Постанова

від 19.11.2024 по справі 918/35/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 918/35/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення АМК, позивач, скаржник) - Оленюк С.Л. (самопредставництво),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП Шляхбуд» (далі - Товариство, відповідач) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відділення АМК

на рішення Господарського суду Рівненської області від 14.05.2024 (головуюча - суддя Романюк Ю.Г.)

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 (головуючий - суддя Павлюк І.Ю., судді Розізнана І.В., Грязнов В.В.)

у справі за позовом Відділення АМК

до Товариства

про стягнення 2 040 000 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для стягнення з відповідача штрафу, що накладений відповідно до рішення про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, та пені, яка нарахована відповідно до частини п`ятої статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон).

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Відділення АМК звернулося до суду з позовом до Товариства про стягнення 1 020 000 грн штрафу та 1 020 000 грн пені.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- згідно з рішенням Адміністративної колегії Відділення АМК визнано, що відповідач вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які передбачені пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону та накладено на останнього штраф у сукупному розмірі 1 020 000 грн;

- Товариство протягом 60-денного строку, встановленого частиною третьою статті 56 Закону, штраф не оплатило;

- Відділення АМК нарахувало відповідачу 1 020 000 грн пені на підставі частини п`ятої статті 56 Закону, відповідно до якої за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу (у даному випадку 15 300 грн), розмір пені не може перевищувати розміру накладеного штрафу (у даному випадку 1 020 000 грн).

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд Рівненської області рішенням від 14.05.2024 у справі №918/35/24 позов задовольнив частково, стягнув з Товариства до Державного бюджету України 1 020 000 грн штрафу, в решті позовних вимог про стягнення з Товариства пені у розмірі 1 020 000 грн відмовив, стягнув з Товариства на користь Відділення АМК 15 300 грн судового збору.

2.2. Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Відділення АМК звернулося із апеляційною скаргою, в якій просило, зокрема, скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 14.05.2024 у справі №918/35/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог і прийняти нове рішення, яким в цій частині позов задовольнити.

2.3. Північно-західний господарський апеляційний суд постановою від 27.08.2024 у справі №918/35/24 апеляційну скаргу Відділення АМК залишив без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 14.05.2024 у справі №918/35/24 - без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Відділення АМК, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення пені з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у цій справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог і ухвалити нове рішення, відповідно до якого у цій частині позов задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. У поданій касаційній скарзі Відділення АМК вказує про неправильне застосування попередніми судовими інстанціями сукупності норм, а саме - частини п`ятої статті 56 Закону та пунктів 42-1, 44 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 №5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 06.05.1994 за №90/299 (у редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 29.06.1998 № 169-р) [із змінами] (далі - Правила) щодо визначення фактичного проміжку зупинення нарахування пені, обов`язковості виконання рішення та необхідності стягнення пені та, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 56 Закону та пунктів 42-1, 44 Правил у подібних правовідносинах.

5. Позиція іншого учасника справи

5.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, таке.

6.1.1. На розгляді Адміністративної колегії Відділення АМК перебувала справа №63/4-01-5-2021 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції Товариством з обмеженою відповідальністю "БМК "Містобуд" (далі - ТОВ «БМК «Містобуд») і Товариством, які передбачені пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону.

6.1.2. Рішенням Адміністративної колегії Відділення АМК від 22.07.2021 №63/37-р/к (далі - Рішення АМК) щодо Товариства:

- визнано, що Товариство вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які передбачені пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону;

- на Товариство накладено штраф у сукупному розмірі 1 020 000 грн.

6.1.3. Копію Рішення АМК 27.07.2021 з повідомленням Відділення АМК №63-02/4154 надіслано Товариству та отримано ним 30.08.2021, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №7900065281470.

6.1.4. Не погоджуючись з Рішенням АМК 03.11.2021 Товариство оскаржило його в частині, яка його стосується, до Господарського суду Львівської області.

6.1.5. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.12.2021 позовну заяву Товариства до Відділення АМК прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №914/3300/21 про визнання недійсними пунктів 1, 3, 4, 6, 7, 9, 10, 12, 13, 15, 16, 18, 19, 21, 22, 24, 25, 27, 28, 30, 31, 33, 34, 36, 37, 39, 40, 42, 43, 45 Рішення АМК.

6.1.6. Господарський суд Львівської області 16.05.2022 рішенням у справі №914/3300/21 у задоволенні позову Товариства відмовив.

6.1.7. Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.07.2022 у справі №914/3300/21 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства.

6.1.8. Західний апеляційний господарський суд 19.09.2022 постановою залишив рішення суду першої інстанції у справі №914/3300/21 без змін.

6.1.9. Верховний Суд 28.11.2022 ухвалою відкрив касаційне провадження за скаргою Товариства у справі №914/3300/21.

6.1.10. Верховний Суд 17.01.2023 постановою рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у справі №914/3300/21 залишив без змін.

6.1.11. Одночасно з оскарженням Рішення АМК до суду у порядку статті 57 Закону Товариство 29.10.2021 звернулося до Антимонопольного комітету України (далі - Комітет) із заявою (зареєстрована в Комітеті 04.11.2021 за №8-01/24-пр) про перевірку Рішення АМК.

6.1.12. Розпорядженням державного уповноваженого Комітету від 15.11.2021 №03/317-р заяву Товариства про перевірку Рішення АМК прийнято до розгляду.

6.1.13. Розпорядженням державного уповноваженого Комітету від 23.11.2021 №03/333-р розгляд заяви Товариства про перевірку Рішення АМК зупинено до завершення розгляду судами справи №914/3019/21 за позовом ТОВ «БМК «Містобуд» до Відділення АМК про визнання недійсним Рішення АМК.

6.1.14. Господарський суд Львівської області 17.05.2022 рішенням у справі №914/3019/21, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.10.2022, у задоволенні позовних вимог ТОВ «БМК «Містобуд» відмовлено.

6.1.15. Розпорядженням державного уповноваженого Комітету від 18.05.2023 №107-р поновлено розгляд заяви Товариства про перевірку Рішення АМК.

6.1.16. За результатами перевірки Рішення АМК державним уповноваженим Комітету 15.05.2023, складено подання №8-01/20-пр/8-01/24-пр/134-зв про перевірку Рішення АМК, копії якого направлено Товариству листом від 23.05.2023 №210-20.6/03-6973е та Відділенню АМК листом від 23.05.2023 №210-20.6/03-6974е.

6.1.17. Комітетом 10.08.2023 прийнято рішення №216-р "Про перевірку рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2021 №63/37-р/к у справі №63/4-01-5-2021" (далі - Рішення №216-р), яким Рішення АМК залишено без змін.

6.1.18. У подальшому Товариство оскаржило Рішення №216-р до Господарського суду міста Києва.

6.1.19. Господарський суд міста Києва ухвалою від 06.11.2023 відкрив провадження у справі №910/16211/23 і вирішив справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

6.1.20. Господарський суд міста Києва 26.03.2024 рішенням у справі №910/16211/23 відмовив у задоволенні позову Товариства.

6.1.21. У зв`язку із тим, що відповідач, протягом 60-денного строку, встановленого частиною третьою статті 56 Закону, штраф не оплатив, Відділення АМК звернулося до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача 2 040 000 грн, з яких: 1 020 000 грн штрафу; 1 020 000 грн пені.

6.1.22. Суд першої інстанції стягнув з Товариства до Державного бюджету України 1 020 000 грн штрафу, а у стягненні пені відмовив.

6.2. Суди попередніх інстанцій вказали, що доказів виконання рішення щодо сплати штрафу у розмірі 1 020 000 грн до суду не подано та вказане не оскаржується учасниками справи.

6.3. Суди попередніх інстанцій зазначили, що Відділення АМК нарахувало відповідачу 1 020 000 грн пені на підставі частини п`ятої статті 56, відповідно до якої за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу (у даному випадку 15 300 грн), розмір пені не може перевищувати розміру накладеного штрафу (у даному випадку 1 020 000 грн). Позивач визначив періоди її нарахування: з 17.05.2022 до 24.07.2022; з 20.09.2022 до 27.11.2022; з 18.01.2023 до 31.03.2023 (211 днів).

6.4. Суд апеляційної інстанції вказав, що матеріали справи свідчать, що 15.11.2021 розпорядженням державного уповноваженого Комітету №03/317-р прийнято до розгляду заяву Товариства від 29.10.2021 про перевірку Рішення АМК. Відтак, відповідач у порядку та строк, що передбачені приписами статті 57 Закону реалізував своє право на подання заяви про перевірку Рішення АМК шляхом її подачі до відповідних органів АМК.

6.5. Комітетом 10.08.2023 прийнято Рішення №216-р, яким залишено без змін Рішення АМК.

6.6. Суд апеляційної інстанції вказав, що судом встановлено, що період з 15.11.2021 до 10.08.2023 є часом розгляду органом АМК заяви особи, на яку накладено штраф, про перевірку чи перегляд рішення у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

6.7. Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій виснували, що відсутні підстави для стягнення з Товариства 1 020 000 грн пені, нарахованої за заявлені періоди (з 17.05.2022 до 24.07.2022, з 20.09.2022 до 27.11.2022, з 18.01.2023 до 31.03.2023), оскільки, в даному випадку зупинення нарахування пені відбувається не на підставі абзаців третього - п`ятого, а на підставі абзацу шостого частини п`ятої статті 56 Закону.

6.8. Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що зупинення Комітетом розгляду заяви Товариства про перевірку Рішення АМК, не спростовує перебування на перегляді Комітету заяви відповідача, а тому строк для нарахування пені на період такого зупинення не поновлювався.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 23.10.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №918/35/24 на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Предметом касаційного оскарження є рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги стосовно стягнення пені.

8.2. В іншій частині судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку скаржником не оскаржуються.

8.3. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.4. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.5. Касаційне провадження у цій справі відкрито за касаційною скаргою Відділення АМК на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.6. Так, скаржник, оскаржуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовної вимоги стосовно стягнення пені, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 56 Закону та пунктів 42-1, 44 Правил у подібних правовідносинах.

8.7. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.8. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.9. Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

8.10. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм матеріального права, які означені скаржником (пункти 4.1 і 8. цієї постанови, у подібних правовідносинах, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц, відсутні.

8.11. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.12. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

8.13. Так, скаржник у касаційній скарзі вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано частину п`яту статті 56 Закону та пункти 42-1, 44 Правил щодо визначення фактичного проміжку зупинення нарахування пені, обов`язковості виконання рішення та необхідності стягнення пені.

8.14. Верховний Суд виходить з того, що стаття 56 Закону регулює та визначає порядок виконання рішень та розпоряджень органів Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України.

8.15. Відповідно до частини п`ятої статті 56 Закону (у редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин і на даний час) за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу.

Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом:

справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу;

відповідного рішення (постанови) господарського суду.

Нарахування пені зупиняється на час розгляду органом Антимонопольного комітету України заяви особи, на яку накладено штраф, про перевірку чи перегляд рішення у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

8.16. У пункті 42-1 Правил (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розгляд заяви про перевірку може бути зупинений державним уповноваженим, який прийняв таку заяву до розгляду, з власної ініціативи чи за заявою особи, яка бере участь у справі, до завершення розгляду органом Комітету, судом пов`язаної з цією заявою іншої справи або до вирішення органом Комітету чи іншим державним органом пов`язаного з цією заявою іншого питання.

Про зупинення розгляду заяви про перевірку та його поновлення державним уповноваженим, який прийняв таку заяву до розгляду, приймається відповідне розпорядження, про що протягом трьох робочих днів з дня його прийняття повідомляються особи, які беруть участь у справі.

8.17. Строк розгляду заяви про перевірку не повинен перевищувати двох місяців.

За результатами розгляду заяви про перевірку, а також у разі виявлення з власної ініціативи підстав для зміни чи скасування рішення, передбачених статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", Голова Комітету чи державний уповноважений Комітету складають подання про перевірку рішення та вносять його на розгляд Комітету або адміністративної колегії Комітету, яка здійснює перевірку.

Підготовка до розгляду Комітетом або адміністративною колегією Комітету питання про перевірку рішення здійснюється у порядку, передбаченому пунктами 26 і 27 цих Правил [пункт 44 Правил (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)].

8.18. Мотивуючи неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, скаржник зазначав, зокрема, таке:

- у Рішенні №216-р вказано період розгляду Комітетом заяви Товариства про перевірку рішення:

15.11.2021 (день прийняття заяви до розгляду) - 22.11.2021 (день, що передував зупиненню розгляду заяви);

18.05.2023 (день поновлення розгляду заяви) - 10.08.2023 (день прийняття рішення щодо заяви);

-у Рішенні №216-р вказано період зупинення розгляду Комітетом заяви Товариства про перевірку рішення:

23.11.2021 (день зупинення розгляду заяви) - 17.05.2023 (день, що передував поновленню розгляду заяви);

-на думку Відділення АМК, слова «розгляд» та «зупинення» мають чіткі, раціональні лексичні значення;

-тому, пеня розрахована Відділенням АМК з врахуванням фактичного розгляду Комітетом заяви Товариства про перевірку рішення, у розрахунок пені не включено час, коли розгляд заяви відповідача про перевірку рішення був зупинений Комітетом;

- натомість, всупереч викладеному в рішенні Господарського суду Рівненської області від 14.05.2024 та постанові Північно-західного апеляційного господарського суду у постанові від 27.08.2024 у справі №918/35/24, не враховано:

норми частини п`ятої статті 56 Закону, яка:

передбачає зупинення нарахування пені виключно на час розгляду органом АМК заяви особи, на яку накладено штраф, про перевірку рішення у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

не передбачає, що пеня не нараховується, коли орган Антимонопольного комітету України зупинив розгляд заяви особи, на яку накладено штраф, про перевірку рішення у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

норми пункту 42-1 Правил, який визначає фактичний періоди розгляду Комітетом заяви про перевірку рішення;

норми пункту 44 Правил який передбачає обмежений строк розгляду таких заяв (два місяці), натомість, в судових рішеннях першої та апеляційної інстанцій вказується, що строк розгляду заяви про перевірку рішення тривав 1 рік і 9 місяців.

8.19. Втім, означене вище тлумачення норм права Відділенням АМК є довільним, суб`єктивним і не ґрунтується на аналізі норм права та не відповідає принципу «належного врядування» та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, з огляду на таке.

8.20. Відповідно до статті 4 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах:

- законності;

- гласності;

- захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

8.21. Ні Закон, ані інші нормативно-правові акти, що регулюють захист економічної конкуренції, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не містили визначення поняття «розгляд органом Антимонопольного комітету України заяви особи, на яку накладено штраф, про перевірку чи перегляд рішення у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» (частина п`ята статті 56 Закону) та не містили вказівки на те, що час на який зупиняється розгляд відповідної справи Комітетом включається у розрахунок нарахування пені.

8.22. З оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій з`ясували тривалість періоду часу на який зупинено нарахування пені, у зв`язку з перевіркою Комітетом Рішення Відділення АМК, а саме коли розпочався розгляд відповідної заяви Комітетом (15.11.2021) та коли ним прийнято рішення за результатами такого розгляду (10.08.2023), з`ясували і час, коли Товариство звернулося до АМК (29.10.2021), тобто навіть до звернення Товариства до господарського суду із позовом про визнання недійсним Рішення АМК в частині, що стосується позивача (03.11.2021).

8.23. У даному випадку визначальним і ключовим є саме розгляд заяви, що включає в себе прийняття відповідно розпорядження Комітетом про прийняття заяви про перевірку Рішення АМК до розгляду (початок зупинення нарахування пені) та прийняття Комітетом Рішення №216-р, яким Рішення АМК залишено без змін (початок поновлення нарахування пені).

8.24. Зважаючи на відсутність визначення понять «розгляд органом Антимонопольного комітету України заяви особи, на яку накладено штраф, про перевірку чи перегляд рішення у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» та «зупинення розгляду органом Антимонопольного комітету України заяви особи, на яку накладено штраф, про перевірку чи перегляд рішення у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції», Суд звертається до визначень понять «розгляд справи по суті» та «зупинення провадження у справі», які наведені Верховним Судом у контексті господарського судочинства, і висновує:

- розгляд справи - це безпосередньо вирішення певної справи (питання) з винесенням відповідного рішення (такий висновок узгоджується з розумінням поняття розгляду справи, викладеному у пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20);

- зупинення провадження - це тимчасове припинення вчинення процесуальних дій під час розгляду з визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду (такий висновок узгоджується із розумінням поняття зупинення провадження у справі, яке є послідовним та викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 25.09.2024 у справі №916/5520/23, від 20.11.2023 у справі №910/14224/20, від 14.12.2022 у справі №906/750/21, від 21.12.2021 у справі №920/1225/20, від 27.08.2020 у справі №921/2498/18, від 10.12.20219 у справі №910/2650/19, тощо).

8.25. Отже, розгляд Комітетом заяви про перевірку рішення у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, включає у себе таку процесуальну дію як зупинення розгляду вказаної заяви до завершення розгляду органом Комітету, судом пов`язаної з цією заявою іншої справи або до вирішення органом Комітету чи іншим державним органом пов`язаного з цією заявою іншого питання.

8.26. Таке тлумачення узгоджується з правовими висновками Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 56 Закону (у редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин і на даний час) у контексті зупинення нарахування на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду.

8.27. Так, Верховний Суд послідовно та неодноразово вказував, що тривалість такого зупинення визначається виключно періодом часу, протягом якого фактично здійснювався зазначений розгляд чи перегляд (наприклад, у суді першої інстанції - від дня порушення провадження у справі до дня прийняття рішення в ній; у судах апеляційної та касаційної інстанцій - від дня прийняття апеляційної чи касаційної скарги до дня прийняття постанови), і в цей період не включається час знаходження матеріалів справи у суді, коли згадані розгляд чи перегляд не здійснювалися (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №915/304/18, від 19.03.2019 у справі №904/3536/18, від 27.11.2018 у справі №910/4081/18).

8.28. Отже, в силу приписів частини п`ятої статті 56 Закону України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) тривалість зупинення нарахування пені визначається таким чином:

- розгляд чи перегляд господарським судом: у суді першої інстанції - від дня порушення провадження у справі до дня прийняття рішення в ній; у судах апеляційної та касаційної інстанцій - від дня прийняття апеляційної чи касаційної скарги до дня прийняття постанови), і в цей період не включається час знаходження матеріалів справи у суді, коли згадані розгляд чи перегляд не здійснювалися;

- розгляд Комітетом: від дня прийняття до розгляду відповідної заяви до дня прийняття рішення Комітетом.

8.29. Вказані висновки узгоджуються з принципом «належного врядування» та унеможливлюють свавільне використання дискреційних повноважень.

8.30. Суд у цьому аспекті звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.07.2019 у справі №910/23000/17.

8.30.1. Так, Велика Палата Верховного Суду наголосила на важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що орган Антимонопольного комітету України має враховувати при ухваленні рішень.

8.31. Принцип поділу державної влади набуває сенсу лише за тієї умови, коли всі органи державної влади діють у межах єдиного правового поля. Це означає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

8.31.1. Неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі [абзаци другий - четвертий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.04.2008 №4-рп/2008 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої, третьої, четвертої статті 219 Регламенту Верховної Ради України (справа про Регламент Верховної Ради України)].

8.32. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

8.33. Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

8.34. Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №9901/396/19, в якій зазначено: «Враховуючи концепцію належного врядування, зміст якої, зокрема, розкритий у практиці ЄСПЛ, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах».

8.35. У Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, наведено визначення поняття «дискреційні повноваження». Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

8.36. Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №К(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

8.37. Верховний Суд виходить з того, що дискреція (адміністративний/процесуальний розсуд) є юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби особи правозастосовної діяльності органів влади та будучи видом повноваження органу, надає останньому певний простір, оскільки, він може здійснювати вибір між декількома допустимими під кутом зору закону (права) рішеннями. Він може діяти або не діяти, а коли він діє, то обирає один або декілька з можливих варіантів дій.

8.38. Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

8.39. Зв`язаність дискреції органу законом (правом) робить можливим здійснення судами перевірки рішень (дій), прийнятих органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.

8.40. Судова практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо статті 6 (1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [далі - Конвенція] (з питань необхідного обсягу судового контролю) встановлює загальну рамку, в межах якої дискреційна влада може здійснюватися і юридично контролюватися. Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи, Венеційської комісії хоч формально і не мають обов`язкового характеру, однак вони є дуже важливими для національної практики, зокрема, для надання змістовного тлумачення.

8.41. У практиці ЄСПЛ вироблено низку принципів і тестів, які дають судам орієнтири під час судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень органами.

8.42. Дискреція зазвичай не є абсолютним повноваженням (правом). Обов`язковою умовою для її застосування є зв`язаність дискреції нормативними актами, що, як наслідок, виключає існування «вільного розсуду» або розсуду за межами закону (права). Орган влади має (= зобов`язаний) здійснювати свою дискрецію відповідно до мети і наданих повноважень та дотримуватися меж дискреції, передбачених законом. Якщо орган влади не виконує цих юридичних зобов`язань, він діє «з помилковим застосуванням дискреції» і, отже, протиправно.

8.43. Верховний Суд зазначає, що у пункті 45 Доповіді Венеціанської комісії щодо Верховенства права, серед іншого, зазначено, що "Потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон (a law), яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій".

8.44. Верховний Суд, при цьому вказує і на пункт 47 в якій Венеціанська комісія корелювала ці вимоги і зверненням до законодавчого органу: "…парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів. Цим досягається істотно важливий юридичний захист особи супроти держави та її органів і посадових осіб".

8.45. Конституційний Суд України визнає за органом публічної влади право на певні дискреційних повноваження у прийнятті рішень, та застерігає, що "цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів" (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 08.06.2016 №3-рп/2016).

8.46. Верховний Суд виходить з того, що законодавче регулювання не є і не може бути всеосяжним за формою та змістом. Відтак, під час здійснення органом своїх повноважень наявність у нього певної міри розсуду є допустимою та належною. Попри це, межі дискреційних повноважень такого органу не можуть бути неоглядними. Міра такого розсуду повинна бути мінімально достатньою, зокрема, з метою уникнення порушення нормативно-правових приписів та запобіганню зловживання.

8.47. З позиції гарантування основоположних прав людини, надання дискреційних повноважень органам обсяг яких не має чітко визначених меж було б несумісним з принципом верховенства права, як одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією і Конституцією України.

8.48. Верховний Суд звертається до рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" [заява № 29979/04, прийняте 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012].

8.48.1. У пункті 70 ЄСПЛ вказав таке: "Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119)".

8.49. Отже, принцип "належного урядування" покладає обов`язок на орган діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

8.50. Враховуючи наведене вище, Верховний Суд зазначає, що принцип "належного урядування" має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу "належного урядування" забезпечує прийняття суб`єктами легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип "належного урядування" підкреслює те, що між особою та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

8.51. Верховний Суд висновує, що дискреційні повноваження АМК мають узгоджувалися з конституційним принципом верховенства права, та такими його елементами, як юридична визначеність та заборона свавілля, та АМК має діяти за принципом "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом", що базується на статті 19 Конституції України.

8.52. Верховний Суд виходить з того, що при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

8.53. Критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності такого суб`єкта, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

8.54. Відтак, судова практика ЄСПЛ щодо правозастосування статті 6 Конвенції у контексті питання необхідного обсягу судового контролю встановлює загальну рамку, в межах якої дискреційна влада може здійснюватися і юридично контролюватися.

8.55. Суд звертає увагу, що зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що зупинення розгляду заяви Товариства Комітетом здійснено з власної ініціативи та підставою для такого зупинення було вказано розгляд справи №914/3019/21, позивачем у якій був інший учасник торгів, а не відповідач у цій справі. Тобто саме Комітет вирішив зупинити розгляд заяви та не виносити відповідне рішення протягом розгляду судами справи №914/3019/21. Також, поновлення розгляду заяви Комітетом відбулося не одразу після ухвалення судових рішень у справі №914/3019/21 судом першої інстанції (17.05.2022), судом апеляційної інстанції (24.10.2022), а лише 18.05.2023, що у контексті нарахування пені Відділенням АМК на період зупинення розгляду заяви Комітетом не грунтується на статті 19 Конституції України, статті 56 Закону, пунктів 42-1, 44 Правил і не надає підстав вважати, що дотримано принцип "належного врядування".

8.56. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

8.57. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові, з міркувань викладених у ній.

8.58. Отже, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення таких вимог, відсутні.

8.59. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.60. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

8.61. Слід зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.

8.62. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу позивача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 14.05.2024 у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 у справі №918/35/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець