимог ОСОБА_1 без врахування коштів, які він отримав у якості допомоги по безробіттю, Ленінський районний суд м. Кіровограда допустив подвійне стягнення коштів саме з держави, що є неприпустимим.

Крім того, відповідач не погоджується зі стягненням компенсації витрат на професійну правничу допомогу, оскільки представником позивача надано доказ лише про сплату 3 000,00 грн, а оплата решти 9 800 грн не підтверджена жодним документом.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Комаха Тетяна Сергіївна, подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судового рішення в частині зменшення заявленої ним суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник позивача зазначає про те, що судом першої інстанції безпідставно зменшено суму стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вказує, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено підстав для зменшення його розміру за певних умов.

Крім того, зазначено, що орієнтовний перелік судових витрат, які апелянт має понести під час розгляду справи становить 16000 грн.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, представник позивача просила відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг». Вказала, що ОСОБА_1 не пропустив строк на звернення до суду з даним позовом, оскільки вказана позовна вимога не обмежується будь-яким строком. Так, 08.03.2024 відповідачем, видано наказ «Про поновлення на роботі КОМАХИ Василя» №9-к», яким позивача поновлено на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг та допущено до роботи з 08.03.2024. Відповідачем не проведено нарахування та виплату позивачу заробітної за вимушений прогул з 09.05.2022, що грубо порушує конституційні права позивача та чинне законодавство. Дізнавшись про своє порушене право, ОСОБА_1 27.03.2024, був змушений звернутися до Ленінського районного суду м. Кіровограда суду з позовом до Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с.227-231 том 1).

У відзиві на апеляційну скаргу позивача, Державне підприємство «Агентство місцевих автомобільних доріг» просило відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 . Вказано, що вимоги позивача є безпідставними та надуманими (а.с.241-246 том 1).

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційноїінстанції переглядаєсправу занаявними вній ідодатково поданимидоказами таперевіряє законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів тавимог апеляційноїскарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи єінші фактичнідані,які маютьзначення длявирішення справи,та доказина їхпідтвердження; якіправовідносини сторінвипливають ізвстановлених обставин; якаправова нормапідлягає застосуваннюдо цихправовідносин; числід позовзадовольнити абов позовівідмовити; якрозподілити міжсторонами судовівитрати; чиє підставидопустити негайневиконання судовогорішення; чиє підставидля скасуваннязаходів забезпеченняпозову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника позивача адвоката Комахи Т. С., представника відповідача Донченка Д. Є., вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що обидві апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» та з 01 квітня 2020 року займав посаду начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг.

Наказом ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» «Про звільнення ОСОБА_2 » №48-к від 09 травня 2022 року начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 09 травня 2022 року у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників згідно з п.1 ст.40 КЗпП України.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 07 березня 2024 року у справі №405/2573/22 скасовано рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 грудня 2023 року.

Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 № 48-к «Про звільнення ОСОБА_2 ».

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» (а.с.7-11 том 1).

На підставі зазначеної постанови Кропивницького апеляційного суду від 07 березня 2024 року у справі №405/2573/22, наказом ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» «Про поновлення на роботі ОСОБА_3 » №9-к від 08 березня 2024 року скасовано наказ ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» від 09 травня 2022 року № 48-к «Про звільнення ОСОБА_3 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг із 09 травня 2022 року. Допущено ОСОБА_1 до фактичного виконання посадових обов`язків за посадою начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг з 08 березня 2024 року.

Повідомленнямпро поновлення на роботі ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» за вих. № 50-01-09/225/0.50 від 08.03.2024 ОСОБА_1 повідомленопро те, що на виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 07.03.2024 у справі № 405/2573/22 наказом ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» від 08 березня 2024 року № 9-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_2 » його ( ОСОБА_1 ) поновлено на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг з 09 травня 2024 року. Рекомендовано негайно, але не пізніше наступного дня з дати отримання даного повідомлення приступити до виконання посадових обов`язків начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг за адресою: вул. Архітектора Паученка, 64/53, VI поверх, м. Кропивницький (а.с.12 том 1).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Завданням цивільного судочинства справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

Вимушений прогул це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з не залежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою.

Правова природа середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України відмінна від правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу, передбаченого статтею 235 КЗпП України при поновленні найманого працівника на роботі, та є заробітною платою, і пред`явлення вимог про таке стягнення не обмежується відповідно до статті 233 КЗпП України тримісячним строком звернення, тому їх ототожнення є помилковим, а постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 (провадження №12-301гс18) не є релевантною до правовідносин зі стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто, Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

На підставі системного аналізу наведених положень трудового законодавства працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Трудове законодавство не обмежує прав позивача на звернення з позовом із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі.

Доводи відповідача про пропуск позивачем строку на звернення до суду з цим позовом є безпідставними.

ОСОБА_1 , звертаючись із зазначеним позовом доДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зазначив, що його було незаконно звільнено 09 травня 2022 року, що підтверджено постановоюКропивницького апеляційного суду від 07 березня 2024 року, його було поновлено на роботі з 09 травня 2022 року, він приступив довиконання посадових обов`язків 11 березня 2024 року, тому на підставі ч.2 ст.235 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач надав свій розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який розрахований наступним чином: кількість робочих днів вимушеного прогулу за період з 10 травня 2022 року по 08 березня 2024 року складає 479 днів (2022 рік 169 днів (травень 16, червень 22, липень-21, серпень 23, вересень 22, жовтень 21, листопад 22, грудень 22); 2023 рік 260 днів ( січень 22, лютий 20, березень 23, квітень 20, травень 23, червень 22, липень 21, серпень 23, вересень 21, жовтень 22, листопад 22, грудень 21); 2024 рік 50 днів (січень 23, лютий 21, березень - 6).

Крім того,зазначав,що оскількив квітні2022року працівникиПідприємства перебувалиу відпустцібез збереженнязаробітної плати,то враховуючип.2Порядку дляобчислення середньоїзаробітної платизастосовуються попереднідва місяці,а саме:лютий таберезень 2022року,відповідно заостанні 2місяці (лютийі березень2022року)отримано 39182грн (суманарахованого доходуза лютий2022року 26384,73грн -9081,73грн (лікарняні)+сума нарахованогодоходу заберезень 2022року 42637,24грн -20758,24(лікарняні).За лютийі березень2022року ним(позивачем)було відпрацьовано28робочих днів(лютий2022року -10робочих дніі березень2022року -18робочих днів),тим самим,середньоденна заробітнаплата складає1399грн 36коп.(39182грн /28),таким чином,сума середньогозаробітку завесь часвимушеного прогулускладає 670293грн44 коп. ( 1 399,36 грн х 479 днів).

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абз.1 пункту 8 розділу IV Порядку №100нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки позивача ОСОБА_1 було звільнено з роботи 09 травня 2022 року, тим самим, відповідно до зазначеного Порядку №100, для обчислення середньомісячної заробітної плати необхідно враховувати виплати за останні два місяці роботи, тобто за березень і квітень, 2022 року.

Відповідно до довідки ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 за № 0000-000004, ОСОБА_1 працював в ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» з 26.11.2019 по 09.05.2022 на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних робіт. Нарахований дохід за період з 01.01.2022 по 09.05.2022 становить 181 014 грн 11 коп. Сума ПДФО за період з 01.01.2022 по 09.05.2022 становить 32 582 грн 54 коп. Виплачено за період з 01.01.2022 по 09.05.2022 87 849 грн 85 коп. При цьому, нарахований дохід за березень, 2022 року становить 42 637 грн 24 коп., за квітень, 2022 року, - 1 498 грн 10 коп. (а.с.13 том 1).

Відповідно до розрахункового листка ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» за березень, 2022 року ОСОБА_1 нарахований дохід в розмірі 42 637 грн 24 коп. (без вирахування ПДФО та військового збору) лікарняні в розмірі 20 758 грн 24 коп. = 21 879 грн, кількість фактично відпрацьованих днів за березень, 2022 року 18.

Згідно табелю обліку використання робочого часу за квітень, 2022 року ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг», позивач ОСОБА_1 у квітні, 2022 року фактично відпрацював два дні, та за вказаний період йому нарахована заробітна плата в розмірі 1 498 грн 10 коп., крім того, зазначено кількість днів відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін, які становлять - 19 днів (а.с.43 том 1).

Відповідно до наказу ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» «Про надання відпусток без збереження заробітної плати працівникам ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» №32-к від 04 квітня 2022 року на підставі ст.26 Закону України «Про відпустки» та постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19», працівникам Підприємства, в тому числі, начальнику відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ОСОБА_1 на підставі заяви останнього від 04 квітня 2022 року надано відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін на період карантину тривалістю 25 календарних днів із 05 квітня 2022 року по 29 квітня 2022 року (а.с.37-42 том 1).

Як вірно зазначено в судовому рішенні та не спростовано позивачем, зазначений наказ №32-к від 04 квітня 2022 року ОСОБА_1 не оскаржувався.

З урахуванням зазначеного, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням Порядку №100 слід обраховувати наступним чином: сума заробітної плати за два календарних місяці, що передували звільненню поділити на кількість фактично відпрацьованих робочих днів за два календарні місяці, що передують звільненню, та помножити на число робочих днів (за період вимушеного прогулу) (21 879 грн + 1 498 грн 10 коп. = 23 377 грн 10 коп. / 20 фактично відпрацьовані дні за березень та квітень, 2022 року = 1 168 грн 86 коп. розмір середньоденної заробітної плати х 478 дні (період з 09 травня 2022 року по 08 березня 2024 року) = 558 715 грн 08 коп.

Відповідно до абз. 2 п. 8 Порядку №100при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно доабзацу п`ятогопункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Крім того, наказом ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» «Про встановлення режиму неповного робочого часу та початку і закінчення роботи» № 25 від 05 вересня 2022 року на підставі ч.3 ст.32, ст.56 КЗпП України, ч. 2 ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ та у зв`язку із складним фінансовим станом ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» встановлено з 06 вересня 2022 року в ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» режим роботи неповного робочого тижня з робочими днями понеділок, вівторок, середа та четвер з оплатою праці пропорціонально відпрацьованому часу.

Позивач свою незгоду з зазначеним наказом не висловлював та відповідну заяву про незгоду на продовження роботи в нових умовах праці не подавав.

Наказом ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» «Про встановлення режиму роботи» № 38 від 30 грудня 2022 року відповідний режим неповного робочого часу визнано таким, що втратив чинність із 01 січня 2023 року наказ ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» від 05 вересня 2022 року № 25 «Про встановлення режиму неповного робочого часу та початку і закінчення роботи».

Отже, як вірно встановив суд першої інстанції, кількість робочих днів у ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» за період з дня звільнення позивача ОСОБА_1 09 травня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням наказу ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» № 25 від 05 вересня 2022 року «Про встановлення режиму неповного робочого часу та початку і закінчення роботи», за яким встановлено з 06 вересня 2022 року в ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» режим роботи неповного робочого тижня з робочими днями понеділок, вівторок, середа та четвер з оплатою праці пропорціонально відпрацьованому часу, становить 152 дні, а саме: травень 2022 року 16 днів; червень 2022 року 22 дні; липень 2022 року 21 день; серпень 2022 року 23 днів; вересень 2022 року 18 днів; жовтень 2022 року 17 днів; листопад 2022 року -18 днів; грудень 2022 року 17 днів.

Кількість робочих днів за 2023 рік становить 260 днів, у 2024 році кількість робочих днів за період 01 січня 2024 року по 08 березня 2024 року становить 50 днів, а всього кількість робочих днів за період з 09 травня 2022 року по 08 березня 2024 року становить 462 робочих днів, та відповідно середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 540 013 грн 32 коп. (1 168 грн 86 коп. х 462).

За вказаних обставин, суд дійшов правильного висновку в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стороною позивача та відповідача в апеляційних скаргах висловлено незгоду щодо судового рішення в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Так, визначаючи розмір судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу адвоката, суд першої інстанції виходив із заявленого позивачем предмету спору, складених адвокатом процесуальних документів, на підставі чого вважав обґрунтованим заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.

Апеляційний суд не вбачає підстав для скасування чи зміни судового рішення у цій частині, оскільки суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та надав належну оцінку наявним у справі доказам.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

У апеляційній скарзі представником позивача заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу понесену в суді апеляційної інстанції в розмірі 16000 грн.

Апеляційний суд вважає за можливе задовольнити частково заяву позивача та стягнути з відповідача на його користь 5000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу враховуючи таке.

Статтею 137 ЦПК встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі«Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 рокуу справі «Баришевський проти України» (пункт 95)зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що «з аналізу частини третьої статті 141ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу».

Судом встановлено, що представництво інтересів ОСОБА_1 під час апеляційного розгляду даної справи здійснювала адвокат Комаха Тетяна Сергіївна згідно ордера серії ВА № 1067820 від 17 січня 2024 року, виданого на підставі Договору про надання правової допомоги №25/05 від 25 травня 2022 року (а.с. 224 том 1).

25 травня 2022 року між позивачем ОСОБА_1 , як Замовником та Адвокатським бюро «Комаха Т. С.», в особі керуючого бюро (засновника) Комахи Т. С., укладено договір №25/05 про надання правової/правничої допомоги, за яким Бюро приймає доручення Замовника та бере на себе зобов`язання надати Замовнику правову/правничу допомогу.

За правову допомогу, передбачену в п.1 Договору Замовник сплачує Бюро винагороду в розмірі, визначеному в додатковій угоді та акті виконаних робіт (п.3.1 Договору).

Відповідно до п.4.1, 4.2 Договору розмір гонорару, який Замовник сплачує Бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього Договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до цього Договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін.

За домовленістю Сторін, оплата правової допомоги може здійснюватися також у вигляді передоплати або авансу (а.с.16).

Згідно додаткової угоди №5 до договору про надання правової/правничої допомоги №25/05 від 25 травня 2022 року, укладеної 02 грудня 2024 року між Адвокатським бюро «Комаха Т. С.», в особі керуючого бюро (засновника) ОСОБА_4 та позивачем ОСОБА_1 , визначено порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Бюро за надання правової допомоги по оскарженню до Кропивницького апеляційного суду рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда по справі №405/2057/24.

Згідно п.1 Додаткової угоди вартість послуг становить:

-вивчення матеріалів справи та дослідження законодавства, яка регламентує оскарження рішення суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, консультація, укладення додаткової угоди № 5 до договору про надання правової/правничої допомоги 1 000 грн;

-підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу 4 000 грн;

-участь в судових засіданнях 3 000 грн за кожне засідання.

Пунктом 2 Додаткової угоди визначено порядок оплати гонорару, за яким оплата юридичних послуг (з представництвом інтересів у Кропивницькому апеляційному суді) здійснюється частинами, в наступному порядку:

-протягом двох місяців з дня укладення додаткової угоди №5 до договору сплачується частинами гонорару в сумі 5000 грн;

-протягом двох місяців після проголошення рішення Кропивницьким апеляційним судом по справі №405/2057/24 по оскарженню рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда, підлягає оплаті різниця суми, яка зазначена у рахунку (а.с.225 том 1).

З урахуванням критеріїв розумності, реальності, доведеності, а також враховуючи той факт, що стягнення витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 5 000 грн.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.

З підстав,передбачених статтеюст.375ЦПК України,апеляційні скаргипозивача тавідповідача підлягаютьзалишенню беззадоволення,а рішення судупершої інстанції без змін.

В порядку ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 5000 грн.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» та ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Комаха Тетяна Сергіївна, залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 серпня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» на користь ОСОБА_1 5000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 17.02.2025.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник