Постанова

від 06.11.2024 по справі 462/5552/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 462/5552/13-ц

провадження № 61-7419св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Пророка В. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.

учасники справи:

позивач - Приватне підприємство «Статок плюс»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

особа, яка не брала участі у справі, - Львівська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного підприємства «Статок плюс» на ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 травня 2023 року у складі колегії суддів Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.та постанову Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року у складі колегії суддів Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2013 року Приватне підприємство «Статок плюс» (далі - ПП «Статок плюс») звернулося до суду з позовом доОСОБА_1 про визнання права власності.

Позовні вимоги ПП «Статок плюс» мотивовані тим, що 21 листопада 2009 року між ПП «Статок плюс» та ОСОБА_1 укладено договір співпраці, за яким останній взяв на себе зобов`язання здійснити оформлення та погодження у державних органах всіх необхідних документів (дозволів, погоджень, проектів, договорів тощо) для приватизації нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Згідно з пунктом 4 зазначеного договору після приватизації нежитлових приміщень у АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 майно підлягало розподілу між сторонами договору у відсотковому співвідношенні: ПП «Статок плюс» - 60%, ОСОБА_1 - 40%

ПП «Статок плюс» свої зобов`язання за договором співпраці від 21 листопада 2009 року виконав у повному обсязі, а саме: встановив за власні кошти нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 зобов`язання згідно з умовами договору від 21 листопада 2009 року виконав не в повному обсязі.

ОСОБА_1 оформив та отримав на себе дозвіл на влаштування нежитлового приміщення у АДРЕСА_1 , отримав технічний паспорт на нежитлове приміщення, а 18 грудня 2012 року уклав договір з Львівською міською радою про оренду землі за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо нежитлового приміщення у АДРЕСА_2 , то ОСОБА_1 отримав на це приміщення викопіювання з генерального плану земельної ділянки, яке погоджено ВАТ «Укртелеком», ЛКП «Львівсвітло», ЛКП «Львівводоканал», ВАТ «Львівобленерго», ВАТ «Львівгаз», ЛМКП «Львівтеплоенерго», план-схему земельної ділянки, погоджену заступником начальника управління архітектури Львівської міської ради О. Лужецьким, ситуаційну схему, погоджену заступником начальника управління архітектури Львівської міської ради О. Лужецьким, проект приміщення, який листом від 10 січня 2012 року за № 5-15247/2401 погоджено заступником начальника управління архітектури Львівської міської ради О. Лужецьким, дозвіл № 73-Б на виконання робіт по встановленню спірного нежитлового приміщення, технічні умови приєднання до електромереж та електроустановок за № 131-2446/2 від 19 липня 2012 року, технічні умови № 15-4815 від 25 вересня 2012 року на підключення водопровідного вводу до водогону, попередній договір № 309826 з ЛМКП «Львівводоканал» на подачу води, ухвалу Львівської міської ради № 3087 15-тої сесії 5-го скликання про надання в користування земельної ділянки на АДРЕСА_2 та договір № 69-11, укладений з Львівською міською радою, про право користування земельною ділянкою на умовах оренди на АДРЕСА_2.

Однак право власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 загальною площею 20 кв. м та на АДРЕСА_2 , загальною площею 79,2 кв. м оформлено не було, чим порушено майнові права ПП «Статок плюс».

Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням уточнених позовних вимог, ПП «Статок плюс» просило суд визнати за ним право власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 , загальною площею 20 кв. м, та на АДРЕСА_2 , загальною площею 79,2 кв. м, а також зобов`язати орган державної реєстрації здійснити реєстрацію права власності за ПП «Статок плюс» на вказані нежитлові приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 07 серпня 2013 року у складі судді Боровкова Д. О. частково задоволено позовні вимоги ПП «Статок плюс».

Визнано за ПП «Статок плюс» право власності на нежитлові приміщення, загальною площею 79,2 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ПП «Статок плюс» в частині визнання права власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , суд першої інстанції керувався тим, що ПП «Статок плюс» побудувало зазначені приміщення відповідно до погодженого проекту на земельній ділянці, яка знаходиться у його користуванні, що є підставою для визнання за ПП «Статок плюс» права власності на ці об`єкти.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині визнання за ПП «Статок плюс» права власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 , загальною площею 20 кв. м, суд керувався тим, що згідно з договором оренди землі від 12 грудня 2012 року, укладеним між Львівської міською радою та ОСОБА_1 , останньому передана в оренду земельна ділянка на АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0025 га, на якій знаходиться металева споруда. Суд виснував, що металева споруда належить ОСОБА_1 , оскільки ця споруда знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні відповідача, а тому у суду немає правових підстав для визнання права власності на зазначене нежитлове приміщення за позивачем.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку Львівською міською радою, яка не брала участі у справі.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 29 травня 2023 року поновлено Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 серпня 2013 року та відкрито апеляційне провадження у справі за поданою апеляційною скаргою.

Поновлюючи Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження судового рішення апеляційний суд вказав, що Львівська міська рада не була залучена до участі у цій справі, а копію оскарженого рішення місцевого суду отримала лише у травні 2023 року.

Постановою Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 серпня 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено ПП «Статок плюс» у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що Львівська міська рада, яка є власником земельної ділянки у АДРЕСА_2 , наданої позивачу в оренду для розміщення малої архітектурної форми на підставі договору оренди № 69-11 від 10 листопада 2011 року, строк дії якого закінчився 10 листопада 2014 року, дозволу на будівництво нежитлових приміщень на зазначеній ділянці не надавала, а тому передбачені законом підстави для визнання за ПП «Статок плюс» права власності на приміщення, збудовані без відповідної дозвільної документації, передбаченої Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2024 року ПП «Статок плюс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу та, уточнивши вимоги якої, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження у справі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05, та у постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 1326/3235/12, від 15 квітня 2020 року у справі № 638/11409/15-ц, від 11 червня 2020 року у справі № 2-о-192/2008, від 09 вересня 2020 року у справі № 2-о-72/08.

Заявник у касаційній скарзі вказує на те, що в апеляційного суду не було правових підстав для поновлення процесуального строку, передбаченого на апеляційне оскарження судового рішення, виходячи з того, що положеннями частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, чинній станом на день ухвалення рішення місцевого суду, визначено, що незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення.

Апеляційний суд не обґрунтував наявність підстав поновлення присічного строку на апеляційне оскарження судового рішення, що є порушенням принципу правової визначеності, права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом із тим згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, застосовним до судових рішень, ухвалених судами першої інстанції перед набранням чинності цією редакцією Кодексу, такі рішення набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Положеннями частини першої статті 294 ЦПК України, у редакції, чинній станом на прийняття рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Зважаючи на те, що 05 травня 2023 року Львівська міська рада отримала копію рішення Залізничного районного суду міста Львова від 07 серпня 2013 року, а з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції звернулася 24 травня 2023 року, то процесуальний строк, визначений частиною першою статті 294 ЦПК України, Львівською міською радою пропущений, але апеляційний суд не надав цьому оцінки та не навів підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.

Провадження у суді касаційної інстанції

31 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

У вересні 2024 року матеріали справи № 462/5552/13-ц надійшли до Верховного Суду.

08 жовтня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 листопада 2009 року між ПП «Статок плюс» та ОСОБА_1 укладено договір співпраці, згідно з яким сторони домовилися про здійснення оформлення документації та приватизації нежитлових приміщень за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (а. с. 27).

10 листопада 2011 року між Управлінням комунальної власності Львівської міської ради та ПП «Статок плюс» укладено договір № 69-11 на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об`єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення, згідно умов якого орендодавець зобов`язувався надати орендарю у тимчасову оренду конструктивний елемент благоустрою комунальної власності для розміщення малої архітектурної форми площею 56 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 21-22).

У 2011 року ПП «Універсал Проект» на замовлення ПП «Статок плюс» виготовлено проект двох зблокованих павільйонів на АДРЕСА_2 (а. с. 6-4).

21 листопада 2011 року ПП «Статок плюс»отримало від Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради дозвіл № 73-б на виконання робіт щодо встановлення павільйону на проспекті АДРЕСА_2 (а. с. 16).

Згідно з листом Управління архітектури Львівської міської ради від 10 січня 2012 року управлінням розглянуто проект двох зблокованих павільйонів ПП «Статок плюс» в конструкції зупинки громадського транспорту на АДРЕСА_2, розроблений ПП «Універсал проект», та погоджено проект павільйонів (а. с. 15).

19 липня 2012 року ПП «Статок плюс» отримав технічні умови ПАТ «Львівобленерго» для приєднання до електричних мереж електроустановок павільйонів ПП «Статок плюс», що розташовані за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (а. с. 17).

25 вересня 2012 року ПП «Статок плюс» отримав технічні умови ЛМКП «Львівводоканал» для підключення зблокованих павільйонів ПП «Статок плюс», що знаходяться за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , до системи водопостачання та каналізації міста (а. с. 18-20).

Згідно з технічним паспортом, виданим 06 серпня 2013 року ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», загальна площа нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 становить 79,20 кв.м (а.с. 35).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до

статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

У рішенні від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», заява № 24465/04, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити у контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania)).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти росії» (Ryabykh v. russia)).

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У пункті 3 частини першої статті 260 ЦПК України передбачено, що ухвала, що викладається окремим документом, складається з: мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Згідно з частиною третьою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ, свідчить, що апеляційний суд під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що існують поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18).

Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи є підстави для поновлення строків на оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип визначеності).

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення може бути визнано порушенням права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, у тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд має виходити із того, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними лише у тому випадку, якщо таке недотримання строків апеляційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, а так само наявністю інших об`єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали своєчасному зверненню з такою скаргою.

У справі, яка переглядається, 07 серпня 2013 року ухвалено рішення Залізничного районного суду м. Львова за позовом ПП «Статок плюс» до ОСОБА_1 про визнання права власності.

Апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції Львівська міська рада як особа, яка не брала участі в розгляді справи, подала 24 травня 2023 року.

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що апеляційна скарга подана Львівською міською радою як особою, яка не брала участі у справі, майже через 10 років з дня ухвалення рішення місцевого суду.

Суд апеляційної інстанції в ухвалі від 29 травня 2023 року, вирішуючи процесуальне питання про поновлення строку на апеляційне оскарження та мотивуючи його поновлення, вказав (дослівно): «Перевіривши матеріали апеляційної скарги та доводи заяви про поновлення строку на оскарження рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 серпня 2013 року, з метою забезпечення права на апеляційний розгляд колегія суддів вважає за можливе поновити строк на апеляційне оскарження».

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» викладено висновок ЄСПЛ про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом із тим питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 436/9142/12 (провадження № 61-16754св23), від 22 травня 2024 року у справі № 1522/13227/12 (провадження № 61-1036св24).

Відповідно до статті 13 ЦК України при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Аналізуючи доводи касаційної скарги щодо присічного строку на апеляційне оскарження судового рішення, визначеного частиною третьою статті 297 ЦПК України, у редакції, чинній станом на день ухвалення рішення місцевого суду, та строку, передбаченого положеннями частини першої статті 294 ЦПК України, у редакції, чинній станом на день прийняття рішення суду першої інстанції, на апеляційне оскарження судового рішення, колегія суддів звертає увагу на таке.

Згідно з пунктом 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21), зазначено, що «відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц). ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, у частині третій статті 3 передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний за змістом припис був передбачений у частині третій статті 2 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний припис є у частині першій статті 118 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, а також був передбачений у частині першій статті 72 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, застосовним до судових рішень, ухвалених судами першої інстанції перед набранням чинності цією редакцією Кодексу, такі рішення набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Аналогічний припис передбачений у підпункті 13 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII. Порядок і строки оскарження судового рішення, ухваленого судом першої інстанції до 15 грудня 2017 року, були визначені у частині першій статті 294 й абзаці третьому частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII».

У пункті 41 постанови від 14 грудня 2022 року № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що абзац третій частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції Закону № 4176-V стосувався випадків, коли після спливу присічного строку рішення суду першої інстанції оскаржила сторона спору, від імені якої у спірних правовідносинах діяв орган державної влади чи місцевого самоврядування, якщо така сторона брала участь у справі та була належно повідомленою про її розгляд.

У справі, що переглядається, Львівська міська рада, яка подала апеляційну скаргу, не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції.

Таким чином, припис абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, чинній на момент прийняття рішення суду першої інстанції, у цій справі є незастосовним, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Положеннями частини першої статті 294 ЦПК України, у редакції, чинній станом на прийняття рішення суду першої інстанції, передбачалося, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

З матеріалів справи відомо, що Львівська міська рада 11 квітня 2023 року звернулася до Залізничного районного суду м. Львова із клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи № 462/5552/13-ц та просила видати належним чином завірену копію судового рішення, а також про надання інформації про оскарження рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 серпня 2013 року (а. с. 45).

Копія рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 серпня 2013 року надіслана Львівській міській раді 24 квітня 2023 року за вих. № 8004 (а. с. 46).

Клопотання Львівської міської ради від 11 квітня 2023 року Залізничний районний суд м. Львова задовольнив 05 травня 2023 року, про що у справі міститься відмітка уповноваженої особи (а. с. 45)

Однак апеляційну скаргу на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 серпня 2013 року Львівська міська рада подала 24 травня 2023 року, тобто з порушенням строків, встановлених частиною першою статті 294 ЦПК України, у редакції, чинній станом на ухвалення рішення судом першої інстанції (а. с. 48-51).

Водночас апеляційна скарга Львівської міської ради не містить доводів та обґрунтувань щодо причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення з моменту отримання копії оскарженого рішення суду першої інстанції (05 травня 2023 року) до моменту подання апеляційної скарги (24 травня 2023 року).

Апеляційний суд не звернув уваги на наведені вище обставини, не перевірив належним чином доводів Львівської міської ради про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення місцевого суду у період із 05 травня до 24 травня 2023 року та не вирішував питання про залишення апеляційної скарги без руху з підстав, передбачених частиною третьою статті 357 ЦПК України, передчасно поновивши строк на апеляційне оскарження судового рішення.

Суд апеляційної інстанції також залишив поза увагою, що у клопотанні ПП «Статок» про залишення апеляційної скарги Львівської міської ради без руху, поданому до апеляційного суду в його інтересах адвокатом Алексеєнком А. А., зазначено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції отримано Львівською міською радою 05 травня 2023 року, однак апеляційна скарга подана до апеляційного суду 24 травня 2023 року (а. с. 154-160).

Крім того, колегія суддів зауважує, що Львівська міська рада долучила до апеляційної скарги документи щодо земельної ділянки для обслуговування об`єктів нерухомого майна (нежитлового приміщення) за адресою: АДРЕСА_2 , датовані 2015-2022 роками, що може свідчити про обізнаність Львівської міської ради про користування ПП «Статок плюс» спірним майном.

За таких обставин сам лише факт подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження у період із 05 травня до 24 травня 2023 року не може вважатися беззаперечною підставою для поновлення такого строку та відкриття апеляційного провадження. Апеляційний суд, поновлюючи Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження та відкриваючи провадження у справі, мав перевірити причини пропуску строку на апеляційне оскарження, встановленого процесуальним законом, з урахуванням усіх обставин справи, зокрема надати оцінку доводам клопотання ПП «Статок» про залишення апеляційної скарги без руху.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 14-92цс19) зазначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій.

Під час вирішення питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане заявником клопотання може бути задоволене.

Лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

Апеляційний суд на наведене належної уваги не звернув, не мотивував свій висновок про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, передчасно поновивши Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 серпня 2013 року.

Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як ухвали суду апеляційної інстанції про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, так і оскарженого судового рішення апеляційного суду та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 436/9142/12, провадження № 61-16754св23).

Отже, касаційна скарга ПП «Статок підлягає задоволенню, ухвала Львівського апеляційного суду від 29 травня 2023 року та постанова Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

Згідно із пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Статок плюс» задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко В. В. Пророк В. В. Сердюк О. М. Ситнік