Постанова

від 06.11.2024 по справі 201/10359/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9783/24 Справа № 201/10359/24 Головуючий упершій інстанції: Федоріщев С. С. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого Красвітної Т.П.,

суддів: Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря Сахарова Д.О.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Дніпро цивільнусправу заапеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 наухвалу Жовтневогорайонного судум.Дніпропетровська від05вересня 2024року посправі запозовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 ,третя особа Органопіки іпіклування АдміністраціїШевченківського районуДніпровської міськоїради,про визначеннямісця проживаннядітей,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2024 року заяву представника ОСОБА_3 адвоката Кузякова Олександра Володимировича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки і піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дітей - задоволено. Забезпечено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки і піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дітей шляхом заборониматері ОСОБА_1 ,особисто абочерез третіхосіб,без письмовогодозволу батька,вивозити замежі територіїУкраїни неповнолітніхдітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до набрання законної сили рішенням суду у справі про визначення місця проживання дітей із батьком.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали про забезпечення позову та ухвалення нового судового судового рішення про відому у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та в задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову відмовити, виходячи з наступного.

Встановлено, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить визначити місце проживання дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_3 .

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 02 вересня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження (а.с.12-13).

04 вересня 2024 року ОСОБА_3 подав до місцевого суду заяву про забезпечення позову, в якій просить заборонити матері ОСОБА_1 , особисто або через третіх осіб, без письмового дозволу батька, вивозити за межі території України неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до набрання законної сили рішенням суду у справі про визначення місця проживання дітей із батьком.

В обґрунтування своєї заяви, заявник посилається на те, що діти позивача наразі фактично перебувають із батьком, повертатися до Німеччини, звідки вони разом з відповідачкою повернулися в Україну після тимчасової евакуації, зумовленої початком агресії рф проти України, наразі не бажають. Проте, існує ризик того, що відповідачка (мати), може підступно відібрати дітей та покинути межі України. Дані побоювання позивач має з причин набутого «досвіду», так як відповідачка вже переїжджала із відомого позивачу місця, а саме з Іспанії до Німеччини, не відповідала на дзвінки, змінювала номери телефонів, а тому позивачу довелося шукати своїх дітей через родичів та друзів. Крім того, існує ризик того, що відповідачка може перевезти дітей на територію країни-агресора, що неможливо допустити в жодному разі, через те, що зв`язок з дітьми втратиться назавжди. Також заявник звертає увагу на те, що 30.08.2024 відповідачка приїхала до України і намагалась силовим способом забрати дітей. Вона разом з трьома невідомими чоловіками міцної статури, приїхала до житлового комплексу в якому проживає позивач разом з дітьми. ОСОБА_1 кричала, поводилась неадекватно, погрожувала що забере дітей, вивезе і зробить все щоб батько їх більше ніколи не побачив. ОСОБА_1 разом із чоловіками здійснювали моральний тиск на позивача, принижували його та намагались спровокувати. Отже, ОСОБА_1 , має на меті забрати дітей у ветерана ЗСУ та незаконно вивезти їх з території України в обхід судового вирішення спору. Вона не бажає вирішити справу цивілізовано в порядку судочинства, та має намір вивезти дітей силою і позбавити батька можливості бачитись із дітьми. Описана поведінка ОСОБА_1 негативно впливає на дітей, їх розвиток та психоемоційний стан.

Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пунктів 2, 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин, іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову ОСОБА_3 посилався на те, що існують реальні ризики вивезення відповідачкою дітей за кордон без дозволу позивача, що унеможливить виконання рішення у разі задоволення позову.

Аналіз наведених вище норм вказує на те, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149150 ЦПК України, застосувати заборону виїзду за межі України як спосіб забезпечення позову.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.03.2023 року у справі № 263/989/21 (провадження 61-16075св21).

Окрім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від14 лютого 2022 року, справа № 754/7569/21, провадження № 61-15886сво2, зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення. В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.

Виходячи з викладеного, обраний ОСОБА_3 спосіб забезпечення позову шляхом заборони особисто або через третіх осіб без письмового дозволу батька вивозити за межі України малолітніх дітей не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, відповідно до Закону України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року в Україні було запроваджено воєнний стан з 05:30 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони й відповідно до українського законодавства. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався. Згідно із Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», було продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.

У відповідності до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2022 року №383 були внесені зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України, які доповнено пунктом 2-3, відповідно до якого у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.

Спрощена процедура перетину державного кордону обумовлена ризиками для життя та здоров`я цивільного населення у зв`язку з введенням воєнного стану, а тому, враховуючи те, що воєнний стан запроваджено на всій території України, на думку суду, у разі початку активних бойових дій у регіоні перебування дітей, наявність заборони щодо їх виїзду за кордон у супроводі одного із батьків без згоди іншого, не відповідатиме якнайкращим інтересам дітей й нестиме загрозу для їх благополуччя.

У п.п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ст. 141 СК України та ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Враховуючи вищевикладене, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України та продовженням воєнного стану, вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони вивезення малолітніх/неповнолітніх дітей за межі території України до інших держав може створити небезпеку їх життю і здоров`ю, а відтак не відповідає інтересам дітей, які в даному випадку мають пріоритет над інтересами батька.

Отже, підстави для задоволення заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову відсутні, тому ухвала Жовтневого районногосуду м.Дніпропетровська від05вересня 2024рокупідлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Жовтневогорайонного судум.Дніпропетровська від05вересня 2024року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді В.С. Городнича

М.Ю. Петешенкова