Рішення

від 13.11.2024 по справі 191/135/22

СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 191/135/22

Провадження № 2/191/56/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року м. Синельникове Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Прижигалінської Т.В.,

за участю секретаря Вехник С.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , Фермерського господарства «Агронива», третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Щетілова Ольга Валеріївна, Синельниківська районна державна адміністрація про визнання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі зерносховища недійсним та визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , звернулася до суду з даним позовом, який в подальшому уточнив, обгрунтовуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилася спадщина на земельні ділянки, а також на частину нежитлової будівлі зерносховища, яке було придбано нею із чоловіком ОСОБА_3 , відповідач у справі. Вона є спадкоємцем за законом після її смерті, оскільки звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Її рідна сестра ОСОБА_5 та її батько ОСОБА_3 подали до нотаріуса заяви про відмову від прийняття спадщини на її користь. На спадкове майно у вигляді земельних ділянок у 2015 та 2016 роках вона отримала свідоцтва про право на спадщину. З 2017 року вона переїхала на постійне проживання до Республіки Польща. В грудні 2021 року вона приїхала в гості до своєї сестри ОСОБА_5 , від якої дізналася, що їх батько (відповідач ОСОБА_3 ) в травні 2021 року продав нежитлову будівлю зерносховища, яка нібито була набута ще за життя матері. Також вона дізналася, що за життя матері нею та відповідачем ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 18.04.2013 року була набута частина нежитлової будівлі зерносховища. За договором дарування ОСОБА_3 придбав іншу частину даної будівлі. Після об`єднання цих часток в єдине ціле ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 19.01.2015 року. Враховуючи, що частина будівлі на підставі договору купівлі-продажу була придбана ОСОБА_3 під час щлюбу з ОСОБА_4 , то дане майно є спільною сумісною власністю подружжя, яке належить чоловіку та дружині в рівних частках, тобто по частині. Після смерті одного із подружжя та частина, яка належала померлому, підлягає виділу та входить в спадкову масу для спадкування спадкоємцями.

07.12.2021 року вона уповноважила свою сестру діяти від її імені для звернення із заявою до нотаріуса для прийняття спадщини відповідно до довіреності. 12.05.2021 року відповідачем ОСОБА_3 була відчужена будівля фермерському господарству «Агронива» на підставі договору купівлі-продажу, після чого право власності зареєстровано за набувачем.

21.12.2021 року нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку нежитлової будівлі зерносховища, оскільки суперечить законодавству України.

Таким чином, частина нежитлової будівлі входить у спадкову масу після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому договір купівлі-продажу від 12.05.2021 року є недійсним, так як своєї згоди на відчуження частини майна, яка є її власністю в порядку спадкування, вона не надавала. При цьому позивачка посилається на норми ст.. ст.. 60, 61, 65 СК України, ст.. ст.. 190, 202,203, 204, 209,215, 325, 316, 317,319, 355, 358, 368, 369, 1216, 1218, 1220, 1226, 1225, 1268 ЦК України, Пленум Верховного Суду України № 11 від 27.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», а також практику Верховного Суду з подібних правовідносин.

Просить суд визнати договір купівлі-продажу нежитлової будівлі зерносховища, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 12.05.2021 року між ОСОБА_3 та ФГ «Агронива», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В. за реєстровим № 4573, недійсним; скасувати державну реєстрацію права власності ФГ «Агронива» на нежитлову будівлю зерносховища, проведену на підставі договору купівлі-продажу від 12.05.2021 року реєстровий номер 4572, номер запису про право власності: 41890937; визнати за ОСОБА_1 право власності на частину зерносховища в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, пояснив обставини справи таким чином як вони викладені вище.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги визнав повністю. Також пояснив, що на час придбання по договору купівлі-продажу частини спірного майна він перебував у шлюбі із ОСОБА_4 , яка надала згоду на купівлю, а тому дана частина майна є їхньою спільною сумісною власністю подружжя. На час укладення договору купівлі-продажу частини майна з ФГ «Агронива» він не повідомляв нотаріуса про те, частка у майні є спільною сумісною власністю подружжя, так як на той час отримав витяг з реєстру речових прав на нерухоме майно, де він був зазначений повноправним власником.

Представник відповідача ФГ «Агронива» в судовому засіданні позовних вимог не визнав та пояснив, що ФГ «Агронива» за спірним відплатним договором купівлі-продажу є добросовісним набувачем. Позивач невірно обрала спосіб захисту, так як дані правовідносини стосуються витребування майна з чужого незаконного володіння.

Треті особи приватний нотаріусДніпровського міськогонотаріального округуЩетілова ОльгаВалеріївна тапредставник Синельниківськоїрайонної державноїадміністрації всудове засіданняне з`явилися.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов наступного висновку.

30.11.2005 року між ОСОБА_6 , як дарувальником, та ОСОБА_3 , як обдаровуваним, укладено договір дарування, згідно якого ОСОБА_3 прийняв у дар частину нежитлових будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Синельниківського районного нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 24 (т. 1 а. с. 96 97).

18.04.2013 року між ОСОБА_6 , як продавцем, та ОСОБА_3 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу частини нежитлової будівлі току № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого державним нотаріусом Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за № 2-263. Згідно п. 11 даного договору купівля частини нежитлової будівлі вчиняється за письмовою згодою дружини покупця ОСОБА_4 , яка оформлена заявою (т. 1 а. с. 94-95). Згідно заяви від 18.04.2013 року дружина покупця ОСОБА_4 надала згоду на підписання та укладення її чоловіком ОСОБА_3 договору купівлі-продажу частини нежитлової будівлі току № НОМЕР_1 , яке буде належати їм на праві спільної сумісної власності подружжя. (т. 1 а. с. 136).

Згідно рішення виконкому Варварівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області № 4 від 29.01.2013 року змінено поштову адресу нежитловій будівлі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , на АДРЕСА_1 . (т. 1 а. с. 99).

19.01.2015 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю зерносховища, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , розмір частки 1. (т. 1 а. с. 117 118). Згідно копії спадкової справи № 266/2015 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , після її смерті спадкоємцями за законом першої черги є її донька позивачка ОСОБА_1 , донька ОСОБА_5 та її чоловік відповідач ОСОБА_3 . Але із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернулася лише позивачка ОСОБА_1 . Донька померлої ОСОБА_5 та чоловік померлої ОСОБА_3 звернулися із заявами про відмову від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця ОСОБА_1 . На підставі свідоцтв про право на спадщину за законом ОСОБА_1 отримала три земельні ділянки після смерті матері ОСОБА_4 . Згідно постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 21.12.2021 року нотаріусом було відмовлено спадкоємцю ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку нежитлової будівлі зерносховища за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки дане майно набуте померлою ОСОБА_4 та її чоловіком ОСОБА_3 у спільну сумісну власність подружжя. (т. 1 а. с. 163-212).

12.05.2021 року ОСОБА_3 на підставі заяви, поданої приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловій О.В., повідомив, що він вдівець, у шлюбі, та у фактичних шлюбних відносинах з іншою особою не перебуває, тобто нежитлова будівля зерносховища є його особистою приватною власністю і особи, які б могли поставити питання про визнання права власності на неї чи її частку, у тому числі відповідно до ст. ст. 65, 74 та 95 СК України, відсутні. (т. 1 а. с. 247). З урахуванням даної заяви 12.05.2021 року між ОСОБА_3 , як продавцем, та ФГ «Агронива», як покупцем, укладено договір купівлі-продажу спірної нежитлової будівлі зерносховища, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 4572. (т. 1 а. с. 231).

Статтею 5 ЦПК Українипередбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Вимогист. 264 ЦПК Українизобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Зазначене узгоджується із ч. 1ст. 81 ЦПК України, за змістом якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно ст. 60 СК України майно,набуте подружжямза часшлюбу,належить дружиніта чоловіковіна правіспільної сумісноївласності незалежновід того,що одинз нихне мавз поважноїпричини (навчання,ведення домашньогогосподарства,догляд задітьми,хвороба тощо)самостійного заробітку(доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Згідно ч. 1. ч. 3 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

У частині п`ятійстатті 1268 ЦК Українипередбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Так, матеріалами справи встановлено та не заперечувалося сторонами, що дійсно спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті право на частку у спільному сумісному майні має спадкоємиця ОСОБА_1 . Але з моменту укладення договору купівлі-продажу та його державної реєстрації 12.05.2021 року та й по даний час власником цієї частки спірного майна є ФГ «Агронива» як добросовісний набувач. Так, постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 922/3537/17 зроблено висновок, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Згідно п. 22, п. 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв`язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів. Відповідно до положеньчастини першої статті 388 ЦКвласник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК. Оскільки відповідно достатті 1218 ЦКдо складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК, переходить до спадкоємців власника. Недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19 зроблено висновок, що добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписамстатті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Отже, судом не було встановлено обставин, які б свідчили про недобросовісність набуття відповідачем ФГ «Агронива» права власності на частку спірного майна, яке було успадковане позивачем. У даних правовідносинах необхідно розмежовувати, що коли частина майна придбана за договором у відповідача ОСОБА_3 , який не мав права її відчужувати, то позивач ОСОБА_1 має право на підставі ст. 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування цієї частини майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним. Оскільки таких вимог позивачем не заявлялося, то й відсутні підстави для задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності ФГ «Агронива» та визнання права власності за ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.3,10,141,247,258,259,263265,354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , відмовити в повному обсязі.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06.09.2024 року, якою було заборонено відповідачу Фермерському господарству «Агронива», код ЄДРПОУ 35061245 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав нежитлової будівлі зерносховища, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 552606712248) у тому числі шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни про задоволення вимог іпотекодержателя, передачі в оренду, поділу об`єкта, тощо.

Роз`яснити учасникам справи, що відповідно до вимог ч.10 ст.158 ЦПК України, заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06.09.2024 року зберігають свою дію до набрання законної сили даним рішенням суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 22.11.2024 року.

Суддя Т. В. Прижигалінська