Ухвала

від 19.11.2024 по справі 164/2681/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 164/2681/24 Провадження №11-сс/802/478/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1 Доповідач: ОСОБА_2

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференцзв`язку),

слідчого ОСОБА_7 ,

представника власника майна - адвоката ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора на ухвалу слідчого судді Маневицького районного суду Волинської області від 13 листопада 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

СлідчийСУ ГУНП у Волинській області ОСОБА_9 ,за погодженням із прокурором Маневицького відділу Камінь-Каширської окружної прокуратури Волинської області ОСОБА_6 , звернувся до суду із клопотанням про накладення арешту на майно в межах кримінального провадження, 01.04.2024 внесеного до ЄРДР під №12024030530000252 із правовою кваліфікацією за ч.4 ст.185, ч.1 ст.246, ч.1 ст.263 КК України.

Клопотання обґрунтоване тим, що протягом 2024 року, група осіб за попередньою змовою, умисно, з метою незаконного збагачення, здійснювала крадіжки лісодеревини в умовах воєнного стану у лісництвах на території Камінь-Каширського району Волинської області, що належать ДСГП «Ліси України».

29 жовтня 2024 року під час проведення обшуку на території земельної ділянки (кадастровий номер 0721410100:01:003:2424), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_10 на праві приватної власності, було виявлено та вилучено мобільний телефон марки «Realme RMX3430» (IMEI НОМЕР_1 ) з SIM-картками абонентських номерів НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , банківські картки АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5 , а також грошові кошти на загальну суму 4400 доларів США (44 грошові купюри номіналом по 100 доларів США).

29 жовтня 2024 року вказані речі постановою слідчого СУ ГУНП у Волинській області ОСОБА_9 визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12024030530000252.

Слідчий вважає, що вилучене під час проведення обшуку вищезгадане майно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України, а тому з метою забезпечення збереження речових доказів, перешкоджання його прихованню, збуту, пошкодженню чи знищенню, воно підлягає арешту.

Ухвалою слідчого судді Маневицького районного суду Волинської області від 13.11.2024 клопотання слідчого задоволено частково.

Накладено арешт на мобільний телефон марки «Realme RMX3430» (IMEI НОМЕР_1 ) з SIM-картками абонентських номерів НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , які поміщено до спецпакета НПУ № PSP1254999, вилучений 29.10.2024 під час проведення обшуку на території земельної ділянки (кадастровий номер 0721410100:01:003:2424), що розташована по АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності належить ОСОБА_10 .

У задоволенні решти вимог клопотання слідчого відмовлено. Вирішено негайно повернути ОСОБА_10 вилучені 29.10.2024 під час проведення обшуку банківські картки АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5 , які поміщено до спецпакета НПУ №CRI1210372, та грошові кошти на загальну суму 4400 доларів США (44 грошові купюри номіналом по 100 доларів США), які поміщено до спецпакета НПУ №CRI1210366.

Слідчий суддя накладаючи арешт на мобільний телефон марки «Realme RMX3430» (IMEI НОМЕР_1 ) з SIM-картками абонентських номерів НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , у своєму рішенні вказав, що слідчим та прокурором доведено наявність передбачених кримінальним процесуальним законом підстав для накладення арешту на це майно з метою збереження речових доказів, оскільки воно відповідає критеріям, визначеним у ст.98 КПК України.

Водночас, відмовляючи у накладенні арешту на банківські картки АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5 , та грошові кошти на загальну суму 4400 доларів США, слідчий суддя зазначив про те, що слідчим та прокурором не доведено правових підстав для накладення арешту на це майно, передбачених кримінально процесуальним законодавством.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу в якій просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою задовольнити у повному об`ємі клопотання слідчого та накласти арешт на майно, яке вказане у клопотанні. Апелянт вважає, що оскаржувана ухвала слідчого судді є незаконною та необґрунтованою в частині відмови у накладенні арешту на банківські картки та грошові кошти (долари США), оскільки це майно повністю відповідає критеріям, визначеним у ст.98 КПК України, а тому з метою його збереження, - підлягає арешту. Однак, слідчий суддя місцевого суду на дані обставини належної уваги не звернув у зв`язку з чим прийшов до невідного висновку про відмову у накладенні арешту.

Зазначає, що власник такого майна ОСОБА_10 можливо причетний до протиправної діяльності, про яку йде мова у кримінальному провадженні №12024030530000252. Він з 2016 року постійно і безперервно працює на посаді начальника караулу 4 Державного пожежно-рятувального загону ДСНС України у Волинській області та відповідно є суб`єктом декларування відповідно до положень Закону України «Про запобігання корупції». Грошові кошти, тобто 4400 доларів США, які були виявлені та вилучені під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_10 у еквіваленті до національної валюти гривні перевищують 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 01 січня звітного року, а тому останній був зобов`язаний їх задекларувати при поданні щорічної декларації. Проте, починаючи з 2016 року ОСОБА_10 у поданих деклараціях про наявність у нього будь-яких заощаджень у вигляді грошових коштів, у тому числі 4400 доларів США, не зазначав. Тому, вказані обставини на думку прокурора, дають підстави вважати, що грошові кошти в сумі 4400 доларів США, здобуті ОСОБА_10 незаконним шляхом і, зокрема, як дохід від продажу викраденої лісодеревини на території лісових ділянок ІНФОРМАЦІЯ_1 » ДСГП «Ліси України».

Окрім того, прокурор зазначає, що слідчий суддя не врахував того, що досудове розслідування в даному кримінальному провадженні триває, встановлюється сума завданих збитків та коло усіх причетних осіб до вчинення злочинів. При цьому, у разі встановлення збитків в особливо великих розмірах або причетності до вчинення злочинів організованої групи осіб, вказане кримінальне правопорушення з ч.4 ст.185 КК України перекваліфіковується на ч.5 ст.185 КК України, санкція якої передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна. Тому відмова у накладенні арешту на вилучені грошові кошти надасть можливість фігуранту приховати їх, що у свою чергу унеможливить їх конфіскацію у майбутньому.

Посилаючись на викладене, прокурор переконаний, що вищевказані грошові кошти та банківські картки, відповідають критеріям, визначеним у ч.1 ст.98, п.1 ч.2 та ч.3 ст.170 КПК України, а тому підлягають арешту в даному кримінальному провадженні.

Власник майна ОСОБА_10 будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду провадження, до апеляційного суду не з`явився. При цьому, будь-яких клопотань чи заяв про відкладення апеляційного розгляду, до суду не подавав.

Заслухавши доповідача, який виклав суть ухвали слідчого судді та доводи апеляційної скарги, прокурора та слідчого, які скаргу підтримали, представника власника майна, який скаргу заперечив через її безпідставність та просив залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення, - без змін, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

З апеляційної скарги вбачається, що прокурор фактично оскаржує судове рішення в частині відмови у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на вказане вище у скарзі майно (банківські картки та грошові кошти). В іншій частині судове рішення апелянтом не оскаржується, а тому апеляційному перегляду в даному провадженні відповідно до положень ст.404 КПК України не підлягає.

Перевіряючи судове рішення в оскаржуваній його частині в розрізі за апеляційними доводами, апеляційний суд зазначає таке.

За змістом п.7 ч.2 ст.131 КПК України арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.

Згідно зч.2ст.167КПК Українитимчасово вилученимможе бутимайно увигляді речей,документів,грошей тощо,щодо якихє достатніпідстави вважати,що вони: 1)підшукані,виготовлені,пристосовані чивикористані якзасоби чизнаряддя вчиненнякримінального правопорушеннята (або)зберегли насобі йогосліди; 2)призначалися (використовувалися)для схилянняособи довчинення кримінальногоправопорушення,фінансування та/абоматеріального забезпеченнякримінального правопорушенняабо винагородиза йоговчинення; 3)є предметомкримінального правопорушення,у томучислі пов`язаногоз їхнезаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Арештом майна згідно із ч.1 ст.170 КПК України є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Відповідно доч.2-6ст.170КПК Україниарешт майнадопускається зметою забезпечення: 1) збереження речових доказів . У цьому випадку, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст.98цього Кодексу; 2) спеціальної конфіскації . У цьому випадку, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи . У цьому випадку, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбаченихКК України,може призначитипокарання увиді конфіскаціїмайна абозастосувати доюридичної особизахід кримінально-правовогохарактеру увиді конфіскаціїмайна;4)відшкодування шкоди,завданої внаслідоккримінального правопорушення(цивільнийпозов),чи стягненняз юридичноїособи отриманоїнеправомірної вигоди. У цьому випадку, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Згідно із ч.1 та 2 ст.173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз.2 ч.1 ст.170 цього Кодексу.

При вирішенніпитання проарешт майнаслідчий суддя,суд повиненвраховувати: 1)правову підставудля арештумайна; 2)можливість використаннямайна якдоказу укримінальному провадженні(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому п.1ч.2ст.170цього Кодексу); 3)наявність обґрунтованоїпідозри увчиненні особоюкримінального правопорушенняабо суспільнонебезпечного діяння,що підпадаєпід ознакидіяння,передбаченого закономУкраїни прокримінальну відповідальність(якщоарешт майнанакладається увипадках,передбачених п.3і 4ч.2ст.170цього Кодексу); 3-1)можливість спеціальноїконфіскації майна(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому п.2ч.2ст.170цього Кодексу); 4)розмір шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому п.4ч.2ст.170цього Кодексу); 5)розумність таспіврозмірність обмеженняправа власностізавданням кримінальногопровадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

З аналізу положень вищевказаних процесуальних норм закону вбачається, що слідчий, прокурор повинні довести, що майно, яке на їх думку підлягає арешту, повинно відповідати критеріям, визначеним у ст.98 КПК України. Доведеними повинні бути і ризики щодо такого майна, передбачені ст.170 КПК України, а саме: щодо збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно в порядкустатей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати усі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Апеляційний суд вважає, що за наслідками розгляду поданого слідчим клопотання, слідчий суддя дійшов до обґрунтованого та законного висновку про відсутність передбачених кримінальним процесуальним законом підстав для його задоволення в частині, що стосується банківських карток та грошових коштів (долари США).

Так, з матеріалів клопотання вбачається, що СУ ГУНП у Волинській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024030530000252 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст.246, ч.1 ст.263 КК України, відомості про які до ЄРДР внесені 01.04.2024.

Встановлено і те, що 28 жовтня 2024 року на підставі ухвали слідчого судді Маневицького районного суду Волинської області від 17.10.2024 було проведено обшук у житлових та господарських спорудах, що розташовані на земельній ділянці (кадастровий номер 0721410100:01:003:2424), за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_10 на праві приватної власності, в ході якого було виявлено та вилучено мобільний телефон марки «Realme RMX3430» (IMEI НОМЕР_1 ) з SIM-картками абонентських номерів НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , банківські картки АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5 , а також грошові кошти на загальну суму 4400 доларів США (44 грошові купюри номіналом по 100 доларів США).

Постановою слідчого СУ ГУНП у Волинській області ОСОБА_9 від 29.10.2024 вищевказані речі та грошові кошти визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12024030530000252.

Слідчий доводячи підставність поданого клопотання про накладення арешту на вказане майна і, зокрема банківські картки та грошові кошти, вказував про те, що існує сукупність розумних підозр, що воно відповідає критеріям, визначеним у ст.98 КПК України, а тому саме з метою його збереження, просив накласти арешт.

Проте, матеріали клопотання не містять доказів, а сторона обвинувачення в ході його розгляду не навела достатніх обґрунтувань та не надала належних і допустимих доказів, які б давали підстави вважати, що майно (банківські картки та грошові кошти) щодо накладення арешту якого оспорюється в апеляційній скарзі прокурора, відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 та ч.2 ст.167 КПК України, окрім як визнання цього майна речовими доказами постановою слідчого, та підозр, які фактично нічим не підтверджені. Не доведено того, що грошові кошти в сумі 4400 доларів США, які вилучені під час проведення обшуку, одержані незаконним шляхом і, зокрема як дохід від продажу викраденої лісодеревини, як про це вказують слідчий та прокурор.

Проаналізувавши вищевикладене та дослідивши матеріали провадження в сукупності, апеляційний суд приходить до висновку, що оскільки стороною обвинувачення не доведено, що таке майно як банківські картки та грошові кошти відповідає критеріям, визначеним у ст.98 та ч.2 ст.167 КПК України, то з урахуванням положень ч.1 ст.173 КПК України на нього не може бути накладено арешт.

Таким чином, що висновок слідчого судді про відсутність законних підстав, передбачених кримінальним процесуальним законом, для накладення арешту на майно в частині, що стосується вищевказаних банківських карток АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5 , та грошових коштів на загальну суму 4400 доларів США, є неправильним.

При цьому, апеляційні доводи прокурора про наявність законних підстав для накладення арешту на банківські картки та грошові кошти із посиланням на те, що їх власник ОСОБА_10 не зазначав про них у щорічних деклараціях, які подавав у відповідності до Закону України «Про запобігання корупції», що на його думку вказує про одержання незаконним шляхом, до уваги судом не беруться як безпідставні.

Цілком безпідставними також є доводи прокурора як на підставу для накладення арешту на банківські картки та грошові кошти на можливу перекваліфікацію у майбутньому кримінального правопорушення з ч.4 ст.185 на ч.5 ст.185 КК України, санкція якого передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Таким чином, вищенаведені та усі інші доводи прокурора, які викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги судом, оскільки фактично були предметом розгляду в суді першої інстанції і їм була дана вірна юридична оцінка, а на думку суду апеляційної інстанції фактично зводяться до довільної та суперечливої інтерпретації дійсних обставин справи та відповідних норм чинного законодавства і жодним чином не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції і, зокрема в оскаржуваній частині ухвали.

Апеляційний суд не вбачає будь-яких порушень норм кримінально-процесуального закону, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Оскаржуване судове рішення в оскаржуваній його частині є законним, обґрунтованим та вмотивованим, підстав для його скасування немає.

Тому, апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення, - без змін.

Керуючись ст.ст. 98, 170, 407, 376, 422 КПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Маневицького районного суду Волинської області від 13 листопада 2024 року в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12024030530000252 від 01.04.2024, - без змін.

Ухвала остаточна й оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді