Рішення

від 20.11.2024 по справі 638/3792/20

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/3792/20

Провадження № 2/638/968/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Цвіри Д.М.,

за участю секретаря Пухно М.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному провадженні в залі судових засідань Дзержинського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, -

встановив:

16.03.2020 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить:

- здійснити поділ заробітної плати відповідача ОСОБА_3 , розмір якої становить 25 085 713 грн.,

- 3 трьохкімнатних квартир, що знаходяться у м. Харкові за наступними адресами:

1. АДРЕСА_1 ,

2. АДРЕСА_2 ,

3. АДРЕСА_3 ;

- 4 машино-місць що знаходяться у м. Харкові за наступними адресами:

1. АДРЕСА_4 (номер 104),

2. АДРЕСА_4 (номер 130),

3. АДРЕСА_4 (номер 132),

4. АДРЕСА_5 , набутих ним за період шлюбу з ОСОБА_1 , що є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, між позивачем - ОСОБА_1 та відповідачем - ОСОБА_3 , у рівних частках кожному, визначивши право приватної власності позивача на 1/2 частину вказаної заробітної плати, що складає 12 542 856 грн., 1/2 частину 3 трьохкімнатних квартир, що знаходяться у м. Харкові за наступними адресами: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 ; 1/2 частину 4 машино - місць, що знаходяться у м. Харкові за наступними адресами:, АДРЕСА_6 , АДРЕСА_4 (номер 130), АДРЕСА_4 (номер 132), АДРЕСА_5 ,:

- визнати за ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частину заробітної плати, розмір якої складає 12 542 856 грн., 1/2 частину 3 трьохкімнатних квартир, що знаходяться у м. Харкові за наступними адресами: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_7 машино-місць що знаходяться у м. Харкові за наступними адресами:, АДРЕСА_6 , АДРЕСА_4 (номер 1 ЗО), АДРЕСА_8 , набутих відповідачем - ОСОБА_3 , за період шлюбу, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

- стягнути з відповідача - 1/2 частину заробітної плати, що складає 12 542 856 грн., 1/2 частину 3 трьохкімнатних квартир, що знаходяться у м. Харкові за наступними адресами: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 ; 1/2 частину 4 машино-місць, що знаходяться у м. Харкові за наступними адресами: АДРЕСА_6 , АДРЕСА_4 (номер 130), АДРЕСА_4 (номер 132), АДРЕСА_5 , набутих відповідачем за період шлюбу, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, на користь позивача - ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує, що 10.06.2006 позивач та відповідач зареєстрували шлюб.

27.10.2016 року, відповідач, зловживаючи довірою позивача, змусив останню укласти так званий «договір поділу майна», за умовами якого позивач та відповідач повинні були здійснити поділ спільного майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Даний договір в дійсності виявився фіктивним, оскільки у відповідача навіть і не виникало наміру здійснити поділ нашого спільного майна. Відповідач свої зобов`язання за договором не виконав. Суму грошових коштів у розмірі 1 539 000,00 грн. та автомобіль HONDA CIVIC, обумовлені так званим «договором поділу майна» у якості частки позивача від спільної сумісної власності, відповідач не передав позивачу. ОСОБА_3 неправомірно обернув на свою користь частку позивача від спільної сумісної власності, змусивши позивача укласти «договір поділу майна».

Шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 березня 2017 року.

Після укладення так званого «договору поділу спільного майна» та розірвання шлюбу, позивач була вимушена звернутись до Київського відділу поліції ГУНП в Харківській області з повідомленням про вчинення щодо неї злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, оскільки в діяннях відповідача наявне шахрайство. Після відкриття кримінального провадження за № 12019220490002287 від 16.05.2019, позивач отримала статус потерпілої особи та доступ до матеріалів досудового розслідування.

Під час дослідження матеріалів досудового розслідування у рамках кримінального провадження за № 12019220490002287 від 16.05.2019, на підставі положень ст. 56 КПК України, позивачем було встановлено, що її колишній чоловік - ОСОБА_3 приховував від неї заробітну плату, яку він отримував за період їх шлюбу, сумарний розмір якої становить 25 085 713 гривень. Підтвердженням цього факту є відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про отриману відповідачем заробітну плату.

Перебуваючи в шлюбі, позивач гадки не мала про такі доходи свого чоловіка та не розуміє, чому він приховував їх.

Досліджуючи матеріалів досудового розслідування у рамках кримінального провадження за № 12019220490002287 від 16.05.2019, позивач з`ясувала, що під час шлюбу, відповідачем були придбані 3 трьохкімнатні квартири, що знаходяться у м. Харкові за наступними адресами:

- АДРЕСА_9 ,

- АДРЕСА_2

- АДРЕСА_3

Також за період шлюбу, відповідач набув у власність 4 машино місця, що знаходяться у м. Харкові за наступними адресами:

-

АДРЕСА_10 .

Також, позивачем понесені витрати на суму 9605 грн. (оплата судового збору), витрати за надання правової допомоги становлять 27 840 грн.

На виконання договору, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням «Юрінком» в особі керівника - ОСОБА_4 , останнім були здійснені наступні види адвокатської діяльності:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

Для виконання усіх робіт, необхідних для захисту інтересів позивача, адвокатським об`єднанням, станом на 16.03.2020 року, було затрачено 11 годин робочого часу: аналіз договору про поділ спільного майна подружжя на його відповідності законодавству України - 4 годин; визначення об`єктів спільної сумісної власності подружжя - 2 години; аналіз судової практики з подібних питань - 2 годин; написання позовної заяви - 3 годин; Сума оплати послуг адвоката станом на сьогодні, 13.03.2020, складає: 10 560 грн.

Очікувані витрати позивача на професійну правову допомогу, з урахуванням процедури розгляду судом справи у першій та апеляційній інстанціях, становлять: 17 280 грн. Обґрунтуванням очікуваних витрат є: аналіз відзиву та інших заяв по суті справи від відповідача - 4 годин; підготовка до апеляційного оскарження та складання апеляційної скарги/відзиву на апеляційну скаргу 5 годин; орієнтовна кількість судових засідань, під час розгляду справи судами у першій та апеляційній інстанціях.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду в загальному позовному провадженні та призначено у підготовче судове засідання.

05.06.2020 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, яким просив у задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи тим, що ОСОБА_3 перебував у шлюбі з ОСОБА_1 , який було зареєстровано міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 1 Харківського обласного управління юстиції 10.06.2006 року (Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 ).

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 16.03.2017 року у справі № 640/20353/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання вказаного шлюбу позовні вимоги було задоволено та розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

У відповідності до Ухвали Апеляційного суду Харківської області від 23.05.2017 року у справі № 640/20353/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено, а Рішення Київського районного суду міста Харкова від 16.03.2017 року залишено без змін.

Юридичний факт реєстрації розірвання шлюбу підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 11.04.2017 року № 00017903136.

До моменту розірвання шлюбу, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено Договір про поділ спільного майна подружжя від 27.10.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грішаковою Оксаною Вікторівною за реєстраційним № 2443, надалі за текстом іменується «Договір про поділ майна».

Договір про поділ майна в судовому порядку не оскаржувався та, більш того, не є предметом позову у цій справі.

За змістом пункту 11 Договору про поділ майна «Ми, Сторони, підтверджуємо, що цей договір відповідає нашим дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається нами у відповідності зі справжньою нашою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для нас умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається нами без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, ми однаково розуміємо значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажаємо настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчимо, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать наші особисті підписи на договорі.».

Пункт 12 Договору про поділ майна імперативно встановлює, що «Сторони підтверджують, що домовились і не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відносно умов даного договору.».

Відповідно до частини 1 статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями частини 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом частин 1 - 2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до пункту 5 Договору про поділ майна «За взаємною домовленістю досягнутою Сторонами за даним Договором у особисту приватну власність ОСОБА_1 (Сторони 2) переходить автомобіль марки HONDA, моделі CIVIC 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , державний реєстраційний номер НОМЕР_3 .».

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 02.09.2009 року ( НОМЕР_4 ) власником вказаного автомобіля є ОСОБА_1 .

З аналізу відомостей Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів було встановлено:

- згідно витягу від 27.05.2020 року (час формування 11:48): дата останньої реєстрації транспортного засобу марки HONDA, моделі CIVIC 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 02.09.2009 року;

- згідно витягу від 27.05.2020 року (час формування 11:56): на поточний момент ОСОБА_1 є власником автомобіля HONDA CIVIC 2006 року випуску та автомобіля MERCEDES-BENZ GLC 250 2016 року випуску.

Отже, висновок (припущення) Позивача про те, що їй начебто не було передано транспортний засіб, не відповідає дійсності.

Положеннями пункту 6 Договору про поділ майна встановлено, що «За взаємною домовленістю Сторін, враховуючи неподільність автомобілів, як об`єктів поділу та різниці у їх вартості, Стороні 2, у якості компенсації різниці у вартості автомобілів, також переходять грошові кошти сумі 1 539 000, 00 (один мільйон п`ятсот тридцять дев`ять тисяч) гривень, що отримані Стороною 2 до підписання цього Договору. Підписанням цього Договору, Сторона 2 підтверджує, що Грошові кошти у визначеній цим пунктом сумі отримані Стороною 2 до моменту підписання цього Договору у повному обсязі. Претензій з приводу повноти та строків передачі Грошових коштів Сторона 2 до Сторони 1 не має.».

За змістом частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, допустимим та належним письмовим доказом, який підтверджує передачу ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 1 539 000 (один мільйон п`ятсот тридцять дев`ять тисяч) гривень 00 копійок, є Договір про поділ майна. Як наслідок, думка Позивача про начебто непередачу грошових коштів не відповідає дійсності.

У Позовній заяві ОСОБА_1 стверджує:

«...Перебуваючи в шлюбі, я навіть гадки не мала про такі доходи свого чоловіка та не можу зрозуміти чому він приховував їх від мене. Враховуючи ще й той факт, що свою заробітну плату та інші доходи я відкрито та чесно зараховувала до нашого сімейного бюджету, виконувала всю хатню роботу, всіляко морально підтримувала свого чоловіку всіх його починаннях.

Досліджуючи матеріалів досудового розслідування у рамках кримінального провадження за номером 12019220490002287 від 16.05.2019 року, я також з`ясувала, що під час шлюбу зі мною відповідачем були придбані 3 трьохкімнатні квартири, що знаходяться у м. Харкові за наступними адресами:

АДРЕСА_9 ,

АДРЕСА_11

Також за період шлюбу зі мною відповідач набув у власність 4 машино-місця, що знаходяться у м. Харкові за наступними адресами:

АДРЕСА_12

Підтвердженням цим обставин виступають витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в яких містяться відомості про вищезгадані об`єкти нерухомості і зазначений їх власник - ОСОБА_3 .

Для мене залишається незрозумілим, чому відповідач не вніс вищезгадане майно до переліку об`єктів спільної сумісної власності, під час укладення так званого «договору про поділ майна», і чому я змогла дізнатись про існування такого майна тільки після того, як я дослідила матеріали досудового розслідування у рамках кримінального провадження за номером 12019220490002287 від 16.05.2019 року ...».

Першочергово слід звернути увагу на те, що Позивач особисто підтверджує факт, що Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 16.03.2017 року у справі № 640/20353/16-ц шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень вказане Рішення Київського районного суду міста Харкова набрало законної сили 28.03.2017 року.

Отже, Позивач та Відповідач перебували у шлюбі у період з 10.06.2006 року по 28.03.2017 року.

Стосовно моменту набуття права власності на об`єкти нерухомого майна, зазначені у Позовній заяві, доцільно зазначити наступне.

ОСОБА_3 набув право власності на Квартиру АДРЕСА_13 на підставі Договору купівлі-продажу від 15.09.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Грішаковою Оксаною Вікторівною за реєстраційним номером 2102. Продавцем квартири була ОСОБА_5 .

Державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 було проведено 15.09.2017 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.09.2017 року № 97425640.

Таким чином, право власності Відповідача на нерухоме майно виникло після розірвання шлюбу.

ОСОБА_3 набув право власності на Квартиру АДРЕСА_14 на підставі Договору купівлі-продажу від 28.02.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Грішаковою Оксаною Вікторівною за реєстраційним номером 393. Продавцем квартири був ОСОБА_6 . Державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 було проведено 28.02.2019 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.02.2019 року № 157946799.

Таким чином, право власності Відповідача на нерухоме майно виникло після розірвання шлюбу.

Більш того, варто звернути увагу на той факт, що 16.08.2019 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на квартиру, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Грішаковою Оксаною Вікторівною за реєстраційним номером 1931.

Вказаний договір було укладено на користь спільної дитини Позивача та Відповідача - ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дозвіл на укладення цього Договору було надано на підставі Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради «Про надання фізичним особам дозволу на здійснення правочинів» від 07.08.2019 року № 598 (пункт 27 додатку до Рішення).

За змістом пункту 1 вказаного Договору за цим договором Батько передає у власність Дитини, а Дитина приймає у власність від Батька трикімнатну квартиру АДРЕСА_14 (п`ятдесят), житловою площею 56,6 кв.м., загальною площею 102,4 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1775836463101, надалі за текстом цього договору іменується як Квартира.

Державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 було проведено 16.08.2019 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.08.2019 року № 177774130.

З викладеного випливає, що ОСОБА_1 просить визнати за нею право власності на квартиру, яка не лише не була придбана у період шлюбу з Відповідачем, але й перебуває у власності спільної доньки сторін справи - ОСОБА_7 .

Квартира АДРЕСА_15

ОСОБА_3 набув право власності на Квартиру АДРЕСА_15 на підставі Договору купівлі-продажу від 15.04.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Грішаковою Оксаною Вікторівною за реєстраційним номером 721. Продавцем квартири є ОСОБА_8 .

Державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 було проведено 15.04.2019 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.04.2019 року № 163590557.

Таким чином, право власності Відповідача на нерухоме майно виникло після розірвання шлюбу.

ОСОБА_3 набув право власності на Машиномісце № НОМЕР_5 за адресою: АДРЕСА_4 на підставі Договору купівлі-продажу від 19.09.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Грішаковою Оксаною Вікторівною за реєстраційним номером 1772. Продавцем квартири було Дочірнє підприємство «УКРІНВЕСТПРОЕКТ» (код ЄДРПОУ 31924651).

Державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 було проведе 19.09.2018 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.09.2018 року № 138377280.

Таким чином, право власності Відповідача на нерухоме майно виникло після розірвання шлюбу.

ОСОБА_3 набув право власності на Машиномісце № НОМЕР_6 за адресою: АДРЕСА_4 на підставі Договору дарування від 20.07.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Грішаковою Оксаною Вікторівною за реєстраційним номером 1708.

Державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 було проведено 20.07.2017 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.07.2017 року № 92479742.

Таким чином, право власності Відповідача на нерухоме майно виникло після розірвання шлюбу.

ОСОБА_3 набув право власності на Машиномісце № НОМЕР_7 за адресою: АДРЕСА_4 на підставі Договору дарування від 20.07.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Грішаковою Оксаною Вікторівною за реєстраційним номером 1710.

Державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 було проведено 20.07.2017 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.07.2017 року № 92478629.

Таким чином, право власності Відповідача на нерухоме майно виникло після розірвання шлюбу.

ОСОБА_3 набув право власності на Машиномісце № НОМЕР_8 за адресою: АДРЕСА_5 26.12.2011 року, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 21.11.2011 року, серія НОМЕР_9 (Витяг про державну реєстрацію прав від 26.12.2011 року № 32682249).

Об`єкт нерухомого майна був переданий у приватну власність ОСОБА_9 на підставі Договору купівлі-продажу від 15.09.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Саварінською Наталією Вікторівною за реєстраційним номером 2372.

Відповідно до частини 3 статті 65 Сімейного кодексу України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

За змістом пункту 1.5. вищезазначеного Договору вищевказане машиномісце є спільною сумісною власністю Продавця та його дружини - ОСОБА_1 . ОСОБА_1 дала згоду на продаж машиномісця, згідно її заяви, посвідченої Грішаковою О.В., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області 13.09.2016 року за реєстровим № 2059.

Таким чином, право власності Відповідача на вказане нерухоме майно було відчужено на користь третьої особи безпосередньо за згодою ОСОБА_1 .

З викладених обставин, що підтверджуються належними, достовірними, допустимими та достатніми доказами, необхідно зробити такі висновки:

- вже після розірвання шлюбу з Позивачем у ОСОБА_3 виникло право власності на наступне нерухоме майно:

квартира АДРЕСА_13 ;

квартира АДРЕСА_14 ;

квартира АДРЕСА_15 ;

машиномісце № НОМЕР_5 за адресою: АДРЕСА_4 ;

машиномісце № НОМЕР_6 за адресою: АДРЕСА_4 ;

машиномісце № НОМЕР_7 за адресою: АДРЕСА_4 ;

- ОСОБА_1 вводить Суд в оману, оскільки вже на момент відчуження знала про відсутність наступного нерухомого майна:

квартира АДРЕСА_14 ;

машиномісце № НОМЕР_8 за адресою: АДРЕСА_5 .

В Позовній заяві ОСОБА_1 заявляє, що «дане майно було отримано в період шлюбу, воно належить нам, як подружжю, на праві спільної сумісної власності, тому я маю намір поділити вищезазначене майно, шляхом визначення за мною права приватної власності на 1/2 частину вказаної заробітної плати, 1/2 частину 3 трьохкімнатних квартир, що знаходяться у АДРЕСА_16 машино-місць, що знаходяться у м. Харкові в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Положеннями частини 1 статті 60 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

В Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 07.11.2018 року у справі № 405/2391/15-ц міститься наступний правовий висновок:

«...Тлумачення статті 60 СК України дозволяє зробити висновок, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує...».

За змістом частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до речення першого пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2017 року №11, вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.».

Таким чином, обґрунтовано стверджувати, що:

квартира АДРЕСА_13 ; квартира АДРЕСА_14 ; квартира АДРЕСА_15 ; машиномісця №№ НОМЕР_5 , АДРЕСА_17 та АДРЕСА_18 ; не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки ОСОБА_3 набув право власності на вказані об`єкти нерухомого майна після розірвання шлюбу;

машиномісце № НОМЕР_8 за адресою: АДРЕСА_5 , не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки ОСОБА_3 безпосередньо за згодою ОСОБА_1 продав цей об`єкт нерухомого майна на користь третьої особи за час шлюбу.

В позовній заяві Позивач заявляє, що «під час дослідження матеріалів досудового розслідування у рамках кримінального провадження за номером 12019220490002287 від 16.05.2019 року, на підставі положень статті 56 Кримінального процесуального кодексу, мною було встановлено, що мій колишній чоловік - ОСОБА_3 приховував від мене заробітну плату, яку він отримав за період нашого шлюбу, сумарний розмір якої становить 25 085 713 гривень. Підтвердженням цього факту є відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про отриману відповідачем заробітну плату.».

За змістом пункту 2 Договору про поділ майна перелік майна, що є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу за цим Договором є вичерпним. Сторони спільно стверджують, що інше майно, що було набуте ними у шлюбі і становило спільну сумісну власність було відчужено ними за взаємною згодою до укладення цього договору, а грошові кошти отримані в результаті такого відчуження були витрачені на потреби та в інтересах сім`ї.

В свою чергу, положеннями пунктів 9-10 Договору про поділ майна імперативно встановлено, що Сторона 2 стверджує, що при поділі майна згідно з цим Договором її інтереси належним чином враховані, жодних заперечень щодо поділу майна та майнових претензій до Сторони 1 з приводу майна, поділ якого визначено за цим Договором Сторона 2 немає.

Сторони спільно стверджують, що вважають встановлений цим Договором поділ майна справедливим, при поділі вказаного майна рівною мірою враховані інтереси обох Сторін, а також підтверджують, що жодна з них не поставлена даним договором у невигідне матеріальне становище.

Відповідно до частини 3 статті 372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

За змістом частини 1 статті 71 Сімейного кодексу України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

З викладеного випливають такі висновки:

- право спільної сумісної власності на будь-яке та все майно, набуте у період шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , припинилося на підставі Договору про поділ майна;

- ОСОБА_1 особисто визнала факт поділу майна, що перебувало у спільній сумісній власності.

Позовна заява була підписана ОСОБА_1 і начебто подана до Суду 16.03.2020 року. При цьому, Позивач наголошує, що їй начебто стало відомо про наявність об`єктів спільної сумісної власності за результатами дослідження матеріалів досудового розслідування у рамках кримінального провадження за номером 12019220490002287 від 16.05.2019 року.

Частина 1 статті 261 ЦК України встановлює, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушило.

За змістом частини 1 - 2 статті 72 Сімейного кодексу України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

В Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06.11.2019 року у справі № 203/304/17 міститься наступний правовий висновок:

«... У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя" визначено, що до вимоги про події майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один з співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права...».

Отже, обґрунтовано стверджувати, що початком перебігу строку позовної давності є не день розірвання шлюбу, а день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Договір про поділ майна було укладено та нотаріально посвідчено 27.10.2016 року.

Повторно акцентуємо увагу, що у Позовній заяві ОСОБА_1 стверджує, що Даний договір в дійсності виявився фіктивним, оскільки у відповідача навіть і не виникало наміру здійснити поділ нашого спільного майна. Відповідач свої зобов`язання за договором не виконав. Суму грошових коштів у розмірі 1 539 000,00 грн. та автомобіль HONDA CIVIC, обумовлені так званим «договором поділу майна» у якості моєї частки від спільної сумісної власності, відповідач мені не передавав. ОСОБА_3 неправомірно обернув на свою користь мою частку від спільної сумісної власності, змусивши мене укласти «договір поділу майна».

Положеннями речення другого пункту 6 Договору про поділ майна встановлено, що Підписанням цього Договору, Сторона 2 підтверджує, що Грошові кошти у визначеній цим пунктом сумі отримані Стороною 2 до моменту підписання цього Договору у повному обсязі. Претензій з приводу повноти та строків передачі Грошових коштів Сторона 2 до Сторони 1 не має.

Отже, вже на дату укладення Договору про поділ майна, 27.10.2016 року, ОСОБА_1 повинна була знати про те, що у її власність не передано грошові кошти у розмірі 1 539 000 (один мільйон п`ятсот тридцять дев`ять тисяч) гривень 00 копійок та автомобіль HONDA CIVIC 2006 року випуску.

Стосовно машиномісця № НОМЕР_8 , розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , безглуздо стверджувати, що Позивач дізналася про порушення своїх прав лише після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження у 2019 році, оскільки особисто надала згоду на його відчуження 13.09.2016 року, що підтверджується пунктом 1.5. Договору купівлі-продажу від 15.09.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Саварінською Наталією Вікторівною за реєстраційним номером 2372.

Крім того, квартира АДРЕСА_13 ; квартира АДРЕСА_14 ; квартира АДРЕСА_15 ; машиномісця №№ НОМЕР_5 , АДРЕСА_17 та АДРЕСА_18 ; були придбані ОСОБА_3 вже після розірвання шлюбу. Як наслідок, об`єктивно відсутнє право спільної сумісної власності, про яке ОСОБА_1 могла б дізнатися або повинна була б дізнатися.

Щодо обізнаності Позивача про розмір заробітної плати її колишнього чоловіка, ОСОБА_3 , слід зазначити наступне.

У відповідності до Трудової книжки ОСОБА_3 (серія НОМЕР_10 ) у період з 01.02.2011 року по 02.04.2018 року останній перебував у трудових правовідносинах з ТОВ «ПЛАРІУМ ЮКРЄЙН» (код ЄДРПОУ 37364327) на посадах технічного директора, заступника директора з технічних питань та заступника директора з питань розробки проектів.

В свою чергу, ОСОБА_1 також працювала в ТОВ «ПЛАРІУМ ЮКРЄЙН» (код ЄДРПОУ 37364327) на посаді дизайнера мультимедійних об`єктів у період з 01.07.2013 року по 17.12.2014 року та у період з 05.01.2015 року по 26.12.2016 року, що підтверджується наказами Директора ТОВ «ПЛАРІУМ ЮКРЄЙН» від 01.07.2013 року № 19/К, від 17.12.2014 року № 162/К, від 05.01.2015 року № 001 /К та від 26.12.2016 року № 288/К.

Навряд чи можна стверджувати, що ОСОБА_1 , працюючи разом зі своїм чоловіком в одній компанії, не могла знати про розмір доходів ОСОБА_3 .

Позивач ще у період існування шлюбних правовідносин була обізнана, що заробітна плата, зароблена ОСОБА_3 , а також інші доходи Відповідача витрачалися на потреби та в інтересах сім`ї.

У період шлюбу ОСОБА_1 систематично подорожувала за кордон, у власність Позивача придбавалися коштовності та прикраси, жіночі сумки та інші речі особистого користування. Всі витрати здійснювалися за рахунок доходів ОСОБА_3 . Викладені обставини можуть бути підтверджені самою ОСОБА_1 .

Крім того, для прикладу, у період шлюбу за рахунок ОСОБА_3 були придбані, зокрема, наступні транспортні засоби:

Автомобіль марки PORSCHE, моделі BOXSTER, кузов № НОМЕР_11 : транспортний засіб було придбано на підставі Договору купівлі-продажу № 13/02/2013-1 від 13.02.2013 року, укладеного ОСОБА_3 з Приватним підприємством «ПРЕСТИЖ АВТОМОТОРС». Ціна транспортного засобу (з урахуванням сервісного абонентського обслуговування) на момент укладення вказаного Договору складала 914 885 (дев`ятсот чотирнадцять тисяч вісімсот вісімдесят п`ять) гривень 56 копійок, що за офіційним курсом Національного банку України станом на дату Договору є еквівалентом 85177 (вісімдесяти п`яти тисяч ста сімдесяти семи) євро. Приймання-передача транспортного засобу була здійснена на підставі Акту від 17.05.2013 року. Виникнення права власності на автомобіль підтверджується, зокрема, Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_12 .

Автомобіль марки PORSCHE, моделі PANAMERA GTS, кузов № НОМЕР_13 : транспортний засіб було придбано на підставі Договору купівлі- продажу № 23/09/2013-1 від 23.09.2013 року, укладеного ОСОБА_3 з Приватним підприємством «ПРЕСТИЖ АВТОМОТОРС». Ціна транспортного засобу (з урахуванням сервісного абонентського обслуговування) на момент укладення вказаного Договору складала 1 543 568 (один мільйон п`ятсот сорок три тисячі п`ятсот шістдесят вісім) гривень 65 копійок, що за офіційним курсом Національного банку України станом на дату Договору є еквівалентом 142 900 (сто сорок дві тисячі дев`ятсот) євро. У зв`язку з коливанням курсу гривні до іноземних валют Відповідачем за транспортний засіб було сплачено 1 455 000 (один мільйон чотириста п`ятдесят п`ять тисяч) гривень 00 копійок, що підтверджується Видатковою накладною № 2394 від 18.12.2013 року. Приймання-передача транспортного засобу була здійснена на підставі Акту від 18.12.2013 року. Виникнення права власності на автомобіль підтверджується, зокрема, Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_14 .

Автомобіль марки PORSCHE, моделі CAYENNE GTS: транспортний засіб було придбано на підставі Договору купівлі-продажу № 23/09/2013-1 від 23.09.2013 року, укладеного ОСОБА_1 з Приватним підприємством «ПРЕСТИЖ АВТОМОТОРС». Ціна транспортного засобу (з урахуванням сервісного абонентського обслуговування) на момент укладення вказаного Договору складала 1 283 246 (один мільйон двісті вісімдесят три тисячі двісті сорок шість) гривень 71 копійка, що за офіційним курсом Національного банку України станом на дату Договору є еквівалентом 118 800 (сто вісімнадцять тисяч вісімсот) євро. У відповідності до Довідки-рахунку серії ААВ № 215853 від 17.12.2013 року, виданої Приватним підприємством «ПРЕСТИЖ АВТОМОТОРС», вартість транспортного засобу марки PORSCHE, моделі CAYENNE GTS, кузов № НОМЕР_15 , складала 1 247 000 (один мільйон двісті сорок сім тисяч) гривень 00 копійок. Виникнення права власності на автомобіль підтверджується, зокрема, Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_16 .

Таким чином, ОСОБА_1 могла дізнатися про начебто порушене право у день укладення Договору про поділ майна, тобто 27.10.2016 року.

Відповідно до речення першого частини 2 статті 72 Сімейного кодексу України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Отже, останнім днем звернення до Суду з Позовною заявою в межах строку позовної давності є 28.10.2019 року.

За змістом частин 3 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як наслідок, обґрунтовано стверджувати, що ОСОБА_1 було подано Позовну заяву після спливу позовної давності, а тому у задоволенні позовних вимог має бути відмовлено також і з цих підстав.

Звертаємо увагу Суду, що на виконання вимог частини 3 статті 267 ЦК України ОСОБА_3 буде подана окрема заява про застосування позовної давності.

У позовній заяві зазначається, що на підставі договору про надання послуг № 30/07 від 30.07.2019 року, Науково дослідний інститут приватного права і підприємства імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПНУ, здійснив дослідження вищезазначених питань і дав позитивний висновок, вказавши, що заробітна плата дійсно є обєктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу на загальних підставах.

За змістом абзацу другого пункту 1.1. та пункту 1.2. Договору № 30/07 про надання послуг від 30.07.2019 року, який укладено між Адвокатським об`єднанням «ЮРІНКОМ» та Науково-дослідним інститутом приватного права і підприємництва імені академіка Ф Г Бурчака Національної академії правових наук України, результатом дослідження є науково- правовий висновок / висновок експерта у галузі права, що містить обґрунтовану відповідь на питання визначені у заявці Замовника, та передається Виконавцем Замовнику у письмовій формі.

Відповідно Розділів I, III та IV Висновку науково-правової експертизи № 01-9/1-83:

«...Виконавцем проведено науково-правову експертизу норм законодавства та підготовлено висновок з таких питань:

Чи відносить заробітна плата одного з подружжя до об`єктів права спільної сумісної власності?

Чи підлягає заробітна плата поділу між подружжям як об`єкт права спільної сумісної власності?...»

«...Проведення науково-правової експертизи ґрунтується на системному аналізі та доктринальному тлумаченні положень Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України, Кодексу законів про працю України, Закону України про оплату праці та інших нормативно-правових актів, судових рішень...»

«...Документи для проведення науково-правової експертизи замовником не надавалися...»

З викладеного аналізу документів випливають наступні висновки:

1) наданий до матеріалів справи документ є в розумінні Позивача висновком науково-правової експертизи;

2) науково-правова експертиза стосується системного аналізу та тлумачення законодавства, тобто питань права;

3) науково-правова експертиза проводилася без документів, які стосуються предмета та підстав позову;

4) з аналізу змісту документа випливає, що висновок науково-правової експертизи не стосується застосування аналогії закону чи аналогії права, а також змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі;

5) у Висновку науково-правової експертизи № 01-9/1-83 відсутня інформація про те, що експерт попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

За змістом частини 1 статті 114 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: застосування аналогії закону чи аналоги права; змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.

Таким чином, Висновок науково-правової експертизи № 01-9/1-83 не є висновком експерта у галузі права в розумінні ЦПК України.

Положеннями частин 1,2, 6, 7 статті 102 ЦПК України висновок експерта-це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, а також, за наявності свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

На підставі викладених обставин вважаємо за необхідне звернути увагу, що Висновок науково-правової експертизи № 01-9/1-83 не може використовуватися як доказ під час розгляду цієї справи (як, власне, і будь-якої іншої судової справи).

Зважаючи на всі вищезазначені факти, можна зробити висновок, що позовні вимоги ОСОБА_1 є незаконними, необґрунтованими та не підтверджені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. Як наслідок, ОСОБА_3 просить Суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

09.06.2020 представником відповідача подано через канцелярію суду заяву, якою просив застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог.

Заява представника обґрунтована тим, що до моменту розірвання шлюбу, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено Договір про поділ спільного майна подружжя від 27.10.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грішаковою Оксаною Вікторівною за реєстраційним № 2443, надалі за текстом іменується «Договір про поділ майна».

Позовна заява була підписана ОСОБА_1 і начебто подана до Суду 16.03.2020 року. При цьому, Позивач наголошує, що їй начебто стало відомо про наявність об`єктів спільної сумісної власності за результатами дослідження матеріалів досудового розслідування у рамках кримінального провадження за номером 12019220490002287 від 16.05.2019 року.

Отже, обґрунтовано стверджувати, що початком перебігу строку позовної давності є не день розірвання шлюбу, а день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, ОСОБА_1 могла дізнатися про начебто порушене право у день укладення Договору про поділ майна, тобто 27.10.2016 року.

15.06.2020 позивачем подано через канцелярію суду відповідь на відзив відповідача, якою просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, обґрунтовуючи тим, що позивач звернула увагу на відсутність у відзиві на позовну заяву жодних коментарів відповідача стосовно віднесення чи, навпаки, невіднесення заробітної плати (інших доходів) одного із подружжя до спільної сумісної власності подружжя (на даному етапі вже колишнього подружжя).

Така процесуальна поведінка відповідача вказує на відсутність аргументів проти цієї позиції позивача з його (відповідача) боку. Тоді, на думку позивача, має місце принцип «мовчазної згоди» відповідача з правовою позицією, викладеною позивачем в позовній заяві.

Згадана обставина тільки підтверджує вагомість та правильність позовних вимог позивача.

Оскільки, дійсно, позивач в позовній заяві зазначала про те, що на заробітну плату (інші види доходів) одного із подружжя поширюється правовий режим спільної сумісної власності.

Такий нормативно-правовий припис випливає зі змісту частин 1, 2, 3 статті 61 Сімейного кодексу України, об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту, а також заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідач також не суперечив твердженням та відповідним доказам, котрі вказують на факт отримання ним заробітної плати (у зафіксованому розмірі) під час дії шлюбу з позивачем, що було встановлено відомостями Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (розмір заробітної плати, відрахування податків з неї та, щонайважливіше, період її отримання).

Отже, заробітна плати в зазначений період часу в зафіксованому розмірі все ж таки отримувалася позивачем, з чим він, вочевидь, згідний.

Однак, в такому разі, має місце виключно приховування такого майна від позивача з боку відповідача. До речі, коментування, незалежно від його позитивного чи негативного забарвлення, цих тез позивача (викладених у позовній заяві) відповідач у відзиві на позовну заяву також не наводить, чіткого заперечення чи спростування таких обставин відповідачем не здійснювалось.

Відповідач згадав про правову природу висновку науково-правової експертизи, котрий був підготовлений Науково-дослідним інститутом приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПНУ, вказавши, що даний документ не є доказом у справі.

З метою уточнення та роз`яснення суті даного документа, позивач наводить приписи ст. 115 ЦПК, де прямо вказано на те, що висновок експерта у галузі права не є доказом у справі, він має допоміжний характер та не є обов`язковим для суду.

Позивач замовила у експерта та подала до суду даний висновок виключно з метою деталізації та професійного тлумачення законодавчих приписів ст. 61 Сімейною кодексу України, тому, даний документ має рекомендаційний характер та може бути використаний судом як доказ під час прийняття відповідного судового рішення.

Твердження відповідача про те, що відповідач набув право власності на зазначені в позовній заяві квартири та машиномісця вже після розірвання шлюбу є оспорюваним, враховуючи наступні аргументи позивача:

Набуття права власності відповідачем на вище згадане нерухоме майно відбулося в період протягом 2017-2019 року, тобто відразу після фактичного розірвання шлюбних відносин.

Оскільки, відповідач фактично приховав майно в формі заробітної плати в такому значному розмірі (більше 25 мільйонів гривень), то позивач стверджує, що придбання зазначеного нерухомого майна відбувалося після розірвання шлюбу, але саме за приховані відповідачем грошові кошти (заробітну плату), половина з яких є власністю позивача, без відома та згоди позивача.

Отже, природньо, що купівля майна могла бути здійснена як за грошові кошти відповідача - його частку у спільній сумісній власності, так і частку у спільній сумісній власності позивача.

Позивач вбачає, що майно було придбано саме за його кошти (кошти позивача).

Фактично позивач змогла дізнатись про порушення її прав та законних інтересів тільки в рамках кримінального провадження за номером 12019220490002287 від 16.05.2019 року після подання запитів до контролюючих податкових органів (та отримання результатів відповідно), тому, саме ці події і слід ототожнювати з моментом настання обізнаності особи в наявності певного явища.

Подія укладання договору ще не свідчить про знання особою всіх нюансів правочину, що укладається. Позивач знала про наявність у, на той час, їхній сім`ї певного майна, стосовно якого в подальшому й було укладено договір про поділ. Аж ніяк позивач не знала про наявність у відповідача майна у формі заробітної плати, котре він приховав від позивача (робив відповідні збереження чи витрати тощо) та, напевне, використовує й по сьогоднішній день у власних цілях (враховуючи вагомий розмір майна).

Позивач зазначає, що перебуваючи в шлюбі, вона фактично не працювала та виконувала всю хатню роботу, доглядала за їхньою спільною дитиною та добробутом сім ї, всіляко морально підтримувала самого чоловік у всіх його починаннях.

Однак, зважаючи на вимоги частин 1, 2 статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Твердження відповідача про офіційне працевлаштування його дружини - позивача в одній компанії (ТОВ «Пларіум Юкрєйн») з ним нічого не встановлює. Позивач фактично там не працювала, вона займалась сім`єю.

Позивач не знала про розміри його доходів, він цією інформацією з нею не ділився. Об`єктивно, позивач розуміла, що на всі загальні потреби сім`ї коштів вистачало і на цьому все, інші питання не ставились.

Непорушність права власності викладено у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол):

«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Позивач стверджує, що такими протиправними діями відповідача (приховуванням майна позивача, котре до сих пір перебуває у спільній сумісній власності колишнього подружжя через відсутність справедливого, своєчасного та легітимного поділу такого майна) продовжується заподіяння шкода праву власності позивача на відповідне майна, позивач фактичного позбавлений права власності та інших, відмінних від нього, речових прав на власне майно. Цей протиправний стан є триваючим, максимально шкідливим та повинен бути припинений якомога швидше, задля виконання приписів Конституції та законодавства України (зокрема, окремих міжнародно- правових актів) про невід ємність та непорушність права власності.

Існує ціла низка рішень Європейського суду з прав людини, якими суд надав тлумачення ст. 1 Першого протоколу та вказав на необхідності захисту та, у випадку порушення, відновлення права власності.

Серед таких рішень: Спорронґ і Льоннрот проти Швеції (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), Маркс проти Бельгії (Marckx v. Belgium), Рисовський проти України (Rysovskyy v. Ukraine).

З аналізу відзиву відповідача на позовну заяву позивач вбачає відсутність заперечень відповідача стосовно того факту, що заробітна плата (інші доходи) одного із подружжя має правовий режим спільної сумісної власності подружжя (колишнього подружжя якщо після розірвання шлюбу майно не було поділено). Таке «мовчання» позивач трактує як згоду з його правовою позицією, викладеною в позовній заяві.

Відповідач також не заперечував, що ним, в період шлюбу, була отримана заробітна плати в зафіксованому розмірі, при цьому, не пояснив чому таке майна не було предметом договору поділу майна між подружжям, та чому він приховав це майно від позивача.

Обрана відповідачем стратегія залишення поза увагою основних правових питань у даній справі (правовідносинах поділу майна), зокрема, визначення об`єктів спільної сумісної власності подружжя, оцінка доказів щодо отримання одним із подружжя майна за період шлюбу тощо - є недоречною з огляду міркувань щодо справедливого, оперативного та ефективного вирішення спору між сторонами.

Всі доводи та аргументи у відзиві на позовну заяву були викладені та підписані представником відповідача - адвокатом Шимком Ф.А. зі слів та пояснень відповідача - ОСОБА_3 , але сам адвокат не може володіти всіма обставинами та нюансами правовідносин між позивачем та відповідачем, а тим більше, адвокат не може своїм підписом скріплювати достовірність фактичних обставин справи, участь у яких він не приймав, свідком існування яких він не є.

Адвокат не може давати свідчення від імені відповідача, позаяк, це виключне право конкретної особи.

Тому, позивач вважає за необхідне, в подальшому, викликати самого відповідача в судове засідання на етапі розгляду справи по суті задля надання ним особисто міркувань, доводів та заперечень стосовно суті справи.

15.06.2020 позивачем подано через канцелярію суду заперечення на заяву про застосування позовної давності, якими просила відмовити відповідачу у задоволенні заяви про застосування позовної давності до правовідносин поділу майна.

В обґрунтування заперечень вказала, що 27 жовтня 2016 року між сторонами справи було укладено договір про поділ спільного майна подружжя, що був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грішаковою Оксаною Вікторівною за реєстраційним номером 2443 (далі Договір про поділ майна)

На момент укладання так званого договору про поділ майна позивач не знала про отримання, на той час, її чоловіком таких доходів (заробітної плати), оскільки, поважаючи його право на приватне життя (в тому числі стосовно розмірів заробітної плати, премій та в цілому успіхів в кар`єрі) не проводила дізнання щодо точних цифр його доходів.

Зі свого боку, позивач гадала, що відповідач з нею, як зі своєю дружиною, ділиться всіма важливими для сім`ї новинами чи інформацією.

Відповідач же в дійсності зловживав її довірою та повагою до нього. Під час укладання договору про поділ майна фактично приховав від, на той час, дружини майно у формі заробітної плати (інших видів доходів).

Вже після укладення так званого «договору про поділ майна» та розірвання шлюбу, позивач звернулась до Київського відділу поліції ГУНП в Харківській області з повідомленням про вчинення щодо неї злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу, оскільки в діяннях відповідача наявне шахрайство Після відкриття кримінального провадження, позивач отримала статус потерпілої особи та доступ до матеріалів досудового розслідування.

Під час дослідження матеріалів досудового розслідування у рамках кримінального провадження за номером 12019220490002287 від 16 05 2019 року, позивачем було встановлено, що ОСОБА_3 приховував від неї заробітну плату, яку він отримував за період нашого шлюбу (дати отримання заробітної плати співпадають с періодом існування шлюбних відносин), сумарний розмір якої становить 25 085 713 гривень. Підтвердженням цього факту є відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про отриману відповідачем заробітну плату (дані докази були додані позивачем до позовної заяви).

Такі фактичні обставини справи, а саме звернення позивача до правоохоронних органів з повідомленням про вчинення щодо неї злочину, здійснення запитів до контролюючих податкових органів свідчать про настання моменту обізнаності в порушенні її прав та законних інтересів.

Подія укладання договору ще не свідчить про знання особою всіх нюансів правочину, що укладається. Позивач знала про наявність у, на той час, їхній сім`ї певного майна, стосовно якого в подальшому й було укладено договір про поділ. Аж ніяк позивач не знала про наявність у відповідача майна у формі заробітної плати, котре він приховав від позивача (робив відповідні збереження чи витрати тощо) та, напевне, використовує й по сьогоднішній день у власних цілях (враховуючи вагомий розмір майна).

Перебуваючи в шлюбі, позивач фактично не працювала та виконувала всю хатню роботу, доглядала за їхньою спільною дитиною та добробутом сім`ї, всіляко морально підтримувала самого чоловік у всіх його починаннях.

Твердження відповідача про офіційне працевлаштування його дружини позивача в одній компанії (ТОВ «Пларіум Юкрєйн») з ним нічого не встановлює. Позивач фактично там не працювала, вона займалась сім`єю.

Позивач не знала про розміри його доходів, він цією інформацією з нею не ділився. Об`єктивно, позивач розуміла, що на всі загальні потреби сім`ї коштів вистачало і на цьому все, інші питання не ставились.

Позовна давність у даній справі почала спливати з 16 травня 2019 року - моменту ознайомлення позивача з наявністю прихованого відповідачем майна (звернення позивача до правоохоронних органів з повідомленням про вчинення щодо Злочину, здійснення запитів до контролюючих податкових органі), тому, з передбачених законодавством 3 років для звернення до суду по захист прав та інтересів фактично сплинув один рік та один місяць.

Отже, в даному випадку, позовна давність та її наслідки не можуть бути застосовані з підстав наведених вище.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 02.09.2020, у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відвід судді Дзержинського районного суду м. Харкова Цвіри Д.М. від розгляду цивільної справи №638/3792/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, відмовлено.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 02.09.2020, в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №638/3792/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності, відмовлено.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.09.2020, визнано заяву позивача ОСОБА_1 про відвід судді Дзержинського районного суду м. Харкова Цвіри Д.М. від розгляду цивільної справи №638/3792/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності, необґрунтованою та передано справу до канцелярії суду для здійснення автоматизованого розподілу іншому судді для розгляду заяви про відвід у відповідності до вимог ч.3 ст. 40 та ч.1 ст. 33 ЦПК України.

Ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова Подус Г.С. від 25.09.2020, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності, відмовлено.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.10.2020, клопотання представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Шимко Федора Анатолійовича про закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності, задовольнено частково.

Закрито провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 про здійснення поділу, визнання права власності та стягнення на об`єкти нерухомості, а саме: 3 трьохкімнатних квартир, що знаходяться у м. Харкові за наступними адресами: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 ; 4 машино-місць що знаходяться у м. Харкові за наступними адресами:, АДРЕСА_6 , АДРЕСА_4 (номер 130), АДРЕСА_4 (номер 132), АДРЕСА_5 у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 18.02.2021, апеляційну скаргу ОСОБА_10 представника ОСОБА_3 , залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задоволено. Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2020 року в частині закриття провадження, скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.03.2021, в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №638/3792/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності, відмовлено.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 02.04.2021, клопотання представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Шимко Федора Анатолійовича про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, задоволено. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, зупинено, до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.12.2021, поновлено провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.01.2022, клопотання представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_10 про витребування доказів в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, задоволено. Витребувано від Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції:

- інформацію про наявність зафіксованих порушень Правил дорожнього руху за участю транспортного засобу марки HONDA, моделі CIVIC, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , державний реєстраційний номер НОМЕР_3 ;

- інформацію про фізичних осіб, які вчинили такі адміністративні правопорушення будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 08.11.2022, клопотання представника відповідача адвоката Білоуса Сергія Юрійовича про залишення позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя без розгляду, задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, залишено без розгляду.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 01.03.2023, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задоволено, ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 08.11.2022, скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

06.04.2023 представником відповідача подано через офіційну електронну пошту суду письмові пояснення, яким просив відмовити у задоволенні позову, виклавши в поясненнях аналогічні доводи, наведені у запереченнях, додатково пославшись на практику ВС.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.09.2023, клопотання представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_10 про витребування доказів в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна,що єспільною сумісноювласністю подружжя задоволено. Витребувано від Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Харківській області та Слідчого відділу Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області:

- інформацію про те, на якій стадії знаходиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019220490002287 від 16.05.2019 року;

- у випадку закінчення досудового розслідування - завірену копію документа, який підтверджує відповідні обставини.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 18.01.2024, підготовче провадження у цивільній справі за позовною ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, закрито. Призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.03.2024, у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відвід судді Дзержинського районного суду м. Харкова Цвіри Д.М. від розгляду цивільної справи №638/3792/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, відмовлено.

Допитана у судовому засіданні ОСОБА_1 у якості свідка повідомила, що під час шлюбу з відповідачем отримала у подарунок автомобіль PORSCHE, не заперечувала, що під час шлюбу, відповідач забезпечував досить високий рівень життя та гадки не мала, яку заробітну плату отримував відповідач у період їх шлюбу.

В судовому засіданні позивач наполягала на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача заперечувала проти позовних вимог, надавши пояснення аналогічні відзиву.

Суд вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, свідка, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків:

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 57 Сімейного кодексу України (далі СК України) визначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Судом встановлено, що Позивач та Відповідач перебували у шлюбі у період з 10.06.2006 року по 28.03.2017 року.

В період з 01.04.2006 по 31.03.2017 ОСОБА_3 отримував доходи, про що свідчать відомості з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб Державної фіскальної служби України про суми виплачених доходів (т. 1 а.с.40-42). З пояснень позивача, вона гадки не мала, яку заробітну плату отримував чоловік, не заперечуючи того факту, що рівень достатку їх сім`ї був досить високим та отримала від чоловіка у подарунок автомобіль PORSCHE.

В період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено Договір про поділ спільного майна подружжя від 27.10.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грішаковою Оксаною Вікторівною за реєстраційним № 2443, надалі за текстом іменується «Договір про поділ майна».

Договір про поділ майна в судовому порядку не оскаржувався.

За змістом пункту 11 Договору про поділ майна «Ми, Сторони, підтверджуємо, що цей договір відповідає нашим дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається нами у відповідності зі справжньою нашою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для нас умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається нами без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, ми однаково розуміємо значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажаємо настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчимо, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать наші особисті підписи на договорі.».

Пункт 12 Договору про поділ майна імперативно встановлює, що «Сторони підтверджують, що домовились і не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відносно умов даного договору.».

Відповідно до пункту 5 Договору про поділ майна «За взаємною домовленістю досягнутою Сторонами за даним Договором у особисту приватну власність ОСОБА_1 (Сторони 2) переходить автомобіль марки HONDA, моделі CIVIC 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , державний реєстраційний номер НОМЕР_3 .».

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 02.09.2009 року ( НОМЕР_4 ) власником вказаного автомобіля є ОСОБА_1 .

З аналізу відомостей Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів було встановлено:

- згідно витягу від 27.05.2020 року (час формування 11:48): дата останньої реєстрації транспортного засобу марки HONDA, моделі CIVIC 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 02.09.2009 року;

- згідно витягу від 27.05.2020 року (час формування 11:56): на поточний момент ОСОБА_1 є власником автомобіля HONDA CIVIC 2006 року випуску та автомобіля MERCEDES-BENZ GLC 250 2016 року випуску.

Отже, посилання Позивача про те, що їй начебто не було передано транспортний засіб, не спростовано під час судового розгляду.

Положеннями пункту 6 Договору про поділ майна встановлено, що «За взаємною домовленістю Сторін, враховуючи неподільність автомобілів, як об`єктів поділу та різниці у їх вартості, Стороні 2, у якості компенсації різниці у вартості автомобілів, також переходять грошові кошти сумі 1 539 000, 00 (один мільйон п`ятсот тридцять дев`ять тисяч) гривень, що отримані Стороною 2 до підписання цього Договору. Підписанням цього Договору, Сторона 2 підтверджує, що Грошові кошти у визначеній цим пунктом сумі отримані Стороною 2 до моменту підписання цього Договору у повному обсязі. Претензій з приводу повноти та строків передачі Грошових коштів Сторона 2 до Сторони 1 не має.».

Таким чином, допустимим та належним письмовим доказом, який підтверджує передачу ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 1 539 000 (один мільйон п`ятсот тридцять дев`ять тисяч) гривень 00 копійок, є Договір про поділ майна. Як наслідок, думка Позивача про начебто непередачу грошових коштів не відповідає дійсності.

Доводи позивача, що за результатами складання наведеного вище договору, їй не було передано майно, вказане у договорі не знайшли свого підтвердження, адже на момент розгляду даної справи, наведений договір чинний та ніким не оспорюється.

Після розірвання шлюбу, ОСОБА_3 набув право власності на:

- квартиру АДРЕСА_13 на підставі Договору купівлі-продажу від 15.09.2017 року,

- квартиру АДРЕСА_15 на підставі Договору купівлі-продажу від 15.04.2019 року,

- машиномісце АДРЕСА_19 на підставі Договору купівлі-продажу від 19.09.2018 року,

- машиномісце АДРЕСА_20 на підставі Договору дарування від 20.07.2017 року,

- машиномісце АДРЕСА_18 на підставі Договору дарування від 20.07.2017 року, відповідно усе наведене вище майно придбано не у період шлюбу.

- квартиру АДРЕСА_14 на підставі Договору купівлі-продажу від 28.02.2019 року, 16.08.2019 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на квартиру, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Грішаковою Оксаною Вікторівною за реєстраційним номером 1931. Вказаний договір було укладено на користь спільної дитини Позивача та Відповідача - ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дозвіл на укладення цього Договору було надано на підставі Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради «Про надання фізичним особам дозволу на здійснення правочинів» від 07.08.2019 року № 598 (пункт 27 додатку до Рішення).

За змістом пункту 1 вказаного Договору за цим договором Батько передає у власність Дитини, а Дитина приймає у власність від Батька трикімнатну квартиру АДРЕСА_14 (п`ятдесят), житловою площею 56,6 кв.м., загальною площею 102,4 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1775836463101, надалі за текстом цього договору іменується як Квартира.

Тобто, Позивач просить визнати за нею право власності на квартиру, яка не лише не була придбана у період шлюбу з Відповідачем, але й перебуває у власності спільної доньки сторін справи - ОСОБА_7 .

- машиномісце № НОМЕР_8 за адресою: АДРЕСА_5 26.12.2011 року, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 21.11.2011 року, серія НОМЕР_9 (Витяг про державну реєстрацію прав від 26.12.2011 року № 32682249). Об`єкт нерухомого майна був переданий у приватну власність ОСОБА_9 на підставі Договору купівлі-продажу від 15.09.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Саварінською Наталією Вікторівною за реєстраційним номером 2372. За змістом пункту 1.5. вищезазначеного Договору вищевказане машиномісце є спільною сумісною власністю Продавця та його дружини - ОСОБА_1 . ОСОБА_1 дала згоду на продаж машиномісця, згідно її заяви, посвідченої Грішаковою О.В., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області 13.09.2016 року за реєстровим № 2059.

Таким чином, право власності Відповідача на вказане нерухоме майно було відчужено на користь третьої особи безпосередньо за згодою ОСОБА_1 .

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, не спростовано матеріалами справи, що позивач не надала до суду належних та допустимих доказів того, що отримана відповідачем заробітна плата під час шлюбу, була використана не в інтересах сім`ї; що після укладання договору про поділ спільного майна подружжя позивач не отримала грошові кошти та автомобіль.

Також судом не взято до уваги доводи позивачки про те, що спірне майно є спільною власністю подружжя, тільки тому, що Позивач вважає, що набуте право власності на об`єкти нерухомості після розірвання шлюбу Відповідачем, набуто саме за кошти, які Відповідач отримав під час їх шлюбу та приховав від позивача.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач належними, достатніми та достовірними доказами не доведено того факту, що відповідач приховав під час їх шлюбу свої доходи, за які після розірвання шлюбу набув право власності на кілька об`єктів нерухомого майна, тому зазначене майно є його особистою приватною власністю.

Таким чином, дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надавши їм належну оцінку, правильно визначивши характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, суд дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Матеріали справи містять заяву представника відповідача, якою він просив застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18, пункт 61), № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18, пункт 62) та № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18, пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19, пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27-цс19, пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс-19, пункт 51), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19, пункт 28).

З огляду на таке, підстав для застосування строків позовної давності немає, адже позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що у позові відмовлено, судовий збір з відповідача не стягується.

Керуючись ст.ст. 4,12,81,141,259, 263-265, ЦПК України, суд,

ухвалив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 проподіл майна,що єспільною сумісноювласністю подружжя - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_21 .

Відповідач: ОСОБА_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_21 .

Повний текст рішення виготовлено 22.11.2024 року.

Суддя Д.М. Цвіра