Постанова

від 21.11.2024 по справі 400/5427/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/5427/24Перша інстанція: суддя Мельник О.М.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Турецької І.О.,

Шеметенко Л.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2024р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ВЧ НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 МОУ відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме несвоєчасні нарахування та виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України по день виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 ;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 МОУ виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України по день виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 ), але не більш як за шість місяців, за період з 6 березня 2024р. по день виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України по день виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 , відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 8 лютого 1995р. №100, у сумі 21 217,22грн., що відповідає самій же сумі заборгованості - грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України по день виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у Збройних Силах України та згідно із наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 6.03.2024р. №66 його виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 6.03.2024р..

Під час звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, відповідачем не проведено повного розрахунку щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.

Враховуючи те, що позивача звільнено з військової служби 6.03.2024р., а остаточну виплату грошової компенсації за неотримане речове майно відповідачем здійснено не в день звільнення, то наявні підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, у зв`язку із чим ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити, посилаючись на порушення норм права.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційного скарги, скасування рішення суду з прийняттям по справі нової постанови про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що компенсація вартості за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, тому не є оплатою праці, таким чином вимоги статей 116, 117 КЗпП України не можуть бути застосовані у даних правовідносинах.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись судова колегія, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з`ясування обставин по справі, у зв`язку з чим допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.315 КАС України, рішення суду скасовує та приймає нову постанову про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України.

Згідно із наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 6.03.2024р. №66 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 6.03.2024р..

Під час звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, відповідачем не проведено повного розрахунку щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.

Вважаючи дії відповідача щодо порушення строків повного розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Перевіряючи правомірність та законність дій військової частини у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та протиправність, у межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1-2 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом 1 ч.1 ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до ч.2 ст.24 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 7.05.2002р. №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. №4-рп/2012 за ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За правилами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1.07.2022р. №2352-ІХ (далі Закон №2352-ІХ) текст ст.117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон №2352-ІХ та відповідно і нова редакція ст.117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022р..

Як вбачається із матеріалів справи, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 станом на 6.03.2024р. (дата виключення зі списків військової частини) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 20 780,05грн..

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав, що компенсація вартості за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, тому не є оплатою праці, таким чином вимоги статей 116, 117 КЗпП України не можуть бути застосовані у даних правовідносинах.

Натомість, Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду прийнято постанову від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19, в якій вирішувалось питанням наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Судова палата, проаналізувавши наведені законодавчі приписи та висновки Конституційного Суду України і Верховного Суду, дійшла до такого.

Зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016р. №232, висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.

Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 ч.1 ст.29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.

Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.

Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.

Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.

Як уже зазначено, ст.116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а ст.117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що відповідний висновок суду першої інстанції, що став однією із підстав для висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, є помилковим.

Відтак, апеляційний суд вважає, що не виплата компенсації вартості за неотримане речове майно в день виключення зі списків частини є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, у зв`язку із чим для правильного вирішення даної справи необхідно визначити суму такої виплати.

Розраховуючи суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, судова колегія виходить з наступного.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою КМУ від 8.02.1995р. №100 (далі Порядок №100), відповідно до п.2 якої його дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз`яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Оскільки, позивача виключено із списків особового складу військової частини 6.03.2024р., то для розрахунку середньоденного заробітку необхідно враховувати грошове забезпечення за січень, лютий 2024р..

Відтак, середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає: 1 316,46грн. = 39 493,81грн. (січень 2024р.) + 39 493,81грн. (лютий 2024р.) / 60 днів (а.с.13 зворотній бік).

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було виключено зі списків 6.03.2024р., а компенсація за неотримане речове майно була виплачена 30.04.2024р., а тому період затримки повного розрахунку становить 56 календарних днів.

З огляду на викладене, сума середнього заробітку за час затримки повного розрахунку становить: 1 316,46грн. х 56 днів = 73 721,76грн.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що у постанові від 20.06.2024р. у справі №120/10686/22 Верховний Суд зазначив, що фактично зміст ч.1 ст.117 КЗпП України у новій редакції не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19.07.2022р. шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми ч.1 ст.117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022р.. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19.

Викладене, згідно з позицією Верховного Суду у справі №120/10686/22, не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів ст.117 КЗпП України у редакції чинній з 19.07.2022р..

У зв`язку із чим, Верховний Суд зазначив, що судам варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Враховуючи вищевказану правову позицію Верховного Суду, судова колегія вважає, що з урахуванням суми компенсації у розмірі 20 468,35грн, періоду затримки її виплати 56 днів, сума середнього заробітку за період затримки виплати у розмірі 73 721,76грн. є не співмірною, а тому необхідно застосувати принцип пропорційності до суми середнього заробітку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 було нараховано 268 303,12грн. (а.с.13 зворотній бік).

З урахуванням зазначеного, апеляційний суд вважає, на день звільнення ОСОБА_1 мало бути виплачено 288 771,47грн. (268 303,12грн. + 20 468,35грн.).

Відсоткове співвідношення спірної суми у даній справі до загальної суми виплати розраховується наступним чином: (20 468,35грн. х 100% / 288 771,47грн. = 7,09%).

Виходячи з принципу пропорційності, судова колегія вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином: 73 721,76грн х 7,09% = 5 226,87грн., що становить 7,09% суми виплати, яка мала бути нарахована на день звільнення зі служби.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам у справі, а відтак дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а тому вважає за необхідним рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративним позов задовольнити частково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,317 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024р. скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 МОУ відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме несвоєчасного нарахування та виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України по день виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 МОУ нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (грошової компенсації вартості за неотримане речове майно), за період з 6.03.2024р. по 30.04.2024р. у сумі 5 226,87грн. (п`ять тисяч двісті двадцять шість гривень 87 коп.).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: І.О. Турецька

Л.П. Шеметенко