Постанова

від 20.11.2024 по справі 917/2076/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2024 р. Справа№ 917/2076/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Станіка С.Р.

Тищенко А.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Північно - Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Головного управління державної податкової служби України у Харківській області та Державної казначейської служби України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 01.05.2024 (повний текст рішення складено 13.05.2024)

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024

у справі №917/2076/23 (суддя Т. Ю. Трофименко)

за позовом Скляра Антона Вікторовича

до 1. Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці,

2. Головного управління державної податкової служби України у Харківській області,

3. Основ`янсько-Слобідського відділу Державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

4. Державної казначейської служби України

про стягнення 190 724,27 грн

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Скляра Антона Вікторовича до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Головного управління державної податкової служби України у Харківській області, Основ`янсько-Слобідського відділу Державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Державної казначейської служби України про стягнення з Державного бюджету України 96 000,00 грн сплаченого штрафу, 29 673,57 грн інфляційного збільшення, 5 450,70 грн 3% річних, 9 600,00 грн виконавчого збору та солідарного стягнення з відповідачів 50 000,00 грн моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2021, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022, адміністративний позов ФОП Скляра Антона Вікторовича до Головного управління Держпраці у Харківській області задоволено, визнано незаконною та скасовано постанову про накладення штрафу на ФОП Скляра Антона Вікторовича за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ХК28555/1185/НД/НП/СПТД/ФС від 13.05.2021, винесену на підставі акту перевірки № ХК ХК28555/1185/НД/НП від 15.04.2021, за якою позивачем було сплачено до Державного бюджету України штраф у розмірі 96 000,00 грн та 9600,00 грн виконавчого збору. Відтак, позивач вказує на те, що сплачені ним кошти є такими, що утримуються безпідставно, а тому мають бути повернуті позивачу згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України. Крім того, позивач із посиланням на статті 23, 1167 Цивільного кодексу України заявив до стягнення солідарно з відповідачів моральну шкоду, яку оцінено у 50 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі №917/2076/23 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Скляра Антона Вікторовича 96 000,00 грн сплаченого штрафу, 3% річних у розмірі 4 963,07 грн та інфляційних втрат у розмірі 26 975,98 грн.

Стягнуто з Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь Скляра Антона Вікторовича судовий збір у розмірі 1 919,07 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 заяву представника Скляра Антона Вікторовича про ухвалення додаткового рішення у справі № 917/2076/23 задоволено частково.

Стягнуто з Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь Скляра Антона Вікторовича 8 050,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині заяви відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням Північно - Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 01.05.2024 у справі №917/2076/23 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване ріщення прийняте місцевим судом з порушенням норм матеріального права. При цьому скаржник стверджував, що останній не є правонаступником Головного управління Держпраці у Харківській області; заяви про повернення сплачених коштів адресовано позивачем 11 жовтня 2022 до відповідачів у цій справі, крім Міжрегіонального управління, оскільки, Головне управління Держпраці у Харківській області припинило здійснення повноважень та виконання функцій лише з 05.12.2022 року. Також скаржник заперечив здійсненив судом розподіл судових витрат по сплаті судового збору, мотивуючи це тим, що позовні вимоги пред`явлені не тільки до нього.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2024 апеляційну скаргу у справі №917/2076/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Тарасенко К.В., Тищенко О.В.

Також не погодившись з рішенням, Головне управління державної податкової служби України у Харківській області звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення суду в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте місцевим судом з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому апелянт стверджував, що звернення Скляра А.В. із позовною заявою про стягнення з Державного бюджету України грошових коштів в сумі 96 000 грн (суми сплаченого штрафу), стягнення інфляційних втрат, 3% річних за користування чужими грошовими коштами є передчасним.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 28.05.2024 апеляційну скаргу у справі №917/2076/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024, у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відрядженні, призначено повторний автоматизований розподіл справи №917/2076/23.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2024, справу №917/2076/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Тищенко О.В., Козир Т.П.

Не погодившись з рішенням, Державна казначейська служба України звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення суду в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є безпідставним та необгрунтованим. При цьому апелянт стверджував, що повернення сплаченого позивачем штрафу повинно здійснюватись відповідно до Порядку повернення коштів №787, а не шляхом стягнення шкоди (збитків) з Державного бюджету. Також скаржник наголосив, шо стягнення 3% річних та інфляційцних нарахувань повинно здійснюватись саме з рахунку відповідача-1, внаслідок неправомірних дій якого виникла обставина звернення позивача до суду, а не за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 03.06.2024 апеляційну скаргу у справі №917/2076/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Тищенко О.В., Козир Т.П.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2024, у зв`язку з перебуванням судді Козир Т.П. на засіданні круглого столу, призначено повторний автоматизований розподіл справи №917/2076/23.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2024, справу №917/2076/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Тищенко О.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

20.06.2024 матеріали справи №917/2076/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Північно - Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі №917/2076/23. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління державної податкової служби України у Харківській області на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі №917/2076/23. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Об`єднано в одне апеляційне провадження апеляційну скаргу Головного управління державної податкової служби України у Харківській області на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі №917/2076/23 з апеляційною скаргою Північно - Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.

Також, не погоджуючись із додатковим рішенням, Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване додаткове рішення в частині стягнення з Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь Скляра А.В. 8 050,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; змінити додаткове рішення та стягнути з Державного бюджету України на користь Скляра А.В. 8 050,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому скаржник вказує, що відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 02.07.2024 апеляційну скаргу у справі №917/2076/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Тищенко О.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №917/2076/23 Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Об`єднано в одне апеляційне провадження апеляційні скарги Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Головного управління державної податкової служби України у Харківській області на рішення від 01.05.2024 у справі №917/2076/23 з апеляційною скаргою Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на додаткове рішення від 10.06.2024 у справі №917/2076/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі №917/2076/23 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

09.07.2024 до суду від Державної казначейської служби України надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі №917/2076/23. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Об`єднано в одне апеляційне провадження апеляційну скаргу Державної казначейської служби України з апеляційними скаргами Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та Головного управління державної податкової служби України у Харківській області на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі №917/2076/23 та з апеляційною скаргою Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №917/2076/23.

01.08.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому останній заперечив доводи викладені в них, просив апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024, у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №917/2076/23.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2024, справу №917/2076/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Станік С.Р., Тищенко А.І.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, дійшов висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи слідує та встановлено судом, що 13.05.2021 Головним управлінням Держпраці у Харківській області на підставі акта про неможливість проведення заходу державного контролю № ХК28555/1185/НД/НП від 15.04.2021, складеного за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сферах праці, прийнято постанову про накладення штрафу на ФОП Скляра А.В. за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ХК28555/1185/НД/НП/СПТД/ФС.

Не погоджуючись із вказаною постановою Головного управління Держпраці у Харківській області, Фізична особа-підприємець Скляр Антон Вікторович звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладання штрафу на ФОП Скляра А.В. за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ХК28555/1185/НД/НП/СПТД/ФС від 13.05.2021 винесену Головним управлінням Держпраці у Харківський області на підставі акту перевірки №ХК28555/1185/НД/НП від 15.04.2021.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2021 у справі № 520/9154/21 вищевказаний позов ФОП Скляра А.В. задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Харківській області про накладання штрафу на Фізичну особу-підприємця Скляра А.В. за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ХК28555/1185/НД/НП/СПТД/ФС від 13.05.2021.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2021 у справі № 520/9154/21 залишено без змін.

Таким чином, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2021 у справі № 520/9154/21 є таким, що набрало законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми ст. 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що обставини, встановлені в судових рішеннях у справі № 520/9154/21, які набрали законної сили в установленому порядку, не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їм суперечити.

За твердженням позивача, на підставі постанови про накладання на нього, як на фізичну особу-підприємця, штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ХК28555/1185/НД/НП/СПТД/ФС від 13.05.2021, винесену Головним управлінням Держпраці у Харківській області, Основ`янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відкрив виконавче провадження № 66003309, за яким позивачем було сплачено кошти в повному обсязі, а саме в розмірі 96 000,00 грн, на підтвердження чого надано платіжне доручення № 6835 від 17.11.2021, згідно з яким відповідачем-3 перераховано у державний бюджет України (через Казначейство України) вказану суму штрафу.

У зв`язку із скасуванням вищезазначеної постанови Головного управління Держпраці у Харківській області про накладення штрафу № ХК28555/1185/НД/НП/СПТД/ФС від 13.05.2021 постала необхідність у поверненні коштів із державного бюджету, оскільки відпала правова підстава їх стягнення.

З метою повернення коштів, сплачених позивачем на підставі скасованої постанови Головного управління Держпраці у Харківській області, Скляр А.В. неодноразово звертався до Головного управління Держпраці у Харківській області, Головного управління Державної податкової служби України у Харківській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області та Основ`янсько-Слобідського відділу Державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявами від 11.10.2022 про повернення помилково сплачених коштів у розмірі 96 000,00 грн (сума сплаченого штрафу) та 9600,00 грн виконавчого збору.

Головним управлінням Державної казначейської служби України у Харківській області було надано відповідь на заяву ФОП Скляра А.В. за вих. № 04-22-06/3103 від 18.10.2022, у якій повідомлено про необхідність звернення з метою повернення коштів до відповідного контролюючого органу, згідно з п. 5 Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787.

Головне управління ДПС у Харківській області листом від 05.12.2022 № 18991/6/20-40-07-08-15 повідомило представника позивача, що для повернення помилково сплачених коштів необхідно звернутися до органів, що контролюють справляння надходжень за кодом класифікації 21081100 (Адміністративні штрафи та інші санкції), а також до Державної казначейської служби для з`ясування механізму повернення.

Крім того, позивач вказує, що ним скеровувались скарги до Державної податкової служби України та Державної служби України з питань праці на дії посадових осіб Головного управління Держпраці у Харківській області.

Судом встановлено, що в матеріалах справи міститься відповідь Державної податкової служби України від 22.03.2023 № 7177/6/99-00-19-03-01-06 на скаргу Скляра Антона Вікторовича від 23.02.2023 щодо повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань, у якій зазначено про те, що перерахування помилково сплачених коштів можливо здійснити на підставі заяви Основ`янсько-Слобідського відділу Державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, заповненої відповідно до вимог Порядку інформаційної взаємодії Державної податкової служби України, її територіальних органів, Державної казначейської служби України, її територіальних органів, місцевих фінансових органів у процесі повернення (перерахування) платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань та пені, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 11.02.2019 № 60.

У свою чергу, Державна служба України з питань праці надала відповідь на скаргу Скляра Антона Вікторовича , у якій зазначила про відсутність підстав для притягнення посадових осіб Держпраці у Харківській області до відповідальності.

На повторне звернення до Головного управління ДПС у Харківській області щодо повернення помилково сплачених коштів у розмірі 96 000,00 грн, останнім було повідомлено, що для вирішення питання повернення коштів, заяву до Головного управління ДПС у Харківській області повинен надати Основ`янсько-Слобідський відділ Державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, заповнену відповідно до вимог Порядку № 60 та виключно та поточний рахунок, з якого була здійснена сплата.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач вказав, що сплачені ним грошові кошти штрафу у розмірі 96 000,00 грн на виконання постанови Головного управління Держпраці у Харківській області про накладення штрафу № ХК28555/1185/НД/НП/СПТД/ФС від 13.05.2021, яка скасована у судовому порядку, а також виконавчого збору у розмірі 9600,00 грн, так і не були повернуті та є такими, що безпідставно утримуються, а тому підлягають стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.

Крім того, позивач зазначив, що протягом 21 місяця він намагається повернути грошові кошти, звертаючись із відповідними запитами, заявами, клопотаннями та скаргами до всіх можливих державних органів, однак внаслідок протиправної поведінки відповідачів, сплачені позивачем кошти штрафу та виконавчого збору досі залишаються йому не повернутими. Відтак, із посиланням на статті 23, 1167 Цивільного кодексу України заявив до стягнення солідарно з відповідачів моральну шкоду, яку оцінено у 50 000,00 грн.

Також позивач вказав про наявність підстав для нарахування в порядку ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3% річних на суму безпідставно утримуваних коштів у загальному розмірі 105 600,00 грн, у зв`язку з чим також просить стягнути з Державного бюджету України інфляційні втрати у розмірі 29 673,57 грн та 3% річних у розмірі 5 450,70 грн за період з 10.02.2022 по 30.10.2023.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до положень ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Суб`єктами відповідальності, відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України є органи державної влади або місцевого самоврядування.

Шкода, завдана особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 Цивільного кодексу України, положеннями якої визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Підставою відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, органом місцевого самоврядування або посадовою особою відповідного органу згідно зі статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України є наявність таких обов`язкових умов, як неправомірні дії (бездіяльність) органу або його посадової особи, шкода та причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920 715/17, від 14.04.2020 у справі №925/1196/18, від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, постановах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/22630/17, від 04.12.2020 у справі №910/812419.

Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду від 23.12.2019 у справі № 914/1221/17.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що постанова Головного управління Держпраці у Харківській області (державного органу) про накладення на ФОП Скляра А.В. штрафу, яка в подальшому була оскаржена останнім та скасована рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2021 у справі № 520/9154/21, призвела до того, що позивач зазнав майнової шкоди (вимушених витрат) у вигляді суми неправомірно нарахованого штрафу, вона є першопричиною вимушених витрат позивача.

Таким чином, вимушені виграти позивача за своєю правовою природою є майновою шкодою, завданою позивачу незаконним рішенням Головного управління Держпраці у Харківській області. Незаконність дій Головного управління Держпраці у Харківській області, в свою чергу доведено та підтверджено у справі № 520/9154/21.

Як було зазначено вище, відповідальність перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, згідно з положеннями статей 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, а також відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).

Відповідно до наведених обставин справи, таким органом є Головне управління Держпраці у Харківській області, як особа, що прийняла неправомірне рішення (постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ХК28555/1185/НД/НП/СПТД/ФС від 13.05.2021).

Отже, з наведеного вбачається, що наявні всі умови, які є необхідними для стягнення шкоди, а саме: неправомірність дій державного органу, що полягає у постановленні рішень про нарахування штрафних санкцій, які в подальшому скасовані судом (винесення постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ХК28555/1185/НД/НП/СПТД/ФС від 13.05.2021, яка визнана протиправною за скасована); наявність шкоди, яка складається з вимушених витрат позивача (вимушена сплата штрафу у розмірі 96 000,00 грн за незаконною постановою); безпосередній причинний зв`язок між шкодою і неправомірними діями особи, яка її завдала.

Аналогічні правові висновки зробила колегія суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду в своїй постанові від 20.09.2022 у справі № 904/7518/21, де погодилася з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачем доведено розмір заявленої до стягнення шкоди, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяної позивачу майнової шкоди (а саме суми штрафу, сплаченого за незаконною та у подальшому скасованою адміністративним судом постановою Головного управління Держпраці), та визнала правильним застосування судами приписів статей 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України.

У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 17 Цивільного кодексу України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абз. 2 ч. 3 ст. 17 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

В даному випадку, як вже зазначалося, 13.05.2021 Головним управління Держпраці у Харківській області винесено постанову про накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ХК28555/1185/НД/НП/СПТД/ФС від 13.05.2021 в розмірі 96 000,00 грн.

17.11.2021 відповідачем-3 перераховано стягнуті з ФОП Скляра А.В. кошти штрафу у розмірі 96 000,00 грн до Державного бюджету України (через Казначейство України), що підтверджується платіжним дорученням № 6835.

В подальшому, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022 залишено рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2021 у справі № 520/9154/21 без змін, у зв`язку з чим вказане рішення є таким, що набрало законної сили 09.02.2022 відповідно до приписів ч. 2 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

З наведеного вбачається, що на момент перерахування позивачем коштів штрафу відповідна підстава для такого платежу існувала, оскільки була чинною постанова Головного управління Держпраці у Харківській області № ХК28555/1185/НД/НП/СПТД/ФС від 13.05.2021, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2021 у справі № 520/9154/21 ще не набрало законної сили.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само, немає підстав вважати, що позивач сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі, з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови, відповідна юридична підстава відпала.

Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 застосовується до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету.

Таким чином, оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, зазначений порядок на спірні правовідносини не поширюється.

Наведене спростовує протилежні доводи апелянта (відповідача-4), викладені в апеляційній скарзі, стосовно того, що повернення позивачу штрафу, в даному випадку, має здійснюватися відповідно до Порядку повернення коштів №787, а не шляхом стягнення шкоди (збитків) з Державного бюджету.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 виснувала, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі №911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 109)).

Також, у вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 зазначено таке: "беручи до уваги наявність протилежної практики Великої Палати Верховного Суду (у справах № 910/15295/18 і № 910/5880/21) та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (№ 489/6624/15-ц) щодо застосування приписів Порядку № 787 і Цивільного кодексу України, з огляду на висновки, викладені у цій постанові, задля гарантування юридичної визначеності у подібних правовідносинах стосовно повернення з бюджету коштів, які утримуються без достатньої правової підстави (після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про накладення штрафу) Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 10.07.2019 у справі № 489/6624/15-ц, за змістом якого повернення цих коштів має відбуватися тільки згідно Порядком № 787, тобто у позасудовому порядку".

Враховуючи викладене, дослідивши надані докази в їх сукупності, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги щодо стягнення коштів сплаченого штрафу у розмірі 96 000,00 грн на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України є обґрунтованими, правомірними, підтверджуються матеріалами справи, та відповідачами не спростовані, отже підлягають задоволенню.

При цьому, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що кошти підлягають стягненню на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з будь-кого з визначених позивачем відповідачів за рахунок їх бюджетних асигнувань.

Наведене вище відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19.06.2018 у справі №910/23967/16, згідно з яким Господарський процесуальний кодекс України не передбачає необхідності зазначення суб`єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення (пункти 6.21, 7.1, 7.2 відповідної постанови).

Щодо вимог позивача про стягнення з Державного бюджету України суми виконавчого збору у розмірі 9 600,00 грн, сплаченої у межах виконавчого провадження № 66003309, то місцевий суд відмовив у їх задоволенні, та у цій частині апелянтами рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Щодо позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України інфляційних втрат у розмірі 29 673,57 грн та 3% річних у розмірі 5 450,70 грн, нарахованих за період з 10.02.2022 по 30.10.2023 на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.19 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18). Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Суд першої інстанції встановивши, наявність самого факту прострочення, який у даній справі має місце з моменту безпідставного одержання державою грошових коштів позивача (штрафу), дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування до боржника відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що з урахуванням обставин, встановлених рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2021 у справі № 520/9154/21, яке залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022 та набрало законно сили 09.02.2022, а саме щодо визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Харківській області № ХК28555/1185/НД/НП/СПТД/ФС від 13.05.2021 про накладання на ФОП Скляра А.В. штрафу у розмірі 96 000,00 грн, саме із цієї дати (09.02.2022) володіння державою вказаними коштами вважається безпідставним.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат на суму штрафу у розмірі 96 000,00 грн, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що обґрунтованими розмірами вказаних нарахувань є 4 963,07 грн 3% річних та 26 975,98 грн інфляційних втрат.

Враховуючи що у задоволенні позовної вимоги про стягнення з Державного бюджету України суми виконавчого збору у розмірі 9 600,00 грн, відмовлено судом, відповідні нарахування 3% та інфляційних втрат на вказану суму також не підлягають задоволенню.

Встановивши наявність підстав для стягнення 3% річних та збитків від інфляції, таке відшкодування може здійснюватися лише за рахунок коштів Державного бюджету через Державну казначейську службу України, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету.

Відповідні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 910/2569/18.

Враховуючи викладене, апеляційним судом відхиляються доводи апелянта (відповідача-4) про те, що стягнення 3% річних та інфляційцних нарахувань повинно здійснюватись саме з рахунку відповідача-1, внаслідок неправомірних дій якого виникла обставина звернення позивача до суду, а не за рахунок коштів Державного бюджету України.

Щодо вимог позивача про солідарне стягнення з усіх відповідачів моральної шкоди, яка оцінена ним в сумі 50 000,00 грн, то місцевий суд відмовив у їх задоволенні, та у цій частині апелянтами рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Стосовно доводів скаржника (відповідача-1), викладених в апеляційній скарзі, про те, що він не є правонаступником Головного управління Держпраці у Харківській області, колегія суддів зазначає таке.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2022 у справі №910/8252/21, від 22.02.2021 у справі №910/6336/19, від 11.10.2019 у справі №812/1408/16, від 13.03.2019 у справі №524/4478/17, від 20.02.2019 у справі №826/16659/15.

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №9901/348/19).

Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Особливістю публічного правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію (постанова Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 280/4670/20).

Відповідно до пп. 1 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" №14 від 12.01.2022 (надалі Постанова № 14) територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, куди, зокрема входить і Головне управління Держпраці у Харківській області, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.

Підпунктом 3 п. 3 Постанови № 14 визначено, що міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме: Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці виконує завдання і функції Управління Держпраці у Сумській області, Управління Держпраці у Полтавській області, Головного управління Держпраці у Харківській області.

Таким чином, на підставі Постанови № 14, як розпорядчого акту, до правонаступника - новоствореної особи - Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Головним управлінням Держпраці у Харківській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.

За наведенених обставин, місцевий господарський суд правомірно відхилив доводи відповідача-1 про те, що останній не є правонаступником Головного управління Держпраці у Харківській області.

Щодо доводів апелянта (відповідача-2), викладених в апеляційній скарзі, про те, що звернення Скляра А.В. з даним позовом є передчасним, то колегія суддів зазначає, що вони є неспроможними, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та встановленими судом обставинами.

Решта доводів апелянтів, викладених в апеляційних скаргах, зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та не спростовують встановлених судом під час розгляду справи обставин, що свідчить про відсутність підстав для скасування рішення місцевого господарського суду.

Щодо додаткового рішення суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у відповідності з вимогами частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно з частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Правовий аналіз вищезазначених норм процесуального законодавства свідчить, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами та у випадку, зокрема, задоволення позову, покладаються на відповідача.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Як встановлено судом, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката та для визначення їх розміру позивачем подано до суду: договір про надання правової допомоги (правових послуг) від 21.02.2022, акт № 1 приймання-передачі наданих правових послуг від 01.05.2024 до договору про надання правової допомоги б/н від 21.02.2022, квитанцію № АК2Е-ХМ46-КХМ4-7С2Е від 03.05.2024.

Так, із поданих доказів встановлено, що 21.02.2022 Скляр Антон Вікторович уклав із Адвокатським бюро "МОСЕЙЧУК ТА ПАРТНЕРИ" (надалі - Бюро) в особі керуючого, адвоката Мосейчука А.М. договір про надання правової допомоги (правових послуг) б/н від 21.02.2022 (надалі - Договір), за умовами якого Бюро взяло на себе зобов`язання надати правову допомогу позивачу, направлену на захист і представництво його інтересів в судах усіх рівнів, а також в органах державної влади, в тому числі Державній податковій службі України, її відокремлених підрозділах, управліннях та департаментів.

Пунктом 1.3. Договору визначено, що бажаним результатом позивача є повернення йому за рахунок бюджетних асигнувань грошових коштів у розмірі 96 000,00 грн основної суми, 9600,00 грн виконавчого збору та штрафних санкцій.

Відповідно до п. 4.1. Договору правову допомогу, що надається Бюро, позивач оплачує в розмірі 20 000,00 грн, куди входить складання заяв, скарг, запитів, позовної заяви, заяв по суті справи, пошук судової практики, ознайомлення з матеріалами справи, подання заяв, клопотань, участь в судових засіданнях, із розрахунку за годину роботи адвоката - 1000 грн.

01.05.2024 між позивачем та Бюро підписано Акт № 1 приймання-передачі наданих правових послуг до договору про надання правової допомоги б/н від 21.02.2022, яким підтверджується, що Бюро надало, а позивач прийняв (отримав) юридичні послуги (правову допомогу) у формі:

1) консультування щодо подання позовної заяви, способів захисту, пошук судової практики - 2000,00 грн (2 год.);

2) складання та подання заяв та адвокатських запитів, скарг до державних органів - 8000,00 грн (8 год.);

3) складання, збирання та подання позовної заяви про стягнення заборгованості внаслідок скасування постанови № ХК28555/1185/НД/НП/СПТД/ФС від 13.05.2021 - 8000,00 грн (8 год.);

4) участь в судових засіданнях по справі № 917/2076/23 - 2000,00 грн (2 год).

Всього надано послуг за актом на суму 20 000,00 грн, які позивач сплатив на користь Бюро 03.05.2024, що підтверджується квитанцією № АК2Е-ХМ46-КХМ4-7С2Е.

Таким чином, матеріали справи містять документи, які свідчать про реальність надання правової допомоги.

За приписами частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Частинами 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Крім того у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Суд апеляційної інстанції, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, обсягом та змістом наданих адвокатських послуг і виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), зважаючи на часткове задоволення позовних вимог та враховуючи заперечення відповідачів-1,-2,-4 щодо задоволення вказаної заяви, вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення та стягнення з Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на корить Скляра Антона Вікторовича витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 050,00 грн.

Щодо доводів апелянта (відповідача-1), викладених в апеляційній скарзі, стосовно наявності підстав для зміни оскаржуваного додаткового рішення шляхом стягнення на користь позивача 8 050,00 грн витрат на професійну правничу допомогу з Державного бюджету України, а не з відповідача-1, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що враховуючи те, що даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача-1, витрати на професійну правничу допомогу, підлягають стягненню на користь Скляра Антона Вікторовича саме з Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та ухвалив законне обґрунтоване додаткове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних у даній справі рішення від 01.05.2024 та додаткового рішення від 10.06.2024 відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційних скарг відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянтів.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Північно - Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Головного управління державної податкової служби України у Харківській області та Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 та додаткове рішення від 10.06.2024 у справі №917/2076/23 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на Північно - Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, Головне управління державної податкової служби України у Харківській області та Державну казначейську службу України.

Матеріали справи №917/2076/23 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 20.11.2024 після виходу з відпустки судді Станіка С.Р.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді С.Р. Станік

А.І. Тищенко