Постанова

від 21.09.2010 по справі 40/261

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

  ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  21.09.2010                                                                                           № 40/261

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Баранця  О.М.

суддів:            

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Алімов В.М. (довір. б/н від 20.09.2010 року);

від відповідача -не з‘явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу СПД ФО ОСОБА_2

на рішення Господарського суду м.Києва від 13.07.2010

у справі № 40/261 (  .....)

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Фенсі"

до СПД ФО ОСОБА_2

третя особа позивача

третя особа відповідача

про стягнення 277 997, 7грн

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.07.2010 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенсі» задоволено. Стягнуто з Суб’єкта підприємницької діяльності фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕНСІ» збитки завдані пожежею в розмірі 277 997,70грн., витрати по сплаті державного мита у сумі 2 780,00грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00грн.

Дане рішення мотивоване встановленням і доведенням фактів, а саме: неправомірності поведінки особи, наявності шкоди, причинного зв‘язку між протиправною поведінкою та шкодою, виною заподіювача шкоди в порядку ст. 1166 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, дійшов висновку, що сума заподіяних позивачу збитків підтверджується кошторисом. У відповідності до ст. 1192 Цивільного кодексу України суд з урахуванням обставин справи, за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Суб‘єкт підприємницької діяльності фізична особа – підприємець ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.07.2010 року та постановити нове, яким повернути справу №40/261 для розгляду господарським судом міста Києва.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення господарського суду міста Києва від 13.07.2010 року у справі №40/261 прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Під час винесення оскаржуваного рішення мав місце неповний та односторонній розгляд справи, що призвело до неправильного вирішення спору.  

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фенсі» заперечує проти апеляційної скарги та просить залишити рішення господарського суду міста Києва від 13.07.2010 року у справі №40/261 без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фенсі» своїм правом, наданим йому ст. 96 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не подав.

Відповідно до ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу (подання) не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Суб‘єкт підприємницької діяльності фізична особа – підприємець ОСОБА_2 свого представника чи особисто в судове засідання не з‘явилась, про причини неявки суд не повідомила, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлена.           

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2010 року Суб‘єкту підприємницької діяльності фізичній особі – підприємцю ОСОБА_2 відновлено строк подання апеляційної скарги. Апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 40/261.         

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01 лютого 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЕНСІ» - Орендодавець та Суб’єктом підприємницької діяльності фізичної особи – підприємцем ОСОБА_2 - Орендар укладено Договір № 1 оренди нежитлового приміщення /а.с.12-13/.

Договір між тими ж сторонами і з того ж предмету був укладений в 2008 році /а.с. 14-15/.

01 січня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЕНСІ» - Орендодавець та Суб’єктом підприємницької діяльності фізичної особи – підприємцем ОСОБА_2 - Орендар укладено Договір № 1 оренди нежитлового приміщення, за умовами якого Орендар здав, а Орендодавець прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 210м2, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Волгоградська, 12б (п. 1.1. Договору).

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що строк оренди складає 12 місяців з моменту підписання Договору.

Приміщення переходить Орендарю в користування з моменту підписання двостороннього договору оренди нежитлового приміщення, а повертається після закінчення строку дії Договору (п. 2.1.).

Відповідно до п. 4.2. Договору Орендар зобов’язаний своєчасно розрахуватись за орендоване приміщення; своєчасно розрахуватись за спожиту електроенергію; своєчасно розраховуватись за користування телефонним зв’язком; використовувати та зберігати орендоване приміщення, інше майно згідно умов Договору, не допускати його псування або пошкодження; в орендованому приміщенні додержуватись правил санітарної, електро та пожежної безпеки (не палити, не користуватися електронагрівальними та опалювальними приладами); підтримувати прилеглу до орендованого приміщення територію в чистоті та порядку; не чинити опору Орендодавцю в здійсненні ним контрольних функцій, передбачених цим Договором; виконувати вимоги Орендодавця відносно належної експлуатації орендованих приміщень і комунального обладнання.

Пунктом 4.3. Договору передбачено, що у разі невиконання п. 4.2. Договору та у випадку руйнування або пошкодження орендованого приміщення, Орендар несе матеріальну відповідальність за нанесені збитки і сплачує Орендодавцю їх вартість або самостійно за свої кошти ремонтує та відновлює пошкоджене приміщення. Вартість пошкоджень визначається кошторисом.

Будь-яка зі Сторін має право достроково розірвати цей Договір, надіславши відповідне письмове повідомлення іншій стороні не пізніше ніж за 15 календарних днів до дати розірвання (п. 6.2. Договору).

01 лютого 2007 року Сторони підписали Акт приймання-передачі приміщень, де зазначено, що приміщення знаходяться у стані придатному для використання Орендарем /а.с. 11/.

Під час дії договору оренди в орендованому Орендарем приміщенні 03 грудня 2008 року виникла пожежа, що підтверджується довідкою № 3/1868 відділу з питань наглядово-профілактичної діяльності Солом’янського району міста Києва від 15 грудня 2009 року.

Висновком експерта № 1/2-ПТ Науково-дослідного експертно-криміналістичного центра Головного управління МВС України в місті Києві від 27 січня 2010 року зазначено, що осередок пожежі, яка виникла 03 грудня 2009 року в складській будівлі по вул. Волгоградській № 12-б в місті Києві, знаходився в середині приміщення будівлі в місці прокладання електромережі по конструктивним елементам покрівлі. Причина виникнення пожежі  - коротке замкнення електромережі будівлі /а.с. 25-31/.

Згідно кошторису по відновленню приміщення, пошкодженого пожежею, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Волгоградська, 12-б, наданого ТОВ «Фенсі», вартість відновлювального ремонту приміщення становить – 277997 грн. 70 коп.

31 грудня 2009 року та 15 січня 2010 року ТОВ «Фенсі» зверталось до Суб‘єкта підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 із вимогою відшкодувати збитки, спричинені пожежею /а.с. 19, 21-22/.         

Позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 1166, 1167, 1192 Цивільного кодексу України.

За приписами частин першої і другої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (в редакції від 24 жовтня 2003 року) зазначено про те, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи.

Отже, для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу  України необхідно встановити і довести такі факти:  неправомірність поведінки особи;  наявність шкоди;  причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою;  вина заподіювача шкоди.

При цьому за зобов’язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Сума спричинених Позивачу збитків внаслідок пожежі підтверджується кошторисом.

Наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою та шкодою виявляється в тому, що пожежа спричинила позивачу збитки у вигляді пошкодження його майна –офісного приміщення.

Суд вважає, що в даному випадку є склад цивільного правопорушення, а між протиправними діями відповідача та шкодою - безпосередній причинно-наслідковий зв’язок.

Стаття 1192 Цивільного кодексу України надає потерпілому право вибору способу відшкодування шкоди.

Зокрема, відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України суд з урахуванням обставин справи, за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Розмір збитків визначений кошторисом по відновленню приміщення, пошкодженого пожежею, складений Товариством з обмеженою відповідальністю «Фенсі».

Такого висновку дійшов суд першої інстанції, вирішуючи даний спір.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погодитися не може з огляду на наступне.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин,  який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

В силу ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у  результаті  порушення  її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1). втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2). доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як зазначалось вище, стаття 1192 Цивільного кодексу України надає потерпілому право вибору способу відшкодування шкоди. При розгляді спору про відшкодування шкоди шляхом покладення на особу обов'язку відшкодувати її в натурі (надати річ того ж роду і якості, полагодити пошкоджену річ тощо) суду слід серед іншого встановити можливість відшкодування шкоди в натурі винною особою.

Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовується в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Витрати потерпілої особи з виправлення пошкодженого майна її засобами і коштами визначаються, виходячи з реальних витрат позивача. Що ж до відшкодування вартості втраченої речі, то позовні вимоги підлягають задоволенню в розмірі дійсної її вартості на момент розгляду справи. Однак це не виключає права потерпілої особи крім вартості речі вимагати стягнення збитків, заподіяних у зв'язку із втратою речі.

Разом з цим, суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення помилково надав належної оцінки кошторису по відновленню, так як кошторис документально не підтверджений, вартість завданих витрат позивача не містить. Натомість, містить вартість по відновленню приміщення на майбутнє.   

Доказів вартості понесених збитків до суду не подано і матеріали справи  № 40/261 не містять.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи, колегія суддів приходить до висновку, що господарський суд задовольняючи позов всупереч ст.ст. 47, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України не з‘ясував, якими належно допустимими доказами підтверджується понесення позивачем збитків.

В силу положень Господарського процесуального кодексу України тягар доказування покладено на позивача.

За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 13.07.2010 року у справі № 40/261 підлягає скасуванню в повному обсязі, з прийняттям нового, яким в задоволені позовних вимог відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

  ПОСТАНОВИВ:

1.  Рішення господарського суду міста Києва від 13.07.2010р. по справі №40/261 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

2.   Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенсі» (03110, м. Київ, вул. Волгоградська, 12-б, код ЄДРПОУ 21465571) на користь Суб’єкта підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 (03124, АДРЕСА_1, 03035, м. Київ, вул. Кудряшова, 5,   ідентифікаційний код НОМЕР_1) 1 390,00грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

3.            Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

4.            Матеріали справи № 40/261 повернути господарському суду міста Києва.

3.     Копію постанови надіслати сторонам у справі.

Головуючий суддя

  Судді

  23.09.10 (відправлено)