Рішення

від 14.11.2024 по справі 640/15494/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2024 року м. Київ № 640/15494/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Президента України в особі Комісії при Президенті України з питань громадянства про визнання дій незаконними,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Офісу Президента України в особі Комісії при Президенті України з питань громадянства про визнання дій незаконними.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що Комісія при Президентові України з питань громадянства після внесення Президентові на підпис проект Указу 28 травня 2021 року про прийняття позивача до громадянства України, незаконно 28 січня 2022 року вимагала від нього документи, які не передбачені Законом України «Про громадянство» та Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, виходячи за межі своїх повноважень. Вважає вказані дії протиправними та такими, що порушують його права.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (том 1 а.с.25).

18 жовтня 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва від Офісу Президента України в особі Комісії при Президенті України з питань громадянства надійшов відзив на позовну заяву (том 1 а.с.54-57).

Відповідач в своєму відзиві зазначив, що відсутність спірних відносин виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Відповідач акцентував увагу, що управління Державної міграційної служби України в Полтавській області звернулось до позивача листом від 28 січня 2022 року з пропозицією (не вимогою) надати актуальну інформацію щодо наявності законних джерел існування (працевлаштування), а також щодо наявної освіти. Зазначив, що саме Комісією при Президентові України з питань громадянства жодних листів до позивача не надсилалось. Отже, відповідач у відзиві вказує, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав, оскільки Комісія при Президентові України з питань громадянства не вступала із позивачем у жодні правовідносини.

Зазначає, що позивачем не зазначено та не обґрунтовано, які саме з його прав та охоронювані законом інтересів порушені діями Комісії при Президентові України з питань громадянства, які правові наслідки безпосередньо для нього вони породжують та якими доказами такі обставини підтверджуються. Таким чином, відповідач стверджує, що вищевикладене свідчить про відсутність спірних правовідносин між позивачем та Комісією при Президентові України з питань громадянства. Відтак, просить суд відмовити у задоволенні позову.

20 жовтня 2022 року позивачем за допомогою системи «Електронний суд» подано відповідь на відзив. У своїй відповіді позивач зазначає, що відповідно до наданих законами повноважень відповідач не мав права звертатися до позивача про надання актуальної документально підтвердженої інформації, щодо наявності законних джерел існування (працевлаштування), а також щодо наявної освіти.

19 січня 2023 року на виконання Закону України №2825-IX від 13 грудня 2022 року «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла адміністративна справа № 640/15494/22 (том 1 а.с.78).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Жуку Р.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року адміністративну справу прийнято до провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (том 1 а.с.80).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року визнано необґрунтованим відвід судді Київського окружного адміністративного суду Жука Р.В. у справі № 640/15494/22. Матеріали адміністративної справи № 640/15494/22 передано до відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду у відповідності до вимог частини першої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України (том 1 а.с.107-109).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Жук Р.В. в адміністративній справі № 640/15494/22, поданої 27 травня 2024 року відмовлено (том 1 а.с.112-113).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 про відвід судді Жука Р.В.(том 1 а.с.134-136).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року витребувано від Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області належним чином засвідчену копію листа Комісії при Президентові України з питань громадянства № 2119-22 від 28 січня 2022 року або пояснення щодо його відсутності. Витребувано від відповідача належним чином засвідчені копії листа Комісії при Президентові України з питань громадянства № 2119-22 від 28 січня 2022 року скерованого до органів ДМС України та всіх матеріалів, що були або мали бути взяті до уваги при вчиненні оскаржуваних дій (том 1 а.с.137-139).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року виправлено описку в ухвалі Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року (том 1 а.с.140-141).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року визнано необґрунтованим відвід судді Київського окружного адміністративного суду Жука Р.В. у справі №640/15494/22. Матеріали адміністративної справи №640/15494/22 передано до відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду у відповідності до вимог частини першої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України (том 1 а.с.151-153).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року (суддя Перепелиця А.М.) у задоволенні заяви про відвід судді Жука Р.В. у справі №640/15494/22 відмовлено (том 1 а.с.162-165).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року визнано необґрунтованим відвід судді Київського окружного адміністративного суду Жука Р.В. у справі № 640/15494/22. Матеріали адміністративної справи № 640/15494/22 передано до відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду у відповідності до вимог частини першої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України (том 1 а.с.179-181).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року (суддя Терлецька О.О.) визнано необґрунтованим відвід судді Київського окружного адміністративного суду Жука Р.В. у справі №640/15494/22 (том 1 а.с.183-185).

08 липня 2024 року від позивача засобами підсистеми «Електронний суд» надійшла заява про збільшення позовних вимог (том 1 а.с. 188-216), у якій прохальну частину виклав у наступній редакції:

визнати протиправними і незаконними дії Комісії при Президентові України з питань громадянства щодо вимоги надання актуальної документально підтвердженої інформації, щодо наявності законних джерел існування (працевлаштування), а також щодо наявної освіти, щодо відкликання рішення (індивідуального акта), оформлене протоколом № 1 від 13.04.2021 р про внесення Президентові України пропозицій щодо задоволення заяви про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 разом із проекта указа Президента України про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 та щодо повторного ухвалення рішення (індивідуального акта), оформлене протоколом № 5 від 13.04.2023 р.;

зобов`язати Комісію при Президенті України з питань громадянства утриматися від вчинення дій, пов`язаних з матеріалами про прийняття до громадянства України позивача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року заяву судді Жука Р.В. від 10 липня 2024 року про самовідвід від розгляду справи №640/15494/22 задоволено. Відведено суддю Жука Р.В. від розгляду справи №640/15494/22. Матеріали адміністративної справи №640/15494/22 передано до відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду у відповідності до вимог частини першої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України (том 1 а.с.220-222).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року (суддя Лиска І.Г.) адміністративну справу прийнято до провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (том 1 а.с.226-227).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року визнано необґрунтованим відвід судді Київського окружного адміністративного суду Лиски І.Г у справі №640/15494/22 (том 1 а.с.248-249).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року (суддя Лапій С.М.) у задоволенні заяви про відвід судді Лиски І.Г. у справі № 640/15494/22 відмовлено (том 2 а.с.2-6).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року заяву судді Лиски І.Г. від 02 вересня 2024 року про самовідвід від розгляду справи № 640/15494/22 задоволено. Відведено суддю Лиску І.Г. від розгляду справи № 640/15494/22. Матеріали адміністративної справи № 640/15494/22 передано до відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду у відповідності до вимог частини першої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України (том 2 а.с.10-12).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2024 справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04вересня 2024 року прийнято до провадження матеріали адміністративної справи № 640/15494/22 та продовжено її розгляд.

10 вересня 2024 року на адрес суду надійшов відзив Офісу Президента України в особі Комісії при Президенті України з питань громадянства, зміст якого ідентичний відзиву що надійшов раніше (том 2 а.с. 22).

23 вересня 2024 року від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, відповідно до яких просив з метою відновлення прав, свобод та інтересів вийти за межі позовних вимог, враховуючи обставини у справі 990/39/23.

24 жовтня 2024 року засобами підсистеми «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, у якому просив суд витребувати від відповідача належним чином засвідчені копії листа Комісії при Президентові України з питань громадянства № 2119-22 від 28.01.2022 скерованого до органів ДМС України та всіх матеріалів, що були або мали бути взяті до уваги при вчиненні оскаржуваних дій; витребувати від Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області належним чином засвідчену копію листа Комісії при Президентові України з питань громадянства №2119-22 від 28.01.2022 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 визнана необґрунтованою заява ОСОБА_1 про відвід судді Шевченко А.В. від розгляду адміністративної справи № 640/15494/22.

Матеріали адміністративної справи № 640/15494/22 передані до Відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду для вирішення питання про відвід відповідно до вимог частини першої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Кочанова П.В.) у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В. в адміністративній справі 640/15494/22 відмовлено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 витребувано додаткові докази від Офісу Президента України в особі Комісії при Президентові України з питань громадянства, Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 (суддя Шевченко А.В.) задоволено клопотання позивача про повернення судового збору.

05.11.2024 позивачем через підсистему «Електронний суд» та додатково засобами електронної пошти було подано заяву про відвід судді Шевченко А.В .

Згідно з ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.11.2024, визнано необґрунтованою заяву позивача ОСОБА_1 про відвід судді Шевченко А.В. від розгляду адміністративної справи № 640/15494/22.

Матеріали адміністративної справи № 640/15494/22 передано до Відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду для вирішення питання про відвід відповідно до вимог частини першої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2024 головуючим з розгляду заяви про відвід судді визначено суддю Скрипку І.М.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 (суддя Скрипка І.М.) у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В. в адміністративній справі 640/15494/22 відмовлено.

08.11.2024 до суду від Державної міграційної служби України надійшли витребувані судом докази, а саме лист Комісії при Президентові України з питань громадянства від 21.01.2022 № 19/20-14/1 (вх. ДМС від 28.01.2022 № 2119-22).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відмовлено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 заяву ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог повернуто без розгляду.

Розглянувши подані сторонами та витребувані судом документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Ісламської Республіки Іран.

Позивач документований посвідкою на постійне місце проживання серії НОМЕР_1 (том 1 з.б а.с.12).

Згідно із службовою запискою Департаменту документального забезпечення Офісу Президента України від 12 липня 2021 року № 28-05/593 за даними, зафіксованими СЕД АСКОД, проєкт Указу Президента України «Про прийняття до громадянства України», до якого включено позивача, опрацьовано відповідним профільним структурним підрозділом та 20 травня 2021 року о 15.35 год передано на погодження керівнику Офісу Президента України та для доповіді Президенту України (том 1 а.с.13).

Листом Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області від 28 січня 2022 року позивача повідомлено, що Управлінням Державної міграційної служби України в Полтавській області отримано лист Комісії при Президентові України з питань громадянства, відповідно до якого з метою об`єктивного та всебічного розгляду Главою держави питання щодо прийняття ОСОБА_1 до громадянства України запропоновано невідкладно надати актуальну документально підтверджену інформацію щодо наявності законних джерел існування (працевлаштування), а також щодо наявної освіти. З урахуванням наданого ДМС України терміну для актуалізації відомостей у матеріалах справи за заявою ОСОБА_1 про прийняття до громадянства України, зазначені вище документи було запропоновано надати до 17 лютого 2022 року за адресою УДМС у Полтавській області: вул. Пушкіна, буд.63, м. Полтава.

Як вбачається з відповіді Управління державної міграційної служби України в Полтавській області від 18.08.2022 (том 1 а.с.16), позивач на виконання вказаного листа надав всі документи (в тому числі копії та оригінали), які листом від 10.02.2022 № 5301.4.1-1430/53.1-22 були надіслані до ДМС України для подальшого розгляду та передачі до Комісії при Президентові України з питань громадянства.

Також, оскільки позивач просив суд вийти за межі позовних вимог, судом встановлювались наступні обставини.

Відповідно до витягу з протоколу № 5 засідання Комісії при Президентові України з питань громадянства від 13 квітня 2023 року, Комісія ухвалила одноголосне рішення про відкликання пропозиції щодо задоволення заяви про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 , наданої відповідно до протоколу №1 від 13 квітня 2021 року, з огляду на скасування відповідного дозволу на імміграцію в Україну (том 1 а.с. 214)

Відповідно до супровідних листів від 18 квітня 2023 року №19/20-01/117-03 і від 24 квітня 2023 року №1-/20-14/14 матеріали щодо прийняття до громадянства України ОСОБА_1 повернуто до Державної міграційної служби України.

Водночас, судом встановлено, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2024 у справі № 440/4122/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 по справі № 440/4122/23 - скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 та прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області від 16.03.2023 року № 7 про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 15.05.2017 та посвідки на постійне проживання в Україні, виданої 13.06.2017 громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 .

Зобов`язано Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області поновити посвідку на постійне проживання в Україні серії № НОМЕР_1 від 13.06.2017 та повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення № 7 від 16.03.2023 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 .

Зобов`язано Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області повторно розглянути подання Департаменту контррозвідки Служби безпеки України від 24.02.2023 №2/3/3-3501нт про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду у цій справі.

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 року по справі №440/4122/23 залишено без змін.

Також судом встановлено, що у провадженні Великої Палати Верховного Суду знаходиться справа № 990/39/23 (уточ. суду - станом на день розгляду цієї справи рішення у справі № 990/39/23 законної сили не набрало), однак на врахування встановлених обставин у якій наполягає позивач у своїх письмових поясненнях (том 2 а.с. 34-35), що в силу частини першої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України є обставинами, які визнаються учасником справи.

У цій же справі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, проаналізувавши норми Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III (далі - Закон № 2235-III) та Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок № 215) констатував, що питання набуття громадянства України, зокрема, за натуралізацією є адміністративною процедурою, ініційованою особою (іноземцем зокрема) шляхом подання про це заяви до територіального органу Державної міграційної служби України.

Законодавець визначає цю процедуру як певний поступовий (стадійний) процес, який на основі аналізу наданих особою документів, які визначені Законом, дозволяє дійти висновку чи відповідає заявник законодавчо визначеним вимогам для набуття громадянства України, а також чи не підпадає під заборони і обмеження для його набуття.

На кожній зі стадій прийняття кінцевого рішення про набуття громадянства України, відповідний компетентний орган, як-то Державна міграційна служба України, а надалі - Комісія при Президентові України, приймає «проміжне» рішення, у якому або підтверджує відповідність особи вимогам для набуття громадянства, або констатує її невідповідність із зазначенням причин і підстав для відмови у задоволенні його заяви.

Суд зауважив, що Порядок № 215 визначає процедуру набуття громадянства таким чином, що на кожному з умовних етапів компетентний орган має право ухвалити одне з альтернативних рішень, чи то надати згоду (пропозицію) на отримання заявником громадянства України, чи відмовити у задоволенні цієї заяви, з мотивування відповідного рішення.

Наприклад, Порядок №215 визначає у пункті 111, що за результатами розгляду Комісія при Президентові України з питань громадянства приймає рішення про внесення пропозицій Президентові України щодо задоволення заяв про прийняття до громадянства України, про вихід з громадянства України, подань про втрату громадянства України та документів про припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами України. У разі прийняття Комісією рішення про відсутність підстав для задоволення Президентом України заяв про прийняття до громадянства України, про вихід із громадянства України, подань про втрату громадянства України, документів про припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами України, Комісія повертає зазначені матеріали відповідно до Державної міграційної служби України чи Міністерства закордонних справ України разом із копією такого рішення.

Отже, Комісія, на основі аналізу відповідних документів, реалізує свої дискреційні повноваження, шляхом надання або ненадання Президентові України пропозиції задовольнити заяву особи у питанні набуття ним громадянства України.

Повертаючись до обставин цієї справи, зазначає колегія суддів, станом на день звернення ОСОБА_1 до Суду із цим позовом, Комісія при Президентові України з питань громадянства рішенням від 13 квітня 2021 року, оформленим протоколом №1, внесла Президентові України пропозицію щодо задоволення заяви про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 .

Отож у контексті згаданих норм законодавства та обставин цієї справи, ОСОБА_1 станом на день звернення до суду, вказує колегія суддів, із цим позовом, виконав усі законодавчі та процедурні вимоги на кожній стадії процесу набуття громадянства України, оскільки у протилежному випадку Комісія ухвалила б інше рішення, а саме: рішення про відсутність підстав для задоволення Президентом України заяви ОСОБА_1 про прийняття до громадянства України.

Водночас, у справі № 990/39/23 також встановлено, що проєкт Указу Президента України стосовно питання надання громадянства України ОСОБА_1 готувався і подавався на погодження главі держави тричі. Так, первинний проєкт Указу (підготований Комісією) 18 січня 2022 року був повернутий до Управління з питань громадянства Департаменту з питань громадянства, помилування, державних нагород на доопрацювання. Надалі, 05 жовтня 2022 року створено картку проєкту Указу Президента України «Про прийняття до громадянства України» (щодо низки осіб, у тому числі й ОСОБА_1 ), а 09 листопада 2022 року створено картку проєкту Указу Президента України «Про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 ».

Проєкт Указу Президента України «Про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 » повернуто до Департаменту документального забезпечення 30 грудня 2022 року з резолюцією заступника керівника Офісу Президента України О.Дніпрова «Президентові України доповідалось. Рішення не прийнято».

Позивач вважає, що дії Комісії при Президенті України з питань громадянства щодо вимоги надання актуальної документально підтвердженої інформації щодо наявності законних джерел існування (працевлаштування), а також щодо наявної освіти, після того як 20 травня 2021 року вже проєкт Указу було подано Президентові України на підпис є протиправними, а свої права порушеними, тому звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив із такого.

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року у статті 15 визначає, що кожна людина має право на громадянство. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство.

Кожна держава визначає у своєму законодавстві, хто є її громадянами (стаття 3 Європейської конвенції про громадянство 1997 року).

Відповідно до статті 4 цієї Конвенції правила кожної держави-учасниці, які стосуються громадянства, ґрунтуються на таких принципах: a) кожна особа має право на громадянство; b) без громадянства слід уникати; c) жодна особа не може бути безпідставно позбавлена громадянства; d) ні укладення шлюбу, ні розірвання шлюбу між громадянином держави-учасниці та особою, яка має громадянство іншої держави, ні зміна громадянства одним із подружжя під час перебування у шлюбі не впливають автоматично на громадянство другого з подружжя.

Правила держави-учасниці, які стосуються громадянства, не повинні містити розрізнень або допускати практику, що призводять до дискримінації за ознакою статі, релігії, раси, кольору шкіри, національного чи етнічного походження (стаття 5 Європейської конвенції про громадянство).

Кожна держава-учасниця передбачає у своєму внутрішньодержавному праві можливість натуралізації для осіб, які законно та постійно проживають на її території. Встановлюючи умови натуралізації, вона не повинна передбачати ценз осілості, який перевищує десять років до подання заяви (стаття 6 цієї Конвенції).

Правовідносини, з приводу надання громадянства України, на рівні національного законодавства врегульовано нормами Конституції України і Закону № 2235-III.

Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Пунктом 2 статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Пунктом 26 частини першої статті 106 Конституції України закріплено, що Президент України приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні.

Згідно з частинами другою - третьою статті 106 Конституції України Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Преамбулою Закону № 2235-III визначено, що цей Закон відповідно до Конституції України визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 1 цього Закону громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках;

громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Згідно зі статтею 6 Закону № 2235-III громадянство України набувається, зокрема, внаслідок прийняття до громадянства.

Статтею 9 згаданого Закону визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України. Умовами прийняття до громадянства України є:

1) визнання і дотримання Конституції України та законів України;

2) подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов`язання припинити іноземне громадянство (для іноземців);

3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п`яти років.

Ця умова не поширюється на іноземців чи осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад два роки, і на іноземців чи осіб без громадянства, які перебували з громадянином України понад два роки у шлюбі, що припинився внаслідок його смерті. Дворічний термін перебування у шлюбі з громадянином України не застосовується до іноземців і осіб без громадянства, яким було надано дозвіл на імміграцію відповідно до пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію».

4) отримання дозволу на імміграцію;

5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування;

6) наявність законних джерел існування.

Цією ж статтею визначаються випадки неприйняття осіб до громадянства України, а саме: до громадянства України не приймається особа, яка:

1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;

2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості) з урахуванням рівня загрози для національної безпеки держави;

3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного Указу Президента України.

Згідно зі статтею 22 Закону № 2235-III Президент України: 1) приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України; 2) визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень; 3) затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Порядок № 215 визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Пунктом 113 розділу IV Порядку № 215 визначено, що рішення про прийняття особи до громадянства України або припинення особою громадянства України приймає Президент України. Прийняття до громадянства України або припинення громадянства України здійснюється шляхом видання указів Президента України.

Відповідно до пункту 114 розділу IV Порядку № 215 рішення Президента України про прийняття особи до громадянства України або припинення громадянства України надсилається Державній міграційній службі України, Міністерству закордонних справ України та Центральній виборчій комісії.

Матеріали з питань громадянства України, за якими Президентом України прийнято рішення про прийняття особи до громадянства України або припинення громадянства України, повертаються відповідним структурним підрозділом Офісу Президента України до Державної міграційної служби України та Міністерства закордонних справ України.

Згідно із пунктом 115 Порядку №115 Державна міграційна служба України надсилає повідомлення про прийняті Президентом України рішення через територіальний орган Державної міграційної служби України до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання осіб, щодо яких прийнято рішення.

Відповідно до пункту 4 Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Положення про Комісію), Комісія для виконання покладених на неї завдань має право, у тому числі, звертатися у межах своєї компетенції до центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо проведення ними перевірки підстав, наявність або відсутність яких є необхідними для прийняття до громадянства України або припинення громадянства України, та виконання умов прийняття до громадянства України або виходу з громадянства України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав лист від 02.02.2022 № 5301.4.1-1081/53.2-22 від Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області щодо надання актуальної документально підтвердженої інформації щодо наявності законних джерел існування (працевлаштування) (том 1 а.с. 16).

Проаналізувавши витребуваний судом лист відповідача від 21.01.2022 № 1920/14/1 (вх. № ДМС 2119-22 від 28.01.2022), скерований до Державної міграційної служби України, вбачається, що Комісією при Президентові України з питань громадянства з метою об`єктивного та всебічного розгляду Главою держави питання щодо прийняття до громадянства України осіб, матеріали стосовно яких надсилалися на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства, було запропоновано надати актуальну документально підтверджену інформацію щодо наявності законних джерел існування (працевлаштування), а також щодо наявної освіти стосовно: у тому числі, ОСОБА_1 (том 2 а.с. 89-90).

У подальшому, як зазначалось вище, на виконання саме цього листа Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області зобов`язало позивача надати додаткові документи до 17.02.2022 (том 1 а.с. 16).

Позивачем надано всі документи (в тому числі копії та оригінали), які листом від 10.02.2022 № 5301.4.1-1430/53.1-22 були надіслані до ДМС України для подальшого розгляду та передачі до Комісії при Президентові України з питань громадянства.

І як встановлено судом, такий лист скеровувався до ДМС України і у подальшому до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області саме з підстав, що первинний проєкт Указу (підготований Комісією) 18 січня 2022 року був повернутий до Управління з питань громадянства Департаменту з питань громадянства, помилування, державних нагород на доопрацювання, що є встановленою обставиною.

Проаналізувавши наведені у позовній заяві доводи та матеріали справи, встановивши обставини справи та дослідивши докази у їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право - конкретизоване у законах України.

Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 пункту 9).

Отже, способи захисту права, можна визначити як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зміст адміністративної юстиції - ефективний судовий захист від порушень у публічно-правових відносинах.

Ряд положень Конвенції отримали своє відтворення у нормах Кодексу адміністративного судочинства України

Такими положеннями є, наприклад, право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції) тощо.

Отже, адміністративний суд, отримавши позовну заяву, повинен встановити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права, що залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Загальні способи звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах визначені частиною першою статті 5 та частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, така особа має право звернутися до суду та просити про їхній захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Вирішуючи справу по суті, суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю.

А у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;

7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян;

8) примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян;

9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;

11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання;

12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні;

13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;

15) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Водночас частинами третьою - п`ятою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено спеціальні способи захисту порушених прав, які застосовуються за наявності встановлених судом певних обставин, індивідуально в кожному окремому випадку.

Тобто, встановивши порушене право заявника, суд має захистити його право, а з іншого боку, суд не повинен допустити хаосу у правозастосуванні.

З наведеного випливає, що для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням та способом захисту права. Іншими словами, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.

Слід констатувати, що судом не встановлено протиправності діянь відповідача в частині направлення спірного листа до ДМС України ані взагалі, ані по відношенню до позивача.

До такого висновку суд дійшов у зв`язку з наявністю у відповідача повноважень на проведення додаткових перевірок підстав наявність або відсутність яких є необхідними для прийняття до громадянства України та у зв`язку з тим, що з 18.01.2022 первинний проєкт Указу (підготований Комісією) був повернутий на доопрацювання.

Отже, слід констатувати, що у справі, що розглядається, обраний позивачем спосіб захисту є неналежним та неефективним, оскільки не відповідає способам захисту та вимогам щодо реальності, обґрунтованості, індивідуальної вираженості прав чи інтересів позивача порушених відповідачем; у разі, якщо позивач вважає, що відповідачем вчинено протиправні дії щодо витребування додаткових документів він повинен був довести, який причинно-наслідковий зв`язок між витребуванням додаткових документів і порушенням його прав, враховуючи факт самостійного надання таких додаткових матеріалів.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так у пункті 23 Рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що суд не встановив причино-наслідкового зв`язку між направленням спірного листа і можливими порушеннями прав позивача, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено,розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Шевченко А.В.