Рішення

від 07.11.2024 по справі 460/4319/15-ц

ЯВОРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 460/4319/15-ц

Провадження №2/944/149/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2024 рокум.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Поворозника Д.Б.,

за участю секретаря судового засідання Климейко Л.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яворові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Яворівська міська рада Львівської області, Яворівська районна державна адміністрація Львівської області, про визнання права власності на нерухоме майно,

встановив:

05 листопада 2015 року позивач ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Яворівська міська рада Львівської області, Яворівська районна державна адміністрація Львівської області, в якому просила: визнати припиненою право спільної часткової власності в розмірі 12/24 (1/2) частки за нею, ОСОБА_1 , на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею право приватної власності на приміщення житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 1-3 площею 7,4 кв. м, 1-4 площею 14,1 кв. м, 1-5 площею 20,3 кв. м, 1-6 площею 19,6 кв. м, 1-7 площею 4,8 кв. м, 1-13 площею 14,7 кв. м, 1-14 площею 16,2 кв. м, 1-15 площею 1,3 кв. м, підвальне приміщення ІІ площею 13,4 кв. м, підвальне приміщення ІІа площею 1,4 кв. м, господарську споруду сарай «Д» площею 36,8 кв. м.

Позов був мотивований тим, що вона є власником 12/24 (1/2) частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 травня 2009 року після смерті ОСОБА_3 позивач набула право власності на 1/24 частку спірного житлового будинку. На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 травня 2009 року після смерті ОСОБА_4 позивач набула право власності на іншу 1/24 частку житлового будинку. На підставі договору дарування від 18 грудня 2012 року позивач набула право власності на 10/24 частини житлового будинку. Власником іншої 1/2 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 . До цього будинок АДРЕСА_1 було розділено на 3 квартири, а саме: квартира АДРЕСА_2 належала ОСОБА_5 , квартира АДРЕСА_3 належала ОСОБА_6 , квартира АДРЕСА_4 належала ОСОБА_7 . Після смерті ОСОБА_8 між сім`ями ОСОБА_9 та Кенцало склалися неприязні стосунки через поділ 1/3 частки будинку, що належала ОСОБА_8 . Яворівським районним народним судом від 17 травня 1990 року у справі № 2-118/1990 р ухвалено рішення про реальний розподіл спірного житлового будинку та земельної ділянки. Згідно вищезазначеного рішення, співвласники виконали усі будівельні роботи, реально поділили будинок та стали проживати у визначених їм частках будинку, як в окремому об`єкту нерухомого майна. Право спільної часткової власності на будинок припинено згідно рішення Яворівського районного народного суду від 17 травня 1990 року, проте у зв`язку з тим, що рішення не було зареєстровано у БТІ приміщення будинку згідно даних державного реєстру прав знаходиться у спільній частковій власності позивача та відповідача. Зареєструвати рішення Яворівського районного народного суду від 17 травня 1990 року неможливо, оскільки учасників судового процесу немає в живих. Право власності позивача на розподілений будинок з конкретно визначеними приміщеннями відповідно до вищевказаного судового рішення відповідачем не визнається.

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року позов було задоволено: визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на приміщення житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 1-3 площею 7,4 кв. м, 1-4 площею 14,1 кв. м, 1-5 площею 20,3 кв. м, 1-6 площею 19,6 кв. м, 1-7 площею 4,8 кв. м, 1-13 площею 14,7 кв. м, 1-14 площею 16,2 кв. м, 1-15 площею 1,3 кв. м, підвальне приміщення ІІ площею 13,4 кв. м, підвальне приміщення ІІа площею 1,4 кв. м, господарську споруду сарай «Д» площею 36,8 кв. м; визнано припиненою право спільної часткової власності в розмірі 12/24 (1/2) частки за ОСОБА_1 в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 05 березня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Домашовця В. С. було задоволено частково: рішення Яворівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року в частині визнання припиненим право спільної часткової власності в розмірі 12/24 (1/2) частки за ОСОБА_1 в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано та постановлено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні цієї позовної вимоги; в іншій частині рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_10 , задоволено частково: рішення Яворівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 березня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Яворівська міська рада Львівської області, Яворівська районна державна адміністрація Львівської області, про визнання права власності скасовано; справу № 460/4319/15-ц в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Яворівська міська рада Львівської області, Яворівська районна державна адміністрація Львівської області, про визнання права власності, направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання права власності на приміщення житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , суди, з урахуванням рішення Яворівським районним народним судом від 17 травня 1990 року про поділ будинку, виходили з того, що ОСОБА_1 успадкувала це право. Але суди не звернули уваги, що, не зважаючи на наявність судового рішення про поділ житлового будинку, на теперішній час згідно правовстановлюючих документів ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 1/2 частка спірного житлового будинку, інша 1/2 частка спірного майна належить відповідачу ОСОБА_2 . Тобто спірний житловий будинок належить на праві спільної часткової власності відповідачу та позивачу, яка фактично бажає поділити спільне майно. Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Право спільної часткової власності це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні. Згідно з частиною третьою статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Згідно з частинами першою, другою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19) зроблено висновки, що відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється. Розглядаючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій на наведене уваги не звернули, не врахували, що спірне майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, у зв`язку з чим виділ частки в цьому майні лише для позивача є неможливим, а можливий поділ цього майна в натурі між сторонами, у разі якого право спільної часткової власності на нього припиняється. З огляду на викладене, висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог. Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій на наведене уваги не звернули, не встановили характер спільних правовідносин, не з`ясували чи існує об`єкт нерухомості, на якій просила визнати право власності позивач, фактично виділили в натурі частку позивача та не врахували, що спірне майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, у зв`язку з чим виділ частки в цьому майні лише для позивача є неможливим, а можливий поділ цього майна в натурі між сторонами, у разі якого право спільної часткової власності на нього припиняється. З огляду на викладене, висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на приміщення житлового будинку є передчасним.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від головуючим суддею у справі визначено суддю Кондратьєву Н.А.

Ухвалою судді Кондратьєвої Н.А. від 16 липня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 грудня 2021 року проведено повторний розподіл справи та головуючим суддею визначено суддю Білецьку М.О.

07 листопада 2022 року ОСОБА_1 подала заяву про зміну предмета спору, в якій просила: здійснити поділ в натурі житлового будинку АДРЕСА_1 на два відокремлені об`єкти нерухомого майна, який належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам 10/24, 1/24 та 1/24 (всього 1/2 частки) ОСОБА_1 та 1/2 частки ОСОБА_2 ; залишити в спільному користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 огорожі 1, 3, 6, 8, хвіртки 2, 5, 7, 9, ворота № 4; стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію за відхилення 1/2 частки в розмірі 187233,00 грн.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 грудня 2022 року проведено повторний розподіл справи та головуючим суддею визначено суддю Поворозника Д.Б.

11 липня 2023 року ОСОБА_1 повторно подала до суду заяву про зміну предмета позову. Також зазначила, що на її замовлення ФОП ОСОБА_11 було складено висновок судової інженерно-технічної експертизи у даній цивільній справі.

Ухвалю суду від 13 вересня 2023 року прийнято в межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Яворівська міська рада Львівської області, Яворівська районна державна адміністрація Львівської області, про визнання права власності на нерухоме майно, заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову від 27 листопада 2022 року, з врахуванням уточнення від 11 липня 2023 року.

Ухвалою суду від 13 вересня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_10 про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 13 вересня 2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 03 січня 2024 року зобов`язано експерта ОСОБА_12 надати письмові відповіді на поставлені представником відповідача запитання.

08 лютого 2024 року експерт Качайло Б.В. надав письмові відповіді на поставлені представником відповідача запитання по Висновку 15-23ДЕ від 09 червня 2023 року.

В судовому засіданні 13 вересня 2023 року позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, з підстав викладених в уточненій заяві, додаткових поясненнях. Додатково зазначила, що будинок розділили у 1990 році за рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 17 травня 1990 року. У будинку проживає дві сім`ї. На даний час будинок перебуває у спільній частковій власності, тому нею подано позов про розподіл будинку. На час розгляду справи вони із відповідачем користуються приміщеннями, які було визначено за рішенням суду від 17 травня 1990 року. Раніше відповідач самовільно захопив частину приміщення, але рішенням суду його було зобов`язано не чинити перешкод. Рішення суду від 17 травня 1990 року не зареєстроване, оскільки сторони у справі померли, тому необхідний поділ. Під час проведення експертизи експерт не враховував зроблені сторонами ремонти. Відповідач сказав експерту про те, що в нього з 1990 року нічого не змінилося. У 1990 році предметом поділу також були господарські будівлі, розташовані біля будинку. Компенсація стягнена цим рішенням суду не через перевищення часток, а для здійснення Кенцало будівельних робіт (дверні отвори, сходи) і внаслідок цих робіт площа частки ОСОБА_2 збільшилася.

В судовому засіданні 13 вересня 2023 року, представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Квак В.В. заперечив позовні вимоги ОСОБА_1 з підстав, викладених у відзиві та запереченнях. Додатково зазначив, що будинок був розділений у 1990 році, з того часу нічого не змінилося, тому позов безпідставний. Питання відмови державного реєстратора в реєстрації має оскаржуватися в порядку адміністративного судочинства. За рішенням 1990 року частка сім`ї ОСОБА_13 була меншою, а сім`я ОСОБА_9 мала виплатити компенсацію. У висновку експерта не лише будинок поділений, а і господарські споруди. Отже, будинок фактично поділений, немає підстав розділяти його повторно. Також позивач не мала права змінювати предмет позову на стадії нового розгляду, а первісні позовні вимоги є неправильним способом захисту. В 1990 році родина ОСОБА_9 мала виплатити ОСОБА_14 компенсацію 55 і 28 карбованців, кошти було сплачено за нерівність часток. В 2011 році сім`я ОСОБА_9 вдруге зверталася із позовом про поділ, однак суд відмовив. Право спільної часткової власності припинилося у 1990 році. Згідно висновку експерта з 1986 року до 2013 року конфігурація будинку не змінювалася. Також експертом не досліджено частину будинку, яка належала ОСОБА_13 , лише за технічними документами, експерт не врахував ремонтні роботи, які проводив відповідач, вартість якого велика. Питання експерта це розподіл будинку і господарських споруд, які не є предметом розгляду. Відповідач не правильно визначив компенсацію. В позовній заяві вимога лише про поділ будинку, а не господарських споруд.

В судове засідання 28 жовтня 2024 року позивач ОСОБА_1 не прибула, однак подала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити.

В судове засідання 28 жовтня 2024 року відповідач ОСОБА_2 не прибув, про розгляд справи повідомлений належним чином. Також 15 квітня 2024 року представника відповідача ОСОБА_2 адвокат Квак В.В. подав додаткові пояснення у справі, в яких просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначив, що позивачкою обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права. Крім того, з висновку експерта, вбачається, що під час поділу ним не було використано рішення Яворівського районного суду Львівської області від 17 травня 1990 року щодо часток та компенсацій, а лише враховує фактичне користування. Запропонований експертний висновок не може братись до уваги в частині розміру компенсацій, оскільки не враховує поліпшення вчинені сторонами після рішення суду 1990 року. Поділ існуючих приміщень можливий виключно в тих межах, які були встановлені рішенням суду 1990 року. В межах даної справи позов може бути розглянутий лише в частині визнання права власності за позивачкою на приміщення в межах часток, які були виділені ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , спадкоємицею яких є позивачка, у чіткій відповідності до рішення Яворівського районного суду Львівської області від 17 травня 1990 року. Крім того, експерт здійснив поділ господарських споруд, що виходить за межі предмета спору.

В судове засідання 28 жовтня 2024 року представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Яворівської міської ради Львівської області та Яворівської районної державної адміністрації Львівської області не прибули, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість вирішення справи за відсутності учасників.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, у зв`язку з неявкою учасників.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 28 жовтня 2024 року, є дата складення повного судового рішення 07 листопада 2024 року.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, у зв`язку з неявкою учасників.

Заслухавши пояснення позивача і представника відповідача, оцінивши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, враховуючи висновки, викладені у постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, зважаючи на таке.

Як описано вище, Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та повернув справу на новий розгляд.

Як описано вище, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не встановили характер спільних правовідносин, не з`ясували чи існує об`єкт нерухомості, на якій просила визнати право власності позивач, фактично виділили в натурі частку позивача та не врахували, що спірне майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, у зв`язку з чим виділ частки в цьому майні лише для позивача є неможливим, а можливий поділ цього майна в натурі між сторонами, у разі якого право спільної часткової власності на нього припиняється. З огляду на викладене, висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на приміщення житлового будинку був передчасним.

Відповідно до ч. 1 ст. 417 Цивільного процесуального кодексу України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Враховуючи межі скасування касаційною інстанцією судових рішень першої та апеляційної інстанції, під час нового розгляду необхідно встановити чи існує об`єкт нерухомості та вирішити питання щодо поділу цього майна в натурі між сторонами.

З матеріалів справи та пояснень учасників справи суд встановив, що Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є співвласником житлового будинку АДРЕСА_1 . Так, право власності позивача на 1/24 частину житлового будинку підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 22 травня 2009 року після смерті ОСОБА_3 . Право власності позивача на 1/24 частину житлового будинку підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 22 травня 2009 року після смерті ОСОБА_4 . Відповідно до Договору дарування від 18 грудня 2012 року позивач набула право власності на 10/24 частин житлового будинку. Таким чином, загальна частка права власності позивача на вищевказаний житловий будинок становить 12/24 (1/2) частини даного житлового будинку.

Власником іншої 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 27 грудня 2013 року, згідно з яким попередній співвласник ОСОБА_18 відчужила зазначену частку будинку відповідачу.

Згідно з інвентаризаційними даними, будинок АДРЕСА_1 було розділено на три квартири, а саме: квартира АДРЕСА_2 належала ОСОБА_5 , квартира АДРЕСА_3 належала ОСОБА_6 , квартира АДРЕСА_4 належала ОСОБА_7 .

Право власності дані особи набули відповідно до таких правовстановлюючих документів:

ОСОБА_5 на підставі Договору купівлі-продажу від 16 жовтня 1969 року, зареєстрованого в Львівському міжміському бюро технічної інвентаризації 06 листопада 1969 року № 32/26, належало 1/3 ідеальної частини житлового будинку АДРЕСА_1 , з відповідною частиною господарських прибудов. Згідно з цим Договором в реальне користування ОСОБА_5 перейшло на першому поверсі дві кімнати та кухня, вказані в поверховому плані (план додається) цифрою 1-2 жила площа 20,30 м кв., 1-3 жила площа 19,60 м кв., 1-1 площа 13,20 м кв. і переділ підвалу вказаний римською цифрою III розміром 9.00 м кв.;

ОСОБА_6 на підставі Договору купівлі-продажу від 16 жовтня 1969 року, зареєстрованого в Львівському міжміському бюро технічної інвентаризації від 06 листопада 1969 року № 32/26, належало 1/3 ідеальної частини житлового будинку АДРЕСА_1 , з відповідною частиною господарських прибудов. Згідно з цим Договором в реальне користування ОСОБА_6 перейшли на першому поверсі приміщення, вказані в поверховому плані (план додається) цифрою 2-1 площа 14,10 м кв., 2-3 площа 15,50 м кв., 2-4 площа 19,70 м кв. і переділ підвалу вказаний римською цифрою І розміром 14,00 м кв.;

ОСОБА_7 на підставі Договору купівлі-продажу від 16 жовтня 1969 року, зареєстрованого в Львівському міжміському бюро технічної інвентаризації від 06 личстопада 1969 року № 32/26, належало 1/3 ідеальної частини житлового будинку АДРЕСА_1 , з відповідною частиною господарських прибудов. Згідно з цим Договором в реальне користування ОСОБА_7 перейшло приміщення, вказане в поверховому плані (план додається) цифрою 3-3 площа 15,10 м кв., 3-2 площа 28,80 м кв., 3-1 площа 14,50 м кв. і переділ підвалу вказаний римською цифрою II.

Таким чином, вже на той час в нотаріально посвідчених договорах було встановлено порядок володіння і користування спільним майном відповідно до їх часток у праві спільної часткової власності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 . Після її смерті згідно з Свідоцтвом про право на спадщину за законом № 562 від 20 березня1987 року, 1/6 частину будинку успадкували в рівних частках її онуки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а 1/6 частину будинку успадкувала ОСОБА_19 , дружина ОСОБА_6 , згідно з Свідоцтвом про право на спадщину за законом № 564 від 20 березня 1987 року.

Таким чином, ОСОБА_3 (батьку позивача) та ОСОБА_4 (дядьку позивача) належала 1/3 частина даного будинку.

На той час власникам другої частини були ОСОБА_20 і ОСОБА_19 .

Згодом ОСОБА_20 звернувся до суду з позовом про реальний розподіл житлового будинку та земельної ділянки.

За результатамирозгляду йогопозову Яворівськимрайонним народнимсудом від17травня 1990року усправі №2-118/1990р було винесено рішення про реальний розподіл житлового будинку та земельної ділянки. Даним рішенням суд затвердив розподіл, який вже склався, а також розділив загальні частини будинку у рівних частинах між сім`ями ОСОБА_9 і Кенцало.

Таким чином, даний поділ будинку було проведено на підставі ст. 115 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, який був чинним на той час, де було передбачено, що кожний з учасників спільної часткової власності має право вимагати виділу своєї частки в натурі шляхом пред`явлення позову.

В ході справи, що розглядається, суд встановив, що після набрання вказаним судовим рішенням законної сили, співвласники будинку провели необхідні будівельні роботи, влаштували ізольовані житлові приміщення на дві сім`ї, однак зміни в переплануванні будинку не були зареєстровані в Бюро технічної інвентаризації, де даний будинок продовжував обліковуватися на праві спільної часткової власності. Даного факту сторони у сппаві не заперечують.

Також на підставі рішення Яворівського районного суду Львівської області від 04 жовтня 2011 року з метою врегулювання виниклого спору щодо самочинного перепланування будинку, такий було приведено до попереднього стану та проведено поділ житлового будинку між новими співвласниками у відповідності до рішення Яворівського районного суду Львівської області від 17 травня 1990 року.

Однак рішенням Апеляційного суду Львівської області від 03 липня 2012 року рішення суду від 04 жовтня 2011 року щодо поділу будинку було скасовано та в цій частині позову було відмовлено з мотивів, що такий поділ будинку було здійснено за рішенням суду від 17 травня 1990 року між спадкодавцями сторін, які фактично припинили право спільної часткової власності на будинок, а тому повторний поділ будинку в натурі є неможливим.

Згідно з технічним паспортом на будинок будинку АДРЕСА_1 від 02 липня 2013 року, з врахуванням проведених робіт перепланування по рішенню суду від 17 травня 1990 року та узаконеної прибудови до будинку, вказана в рішенні суду від 17 травня 1990 року нумерація відповідає наступній нумерації приміщень: 1-3 площею 7,4 кв. м, 1-4 площею 14,1 кв. м, 1-5 площею 20,3 кв. м, 1-6 площею 19,6 кв. м, 1-7 площею 4,02 кв. м, 1-13 площею 14,7 кв. м, 1-14 площею 16,2 кв. м, 1-15 площею 1,3 кв. м, підвальне приміщення ІІ площею 13,4 кв. м, підвальне приміщення ІІа площею 1,4 кв. м.

Також попередніми власниками будинку ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було побудовано господарську споруду сарай «Д» площею 36,8 кв. м, який було погоджено рішенням Виконавчого комітету Яворівської міської ради Львівської області № 355 від 04 вересня 2009 року і даний сарай перебуває у володінні позивача ОСОБА_1 .

Таким чином, з моменту набрання законної сили зазначеним вище рішенням суду від 17 травня 1990 року у справі № 2-118/1990 р, будинок АДРЕСА_1 фактично був реально поділений в натурі із визначенням за кожним із співвласників конкретно визначених приміщень, однак, враховуючи те, що дане рішення суду не було зареєстровано в органах БТІ, які на той час здійснювали державну реєстрацію прав, зазначений житловий будинок і надалі є спільною частковою власність позивача та відповідача.

Також ОСОБА_1 зверталася до суду з аналогічним предметом позову до Реєстраційної служби Яворівського районного управління юстиції.

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2013 року у справі № 460/3172/13-ц позов було задоволено та визнано за ОСОБА_1 право власності на розподілений будинок з конкретно визначеними приміщеннями відповідно до рішення Яворівського районного народного суду від 17 травня 1990 року у справі № 2-118/1990року.

Однак рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17 листопада 2014 року за апеляційною скаргою ОСОБА_2 зазначене рішення Яворівського районного суду Львівської області було скасоване та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку із пред`явлення позову до неналежного відповідача.

Існування об`єкту нерухомого майна, а саме будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який просить поділити позивач ОСОБА_1 підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 314332068 від 06 листопада 2022 року.

Так, відповідно до розділу Актуальна інформація про об`єкт нерухомого майна, встановлено, що реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 211923646258, об`єкт житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості, за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 236,2 кв. м, житлова площа 135,2 кв. м, складається з восьми житлових кімнат та чотирьох кухонь, також до будинку належить: літня кухня В, сарай Д, вимощення І, ІІ, ІІІ, колодязь IV, огорожа 1, 3, 6, 7, хвіртка 2,5, ворота 4.

У розділі Актуальна інформація про право власності вказано, що об`єкт нерухомості, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , так ОСОБА_1 належить 10/24 частки на підставі договору дарування, 1/24 частки на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, 1/24 частки на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, ОСОБА_2 належить 1/2 частки на підставі договору дарування.

При цьому, в матеріалах справи відсутні відомості і докази, які б вказували на наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спору щодо права власності на вказаний будинок (його частин). Також в ході судового розгляду було встановлено, що кожна сторона користується і розпоряджається своєю фактичною частиною будинку. Жаний обставин сторони не заперечують та підтвердили їх в судовому засіданні.

Фактичний поділ будинку на окремі об`єкти нерухомого майна підтверджується також Технічним паспортом від 26 травня 2023 року, виготовленим ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та технічної оцінки» на замовлення ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку № 15-23ДЕ судової інженерно-технічної експертизи, складеного 09 червня 2023 року експертом ОСОБА_21 , встановлено, що будинок фактично розділений на дві частини і складається з двох ізольованих об`єктів, які мають окремі входи та окремі входи з вулиці на присадибну ділянку.

На час проведення дослідження фактичні частки співвласників становлять: Махнач 113,2 /236, 2 *100% = 47,9%, ОСОБА_2 123,0/236,2 * 100% = 52,1%.

Так, ОСОБА_1 належить: підвал: ІІа сходова клітка 1, 4 кв. м, ІІ підсобне 13,4 кв. м; перший поверх: 3 коридор 7,4 кв. м, 4 кухня 14,1 кв. м, 5 житлова 20,3 кв. м, 6 житлова 19,6 кв. м, 7 коридор 4,8 кв.м, всього по першому поверху 66,2 кв. м; мансарда: 13 житлова 14,7 кв. м, 14 кухня 16,2 кв. м, 15 сходова клітка 1,3 кв. м, всього по мансарді 32,2 кв. м; всього по будинку 113, 2 кв. м.

ОСОБА_2 належить: підвал: І підсобне 16,1 кв. м; перший поверх: 1 коридор 7,2 кв. м, 2 вітальня 15,2 кв. м, 8 кухня 9,2 кв. м, 9 коридор 2,1 кв. м, 10 санвузол 1,8 кв. м, 11 житлова 19,7 кв. м, 12 житлова 16,0 кв. м, всього по першому поверху 71, 2 кв.м; мансарда: 16 кухня 6,0 кв. м, 17 житлова 15,3 кв. м, 18 житлова 14,4 кв. м, всього по мансарді 35,7 кв. м; всього по будинку 123,0 кв.м.

Також у висновку проведено розрахунок компенсації за відхилення від 1/2 частки, який визначено в розмірі 187223,00 грн. При цьому, зважаючи на те, що огляд приміщень та господарських споруд, що належить ОСОБА_2 , всередині не проводився, компенсація розраховується по інвентаризаційній вартості відповідно до технічного паспорту 2023 року.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1. ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Право володіння, користування та розпорядження своїм майном становлять зміст права власності (ст. 317 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав,не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Інститут права спільної власності характеризується множинністю суб`єктів та єдністю об`єкта. Він оформлює відносини з приводу приналежності майна (речі) одночасно кільком особам суб`єктам відносин власності (співвласникам). Причому відносини спільної власності можуть виникати між будь-якими суб`єктами права власності фізичними, юридичними особами, державою, територіальними громадами тощо. Суб`єкти права спільної власності, як і будь-який власник, на свій розсуд володіють, користуються і розпоряджаються належним їм майном, але правомочності володіння, користування і розпорядження даним майном вони здійснюють сумісно.

Частинами 1-3 ст. 358 Цивільного кодексу України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до ст. 364 Цивільного кодексу України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст. 367 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками, за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками, право спільної часткової власності на нього припиняється.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що право спільної часткової власності виникає на майно, що належить одночасно двом, або більше особам, із визначенням часток кожного із співвласників.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (один будинок один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (один будинок два співвласники); єдність об`єкта. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Згідно з ч. 3 ст. 358 Цивільного кодексу України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 364 Цивільного кодексу України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 зроблено висновок про те, що поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється (постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 243/6275/16-ц).

Тлумачення положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що поділ будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Подібна правова висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 03 квітня 2012 року у справі № 6-12цс13 та у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 173/1607/15, від 11 жовтня 2021 року у справі № 607/14338/19-ц.

Також суд враховує описані вище висновки Верховного Суду в даній справі, викладені в постанові від 16 червня 2021 року, зокрема, що, не зважаючи на наявність судового рішення про поділ житлового будинку, на теперішній час згідно правовстановлюючих документів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить по 1/2 частині спірного житлового будинку, тобто будинок належить на праві спільної часткової власності відповідачу та позивачу, яка фактично бажає поділити спільне майно. Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. Поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється. Розглядаючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій на наведене уваги не звернули, не врахували, що спірне майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, у зв`язку з чим виділ частки в цьому майні лише для позивача є неможливим, а можливий поділ цього майна в натурі між сторонами, у разі якого право спільної часткової власності на нього припиняється.

Зважаючи на викладене вище, враховуючи, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам сторонам у справі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (по 1/2 частині), у зв`язку з чим слід здійснити поділ цього майна в натурі між сторонами, у разі якого право спільної часткової власності на нього припиняється.

Також суд враховує, що відповідно до описаного вище висновку експерта, існує один варіант поділу будинковолодіння в натурі, який відповідає фактичному користуванню відповідно до ідеальних часток співвласників.

Позивач також просить поділити будинковолодіння по фактичному користуванню, яке існує на даний час і яке виникло ще до набуття сторонами права власності на цей будинок.

Враховуючи те, що після поділу майна та виділу позивачу частки зі спільного нерухомого майна в натурі, право спільної власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику, що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від площі іншого (інших) співвласників, тобто має складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні ст. 181 Цивільного кодексу України.

Таким чином, при виділі у власність позивачу частини спірного житлового будинку суд повинен зазначити у судовому рішенні, яка частка виділяється відповідачу, тим самим визначивши конкретний окремий об`єкт нерухомого майна, який залишається у власності відповідача.

Такий висновок міститься у Постанові Верховного Суду України від 08 березня 2023 року у справі № 559/1923/17.

Суд встановив, що є технічна можливість поділу в натурі будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться у спільній частковій власності сторін відповідно до їх часток так, щоб це найбільше відповідало ідеальним часткам співвласників, що узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 712/1852/19.

Технічна можливість поділу будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується описаним вище висновком експерта 15-23ДЕ від 09 червня 2023 року.

Отже, зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що у власність ОСОБА_1 слід виділити частина будинку, яка знаходиться у її фактичному користуванні, а саме: підвал: ІІа сходова клітка 1, 4 кв. м, ІІ підсобне 13, 4 кв.м; перший поверх: 3 коридор 7,4 кв. м, 4 кухня 14,1 кв. м, 5 житлова 20,3 кв. м, 6 житлова 19,6 кв. м, 7 коридор 4,8 кв. м, всього по першому поверху 66,2 кв.м; мансарда: 13 житлова 14,7 кв. м, 14 кухня 16,2 кв. м, 15 сходова клітка 1,3 кв. м, всього по мансарді 32,2 кв. м; всього по будинку 113, 2 кв. м.; ганок «а2», ганок «а5», сарай «Д», замощення по периметру частини будинку, горище над приміщенням 1-го поверху, що належить ОСОБА_1 .

Відповідно, ОСОБА_2 слід виділити (залишити) частину будинку, яка знаходиться у його фактичному користуванні, а саме: підвал: І підсобне 16,1 кв. м; перший поверх: 1 коридор 7,2 кв. м, 2 вітальня - 15,2 кв. м, 8 кухня 9,2 кв. м, 9 коридор 2,1 кв. м, 10 санвузол 1,8 кв. м, 11 житлова 19,7 кв. м, 12 житлова 16,0 кв. м, всього по першому поверху 71,2 кв. м; мансарда: 16 кухня 6,0 кв. м, 17 житлова 15,3 кв. м, 18 житлова 14,4 кв. м, всього по мансарді 35,7 кв. м; всього по будинку 123,0 кв. м., ганок «а3», сходи «а4», літню кухню «В», веренда «2в», навіс «в1», навіс «Е», замощення по периметру частини будинку, горище над приміщенням 1-го поверху, що належить ОСОБА_2 .

Залишити в спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 огорожі № 1, № 3, № 6, № 8, хвіртки № 2, № 5, № 7, № 9, ворота № 4.

Дослідивши наданий експертом висновок, необхідно вказати, що експерт дав однозначну і конкретну відповідь на поставлені запитання щодо поділу житлового будинку; експертиза проведена атестованим судовим експертом, попередженим про кримінальну відповідальність, на підставі дослідження наданих матеріалів, огляду на місці, порівняння результатів огляду і обмірів з відомостей у наданих матеріалах.

Представник відповідача та відповідач не надали належного обґрунтування, що висновок експертизи виготовлений з порушенням норм законодавства, а також не заявляли клопотань про призначення повторної експертизи.

Враховуючи в сукупності встановлені у справі фактичні обставини та викладені вище норми законодавства, суд вважає за доцільне провести поділ житлового будинку згідно з висновку експерта, оскільки відповідно до висновку експерта, існує один варіант поділу будинку в натурі, який забезпечує можливість експлуатації будинку і господарських будівель як окремих об`єктів нерухомості.

Більше того, такий розподіл житлового будинку відповідає існуючому варіанту розділу будинку та фактичному користуванню будинком сторонами, отже, варіант розподілу спільного майна в натурі ураховує баланс інтересів обох сторін.

З моменту поділу житлового будинку в натурі підлягає припиненню право спільної часткової власності на вказаний житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо доводів сторони відповідача про те, що у разі направлення на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускається, жодних змін у фактичних обставинах справи не відбулося, а Верховний Суд направив справу на новий розгляд з мотивів, обрання позивачем неналежного способу захисту, суд зазначає, що таким доводам було надано оцінку під час вирішення питання про прийняття заяви про зміну предмета позову, про що постановлено вмотивовану ухвалу від 13 вересня 2023 року про прийняття заяви про зміну предмета позову.

Так, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово приходила до висновку про те, що обрання позивачем неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові. Однак у даній справі Верховний Суд вказавши, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту не відмовив у задоволені позову з цієї підстави, а направив справу на новий розгляд, зазначивши, що висновки судів попередніх інстанцій передчасні.

Таким чином, дана процесуальна дія (зміна предмета позову) вчинена саме з врахування зазначених висновків суду касаційної інстанції, які є обов`язковими, та на їх виконання. Інакше, на думку суду, неможливо виконати вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду, якою справу направлено на новий розгляд,

Зважаючи на викладене, суд відхиляє доводи сторони відповідача про відсутність підстав для зміни предмета позову.

Також суд вважає необґрунтованими доводи сторони відповідача про те, що будинок фактично поділений, немає підстав розділяти його повторно, оскільки спір щодо поділу даного житлового будинку триває з 1990 року, при цьому сторони фактично користуються окремими власними частинами будинку, відповідно існує потреба документального оформлення права власності.

Крім того, такі доводи представника відповідача спростовуються описаними вище висновками Верховного Суду про те, що на теперішній час згідно правовстановлюючих документів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить по 1/2 частині спірного житлового будинку, тобто будинок належить на праві спільної часткової власності відповідачу та позивачу.

Щодо доводів представника відповідача про те, що експерт здійснив поділ не лише будинку, а й господарських споруд, що виходить за межі предмета спору, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 186 Цивільного кодексу України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Головна річ і належна є відокремленими одна від одної різнорідні речі. Різниця між ними полягає в тому, що головна річ може бути використана за призначенням і без належності, а належність за загальним для неї призначенням без головної речі використовуватися не може. Головна річ наділена самостійним значенням, а належність лише виконує допоміжну роль.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» розділ Державного реєстру прав складається з чотирьох частин, що містять відомості про, зокрема, нерухоме майно.

Підпунктом 2 п. 29 «Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141, встановлено, що до Державного реєстру прав вносяться такі відомості про об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, зокрема, опис об`єкта нерухомого майна із зазначенням об`єктів, що є приналежністю головної речі (присвоєна літера, римська або арабська цифра відповідно до технічного паспорта, загальна та (за наявності) житлова площа) (у разі коли об`єкт нерухомого майна є головною річчю).

Також відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження, зокрема, окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.

Відповідно до ст. 380 Цивільного кодексу України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Згідно із ст. 381 Цивільного кодексу України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи норми ст. ст. 186, 380, 381 Цивільного кодексу України господарсько-побутові будівлі (сарай, гараж, санвузол тощо), наземні та підземні комунікації (водопостачання, очисні споруди, тощо), що розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами, у зв`язку з чим право власності на зазначені будівлі та споруди як на окремі об`єкти визнаватися не може.

Відповідно, відомості про господарсько-побутові будівлі та споруди не вносяться до складових частин об`єкта нерухомого майна, а запис про такі будівлі та споруди, як правило, робитися у вкладці «Опис майна».

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь компенсації за відхилення від частки в розмірі 187233,00 грн, суд зазначає таке.

Як зазначено вище, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

У постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 у справі № 607/4891/15-ц вказано про те, що тлумачення положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що поділ будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

З описаного вище висновку експерта встановлено, що частки власників по будинку становлять: ОСОБА_1 47,9 %, ОСОБА_2 52,1%, а компенсація за відхилення від частки 1/2 становить 187233,00 грн.

Однак, на переконання суду, у спірному випадку відсутні підстави для стягнення з відповідача зазначеної суми в рахунок компенсації за відхилення від ідеальної частки, оскільки, як встановив суд, попередники (родичі) сторін у справі, від яких до них перейшло право власності на відповідні частини будинку, фактично розділили будинок у 1990 року, з цього моменту кожен фактично користується своєю ізольованою частиною будинку та відповідно здійснив за цей тривалий час покращення своєї частки житлового будинку, добудови тощо (як сторони у справі, так і їх попередники).

Також суд звертає увагу сторін, що в у спірному випадку має місце не первинний поділ майна (будинку), оскільки фактичний поділ, як уже неодноразово зазначалось вище, був здійснений раніше, однак його попередні власники, а також пізніше сторони у справі, з певних процедурних формальних причин не оформили цей поділ офіційно та остаточно, в тому числі і на підставі рішення Яворівського районного народного суду від 17 травня 1990 року у справі № 2-118/1990р.

При цьому, сам будинок як об`єкт нерухомості існує щонайпізніше з 1969 року (його попередні власники ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 набули право власності на 1/3 ідеальну частину житлового будинку кожен на підставі Договорів купівлі-продажу від 16 жовтня 1969 року, при чому, на конкретно визначені приміщення будинку.

Більше того, слід зазначити, що згідно з рішенням суду від 17 травня 1990 року з відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_4 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 і ОСОБА_19 було стягнуто грошову компенсацію за нерівність часток, що свідчить про те, що на час поділу у 1990 році саме частка попередників відповідача ОСОБА_2 була меншою, а з цього часу конфігурація будинку не змінилася, що дає підстави для обґрунтованого висновку про те, що теперішнє відхилення від часток в бік збільшення частки ОСОБА_2 відбулося саме внаслідок покращення відповідачем своєї частки.

Крім того, суд враховує, що в даному випадку фактично відхилення від ідеальної частки не є значним, а грошова компенсація, визначена експертом є суттєвою та, на думку суду, не співмірною.

Також суд вважає доцільним застосувати в даному випадку висновок, висловлений у постанові Верховного суду від 04 квітня 2019 року у справі № 316/3132/13-ц, про те, що завдання цивільного судочинства полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед формальним розумінням права.

Тому, навіть за наявності формальної норми, визначеної наведеними вище статтями Цивільного кодексу України про те, що якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася, суд, зважаючи на викладене вище, застосовуючи та керуючись принципом справедливості, не вбачає підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації за відхилення від рівності часток в розмірі 187233,00 грн, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч. 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви ОСОБА_1 сплатило судовий збір в розмірі 1959,47 грн, що підтверджується платіжним дорученням.

Судовий збір сплачено в розмірі, встановленому ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Оскільки суд ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог з ОСОБА_2 слід стягнути на користь ОСОБА_1 половину судових витрат із сплати судового збору в розмірі 979,74 грн.

Також позивач ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 10000,00 грн витрат на проведення експертизи, понесення яких підтверджується рахунком № 14 від 28 березня 2023 року та квитанцією про сплату послуги, а також 6221,00 грн витрат на проведення інвентаризаційних робіт, понесення яких підтверджується актом приймання-здачі виконаних робіт та квитанцією про сплату послуги.

Суд вважає, що дані витрати пов`язані з розглядом справи, підтверджені документально, тому, враховуючи часткове задоволення позову, з ОСОБА_2 слід стягнути на користь ОСОБА_1 половину зазначених судових витрат, а саме 5000,00 грн витрат на залучення експерта та 3110,50 грн витрат, пов`язаних із залученням спеціаліста.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 82, 133, 141, 206, 223, 259, 263-265 Цивільного кодексу України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Здійснити поділ в натурі житлового будинку АДРЕСА_1 на два відокремлені об`єкти нерухомого майна, який належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам 10/24, 1/24, 1/24 (всього 1/2 частки) ОСОБА_1 та 1/2 частки ОСОБА_2 .

Визнати правовласності за ОСОБА_1 наприміщення житлового будинку АДРЕСА_1 : підвал: ІІасходова клітка 1,4кв.м,ІІ підсобне 13,4кв.м; перший поверх:3коридор 7,4кв.м,4кухня 14,1кв.м,5житлова 20,3кв.м,6житлова 19,6кв.м,7коридор -4,8кв.м,всього по1поверху 66,2кв.м; мансарда:13житлова 14,7кв.м,14кухня 16,2кв.м,15сходова клітка 1,3кв.м, всього по мансарді 32,2 кв.м, всього по будинку 113, 2 кв.м.; ганок «а2», ганок «а5», сарай «Д», замощення по периметру частини будинку, горище над приміщенням 1-го поверху, що належить ОСОБА_1 .

Визнати правовласності за ОСОБА_2 наприміщення житлового будинку АДРЕСА_1 :підвал: І підсобне 16,1 кв.м; перший поверх: 1 коридор - 7,2 кв.м, 2 вітальня - 15,2 кв.м, 8 кухня 9,2 кв.м, 9 коридор 2,1 кв.м, 10 санвузол 1,8 кв.м, 11 житлова 19,7 кв.м, 12 житлова 16,0 кв. м, всього по першому поверху 71, 2 кв.м; мансарда: 16 кухня 6, 0 кв.м, 17 житлова 15,3 кв.м, 18 житлова 14,4 кв.м, всього по мансарді - 35,7 кв.м, всього по будинку 123,0 кв.м.; ганок «а3», сходи «а4», літню кухню «В», веренда «2в», навіс «в1», навіс «Е», замощення по периметру частини будинку, горище над приміщенням 1-го поверху, що належить ОСОБА_2 .

Залишити в спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 огорожі № 1, № 3, № 6, № 8, хвіртки № 2, № 5, № 7, № 9, ворота № 4.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати: із сплати судового збору в розмірі 979 (дев`ятсот сімдесят дев`ять) гривень 74 копійки; пов`язаних із розглядом справи в розмірі 8110 (вісім тисяч сто десять) гривень 50 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 07 листопада 2024 року.

Повне найменування часників справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_5 ;

відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_5 ;

третя особа Яворівська міська рада Львівської області, код ЄДРПОУ 33213539, адреса: 81000, Львівська область, Яворівський район, м. Яворів, вул. Львівська, 15;

третя особа Яворівська районна державна адміністрація Львівської області, код ЄДРПОУ 04055883, адреса: 81000, Львівська область, Яворівський район, м. Яворів, вул. Івана Франка, 8.

Суддя Д.Б. Поворозник