Рішення

від 04.11.2024 по справі 761/26313/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/26313/23

Провадження № 2/761/2958/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Саадулаєва А.І.,

за участю секретаря: Лишняк А.О.,

від позивача: представник ОСОБА_1 ,

від відповідача 1: представник ОСОБА_2 ,

від відповідача 2: представник ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», про визнання незаконного наказу про припинення повноважень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Шевченківського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, яка відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд судді Саадулаєва А.І.

Предметом позову є:

1. Визнання незаконним Наказа Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 06 липня 2023 року № 25-ОС про припинення повноважень ОСОБА_4 на посаді начальника Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКОГО ПОРТУ ЧОРНОМОРСЬКІ) 10 липня 2023 року, відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України.

2. Поновлення ОСОБА_4 на посаді начальника Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКОГО ПОРТУ ЧОРНОМОРСЬК) з 10 липня 2023 року.

3. Стягнення з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 липня 2023 року по день ухвалення судом першої інстанції рішення за цим позовом.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28.07.2023 р. відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в підготовче судове засідання.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10.10.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.01.2024 року клопотання представника Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про повернення до стадії підготовчого провадження та про зупинення провадження - задоволено. Повернуто у цивільній справі № 761/26313/23, зі стадії розгляду справи по суті до стадії підготовчого провадження для вирішення питання про зупинення провадження у справі. Зупинено провадження у цивільній справі № 761/26313/23, за позовом ОСОБА_4 до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», про визнання незаконного наказу про припинення повноважень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 573/1020/22(провадження № 14-40цс23).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26.08.2024 року провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», про визнання незаконного наказу про припинення повноважень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - поновлено.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08.10.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 04 листопада 2020 року позивач ОСОБА_4 перебував у трудових правовідносинах з Чорноморською філією ДП «АМПУ» (АДМНІСТРАЦІЇ МОРСЬКОГО ПОРТУ ЧОРНОМОРСЬК). Наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 06 липня 2023 року № 25-ОС, крім іншого, припинено повноваження ОСОБА_4 па посаді начальника Чорноморської філії ДП «АМПУ» (АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКОГО ПОРТУ ЧОРНОМОРСЬК) 10 липня 2023 року, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Як наслідок, з ОСОБА_4 розірвано трудовий договір з ініціативи роботодавця (фактично звільнено з роботи). Позивач ОСОБА_4 вважає припинення його повноважень на займаній посаді незаконним, оскільки він не є посадовою особою і відповідно розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця в даному випадку з підстави, передбаченої п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, є незаконним. Крім того, позивач ОСОБА_4 , вважає, що за весь час вимушеного прогулу, спричиненого незаконним розірванням трудового договору (звільненням), йому має бути виплачено середній заробіток. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом до відповідача за захистом своїх прав та інтересів.

Відповідач-2 подав до суду відзив на позовну заяву в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що позивач, який обіймав посаду начальника Чорноморської філії ДП «АМПУ» (адміністрація морського порту Чорноморськ) звільняється з посади Міністурством розвитку громад, територій та інфраструктур України. Чинним трудовим законодавством не передбачено жодних виключень з переліку посадових осіб, з якими може бути розірвано трудовий договір на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Заперечив проти визначеного позивачем розміру його середнього заробітку.

Позивач подав до суду відповідь на відзив відповідача-2.

Відповідач-2 подав до суду заперечення на відповідь на відзив позивача.

Відповідач-1 подав до суду відзив на позовну заяву в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що позивач, який обіймав посаду начальника Чорноморської філії ДП «АМПУ» (адміністрація морського порту Чорноморськ) звільняється з посади Міністурством розвитку громад, територій та інфраструктур України. Чинним трудовим законодавством не передбачено жодних виключень з переліку посадових осіб, з якими може бути розірвано трудовий договір на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку є похідними, а тому задоволенню не підлягають.

Позивач подав до суду відповідь на відзив відповідача-1.

Відповідач-1 подав до суду письмові пояснення.

Позивач неодноразово подавав до суду заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в останній редакції просить суд стягнути з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 липня 2023 року по 04 листопада 2024 року в загальному розмірі 1512628,30 грн.

В судовому засіданні, яке відбулось 04.11.2024 року, представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві, відповідях на відзив та додаткових поясненнях та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

В судовому засіданні, яке відбулось 04.11.2024 року, представник відповідача-1 заперечила проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, просила відмовити в їх задоволенні посилаючись на обставини викладені у відзиві та додаткових поясненнях.

В судовому засіданні, яке відбулось 04.11.2024 року, представник відповідача-2 заперечила проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, просила відмовити в їх задоволенні посилаючись на обставини викладені у відзиві та додаткових поясненнях.

Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, вислухавши сторони, врахувавши їх процесуальні заяви, суд приходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 04 листопада 2020 року позивач ОСОБА_4 перебував у трудових правовідносинах з Чорноморською філією ДП «АМПУ» (АДМНІСТРАЦІЇ МОРСЬКОГО ПОРТУ ЧОРНОМОРСЬК), що підтверджується копією Наказу від 04 листопада 2020 року № 372/15.

Відповідно до вказаного Наказу, ОСОБА_4 04 листопада 2020 року приступив до роботи на посаді начальника Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКОГО ПОРТУ ЧОРНОМОРСЬК) згідно Наказу Міністерства інфраструктури України від 03 листопада 2020 року № 81-Ос, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом.

Постановою КМУ від 02 грудня 2022 року № 1343 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» перейменовано Міністерство інфраструктури України на Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України.

Наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 06 липня 2023 року № 25-ОС, крім іншого, припинено повноваження ОСОБА_4 па посаді начальника Чорноморської філії ДП «АМПУ» (АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКОГО ПОРТУ ЧОРНОМОРСЬК) 10 липня 2023 року, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Зі змістом вказаного Наказу позивач ознайомився 07 липня 2023 року, що підтверджується копією Наказу від 06 липня 2023 року № 25-ОС.

Як наслідок, з ОСОБА_4 розірвано трудовий договір з ініціативи роботодавця (фактично звільнено з роботи) на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, про що зроблено відповідний запис в трудовій книжці позивача, що підтверджується копією 8-11 сторінок трудової книжки позивача.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 55 Конституції України та статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі трудових. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Способи захисту визначені в статті 16 ЦК України та КЗпП України.

Згідно зі статтею 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці (п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992).

Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

За приписами статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

За приписами статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Частиною третьою статті 99 ЦК України передбачено, що повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Системний аналіз положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частини третьої статті 99 ЦК України дає: підстави для висновку, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління.

Розірвання трудового договору згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників.

Отже, для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини:

- звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства;

- повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами господарського товариства.

Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша та друга стаття 97 ЦК України).

У частині третій статті 65 ГК України вказано, що керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про морські порти» адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об`єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту).

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про морські порти» визначено, що голова адміністрації морських портів України призначається на посаду та звільняється з посади центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту.

Керівник адміністрації морського порту (начальник морського порту) призначається на посаду та звільняється з посади центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту, за поданням голови адміністрації морських портів України.

Керівник адміністрації морського порту (начальник морського порту) діє на підставі положення про адміністрацію морського порту, яке затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту.

Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» є державним унітарним підприємством та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України.

Ця інформація підтверджується п. 1 Статуту Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», що розміщений у вільному доступі на офіційному веб-сайті ДП «АМПУ».

За змістом частини шостої статті 73 ГК України органами управління державного унітарного підприємства є: керівник підприємства, який призначається (обирається) суб`єктом управління об`єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством, або наглядовою радою такого підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав); наглядова рада підприємства (у разі її утворення), яка в межах компетенції, визначеної статутом підприємства та законом, контролює і регулює діяльність керівника підприємства.

Пунктом 38 Статуту Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», який розміщений у вільному доступі за посиланням «https://www.uspa.gov.ua/pro-pidpryyemstvo», передбачено, що управління Підприємством здійснюється відповідно до законодавства та цього Статуту.

У п. 39 Статуту вказано, що управління підприємством здійснює Голова Підприємства, який підзвітний наглядовій раді Підприємства. Голова Підприємства призначається на посаду та звільняється з посади наглядовою радою Підприємства.

Відповідно до пункту 46 Статуту Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», який розміщений у вільному доступі за посиланням «https://www.uspa.gov.ua/pro-pidpryyemstvo», філії (адміністрації морських портів) очолюють начальники філій (адміністрацій морських портів), які призначаються на посаду та звільняються з посади Уповноваженим органом управління за поданням Голови Підприємства.

Пунктом 46 вказаного Статуту перелічено посадових осіб, які вважаються посадовими особами підприємства.

Серед посадових осіб, які вважаються посадовими особами підприємства, згадуються посади керівників відокремлених підрозділів Підприємства (філій, представництв, відділень, та інших відокремлених підрозділів).

Суд звертає увагу, що посада, яку займав позивач, називається «начальник філії (адміністрацій морських портів)», а не «керівник філії Підприємства», а тому суд дійшов висновку, що посади начальників філій (адміністрацій морських портів) п. 46 вказаного Статуту не відносить до посадових осіб Підприємства.

Відповідно до п. 3.1 Положення про Чорноморську філію Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКОГО ПОРТУ ЧОРНОМОРСЬК), затвердженого наказом Міністерства інфраструктури від 28 травня 2019 року № 404, Філія є відокремленим підрозділом Підприємства, який не має статусу юридичної особи та здійснює від імені Підприємства частину господарської діяльності.

У пунктах 5.1., 5.2. вказаного Положення зазначено, що керівництво Філією на принципах єдиноначальства здійснює Начальник Філії, який призначається на посаду та звільняється з посади Уповноваженим органом управління за поданням Голови Підприємства.

Начальник Філії підпорядковується Голові Підприємства та діє на підставі цього Положення, довіреності на право вчинення дій, виданої Головою Підприємства, та керується розпорядчими документами Підприємства.

Аналізуючи вищенаведене, можна дійти висновку, що розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, стосується посадових осіб - членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового керівника, на яких при призначенні на посаду покладаються функції по управлінню за рішенням власника або уповноваженого органу в межах своїх повноважень.

Щодо інших посадових осіб, то розірвання з ними трудового договору має відбуватись на інших підставах, встановлених трудовим законодавством, що також передбачає дотримання відповідних встановлених цим законодавством гарантій.

При цьому віднесення статутом товариства певної посади до категорії «посадових осіб» не є підставою для визнання її такою, до якої застосовується положення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Отже, суд дійшов висновку, що на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України не може бути звільнено працівника філії державного підприємства, який не є членом виконавчого органу.

Аналогічні висновки зроблені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2023 року в справі № 766/23789/19.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 не був членом наглядової ради чи правління Підприємства, працював на посаді начальника Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКОГО ПОРТУ ЧОРНОМОРСЬК) яка не є самостійною юридичною особою.

Отже, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 не є особою, що входить до виконавчого органу Підприємства та не володіє правом на прийняття корпоративних чи управлінських рішень Підприємства (фактично найманий працівник).

Суд звертає увагу, що ОСОБА_4 був прийнятий на цю посаду без укладення трудового договору, у якому б зазначались додаткові умови розірвання трудового договору та припинення його повноважень.

Враховуючи викладене, посада позивача не відноситься до кола суб`єктів трудових правовідносин, до яких може застосовуватись додаткова підстава звільнення, яка передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, а тому його звільнення є незаконним, як наслідок, позовні вимоги ОСОБА_4 про поновлення його на роботі є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд звертає увагу, що днем звільнення позивача є 10 липня 2023 року, який є останнім робочим днем позивача, а тому суд дійшов висновку, що позивача ОСОБА_4 необхідно поновити на посаді начальника Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту Чорноморськ) з 11 липня 2023 року, у зв`язку із чим, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

З огляду на вищевикладене, суд відхиляє доводи відповідачів, що чинним трудовим законодавством не передбачено жодних виключень з переліку посадових осіб, з якими може бути розірвано трудовий договір на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, як юридично не спроможні.

Щодо стягнення середнього заробітку, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення па роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Отже, статтею 235 КЗпП України позивач ОСОБА_4 наділений правом вимагати в судовому порядку сплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, у тому числі, починаючи з наступного дня після дня звільнення, а саме з 11 липня 2023 року і до дня ухвалення судом рішення, а саме до 04 листопада 2024 року.

Вищевказаний період має 345 робочих днів. Середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи становить 5136,55 грн. З огляду на викладене, загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача за цим позовом = 1 772 109,75 грн. (5 136,55 * 345).

За правилами ч. 2 ст. 235 КЗпП України, від загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача за цим позовом -1 772 109,75 грн., необхідно відняти дохід позивача на нижчеоплачуваних роботах, а саме 209 136,32 грн. та 50 345,13 грн., а тому з відповідача-2 на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 512 628,30 грн. (1 772 109,75 - 209 136,32 - 50 345,13 = 1 512 628,30).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, зважаючи на встановлені під час розгляду справи обставини, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги частково ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи частково підтверджені певними засобами доказування, а тому позовну заяву необхідно задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 259, 265, 268, 273, 353-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 06 липня 2023 року №25-ОС про припинення повноважень ОСОБА_4 на посаді начальника Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту Чорноморськ) 10 липня 2023 року, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_4 на посаді начальника Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту Чорноморськ) з 11 липня 2023 року.

Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (ЄДРПОУ: 38727770) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 512 628 (один мільйон п`ятсот дванадцять тисяч шістсот двадцять вісім) гривень 30 копійок.(сума зазначена без вирахування податків та обов`язкових платежів).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Повний текст рішення виготовлено 14 листопада 2024 року.

Суддя: