Окрема думка

від 14.11.2024 по справі 9901/396/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Желтобрюх І. Л.,

Яковенка М. М.

14 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 9901/396/21

адміністративне провадження № П/9901/396/21

І. Коротко про обставини справи та мотиви рішення Суду

ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправною бездіяльності Президента України, яка полягає у невиданні Указу «Про призначення на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1» на підставі подання Вищої ради правосуддя від 12 листопада 2020 року та зобов`язання Президента України видати Указ «Про призначення на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 » у порядок та спосіб, визначені чинним законодавством України.

Рішенням Верховного Суду від 14 листопада 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Президента України щодо непризначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя у передбачений Законом строк.

Зобов`язано Президента України відповідно до статті 80 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розглянути подання Вищої ради правосуддя щодо рішення від 12 листопада 2020 року № 3096/0/15-20 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

З наведеними у рішенні висновками, їх правовим обґрунтуванням, як і з результатом вирішення спору по суті, частково не погоджуємось та заявляємо окрему думку в порядку, передбаченому частиною третьою статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

ІІ. Коротко про підстави незгоди

Частково задовольняючи позов, колегія суддів у рішенні від 14 листопада 2024 року зазначила, що належним способом захисту прав Позивача є зобов`язання Президента України відповідно до статті 80 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розглянути подання Вищої ради правосуддя щодо рішення від 12 листопада 2020 року № 3096/0/15-20 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя.

Такий висновок аргументований тим, що суд не втручається та не може втручатися в конституційні повноваження щодо видання указів відповідачем, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані йому Конституцією України. Також, керуючись принципом розподілу влад, Суд зазначив, що втручання судової влади в реалізацію главою держави своїх повноважень обмежене законом.

Ми не погоджуємось з висновками колегії суддів в частині визначення способу захисту порушених прав з огляду на таке.

Інституційна незалежність судової влади є складним та багатогранним явищем, оскільки означає недопущення будь-якого неправомірного стороннього впливу на судову владу, повноцінну її автономність від інших гілок влади, а гарантування такої незалежності пов`язане із забезпеченням суддівської незалежності в усіх її аспектах та проявах (функціональному, організаційному, матеріальному), дотриманням гарантій незалежності й недоторканності суддів у повному обсязі.

Інституційна незалежність судової влади імпліцитно втілена на рівні тексту Конституції України у вигляді, зокрема, здійснення державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6).

Зі змісту статей 128, 129, 130, 131 Конституції України вбачається, що інституційна незалежність судової влади гарантується визначеними на конституційному рівні незалежною процедурою призначення судді на посаду, обов`язковістю судового рішення, забезпеченням належного матеріального утримання суддів та фінансуванням судової системи, незалежними механізмами добору суддів та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, самостійністю суддівського самоврядування та врядування. Ці всі конституційні приписи адресовані насамперед законодавчій та виконавчій гілкам влади, які мають на їх основі здійснювати виважену політику щодо судової влади.

Положеннями частини першої, другої статті 128 Конституції України визначено, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП у порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України подання Президенту України про призначення судді на посаду вносить ВРП.

Відповідно до частини першої та другої статті 80 Закону № 1402-VIII призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання ВРП, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів.

Будь-які звернення стосовно кандидата на посаду судді не перешкоджають його призначенню на посаду. Викладені в таких зверненнях факти можуть бути підставою для порушення Президентом України перед компетентними органами питання про проведення в установленому законом порядку перевірки таких фактів.

Президент України видає указ про призначення судді не пізніше 30 днів з дня отримання відповідного подання Вищої ради правосуддя.

У цій справі позивач просив застосувати спосіб захисту, який чітко визначений законом.

Разом з тим, рішення суду в частині зобов`язання відповідача розглянути подання ВРП не є належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача та не призводить до поновлення порушених прав, оскільки такий етап чи форма діяльності Президента після надходження подання ВРП, як розгляд подання - законом не передбачений, а у відповідача відсутні відповідні повноваження.

Законом не передбачено і процедури розгляду або перевірки подання ВРП Президентом України.

За загальним визначенням, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

У випадку надходження подання ВРП про призначення судді у Президента виникає єдиний чітко визначений обов`язок - видати Указ про призначення на посаду судді не пізніше 30 днів з дня отримання відповідного подання, і жодної дискреції (свободи розсуду) Президента України закон не передбачає.

На церемоніальному характері таких дій відповідача наголошувала і Венеціанська комісія у Висновку щодо проекту змін до Конституції України в частині правосуддя, затвердженого конституційною комісією 4 вересня 2015 року (Висновок прийнятий Венеціанською комісією на її 104-му пленарному засіданні (м. Венеція, 23- 24 жовтня 2015 року)). Так, у пунктах 14, 15 вказаного Висновку зазначено, що «… Президент України все ще відіграє церемоніальну роль: він призначає кандидатів, поданих Вищою радою правосуддя, пропозиції якої будуть обов`язковими для Президента.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Також, ЄСПЛ у рішенні від 17 липня 2008 року у справі «Каіч та інші проти Хорватії» вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї статті, може, зокрема, визнати дії чи бездіяльність Президента України протиправними, зобов`язати Президента України вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, процесуальний закон чітко розділяє два випадки, як має діяти суд, зобов`язуючи суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії при прийнятті рішення про визнання його бездіяльності протиправною.

У цій справі колегія суддів, встановила, що для прийняття Указу, видання якого вимагає позивач, виконано всі умови, визначені законом, при цьому прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Враховуючи викладене, вважаємо, що ефективним способом захисту, який повною мірою захищатиме порушене право позивача, - є зобов`язання Президента України видати указ на підставі та в межах подання ВРП, внесеного рішенням ВРП від 12 листопада 2020 року № 3096/0/15-20 ВРП про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

Судді: І. Л. Желтобрюх

М. М. Яковенко