Ухвала

від 13.11.2024 по справі 759/8934/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 759/8934/23 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/824/5608/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

13 листопада 2024 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:

ОСОБА_2 (головуюча), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретар - ОСОБА_5

за участю:

прокурора - ОСОБА_6

захисника - ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2024 року,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2024 рокуОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 317; ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_9 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 317; ч. 3 ст. 307 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 29 листопада 2024 року. ОСОБА_8 визначено заставу в розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 757 000 грн., а ОСОБА_9 визначено заставу в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 242 240 грн.

В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав, що враховуючи наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, загальносуспільний інтерес переважає інтереси обвинувачених на особисту свободу, а тому в цьому випадку запобіжний захід у виді тримання під вартою, як захід процесуального примусу, є виправданим, а застосування до обвинувачених менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою не буде запобігати вказаним ризикам.

В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 вказано на незаконність ухвали суду першої інстанції з огляду на те, що клопотання прокурора надане суду з порушенням вимог ч. 2, п. 3 ч. 3 ст. 184 КПК України, що унеможливлює його розгляд слідчим суддею. Крім цього вказав, що жодних доказів реального існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, матеріали справи та клопотання прокурора не містять, а висунуте щодо ОСОБА_8 обвинувачення необґрунтоване. Так, апелянт зазначив, що переховування від суду є об`єктивно неможливо в умовах воєнного стану, а під критерії, з якими пов`язується можливість виїзду за кордон, ОСОБА_8 не підпадає, оскільки він є військовослужбовцем, при цьому не має закордонного паспорту, а тези прокурора та суду про наявність незаконного впливу на свідків є загальними, тоді як в матеріалах справи відсутні будь-які заяви, повідомлення або інші дані про те, що обвинувачений впливав на учасників процесу. Вказав, що прокурором не доведено те, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти наявним ризикам та що визначені ст. 194 КПК України обов`язки виконані не будуть. Захисник також вважає, що суд не взяв до уваги потребу обвинуваченого в лікуванні через отримане поранення та погіршення стану його здоров`я в умовах слідчого ізолятора, наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків, а саме дружини та малолітньої дитини, які перебувають на його утриманні, а також неможливість внесення ним визначеної суми застави, яка не відповідає його майновому стану. Відтак просить суд оскаржувану ухвалу щодо ОСОБА_8 скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати останньому запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою, а саме домашній арешт на певний час доби з урахуванням стану здоров`я та потреби в лікуванні.

Ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_9 не оскаржується.

Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення захисника обвинуваченого, який вимоги апеляційної скарги підтримав та просив їх задовольнити; прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

За змістом ч. 2 ст. 177 КПК України підставою як застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Частиною першою ст. 194 КПК України визначений обов`язок суду встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Як вбачається із матеріалів провадження, питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою було вирішене на стадії судового розгляду. Тобто це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у вказаному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження строків тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції, вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

У ході судового розгляду, суд першої інстанції визнав, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які існували на час застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 та не припинили свого існування на момент вирішення питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою. Оцінивши зазначені ризики, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, належним чином мотивувавши своє рішення.

Так, на наявність ризику переховування від суду вказує те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії тяжкого та особливо тяжкого злочинів, пов`язаних з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років. Таким чином, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень може сприяти переховуванню обвинуваченого від суду,що суд зобов`язаний враховувати відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України. При оцінці цього ризику, колегією суддів також враховуються конкретні обставини кримінальних правопорушень, поставлених у вину обвинуваченому, дані про особу обвинуваченого, а також колегією суддів враховується ситуація, яка існує в державі, яка викликана внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації та наявність територій, які не контролюються державою Україна, що може бути використано обвинуваченим з метою переховування від суду.

Обставини вчинення поставлених у вину обвинуваченому ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, а саме те, що вони вчинені організованою групою із залученням неповнолітнього, дають підстави стверджувати про існування ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, а враховуючи, що кримінальне провадження наразі перебуває на стадії дослідження доказів, у тому числі і шляхом допиту свідків, а отже всі свідки безпосередньо судом не допитані, то вказаний ризик на сьогодні також продовжує існувати. Крім того, неповнолітній обвинувачений ОСОБА_10 вказував про погрози з боку обвинуваченого ОСОБА_8 .

Посилання захисника в судовому засіданні на дані про особу обвинуваченого, який має міцні соціальні зв`язки, а саме родину, є військовослужбовцем, має зареєстроване місце проживання, характеризується виключно позитивно, у зв`язку із чим є можливим застосування щодо нього запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою, на думку колегії суддів, є не у повній мірі обґрунтованим, оскільки наявність вказаних даних не може саме по собі свідчити про наявність таких обставин, які зможуть усунути існуючі ризики.

Доводи захисника про необґрунтованість висунутого ОСОБА_8 обвинувачення не можуть бути предметом розгляду при вирішенні питання щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу, оскільки, як вже зазначалось колегією суддів, обґрунтованість обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у цьому кримінальному провадженні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд дослідив всі обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та вмотивованого рішення, в повній мірі врахував вимоги статей 177, 178, 194 КПК України та взявши до уваги усі дані про особу обвинуваченого в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Крім того, відповідно до вимог статті 182 КПК України, суд з урахуванням викладених обставин кримінальних правопорушень, майнового та сімейного стану обвинуваченого, його віку, ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, дійшов обґрунтованого висновку щодо можливості визначення розміру застави обвинуваченому, який є альтернативним запобіжним заходом.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром застави та вважає його непомірним для обвинуваченого.

Так, відповідно до частини 4 статті 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до пункту 3 частини 5 цієї статті розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Колегія суддів враховує, що з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати за рішенням суду про звернення застави у дохід держави утримувала обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого - її внесення не призвело до втрати ним та його утриманцями засобів для гідного людини існування.

В рішенні від 20.11.2010 р. у справі «Мангурас проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити явку обвинуваченого в судове засідання. Сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку. Іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким ином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

З урахуванням зазначених положень закону, враховуючи дані про особу обвинуваченого, який одружений, має малолітню дитину, що свідчить про міцність його соціальних зв`язків, має постійне місце проживання, є військовослужбовцем, однак на даний час знятий з усіх видів забезпечення, під час перебування під вартою обвинувачений не отримує інших видів доходів, відсутність належного рівня доходів у членів сім`ї обвинуваченого, які можуть внести заставуколегія суддів вважає, що розмір застави, визначений судом, є завідомо непомірним для обвинуваченого, а тому повинен бути зменшений.

При цьому, з огляду на встановлені обставини, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне визначити обвинуваченому ОСОБА_8 заставу в розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 302 800 грн. Саме вказаний розмір застави, на думку колегії суддів, буде достатнім та необхідним для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_8 покладених на нього обов`язків.

Враховуючи вищевикладене, ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_8 необхідно змінити та зменшити встановлений обвинуваченому ОСОБА_8 розмір застави до ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 302 800 грн.

Інші доводи апеляційної скарги захисника не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування ухвали суду про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 чи визначення іншого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_8 змінити.

Встановлений обвинуваченому ОСОБА_8 розмір застави зменшити до 100 (ста) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 302 800 (триста дві тисячі вісімсот) грн.

В решті ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2024 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДІ

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4