Рішення

від 14.11.2024 по справі 9901/396/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

РІШЕННЯ

Іменем України

14 листопада 2024 року

м. Київ

справа №9901/396/21

адміністративне провадження № П/9901/396/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., Шишова О.О., Яковенка М.М.,

за участі:

секретаря судового засідання - Жураковської Б.М.,

представника позивача: Сідельнікової О.Л.,

представника відповідача Басая В.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу

за позовом ОСОБА_1

до Президента України Зеленського Володимира Олександровича,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Вища рада правосуддя,

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

ОСОБА_1 (надалі також - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (надалі також - Відповідач, Президент України) про визнання протиправною бездіяльності Президента України, яка полягає у невиданні Указу «Про призначення на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1» на підставі подання Вищої ради правосуддя від 12 листопада 2020 року та зобов`язання Президента України видати Указ «Про призначення на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1» у порядок та спосіб, визначені чинним законодавством України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 4 жовтня 2021 року визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя - Блажівська Н. Є., судді: Білоус О.В., Желтобрюх І.Л., Шишов О.О., Яковенко М.М.

Ухвалою Верховного Суду від 8 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі.

28 жовтня 2021 року на адресу Верховного Суду від представника Відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому останній просить позовну заяву залишити без розгляду.

До Верховного Суду надійшли клопотання представника Позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

2 листопада 2021 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 надійшли пояснення щодо строків звернення до суду.

12 листопада 2021 року (в електронному форматі) та 15 листопада 2021 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2021 року задоволено заяву представника Позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

25 листопада 2021 року та 29 листопада 2021 року від представника ОСОБА_1 надійшли заяви про долучення документів до матеріалів справи.

3 серпня 2022 року від представника Позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Верховного Суду від 3 серпня 2022 року задоволено клопотання представника Позивача та витребувано у Президента України інформацію щодо стану розгляду подання Вищої ради правосуддя від 17 листопада 2020 року №455/0/12-20 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя.

14 вересня 2022 від представника Відповідача на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 3 серпня 2022 року надійшов лист - повідомлення від 7 вересня 2022 №08/2-04/125.

27 січня 2023 року від представника Позивача надійшли пояснення щодо строків звернення до суду.

7 лютого 2023 року від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання щодо залучення до матеріалів справи відповіді Президента України від 7 лютого 2023 № 45-01/96.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року задоволено заявлене представником Позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції клопотання про витребування у Відповідача доказів та витребувано у Президента України Зеленського Володимира Олександровича інформацію щодо стану розгляду подання Вищої ради правосуддя від 17 листопада 2020 року №455/0/12-20 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя.

27 березня 2023 року від представника Відповідача на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 16 лютого 2023 року надійшов лист - повідомлення від 27 березня 2023 №08/2-04/52

20 липня 2023 року від представника Позивача надійшло клопотання щодо залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Вищої ради правосуддя.

Ухвалами Верховного Суду від 22 листопада 2023 року залишено без задоволення клопотання представника Президента України про залишення позовної заяви без розгляду у справі №9901/396/21. Задоволено клопотання представника Президента України про залучення третьої особи у справі та залучено Вищу раду правосуддя (далі також - ВРП) до участі у справі №9901/396/21 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні Позивача.

До Верховного Суду надійшло клопотання представника Вищої ради правосуддя про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 року вказане клопотання задоволено.

11 грудня 2024 року до Верховного Суду від ВРП надійшли письмові пояснення у справі.

14 грудня 2023 року від представника Відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких він зазначив, що невчинення Відповідачем дій у передбачений законом строк наразі не має характеру протиправної бездіяльності і не може бути визнано таким, оскільки обумовлено сукупністю обставин, які об`єктивно унеможливили своєчасне вчинення відповідних дій, а не безпідставним зволіканням та небажанням їх вчиняти.

17 вересня 2024 року від представника ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без участі, в якій він просив суд провести розгляд справи за відсутності Позивача та його представника та зазначив, що наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У судовому засіданні 19 вересня 2024 року представника Відповідача протокольно зобов`язано надати належним чином засвідчені документів та пояснення щодо руху подання ВРП про призначення ОСОБА_3 на посаду судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя. від моменту передачі його з ВРП і до сьогоднішнього дня.

6 листопада 2023 від представника Відповідача на виконання вимог протокольної ухвали Верховного Суду від 19 вересня 2024 року надійшов лист - повідомлення від 5 листопада 2024 №08/2-04/333.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 . Указом Президента України від 27 червня 2013 року № 352/2013 призначений строком на п`ять років на посаду судді Енергодарського міського суду Запорізької області.

Указом Президента України від 17 червня 2014 року № 534/2014 ОСОБА_1 переведений у межах п`ятирічного строку на роботу на посаду судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

Рішенням Комісії від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1

Рішенням Комісії у складі колегії від 25 жовтня 2019 року № 1084/ко-19 суддю Шевченківського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 визнано таким, що відповідає займаній посаді.

Рішенням від 12 листопада 2020 року № 3096/0/15-20 ВРП вирішила внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

17 листопада 2020 року ВРП за результатами ухваленого рішення №3096/0/15-20, внесено (направлено) Президентові України подання № 455/0/12-20 про призначення судді на посаду (супровідний лист від 17 листопада 2020 року №41235/0/9-20).

Подання ВРП надійшло до Офісу Президента України (далі - Офіс) 18 листопада 2020 року та зареєстровано за вх. № 139/56312-01.

Підготовлений в установлений термін профільними структурними підрозділами Офісу Президента України проект Указу Президента України «Про призначення суддів» до якого включено, у тому числі, ОСОБА_1 . Департаментом документального забезпечення був переданий керівництву Офісу Президента України (далі також - Офіс) для здійснення доповіді Президенту України.

Зазначений проект 18 січня 2021 року повернуто до Департаменту документального забезпечення без підпису Президента України.

В квітні 2021 року оригінал подання ВРП № 455/0/12-20 від 17 листопада 2020 року було вилучено слідчими Державного бюро розслідувань на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2021 року у справі № 757/14120/21-к в рамках кримінального провадження № 620210000000000211 від 18 березня 2021 року, та повернуто до Офісу Президента України 16 листопада 2021 року листом Державного бюро розслідувань

Станом на час звернення з позовом до суду подання ВРП не розглянуто.

ОСОБА_1 , вважаючи бездіяльність Президента України, яка полягає в невиданні Указу про його призначення на посаду судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя протиправною, звернувся до Суду за захистом своїх прав та інтересів.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що Відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає в непризначенні ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя за наслідком внесеного 17 листопада 2020 року подання про призначення судді на посаду згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 12 листопада 2020 року № 3096/0/15-20.

Акцентує, що призначення судді на посаду Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя забезпечує суто церемоніальну роль Глави держави у процедурі призначення суддів, про що йдеться у пункті 3.1 пояснювальної записки до Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року №1401-VIII, й що означає безальтернативний обов`язок Президента України на підставі та в межах подання Вищої ради правосуддя не пізніше тридцяти днів із дня отримання відповідного подання видати указ про призначення судді на посаду. Обов`язок Президента України видати указ про призначення судді на посаду протягом 30 днів з дня отримання подання Вищої ради правосуддя закріплено у статті 80 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (надалі також - Закон №1402) як і те, що Президент не має повноважень самостійно і в доповнення до проведеної Вищою радою правосуддя перевірки здійснювати оцінку відповідності особи вимогам, що висуваються до кандидатів на посаду судді по закінченню п`ятирічного терміну перебування на посаді. Поряд з цим, положення ряду міжнародних документів рекомендують беззаперечно дотримуватися одного з ключових елементів незалежності суддів - принципу незмінюваності суддів.

Оскільки Відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невидання Указу про призначення Позивача на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя, чим обмежуються права Позивача на доступ до публічної служби, а саме на здійснення правосуддя та отримання суддівської винагороди, наявні підстави для зобов`язання Відповідача в судовому порядку виконати церемоніальну функцію шляхом видання відповідного указу.

Також Позивач вважає, що невидання Указу про призначення його на посаду судді має дискримінаційний характер, оскільки стосовно багатьох інших осіб за таких самих обставин Президент України видав відповідні укази про призначення на посаду судді.

У відзиві на позовну заяву представник Відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечує та просить залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду з мотивів пропуску строку звернення до суду. Таку позицію представник Відповідача обґрунтовує положеннями частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Крім того від представника Президента України надійшли додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву, де із покликанням на правову позицію щодо оцінки бездіяльності, сформовану Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19 квітня 2018 року у справі № 800/426/17, від 4 липня 2018 року у справі № 800/580/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 800/304/17, від 01 квітня 2021 року у справі № 9901/183/20, від 10 лютого 2022 року у справі № 9901/369/21, Відповідач стверджує про відсутність протиправної бездіяльності Президента України.

Звертає увагу на виняткову завантаженість Президента України, з огляду на триваючу збройну агресію рф проти України та необхідність першочергового розгляду питань, пов`язаних з обороною держави, захистом державного суверенітету, територіальної цілісності України, також необхідність активної участі Глави держави у зовнішньополітичних процесах задля забезпечення перемоги України.

Зазначає, що Президент України має надзвичайно напружений та щільний графік участі у міжнародних заходах (зустрічі, телефонні розмови з лідерами та високопосадовцями інших держав, виступи, відеоконференції тощо), направлених на залучення для України підтримки (політичної, фінансової, воєнної тощо) усього цивілізованого світу.

Вважає, що невчинення Відповідачем дій у передбачений законом строк, тобто не видання указу про призначення Позивача на посаду судді, наразі немає характеру протиправної бездіяльності і не може бути визнано таким, оскільки обумовлено сукупністю обставин, які об`єктивно унеможливили своєчасне вчинення відповідних дій, а не безпідставним зволіканням чи небажанням вчинити такі дії.

Представник ВРП подав додаткові пояснення, в яких зазначив, що ВРП виконала всі вимоги чинного законодавства і направила до Офісу відповідне подання на призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя. Крім того вказав, що з метою вирішення питання заповнення вакантних посад суддів, недопущення припинення роботи судових установ і порушення права громадян на доступ до правосуддя, враховуючи звернення професійних суддівських та адвокатських об`єднань та реалізуючи свої повноваження, ВРП 18 листопада 2021 року ухвалила рішення № 2229/0/15-21, яким було вирішено публічно звернутися до Президента України щодо призначення суддів, в тому числі ОСОБА_1 .

Представник Позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов.

У судовому засіданні представник Відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.

Представник третьої особи в наданих суду письмових поясненнях просив прийняти законне та обґрунтоване рішення у цій справі.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на які посилаються учасники справи, обґрунтовуючи свою позицію, дослідивши надані ними докази на підтвердження заявлених вимог та заперечень, матеріали судової справи, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

IV. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ОЦІНКА СУДУ

Згідно із частиною першою статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, Суд зауважує, що конституційним поділом влади на законодавчу, виконавчу та судову увесь принцип поділу влади не вичерпується.

Так, статтею 102 Конституції України встановлено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Згідно частини третьої статті 106 Конституції України, яка визначає повноваження Президента України, на основі та на виконання Конституції і законів України глава держави видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

До конституційних повноважень Президента України, серед іншого, належить також призначення на посаду судді. Згідно із частинами першою, другою статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП у порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України і не можуть бути розширені та/або обмежені законом або іншим нормативно-правовим актом (до прикладу, рішення від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003 [справа про гарантії діяльності народного депутата України]; від 07 квітня 2004 року № 9-рп/2004 (справа про Координаційний комітет); від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007 (справа про звільнення судді з адміністративної посади); від 11 грудня 2007 року №12-рп/2007 (справа про порядок припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України); від 26 лютого 2009 року № 6-рп/2009 (щодо звільнення з посади Голови НБУ)].

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України подання Президенту України про призначення судді на посаду вносить ВРП.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII), який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП, передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Статтею 3 та частинами першою, другою статті 36 Закону № 1798-VIII визначено, що до повноважень ВРП належить, зокрема, внесення подання про призначення судді на посаду. Рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду ухвалюється ВРП за результатами розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, до якої обов`язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.

Порядок призначення на посаду судді встановлено статтею 80 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1402-VІІІ).

Відповідно до частини першої та другої статті 80 Закону № 1402-VIII призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання ВРП, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів.

Будь-які звернення щодо кандидата на посаду судді не перешкоджають його призначенню на посаду. Викладені в таких зверненнях факти можуть бути підставою для порушення Президентом України перед компетентними органами питання про проведення в установленому законом порядку перевірки цих фактів.

Президент України видає указ про призначення судді не пізніше тридцяти днів із дня отримання відповідного подання ВРП.

Як було встановлено Судом, звертаючись із позовною заявою у цій справі, ОСОБА_1 зазначає про бездіяльність Президента України у формі невидання Указу «Про призначення на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 ».

Отже, спірним питанням у цій справі насамперед є встановлення наявності або відсутності бездіяльності Президента України щодо непризначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя у передбачений Законом строк

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

безсторонньо (неупереджено);

добросовісно;

розсудливо;

з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

При вирішенні справи по суті суд у разі задоволення позову може прийняти рішення про повне або часткове задоволення позову шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (частина перша пункт 4 частини другої статі 245 КАС України), що відповідає змісту заявлених вимог визначених пунктом 4 частини першої статті 5 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оцінюючи доводи Позивача стосовно протиправної бездіяльності, вчиненої Відповідачем, колегія суддів зазначає, що оцінка судом при вирішенні адміністративного позову поведінки суб`єкта владних повноважень за критерієм правомірності, безумовно, повинна ґрунтуватися насамперед на конституційному положенні про законність діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 15 квітня 2021 року у справі №9901/104/20, від 01 вересня 2022 року у справі № 990/46/22, від 31 серпня 2023 року у справі № 990/75/23 та від 14 березня 2024 року у справі № 240/25193/23 неодноразово наголошувала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права та інтереси особи в тому разі, якщо такий суб`єкт повинен був вчинити, але не вчинив певних дій на реалізацію покладеної на нього компетенції.

Така бездіяльна форма поведінка щодо неприйняття рішення, невчинення певних дій не здійснюється суб`єктом владних повноважень всупереч встановленого законодавчим актом обов`язку взагалі чи протягом встановленого строком.

Як зазначив Верховний Суд, зокрема у постанові від 13 грудня 2019 року у справі № 826/7889/16, для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Самі по собі строки, встановлені правовою нормою для прийняття зобов`язаним суб`єктом рішення (вчинення певної дії/дій), поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, сукупністю фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набуває (може набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.

Аналогічний підхід висловлений у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2017 року у справі № П/800/490/15 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № П/9901/137/18, від 27 лютого 2020 року у справі № 800/304/17 та від 30 травня 2024 року у справі № 9901/506/21.

Судом під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 пройшов усі передбачені Законом № 1402-VIII стадії призначення на посаду судді, а саме рішенням Комісії від 25 жовтня 2019 року № 1084/ко-19 суддю Шевченківського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 визнано таким, що відповідає займаній ним посаді судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя; рішенням від 12 листопада 2020 року №3096/0/15-20 ВРП Комісія ухвалила внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя; 17 листопада 2020, реалізуючи рішення № 3096/0/15-20, ВРП внесла Президентові України подання про призначення судді (позивача) на посаду за № 455/0/12-20.

Судом було надано Відповідачу додаткову можливість надати пояснення щодо причин невидання Указу «Про призначення на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 » для спростування обставин бездіяльності Відповідача.

Так, на виконання вимог протокольної ухвали Верховного Суду представник Відповідача листом від 5 листопада 2024 року № 08/2-04/333 повідомив, що зазначене подання ВРП надійшло до Офісу 18 листопада 2020 року та зареєстровано за вх. №139/56312-01.

Підготовлений в установлений термін профільними структурними підрозділами Офісу Президента України проект Указу Президента України «Про призначення суддів» до якого включено, у тому числі ОСОБА_1 , Департаментом документального забезпечення був переданий керівництву Офісу Президента України для здійснення доповіді Президенту України.

Зазначений проект 18 січня 2021 року повернуто до Департаменту документального забезпечення без підпису Президента України.

Також в листі від 5 листопада 2024 року № 08/2-04/333 зазначено, що в квітні 2021 року оригінал подання ВРП № 455/0/12-20 від 17 листопада 2020 року було вилучено слідчими Державного бюро розслідувань на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2021 року у справі № 757/14120/21-к в рамках кримінального провадження №620210000000000211 від 18 березня 2021 року, та повернуто до Офісу Президента України 16 листопада 2021 року листом Державного бюро розслідувань

Отже, представник Відповідача фактично зазначив, що за поданням ВРП щодо рішення від 12 листопада 2020 року №3096/0/15-20 жодних дій щодо видання Указу здійснено не було.

Таким чином, з 18 листопада 2020 року (з моменту отримання вказаного подання) і дотепер Президент України подання ВРП щодо рішення від 12 листопада 2020 року №3096/0/15-20 не розглянув.

Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи спір за аналогічних правовідносин, у постанові від 30 травня 2024 року у справі № 9901/506/21 виходила з того, що зміст частини першої статті 80 Закону № 1402-VIII указує, що "підстави та межі" призначення на посаду судді встановлюються поданням ВРП.

З огляду на це, вирішення питання щодо призначення суддів належить до виключної компетенції ВРП, а Президент України, реалізуючи ініціативу останньої, призначає на посаду шляхом видання указу про призначення судді. Будь-які звернення щодо кандидата на посаду судді не перешкоджають його призначенню на посаду.

Відповідно до статті 80 Закону № 1402-VIII у разі надходження до Президента України будь-яких звернень щодо особи (кандидата на посаду судді), стосовно якої від ВРП надійшло подання про призначення її на посаду судді, Президент України порушує перед компетентними органами питання про проведення в установленому законом порядку перевірки викладених у таких зверненнях фактів.

Установлення такого строку покликане забезпечити дотримання необхідного (справедливого) балансу між суспільними (публічними) інтересами, які полягають у формуванні суддівського корпусу і виражені конституційно визначеним обов`язком участі Президента України у формуванні судової влади, та приватними інтересами позивача і розглядається (з`ясовується) в контексті оцінки бездіяльності Президента України щодо розгляду подання ВРП про призначення на посаду судді як протиправної.

Суд зазначає, що Європейська комісія за демократію через право (Венеціанською комісією), зокрема, підтримала "церемоніальну роль" Президента та вказала у Висновку щодо проекту змін до Конституції України в частині правосуддя від 26 жовтня 2015 року № 803/2015 (CDL-PI(2015)016) про те, що "призначення суддів Главою держави, який діє відповідно до пропозиції Вищої ради правосуддя, має за мету обмежити політичний вплив та партійний тиск на суддів (...) та [має]... схвалюватися". Венеціанська комісія не може не повторити про свою рішучу підтримку пропозиції щодо того, щоб судді призначалися на посаду Президентом (який відіграватиме виключно формальну, церемоніальну роль) за поданням (обов`язковим) Вищої ради правосуддя.

Разом з тим, вказаний Висновок містить також застереження стосовно необхідності регламентувати окремими положеннями закону можливі затримки чи "глухі кути" у призначенні суддів Президентом України.

На цій підставі Суд зауважує, що наявний порядок проведення процедур відбору суддів дозволяє належно, якісно та в повній мірі здійснити перевірку осіб, які претендують бути призначеними на посаду судді за встановленими критеріями щодо кваліфікації і професійних здібностей. Тому чинне законодавче регулювання повноваження Президента України при призначенні суддів має на меті усунення політичного впливу на процес формування суддівського корпусу, що сприяє зміцненню довіри до судової системи та забезпечує її незалежність, прозорість і об`єктивність.

Представник Відповідача наголошує на відсутності бездіяльності Президента України у спірних правовідносинах, з огляду на його щільний графік, який пов`язаний із необхідністю відбиття збройної агресії росії і не може свідчити про протиправність бездіяльності Президента України на час ухвалення рішення у справі.

Аналізуючи вказані доводи з урахуванням вищезазначених висновків Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вказує таке.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введений воєнний стан.

Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон № 389-VIIІ) визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб .

У подальшому відповідними Законами України "Про затвердження Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався.

На час розгляду справи, з урахуванням Закону України від 29 жовтня 2024 року N 4024-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким затверджено Указ Президента України від 28 жовтня 2024 року N 740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", в Україні продовжує діяти воєнний стан.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Враховуючи вищезазначене, Суд зауважує, що воєнний стан, як особливий правовий режим вимагає вчинення уповноваженими суб`єктами, зокрема, Президентом України, низки стратегічних та оперативних заходів, спрямованих на захист держави, здійснення яких водночас пов`язане з небезпекою для життя і здоров`я.

За таких обставин Суд погоджується з позицією представника Відповідача щодо важливої ролі Президента України як глави держави та Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, а також його винятковою завантаженістю у зв`язку з об`єктивною необхідністю активної участі в зовнішніх та внутрішніх відносинах, направлених на посилення обороноздатності держави, захисту державного суверенітету, забезпечення діяльності державних інституцій в умовах війни задля перемоги.

Разом з тим Суд зауважує, що строк, з моменту реєстрації в Офісі подання ВРП щодо рішення від 12 листопада 2020 року №3096/0/15-20 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя (18 листопада 2020 року), і до моменту настання виняткових обставин та введення в Україні воєнного стану (24 лютого 2022 року), був абсолютно достатнім і розумним для розгляду подання ВРП про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя видання указу про його призначення на відповідну посаду, на виконання вимог статей 106, 128 Конституції України.

Зокрема, як зазначив представник Відповідача в листі від 5 листопада 2024 року №08/2-04/333 підготовлений в установлений термін профільними структурними підрозділами Офісу Президента України проект Указу Президента України «Про призначення суддів» до якого включено, у тому числі, ОСОБА_1 , Департаментом документального забезпечення був переданий керівництву Офісу Президента України для здійснення доповіді Президенту України, водночас його було повернуто до Департаменту документального забезпечення без підпису Президента України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам про можливі причини невиконання суб`єктом владних повноважень своїх законодавчо встановлених обов`язків щодо належного розгляду подання ВРП про призначення на посаду судді, Суд враховує та оцінює обставини, що мали місце від часу з якого почалась бездіяльність і до звернення стороною до суду за захистом своїх прав, а не тільки обставинам, що виникли вже під час розгляду справи.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що з часу подання ВРП щодо рішення від 12 листопада 2020 року №3096/0/15-20 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя та станом на момент звернення Позивачем з позовом до суду за захистом своїх прав у жовтні 2021 року, сторона Відповідача не навела жодних переконливих та обґрунтованих обставин, доводів чи заперечень, які вказували б на наявність таких об`єктивних причин, які б не надавали жодної реальної можливості Відповідачу призначити позивача на посаду судді на підставі подання ВРП. Такого не було здійснено і протягом усього розгляду справи.

Подання ВРП про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя направлене до Офісу Президента України та отримане 18 листопада 2020 року.

Тобто більше ніж за рік до введення воєнного стану в Україні, і станом на час розгляду справи в суді зазначене питання вирішене не було, а тому Суд доходить висновку про допущення Президентом України бездіяльності щодо непризначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя у передбачений Законом строк.

Позивач просить суд визнати протиправною бездіяльності Відповідача, яка полягає у невиданні Указу «Про призначення на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 ».

Водночас враховуючи те, що суть бездіяльності допущеної Відповідачем полягає саме у непризначенні ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя у передбачений Законом строк, колегія суддів дійшла виноску, що позовні вимоги підлягають задоволенню саме шляхом визнання протиправною вказаної бездіяльності.

Щодо позовних вимог зобов`язати Президента України видати Указ «Про призначення на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1» у порядку та спосіб, визначені чинним законодавством, колегія суддів зазначає таке.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

При оцінці способу захисту за критерієм ефективності слід виходити з того, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та відповідати приписам законодавства.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Колегія суддів також звертає увагу, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Статтею 13 Конвенції, зокрема, задекларовано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Загальноприйнято вважати, що способи захисту права визначені як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 08 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пантелеєнко проти України" (заява № 11901/02, пункт 77) зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути "ефективним" як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.

З урахуванням наведеного "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не приводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації на практиці, не відповідає розглядуваній нормі міжнародного договору.

У справі, що розглядається, рішення суду безпосередньо стосується забезпечення судового захисту прав позивача на своєчасне зайняття посади судді відповідного суду, водночас Президент України, як гарант, має його реалізовувати за відповідною процедурою (відповідно до частини першої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП у порядку, встановленому законом, шляхом видання відповідного указу).

Згідно з положеннями статті 2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Отже, згідно з положеннями Конституції України та КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Суд не втручається та не може втручатися в конституційні повноваження щодо видання указів Відповідачем, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані йому Конституцією України.

Таким чином, ураховуючи конституційно визначений обов`язок участі Президента України у формуванні судової влади, а також суспільне значення належного формування цієї влади, з огляду на вимоги частини другої статті 9 КАС України Верховний Суд вважає належним спосіб захисту прав Позивача шляхом зобов`язання Президента України відповідно до статті 80 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розглянути подання Вищої ради правосуддя щодо рішення від 12 листопада 2020 року №3096/0/15-20 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя.

Такі підходи було підтримано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30 травня 2024 року у справі №9901/506/21.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем заявлено 2 позовні вимоги немайнового характеру, водночас оскільки вони є взаємопов`язаними та друга вимога нерозривно пов`язана з першою, то вони складають одну позовну вимогу немайного характеру.

За подання позову Позивач сплатив судовий збір у сумі 1806,00 грн.

Тобто Позивач за подання позовної заяви сплатив судовий збір у більшому розмірі, адже розмір судового збору, передбачений Законом України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою складає 908,00 грн.

Суд зауважує, що надмірно сплачені суми судового збору не підлягають розподілу в порядку, визначеному статтею 139 КАС України, однак, можуть бути повернуті відповідним судом на підставі клопотання Позивача, як це передбачено статтею 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».

Понесені Позивачем судові витрати на сплату судового збору за подання позовної підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень у розмірі 908,00 грн.

Керуючись статтями 241-243, 246, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Президента України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Вища рада правосуддя, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо непризначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя у передбачений Законом строк.

Зобов`язати Президента України відповідно до статті 80 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розглянути подання Вищої ради правосуддя щодо рішення від 12 листопада 2020 року №3096/0/15-20 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Президента України (01220, м. Київ, вул. Банкова, 11) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок, сплачений згідно із квитанцією про сплату від 1 жовтня 2021 року № 23, оригінал якої знаходиться у матеріалах справи.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 18 листопада 2024 року.

Головуюча суддя Н.Є. Блажівська

Судді: О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх

О.О. Шишов

М.М. Яковенко