Ухвала

від 17.12.2024 по справі 201/10359/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 201/10359/24

провадження № 61-16379ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа - Орган опіки і піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Кузяков Олександр Володимирович , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки і піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дітей.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2024 року відкрито провадження у цій справі.

04 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову шляхом заборони матері ОСОБА_2 особисто або через третіх осіб, без письмового дозволу батька, вивозити за межі території України неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до набрання законної сили рішенням суду у справі про визначення місця проживання дітей із батьком.

В обґрунтування своєї заяви, заявник посилався на те, що діти позивача наразі фактично перебувають із батьком, повертатися до Німеччини, звідки вони разом відповідачкою повернулися в Україну після тимчасової евакуації, зумовленої початком агресії рф проти України, наразі не бажають. Проте, існує ризик того, що відповідачка (мати), може підступно відібрати дітей та покинути межі України.

Дані побоювання позивач має з причин набутого «досвіду», оскільки відповідачка вже переїжджала із відомого позивачу місця, а саме з Іспанії до Німеччини, не відповідала на дзвінки, змінювала номери телефонів, а тому позивачу довелося шукати своїх дітей через родичів та друзів.

Крім того, існує ризик того, що відповідачка може перевезти дітей на територію країни-агресора, що неможливо допустити в жодному разі, через те, що зв`язок з дітьми втратиться назавжди.

Також заявник звертав увагу на те, що 30 серпня 2024 року відповідачка приїхала до України і намагалась силою забрати дітей. Вона разом з трьома невідомими чоловіками міцної статури, приїхала до житлового комплексу в якому проживає позивач разом з дітьми. ОСОБА_2 кричала, поводилась неадекватно, погрожувала що забере дітей, вивезе і зробить все щоб батько їх більше ніколи не побачив. ОСОБА_2 разом з чоловіками здійснювали моральний тиск на позивача, принижували його та намагались спровокувати. Після того як чоловіки покинули територію житлового комплексу, з`явилася невідома жінка, яка в подальшому декілька годин караулила під виходом і слідкувала за ОСОБА_1 і почала також провокувати конфлікти щодо того самого предмета.

Оскільки ОСОБА_2 не бажає вирішити справу цивілізовано в порядку судочинства, та має намір вивезти дітей силою і позбавити батька можливості бачитись із дітьми, заявник вважав, що заява про забезпечення позову шляхом тимчасової заборони матері вивозити дітей за межі України є надійним способом захисту, та недопущення розлучення дітей з батьком та переїзду малолітніх дітей за межі країни до вирішення справи в суді.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2024 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Кузякова О. В. про забезпечення позову задоволено. Забезпечено позов ОСОБА_1 шляхом заборони матері ОСОБА_2 , особисто або через третіх осіб, без письмового дозволу батька, вивозити за межі території України неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до набрання законної сили рішенням суду у справі про визначення місця проживання дітей із батьком.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 задоволено. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

У грудні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Кузяков О. В. , засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що постанова Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року ухвалено з порушенням норм процесуального права, а застосування заявленого заходу забезпечення позову є необхідним для належного і ефективного захисту прав позивача.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Вивчивши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузякова О. В., зміст постанови Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року, Верховний Суд дійшов висновку, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Такого висновку Суд дійшов з огляду на таке.

Установлено, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

Статтею 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Коли сім`я руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи забезпечити інтереси дитини, щоб дитина зростала у благополучному середовищі, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення зростання дитини у найсприятливішому середовищі.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це, як правило, обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Забезпечення позову у спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення.

Згідно з пунктами 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У справах про визначення місця проживання дитини суд має право вжити таких заходів забезпечення позову, як заборона переміщення (виїзду) дитини за межі України, визначення на період розгляду спору графіку побачень дитини з тим з батьків, з яким дитина фактично не проживає (особливо у випадку відчуження дитини від іншого з батьків), встановленням обов`язку вчинити певні дії.

Як зазначав Європейський суд з прав людини, національні органи влади зобов`язані максимально сприяти спілкуванню дитини з тим з батьків, з яким дитина не проживає, при цьому мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам. Зволікання у цьому, з урахуванням обставин справи, може мати непоправні наслідки для відносин дитини з тим із батьків, хто не проживає з нею (§ 79-80 рішення ЄСПЛ Mamchurv. Ukraine (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року).

Згідно з частинами третьою, десятою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення у справі.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 шляхом заборони матері ОСОБА_2 , особисто або через третіх осіб, без письмового дозволу батька, вивозити за межі території України неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до набрання законної сили рішенням суду у справі про визначення місця проживання дітей із батьком.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного суду 14 лютого 2022 року у справі № 754/7569/21 (провадження № 61-15886сво21) зазначено про те, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. Саме в таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення.

В інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України не є можливим.

У постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц (провадження № 61-47217св18) та від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19-ц (провадження № 61-11750св19) викладено правовий висновок, що суди відповідно до статей 149, 150 ЦПК України не можуть застосовувати як спосіб забезпечення позову заборону дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України, оскільки такий захід не передбачений цивільним процесуальним законом.

Підстави для відступу від таких висновків Верховного Суду відсутні.

Доводи касаційної скарги позивача про наявність перешкод у спілкуванні з дітьми та необхідність у зв`язку із цим вжити заходи забезпечення позову, не впливають на висновки апеляційного суду щодо відсутності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову, обраним позивачем способом та недоведеність існування реальної загрози ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, ефективного захисту або поновлення порушених, оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Інші доводи та аргументи, наведені у касаційній скарзі, не дають підстав для висновків про незаконність оскаржуваного судового рішення, тому правильне застосовування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування, касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Керуючись частинами четвертою, п`ятою і шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадженняу справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки і піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дітей, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Кузяков Олександр Володимирович , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник