Постанова

від 19.11.2024 по справі 910/11135/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/11135/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І. Д. - головуючої, суддів: Губенко Н. М., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання - Омельчук А. В.,

за участю представників:

позивача - не з`явився,

відповідача - Сам-Далірі А.С. (в порядку самопредставництва), Шалденко Є.М. (адвокат),

третьої особи на стороні відповідача - Олексієнко В.М. (в порядку самопредставництва), Мнацаканян С.А. (в порядку самопредставництва),

третьої особи на стороні позивача - ОСОБА_2 , Денисюк Н.О. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" та ОСОБА_2

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024

(головуюча Барсук М. А., судді: Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А.)

у справі за позовом Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка"

до Державного агентства України з питань кіно,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство культури та стратегічних комунікацій України,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 ,

про визнання наказу незаконним.

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2022 року Державне підприємство "Національний центр Олександра Довженка" (далі - Центр, позивач) звернулося до суду з позовом до Державного агентства України з питань кіно (далі - Держкіно, відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерства культури та інформаційної політики України (далі - Мінкультури, третя особа 1), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 (далі - третя особа 2), про визнання незаконним і скасування наказу Держкіно від 05.08.2022 № 100 "Про реорганізацію Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" (далі - наказ № 100) та передачу повноважень до Державної установи "Науковий центр кінематографії України" (далі - Установа).

2. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що наказ № 100 протиправний, не відповідає нормам чинного законодавства та підлягає скасуванню, оскільки суперечить статтям 104, 109 ЦК України, пункту 12.1 статуту Центру, пункту 5 частини першої статті 4 Закону України "Про державну підтримку кінематографії в Україні" і статті 19 Конституції України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 10.09.1994 Указом Президента України № 511/94 "Про заходи щодо відзначення 100-річчя від народження Олександра Довженка" та наказом Мінкультури від 01.11.1994 № 562 "Про створення Національного центру Олександра Довженка в місті Києві" вирішено створити Національний центр Олександра Довженка у місті Києві.

4. 03.06.2020 Мінкультури видало наказ № 1879 про затвердження статуту Центру, який є правонаступником Державної установи "Національний центр Олександра Довженка". Відповідно до пунктів 1.3, 1.4 цього статуту Центр є державним підприємством, заснованим на державній власності та належить до сфери управління Мінкультури, є неприбутковим підприємством - закладом культури. Центр включений до Переліку закладів культури і мистецтва, які утримуються або яким надається фінансова підтримка з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2011 № 1557, а також до Переліку закладів культури базової мережі загальнодержавного рівня. Центр координує збереження, відновлення, вивчення і примноження Національного фільмофонду України. Фонди (колекції) Центру - фільмовий, архівний, музейний є загальнодержавною власністю України, національною культурною спадщиною.

5. Указом Президента України від 10.09.2021 № 464/2021 "Про заходи щодо сприяння розвитку кінематографії в Україні" доручено Кабінету Міністрів України забезпечити ефективне управління цілісними майновими комплексами державних підприємств, які провадять діяльність у сфері кінематографії.

6. На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.01.2022 № 91-р "Про передачу цілісного майнового комплексу ДП "Національний центр Олександра Довженка" до сфери управління Державного агентства з питань кіно" передано цілісний майновий комплекс Центру із сфери управління Мінкультури до сфери управління Держкіно.

7. 30.06.2022 Комісією з питань передачі об`єктів у складі представників від Мінкультури, між Держкіно та Центром підписаний акт приймання-передачі нерухомого цілісного майнового комплексу Центру, затверджений наказом Держкіно від 30.06.2022 № 79.

8. З 30.06.2022 Держкіно набуло право управління Центром.

9. 05.08.2022 Держкіно за підписом першого заступника голови Шевчук Юлії видало наказ № 100, який наказало реорганізувати Центр:

- шляхом виділу з утворенням окремої (самостійної) юридичної особи ДП "Українська анімаційна студія";

- шляхом виділу та передачі повноважень щодо архівування комплектів вихідних матеріалів фільмів, вихідних матеріалів фільму, створених повністю або частково за рахунок коштів Державного бюджету України, а також фільмокопій фільмів, створених в Україні за рахунок коштів юридичних осіб приватної форми власності та фізичних осіб до ДУ "Науковий центр кінематографії України" (п. 1);

- заходи з реорганізації Центру завершити до 01.12.2022 (п. 4.13);

- здійснити інвентаризацію майна, а також інших статей балансу, зокрема - дебіторської та кредиторської заборгованостей Центру, за результатами якого скласти розподільчий баланс, в якому зазначити: про закріплення рухомого та нерухомого майна, необхідного для здійснення статутної діяльності за: Центром (п. 4.6.1), за ДП "Українська анімаційна студія" та передання усіх майнових та немайнових прав щодо анімаційних фільмів (п. 4.6.2); за ДУ "Науковий центр кінематографії України" (п. 4.6.3);

- заступнику голови ДП "НЦ Олександра Довженка" Александрову М. І. подати державному реєстратору документи, передбачені статтею 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" для проведення державної реєстрації утвореного ДП "Українська анімаційна студія" (п. 5.2);

- заходи з утворення ДП "Українська анімаційна студія" завершити до 20.12.2022 (п. 5.5);

- установити, що ДП "Українська анімаційна студія" є правонаступником усіх майнових і немайнових прав і обов`язків Центру з питань пов`язаних з діяльністю за напрямком анімації, згідно з розподільчим балансом (п. 6);

- заходи, пов`язані з передачею повноважень до ДУ "Науковий центр кінематографії України" завершити до 20.12.2022 (п. 9.5).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

10. 11.07.2023 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення про задоволення позову повністю, мотивувавши його таким.

Наказ № 100 суперечить статтям 104 та 109 ЦК України, оскільки він підписаний заступником голови Держкіно Шевчук Ю., яка не мала повноважень на його підписання; Держкіно ухвалило рішення про реорганізацію Центру шляхом виділу у не передбачений законом спосіб і не довело доцільності такої реорганізації під час воєнного стану; Установа не спроможна виконувати функції зі збереження державного фонду фільмів; така реорганізація відбулася без згоди органу управління - Мінкультури, що суперечить постанові Кабінету Міністрів України від 20.07.2000 № 1147 "Про затвердження Положення про Музейний фонд України", до того ж Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради України рекомендував Держкіно скасувати наказ № 100.

11. 02.07.2024 Північний апеляційний господарський суд прийняв постанову про скасування цього рішення й ухвалив нове рішення про закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки такий позов не підлягає судовому розгляду у судах будь-якої юрисдикції, позаяк Центр не має права оскаржувати рішення органу державної влади, наділеного Державою повноваженнями щодо створення, ліквідації, реорганізації та управління Центру.

Короткий зміст доводів та вимог касаційних скарг

12. Центр і ОСОБА_2 оскаржили цю постанову суду апеляційної інстанції і в касаційних скаргах просять її скасувати та залишити у силі рішення місцевого господарського суду.

13. На обґрунтування підстав касаційного оскарження Центр послався на пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, стверджуючи про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, статті 55 та частини третьої статті 124 Конституції України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах:

- від 06.03.2019 у справі № 825/1475/16, від 05.08.2020 у справі № 815/1782/18, від 14.06.2021 у справі № 620/1511/19 щодо вирішення питання визначення юрисдикції, у межах якої має розглядатися справа;

- постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.1996 № 9 щодо застосування статті 55 Конституції України;

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № П/9901/135/18 щодо обрання способу захисту, для якого законом визначено спеціальний порядок або встановлено обмеження стосовно суб`єкта звернення з відповідним позовом;

- ухвали Верховного Суду від 09.01.2018 у справі № 9901/148/18 та постанови Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 800/301/16 щодо обґрунтованості визначення спору як такого, що не підлягає розгляду у будь-якому суді.

14. Центр також заперечив правильність застосування судами висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 925/1741/21 та від 30.06.2020 у справі № 317/2777/17, стосовно пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України на тій підставі, що правовідносини у цих справах та у справі, яка переглядається, не є подібними.

15. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, Центр просить Верховний Суд сформулювати висновок щодо питання застосування норм статті 55 та частини третьої статті 124 Конституції України стосовно того, чи підлягають розгляду у судах спори щодо законності рішень органів виконавчої влади, які виконують функції органів управління щодо юридичних осіб публічного права з питань, що стосуються їх діяльності.

16. На обґрунтування підстав касаційного оскарження ОСОБА_2 послалася на пункти 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, обґрунтувавши свої доводи таким:

- суди неправильно застосували норми статті 124 Конституції України та пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України (та її аналогів у процесуальних кодексах інших форм судочинства - пункт 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, пункт 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України) без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 295/4481/16-ц, від 20.03.2019 у справі № 810/5854/14, від 06.02.2019 у справі №522/12901/17-ц, від 13.02.2019 у справі № 826/1314/16, від 29.05.2019 у справі № 826/1073/16, від 24.04.2019 у справі № 128/3751/14-а, від 13.03.2019 у справі № 712/7385/17;

- статті 55 Конституції України та статей 15, 16 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25.04.2024 у справі № 908/933/22.

17. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, ОСОБА_2 просить відступити від висновку щодо застосування пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України (та її аналогів у процесуальних кодексах інших форм судочинства), викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 317/2777/17 та постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 918/456/20 у подібних правовідносинах і застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

18. Посилаючись на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, ОСОБА_2 просить сформулювати висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми частини третьої статті 124 Конституції України стосовно вирішення судами спорів, що стосуються законності і правомірності будь-яких рішень органів виконавчої влади, прийнятих ними відносно юридичних осіб публічного права, що перебувають у їх управлінні, крім тих, оскарження яких прямо забороняється законом.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

19. Держкіно у відзиві на касаційні скарги просить залишити їх без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, аргументуючи відсутністю порушення прав позивача оскаржуваним наказом, а також втратою чинності цього наказу на підставі наказу Держкіно від 28.06.2023 № 82 станом на момент вирішення спору у суді першої інстанції і між сторонами не залишилося неврегульованих питань, що, на думку Держкіно, є підставою для закриття провадження у справі на підставі пунктів 1, 2 частини першої статті 231 ГПК України.

20. У судовому засіданні третя особа на стороні відповідача надала Суду докази того, що Міністерство культури та інформаційної політики України було перейменовано на Міністерство культури та стратегічних комунікацій України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.09.2024 № 1028.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

21. Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

22. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

23. Предметом касаційного оскарження є постанова апеляційного господарського суду про закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки такий позов не підлягає судовому розгляду у судах будь-якої юрисдикції, адже Центр не має права оскаржувати рішення органу державної влади, наділеного Державою повноваженнями щодо створення, ліквідації, реорганізації та управління Центру.

24. У розгляді доводів та вимог касаційних скарг Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником /скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

25. Так, одним з доводів касаційних скарг як позивача так і ОСОБА_2 є неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 825/1475/16, від 05.08.2020 у справі № 815/1782/18, від 14.06.2021 у справі № 620/1511/19, від 15.11.2016 у справі № 800/301/16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № П/9901/135/18, від 07.11.2018 у справі № 295/4481/16-ц, від 20.03.2019 у справі № 810/5854/14, від 06.02.2019 у справі №522/12901/17-ц, від 13.02.2019 у справі № 826/1314/16, від 29.05.2019 у справі № 826/1073/16, від 24.04.2019 у справі №128/3751/14-а, від 13.03.2019 у справі № 712/7385/17.

26. Стосовно наведеного Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому саме скаржниками у касаційних скаргах з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено скаржниками), покладається на скаржників.

Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин:

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;

- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

27. Предметом розгляду у даній справі є визнання незаконним і скасування наказу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказ № 100 протиправний, не відповідає нормам чинного законодавства та підлягає скасуванню, оскільки суперечить статтям 104, 109 ЦК України, пункту 12.1 статуту Центру, пункту 5 частини першої статті 4 Закону України "Про державну підтримку кінематографії в Україні" і статті 19 Конституції України.

28. Апеляційний господарський суд скасовуючи, рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у цій справі дійшов висновку, що позовні вимоги саме позивача про визнання незаконним та скасування наказу Держкіно № 100 від 05.08.2022 не підлягають судовому розгляду у судах будь-якої юрисдикції, оскільки у ДП "Національний центр О. Довженка" не має права оскаржувати рішення органу державної влади, наділеного Державою повноваженнями щодо створення, ліквідації, реорганізації та управління даного підприємства; відповідне рішення органу державної влади приймається в межах встановлених законодавством повноважень, а підпорядкованість і ієрархічна структура управління державними підприємствами передбачають виконання рішень вищих органів влади.

29. Натомість, предметом розгляду справи № 825/1475/16 було визнання протиправною дії та скасування запису. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що державним реєстратором до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців було безпідставно внесено запис про відомості про юридичну особу Березнянського споживчого товариства щодо зміни керівника підприємства на ОСОБА_1. Позивач наполягав на тому, що відповідно до діючого законодавства та Статуту Березнянського СТ єдиним уповноваженим органом управління Березнянського СТ, до повноважень якого віднесено питання обрання голови правління Березнянського СТ, є Загальні збори членів Березнянського СТ, а органом, уповноваженим вирішувати питання щодо призначення виконуючого обов`язки голови правління Березнянського СТ - Правління Березнянського СТ, а не Правління Менської райспоживспілки. Отже, Постанова Менської райспоживспілки «Про органи управління і контролю Березнянського споживчого товариства» від 15.07.2016 № 10 не має і не може мати статус «рішення уповноваженого органу управління» Березнянського СТ. Позивач зазначає, що ані Загальні збори членів Березнянського СТ, ані Правління Березнянського СТ не обирали та не призначали керівником ОСОБА_1 та не уповноважували зазначену особу на подання документів для проведення реєстраційних дій. Отже, 20.07.2016 документи були подані особою, яка не мала на це повноважень. Враховуючи наведене, державним реєстратором за відсутності правових підстав здійснено реєстраційну дію та внесено запис до реєстру, тому ОСОБА_3 просить задовольнити його позовні вимоги.

30. Предметом розгляду справи № 815/1782/18 було зобов`язання вчинити певні дії. Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані реєстраційні дії про підтвердження відомостей про юридичну особу, про державну реєстрацію нової редакції Статуту, про внесення змін до відомостей щодо зазначення інформації про виконавчого директора, вчинено з порушенням законодавства, що порушило права позивача, як члена СТ "Право на відпочинок", порушило інтереси інших членів товариства. Так, жодної інформації про зміну голови правління споживчого товариства та обрання на цю посаду ОСОБА_3 не надавалося органу державної реєстрації, що підтверджується відсутністю в реєстраційній справі будь-яких доказів надання державному реєстратору інформації про обрання ОСОБА_3 головою правління. Таким чином, ОСОБА_3 взагалі не була уповноважена на внесення змін до відомостей про юридичну особу до ЄДРПОУ. Крім того, надана реєстраційна картка містить суттєві недоліки, заповнена неправильно.

31. Предметом розгляду справи № 620/1511/19 було визнання протиправними дій, скасування державної реєстрації. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що рішення про припинення споживчого товариства шляхом ліквідації прийнято нелегітимним органом. Стверджує, що у державного реєстратора були відсутні правові підстави для проведення реєстраційних дій з припинення юридичної особи, позаяк із заявою про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи у зв`язку із ліквідацією звернулася неуповноважена особа.

32. Предметом розгляду справи № 800/301/16 було визнання протиправними та незаконними дій ВРУ щодо розгляду проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України № 4645 (далі - проект Закону) та прийняття -Закону України від 12 травня 2016 року № 1355-VIIІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України" (далі Закон № 1355-VIIІ). На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ВРУ порушила процедуру прийняття закону, визначену Регламентом Верховної Ради України, затвердженим Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI (далі - Регламент). Так, позивач вказав, що відповідач порушив вимоги частини другої статті 96, статей 98, 100, 101, 103, 109, 112, 116, 117, 125, 126, 130 Регламенту, зокрема, щодо дотримання строків внесення альтернативних законопроектів, внесення пропозицій і поправок, а також строків надання законопроекту народним депутатами до його розгляду за скороченою процедурою; щодо дотримання строків включення законопроекту до порядку денного сесії ВРУ; щодо врахування експертного висновку законопроекту та щодо строків підписання прийнятого закону.

33. Предметом розгляду справи № П/9901/135/18 було визнання протиправною бездіяльності Вищої ради правосуддя, яка виражена у залишені без розгляду скарг позивача від 03 лютого 2017 року, 23 лютого 2017 року, 20 червня 2017 року та 29 вересня 2017 року стосовно суддів Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_5 та ОСОБА_6; стягнення з відповідача на користь ОСОБА_4 250 000 грн у якості компенсації моральної шкоди.

34. Предметом розгляду справи № 295/4481/16-ц було визнання дій відповідача протиправними, які полягають у видачі довідки № 1331 від 22 вересня 2007 року із зазначенням у ній необ`єктивних відомостей про осіб, які зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1.

35. Предметом розгляду справи № 810/5854/14 було визнання протиправними дії старшого державного інспектора сільського господарства в Київській області Возбраного Віталія Анатолійовича щодо складання акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 19 березня 2014 року № А 43/141 та скасувати цей акт. На обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначив, що Прокуратура Київської області на виконання завдання Генеральної прокуратури України направила Інспекції вимогу щодо проведення перевірки дотримання вимог законодавства при відведенні земельних ділянок на території Обухівського району Київської області. Виконуючи вищенаведені вимоги Прокуратури Київської області, інспектор склав акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства при відведенні земельних ділянок в адміністративних межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 19 березня 2014 року № А 43/141. На думку позивача, дії відповідача та зазначений акт є протиправними й такими, що порушують його права.

36. Предметом розгляду справи №522/12901/17-ц було скасування протоколу засідання комісії Центральних районних електричних мереж (далі - РЕМ) ПАТ «ЕК Одесаобленерго» від 29 червня 2017 року № 67 щодо розгляду акта про порушення Правил користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ) від 16 травня 2017 року № 036296 та визнання дії комісії ПАТ "ЕК Одесаобленерго" щодо розгляду зазначеного акта неправомірними. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 травня 2017 року при перевірці нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: вул. Преображенська, 45/2, м. Одеса, представниками ПАТ "ЕК Одесаобленерго" зафіксовано порушення ПКЕЕ та складено акт № 036296, в якому зазначено про самовільне підключення до електричної мережі без договору з енергопостачальною компанією. За результатами розгляду цього акта, комісією прийнято рішення про нарахування йому обсягу та вартості необлікованої електричної енергії з 30 червня 2016 року по 16 травня 2017 року на суму 43 395,94 грн, про що складено протокол від 29 червня 2017 року № 67. Позивач зазначав, що при перевірці та огляді нежитлового приміщення він не був присутній, відтак неможливо встановити, за якою саме адресою нежитлового приміщення здійснено порушення; нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: вул. Преображенська, 45/2, м. Одеса, ніколи не підключалось до електропостачання. На його думку, представниками ПАТ "ЕК Одесаобленерго" здійснено та складено акт і протокол на нежитлове приміщення, яке йому ніколи не належало. Вважав, що акт складено з порушенням чинного законодавства, тому він є незаконним та протиправним, як і дії комісії ПАТ "ЕК Одесаобленерго" щодо розгляду зазначеного акта.

37. Предметом розгляду справи №826/1314/16 було визнання протиправними та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" про віднесення до нікчемних правочинів (договорів), укладених між АТ "Банк "Національні інвестиції" та позивачем, а саме: договорів відступлення права вимоги від 31 березня 2015 року № 24-14/15-Ф; договір відступлення права вимоги від 31 березня 2015 року № 28-08/15-Ф; договір відступлення права вимоги від 31 березня 2015 року № 172-08/15-Ф; договір відступлення права вимоги від 31 березня 2015 року № 219-08/15-Ф; договір відступлення права вимоги від 01 квітня 2015 року № 262-14/15-Ф; договір відступлення права вимоги від 31 березня 2015 року № 346-10/15-Ф; договір відступлення права вимоги від 18 червня 2015 року № 359-13/15-Ф; договір відступлення права вимоги від 31 березня 2015 року № 631-07/15-Ф; визнання протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо направлення повідомлення від 23 жовтня 2015 року № 3926/03 про нікчемність вищезазначених правочинів (договорів), укладених між позивачем та АТ "Банк "Національні інвестиції"; визнання протиправним та скасування підп. 1.7 п. 1 наказу уповноваженої особи Фонду від 16 жовтня 2015 року № 51-ос "Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів)» та п. 2 зазначеного наказу в частині, що стосується правочинів (договорів), укладених між позивачем та АТ "Банк "Національні інвестиції". На обґрунтування позову зазначено, що у відповідача не було законних підстав для визнання вказаних договорів нікчемними.

38. Предметом розгляду справи №826/1073/16 було визнання протиправними і скасування рішення відповідача, оформлене повідомленням від 04 січня 2016 року № 22/2-30, про нікчемність договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 31 липня 2014 року між ПАТ "ВіЕйБі Банк" і ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А. В. (далі - Нотаріус) за реєстровим номером 2808. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири ПАТ "ВіЕйБі Банк" не було віднесено до категорії неплатоспроможних та не існувало жодних обмежень, які б перешкоджали позивачу й банку укласти договір. На думку позивача, оскаржуване рішення уповноваженої особи є безпідставним, протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

39. Предметом розгляду справи № 128/3751/14-а було визнання зйомки земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 такою, що виконана ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" з метричними помилками; визнання незаконною технічну документацію на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_2; зобов`язання ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" виправити технічну документацію на вказану земельну ділянку; визнання незаконним рішення державного кадастрового реєстратора щодо реєстрації земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, з присвоєнням їй кадастрового номера та внесення відповідного запису до Поземельної книги; зобов`язання державного кадастрового реєстратора на підставі виправленої технічної документації внести зміни до Державного земельного кадастру щодо вказаної земельної ділянки; стягнення з відповідачів на користь позивача моральну шкоду в розмірі 17000 грн; стягнення оплати за проведену експертизу в розмірі 1353 грн; стягнення оплачених послуг представника позивача в розмірі 2000 грн. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначав, що не може здійснити реєстрацію права власності на виділену йому рішенням Вінницько- Хутірської сільради від 30 березня 2007 року земельну ділянку під його будинковолодінням, оскільки в Державному земельному кадастрі зареєстрована інша земельна ділянка, межа якої проходить через будівлі та надвірні споруди, що належать позивачу на праві власності, та захоплює частину виділеної йому земельної ділянки.

40. Предметом розгляду справи №712/7385/17 було визнання протиправними дій щодо незаконного складення протоколу про адміністративне правопорушення від 29 серпня 2016 року № 036203.

41. З огляду на вищевикладене, Суд, у результаті аналізу змісту судового рішення у цій справі та у справах, на які здійснюють своє посилання позивач та третя особа - ОСОБА_2 у доводах касаційних скарг, дійшов висновку, що спірні правовідносини у вказаних справах (№825/1475/16, №815/1782/18, №620/1511/19, №800/301/16, №П/9901/135/18, №295/4481/16-ц, № 810/5854/14, №522/12901/17-ц, №826/1314/16, №826/1073/16, № 128/3751/14-а, № 712/7385/17), з урахуванням предмету та підстав позову, за правовим регулюванням і кваліфікацією спірних правовідносин, не є подібними у контексті змістовного критерію зі справою, яка переглядається, відповідно посилання скаржників на їх неврахування апеляційним господарським судом є безпідставними.

42. Верховний Суд, оцінюючи і досліджуючи положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, як підставу касаційного оскарження судових рішень, виходить з того, що при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на встановлені судами обставини справи. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних нормативно-правових актів.

43. Таким чином наведена як позивачем, так і ОСОБА_2 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

44. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на які посилалися скаржники у касаційних скаргах, стосується правовідносин, які не є подібними.

45. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/11135/22 за касаційними скаргами Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" та ОСОБА_2 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

46. Касаційне провадження у даній справі також відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.

47. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, ОСОБА_2 просить Суд відступити від висновку щодо застосування пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України (та її аналогів у процесуальних кодексах інших форм судочинства), викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 317/2777/17 та постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 918/456/20 у подібних правовідносинах і застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

48. Стосовно наведеного Суд зазначає таке.

Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Так самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктів 1, 2, 4 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

49. ОСОБА_2 , посилаючись на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що наявні підстави для відступу від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 317/2777/17 та постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 918/456/20 у подібних правовідносинах і застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові

При цьому Центр у доводах своєї касаційної скарги заперечив правильність застосування судам висновків, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 317/2777/17.

50. Верховний Суд звертає увагу, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).

51. Основним завданням Верховного Суду відповідно до положень частини 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики.

52. Таким чином, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

53. Верховний Суд зазначає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

54. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

55. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

56. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).

57. З викладеного убачається, що для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення або підходи застосовані в цих рішеннях мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ; існування невідповідності критерію «якість закону» законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.

Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

58. Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови апеляційного суду, апеляційний суд встановив, що:

- Центр за своєю організаційно-правовою формою є державним підприємством, заснованим на державній власності; держава, втілюючи своє право на управління об`єктами державної власності, реалізує їх через спеціально створені органи виконавчої влади; з 30.06.2022 органом державної влади, до сфери управління якого входить Центр, є Державне агентство України з питань кіно;

- Положенням про Державне агентство України з питань кіно, передбачено, що Державне агентство України з питань кіно (Держкіно) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері кінематографії; Держкіно згідно покладених на нього завдань утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи та організації, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, формує кадровий резерв на посади керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держкіно (п. 4 Положення); тобто, Державне агентство України з питань кіно, приймаючи оскаржуваний наказ від 05.08.2022 № 100, діяло як одноосібний орган управління Державним підприємством "Національний центр Олександра Довженка", повноваження якого в цій частині передбачені як Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2014 № 277, так і Законом України "Про управління об`єктами державної власності";

- апеляційний суд, посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 925/1741/21, дійшов висновку про те, що у даному випадку позивач не є засновником, акціонером, учасником, пайовиком юридичної особи, тобто не наділений конкретними корпоративними правами, так як виступає самою юридичною особою, стосовно якої одноосібний орган управління прийняв рішення про його реорганізацію. Більше того, у даному спорі відсутні обставини виникнення між позивачем, як юридичною особою, та відповідачем, як представником власника (держави), відносин стосовно здійснення, зміни чи припинення корпоративних прав; відповідні обставини унеможливлюють наявність у позивача будь-яких корпоративних прав та корпоративного характеру відносин у даній справі, оскільки останній перебуває у прямому підпорядкуванні Державного агентства України з питань кіно, як органу, до сфери управління якого входить таке підприємство; з огляду на приписи статті 73 ГК України, Закону України "Про управління об`єктами державної власності" між позивачем та відповідачем існують відносини контролю-підпорядкування, оскільки Державне агентство України з питань кіно здійснює у даному випадку повноваження щодо реалізації прав держави як власника Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням відповідним державним підприємством;

- з огляду на встановлені апеляційним судом обставини, посилаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 317/2777/17 та постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 918/456/20, суд вказав про те, що позовні вимоги саме позивача про визнання незаконним та скасування наказу Держкіно від 05.08.2022 № 100 не підлягають судовому розгляду у судах будь-якої юрисдикції, оскільки у Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" не має права оскаржувати рішення органу державної влади, наділеного Державою повноваженнями щодо створення, ліквідації, реорганізації та управління даного підприємства; відповідне рішення органу державної влади приймається в межах встановлених законодавством повноважень, а підпорядкованість і ієрархічна структура управління державними підприємствами передбачають виконання рішень вищих органів влади. Разом з тим звернув увагу на те, що хоча сам позивач не має наданих законом прав оскаржувати рішення державного органу, що визначає порядок його діяльності, існують інші суб`єкти та інституції, які можуть здійснити контроль та оскарження такого рішення у разі невідповідності його вимогам закону або порушення прав третіх осіб, про які було зазначено вище.

59. Верховний Суд звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі № 317/2777/17, яка наголошувала на безпідставності та неможливості оскарження рішення одного органу управління товариства іншим його органом або керівником підприємства, оскільки будь-які спірні питання щодо компетенції, які виникають усередині товариства між його органами в процесі управління, підлягають вирішенню відповідно до його статуту у позасудовому порядку (такі висновки також викладені у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 по справі № 918/456/20).

60. Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ОСОБА_2 вмотивовано не обґрунтувала необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних нею постановах Верховного Суду, не навела змістовного обґрунтування мотивів і причин такого відступлення, а також не навела вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість такого висновку.

61. Касаційна скарга не містить фундаментальних обґрунтувань щодо підстави необхідності і причин для відступу від правової позиції, яка міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 317/2777/17 та постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 918/456/20.

62. Отже, касаційний суд не вбачає підстав для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 317/2777/17 та постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 918/456/20, тому наведена ОСОБА_2 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваного судового рішення з цієї підстави.

63. При цьому Суд відхиляє доводи Центру, викладені у його касаційній скарзі, про неправильність застосування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 317/2777/17 та постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 918/456/20, оскільки у відповідних правовідносинах (відносини контролю-підпорядкування) контроль за прийнятими рішеннями Державного агентства України з питань кіно в частині управління підпорядкованим йому ДП "Національний центр Олександра Довженка" здійснюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень, наданих йому Законом, або іншими контролюючими органами, зазначеними в статтях 16 та 16-1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", в залежності від характеру та підстав для оскарження; у контексті спірних правовідносин контролю-підпорядкування, які виникають між державним органом та підпорядкованим йому підприємством, відповідачем, як органом управління, що представляє інтереси Держави в частині управління об`єктами державної власності, було прийнято рішення, що входило до його компетенції; процесуальним законом у сфері господарської юрисдикції не надано право суду оцінювати ефективність прийнятих компетентними державними органами рішень на предмет доцільності реорганізації державного підприємства, оскільки таке право належить виключно органу державної влади, який має спеціальні повноваження у сфері управління об`єктами державної власності, тому здійснення оцінки ефективності прийнятого рішення органом управління відносно підпорядкованого йому підприємства, не є компетенцією господарського суду; спір, у якому підприємство в особі його керівника фактично не погоджується з рішенням вищого органу управління - свого управителя, що направлене на стратегічне керування даним підприємством, не підлягає оскарженню у судовому порядку, на що було наголошено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі № 317/2777/17.

64. Таким чином, Суд погоджується з висновками апеляційного господарського суду про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

65. Слід зазначити, що касаційне провадження у даній справі також відкрито за касаційними скаргами позивача та ОСОБА_2 на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

66. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник/скаржники повинен (повинні) обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

67. Фактично доводи скаржників в цій частині зводяться до намагання Суду надати (сформулювати) висновок чи підлягають розгляду у судах спори щодо законності рішень органів виконавчої влади, які виконують функції органів управління щодо юридичних осіб публічного права з питань, що стосуються їх діяльності, тобто, які перебувають у їх управлінні.

68. Втім Верховний Суд зазначає, що скаржники в касаційних скаргах лише окреслюють свою позицію щодо правовідносин, які склалися між учасниками спору, в яких, на їх думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційні скарги за своїм змістом фактично зводяться до незгоди з рішенням апеляційного суду. Така незгода з постановою Північного апеляційного господарського суду не є належним та достатнім обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Як наслідок, відсутні підстави для формування висновку з питання, про яке зазначають позивач та ОСОБА_2 .

69. Відтак, наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування постанови апеляційного суду з цієї підстави.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

70. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

71. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

72. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

73. Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах, наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для його зміни чи скасування немає.

Розподіл судових витрат

74. Судовий збір, сплачений скаржниками у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржників, оскільки Суд касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційні скарги залишає без задоволення, а постанову апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, пунктом 5 частини 1 статті 296, 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 910/11135/22 за касаційними скаргами Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" та ОСОБА_2 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційні скарги Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" та ОСОБА_2 в частині підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 у справі № 910/11135/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча І. Кондратова

Судді Н. Губенко

В. Студенець