Постанова

від 20.11.2024 по справі 175/1874/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8876/24 Справа № 175/1874/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Білоусова О. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.

суддів: Космачевської Т.В., Максюти Ж.І.,

секретар Піменова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І.Л., ОСОБА_7 , про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності (суддя першої інстанції ОСОБА_8 , повний текст рішення складено 08 липня 2024 року),

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Дніпропетровського районного суду перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук Ірина Леонідівна про поділ спадщини.

14 липня 2016 року третьою особою з самостійними вимогами щодо предмету спору - ОСОБА_3 було подано позов до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І.Л., про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності, в якому вона з урахуванням уточнених позовних вимоги від 30 вересня 2016 року просила встановити юридичний факт проживання однією сім`єю з 01січня 2005року по13серпня 2014року без державної реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_10 , а також визнати за ОСОБА_3 право власності на частку у спільній сумісній власності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого Центральним районним у місті Дніпрі відділом Державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), актовий запис № 91.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року було залучено до участі у справі ОСОБА_1 в якості правонаступника ОСОБА_3 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І.Л., ОСОБА_7 , про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодився представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , та подав апеляційну скаргу, в якій вказав, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного дослідження доказів та обставин справи.

Скарга мотивованатим,що представником третьої особи у ЄДРСР була знайдена ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25.05.2017 у справі № 202/3393/17 (провадження № 1-кс/202/1010/2017), якою було розглянуто клопотання про надання тимчасового доступу до речей і документів в рамках кримінального провадження № 12015170090000810 від 06.03.2015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України, зі змісту якої вбачається, що під час досудового розслідування було допитано як потерпілу ОСОБА_6 , яка пояснила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її син ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , якому на праві власності належала «База відпочинку спортивно-оздоровчий клуб «Мустанг». Останнім часом за життя, приблизно 2-3 роки, з ОСОБА_10 у близьких стосунках знаходилася ОСОБА_3 , яка проживала разом з ним, однак шлюб між ними не укладався.

Зазначена ухвала і матеріали кримінального провадження в цілому, підтверджують факт спільного проживання померлого ОСОБА_10 з ОСОБА_3 .

Матеріали кримінального провадження містять в собі докази спільного проживання померлого ОСОБА_10 та ОСОБА_3 ,

Наголошує на тому, що в матеріалах справи наявна достатня кількість доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 та померлий ОСОБА_10 не були просто знайомими. Вони на постійній основі проводили час разом, зокрема, під час зустрічей з друзями та святкування свят, що вже нівелює твердження про самостійне проживання та введення побуту померлим ОСОБА_10 .

ОСОБА_2 просив рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2024 року скасувати т а ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 , задовольнити у повному обсязі.

Віл учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Представник ОСОБА_1 адвокат Замула Р.О. у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представники відповідачів ОСОБА_5 та Розенберг Рут адвотаки Окорський В.В. та ОСОБА_11 проти задоволення апеляційної скарги заперечували та просили відмовити у її задоволенні.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Згідно із ч. 2ст. 372 ЦПК Українинеявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_10 , що підтверджується актовим записом №5707 від 13 серпня 2014 року Відділу державної реєстрації смерті реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції в Свідоцтві про смерть серії НОМЕР_2 виданого 13 серпня 2014 року (т. № 1 а.с. 109).

ОСОБА_10 на момент смерті проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

З копії спадкової справи вбачається, що 22 серпня 2014 року до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І.Л. з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_10 звернулася ОСОБА_3 , яка в своїй заяві вказала, що зі спадкодавцем перебувала у фактичних шлюбних відносинах, 23 вересня 2014 року з заявою про прийняття спадщини за законом звернулась донька спадкоємця Розенберг ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з заявою про прийняття спадщини за законом звернулась мати спадкоємця ОСОБА_6 . Також до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Уварова М.О. 19 листопада 2014 року з заявою про прийняття спадщини за законом звернувся син спадкоємця ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 з заявою про прийняття спадщини за законом звернулась дружина спадкоємця ОСОБА_9 (т. № 1 а.с. 107-160).

Згідно відповіді Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Дніпро), Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції було розірвано шлюб 19.09.2008 року між ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , актовий запис № 191.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем своїх вимог.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зістаттею 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першоюстатті 8 Конституції Українипередбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина першастатті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже,стаття 15 ЦК Українивизначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Частиною другоюстатті 3 СК Українивизначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 21 СК Українишлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Статтею 60 СК Українизакріплено презумпцію спільності майна подружжя. Відповідно до положень вказаної статті майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно достатті 69 СК Українидружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Частиною першоюстатті 70 СК Українипередбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із частиною четвертоюстатті 368 ЦК Українимайно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно достатті 74 СК Україниякщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положенняглави 8 цього Кодексу.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі №199/3941/20 (провадження №61-7340св22) зроблено висновок, що «проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставістатті 74 СК Українисуд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц (провадження №14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має встановити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті3,74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю у наведеному визначенні.

Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя.

З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті3,74 СК України)».

Будь-яких доказів спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_10 однією сім`єю як чоловіка та жінки у період з 01 січня 2015 року по 13 серпня 2014 року, ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, матеріали справи не містять, наявна, а ні ОСОБА_3 , під час подання позовної заяви а ні її правонаступником ОСОБА_1 , не було надано належних доказів сумісного проживання. Окрім цього ОСОБА_3 у зазначений період знаходилась у зареєстрованому шлюбі, що виключає можливість встановлення факту проживання з Фросіним однією сім`єю.

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог в частині, що переглядається матеріали справи не містять.

Отже, встановивши, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_10 у період з 01 січня 2005 року по 13 серпня 2014 року, ведення спільного бюджету, господарства та побуту, а також спільної праці та знаходження ОСОБА_3 в іншому зареєстрованому шлюбі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо встановлення даного факту проживання.

Встановлено, що ОСОБА_3 зверталась до суду в якому окрім встановлення факту проживання просила визнати за нею право власності після померлого ОСОБА_10 ..

Відповідно достатті 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ізстаттею 1217 ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідност. 1220 ЦК Україниспадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

У відповідності до нормст. 1261 ЦК Україниу першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У відповідності достатті 1264 ЦК Україниу четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другоїстатті 3 СК Українипро те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з частиною другоюстатті 3 СК України сім`юскладають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Аналіз наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові компоненти: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №644/6274/16-ц (провадження №14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частинирішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі №5-рп/99про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц (провадження №14-130цс19) зроблено висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті3,74 СК України).

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 31 травня 2022 року у справі №554/8629/17 (провадження №61-3012св21).

Відповідно до приписівст.1258 ЦК Україниспадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановленихст.1259 цього Кодексу.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2017 року по справі № 175/2721/16-ц було встановлено, що єдиними спадкоємцями ОСОБА_10 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_9 , за законом першої черги є: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Спадкоємці наступних черг відсутні.

Все майно, що входило до спадкової маси, вже було розподілено судом між спадкоємцями, які вступили у право власності на спадкове майно, через що спадкова маса на теперішній час відсутня. Крім того, стороною відповідача під час розгляду справи було пояснено, що успадковане майно вже було відчужено, але доказів на підтвердження цьому суду сторонами не надано, відповідне клопотання не заявлено, хоча судом було роз`яснено таке право, тоді як суд позбавлений можливості самостійно витребовувати докази в позовному провадженні.

Враховуючи викладене, оскільки спадкоємцями першої черги було прийнято спадщину після померлого ОСОБА_10 та вказане майно вже було розподілено, колегія суддів вважає, що викладені обставини у позові не призведуть до виникнення у позивача прав на спадкування, оскільки право на спадщину виникне лише у випадку неприйняття спадщини спадкоємцями першої, другої та третьої черг, чого в даній справі не встановлено, оскільки спадщину прийняла спадкоємці першої черги: ОСОБА_14 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Колегія суддів звертає увагу на те, що проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставістатті 1261 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши всі докази у їх сукупності, враховуючи принцип справедливості рішення суду, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскарженого судового рішення, тому доводи апеляційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Частиною третьою статті12, частинами першою, п`ятою-шостою статті81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст.ст.76,77,79 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та другастатті 77 ЦПК України).

Згідно зістаттею 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першоюстатті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами які були викладені у позовній заяві.

Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін

Керуючись статтями374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О. В. Халаджи

Т.В. Космачевська

Ж.І. Максюта

Повний текст судового рішення складено 21 листопада 2024 року.

Головуючий суддя О. В. Халаджи