Рішення

від 28.10.2024 по справі 910/27862/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.10.2024Справа № 910/27862/14

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Державної інноваційної фінансової - кредитної установи (вул.Б. Хмельницького, буд. 65-Б, м. Київ, 01054)

до Акціонерного товариства "Антонов" (вул. Мрії, буд. 1, м. Київ, 03062)

За участю Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони центрального регіону (вулиця Болбочана Петра, буд. 8, м. Київ, 01014)

про стягнення 786 174,30 грн.

Представники учасники справи:

Від позивача: Бугайов М.В.;

Від відповідача: не з`явився;

Від прокуратури: Рудяк А.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа звернулась до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з державного підприємства "Антонов " 702470,30 грн. витрат від інфляції та 83704,25 грн. 3% річних, а всього 786174,30 грн., які були нараховані у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов інноваційного договору від 05.10.1998 р. №07/98.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.02.2015 р. позов Державної інноваційної фінансово-кредитної установи задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду м. Києва від 19.05.2015 по справі № 910/27862/14 на підставі статті 25 Господарського процесуального кодексу України на стадії апеляційного провадження здійснено процесуальне правонаступництво сторони (позивача) у справі №910/27862/14, а саме: замінено Державну інноваційну фінансово-кредитну установу (код ЄДРПОУ 00041467; місцезнаходження: 01601 м. Київ, вул.. Богдана Хмельницього, 65-Б) його процесуальним правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" (код ЄДРПОУ 30518435 місцезнаходження: 03127 м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, буд. 120, корп. 1). Апеляційну скаргу Державного підприємства "Антонов" на рішення Господарського суду міста Києва 26.02.2015 по справі № 910/27862/14 задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва 26.02.2015 по справі № 910/27862/14 змінено. Викладено резолютивну частину Господарського суду міста Києва 26.02.2015 по справі № 910/27862/14 в наступній редакції: Позов задовольнити частково. Стягнути з державного підприємства "Антонов" (03062, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 1; ідентифікаційний код 14307529) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду, на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 65-Б; ідентифікаційний код 00041467): 307 136 (триста сім тисяч сто тридцять шість) грн. 79 коп. втрат від інфляції; 53 145 (п`ятдесят три тисячі сто сорок п`ять) грн. 51 коп. 3% річних і 7 205 (сім тисяч двісті п`ять) грн. 65 коп. судового збору. В іншій частині позову - відмовити. Стягнути з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 65-Б; ідентифікаційний код 00041467) на користь з державного підприємства "Антонов" (03062, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 1; ідентифікаційний код 14307529) 3 602 (три тисячі шістсот дві) грн. 83 коп. - судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2015 р. постанова Київського апеляційного господарського суду м. Києва від 19.05.2015 р., за виключенням пункту 1 її резолютивної частини та рішення господарського суду м. Києва від 19.05.2015 р. скасовані і справа передана на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Розпорядженням щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ від 03.12.2015 р. № 04-23/2036 справа № 910/27862/14 передана на новий розгляд судді Пінчуку В.І.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.12.2015 р. справа № 910/27862/14 була прийнята суддею Пінчуком В.І. до свого провадження та призначений розгляд зазначеної справи на 21.01.2016 р.

У судовому засіданні 21.01.2016 р. оголошувалась перерва до 11.02.2016 р.

У судовому засіданні 11.02.2016 р. розгляд справи відкладався до 03.03.2016 р., у зв`язку з нез`явленням у судове засідання прокурора.

03.03.2016 через канцелярію суду від Державної інноваційно фінансової - кредитної установи надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

03.03.2016 р. через канцелярію суду представником відповідача - Державного підприємства "Антонов" подане клопотання про зупинення провадження у справі №910/27862/14.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.03.2016 р. зупинено провадження у справі №910/27862/14 за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи до Державного підприємства "Антонов" за участю військової прокуратури Центрального регіону про стягнення 786174,30 грн. до розгляду Київським апеляційним господарським судом справи № 910/19552/15 за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" до Державного підприємства "Антонов" про стягнення 16165094,00 грн. за інноваційним договором № 07/98 від 05.10.1998 р. та за зустрічним позовом Державного підприємства "Антонов" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеравто", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Плюс ", Державної інноваційної фінансово - кредитної установи про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги.

10.08.2021 через канцелярію суду представником позивача - Державної інноваційної фінансово-кредитної установи подане клопотання про поновлення провадження у справі №910/27862/14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення провадження у справі № 910/27862/14 відмовлено.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2021 року на підставі розпорядження керівника апарату № 05-23/1764/21 від 24.09.2021 року у зв`язку з припиненням повноважень у судді Пінчука В.І. справу № 910/27862/14 передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 поновлено провадження у справі № 910/27862/14, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.10.2021.

21.10.2021 через електронну пошту до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

25.10.2021 засобами поштового зв`язку до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, в якій відповідач просить суд зупинити провадження у справі до набрання законної сили рішенням в іншій справі № 910/19552/15.

27.10.2021 через відділ діловодства суду від Державної інноваційної фінансово - кредитної установи надійшло клопотання про заміну позивача його процесуальним правонаступником в порядку статті 52 ГПК України.

Представник позивача у підготовче засідання 27.10.2021 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 27.10.2021 підтримав клопотання про зупинення провадження у справі, заявив усне клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з неявкою позивача.

Судом у підготовчому засіданні 27.10.2021 вирішено відмовити у задоволенні усного клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з неявкою позивача, з огляду на його безпідставність та необґрунтованість.

У підготовчому засіданні 27.10.2021 судом вирішено розглянути заяву Державної інноваційно фінансово - кредитної установи про залучення її до участі у справу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, яка подана до суду 03.03.2016.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 27.10.2021 не заперечував проти залучення до участі Державної інноваційно фінансово - кредитної установи як третьої особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 відмовлено у задоволенні усного клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з неявкою представника позивача; задоволено заяву Державної інноваційної фінансово - кредитної установи від 03.03.2016; на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну інноваційну фінансово - кредитну установу; задоволено клопотання відповідача про зупинення провадження у справі; зупинено провадження у справі № 910/27862/14 до розгляду справи № 910/19552/15 та набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/19552/15, зобов`язано учасників справи невідкладно повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення справи.

До Господарського суду міста Києва від представника третьої особи надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2024 поновлено провадження у справі, призначено підготовче засідання на 22.04.2024, замінено Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Центрального регіону на його правонаступника - Спеціалізована прокуратура у сфері оборони центрального регіону.

18.04.2024 через систему "Електронний суд" від представника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони центрального регіону надійшли письмові пояснення.

19.04.2024 через систему "Електронний суд" від представника третьої особи надійшло клопотання про залучення його до участі у розгляду справи як процесуального правонаступника в порядку статті 52 ГПК України.

19.04.2024 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли письмові пояснення, в яких останній просив суд:

- поновити процесуальний строк для процесуальний строк та приєднати дані письмові пояснення до матеріалів справи;

- замінити відповідача у справі з ДП "Антонов" на його процесуального правонаступника АТ "Антонов";

- закрити провадження у справі за відсутністю предмета спору або з підстав відсутності процесуальної дієздатності, або залишити позов без розгляду.

22.04.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Представники позивача та третьої особи у підготовче засідання 22.04.2024 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 22.04.2024 заявив усне клопотання про закриття провадження у справі та залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку із неявкою позивача.

Суд у підготовчому засіданні без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання Державної інноваційної фінансово-кредитної установи про відкладення підготовчого засідання. Підготовче засідання відкладено на 15.05.2024. Судом відкладено розгляд клопотань та заяв до встановлення фактичних обставин справи.

Представник позивача у підготовче засідання 15.05.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, поштовий конверт з ухвалою суду від 22.04.2024 повернувся до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Представник третьої особи у підготовчому засіданні 15.05.2024 підтримав клопотання про клопотання про залучення його до участі у розгляду справи як процесуального правонаступника позивача в порядку статті 52 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 відкладено підготовче засідання на 27.05.2024.

Представник позивача у підготовче засідання 27.05.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представники прокуратури та третьої особи у підготовче засідання 27.05.2024 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час були повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою про відкладення підготовчого засідання від 15.05.2024.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 27.05.2024 заперечував проти клопотання представника третьої особи про залучення його до участі у розгляду справи як процесуального правонаступника позивача в порядку статті 52 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 задоволено клопотання представника третьої особи про залучення його до участі у розгляду справи як процесуального правонаступника позивача в порядку статті 52 ГПК України, здійснено процесуальне правонаступництво сторони (позивача) у справі , а саме: замінено Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРАВТО" на його процесуального правонаступника - Державну інноваційну фінансово-кредитну установу та відкладено підготовче засідання на 10.06.2024.

10.06.2024 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без його участі представника.

Представник відповідача у підготовче засідання 10.06.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином.

Представник позивача у підготовчому засіданні 10.06.2024 заявляв усне клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Представник прокуратури у підготовчому засіданні 10.06.2024 поклався на розсуд суду щодо розгляду усного клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання.

Суд у підготовчому засіданні 10.06.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення усного клопотання представника позивача, підготовче засідання відкладено на 01.07.2024.

19.06.2024 через відділ діловодства суду від ПАГС надійшла ухвала про витребування матеріалів оскарження у справі №910/27862/14.

Представник відповідача у підготовче засідання 01.07.2024 не з`явився , про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 відкладено підготовче засідання на 22.07.2024.

04.07.2024 матеріали оскарження у справі №910/27862/14 скеровано до суду апеляційної інстанції.

01.07.2024 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку проведення підготовчого провадження.

Представник позивача у підготовче засідання 22.07.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином.

Представник відповідача у підготовче засідання 22.07.2024 не з`явився , про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 відкладено підготовче засідання на 19.08.2024.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 залишено без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 про заміну процесуального правонаступника позивача в порядку статті 52 ГПК України у справі №910/27862/14.

19.08.2024 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про заява про розгляд справи без його участі представника.

Представник відповідача у підготовче засідання 19.08.2024 не з`явився , про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.09.2024.

19.08.2024 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі представника Акціонерного товариства "Антонов".

Представник відповідача у судове засідання 16.09.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.

Представник позивача у судовому засіданні 16.09.2024 підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Прокурор у судовому засіданні 16.09.2024 заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 оголошено перерву у судовому засіданні по розгляду справи по суті до 02.10.2024.

01.10.2024 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли письмові пояснення.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.10.2024 заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 оголошено перерву у судовому засіданні по розгляду справи по суті до 28.10.2024.

28.10.2024 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі представника Акціонерного товариства "Антонов".

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 28.10.2024 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, -

ВСТАНОВИВ:

02.10.1998 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1575 «Про фінансування інноваційного проекту виготовлення дослідної партії літаків типу Ан-140», якою постановлено:

- Державному інноваційному фонду профінансувати в установленому порядку інноваційний проект «Реалізація програми побудови дослідної партії пасажирських літаків Ан-140 і проведення сертифікаційних випробувань», розроблений Авіаційним науково-технічним комплексом імені О.К. Антонова, у сумі 20 млн. гривень; Міністерству промислової політики забезпечити надання відповідних гарантій Державному інноваційному фонду щодо повернення в 2001 році інноваційних коштів (пункт 1);

- Головному управлінню Державного казначейства забезпечити у 1998 році перерахування Державному інноваційному фонду коштів у сумі 20 млн. гривень для фінансування інноваційного проекту згідно з пунктом 1 цієї постанови (пункт 2);

- контроль за цільовим використанням інноваційних коштів Авіаційним науково-технічним комплексом імені О.К. Антонова покласти на Міністра промислової політики Гуреєва В.М. та Міністра фінансів Мітюкова І.О. (пункт 3).

05.10.1998 Київським міським відділенням Державного інноваційного фонду України (правонаступником якого є Установа), як інвестором та Державним підприємством «Авіаційний Науково-Технічний Комплекс ім. О. К. Антонова» (правонаступником якого є Підприємство) з метою здійснення інноваційного проекту №30-0019/98 (далі Проект): «Реалізація програми побудови дослідної партії пасажирських літаків Ан-140 і проведення сертифікаційних випробувань», враховуючи постанову Кабінету Міністрів України від 02.10.1998 №1575 «Про фінансування інноваційного проекту виготовлення дослідної партії літаків типу Ан-140», Погодження фінансування інноваційного проекту Держіннофондом та Міністерством України у справах науки і технологій від 16.09.1998, керуючись Законами України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» та «Про інвестиційну діяльність», ЦК України, а також іншими законодавчими та нормативними актами України, укладено Договір №07/98, за умовами якого:

- предметом Договору №07/98 є реалізація Проекту з впровадження нових технологій та створення виробництва конкурентоспроможної продукції, в результаті чого Підприємством створюється прибуток та досягається соціальний ефект; для цього сторони домовились докласти максимум зусиль для здійснення Проекту, а саме: інвестор зобов`язується внести для здійснення Проекту цільовий вклад у вигляді інноваційної позики у строки і розмірах, що визначені у календарному плані робіт (додаток 2), а Підприємство - виконати всі роботи з реалізації Проекту і повернути інвестору його вклад у строки і розмірах, що зазначені у плані повернення платежів (додаток 4) (преамбула Договору №07/98);

- наукові, технічні, економічні та інші вимоги до Проекту, а також вимоги до виробництва та реалізації інноваційної продукції містяться у описі та характеристиках інноваційної продукції (або у техніко-економічних умовах до Проекту) (додаток 1) (пункт 2.1 Договору №07/98);

- загальна вартість Проекту - 20 000 000,00 грн.; строк виконання Проекту: початок 05.10.1998; закінчення 05.10.2001 (пункт 2.2 Договору №07/98);

- інвестор зобов`язується внести у реалізацію Проекту цільовий вклад у сумі 20 000 000 грн. (пункт 3.1 Договору №07/98);

- інвестор зобов`язується перераховувати вклад (внески) Підприємству в розмірах і строки, що вказані у календарному плані робіт (додаток 2) (пункт 3.2 Договору №07/98);

- Підприємство зобов`язується реалізувати Проект згідно з календарним планом робіт (додаток 2) і досягти інноваційного результату, що міститься в описі та характеристиках інноваційної продукції (або в техніко-економічних умовах) до Проекту (додаток 1) (пункт 4.1 Договору №07/98);

- Підприємство зобов`язується використовувати вклад інвестора (кошти, майно, об`єкти інтелектуальної або промислової власності) виключно на виконання Проекту відповідно до його календарного плану робіт (додаток 2) та кошторису витрат (додаток 3) (пункт 4.2 Договору №07/98);

- Підприємство зобов`язується до 10 числа місяця, що іде за останнім місяцем кварталу, надавати Міністерству промислової політики України фінансовий звіт про використання вкладу (внесків) з розшифровкою усіх проведених витрат, технічний звіт, баланс (в розрізі цільового використання коштів) Підприємства, а також інші матеріали, що стосуються виконання Проекту; Мінпромполітики затверджує наданий звіт та до 15 числа місяця, що іде за останнім місяцем кварталу, надсилає його інвестору (пункт 4.5 Договору №07/98, змінений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.1998 №1575);

- Підприємство зобов`язується повернути інвестору його вклад у строки і розмірах, що вказані у плані повернення платежів (додаток 4); кінцевий строк перерахування всіх платежів інвестору 05.10.2001 (пункт 4.9 Договору №07/98);

- на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.1998 №1575 повернення інвестору його вкладу забезпечується Міністерством промислової політики України у формі договору поруки від 08.10.1998 №1625-19/07 (додаток 5) (пункт 7.1 Договору №07/98);

- Договір №07/98 набирає чинності після його підписання уповноваженими представниками інвестора та Підприємства за умови забезпечення Міністерством промислової політики України гарантії повернення коштів та прийняття її інвестором; дія Договору №07/98 закінчується після виконання сторонами всіх своїх зобов`язань, що виникли з Договору №07/98 та у зв`язку з ним (пункт 12.1 Договору №07/98).

08.10.1998 Київським міським відділенням Державного інноваційного фонду України, правонаступником якого є Установа, і Міністерством промислової політики України було укладено договір поруки №1625-19/07, за умовами якого Міністерство промислової політики України зобов`язалося солідарно відповідати перед Установою за виконання зобов`язань за Договором №07/98; предметом Договору №07/98 є інноваційна позика у сумі 20 000 000,00 грн.

Відповідно до пункту 2.2 договору поруки від 08.10.1998 №1625-19/07 строк виконання зобов`язання, що забезпечується даним договором, закінчується 05.10.2001.

Згідно з пунктом 3.1 договору поруки від 08.10.1998 №1625-19/07 Міністерство промислової політики України відповідає перед Установою за виконання Підприємством всіх зобов`язань за Договором №07/98, вказаним у пункті 2 договору поруки, у сумі, яка дорівнює 20 000 000,00 грн.

Установа на виконання умов Договору №07/98 перерахувала Підприємству грошові кошти у сумі 16 165 194 грн., що сторонами не заперечується та підтверджується платіжними дорученнями №5 від 05.11.1998 на суму 7 000 000,00 грн., №1 від 02.03.1999 на суму 4 000 000,00 грн., №6 від 24.12.1999 на суму 2 000 000,00 грн. та №10 від 30.12.1999 на суму 3 165 194 грн.

14.11.2001 Установа звернулася до Міністерства промислової політики України і Підприємства з претензією №696-05, в якій вимагала в солідарному порядку сплатити позивачу кошти у сумі 16 165 194 грн., проте зазначена претензія залишилася без задоволення.

27.12.2001 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №599-р, яким було прийнято пропозицію Міністерства промислової політики України і Підприємства, погоджену з Мінфіном та Установою, щодо відстрочення до 31.12.2004 погашення заборгованості Підприємства з позики за інноваційним проектом у сумі 16 165,2 тис. грн, наданої на поворотній основі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.1998 №1575, відповідно до графіка, складеного Установою і Підприємством.

Проте вказаний у розпорядженні графік Установою і Підприємством складений не був, у визначений у розпорядженні термін Підприємство отримані грошові кошти Установі не повернуло.

Оскільки Підприємством не було повернуто позику, Установа звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Підприємства 16 165 194,00 грн. основного боргу, 7 049 338,00 грн. втрат від інфляції та 1 492 069,55 грн. 3% річних. (справа № 14/40).

Під час розгляду справи № 14/40 Підприємством було подано зустрічний позов про визнання недійсним Договору №07/98, проте 26.10.2007 ним було подано заяву про відмову від зустрічного позову про недійсність інноваційного договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2005 у справі №14/40 у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2005 рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2005 змінено. Постановою Вищого господарського суду України від 26.01.2006 постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2005 залишено без змін. Постановою Верховного суду України від 23.05.2006 вказані судові рішення скасовані, справу направлено на новий розгляд до місцевого суду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2006 у справі №14/40-30/415, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2007, у задоволенні первісного позову було відмовлено повністю, зустрічний позов задоволено повністю. Постановою Вищого господарського суду України від 27.04.2007 скасовані рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2006 у справі №14/40-30/415 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2007, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Ухвалою Верховного суду України від 26.07.2007 Підприємству було відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 27.04.2007. Ухвалою Верховного суду України від 28.02.2008 було повернуто касаційну скаргу Підприємства на постанову Вищого господарського суду України від 27.04.2007 у справі №14/40-30/415.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2010 у справі №14/40-30/415-6/388-38/258 позов задоволено частково; стягнуто солідарно з Підприємства та Міністерства промислової політики України на користь Установи 20 000 000,00 грн. основний борг з урахуванням втрат від інфляції, 1 376,15 грн. державного мита, 55,85 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з Підприємства на користь Установи 3 214 532 грн. основний борг з урахуванням втрат від інфляції, 1 492 069 ,55 грн. 3% річних, 323,85 грн. державного мита та 13,15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2010 рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2010 у справі №14/40-30/415-6/388-38/258 було скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено Установі в задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі №14/40-30/415-6/388-38/258 суд апеляційної інстанції виходив з того, що :

- в рішенні Господарського суду міста Києва від 13.02.2008 року у справі № 36/472, залишеному без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2010 року у справі № 36/472, було встановлено, що зобов`язання Установи з фінансування програми побудови дослідної партії пасажирських літаків АН-140 та проведення сертифікації випробувань є первинними по відношенню до зобов`язання Підприємства, щодо реалізації програми, у в зв`язку з чим Установу було зобов`язано довиконати Договір №07/98 шляхом перерахування коштів в сумі 3 834 806 грн. для того, щоб Підприємство мало можливість закінчити інноваційний проект;

- обов`язки сторін, що випливають з Договору №07/98, за своїм характером є зустрічними, оскільки виконання обов`язку Підприємства щодо повернення коштів Установі обумовлене виконанням Установою свого обов`язку щодо внесення інноваційної позики у встановлені Договором №07/98 строки і розмірах для реалізації відповідачем інноваційного проекту;

- в порушення п. п. 3.1, 3.2 Договору №07/98 та додатку № 2 до цього Установа не внесла цільовий вклад у вигляді інноваційної позики у строки і у розмірах, що визначені у календарному плані робіт. При чому Договір №07/98 не надає Установі право зменшити розмір інноваційної позики, а додаток № 2 передбачає надання інноваційної позики в повному обсязі до завершення Підприємством реалізації першого з етапів програми «Реалізація програми побудови дослідної партії пасажирських літаків АН-140 і проведення сертифікаційних випробувань». Зазначені факти також встановлено судом при вирішенні справи № 36/472;

- Отже, зобов`язання Установи щодо фінансування програми побудови дослідної партії пасажирських літаків АН-140 та проведення сертифікаційних випробувань є первинним зобов`язанням по відношенню до зобов`язання Підприємства щодо реалізації програми та повернення інноваційної позики, а отже виконання останнім обов`язків за договором обумовлене належним фінансуванням з боку Установи;

- посилання Установи на нецільове використання коштів Підприємством та про завершення в повному обсязі програми сертифікаційних випробувань літака АН-140, не приймається апеляційним судом до уваги, оскільки не підтверджено документально, а рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 36/472 встановлено факт збереження інноваційності проекту, зважаючи на те, що договором передбачено створення на базі літака різних варіантів літаків спеціального застосування;

- неповернення Товариством перерахованого Установою внеску у розмірі 16 165 194 грн. є передбаченим ч. 3 ст. 538 ЦК України зупиненням виконання обов`язку на підставі того, що інвестор не виконав свій зустрічний обов`язок щодо перерахування повної суми внеску, необхідного для реалізації інноваційного проекту;

- таким чином, право вимагати повернення інноваційного внеску виникне у Підприємства після перерахування його в повному обсязі, визначеному Договором №07/98 (що підтверджене судовими рішеннями по справі №36/472), та закінчення інноваційного проекту, визначеного цим договором.

Також судом апеляційної інстанції при розгляді справи №14/40-30/415-6/388-38/258 було зауважено на тому, що сторонами Договору №07/98 не було чітко визначено строк виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення коштів, а відтак оскільки Розпорядженням КМ України від 27.12.2001 №599-р відстрочено до 31.12.2004 погашення заборгованості відповідача 1 з позики за інноваційним проектом у сумі 16165,2 тис. грн., але не визначено чіткого моменту та порядку повернення позики за інноваційним проектом у сумі 16165,2 тис. грн. після спливу терміну відстрочення, тобто після 31.12.2004, як і не визначеного такого порядку і терміну сторонами, з урахуванням терміну відстрочення (відсутній графік повернення позики або ж додаткова угода), Установа після виконання належним чином своїх обов`язків за Договором №07/98 має в порядку ст. 530 ЦК України звернутись до Підприємства з вимогою повернути надану позику.

Як слідує з вищевикладеного, у провадженні судів перебувала і справа № 36/472 предметом розгляду у якій були вимоги Підприємства до Установи про спонукання Установи до виконання умов Договору №07/98 шляхом перерахування коштів в сумі 3 834 806,00грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №36/472 від 13.02.2008, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.200, позовні вимоги задоволено в повному обсязі та зобов`язано Установу належним чином виконати умови Договору №07/98 шляхом перерахування Підприємству коштів в сумі 3 834 806,00грн.

При розгляді справи № 36/472 судами було встановлено, що:

- зобов`язання Установи з фінансування програми побудови дослідної партії пасажирських літаків АН-140 та проведення сертифікаційних випробувань є первинним по відношенню до зобов`язання Підприємства щодо реалізації програми, і виконання Підприємством обов`язків за Договором №07/98 є зустрічним виконанням і обумовлене належним фінансуванням з боку Установи. Таким чином, Установа має здійснити фінансування програми в повному обсязі, тобто, перерахувати Підприємству решту суми інноваційної позики в розмірі 3 834 806,00 грн.;

- посилання Установи на нецільове використання коштів та завершення проекту критично оцінено судовою колегією, оскільки ці твердження не підтверджені доказами;

- Підприємством доведено, що програму сертифікаційних випробувань літака АН-140 не завершено в повному обсязі, крім того, як зазначається в Додатку №1 до Договору №07/98 (опис інноваційної продукції), на базі літака АН-140 передбачається створення різних варіантів літаків спеціального застосування, таким чином, інноваційність проекту зберігається і зараз.

14.07.2008 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2008 у справі №36/472 було видано накази.

24.11.2008 Установою було подано до суду заяву про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2008 у справі №36/472 за нововиявленими обставинами, мотивовану тим, що Установа 07.11.2008 отримала лист Міністерства транспорту та зв`язку України від 06.11.2008 №9941/40/10-08 про сертифікацію літака АН-140, з якого вбачається, що сертифікаційні роботи по літаку АН-140 були закінчені в 2000 році; зазначений факт, за твердженням Установи, має істотне значення для вирішення справи, існував на момент розгляду справи та не міг бути відомим заявникові.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2009 у справі №36/472, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2009 (залишеною без змін постановою Вищого касаційного господарського суду від 15.10.2009), заяву Установи про перегляд рішення від 13.02.2008 зі справи №36/472 за нововиявленими обставинами залишено без задоволення, а рішення - без змін.

Відмовляючи у задоволенні заяви Установи про перегляд рішення від 13.02.2008 зі справи №36/472 за нововиявленими обставинами, суд вказав таке:

- згідно з Угодою про цивільну авіацію та про використання повітряного простору, підписаною дванадцятьма країнами СНД, в тому числі й Україною, в Мінську 25.12.1991, видачею сертифікатів типу літаків в СНД займається Міжнародний авіаційний комітет, який має офіційний сайт в мережі Інтернет; на зазначеному офіційному сайті міститься інформація щодо видачі 25.04.2000 Підприємству сертифікату типу на літак АН-140;

- також видача сертифікату на літак АН-140 висвітлювалася в засобах масової інформації, зокрема, в офіційному друкованому виданні Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр» від 27.04.2008 №78 та від 29.04.2008 №80;

- крім того, з матеріалів справи вбачається, що сам заявник в своїх апеляційних та касаційних скаргах посилався, зокрема, на факт сертифікації літака АН-140;

- на підставі викладеного суд дійшов висновку, що факт сертифікації літака АН-140, на який посилається заявник, не є нововиявленою обставиною, оскільки вказана інформація є загальнодоступною, і була відома сторонам на час розгляду справи;

- також суд зазначає, що поняття «сертифікація літака АН-140» та «закінчення інноваційного проекту» не є тотожними, отже, інноваційний проект включає етап сертифікації літака, але не закінчується ним.

08.10.2014 Підприємство перерахувало (повернуло) Установі грошові кошти у сумі 100 грн.

15.05.2015 Установою (цедент) і Компанією (цесіонарій) було укладено Договір №15/05/15, за умовами якого цедент відступив цесіонарію право грошової вимоги до Підприємства, а саме: право вимагати повернення Підприємством отриманої від Київського регіонального відділення Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є цедент, 16 165 094 грн (цільового вкладу), а також суми всіх можливих та дійсних штрафних санкцій, втрат від інфляції та будь-яких інших платежів, які Підприємство має сплатити відповідно до Договору №07/98.

18.05.2015 Компанією, як первісним кредитором, та Товариством, як новим кредитором, було укладено Договір №18/05-15/3, за умовами пункту 1.1 якого первісний кредитор відступає та передає у власність новому кредитору належне йому право грошової вимоги до Підприємства, а саме: право вимагати повернення Підприємством отриманої суми (цільового вкладу) за Договором №07/98 у сумі 16 165 094 грн., а також всіх можливих та дійсних штрафних санкцій, втрат від інфляції та будь-яких інших платежів, які Підприємство має сплатити згідно з Договором №07/98.

У провадженні судів перебувала справа № 910/20958/17 за позовом Установи до Компанії, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство, про визнання Договору №15/05/15 недійсним, а також про застосування наслідків недійсності правочину та визнання за Установою права кредитора за Договором №07/98.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 у справі №910/20958/17 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 у справі №910/20958/17 скасовано та прийнято нове рішення; позов задоволено повністю; визнано недійсним Договір №15/04/15; визнано за Установою права кредитора за Договором №07/98.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/20958/17 рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 скасовано; справу №910/20958/17 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі №910/20958/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021, позов Установи задоволено повністю; визнано недійсним Договір №15/05/15; визнано за Установою права кредитора за Договором №07/98.

Водночас постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 у справі №910/20958/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду 21.03.2023, рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі № 910/20958/17 скасовано, постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 у справі №910/20958/17 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи задоволено повністю, визнано недійсним Договір №15/04/15; визнано за Установою права кредитора за Договором №07/98.

Також у проваджені суддів перебувала справа №910/19552/15 за позовом Товариства до Підприємства, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Установа, про стягнення 16 165 094,00 грн. та за зустрічним позовом Підприємства до Товариства, Установи та Компанії про визнання недійсними Договорів №15/05/15 і №18/05-15/3

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі №910/19552/15, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019, первісний позов задоволено; стягнуто з Підприємства на користь Товариства 16 165 094,00 грн. основного боргу та 73 080,00 грн. судового збору; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

08.08.2019 на виконання зазначеного рішення видано наказ.

Державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві 19.08.2019 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №59838788 на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 зі справи №910/19552/15.

Крім того, 19.08.2019 було винесено постанову про арешт коштів Підприємства у банківських установах у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів у загальній сумі 17 862 560,40 грн.

В той же день (19.08.2019) з рахунку Підприємства в АБ «Укргазбанк» в примусовому порядку було списано грошові кошти у загальній сумі 17 862 560,40 грн., що підтверджується платіжною вимогою №59838788, проведеною банком 20.08.2019, яка складається з таких сум: 16 165 094,00 грн. - сума основного боргу; 73 080 грн. - витрати зі сплати судового збору; 69 грн. - витрати на проведення виконавчих дій; 1 623 817,40 грн. - виконавчий збір; 500 грн. - витрати на проведення виконавчих дій.

Дані грошові кошти в подальшому було перераховано відповідно до платіжного доручення від 22.08.2019 №23444 на рахунок Товариства в частині 16 238 817,40 грн., та в частині 1 623 817,40 грн. за платіжним дорученням від 22.08.2019 №23445 - на рахунок управління казначейства у Святошинському районі.

Постановою Верховного Суду від 05.11.2019 зі справи №910/19552/15 рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі №910/19552/15 у задоволенні первісного позову Товариства до Підприємства про стягнення 16 165 094,00 грн. відмовлено повністю; закрито провадження у справі за зустрічним позовом Підприємства в частині позовних вимог до Компанії про визнання недійсним Договору №15/05/15; в іншій частині зустрічний позов Підприємства задоволено; визнано недійсним Договір №18/05-15/3.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 зі справи №910/19552/15 частково задоволено заяву Підприємства «Антонов» про поворот виконання рішення суду шляхом повернення стягнутих грошових коштів у справі №910/19552/15; у поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі №910/19552/15 стягнуто з Товариства на користь Підприємства 16 165 094,00 грн. основного боргу і 73 080,00 грн. судового збору. 12.09.2023 на виконання вказаної ухвали видано наказ.

Надалі, Установа звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом №910/18099/23 (суддя Марченко О.В.) про стягнення з Підприємства 16 165 094 грн боргу, що утворився у зв`язку з невиконанням відповідачем умов укладеного Київським міським відділенням державного інноваційного фонду України (правонаступником якого є Установа) та Державним підприємством «Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова» (правонаступником якого є Підприємство) інноваційного договору від 05.10.1998 №07/98 (далі - Договір №07/98).

Позовні вимоги мотивовано тим, що:

- 05.10.1998 Київським міським відділенням Державного інноваційного фонду України (правонаступником якого є Установа) та Державним підприємством «Авіаційний Науково-Технічний Комплекс ім. О. К. Антонова» (правонаступником якого є Підприємство) укладено Договір №07/98, предметом якого є реалізація інноваційного проекту №30-0019/98 «Реалізація програми побудови дослідної партії пасажирських літаків Ан-140 і проведення сертифікаційних випробувань» (далі - Проект) з впровадження нових технологій та створення виробництва конкурентоспроможної продукції, в результаті чого Підприємством створюється прибуток і досягається соціальний ефект;

- Установа на виконання умов Договору №07/98 перерахувала відповідачу грошові кошти у сумі 16 165 194 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: від 05.11.1998 №5 на суму 7 000 000 грн; від 02.03.1999 №1 на суму 4 000 000 грн; від 24.12.1999 №6 на суму 2 000 000 грн та від 30.12.1999 №10 на суму 3 165 194 грн;

- 08.10.2014 Підприємство перерахувало (повернуло) Установі грошові кошти у сумі 100 грн;

- заборгованість Підприємства перед Установою становить 16 165 094 грн, що також підтверджується постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №910/20958/17.

03.01.2024 Підприємством у справі №910/18099/23 (суддя Марченко О.В.) подано суду зустрічний позов до Установи про визнання припиненим зобов`язання з повернення 16 165 094 грн внаслідок його виконання. Зустрічний позов мотивований тим, що:

- 15.05.2015 Установою (цедент) і товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» (цесіонарій; далі - Компанія) було укладено договір відступлення права вимоги №15/05/15 (далі - Договір №15/05/15), за умовами якого цедент відступив цесіонарію право грошової вимоги до Підприємства, а саме: право вимагати повернення Підприємством отриманої від Київського регіонального відділення Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є цедент, 16 165 094 грн (цільового вкладу), а також суми всіх можливих та дійсних штрафних санкцій, втрат від інфляції та будь-яких інших платежів, які Підприємство має сплатити відповідно до Договору №07/98;

- 18.05.2015 Компанією, як первісним кредитором, та товариством з обмеженою відповідальністю «Інтеравто» (далі - Товариство), як новим кредитором, було укладено договір відступлення права вимоги №18/05-15/3 (далі - Договір №18/05-15/3), за умовами пункту 1.1 якого первісний кредитор відступає та передає у власність новому кредитору належне йому право грошової вимоги до Підприємства, а саме: право вимагати повернення Підприємством отриманої суми (цільового вкладу) за Договором №07/98 у сумі 16 165 094 грн, а також всіх можливих та дійсних штрафних санкцій, втрат від інфляції та будь-яких інших платежів, які Підприємство має сплатити згідно з Договором №07/98;

- вказані обставини визнаються сторонами та не заперечуються, а тому в силу приписів частини першої статті 75 Господарського кодексу України (далі - ГПК України) не підлягають доказуванню; крім того, такі обставини також встановлені судовими рішеннями у справах №910/19552/15 та №910/20958/17;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 за справи №910/19552/15 за позовом Товариства до Підприємства про стягнення 16 165 094 грн, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019, позов задоволено; стягнуто з Підприємства на користь Товариства 16 165 094 грн основного боргу.

- у мотивувальній частині постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 зі справи №910/19552/15 зазначено, що Товариство (як новий кредитор) набуло право вимоги до Підприємства (боржник) про повернення боржником отриманої від Київського регіонального відділення Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є Установа, суми (цільового вкладу) за Договором №07/98 (основний договір), у сумі 16 165 094 грн, а також сум всіх можливих та дійсних штрафних санкцій (в т. ч. штрафів, пені, неустойки), втрат від інфляції та будь-яких інших платежів, який боржник має сплатити згідно з основним договором;

- у зв`язку з цим Товариство, отримавши наказ суду, з метою примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015, звернулося до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва із заявою про примусове виконання рішення суду;

- 19.08.2019 державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №59838788 на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 зі справи №910/19552/15; крім того,

10.08.2019 було винесено постанову про арешт коштів Підприємства у банківських установах у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів у загальній сумі 17 862 560,40 грн; в той же день 19.08.2019 з рахунку Підприємства в АБ «УКРГАЗБАНК» в примусовому порядку було списано грошові кошти у загальній сумі 17 862 560,40 грн, що підтверджується платіжною вимогою №59838788, проведеною банком 20.08.2019, яка складається з таких сум: 16 165 094 грн - сума основного боргу; 73 080 грн - витрати зі сплати судового збору; 69 грн - витрати на проведення виконавчих дій; 1 623 817,40 грн - виконавчий збір; 500 грн - витрати на проведення виконавчих дій; дані грошові кошти в подальшому було перераховано відповідно до платіжного доручення від 22.08.2019 №23444 на рахунок Товариства в частині 16 238 817,40 грн, та в частині 1 623 817,40 грн за платіжним дорученням від 22.08.2019 №23445 - на рахунок управління казначейства у Святошинському районі;

- вказані обставини також встановлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 зі справи №910/19552/15;

- грошові кошти у сумі 16 165 094 грн, вимога про стягнення яких є предметом первісного позову у даній справі, було примусово стягнуто з Підприємства на користь належного на той час кредитора за Договором №07/98, а саме на користь Товариства;

- щодо виконання Підприємством зобов`язання з повернення коштів саме належному на той час кредитору Товариству, то юридично право кредитора за Договором було набуто Установою лише 08.12.2022 після прийняття Північним апеляційним господарським судом постанови зі справи №910/20958/17 за позовом Установи до Компанії, треті особи - Товариство і Підприємство, про визнання Договору №15/0/15 недійсним;

- відтак, фактично та юридично в період часу з 2015 року по 2022 рік належним кредитором Підприємства за Договором було Товариство, а не Установа, при цьому, у серпні 2019 року Підприємство сплатило Товариству грошові кошти у сумі 16 165 094 грн та виконало зобов`язання з повернення позики за Договором належному на той час кредитору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/18099/23 (суддя Марченко О.В.) відмовлено у задоволенні первісних позовних вимог та у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову у справі №910/27862/14, суд виходив з того, що:

- оскільки Установою так і не було перераховано Підприємству повну суму інвестиційного внеску, перерахування якої погоджено сторонами у Договорі №07/98, а Проект так і не був завершений, що є підставою для повернення наданого Установою внеску, то наразі обов`язок у Підприємства з повернення таких коштів Установи не настав, що було неодноразово встановлено рішеннями Господарського суду міста Києва;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2008 у справі №36/472, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2008 і постановою Вищого господарського суду України від 26.06.2008, було встановлено, що Договір №07/98 із додатком 2 до нього не надає Установі право зменшити розмір інноваційної позики, а додаток 2 передбачає надання інноваційної позики в повному обсязі до завершення Підприємством реалізації першого з етапів програми «Реалізація програми побудови дослідної партії пасажирських літаків Ан-140 і проведення сертифікаційних випробувань»;

- суди вказали на відсутність у відповідача правових підстав для припинення надання інноваційної позики, а також зазначили, що зобов`язання Установи з фінансування програми побудови дослідної партії пасажирських літаків Ан-140 та проведення сертифікаційних випробувань є первинним зобов`язанням відносно зобов`язання Підприємства щодо реалізації програми, і виконання останнім обов`язків за Договором №07/98 обумовлене належним фінансуванням з боку Установи;

- рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2008 у справі №36/472, яким зобов`язано Установу належним чином виконати умови Договору №07/98 шляхом перерахування коштів у сумі 3 834 806 грн. на користь Підприємства, так і не виконано Установою;

- постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2010 у справі №14/40-30/415-6/388-38/258 було встановлено, що оскільки розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №599-р погашення заборгованості Підприємства з позики за інноваційним проектом у сумі 16 165,2 тис. грн. відстрочено до 31.12.2004, але не визначено чіткого моменту та порядку повернення зазначеної позики після спливу терміну відстрочення, тобто після 31.12.2004, як і не визначеного такого порядку і терміну сторонами, з урахуванням терміну відстрочення (відсутній графік повернення позики або ж додаткова угода), Установа після виконання належним чином своїх обов`язків за Договором №07/98 має в порядку статті 530 ЦК України звернутися до Підприємства з вимогою повернути надану позику;

- з наведеного вбачається, що Установа продовжує ігнорувати належне виконання своїх обов`язків за Договором №07/98 та намагається з 2005 року у судовому порядку повернути частину сплачених коштів.

Суд у справі №910/18099/23 (суддя Марченко О.В.) зауважив на тому, що оскільки момент виконання обов`язку Підприємством з повернення суми інвестиційного вкладу не настав, то і перебіг строку позовної давності для повернення таких коштів не розпочався.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/18099/23 в частині розгляду вимог за зустрічним позовом, викладено її в редакції цієї постанови, в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/18099/23 залишено без змін.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 325 ГК України визначено, що інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 326 ГК України інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об`єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту.

Формами інвестування інноваційної діяльності є:

державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;

комерційне інвестування, що здійснюється суб`єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;

соціальне інвестування, що здійснюється в об`єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;

іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;

спільне інвестування, що здійснюється суб`єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.

Відповідно до частини другої статті 327 ГК України інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами:

проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об`єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища;

технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

Підпунктом «а» п. 3.1 Порядку укладання інноваційних договорів при залученні інвестиційного керуючого, затвердженого наказом Міністерства України у справах науки і технологій від 03.03.1998 №59, визначено, що інноваційна позика - це господарська операція, яка передбачає передачу Підприємству коштів Інвестора у тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, строковості та цільового характеру їх використання.

Згідно з абз. 2 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Враховуючи те, що права та обов`язки сторін за Договором №07/98 продовжують існувати після набрання чинності ЦК України, то при вирішенні даного спору стосовно стягнення основного боргу, підлягають застосуванню норми ЦК України.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст. 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/18099/23, яке (суддя Марченко О.В.) відмовлено у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення з Акціонерного товариства "Антонов" 16 165 094 грн за Договором від 05.10.1998 р. №07/98.

Надалі, Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/18099/23 в частині розгляду вимог за зустрічним позовом, викладено її в редакції цієї постанови, в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/18099/23 залишено без змін.

За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008).

Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справах №14/40-30/415-6/388-38/258, № 36/472 та № 910/19552/15 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, № 910/18099/23, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справ №14/40-30/415-6/388-38/258, № 36/472 та № 910/19552/15, зокрема строку після якого Установа має право вимагати від Підприємства повернення коштів перерахованих на виконання Договору №07/98, а саме те, що вимагати виконання такого обов`язку Установа може лише після виконання нею свого обов`язку по перерахуванню Підприємству повної суми інвестиційного внеску, є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі.

При цьому рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2008 у справі №36/472, яким зобов`язано Установу належним чином виконати умови Договору №07/98 шляхом перерахування коштів у сумі 3 834 806 грн. на користь Підприємства, так і не виконано Установою, що свідчить про те, що Установа продовжує ігнорувати належне виконання своїх обов`язків за Договором №07/98 та намагається з 2005 року у судовому порядку повернути частину сплачених коштів, проте право Підприємства на повернення коштів за Договором №07/98 виникає в Установи після належного виконання нею умов Договору №07/98.

Колегія суддів апеляційної інстанції окремо зауважила на тому, що, задоволення позовних вимог за первісним позовом фактично призведе до перегляду в апеляційному порядку судових рішень у справах №14/40-30/415-6/388-38/258, № 36/472, права на що суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи не має, а перегляд вказаних рішень у цій справі буде суперечити принципу юридичної визначеності.

Звернувши до суду із даним позовом, установа зазначала, що АТ «Антонов» умови Договору №07/98 від 05.10.1998 р. не виконало та грошові кошти у сумі 16 165 194 грн. позивачу не повернуло, внаслідок чого було зараховано 702470,30 грн. витрат від інфляції та 83704,25 грн. 3% річних.

Виходячи із положень ч.2 ст.625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене тим, що грошовим коштам притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі, ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям, тощо), що призводить до зниження їхньої купівельної спроможності, дисбалансу попиту і пропозиції.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справі № 703/2718/16-ц.

Крім того, вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу і є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити такі інтереси, а отже відповідні компенсаційні виплати нараховуються незалежно від вини боржника.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій неодноразово встановлено, що Установою так і не було перераховано Підприємству повну суму інвестиційного внеску, перерахування якої погоджено сторонами у Договорі №07/98, а Проект так і не був завершений, що є підставою для повернення наданого Установою внеску, то наразі обов`язок у Підприємства з повернення таких коштів Установи не настав.

Згідно зі статтею 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 01.07.2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", заява № 37801/97, п. 36).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України" (Заява № 4241/03) зазначено, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27.10.1993 року в справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, № 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 року в справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідно до вимог 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Державної інноваційної фінансової - кредитної установи" відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені ст. ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано:14.11.2024.

Суддя М.Є.Літвінова