Постанова

від 07.11.2024 по справі 638/10158/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 638/10158/20 Головуючий суддя І інстанції Цвіра Д. М.

Провадження № 22-ц/818/2151/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: купівлі-продажу

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07листопада 2024року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Зінченко М.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката ГоловкаІгоря Вячеславовичана рішенняДзержинського районногосуду м. Харковавід 18березня 2024 року, по справі № 638/10158/20, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Обслуговуючий кооператив "Житлово - будівельний кооператив "Ковчег" про витребування майна із незаконного володіння,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 у липні 2020 року звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 , про витребування майна із незаконного володіння.

09 березня 2021 року позивачка уточнила свій позов та остаточно просила витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь співвласників багатоквартирного будинку нежитлові приміщення підвалу № 1-7 літ. "А-9-10", загальною площею 253,2 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позову вказала, що вона є власницею квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про право на нерухоме майно, виданим виконавчим комітетом Дзержинської районної в м. Харкові ради V скликання 18 серпня 2007 року. Згідно відповіді Департаменту житлового господарства Харківської міської ради від 23 листопада 2017 року житловий будинок по АДРЕСА_1 не є об`єктом територіальної громади та на балансі КП «Жилкомсервіс» не обліковується, був побудований на кошти співвласників, а тому відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України приміщення загального користування та допоміжні приміщення будинку, що забезпечують потреби усіх власників квартир та власників нежитлових приміщень будинку, якими у даному випадку є спірні нежитлові приміщення, - належить їм на праві спільної сумісної власності. З цього приводу також покликалась на правові висновки, які були висловлені у рішенні КС України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 та у рішенні КС України від 09 листопада 2021 року у справі № 14-рп/2011.

Факт належності підвалу до допоміжних приміщень будинку прямо випливає з нормативного визначення технічного поверху, як поверху для розміщення інженерного обладнання і прокладання комунікацій, який може бути розташований у нижній (технічне підпілля) (Основні положення ДБН В2.2-15-2005 від 18.05.2005 № 80), спільний Наказ ФДМУ та Державного комітету з питань житлово-комунального господарства «Про затвердження Порядку визначення вартості відтворення чи заміщення земельних поліпшень будинків, будівель та споруд малоповерхового житлового будівництва. Збірник укрупнених показників вартості відтворення функціональних об`єктів-аналогів для оцінки малоповерхових будинків, будівель та споруд (загальна частина, розділ 1 (табл. 1-1.1 1-42.4)» від 23.12.2004 № 2929/227).

Також просила врахувати, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2017 року по справі № 40/356-07 була задоволення скарга співвласників будинку та скасоване рішення господарського суду Харківської області від 12 липня 2007 року у справі № 40/356-07, яким були задоволені позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 та визнано її право власності на нежитлові приміщення підвалу в літ. «А-9-10» (нежитлові приміщення підвалу № 1-№29) загальною площею 814,8 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та відмовлено у задоволенні вказаного позову. 20 травня 2013 року ОСОБА_4 продав нежитлові приміщення підвалу № 1-7 літ. «А-9-10» загальною площею 253,2 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , яка наразі є власницею вищевказаних спірних нежитлових приміщень та відповідачкою у даній справі.

Вказано, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але у подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею іншим шляхом, а тому відповідно до ст. 387 п.3 ч. 1 ст. 388 ЦК України та з урахуванням правових висновків, які були висловлені у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 907/544/14 про те, що скасований судовий акт після його скасування не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Також зазначила, що після реєстрації за ФОП ОСОБА_3 (наразі вже припинила свою підприємницьку діяльність) права власності на підставі рішення господарського суду Харківської області від 12 липня 2007 року у справі № 40/356-07 на нежитлові приміщення підвалу в літ. «А-9-10» (нежитлові приміщення підвалу № 1-№29) загальною площею 814,8 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та на нежитлові приміщення технічного поверху в літ. «А-9-10» (нежитлові приміщення технічного поверху: № 23, № 24, №29 - № 43) загальною площею 265,8 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , яке у подальшому було скасовано, остання продала окремі приміщення підвалу та технічного поверху, по частинах, а не в цілому.

Звертає увагу на те, що вона має право як самостійно звернуться з цим позовом, як співвласник багатоквартирного будинку, так і відповідно до протоколу загальних зборів співвласників багатоквартирного житлового будинку № 21/09/17 від 21.09.2017 їй була надано право діяти в якості уповноважених представників з питань захисту прав та інтересів мешканців будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 щодо спільної сумісної власності на допоміжні приміщення підвалу та технічного поверху.

На підставі викладеного просила задовольнити позовні вимоги та провести розподіл судових витрат.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 березня 2024 року позов задоволено.

Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь співвласників багатоквартирного будинку нежитлові приміщення підвалу №1-7 літ. "А-9-10", загальною площею 253,2 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісім сорок) грн. 00 коп.

Не погодившись із зазначеним рішенням, представник ОСОБА_2 адвокат Головко І.В. звернувся з апеляційною скаргою та просить скасувати рішення, постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Скарга мотивована тим, що розгляд даної справи відбувся без участі ОСОБА_2 оскільки вона не була належним чином повідомлена судом першої інстанції про дату, час та місце розгляду справи, у зв`язку з чим не подавала до суду відзив на позовну заяву, письмові докази, не приймала участі в судових засіданнях по справі, не мала можливості користуватись іншими процесуальними правами учасника справи встановленими ЦПК України.

Вважає, що рішення суду є незаконним, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, неповним з`ясуванням усіх обставин справи, висновки суду не відповідають обставинам справи у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав.

Суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував усі обставини справи та порушуючи норми матеріального права зробив помилковий висновок можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування на підставі ст.ст.387,388 ЦК України спірних нежитлових приміщень цокольного поверху з власності ОСОБА_2 на користь співвласників багатоквартирного будинку, що є підставою для його скасування апеляційним судом на підставі п. 4 ч.1 ст.376 ЦПК України.

Крім того, ураховуючи вищевикладені обставини відповідачка не змогла з поважних причин заявити про сплив позовної давності у суді першої інстанції у зв`язку з чим подає відповідну заяву до суду апеляційної інстанції:

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Пекаренін А.А. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржене рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 березня 2024 року без змін.

Вказав, що доводи скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції, які є законними і обґрунтованими.

Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи відповідно до ст.ст.367,368 ЦПК України перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Устатті 263 ЦПК Українивизначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позов суд першої інстанції вказав наступне.

Судом встановлено, що спірні приміщення підвалу є складовими частинами житлового будинку та за функціональним призначенням є допоміжними приміщеннями.

Перебування вказаних приміщень підвалу у власності ОСОБА_2 перешкоджає співвласникам житлового будинку належним чином володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Крім того, на даний час будинок знаходиться на балансі Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Ковчег», який відповідно до Статуту, здійснює управління та обслуговування будинком.

Перебування допоміжних приміщень будинку у власності інших осіб значною мірою ускладнює процес здійснення управління та обслуговування будинком.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (частина другастатті 369 ЦК України).

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. (частина другастатті 382 ЦК України).

Отже, укладення інвестиційного контракту становило втручання, яке не відповідало закону. У зв`язку з цим було порушено статтю 1 Першого протоколу (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 41 - 45, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей387,388 ЦК України.

Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей387,388 ЦК України.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті387,388 ЦК України).

Якщо в такій ситуації пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями387,388 ЦК України. У зв`язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставістатті 388 ЦК Українизвернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Відповідно дост.387 ЦК України, власник може витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно дост. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Відповідно до частини 3 вказаної статті якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно з положеннямист. 400 ЦК Українинедобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 16 року у справі 6-1203цс15,право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті 388 ЦК Українипов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав його, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістомстатті 388 ЦК України, наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим виконавчим комітетом Дзержинської районної в м. Харкові ради V скликання 18 серпня 2007 року.

Окрім того, ОСОБА_1 надано право діяти в якості уповноважених представників з питань захисту прав та інтересів мешканців будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , щодо спільної сумісної власності на допоміжні приміщення підвалу та технічного поверху.

Так відповідно до Протоколу загальних зборів співвласників багатоквартирного житлового будинку №21/09/17 від 21.09.2017 фізичним особам: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надано право діяти в якості уповноважених представників з питань захисту прав та інтересів мешканців будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , щодо спільної сумісної власності на допоміжні приміщення підвалу та технічного поверху .

Згідно відповіді Департаменту житлового господарства Харківської міської ради від 23 листопада 2017 року, житловий будинок по АДРЕСА_1 не є об`єктом комунальної власності територіальної громади та на балансі КП «Жилкомсервіс» не обліковується.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12 липня 2007 року у справі № 40/356-07 (суддя Хотенець П.В.) позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 до Харківської міської ради про визнання права власностізадоволено. Визнаноправо власності Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на нежитлові приміщення підвалу в літ. "А-9-10" (нежитлові приміщення підвалу: №1-№29) загальною площею 814,8 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язаноКомунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" у п`ятиденний строк після набрання рішенням законної сили здійснити державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення підвалу в літ. "А-9-10" (нежитлові приміщення підвалу: №1 - №29) загальною площею 814,8 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .

Визнано право власності Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на нежитлові приміщення технічного поверху в літ. "А-9-10" (нежитлові приміщення технічного поверху: №23, №24, №29 - №43) загальною площею 265,8 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язано Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" у п`ятиденний строк після набрання рішенням законної сили здійснити державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення технічного поверху в літ. "А-9-10" (нежитлові приміщення технічного поверху: №23, №24, №29 - №43) загальною площею 265,8 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .

20 травня 2013 року ОСОБА_4 продав нежитлові приміщення підвалу №1-7 літ. "А-9-10", загальною площею 253,2 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , що підтверджується Договором купівлі-продажу, засвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А.

05 грудня 2017 року Харківським апеляційним господарським судом було винесено Постанову по справі № 40/356-07, якою Рішення господарського суду Харківської області від 12.07.2007 у справі № 40/356-07 скасовано та прийнято по справі №40/356-07 нове Рішення, яким у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , м. Харків відмовлено.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Всупереч вказаній нормі ст. 89 ЦПК України суд першої інстанції не звернув уваги, що позивачка не довела належними і допустимими письмовими доказами заявлені у позові підстави про те, що ФОП ОСОБА_3 продала спірні нежитлові приміщення як окремі приміщення підвалу у складі нежитлових приміщень, які вона набула у власність на підставі рішення господарського суду Харківської області від 12 липня 2007 року у справі № 40/356-07 на нежитлові приміщення підвалу в літ. «А-9-10» (нежитлові приміщення підвалу № 1-№29) загальною площею 814,8 кв.м. У справі відсутні належні та допустимі докази такого продажу спірних нежитлових приміщень ФОП ОСОБА_3 , а тому є недоведені твердження позивачки про те, що внаслідок ухвалення згаданого рішення господарського суду Харківської області від 12 липня 2007 року у справі № 40/356-07 спірні нежитлові приміщення підвалу №1-7 літ. "А-9-10", загальною площею 253,2 які мають меншу площу та кількість, та право власності на які відповідачка набула на підставі чинного договору купівлі-продажу від 20 травня 2013 року у власність від ОСОБА_4 кв.м. Отже, у справі немає доказів про правовий зв`язок між скасованим рішенням господарського суду Харківської області від 12 липня 2007 року у справі № 40/356-07 та набуттям у власність відповідачкою спірних нежитлових приміщень.

Суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував усі обставини справи та порушуючи норми матеріального права зробив помилковий висновок можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування на підставі ст.ст.387,388 ЦК України спірних нежитлових приміщень цокольного поверху з власності ОСОБА_2 на користь співвласників багатоквартирного будинку, що є підставою для його скасування апеляційним судом на підставі п. 4 ч.1 ст.376 ЦПК України.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, що є підставою для витребування на підставі ст.ст.387,388 ЦК України спірних нежитлових приміщень із власності ОСОБА_2 на користь співвласників багатоквартирного будинку, оскільки постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2017р. у справі №40/356-07 було скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 12.07.2007р. яким було визнано за ФОП ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення підвалу №1-№29 в літ. "А-9-10" загальною площею 814,8 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Звертає увагу, що суд помилково не з`ясував, що згідно договору купівлі-продажу №810 від 20.05.2013р. посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Самощенко О.А. відповідачка придбала у власність нежитлові приміщення цокольного поверху №1-7 в літ. "А-9-10", загальною площею 253,2 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 у гр. ОСОБА_4 , а не у ФОП ОСОБА_3 , право власності за якою було визнано рішенням Господарського суду Харківської області від 12.07.2007р. у справі №40/356- 07.

Тому, вважає, що наведені з цього приводу підстави позову належним чином не доведені, а згадані висновки суду першої інстанції про вибуття спірного нерухомого майна поза волею власника в результаті вищевказаного рішення господарського суду, яке згодом було скасоване, - є помилковими. В матеріалах справи відсутні відомості щодо скасування у встановленому законом порядку рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 01.07.2008р. по справі №61/15 та ухвали Дергачівського районного суду Харківської області від 02.07.2008р. у зв`язку з чим висновок суду про вибуття спірних нежитлових приміщень з власності позивача поза її волею є передчасним.

Під час розгляду даної справи суд не звернув увагу на те, що відповідач ОСОБА_2 укладаючи договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.05.2013р. навіть проявивши розумну обачність не могла встановити, що нежитлові приміщення цокольного поверху №1-7 в Літ. «А-9-10» могли вибути з володіння співвласників багатоквартирного будинку незаконно, а ОСОБА_4 (продавець) не мав права їх відчужувати, оскільки під час укладення вказаного договору керувалася даними з реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно яких право власності на майно було зареєстрованого на продавцем належним чином, будь яких обмежень щодо відчуження майна як і відкритих судових проваджень зареєстровано не було. Тому під час придбання майна ОСОБА_2 правомірно очікувала, що продавець мав право ними розпоряджатися, а вона після отримання цього майна та сплати за нього грошових котів матиме змогу мирно ним володіти. Проте суд першої інстанції в порушення норм матеріального права не оцінив пропорційність втручання в право відповідача на мирне володіння майном, а також не дав оцінку тягаря, що буде покладено на неї таким втручанням, у зв`язку з чим не мотивував висновок про можливість витребування нежитлових приміщень у відповідача, оскільки за обставин цієї справи задоволення позову про витребування майна матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря.

За таких обставин відсутні визначені у ст. 388 ЦК України підстави для витребування спірного майна у відповідачки, яка є його добросовісним набувачем і тривалий час, з 2013 року відкрито ним користується: передала в оренду, сплачує відповідні комунальні платежі на адресу Обслуговуючого кооперативу "Житлово - будівельний кооператив "Ковчег". При неспростованої добросовісності власника спірного нерухомого майна у контексті положень статей 387, 388 ЦК України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції, - не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном, відсутні підстави для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. правові висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц).

Також поза увагою суду залишився той факт, що предметом вищевказаного договору купівлі- продажу №810 від 20.05.2013р. укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є нежитлові приміщення цокольного поверху №1-7 в Літ. «А-9-10» загальною площею 253,2 кв.м., а згідно рішення Господарського суду Харківської області від 12.07.2007р. у справі № 40/356-07 судом було визнано за ФОП ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення підвалу №1-№29 в літ. "А-9-10" загальною площею 814,8 кв.м., що є різними об`єктами нерухомого майна у складі допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку. У матеріалах справи відсутні належні докази про те, що нежитлові приміщення підвалу власником яких була ФОП ОСОБА_3 та нежитлові приміщення цокольного поверху власником яких є відповідач ОСОБА_2 є тотожними.

Згідно матеріалів справи після відкриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю зареєстрованого електронного кабінету ОСОБА_2 у підсистемі електронного суду судові повістки та інші процесуальні документи направлялися судом поштовими листами на адресу відповідача зазначену позивачем у позовній заяві, а саме: АДРЕСА_3 (а/с № НОМЕР_1 ). Проте з 16.04.2018 року (тобто до відкриття провадження у справі) ОСОБА_2 мала зареєстроване місце проживання за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_4 , що підтверджується відміткою в її паспорті. Таким чином відповідач не була належним чином повідомлена про відкриття судом провадження у справі та розгляд справи у підготовчому провадженні.

Під час розгляду судом справи по суті (ухвала від 06.11.2023р.) суд почав направляти повідомлення відповідачу на його зареєстровану адресу проживання ( АДРЕСА_4 ), проте згідно матеріалів справи (а.с. 16,46,53,101,121,123 т. 2) судові повідомлення не були вручені та повернулися до суду з позначкою «за закінченням строку зберігання», або «адресат відсутній за вказаною адресою», а не у зв`язку з відмовою в їх отриманні відповідачем.

Згідно наданих відповідачкою до апеляційного скарги документів причиною неотримання нею судових повідомлень направлених за адресою АДРЕСА_4 було фактичне проживання відповідача у період з листопада 2019 року по вересень 2022 року за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_5 . Вказане квартира належить ОСОБА_2 на праві власності, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 14.11.2019р. (додається), а у жовтні 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України відповідач виїхала за її межі та постійно проживає по даний час у Королівстві Іспанія, що підтверджується інформацією із її закордонного паспорту (додається). Оскільки відповідачка не була повідомлена судом про розгляд цієї справи, то з огляду на принцип верховенства права, ст. 10 ЦПК України, елементом якого є правова визначеність, не можна вважати, що вона мала була належним чином повідомлена судом про вищевказані судові засідання.

У ч.8 ст.130 ЦПК України передбачено, що особам, які проживають за межами України, судові повістки вручаються в порядку, визначеному міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, в разі відсутності таких - у порядку, встановленому ст. 502 цього Кодексу.

Порядок вручення судових документів у цивільних справах особам, які проживають за межами України, визначений Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 1965 року, державами-учасницями якої є Україна та Іспанія.

Згідно п.1 ч.2 ст.223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Згідно зі статтею 3 цієї Конвенції вручення судових документів особам, які проживають за межами України, здійснюється шляхом направлення органом влади чи судовим працівником, компетентним відповідно до права запитуючої Держави, Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія.

Проте як вбачається з тексту оскаржуваного рішення, а також з матеріалів даної справи процедура вручення судових документів, що визначена Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах судом першої інстанції не ініціювалася; з відповідним проханням про вручення судових документів до Міністерства юстиції України, яке відповідно до національного законодавства є компетентним органом для передачі такого прохання Центральному Органу запитуваної Держави, суд не звертався.

Таким чином, суд першої інстанції у порушення статті 223 ЦПК України розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 , щодо якої не було відомостей про вручення їй судової повістки.

Окрім того, заяв по суті справи як і відомостей про вручення судових повісток представнику відповідачки адвокату Шаповалової В.М., яка була повноважним представником відповідачки ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

Тому,відповідно доп.3ч.3ст.376ЦПК Українивказані порушеннянорм процесуальногоправа єобов`язковою підставоюдля скасуваннясудового рішеннясуду першоїінстанції таухвалення новогосудового рішенняпо сутіспору.Той факт,що судпершої інстанціїнадсилав процесуальнідокументи тасудові повісткина останнювідому адресувідповідачки вказаноговисновку неспростовує,оскільки пов`язаніз цимправила проналежне врученнясудової повісткита документівсуду ґрунтуютьсяна припущенні(правовійфікції),що учасниксправи знаєпро розглядвідповідної справисудом.Однак,у даномувипадку відповідачкане булаповідомлена проце,а томуінший підхіддо вирішенняцього питанняне відповідаєпринципу верховенстваправа,оскільки позбавленийправової визначеностіта покладаєна учасниканепропорційний процесуальнийтягар слідкуватиза усімасправами,які розглядаються судами,не зважаючина належнупоінформованість проце збоку суду,а також невідповідає легітимнійметі,з якоютака правовафікція існуєу законі(ст.2ЦПК -з справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави).

Вищевказані обставини справи та наведене правове обґрунтування свідчать про недоведеність позову, а тому у його задоволенні слід відмовити. Наведені з цього приводу доводи скарги знайшли своє підтвердження у матеріалах справи та спростовують висновки суду. Наведені у відзиві на скаргу аргументи є помилковими та належним чином не підтверджені.

Оскільки судпершої інстанціїухвали своїрішення принеповному з`ясуванніобставин,що маютьзначення длясправи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому відповідно до п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду повністю та ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову, за недоведеністю вибуття спірних житлових приміщень поза волею власника.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну представника ОСОБА_1 - адвоката Головка Ігоря Вячеславовича задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 березня 2024 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Обслуговуючий кооператив "Житлово - будівельний кооператив "Ковчег" про витребування майна із незаконного володіння відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складений 21 листопада 2024 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді Н.П. Пилипчук.

О.Ю. Тичкова.