Постанова

від 07.11.2024 по справі 394/342/22

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 листопада 2024 року м. Кропивницький

справа № 394/342/22

провадження № 22-ц/4809/1237/24

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

за участі секретаря - Бойко В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Новоархангельська селищна рада,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 23 травня 2024 року та на додаткове рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 04 червня 2024 року у складі судді Краснопольської Л. П. і

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовної заяви

В липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила:

-зобов`язати ОСОБА_2 звільнити доріжку у точках 3, 4, 5 за схемою плана розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3523655100:50:129:0017 перенести огорожу на свою земельну ділянку з кадастровим номером 3523655100:50:129:0013 і надати ОСОБА_1 можливість вільного проходу до земельної ділянки з кадастровим номером 3523655100:50:129:0017, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

-заборонити ОСОБА_2 відчужувати присадибну земельну ділянку з кадастровим номером 3523655100:50:129:0013, яка розташована по АДРЕСА_2 до вирішення позовної заяви в суді;

-стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 1 000 грн матеріальної шкоди, 5 000 грн моральної шкоди, 4 200 грн витрат на професійну правничу допомогу та 1 488 грн 60 коп судового збору.

Позовна заява мотивована тим, що 16 січня 2015 року Новоархангельська селищна рада та ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3523655100:50:129:0017 загальною площею 0,0045 для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 49 років.

Позивач користувалась зазначеною земельною ділянкою впродовж 6 років як доріжкою для проходу до належної їй на праві власності земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, з 2018 року позивач фактично не має можливості скористатися своїм правом постійного користування земельною ділянкою в розмірі 0,0045 га, так як ОСОБА_2 самовільно захватив її частину в розмірі 12,64 кв.м., встановив металеву огорожу і перекрив доступ та прохід.

Оскільки вирішити дане питання у добровільному порядку не має можливості, ОСОБА_1 звернулась до суду із відповідним позовом.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 23 травня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Новоархангельська селищна рада Голованівського району Кіровоградської області про самовільний захват земельної ділянки відмовлено.

Судові витрати залишено по фактично понесеним.

Рішення суду мотивовано тим, що заявлені ОСОБА_1 вимоги щодо зобов`язання відповідача звільнити доріжку в точках 3, 4, 5 за схемою плану розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3523655100:50:129:0017, перенести огорожу на його земельну ділянку з кадастровим номером 3523655100:50:129:0013 і надання можливості позивачу вільного проходу до земельної ділянки 3523655100:50:129:0017 по АДРЕСА_1 , є неналежним способом захисту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що аргументи позивача зводяться до неправильного розуміння ними вимог законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Додатковим рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 04 червня 2024 року стягнутои з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування витрат за надану професійну правничу допомогу розмірі 5 000 грн.

Додаткове рішення суду мотивовано тим, що характер спірних відносин у справі не є складним, судова практика у цій категорії справ є сталою, дана справа є справою незначної складності, яка не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми та містить незначний обсяг обставин, які відносяться до предмета доказування, а тому з урахуванням принципу розумності та справедливості, співмірною до обсягу цих послуг є сума відшкодування витрат на правничу (правову) допомогу в розмірі 5 000 грн.

Короткий зміст апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 23 травня 2024 року та додаткове рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 04 червня 2024 року, цивільну справу направити на новий розгляд в інший суд.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними винесені з порушенням норм ЦПК України.

04.06.2024 судом першої інстанції судове засідання було проведено без належного повідомлення сторін.

Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 23 травня 2024 року порушує права позивача як орендаря земельної ділянки.

Підготовче судове засідання судом першої інстанції було проведено поверхово з порушенням норм цивільно-процесуального законодавства.

В експертизі, яка міститься в матеріалах справи судовий експерт не відповів на поставлені судом йому питання, однак, суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання позивача про призначення у справі додаткової судової земельно-технічної експертизи.

Крім того, ставлення суду першої інстанції до позивача було упередженим, адже в судовому засіданні позивач не мала можливості надати свої пояснення.

Суд першої інстанції не звернув уваги на пояснення представника Новоархангельської селищної ради, який в судовому засіданні зазначив, що огорожа, яку поставив відповідач не повинна стояти на земельній ділянці, яка є землею комунальної власності та надана в оренду ОСОБА_1 .

Відзиви на апеляційну скаргу

Від адвоката Іванченка В. В., який представляє інтереси ОСОБА_2 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 а рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 23 травня 2024 року та додаткове рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 04 червня 2024 року без змін.

Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник адвокат Ісаков А. М. підтримали доводи апеляційної скарги, представник ОСОБА_2 адвокат Іванченко В. В. заперечував проти доводів апеляційної скарги.

Представник Новоархангельської селищної ради в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу, надіслав до суду заяву про розгляд справи без участі Новоархангельської селищної ради.

Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки, третя особа про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, що не з`явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що 16 січня 2015 року між Новоархангельською селищною радою та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 0,0045 га, виділеної із земель сільськогосподарського призначення, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3523655100:50:129:0017, строком дії договору оренди на 49 років, з орендною платою 5% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

Згодом позивач виготовила технічну документацію, щодо відведення земельної ділянки в розмірі 0,0045 га, як доріжки проходу до городу по АДРЕСА_1 .

Згідно Акту обстеження від 11.08.2021 виявлено наявність металевої огорожі по точкам 5-4-0,81 безпосередньо на орендованій земельній ділянці ОСОБА_1 , розміром 0,0045 га.

Відповідно до Акту приймання-передачі межових знаків на зберігання від 11.08.2021, межі земельної ділянки, загальною площею 0,0045 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, під кадастровим номером 3523655100:50:129:0017, наданої власнику/користувачу земельної ділянки гр. ОСОБА_1 закріплені в натурі (на місцевості межовими знаками) виявлено перетин меж в точках 3,4,5 вищевказаної земельної ділянки та прилеглої до неї ділянки за адресою АДРЕСА_2 кадщастровий номер 3523655100:50:129:0013.

Згідно Акту встановлення та узгодження меж земельної ділянки від 11.08.2021 проведено відновлення в натурі та погодження меж земельної ділянки, загальною площею 0,0045 га по АДРЕСА_1 , під кадастровим номером 3523655100:50:129:0017.

Відповідю від 27.01.2022 Новоархангельська селищна рада визнала факт наявності у ОСОБА_1 перешкод в користуванні земельною ділянкою за призначенням, в зв`язку з приєднанням даної земельної ділянки покійною ОСОБА_3 до земельної ділянки по АДРЕСА_2 .

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.08.2021 спадкоємцем зазначеного у свідоцтві майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її син ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3523655100:50:129:0013, площею 0,2745 га, розташованої на території АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства, яке належало спадкодавцеві на підставі свідоцтва про право влансоті на нерухоме майно, індексний номер 36246453 від 14.04.2014.

Згідно відповіді відділу Держземагентства в Новоархангельському районі Кіровоградської області № 05-04/1249 від 27.04.2015 станом на 27.04.2015 згідно земельно-кадастрових данних відділу, земельна ділянка кадастровий номер 3523655100:50:129:0017 не містить перетину і співпадіння з іншими земельними ділянками.

У відповіді Відділу № 1 Управління надання адміністративних послуг ГУ ДГК у Кіровоградській області, межі земенльних ділянок 3523655100:50:129:0013 та 3523655100:50:129:0017 не співпадають та не перетинаються між собою.

Відповідно до Висновку експерта судово-земельної експертизи № 1003/23 від 03.11.2023, стосовно першого питання: огорожа (металева сітка) знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 3523655100:50:129:0013 (власник ОСОБА_4 ), довжиною 1,15 м; стосовно другого питання: огорожа (металева сітка) знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 3523655100:50:129:0017 (орендар ОСОБА_1 ), довжиною 31,05 м.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди; д) користуватися іншими правами, передбаченими законом або договором.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (ч. 2 ст. 152 ЗК України).

Положеннями статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/1279/17, від 20 березня 2018 року у справі № 910/1016/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 914/1521/17.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно копії Договору оренди земельної ділянки від 16 січня 2015 року, укладеного між Новоархангельською селищною радою та ОСОБА_1 , позивач прийняла в строкове платне користування земельну ділянку кадастровий номер 3523655100:50:129:0017 для ведення особистого селянського господарства площею 0,045 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 49 років (том 2 а. с. 223).

Згідно даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 3523655100:50:129:0017, яка належить на праві власності Новоархангельській селищній раді була зареєстрована 20.01.2015 (том 2 а. с. 200-201).

Відповідно копії листа заступника селищного голови Бурдиги М. Д. від 09 липня 2021 року ОСОБА_2 та його син самовільно приєднали до своєї ділянки огороду земельну ділянку ОСОБА_1 площею 0,045 га, надану Новоархангельською селищною радою в оренду за рішенням від 16 жовтня 2014 року № 1833, загородивши її металевою сіткою (том 1 а. с. 11).

Згідно Акту обстеження від 11.08.2021, проведеного інспектором по благоустрою Новоархангельської селищної ради Савченко О. М. із залученням ОСОБА_1 , виявлено наявність металевої огорожі по точкам 5-4 - 0,81 безпосередньо на орендованій земельній ділянці ОСОБА_1 , розміром 0,0045 га, яку позивач вимагала демонтувати; та правильні межові знаки по точкам 3,4,5 (том 1 а. с. 12-13).

Відповідно до Акту приймання, передачі межових знаків на зберігання від 11.08.2021, складеного техніком геодезистом І катеогрії Кіровоградської регіональної філії Центру ДЗК Орделяном М. В. та ОСОБА_1 , межі земельної ділянки, загальною площею 0,0045 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, під кадастровим номером 3523655100:50:129:0017, наданої власнику/користувачу земельної ділянки гр. ОСОБА_1 закріплені в натурі (на місцевості межовими знаками). Виявлено перетин меж в точках 3,4,5 вищевказаної земельної ділянки та прилеглої до неї ділянки за адресою АДРЕСА_2 кадщастровий номер 3523655100:50:129:0013 (том 1 а. с. 15).

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 серпня 2021 року, посвдченого державним нотаріусом Новоархангельської районної державної нотаріальної контори Івановою Н. К., ОСОБА_2 є спадкоємцем майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме земельної ділянки кадастровий номер 3523655100:50:129:0013 площею 0,2745 га, розташованої на території АДРЕСА_1 , яке належало спадкодавцеві га підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 36245453 від 14 квітня 2014 року (том 1 а. с. 68).

В 2013 року ТОВ «Кіровоградгеоінформ» було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для відведення у власність ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруж (присадибна ділянка) та ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2 (том 1 а. с. 113-151).

Згідно висновку експерта № 1003/23 судової земельнотехнічної експертизи, складеного 03 листопада 2023 року судовим експертом Тараном О. С. огорожа (металева сітка) знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 3523655100:50:129:0013 (власник - ОСОБА_2 ), довжиною 1.15 м; огорожа (металева сітка) знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 3523655100:50:129:0017 (орендар - ОСОБА_1 ), довжиною 31,05 м (том 1 а. с. 182-195).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що вона фактично не має можливості скористатися своїм правом постійного користування земельною ділянкою в розмірі 0,0045 га, так як ОСОБА_2 самовільно захватив її частину в розмірі 12,64 кв.м., перекрив доступ та встановив металеву огорожу у точках 3, 4, 5 за схемою плана розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3523655100:50:129:0017.

Разом з тим з аналізу наданих сторонами доказів, зокрема експертного висновку, який міститься в матеріалах справи, вбачається, що судовим експертом при її проведенні були використані: «Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок і натурі (на місцевості) для відведення у власність ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2 » за 2013 рік; «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 в оренду строком на 49 років для ведення особистого селянського господарства (згідно КВЦПКЗ 01.03) загальною площею 0,045 га за адресою: АДРЕСА_1 » за 2014 рік.

Зокрема, при дослідженні вказаних документів судовим експертом було встановлено перетин меж в точках 3, 4, 5 земельної ділянки з кадастровим номером 3523655100:50:129:0017, яка перебуває в користуванні ОСОБА_1 , та прилеглою до неї земельної ділянки з кадастровим номером 3523655100:50:129:0013, яка належить ОСОБА_2 , та зазначено що вказані земельні ділянки накладаються між собою площею 12,69 кв. м.

Крім того, в Додатку 4 до експертного висновку відображено місцезнаходження огорожі відносно земельних ділянок з кадастровими номерами 3523655100:50:129:0013 та 3523655100:50:129:0017,з якого вбачається, що вказані земельні ділянки перетинаються в точках 3, 4, 5 (том 1 а. с. 192).

Таким чином, оскільки судом встановлено, що земельні ділянки з кадастровим номером 3523655100:50:129:0017, яка перебуває в користуванні ОСОБА_1 , та прилегла до неї земельна ділянка з кадастровим номером 3523655100:50:129:0013, яка належить ОСОБА_2 , відповідно до виготовлених щодо них технічних документацій накладаються, а земельна ділянка, яка перебуває в оренді позивача була сформана в 2015 році, тобто пізніше ніж земельна ділянка належна на праві власності позивачу.

Задоволення позовних вимог ОСОБА_1 фактично призведе до безпідставного позбавлення права власності на належну відповідачу частину земельної ділянки, що в контексті ст. 153 ЗК України є недопустимим.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними з огляду на недоведеність порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого та звернулась до суду.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав та вважав, що у цьому випадку ефективним способом захисту права, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про усунення перешкод відповідачем ОСОБА_2 в користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою.

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги, що позов ОСОБА_1 заявлений на підставі статті 152 ЗК України і є по своїй суті негаторним, однак, позовні вимоги не підлягають завдоволенню через їх недоведеність та необгрунтованість.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту, суд першої інстанції не врахував наведені вище обставини та норми права, як наслідок, дійшов помилкового висновку в частині мотивів відмови в задоволенні вказаного позову.

Відповідно до положень статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями частин першої - п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунківтощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх не співмірності.

Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу необхідно надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких відповідач має заперечення.

Разом з тим, суд, приймаючи до уваги положення частини третьої статті 141 ЦПК України, має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру та приймати до уваги конкретні обставини справи.

Аналогічні висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суд від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Верховний Суд у постанові від 24.11.2020 у справі № 911/4242/15, зазначив, що проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов`язково інша сторона і якщо вона не заперечує, то у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу, витраченому адвокатом на виконання робіт.

Крім того, Верховний Суд в додатковій постанові від 19 липня 2021 року у справі № 910/16803/19 зазначив, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Матеріалами справи підтверджується, щов межах справи, до закінчення судових дебатів в порядку передбаченому ч. 8 ст. 141 ЦПК України, 08.06.2023 представником відповідача було заявлено клопотання про стягнення з позивача витрат на надання правничої допомоги у розмірі 22 525 грн 32 коп, з яких 8 125 грн 32 коп - витрати, пов`язані з проведенням експертизи; 4 500 грн - витрати на залучення спеціаліста, а також відповідні витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 900 грн (том 1 а. с. 164-165).

На підтвердження розміру зазначени витрат представником відповідача було надано: копію договору про надання правової допомоги № 29/22 від 19.12.2022 (том 1 а.с. 166-169); копію Додаткової угоди про остаточний розмір гонорару та встановлення ціни договору від 30 травня 2023 року (том 1 а. с. 170); копію Акту про надання правничої допомоги від 30 травня 2023 року (том 1 а. с. 171); копію платіжної інструкції № @2PL532189 від 19.12.2022 (том 1 а. с. 172).

Визначаючи співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, оцінюючи характер правової допомоги (послуги) у цій справі щодо змісту виконаних робіт, витраченому адвокатом часу, обсягу наданих послуг та значенню справ та керуючись принципами верховенства права, справедливості та пропорційності, суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що характер спірних відносин у справі не є складним, судова практика у цій категорії справ є сталою, та врахував, що дана справа є справою незначної складності, яка не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми та містить незначний обсяг обставин, які відносяться до предмета доказування, а тому з урахуванням принципу розумності та справедливості, правильно вважав, що співмірною до обсягу цих послуг є сума відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги про те, що 04.06.2024 судом першої інстанції судове засідання було проведено без належного повідомлення сторін, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 Порядку надсилання учасникам судового процесу текстів судових повісток у вигляді SMS-повідомлень, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 01 червня 2013 року № 73, текст судової повістки може бути надісланий судом учаснику SMS-повідомленням лише після подання ним до суду відповідної заявки. Така заявка оформляється безпосередньо в суді або шляхом заповнення учасником форми, яка розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

У постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 201/6092/17 (провадження № 61-48215св18), від 23 лютого 2022 року у справі № 644/12167/15 (провадження № 61-20148св21) вказано, що довідка про доставку SMS не може вважатися доказом належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання, оскільки згідно пункту 2 Порядку надсилання учасникам судового процесу (кримінального провадження) текстів судових повісток у вигляді SMS-повідомлень, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 01 червня 2013 року № 73, текст судової повістки може бути надісланий судом Учаснику SMS-повідомленням лише після подання ним до суду заявки про намір отримання судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення. Така заявка оформляється безпосередньо в суді або шляхом роздруковування та заповнення Учасником форми, яка розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Оскільки матеріали справи містять власноруч підписану ОСОБА_1 заявку про отримання судової повістки в електронній формі за допомогою SMS повідомлення, а позивач в судовому засіданні апеляційного суду підтвердила, що про розгляд справи, призначений на 04.06.2024, була повідомлена за допомогою SMS-повідомленням, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 23 травня 2024 року зміні, з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 23 травня 2024 року, а також додаткове рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 04 червня 2024 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог, а додактове рішення залишенню без змін, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 362, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 23 травня 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 23 травня 2024 року залишити без змін.

Додаткове рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 04 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складенео 15.11.2024.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник