Постанова

від 12.11.2024 по справі 926/781/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2024 р. Справа №926/781/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого суддіКравчук Н.М.

суддів Матущак О.І.

Скрипчук О.С.

секретар судового засідання Процевич Р.Б.

розглянувшиапеляційну скаргу Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону від 17.07.2024 (вх. № ЗАГС 01-05/2023/24 від 18.07.2024)

на рішенняГосподарського суду Чернівецької області від 17.06.2024 (повний текст рішення складено та підписано 27.06.2024, суддя Проскурняк О.Г.)

у справі № 926/781/23

за позовом:Керівника Чернівецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ

до відповідача-1:Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України, м. Вінниця

до відповідача-2:Товариства з обмеженою відповідальністю Житлобуд-2012 (надалі ТОВ Житлобуд-2012), м. Чернівці

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці (надалі КЕВ м. Чернівці), м. Чернівці

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:Товариство з обмеженою відповідальністю Ромтіс Буд

(надалі ТОВ Ромтіс Буд), м. Чернівці

про:визнання договору недійсним,

за участю представників:

від прокуратури: Котовська І.А. прокурор;

від позивача (в режимі відеоконференції): Балтак Д.О.;

від відповідача-1 : не з`явився;

від відповідача-2 (в режимі відеоконференції): Палій О.С. адвокат;

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Керівник Чернівецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону звернувся до Господарського суду Чернівецької області із позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до відповідача-1: Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України; відповідача-2: ТОВ Житлобуд-2012, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору КЕВ м. Чернівці та ТОВ Ромтіс Буд про визнання договору недійсним (з урахуванням заяви прокурора про зміну підстав позову а.с. 93-114, 243-245 том VIII).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний договір укладений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, укладений без проведення відповідного конкурсу, що суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, ст.ст.203, 215 ЦК України, ст.179 ГК України, Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 №715, та підлягає визнанню недійсним.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 17.06.2024 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд, розглядаючи дану справу встановив, що матеріалами справи підтверджено необхідність застосування представницьких повноважень прокурором з метою захисту порушених інтересів держави та звернення до суду з позовом. Щодо суті спору, то судове рішення мотивовано відсутністю правових та фактичних підстав для визнання недійсним договору, оскільки матеріалами справи підтверджується, що на момент вчинення оскаржуваного правочину, Подільське УКБ Міністерства оборони України було наділене необхідним обсягом цивільної дієздатності та повноважень для організації будівництва та реконструкції об`єктів в межах Чернівецької області. Окрім того, МОУ схвалило оспорюваний договір шляхом укладення 03.07.2023 додаткового договору до договору №12 від 22.12.2018. Також суд встановив, що договір №12 про реконструкцію будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок по вул. Кутузова, 2, у м. Чернівці від 22.12.2018 укладено за результатом проведення конкурсу конкурсною комісією Подільського УКБ МОУ. Щодо покликання прокурора на недотримання процедури організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 715 від 06.07.2011, то місцевий господарський суд, проаналізувавши вказаний Порядок в частині утворення конкурсної комісії та проведення конкурсу, дійшов висновку, що він підлягає застосуванню лише щодо земельних ділянок, які включені до Переліку земельних ділянок, що належать до земель оборони, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей № 666-р. Водночас, на переконання суду, вказаний Перелік не поширює свою дію на реконструкцію будівель. Не погодився суд із твердженнями прокурора про удаваність правочину, який містить підстави вибуття земельної ділянки та іншого рухомого та нерухомого майна з державної власності, а також позбавлення речового права (права постійного користування земельною ділянкою), оскільки із матеріалів справи вбачається, що внаслідок укладення спірного договору власник та користувач земельної ділянки не змінилися та земельна ділянка не вибула із державної власності.

Враховуючи, що місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, то відповідно положення про позовну давність в даному випадку не застосовуються.

Не погодившись з вказаним рішенням, Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, судове рішення винесено з неповним з`ясуванням усіх обставин справи, а відтак просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю. Зокрема, скаржник вважає, що суд дійшов помилкового висновку, що Подільське УКБ МОУ, як сторона договору, на момент вчинення оскаржуваного правочину було наділене компетенцією та володіло достатнім обсягом повноважень для його підписання, окрім того, що було проведено відповідний конкурс. Так, судом не враховано, що Положення про Подільське УКБ МОУ не містить норм, які уповноважують останнього без погодження з МОУ укладати договори про будівництво житла із залученням небюджетних коштів, а також діяти від імені МОУ під час укладення таких договорів. Доказів погодження МОУ на укладення спірного договору матеріали справи не містять. Посилання суду на подальше схвалення МОУ такого договору шляхом підписання додаткової угоди є безпідставним з огляду на те, що додаткова угода була підписана майже через п`ять років (04.07.2023) від дати укладення спірного договору 22.12.2018 та після подання позову у даній справі. Окрім того, не враховано, що будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, здійснюється на конкурсних засадах у відповідності до Порядку № 715, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011. Земельна ділянка, на якій планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей повинна бути включена до Переліку земельних ділянок № 666-р. Водночас вказаний перелік не містить земельної ділянки, на якій здійснюється реконструкція будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок по вул. Кутузова, 2, у м. Чернівці, у відповідності до оспорюваного договору. Також апелянт наголошує, що спірний договір є удаваним правочином, оскільки не є договором про реконструкцію будівлі, а фактично є договором про передачу у користування земельної ділянки під будівництво нових будинків.

24.07.2024 від заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони ТОВ Житлобуд - 2012 та ТОВ Ромтіс Буд вчиняти дії, а саме: будь-які будівельні та монтажні роботи на земельній ділянці за кадастровим номером 7310136300:03:004:0009 загальною площею 0,7995 га по вул. Щербанюка - Кутузова у м. Чернівці, що належить Міністерству оборони України; шляхом заборони органам державної влади, органам місцевого самоврядування, фізичним та юридичним особам до прийняття рішення у справі та набрання ним законної сили вчинення будь-яких дій щодо державної реєстрації, зміни цільового призначення, відчуження (вилучення) та передачі в користування іншим особам земельної ділянки загальною площею 0,7995 га по вул. Щербанюка - Кутузова у м. Чернівці (кадастровий номер земельної ділянки 7310136300:03:004:0009), що належить Міністерству оборони України (а.с. 104-128 том ІХ).

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 заяву Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону про забезпечення позову задоволено (а.с. 129-135 том ІХ).

Прокурор в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю. На підтвердження своїх доводів долучив до матеріалів справи письмові пояснення (зареєстровані в канцелярії суду за вх№ 01-04/5601/24 від 26.08.2024).

Позивач письмових пояснень щодо поданої апеляційної скарги не подав. В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги не підтримав.

Відповідач-1 відзиву на апеляційну скаргу не подав, явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/5112/24 від 05.08.2024). Просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Треті особи письмових пояснень щодо апеляційної скарги не подали, явку уповноважених представників в судові засідання не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

За змістом ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Слід зазначити, що Західний апеляційний господарський суд неодноразово відкладав розгляд апеляційної скарги з метою забезпечення принципу змагальності судового процесу та рівності його учасників перед законом і судом, враховуючи незабезпечення учасниками справи явки уповноважених представників у судові засідання, вказуючи при цьому, що участь представників сторін в судовому засіданні визначається на їх власний розсуд; неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Також у відповідності до ст. 197 ГПК України учасники справи не були позбавлені права взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду, а також поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Однак, відповідач-1 та треті особи правом на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, а також поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів не скористалися.

Виходячи зі ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України, своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Зважаючи на те, що явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась, матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу № 926/781/23 за їх відсутності, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Встановивши обставини справи, вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.

22.12.2018 між Подільським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України, в особі тимчасово виконуючого обов`язки начальника ОСОБА_1 , який діяв на підставі Положення про Подільське управління капітального будівництва Міністерства оборони України, затвердженого наказом державного секретаря Міністерства оборони України від 17.06.2003 за №24 (сторона-1) та Обслуговуючим житлово-будівельним кооперативом Житлобуд-2012 (сторона-2) (правонаступником якого є ТОВ Житлобуд-2012) укладено договір №12 про реконструкцію будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок по вул. Кутузова, 2, у м. Чернівці (а.с. 28-33 том І).

Предметом цього договору є співпраця і участь сторін у реконструкції будівлі №96 під багатоповерховий житловий будинок по вул. Кутузова,2, у м.Чернівці, передача стороною-1 стороні-2 передбачених цим договором прав щодо проектування, будівництва, реалізації майнових прав на об`єкти нерухомого майна, що будуть створені в майбутньому, введення в експлуатацію, оформлення права власності.

Для цього стороні-2 надається право укладати договори купівлі-продажу нерухомого майна (квартири та ін), яке буде створено в майбутньому, із юридичними та фізичними особам, приймати від них оплату, виконувати будівельно-монтажні роботи та інші зобов`язання права власності згідно з умовами укладених договорів.

Вартість частини об`єкта (право власності сторони-2 на частини об`єкта) вважається оплаченою стороною-2 у повному обсязі через інвестування стороною-2 у будівництво об`єкта і виконання стороною-2 обов`язків, передбачених даним договором (п. 1.1 договору).

Пунктами 2.1 та 2.3 договору визначено, що проектна загальна площа житла об`єкта будівництва орієнтовно складає 10904,11 кв.м. Об`єкт буде розміщено на земельній ділянці орієнтовною площею 0,7995 га, що розташована по вул. Кутузова, 2, в м. Чернівці кадастровий № 7310113630000:03:004:0009.

У розділі 3 договору сторони передбачили умови фінансування будівництва та право власності на новозбудований об`єкт , зокрема у п. 3.1 зазначено, що сторона-1, за довіреністю МОУ, має пріоритетне право участі у фінансуванні будівництва об`єкту за умови передбачення та виділення фінансового ресурсу цього об`єкту у відповідному бюджетному році за рахунок державних капітальних вкладень за бюджетною програмою КПКВ 2101190 «будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Збройних сил України.

Згідно з п.3.4 договору після завершення будівництва, введення об`єкта в експлуатацію та підписання акту приймання-передачі та розподілу об`єкту стороні-1 підлягає безумовному отриманні загальної площі житла (квартир) для заселення військовослужбовцями Збройних Сил України в кількості 1350 кв.м. При цьому, якісний стан зазначеного житла (квартир) повинен відповідати встановленим санітарно-технічним вимогам (під Ключ).

Крім того, у компенсації витрат, пов`язаних з організацією та супроводженням будівництва багатоквартирного житлового будинку по вул. Кутузова,2, сторона-2 зобов`язується перерахувати стороні-1 кошти в сумі 480 тис.грн (п. 3.5 договору).

Разом з тим, п.3.7 укладеного договору унормовано, що після завершення будівництва, введення об`єкта в експлуатацію та підписання акта приймання-передачі та розподілу об`єкту сторона-2 набуває право власності на весь об`єкт без врахування тієї частини, яка за умовами договору передається стороні-1.

Акт приймання-передачі та розподіл, які стосуватимуться переходу права власності на об`єкт до сторони-2, повинні містити відмітку про те, що вартість об`єкта оплачена стороною-2 у повному обсязі через інвестування стороною-2 у будівництво об`єкта за рахунок своїх інвестицій і виконання нею обов`язків за договором.

Пунктом 4.6.1 договору передбачено, що сторона-1 зобов`язана передати після набрання чинності цим договором протягом 10-ти робочих днів стороні-2 за актом будівельний майданчик, всю наявну у замовника документацію для будівництва об`єкта (земельну, технічну, дозвільну).

В подальшому 26.12.2019 між Подільським УКБ МОУ (сторона-1) та ТОВ Житлобуд-2012 (сторона-2) (правонаступником якого є ТОВ Житлобуд-2012) укладено додатковий договір до договору № 12 про реконструкцію будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок по вул. Кутузова, 2, у м. Чернівці (а.с. 34 том І).

Згідно з п.1.1 вказаного договору в редакції додаткового договору, предметом цього договору є співпраця і участь сторін у реконструкції існуючих будівель з новим будівництвом багатоповерхових житлових будинків для військовослужбовців та членів їхніх сімей з приміщеннями громадського призначення, м. Чернівці, на розі вулиць Щербанюка Олександра Кутузова Михайла фельдмаршала (кадастровий номер 7310113630000:03:004:0009), передача стороною-1 стороні-2, передбачених цим договором прав щодо проектування, будівництва, реалізації майнових прав на об`єкти нерухомого майна, що будуть створені в майбутньому, введення в експлуатацію, оформлення права власності.

Згідно з п.3.4 укладеного договору, в редакції додаткового договору, після завершення будівництва, введення об`єкта в експлуатацію та підписання акту приймання-передачі та розподілу об`єкту стороні-1 підлягає безумовному отриманні загальної площі житла (квартир) для заселення військовослужбовцями Збройних Сил України в кількості 1350 кв.м. Остаточна кількість квадратних метрів, що підлягає безумовному отриманню стороною-1, підлягає коригуванню сторонами після проведення експертизи проекту будівництва, шляхом підписання додаткової угоди до цього договору. При цьому, якісний стан зазначеного житла (квартир) повинен відповідати встановленим санітарно-технічним вимогам (під Ключ).

04.07.2023 між Подільським УКБ МОУ та ТОВ Житлобуд-2012 укладено додатковий договір до договору № 12/18 від 22.12.2018 про реконструкцію будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок по вул. Кутузова, 2, у м. Чернівці. Зокрема, вказаним додатковим договором доповнено преамбулу договору № 12, шляхом включення до його сторін Міністерства оборони України, доповнено вказаною стороною п. 1.5 договору № 12, здійснено заміну сторони (Подільського УКБ МОУ) на Міністерство оборони України у п.п. 3.7, 4.1.9, 4.2 договору № 12 (а.с. 173-174 том VIІІ).

Також додатковим договором від 04.07.2023 до договору № 12 від 22.12.2018 доповнено та змінено п. 3.4 договору № 12, зокрема, шляхом заміни у ньому сторони (Подільського УКБ МОУ) на Міністерство оборони України, а також збільшенням частки житла, яке передається останньому за результатами виконання договору № 12, з 1350 кв. м. на 1763,89 кв.м.

Як вбачається із відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка, на якій буде розміщено об`єкт будівництва, належить державі в особі Міністерства оборони України на праві власності, цільове призначення - для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України (обслуговування шпиталю) (а.с. 24-26 том І). Користувачем вказаної земельної ділянки є КЕВ м. Чернівці на підставі Державного акту на право користування землею (а.с. 35-41 том ІІ).

З матеріалів справи також вбачається, що з метою виконання умов договору №12 від 22.12.2018 про реконструкцію будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок по вул. Кутузова, 2, у м. Чернівці, КЕВ м. Чернівці на період виконання умов договору передав, а Подільське УКБ МОУ прийняв будівельний майданчик під будівництво об`єкту в межах зони проектування, що підтверджується актом прийому-передачі майданчика під будівництво (а.с. 54 том ІІ).

Прокурор, звертаючись до суд із даним позовом, стверджує, що укладені між Подільським УКБ Міністерства оборони України (сторона-1) та ОЖБК Житлобуд-2012 (сторона-2) (правонаступником якого є ТОВ Житлобуд-2012) договір № 12 від 22.12.2018 підлягає визнанню недійсними, оскільки суперечать вимогам законодавства, інтересам держави та суспільства. При цьому вказані твердження прокурора ґрунтуються на тому, що оскаржуваний договір 1) укладено особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності; 2) укладено без проведення відповідного конкурсу; 3) є удаваним правочином, оскільки не є договором про реконструкцію будівлі, а фактично є договором про передачу у користування земельної ділянки під будівництво нових будинків. Фактичне виконання умов оспорюваного договору призведе до створення на землях оборони нового об`єкта невійськового призначення, використання земель оборони не за цільовим призначенням та подальшого вибуття земельної ділянки з державної власності.

Підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом та представництва інтересів держави зазначено, що позивачем не вжито належних заходів для усунення порушень в межах своїх повноважень, в тому числі шляхом звернення до суду, в той час як укладення спірного договору призвело до перешкод у користуванні землями оборони, що вказує на порушення інтересів держави.

Щодо наявності підстав прокурора для представництва інтересів держави в суді у даній справі, то дане питання було предметом розгляду Господарського суду Чернівецької області у справі № 926/781/23, який ухвалою суду від 27.07.2023 позов Керівника Чернівецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України залишив без розгляду (а.с. 173-179 том VI). Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 вказана ухвала суду першої інстанції залишена без змін (а.с. 119-130 том VIІ). Постановою Верховного суду від 07.02.2024 вказані судові рішення скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с. 12-24 том VIІІ). Суд дійшов висновку, що прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність захисту цих інтересів, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах, будучи завчасно повідомленим, відповідні заходи протягом розумного строку не вжив.

А відтак, враховуючи зазначене, звернення прокурора із даним позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України є обґрунтованим.

Щодо поданої заяви Міністерства оборони України про відмову у позові (а.с. 163 том VI), то Верховний Суду у постанові від 07.02.2024 у справі № 926/781/23 звернув увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (пункт 55) "при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин ст.55 ГПК України передбачає такі правила:

- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави;

- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті".

Отже, Верховний Суд встановив, що прокурор у даній справі наділений правом вимагати розгляду справи по суті в разі, якщо компетентний орган відмовляється від поданого прокурором в інтересах держави позову (а.с. 12-24 том VIІІ).

При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.

За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Положеннями статті 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені положеннями статті 203 ЦК України, зокрема, такі, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності тощо. При цьому відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд зазначає, що при зверненні з позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 ГК України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову.

Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Водночас за результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що, розглядаючи спір, господарський суд, перш за все, має встановити правову природу договору, надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з'ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склалися між сторонами, з'ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов'язань обома сторонами цього договору, застосувати відповідні норми права. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.09.2024 у справі №910/7897/20, від 09.04.2024 у справі № 905/342/23, від 09.05.2024 у справі № 923/77/22, від 11.06.2024 у справі №916/3663/23.

Як зазначалося вище, предметом спірного договору є співпраця і участь сторін у реконструкції існуючих будівель та побудові нового будівництва багатоповерхових житлових будинків для військовослужбовців та членів їхніх сімей з приміщеннями громадського призначення і для реалізації договору сторона-1, яка є фактично замовником будівництва, зобов`язалася забезпечити користування земельною ділянкою, на якій планується забудова, а сторона-2 прийняла на себе усі інші функції замовника фінансування будівництва (за власні та залучені кошти), укладення договорів з підрядниками на свій розсуд без погодження із замовником, виготовлення проектно-кошторисної документації.

Відповідно до ч.1 ст.1031 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону.

Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (ч.2 ст.1032 ЦК України).

Укладення інвестиційних договорів регулюється Законом України «Про інвестиційну діяльність», відповідно до ст. 10 якого інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок: власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо); позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити); залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб); бюджетних інвестиційних асигнувань; безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

Верховний Суд у постанові від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21, здійснюючи тлумачення як норм Закону України "Про інвестиційну діяльність", так і ст. ст.1130, ст.1131 ЦК України, дійшов висновку про те, що інвестиційна діяльність (у широкому сенсі) може здійснюватися на підставі договору і може бути кваліфікована як спільна господарська діяльність, яка здійснюється шляхом об`єднання вкладів (інвестицій) та зусиль учасників задля досягнення визначеної ними мети діяльності (створення прибутку та/або досягнення соціального ефекту); оскільки, інвестиційна діяльність здійснюється не за галузевим принципом, а може стосуватися будь-якої галузі та сфери економіки, то договір, який опосередковує інвестиційну діяльність, може бути змішаним, тобто містити положення різних видів господарських договорів залежно від предмета й цілей інвестування (договору про спільну діяльність, капітального будівництва, кредитування, купівлі-продажу, довірчого управління майном тощо); якщо із змісту конкретного договору (незалежно від того, як він поіменований сторонами) вбачається, що він містить ознаки договору про спільну діяльність, на відносини сторін поширюються загальні норми ЦК України про спільну діяльність та інших актів законодавства, якими встановлено спеціальні норми про спільну діяльність, розраховані на певне коло суб`єктів господарювання.

Верховний Суд у справі № 910/7975/21 також зазначив про те, що договір про спільну діяльність за визначенням завжди охоплює ознаку інвестиції в широкому сенсі; об`єднання вкладів означає формування майнового субстрату простого товариства на момент його виникнення, без якого (об`єднання) ведення спільної діяльності відповідно до цілей договору та його предмета неможливе; іншими словами, фактичне об`єднання учасниками вкладів повинно слугувати матеріальною основою їх спільної діяльності та забезпечувати досягнення її мети; залежно від цілей, визначених учасниками спільної діяльності, така діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників або без об`єднання їх вкладів. Вказав на те, що підвищена увага законодавця до договорів про спільну діяльність суб`єктів державного сектору господарювання (через встановлення відповідних заборон та обмежень договірної свободи) пов`язана саме з тим, що: за загальним правилом ч. 1 ст. 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, тобто, в такому випадку змінюється правовий режим публічної власності; відповідно до ч. 2 ст. 1138 ЦК України, якщо договір простого товариства пов`язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов`язаннями незалежно від підстав їх виникнення, тому реалізація солідарної відповідальності за боргами учасника також створює загрозу вибуття основних фондів, що належали державі, на користь інших осіб. Зазначив про те, що Порядок 11.04.2012 № 296 зобов`язує одержати погодження на укладення договору про спільну діяльність, яке надає КМУ.

Зі змісту спірного договору вбачається, що сторони взяли на себе зобов`язання діяти спільно для досягнення певної мети (будівництво багатоквартирних будинків), для чого кожна із сторін внесла певні вклади, зокрема, Подільське УКБ внесло свою частку у вигляді земельної ділянки, яку передало під забудову, а також передало ОЖБК Житлобуд-2012 функції замовника будівництва. У свою чергу, ОЖБК Житлобуд-2012 внесло грошові кошти, здійснивши інвестування за договором з подальшим розподілом результатів спільної діяльності: Подільському УКБ приблизно 10% від загальної площі квартир об`єкта нерухомості, інша частина об`єкта нерухомості - ОЖБК Житлобуд-2012.

Правовідносини щодо укладання договорів про спільну діяльність врегульовані Порядком укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затверджений постановою КМУ від 11.04.2012 №296.

Надавши оцінку змісту оспорюваного договору з урахуванням додаткових договорів до нього, врахувавши поведінку сторін, як при його укладанні, так і після, суд апеляційної інстанції встановив, що оспорюваний договір має ознаки змішаного договору, зокрема, містить елементи зобов`язальних правовідносин у сфері інвестування (інвестиційний договір), а також елементи договору про спільну діяльність та, оскільки стосується суб`єктів державного сектору господарювання, то на нього поширюється дія Порядку від 11.04.2012 № 296.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21, та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.05.2024 у справі № 910/7511/22, який є чітким, однозначним та сприяє однаковому застосуванні норм права при визначенні правової природи договору.

Оцінюючи доводи прокурора щодо укладення спірного договору з порушенням Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого Постановою КМУ №715 від 06.07.2011, як однієї з підстав для визнання вказаного договору недійсним, колегія суддів зазначає таке.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка орієнтовною площею 0,7995 га, яка розташована по вул. Кутузова, 2, у м. Чернівці (кадастровий номер 7310113630000:03:004:0009), на якій згідно з умовами спірного договору планується будівництво багатоквартирного житлового будинку, належить до земель оборони.

Даний факт не заперечується сторонами у справі.

Землі оборони становлять окрему категорію земель та відповідно до ст. 65, 77 ЗК України, ст.1 Закону України "Про використання земель оборони" та ст.14 Закону України "Про Збройні Сили України" визнаються земельними ділянками, наданими для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та реалізацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

У відповідності до ч.2 ст.4 Закону України "Про використання земель оборони" (в редакції чинної на момент укладення спірного договору) землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового відзначення.

Порядок організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затверджений постановою КМУ від 06.07.2011 № 715, визначає процедуру організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони. У п. 3 цього Порядку встановлено, що будівництво житла здійснюється на конкурсних засадах. Замовником будівництва житла та організатором конкурсу є Міноборони, інший центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, СБУ, Служба зовнішньої розвідки та Держспецтрансслужба.

Суб`єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, звернення щодо погодження укладення договору разом з відповідними документами. Орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб`єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном, Фондом державного майна та Мін`юстом відповідний проект рішення КМУ. У подальшому орган управління подає в установленому порядку на розгляд КМУ узгоджений проект рішення щодо погодження укладення договору разом з документами, зазначеними в абз. 4 - 6 п. 3 цього Порядку (п. п. 2, 3, 4 Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 (в редакції чинної станом на момент виникнення спірних правовідносин)).

Таким чином, Кабінет Міністрів України, реалізовуючи виключні повноваження від імені держави на розпорядження земельними ділянками оборони, визначив Порядок №715, який є обов`язковим для застосування у сфері використання земель оборони, та регламентує процедуру забудови земель оборони з урахуванням правового статусу вказаної категорії земель, виключення випадків незаконного вибуття земель оборони з державної власності та використання земель оборони зі збереженням їх цільового призначення для будівництва соціального житла, зокрема, для військовослужбовців.

Водночас, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.05.2013 №666-р "Про погодження переліку земельних ділянок, що належать до земель оборони, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей із залученням небюджетних коштів", урядом погоджено розроблений Міністерством оборони України перелік земельних ділянок, що належать до земель оборони, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей із залученням небюджетних коштів.

Вказаний Перелік містить відомості щодо місця розташування земельної ділянки площі земельної ділянки, запланованої під забудову та кадастрового номера земельної ділянки.

Враховуючи беззаперечно встановлений факт належності спірної земельної ділянки до земель оборони, приймаючи до уваги предмет спірного договору, характер і розподіл прав і обов`язків сторін, результат виконання договору, а також те, що процедура організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, із залученням небюджетних коштів визначена лише Порядком № 715, колегія суддів вважає, що вказаний Порядком №715 при укладенні спірного договору повинен бути застосований..

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 92 ЦК України (в редакції, що діяла станом на момент укладення договору) передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Положеннями ч. 3 ст. 237 ЦК України визначено, що представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Наказом Державного секретаря Міністерства оборони України № 24 від 17.06.2003 затверджено положення про Подільське УКБ МОУ; уповноважено Подільське УКБ МОУ здійснювати функції замовника капітального будівництва у Збройних Силах України в Вінницькій, Рівненській, Житомирській та Хмельницькій областях. В подальшому, Наказом директора Департаменту капітального будівництва Міністерства оборони України № 12 від 12.03.2011 закріплено, зокрема за Подільським УКБ МОУ наступні області: Вінницька, Житомирська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька та Чернівецька (а с. 103 том І, а.с. 39-48 том ІІІ).

Відповідно до п. 1 Положення Подільське УКБ МОУ (далі - Управління) є державною госпрозрахунковою установою Міністерства оборони України та призначене для забезпечення виконання завдань капітального будівництва житла для військовослужбовців і членів їх сімей, об`єктів військового призначення для потреб Збройних Сил України з метою підтримання їх у стані бойової та мобілізаційної готовності.

Управління підпорядковане начальнику управління капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України.

Управління виконує функції замовника будівництва Міністерства оборони України (далі - орган управління) на будівництво об`єктів житлово-комунального, соціального, загальновійськового призначення, а також у порядку, встановленому чинним законодавством України та цим Положенням залучається до вирішення інших питань придбання та обміну житла у Вінницькій, Рівненській, Житомирській та Хмельницькій областях.

За умовами п. 4 Положення у своїй діяльності управління керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Державного комітету України з будівництва та архітектури, наказами і директивами Міністерства оборони України, начальника Генерального штабу Збройних Сил України, наказами і розпорядженнями Державного секретаря Міністерства оборони України, начальника управління капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України, а також цим Положенням.

Згідно з пунктом 5 Положення управління є самостійним господарюючим суб`єктом, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов`язки, бути позивачем і відповідачем у судах загальної юрисдикції, отримує прибуток від здійснення госпрозрахункової діяльності і розподіляє його згідно з чинним законодавством.

Відповідно до п. 6 Положення основними завданнями управління є зокрема:- забезпечення в межах наданих повноважень реалізації державної політики в галузі будівництва;- участь у вирішенні питань придбання та обміну житла для військовослужбовців Збройних Сил України у встановленому порядку;- залучення: коштів інвесторів у будівництво та придбання жилих будинків, у спорудження інженерних комунікацій та об`єктів іншого призначення (далі - будівництво об`єктів); пайових внесків інвесторів у будівництво разом з житлом, споруд соціально-побутового, торгівельного та інших призначень; кредитних позик від інвесторів на житлове будівництво; внесків або благодійних пожертвувань приватних осіб, організацій на житлове будівництво та інших джерел інвестування у встановленому чинним законодавством України порядку.

Згідно з п.7 Положення управління відповідно до покладених на нього завдань: - вишукує та залучає кошти інвесторів у будівництво об`єктів у визначеному чинним законодавством України та цим Положенням порядку та укладає договори (контракти), які узгоджуються в управлінні капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України; - укладає договори на придбання житла для військовослужбовців в обсягах затверджених лімітів, здійснює оплату, отримання та передачу цього житла згідно з діючим законодавством; - укладає договори підряду на виконання робіт з будівництва об`єктів та здійснює контроль за їх виконанням згідно з чинним законодавством; - передає будівельній організації будівельний майданчик, устаткування, що підлягає монтажу, матеріали, забезпечення якими покладено на замовника; - виконує інші функції, пов`язані з реалізацією покладених на управління завдань у сфері будівництва.

Згідно з пунктом 8 Положення управління має право залучати на договірних засадах кошти юридичних і фізичних осіб для формування програм будівництва.

Пунктом 16 Положення визначено, що управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах Державного Казначейства, розрахункові рахунки в банківських установах, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Отже, з аналізу вказаних норм вбачається, що для укладення оспорюваного договору Подільське УКБ Міністерства оборони України повинно було попередньо отримати згоду МОУ, а також його укладенню мало передувати відповідне погодження КМУ.

Натомість, апеляційним судом встановлено, що Подільське УКБ не подавало до Міністерства оборони України відповідне звернення із усіма необхідними документами, чим порушило процедуру укладання договору, передбачену положеннями Порядку №296 та Порядку №715.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами скаржника, що станом на момент укладення спірного договору Подільське УКБ Міністерства оборони України не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності та діяло з перевищенням повноважень, укладаючи такий договір без погодження з МОУ.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір, укладений між Подільським УКБ МОУ та ТОВ "Житлобуд-2012", в подальшому був погоджений Міністерством оборони України шляхом укладання відповідного додаткового договору від 04.07.2023 через потребу у забезпеченні житлом військовослужбовців (а.с. 95-96 том IV, а.с. 147-148 том VI).

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів, що відомості про земельну ділянку орієнтовною площею 0,7995 га, що розташована по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7310113630000:03:004:0009), на якій планується здійснювати будівництво багатоквартирного житлового будинку, включені до переліку земельних ділянок, що належать до земель оборони, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей із залученням небюджетних коштів у відповідності до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.05.2013 №666-р.

Тобто, як станом на дату укладення спірного договору так і на даний час, Кабінетом Міністрів України не погоджувалося будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей із залученням небюджетних коштів на спірній земельній ділянці.

Правовий висновок щодо питання комплексного застосування норм Порядку №296 та Порядку № 715 до змішаних договорів, які містять елементи різних правочинів (про спільну діяльність, підряду, доручення тощо) в подібних правовідносинах, викладено у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №910/4501/17 та підтриманий у постанові Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 922/2952/21.

Стосовно посилання скаржника на укладення оспорюваного договору без проведення відповідного конкурсу, суд зазначає таке.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме наказу Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України № 41 від 31.12.2015, з метою виконання завдань покладених на Подільське УКБ МО України щодо здійснення проектування, залучення: коштів інвесторів у будівництво та придбання житла, у спорудження інженерних комунікацій та об`єктів іншого призначення; пайових внесків інвесторів у будівництво разом з житлом, споруд соціально-побутового, торговельного та інших призначень; кредитних позик від інвесторів на житлове будівництво та інших джерел інвестування у встановленому чинним законодавством України порядку, затверджено конкурсну комісію Подільського УКБ МОУ та затверджено Положення про конкурсну комісію (а.с. 104-117 том І).

Згідно означеного Положення, з метою запобігання та протидії корупції, забезпечення прозорості в роботі Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України (далі - Управління) по виконанню завдань Управління щодо залучення небюджетних джерел фінансування відповідно до чинного законодавства України та Положення про Подільське управління капітального будівництва Міністерства оборони України створюється конкурсна комісія (далі - Комісія).

Конкурсна комісія у своїй діяльності керується законодавством України та цим Положенням і виконує свої функції по будівництву об?єктів розташованих у Вінницькій, Житомирській, Івано-Франківський, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій та Чернівецькій областях. Формою роботи комісії є засідання.

Згідно з п.п. 3 п.4 вказаного Положення основними завданнями конкурсної комісії є, зокрема, організація та проведення конкурсів, а саме: а) опублікування інформації про проведення та результати конкурсу в засобах масової інформації; б) реєстрація конкурсних пропозицій; в) розгляд конкурсних пропозицій; г) ведення протоколів засідань комісії; д) розгляд скарг; е) визначення переможців конкурсів; ж) внесення змін до конкурсної документації.

В матеріалах справи міститься Протокол № 1 засідання комісії щодо будівництва житла у місті Чернівці від 17.10.2018; Протокол № 2 розкриття конкурсних пропозицій по реконструкції будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок на земельній ділянці по АДРЕСА_1 від 11.12.2018; Протокол № 3 оцінки конкурсних пропозицій по реконструкції будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок на земельній ділянці по АДРЕСА_1 від 11.12.2018. Вказані протоколи затверджені, підписані та скріплені печаткою ТВО начальника Подільського УКБ Міністерства оборони України.

З протоколу № 3 оцінки конкурсних пропозицій по реконструкції будівлі №96 під багатоповерховий житловий будинок на земельній ділянці по вул. Кутузова у м. Чернівці від 11.12.2018 вбачається, що за результатами розгляду конкурсних пропозицій установлено, що усі пропозиції відповідають кваліфікаційним вимогам, а найкраща конкурсна пропозиції подана ОЖБК Житлобуд-2012.

Тобто, з наведеного вбачається, що замовником будівництва житла у спірних правовідносинах є Подільське УКБ, а не Міністерство оборони України, що суперечить законодавству, яке регламентує порядок використання земель оборони, а також порядку та організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, та відповідно є порушенням п.3 Порядку №715.

Так, згідно п.3 Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 №715, будівництво житла здійснюється на конкурсних засадах.

Замовником будівництва житла та організатором конкурсу є Міноборони, інший центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, СБУ, розвідувальний орган, Управління державної охорони та Держспецтрансслужба.

Приписами пункту 5 Порядку визначено, що на підставі погодженого з Кабінетом Міністрів України переліку земельних ділянок, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, Міністр оборони або інший керівник центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, Голова СБУ, керівник розвідувального органу, Голова Адміністрації Держспецтрансслужби, Начальник Управління державної охорони, утворює конкурсну комісію, затверджує її склад та голову.

Як вбачається з преамбули оскаржуваного договору від 22.12.2018, під час підписання цього договору Подільське УКБ МОУ діяло лише на підставі Положення про Подільське управління капітального будівництва Міністерства оборони України, затвердженого наказом державного секретаря Міністерства оборони України від 17.06.2003 за №24 (а.с. 28-33 том І)

Проте, аналіз приписів Положення №24 та Порядку №715 дає підстави для висновку про відсутність норм, які б уповноважували Подільське УКБ самостійно, без узгодження з Міністерством оборони України проводити відповідні конкурси та укладати договори про будівництво житла із залученням небюджетних коштів, а також діяти від імені Міністерства оборони України під час укладення такого договору.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів встановивши, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є змішаним правочином, який в переважній своїй частині містить елементи договору про спільну діяльність, а тому мав отримувати попереднє погодження шляхом прийняття Кабінетом Міністрів України рішення за наслідками дотримання відповідної послідовної процедури, як того вимагають положення пунктів 2-5 Порядку № 296, в зв`язку з чим порушення Подільським УКБ МОУ вказаної процедури, яке (порушення) полягало в неподанні до Міністерства відповідного звернення (з усіма необхідними документами), в розумінні ч. 4 ст.4, ч.1, ч.2 ст.203 та ст.215 ЦК України є достатньою підставою для визнання договору №12 про реконструкцію будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок по АДРЕСА_1 від 22.12.2018 недійсним. Крім того, Управління при підписанні вказаного договору діяло лише на підставі власного Положення, тобто, без довіреності на право укладення від імені Міністерства договору на здійснення будівництва.

Щодо тверджень прокурора, що оспорюваний договір є удаваним правочином, оскільки не є договором про реконструкцію будівлі, а фактично є договором про передачу у користування земельної ділянки під будівництво нових будинків, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Із врахуванням положень Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Положення про Міністерство оборони України можливість забудови земельних ділянок зі збереженням їх цільового призначення та державної форми власності обумовлює таку забудову виключно житлом для військовослужбовців або соціального та доступного житла.

Проте, умовами договору № 12 від 22.12.2018 не передбачено будівництва житлового будинку саме як житла 100 % для військовослужбовців та членів їхніх сімей або соціального та доступного житла.

В свою чергу, фактичне виконання умов оспорюваного договору призведе до створення на землях оборони нового об`єкта невійськового призначення (житлового комплексу, можливо, 10 % як житла для військовослужбовців та 90 % - для інших осіб), право власності на який згідно п.3.7 спірного договору після завершення будівництва, введення об`єкта в експлуатацію та підписання акта приймання-передачі та розподілу об`єкту набуває ТОВ Житлобуд-2012 (на весь об`єкт без врахування тієї частини, яка за умовами цього договору передається Подільському УКБ).

Наслідком набуття права власності на житловий будинок ТОВ Житлобуд-2012 є набуття права власності на будівлю, яке матиме наслідком перехід до останнього відповідного права на земельну ділянку, в розумінні ст. 120 Земельного кодексу України, на якій розташоване будівництво.

Наведене свідчить про ігнорування закріплених Конституцією України гарантій забезпечення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, використання земель оборони не за визначеними законом цілями, нівелювання мети забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України та як наслідок вказане дає підстави для висновку, що спірний договір суперечить інтересам держави і суспільства.

Відтак, із системного аналізу норм законодавства та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що спірний договір укладено всупереч вимогам ст.21, 77, 84, 122 ЗК України, ст.92, 203, 237, 238 ЦК України, Закону України "Про використання земель оборони", Порядкам №715 та №296, а тому наявні правові підстави для визнання недійсним договору про будівництво багатоквартирного житлових будинків на підставі ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України.

Водночас, колегія суддів зазначає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені.

Водночас, ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі №923/876/16).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Із урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що, розглядаючи дану справу по суті позовних вимог, необхідно з`ясувати, чи є спосіб захисту, обраний прокурором, ефективним для захисту права держави у спірних правовідносинах.

Питання щодо ефективності обраного способу захисту права відіграє важливу роль та безпосередньо впливає на результат вирішення справи, оскільки, як вже зазначалося, якщо суд дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені.

Прокурор, звертаючись із позовом у даній справі, пред`явив до Подільського УКБ та ТОВ Житлобуд-2012 позовні вимоги про визнання недійсним договору №12 від 22.12.2018 про реконструкцію будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок по вул. Кутузова, 2, у м. Чернівці, КЕВ м.Чернівці.

Водночас, апеляційний суд враховує, що ч.1, ч.2 ст.216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто, при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

Відповідно до ст.215, 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абз.2 ч.5 ст.216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні цього господарського спору враховує викладений в п. 48 постанови об`єднаної палати від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 висновок щодо застосування норм ч. 3 ст.215, ч. 1,ч. 2 ст.216 ЦК України:

"Позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.".

Слід зазначити, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського судочинства, наведеним у ч.1 ст.2 ГПК України.

Аналогічні висновки сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19.

Однак, розглядаючи спірні правовідносини, господарський суд помилково не врахував того, що позовна вимога про визнання правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.03.2024 у справі №904/192/22, постановах Верховного Суду від 07.05.2024 у справі №910/11383/23, від 09.07.2024 у справі № 926/900/22, від 19.06.2024 у справі №740/3262/20.

Водночас, апеляційний суд встановив, що прокурор, звертаючись із позовом у цій справі, зокрема, заявив позовні вимоги про визнання недійсним договору без пред`явлення позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину, що не є ефективним способом захисту права держави.

Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.03.2024 у справі №904/192/22).

ТОВ «Житлобуд-2012» заявлено клопотання про застосування позовної давності у справі № 926/781/23. Так, зокрема, заявник вважає, що початок перебігу строку позовної давності за позовними вимогами, що є предметом розгляду даного спору, визначається моментом укладення оскаржуваного договору від 22.12.2018. А відтак, враховуючи ст. 257 ЦК України, вважає, що строк позовної давності сплив 23.12.2021, натомість позов подано 23.02.2023, тобто, після спливу строку позовної давності (а.с.143-144 том VI).

Водночас прокурор вважає, що позовна давність починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки прокурор і позивач довідалися про укладення спірного договору лише у 2022 році при проведенні перевірки, то, відповідно строк позовної давності не пропущено (а.с. 15-16 том ІІІ).

Разом з цим колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що положення про позовну давність застосовуються у разі встановлення судом наявності порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.

Вимоги, заявлені прокурором до відповідачів у цій справі, хоча і визнані за результатами розгляду справи обґрунтованими, проте, відмовлено у задоволенні у зв`язку із обранням прокурором неефективного способу захисту.

У зв`язку із відмовою у задоволені позову, суд не розглядає заяву про застосування строку позовної давності.

Згідно п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ч.4 ст.277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи викладене та приписи ч.1, 4 ст. 277 ГПК України, зважаючи на порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів та як наслідок помилкові висновки суду щодо відсутності порушених прав як підставу для відмови у задоволенні позову, а також неврахування неефективності обраного прокурором способу захисту права, колегія суддів дійшла висновку, що мотивувальну частину рішення Господарського суду Львівської області від 17.06.2024 у справі №926/781/23 про відмову у задоволенні позовних вимог слід змінити, виклавши її в редакції даної постанови.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишається за скаржником згідно ст.129 ГПК України, оскільки зміна мотивувальної частини оскаржуваного рішення та викладення її в редакції даної постанови, ніяким чином не відновлює будь-які права позивача.

Керуючись, ст.ст. 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1.Апеляційну скаргу Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Чернівецької області від 17.06.2024 у справі № 926/781/23 змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови.

3.Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 у справі № 926/781/23.

4.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та заяви про забезпечення позову залишити за скаржником.

5.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.ст.287-288 ГПК України.

6.Справу повернути до Господарського суду Чернівецької області.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Головуючий суддяКравчук Н.М.

Судді Матущак О.І.

Скрипчук О.С.