Постанова

від 20.02.2025 по справі 9901/396/21

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 року

справа № 9901/396/21

провадження № 11-300заі24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Шевцової Н. В.

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сідельникова Олена Леонідівна, та Президента України Зеленського Володимира Олександровича на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2024 року (судді Блажівська Н. Є., Білоус О. В., Желтобрюх І. Л., Шишов О. О., Яковенко М. М.) у справі № 9901/396/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Вища рада правосуддя, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовною заявою до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (далі - відповідач, Президент України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Вища рада правосуддя (далі - ВРП), про визнання протиправною бездіяльності Президента України, яка полягає у невиданні Указу «Про призначення на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 » на підставі подання ВРП від 12 листопада 2020 року та зобов`язання Президента України видати Указ «Про призначення на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 » у порядок та спосіб, визначені чинним законодавством України.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає в непризначенні ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя за наслідком внесеного 17 листопада 2020 року подання про призначення судді на посаду згідно з рішенням ВРП від 12 листопада 2020 року № 3096/0/15-20.

3. Позивач доводить, що призначення судді на посаду Президентом України за поданням ВРП забезпечує суто церемоніальну роль глави держави у процедурі призначення суддів, про що йдеться у пункті 3.1 пояснювальної записки до Закону України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», що означає безальтернативний обов`язок Президента України на підставі та в межах подання ВРП не пізніше 30 днів із дня отримання відповідного подання видати указ про призначення судді на посаду. Обов`язок Президента України видати указ про призначення судді на посаду протягом 30 днів з дня отримання подання ВРП закріплено у статті 80 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), як і те, що Президент України не має повноважень самостійно і в доповнення до проведеної ВРП перевірки здійснювати оцінку відповідності особи вимогам, що висуваються до кандидатів на посаду судді по закінченню п`ятирічного терміну перебування на посаді. Поряд із цим положення ряду міжнародних документів рекомендують беззаперечно дотримуватися одного з ключових елементів незалежності суддів - принципу незмінюваності суддів.

Обставини справи

4. ОСОБА_1 Указом Президента України від 27 червня 2013 року № 352/2013 призначений строком на п`ять років на посаду судді Енергодарського міського суду Запорізької області.

5. Указом Президента України від 17 червня 2014 року № 534/2014 ОСОБА_1 переведений у межах п`ятирічного строку на роботу на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя.

6. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії України (далі - Комісія) від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 .

7. Рішенням Комісії у складі колегії № 1084/ко-19 від 25 жовтня 2019 року суддю Шевченківського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 визнано таким, що відповідає займаній посаді.

8. Рішенням від 12 листопада 2020 року № 3096/0/15-20 ВРП вирішила внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя № 455/0/12-20.

9. 17 листопада 2020 року ВРП за результатами ухваленого рішення № 3096/0/15-20, внесено (направлено) Президентові України подання № 455/0/12-20 про призначення судді на посаду (супровідний лист від 17 листопада 2020 року № 41235/0/9-20).

10. Подання ВРП надійшло до Офісу Президента України 18 листопада 2020 року та зареєстровано за вх. № 139/56312-01.

11. Підготовлений в установлений термін профільними структурними підрозділами Офісу Президента України проєкт Указу Президента України «Про призначення суддів» до якого включено, зокрема, ОСОБА_1 . Департаментом документального забезпечення був переданий керівництву Офісу Президента України для здійснення доповіді Президенту України.

12. Зазначений проєкт 18 січня 2021 року повернуто до Департаменту документального забезпечення без підпису Президента України.

13. У квітні 2021 року оригінал подання ВРП від 17 листопада 2020 року № 455/0/12-20 було вилучено слідчими Державного бюро розслідувань на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2021 року у справі № 757/14120/21-к в межах кримінального провадження № 620210000000000211 від 18 березня 2021 року.

14. 16 листопада 2021 року листом Державного бюро розслідувань оригінал подання ВРП від 12 листопада 2020 року № 455/0/12-20 повернуто до Офісу Президента України.

15. Станом на час звернення з позовом до суду подання ВРП Президент України не розглянув.

16. ОСОБА_1 , вважаючи протиправною бездіяльність Президента України, яка полягає в невиданні указу про його призначення на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя, звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

17. Рішенням Касаційного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Президента України щодо непризначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя у передбачений законом строк. Зобов`язано Президента України відповідно до статті 80 Закону № 1402-VIII розглянути подання ВРП щодо рішення від 12 листопада 2020 року № 3096/0/15-20 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

18. За висновком суду першої інстанції, Президент України на виконання вимог статей 106, 128 Конституції України, статті 80 Закону № 1402-VIII упродовж 30 днів мав розглянути подання ВРП та видати указ про призначення позивача на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя. Строк з моменту реєстрації в Офісі Президента України подання ВРП щодо рішення від 12 листопада 2020 року № 3096/0/15-20 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя (18 листопада 2020 року) і до настання виключних обставин та введення в Україні воєнного стану (24 лютого 2022 року) був абсолютно достатнім і розумним для розгляду Президентом України подання ВРП про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя і видання відповідного указу.

19. Ураховуючи конституційно визначений обов`язок участі Президента України у формуванні судової влади, а також суспільне значення належного формування цієї влади, зважаючи на вимоги частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Касаційний адміністративний суд визначив належний спосіб захисту прав позивача шляхом зобов`язання Президента України відповідно до статті 80 Закону № 1402-VIII розглянути подання ВРП щодо рішення від 12 листопада 2020 року № 3096/0/15-20 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя.

Короткий зміст апеляційних скарг

20. Не погодившись із цим судовим рішенням, 10 грудня 2024 року представник позивача - адвокат Сідельникова О. Л.через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС подала апеляційну скаргу до Великої Палати Верховного Суду, у якій просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про зобов`язання Президента України видати Указ «Про призначення на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 » у порядок та спосіб, визначені чинним законодавством України.

21. На обґрунтування апеляційної скарги представник позивача наголошує, що рішення суду в частині зобов`язання відповідача розглянути подання ВРП не є належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача та не призводить до поновлення порушених прав, оскільки після надходження подання ВРП такий етап чи форма діяльності Президента України, як розгляд подання, законом не передбачений, а у відповідача відсутні відповідні повноваження щодо розгляду такого подання.

22. При цьому повноваження Президента України стосовно видання указів належать до виключної компетенції його як глави держави. Отже, у випадку задоволення позову та зобов`язання Президента України видати указ суд не втручається в конституційні повноваження щодо видання указів відповідачем, не підміняє його і не перебирає на себе повноваження, надані відповідачу Конституцією України, а лише забезпечує ефективне відновлення порушених прав позивача шляхом надання вказівки діяти в межах та на підставі законів і Конституції України.

23. Рішення суду першої інстанції представник позивача оскаржує лише в частині обрання належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача. В іншій частині зазначене рішення позивач не оскаржує.

24. Не погодившись із рішенням Касаційного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року, представник відповідача також подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України про визнання бездіяльностіпротиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

25. Представник Президента України зазначив, що під час розгляду справи суд першої інстанції ухвалою від 22 листопада 2024 року відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви, проте, на переконання відповідача, вказана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що призвела до неправильного вирішення справи.

26. На переконання представника відповідача, строк оскарження бездіяльності Президента України сплинув 18 січня 2021 року (строк 30 днів на прийняття Президентом України відповідного рішення та місячний строк на звернення до суду у разі відсутності такого рішення). Суддя ОСОБА_1 має відповідну кваліфікацію, юридичну обізнаність, досвід правозастосування, розуміння про поняття та інститут строків у судовому процесі та наслідки пропуску таких строків понад пів року, тому звернення позивача до суду із пропуском відповідного строку на майже 9 місяців є надмірним, непропорційним, недобросовісним і таким, що суперечить завданням та меті інституту строків в адміністративному судочинстві та принципу юридичної визначеності. Отже, суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано відмовив у клопотанні відповідача про залишення позову без розгляду.

27. В іншій частині рішення Касаційного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року відповідач не оскаржує.

Позиція інших учасників справи

28. 29.01.2025 ВРП подала відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначила, що на виконання вимог законодавства, а також в межах наданих повноважень ВРП внесла Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя, яке супровідним листом від 17 листопада 2020 року № 41235/0/9-20 направлене до Офісу Президента України. Крім того, з метою вирішення питання заповнення вакантних посад суддів, недопущення припинення роботи судових установ і порушення права громадян на доступ до правосуддя, враховуючи звернення професійних суддівських та адвокатських об`єднань та реалізуючи свої повноваження, ВРП 18 листопада 2021 року ухвалила рішення № 2229/0/15-21, яким було вирішено публічно звернутися до Президента України щодо призначення суддів, у тому числі ОСОБА_1 .

29. Системний аналіз статті 80 Закону № 1402-VIII свідчить, що у Президента України у разі внесення ВРП подання про призначення особи на посаду судді виникає обов`язок видати указ саме про призначення судді на посаду. Разом із цим будь-які факти, обставини щодо кандидата на посаду судді, що були або стали відомі після надходження відповідного подання, не можуть перешкоджати виконанню цього обов`язку.

30. ВРП просить урахувати доводи, викладені у відзиві, й розглянути справу без участі представника ВРП.

31. 17.02.2025 до Великої Палати Верховного Суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому представник позивача просить відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що строк звернення до суду з цим позовом не пропущено, оскільки предметом спору є триваюче порушення прав позивача у виді невиконання суб`єктом владних повноважень свого обов`язок протягом законодавчо визначеного строку.

Рух апеляційних скарг

32. Велика Палата Верховного Суду ухвалами від 16 та 30 січня 2025 року відкрила апеляційні провадження за апеляційними скаргами Президента України та представника ОСОБА_1 відповідно на рішення Касаційного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року, а ухвалою від 6 лютого 2025 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

33. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

34. За правилами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

35. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

36. Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

37. Конституційним поділом влади на законодавчу, виконавчу та судову не вичерпується увесь принцип поділу влади. Так, статтею 102 Конституції України встановлено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

38. Повноваження Президента України визначені, зокрема, статтею 106 Конституції України.

39. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України (частина третя статті 106 Конституції України).

40. До конституційних повноважень Президента України належить також призначення на посаду судді. Згідно із частинами першою, другою статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП у порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

41. Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України і не можуть бути розширені та/або обмежені законом або іншим нормативно-правовим актом [до прикладу, рішення від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003 (справа про гарантії діяльності народного депутата України); від 07 квітня 2004 року № 9-рп/2004 (справа про Координаційний комітет); від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007 (справа про звільнення судді з адміністративної посади); від 11 грудня 2007 року № 12-рп/2007 (справа про порядок припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України); від 26 лютого 2009 року № 6-рп/2009 (щодо звільнення з посади Голови НБУ)].

42. Повноваження ВРП щодо внесення подання про призначення суддів визначені статтею 131 Конституції України, статтею 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ).

43. Водночас порядок призначення на посаду судді встановлено статтею 80 Закону № 1402-VIII.

44. Відповідно до частини першої статті 80 Закону № 1402-VIII призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання ВРП, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів.

Будь-які звернення щодо кандидата на посаду судді не перешкоджають його призначенню на посаду. Викладені в таких зверненнях факти можуть бути підставою для порушення Президентом України перед компетентними органами питання про проведення в установленому законом порядку перевірки цих фактів.

Президент України видає указ про призначення судді не пізніше тридцяти днів із дня отримання відповідного подання ВРП (частина друга цієї статті).

45. За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

46. Оцінка судом поведінки суб`єкта владних повноважень за критерієм правомірності при вирішенні адміністративного позову, безумовно, повинна ґрунтуватися насамперед на конституційному положенні про законність діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб.

47. Як установив суд першої інстанції, ОСОБА_1 пройшов усі передбачені Законом № 1402-VIII стадії призначення на посаду судді, а саме рішенням Комісії від 25 жовтня 2019 року № 1084/ко-19 суддю Шевченківського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 визнано таким, що відповідає займаній посаді; рішенням від 12 листопада 2020 року № 3096/0/15-20 ВРП ухвалила внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя; 17 листопада 2020 року, реалізуючи рішення № 3096/0/15-20, ВРП внесла Президентові України подання про призначення судді (позивача) на посаду за № 455/0/12-20. Подання ВРП надійшло до Офісу Президента України 18 листопада 2020 року та зареєстровано за вх. № 139/56312-01.

48. Суд першої інстанції також установив, що з 18 листопада 2020 року (з моменту отримання Офісом Президента України подання ВРП) до 14 листопада 2024 року (винесення рішення суду першої інстанції) Президент України зазначене подання ВРП не розглянув.

49. Предметом спору в цій справі є протиправна бездіяльність Президента України щодо непризначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя у передбачений законом строк.

50. Тобто позивач не оскаржує акти чи дії Президента України, за наслідками яких настає певна подія чи утворюється певний документ, з настанням / утворення якої / якого можна було б безсумнівно стверджувати, що почався відлік порушеного права чи інтересу.

51. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово висновувала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень потрібно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає у неухваленні рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно потрібними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були вчинені чи були вчинені з порушенням розумних строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість, підстави та межі бездіяльності, а також її шкідливість для прав та інтересів особи.

52. Задовольняючи позов частково, Касаційний адміністративний суд визнав протиправною бездіяльність Президента України щодо нерозгляду подання ВРП від 12 листопада 2020 року № 3096/0/15-20 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя.

53. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що представник Президента України правильність рішення суду першої інстанції по суті вирішення справи не оскаржує. Доводи апеляційної скарги відповідача зводяться виключно до пропущення позивачем строку звернення до суду із цим позовом та залишення без розгляду позовної заяви.

54. На підставі частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

55. Надаючи оцінку наведеним в апеляційній скарзі представника Президента України доводам, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

56. Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

57. Згідно із частиною першою статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

58. За змістом частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

59. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).

60. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Водночас перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

61. Ураховуючи те, що в цій справі оскаржується саме протиправна бездіяльність Президента України щодо невидачі указу про призначення ОСОБА_1 на посаду судді, видати який відповідач повинен не пізніше 30 днів із дня отримання відповідного подання ВРП, то предметом спору в цій справі є триваюче порушення прав позивача у виді невиконання суб`єктом владних повноважень свого обов`язку протягом законодавчо визначеного строку.

62. Бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

63. Отже, вчинена відповідачем бездіяльність фактично є триваючим правопорушенням, оскільки відсутність дій щодо розгляду відповідного подання ВРП триває з 2020 року.

64. Велика Палата Верховного Суду враховує, що в чинному законодавстві України не визначено поняття «триваюче правопорушення».

65. Разом із цим за загальноприйнятим у теорії права визначенням триваючим вважають правопорушення, яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов`язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов`язків або виявлення правопорушення.

66. Тобто протиправна бездіяльність не закінчується після спливу законодавчо визначено строку, а продовжує тривати доти, доки не будуть встановлені обставини, які дозволять визначити, чи були дотриманні приписи закону в точному його розумінні.

67. Підсумовуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суд констатує, що строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб`єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. В іншому разі суб`єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов`язку.

68. У справі «Лелас проти Хорватії» Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.

69. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

70. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи представника Президента України, наведені в апеляційній скарзі, про те, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду із цим позовом, оскільки бездіяльність відповідача має триваючий характер.

71. Разом з тим, на переконання представника позивача, суд першої інстанції неправильно обрав спосіб захисту порушеного права, оскільки відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України ефективним способом захисту є саме визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, тобто зобов`язання видати указ, а не розглянути подання, і саме в такий спосіб суд повинен був захистити права позивача.

72. При оцінці способу захисту за критерієм ефективності слід виходити з того, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та відповідати приписам законодавства.

73. За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

74. Оскільки метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

75. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

76. Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» (заява № 11901/02, пункт 77) зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція),має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.

77. З урахуванням наведеного «ефективний засіб правового захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не приводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації на практиці, не відповідає розглядуваній нормі міжнародного договору.

78. Як було зазначено, відповідно до частини першої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП у порядку, встановленому законом.

79. Порядок призначення судді на посаду установлений статтею 80 Закону № 1402-VIII, згідно з якою Президент України видає указ про призначення судді.

80. Разом з тим повноваження Президента України стосовно видання указів належать до виключної компетенції його як глави держави.

81. Отже, згідно з положеннями Конституції України та КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

82. Суд не втручається та не може втручатися в конституційні повноваження щодо видання указів відповідачем, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані йому Конституцією України.

83. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду висновує, що наведені повноваження Президента України щодо видання указу про призначення на посаду судді є конституційними повноваженнями та належать до виключної компетенції його як глави держави.

84. Виходячи з принципу розподілу влади втручання судової влади в реалізацію главою держави своїх повноважень обмежене законом.

85. Ураховуючи конституційно визначений обов`язок участі Президента України у формуванні судової влади, а також суспільне значення належного формування цієї влади, беручи до уваги вимоги частини другої статті 9 КАС України, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції правильно визначив спосіб захисту прав позивача шляхом зобов`язання Президента України відповідно до статті 80 Закону № 1402-VIII розглянути подання ВРП від 12 листопада 2020 року № 3096/0/15-20 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді.

86. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2024 року у справі № 9901/506/21.

87. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

88. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

89. На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

90. Оскільки Касаційний адміністративний суд розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сідельникова Олена Леонідівна, та Президента України Зеленського Володимира Олександровичазалишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справі № 9901/396/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Вища рада правосуддя, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Шевцова Судді: О. О. Банасько С. І. Кравченко О. Л. Булейко О. В. Кривенда Ю. Л. Власов М. В. Мазур І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв М. І. Гриців С. О. Погрібний О. А. Губська І. В. Ткач Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич В. В. Король Є. А. Усенко