Постанова

від 21.11.2024 по справі 216/3464/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10420/24 Справа № 216/3464/24 Суддя у 1-й інстанції - КУЗНЕЦОВ Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року м.Кривий Ріг

справа № 216/3464/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Бондар Я.М.,Зубакової В.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у спрощеномупозовному провадженні, упорядку ч.13ст.7,ч.1 ст.369ЦПК України,без повідомленняучасників справи,за наявнимиу справіматеріалами,апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2024 року, яке ухвалено суддеюКузнецовим Р.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини.

Позовна заява мотивована тим, що 09 вересня 2006 року між сторонами укладено шлюб, від якого вони мають неповнолітню дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з позивачем та знаходяться на її утриманні.

Шлюб між сторонами було розірвано.

На підставі рішення суду з відповідача стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 3 500 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, до повноліття дитини.

Наразі позивачем понесено додаткові матеріальні витрати на лікування та оздоровлення спільної дитини у розмірі 46 956,20 грн, які складається з витрат на лікування 36 206,20 грн та витрат на оздоровлення 10 750,00 грн.

На підставінаведеного вищепозивач просиласуд стягнутиз відповідачаполовину вказаноїсуми,а саме23478,10грн врахунок додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2024 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 23 478,10 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 1 211,20 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також неповне з?ясування обставин справи.

Апеляційна скаргамотивована тим,що позивач не надала суду жодних доказів на підтвердження необхідності таких витрат та їх фактичне понесення.Зауважує на тому, що доказів того, що ОСОБА_3 проходила ортодонтичне лікування в стоматологічному кабінеті SK DENTAL ФОП ОСОБА_5 позивачем суду не надано, вважає, що інформована добровільна згода на проведення медичного стоматологічного втручання не є належним доказом по даній справі, оскільки не містить посилання на лікування саме ОСОБА_3 . Також зазначає, що позивачкою не надано доказів того, що лікування не могло бути проведено в медичному комунальному закладі, замість проходження лікування у ФОП ОСОБА_5 , до того ж суду не надано наявності у ФОП ОСОБА_5 відповідної медичної ліцензії.

Зазначає, що чек на комплекс стоматологічних послуг датований 17 січня 2024 року, проте згідно наданої позивачкою виписки з медичної картки КНП «Криворізька клінічна стоматологія» КМР, ОСОБА_3 проходила амбулаторне лікування в квітні 2024 року.

Апелянт зауважує на тому, що договір про надання послуг з організації та проведення програми «Y-Camp» не містить посилання на те, що комплекс заходів цієї програми отримувала саме ОСОБА_3 , а платіжні інтрукції за вказаним договором не містять посилань на те, що витрати за вказаним договором поснесла саме позивачка, оскільки в платіжній інструкції на суму 1950 грн платником зазначений ОСОБА_6 .

Також апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не враховано його матеріального становища та стан його здоров`я. Вказує, що його матеріальне становище досить скрутне, через військову агресію російської федерації проти України середній заробіток відповідача за останні 12 місяців становить 102 092,64 грн, тобто 8507,72 грн на місяць, з яких згідно з рішенням суду від 11 грудня 2023 року, 3 500 грн він зобов`язаний сплачувати на утримання ОСОБА_3 , що становить 41% від його доходу. Також зазначає що на його утриманні перебуває інша малолітня дитина, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а з 2023 року він перебуває на лікуванні у кардіолога, що підтверджується Консультаційним висновком спеціаліст-кардіолога від 17 травня 2023 року. Вважає, що зазначені обставини також мають суттєве значення при визначенні необхідності і спроможності ОСОБА_2 сплачувати додаткові витрати на утримання ОСОБА_3 .

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 09 вересня 2006 року по 16 червня 2014 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, та в період шлюбу у них народилася донька - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, яке виданоно 29 січня 2008 року Центрально-Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 91.

Згідно зі свідоцтва про шлюб, виданого Саксаганським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, 20 липня 2016 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та змінила прізвище з ОСОБА_9 на ОСОБА_10 , актовий запис № 301.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 грудня 2023 року стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання доньки в твердій грошовій сумі 3 500 грн щомісячно, до її повноліття.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2024 року рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області 11 грудня 2023 року залишено без змін.

В грудні 2023 року спільна донька сторін по справі ОСОБА_3 приймала участь в програмі «Y-Camp», що включає комплекс оздоровчих, культурних та розважальних заходів для дітей-підлітків за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім цього, 17 січня 2024 року ОСОБА_3 проходила ортодонтичне лікування в стоматологічному кабінеті SK DENTAL ФОП ОСОБА_5 наслідком якого стало встановлення брекет системи на зубні щелепи.

Звретаючись до суду з позовом про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини, позивач посилалась на те, що витрачені нею кошти на лікування та оздоровлення доньки на загальну суму 46 956,20 грн, є додатковими витратами на дитину, а тому відповідач, як батько, повинен відшкодувати половину цих витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що понесені позивачем витрати вважаються додатковими витратами в розумінні ст. 185 СК України, оскільки викликані особливими обставинами та пов`язані із оздоровленням та лікуванням дитини.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч. 1-3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними у кожному конкретному випадку.

Згідно ч. 2 ст. 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Таким чином, додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини, вони необхідні для того щоб за певних обставин можна було забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину та обґрунтовуватися відповідними документами, а відтак і підтверджувати наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати і свідчать про їх необхідність.

Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

Оскільки тягар доказування покладено на позивача, то заявляючи додаткові витрати, позивач в будь-якому випадку повинен їх обґрунтувати та надати беззаперечні докази на їх підтвердження. Дані додаткові витрати, на відміну від аліментів, мають бути викликані саме особливими обставинами.

Якщо стягнення аліментних зобов`язань викликане необхідністю дитини у вихованні, освіті, харчуванні, одязі та забезпеченні елементарних умов життя і враховуються при визначенні розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, то додаткові витрати заявляються саме у зв`язку з хронічними або разовими проблемами зі здоров`ям дитини, або у разі обставин, які пов`язані з розвитком здібностей дитини.

Відповідні правові висновки щодо застосування ст. 185 СК України наведені в постановах Верховного Суду від 10 жовтян 2019 року у справі № 638/13860/16-ц; від 16 жовтня 2019 року у справі № 219/1766/18; від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19; від 25 лютого 2020 року у справі № 521/4397/17; від 01 квітня 2020 року у справі № 521/16268/18.

Положення ст. 185 СК України стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті).

Додаткові витрати, зумовлені особливими обставинами, можуть бути присуджені судом у вигляді конкретної суми, що підлягає одноразовій сплаті, або у вигляді щомісячних чи інших періодичних платежів, здійснюваних протягом певного строку чи постійно. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення.

Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки медико-соціальної експертної комісії, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров`я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо).

Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).

Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 320/383/19 (провадження № 61-18284св19) та постанові від 14 січня 2019 року у справі № 751/4312/16-ц (провадження № 61-9737св18).

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у справі № 749/106/17 (6-1489цс17 від 13 вересня 2017 року) дійшла правового висновку, що згідно із ч. 1 ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Ураховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі.

Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

Згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 ,суд першої інстанції, з урахуваннямстану здоров`я неповнолітньої дитини, документального підтвердження розміру додаткових витрат на утримання дитини тафактичного понесення їх позивачкою, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки половини таких понесених витрат в сумі 23478,10 грн.

Суд першої інстанції врахував положення ст. 3 Конвенції про права дитини, ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» та, що понесені витрати щодо дитини стосуються особливих обставин, приблизний перелік яких надається ст. 185 СК України.

Також колегія суддів зазначає про доведеність позивачкою в суді понесених нею додаткових витрат на дитину і такі витрати є додатковими, які зумовлені як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (розвиток здібностей дитини).

Надані позивачкою докази відповідачем не спростовані.

Не спростовують правильності висновків суду першої інстанції посилання апелянта на неможливість взяття до уваги витрат на відвідування приватної стоматологічної клініки, оскільки відповідно до виписки з медичної карти амбулаторного хворого КНП «Криворізька клінічна стоматологія» КМР» на ім`я ОСОБА_3 , осанній встановлено діагноз множинний карієс зубів верхньої та нижньої щелепи внаслідок порушення прикусу та скупчення зубів, що обумовлює встановлення брекет системи.

Посилаючись в апеляційній скарзі на те, що позивачем по справі не надано доказів того, що лікування не могло бути проведено в медичному комунальному закладі, замість проходження лікування у ФОП ОСОБА_5 , та позивачем не надано доказів наявності у ФОП ОСОБА_5 відповідної медичної ліцензії, відповідач не надав власних доказів, які спростовували б доводи позивача.

З огляду на положення ст. 180 та 185 СК України участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов`язком батьків незалежно від сплати ним аліментів і закон не передбачає можливості повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору.

Сімейний кодекс України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків (ст. 141 СК). Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

Відповідно до ч 7, 8 ст. 7 СК України кожна дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

В матеріалах справи наявні довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров`я дитини і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування та оздоровлення.

Виходячи з того, що сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень, не заслуговують на увагу посилання апелянта на незначні доходи і його фактичне утримання малолітньої дитини від іншого шлюбу, оскільки ним не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та його дійсного майнового стану.

Доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю загалом є запереченнями проти позову ОСОБА_1 , які судом враховано, і зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на обставини, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи.

Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржником не надано.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом цієї справи.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Доводи ж апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права не впливають на правильність висновків суду по суті спору, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування судового рішення (ч. 2 ст. 376 ЦПК України).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 21 листопада 2024 року.

Головуючий:

Судді: