Постанова

від 05.11.2024 по справі 521/5656/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5928/24

Справа № 521/5656/23

Головуючий у першій інстанції Громік Д.Д.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Комлевої О.С.,

Сєвєрової Є.С.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

представника ДП «АМПУ» - Учень О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представника Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Учень Оксани Олексіївни на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 16 квітня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Громіка Д.Д., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа Професійна спілка робітників морського транспорту України, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

03.03.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», в особі Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі ДП «АППУ»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Професійна спілка робітників морського транспорту України, про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що працював напосаді начальника сектору пожежної та техногенної безпеки відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту Херсонської філії ДП «АМПУ».29.12.2022р. на підставі наказу № 347-К від 28.12.2022р. він був звільнений з посади за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України через неможливість забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій, відповідно до наказу від 15.12.2022р. № 53-ОП «Про припинення трудових договорів з працівниками».

Позивач вважав своє звільнення незаконним, оскільки проведено з чисельними порушеннями процедури звільнення. Жодної домовленості або згоди про можливість обміну документами з питань трудових відносин альтернативним способом, зокрема шляхом надсилання повідомлень через онлайн месенджери з приватного номеру мобільного телефону, іншими засобами електронної комунікації між позивачем і роботодавцем не було, згоди на це зі сторони позивача не було. Роботодавцем порушено строк і порядок персонального попередження позивача про наступне вивільнення. Роботодавець у порушення ч. 4 ст. 41 КЗпП України не забезпечив можливість його переведення на іншу роботу. Стверджував, що він від можливості переведення на іншу роботу не відмовлявся. Зазначив, що відповідач на власний розсуд трактує коментар позивача у відповідь на зображення про нібито незгоду на переведення на вакантну посаду. Позивач зазначав, що був та є незгодним саме зі звільненням за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, а не з переведенням. У день звільнення роботодавець не видав копію наказу про звільнення, а письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні не видав взагалі. 16.02.2023р. позивачем було подано запит на адресу відповідача з проханням надати належним чином засвідчені копії документів по звільненню (т.1, а.с. 14), однак відповіді від відповідача не надійшло.

Позивач зазначав, що роботодавцем не проведено консультації з профспілковою стороною. Також, відповідачем не повідомлено Державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників, чим відповідач порушив ч. 7 ст. 49-2 КЗпП України. Позивач вважав, що у відповідача була відсутня обґрунтована об`єктивна неможливість в подальшому забезпечити його роботою.

Зазначав, що припинення простою та натомість призупинення трудових договорів знімає з роботодавця обов`язок забезпечувати працівників роботою і виключає можливість звільнення працівників за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Також позивач зазначав, що на момент видання вищезазначених наказів, керівник Херсонської філії ДП «АМПУ», перебував у простої та не мав права видавати наказ про звільнення позивача.Також позивач,

Посилаючись на норми закону та актуальну практику Верховного Суду позивач вважав, що саме відповідач має виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу (в якості міри матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю та стимулювання до дотримання норм законодавства в подальшому).

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив задовольнити його позовні вимоги.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16.04.2024 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника сектору пожежної та техногенної безпеки відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту Херсонської філії ДП «АМПУ».

Стягнуто з ДП «АМПУ», в особі Херсонської філії в дохід держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено (т.2, а.с.105-110).

В апеляційній сказі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 16.04.2024 року, в частині незадоволених вимог та прийняття в цій частині нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити в цій частині, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.2, а.с.116-124).

В апеляційнійсказі представник ДП «АМПУ» ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 16.04.2024 року та ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у позові у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.2, а.с.135-142).

У відзиві на апеляційну скаргу ДП «АМПУ» представник позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на її необгрунтованість (т.2, а.с.152-173).

У відзиві на апеляційну скаргу позивача представник ДП «АМПУ» ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу також залишити без задоволення, посилаючись на її необгрунтованість (т.2, а.с.183-186).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційних скарг, виходячи з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що позивач ОСОБА_1 працював на посаді начальника сектору пожежної та техногенної безпеки відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту Херсонської філії ДП «АМПУ», яке в свою чергу є юридичною особою та діє на підставі Статуту, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1, а.с.243).

Наказом начальника Херсонської філії ДП «АМПУ» від 28.02.2022р. № 27-ОП Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні встановлено початок простою для працівників Філії (включаючи позивача та самого керівника Філії) з 01.03.2022р. до припинення або скасування воєнного стану в Україні (т.1, а.с. 99-100).

В подальшому, відповідно до наказу начальника Херсонської філії ДП «АМПУ» від 10.05.2022р. № 28-ОП Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, з 11.05.2022р. призупинена дія трудових договорів з працівниками Філії (за переліком до наказу, включаючи позивача) до відновлення можливості виконувати ними роботу, але не пізніше наступного дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні (т.1, а.с. 100-103).

Далі, наказом начальника Херсонської філії ДП «АМПУ» від 15.12.2022р. № 53-ОП, на підставі п. 6 ч.1 ст. 41 КЗпП України у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій; з відсутністю організаційних і технічних умов для господарської діяльності Херсонської філії ДП «АМПУ», з виведенням Філії з 01.03.2022р. у простій, а також враховуючи наказ Міністерства інфраструктури України від 28.04.2022р. № 256 Про закриття морських портів, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2022р. № 470/37806; у зв`язку з розташуванням Філії на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022р. № 75 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28.10.2022р. № 248), наказано припинити трудові договори 29.12.2022р. з працівниками Філії, в тому числі і з позивачем (т.1, а.с. 107-109).

Проте, доказів ознайомлення позивача з означеними спільними рішеннями матеріали справи не містять.

При цьому суд правильно виходив із того, що згідно ст. 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг електронний документ документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Для того, щоб електронний документ мав таку ж юридичну силу як і паперовий документ, він має бути складеним з усіма обов`язковими реквізитами та містити електронний підпис, прирівняний до власноручного підпису, як то передбачено Законом України Про електронні довірчі послуги.

Верховний Суд по справі № 202/2965/19 (Постанова від 19.01.2022) вказав, що роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень ч. 1 ст. 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг, тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19, від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19.

Заперечуючи проти позовних вимог, представник ДП «АМПУ» вказав, що позивачу направлялось повідомлення про заплановане вивільнення від 16.12.2022 № 60 і пропонувалось йому ознайомитися з переліком вакантних посад від 12.12.2022 в ДП «АМПУ» та у разі прийняття пропозиції про переведення на вакантну посаду - протягом трьох робочих днів з дня отримання даного повідомлення повідомити адміністрацію Філії у зручний спосіб: текстовим повідомленням на електронну скриньку або месенджером на номер телефону, та листом за адресою: АДРЕСА_1 . У разі відмови від переведення на вакантну посаду - повідомити адміністрацію Філії протягом трьох робочих днів у вищезазначений спосіб.

Однак, доказів наявності листа або повідомлення позивача з відмовою від запропонованих вакансій матеріали справи також не мають, що свідчить про те, що позивач не відмовлявся від переведення на вакантну посаду, чим спростовуються доводи заявника апеляційної скарги ДП «АМП» в цій частині.

При цьому суд правильно зазначив, що позивач та його представник неодноразово вказували, що позивач був незгодний саме зі звільненням за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, а не з переведенням.

Суд також правильно зазначив, що з наявного в матеріалах справи листа Одеського обласного центру зайнятості від 20.01.2023 № 296/06-01-20/42-23, станом на 05.12.2022, 12.12.2022, 22.12.2022 та 29.12.2022 (дата звільнення позивача) останньому не були запропоновані деякі вакантні посади в ДП «АМПУ» (т.1, а.с. 131-132).

Заявник апеляційної скарги ДП «АМПУ» посилався на те, що з метою належного регулювання трудових відносин у період дії воєнного стану був прийнятий Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», згідно ст.1 якого цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого

самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств,

установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і

галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в

Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними

особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до

Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Крім того, заявник апеляційної скарги ДП «АМПУ» вказав, що згідно ст. 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного

стану порядок організації діловодства з питань трудових відносин, оформлення і

ведення трудових книжок та архівного зберігання відповідних документів у районах

активних бойових дій визначається роботодавцемсамостійно, за умови забезпечення

ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на

оплату праці. В період дії воєнного стану сторони трудового договору

можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання

наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань

трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації,

який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Ці доводизаявника апеляційноїскарги -ДП «АМПУ»є безпідставними,так якматеріали справине маютьдоказів того,що міжпозивачем ОСОБА_1 і відповідачем ДП«АМПУ» бувукладений договірпро альтернативні способи створення, пересилання і зберігання

наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань

трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації,

який обрано за згодою між роботодавцем та працівником ОСОБА_1 .

З огляду на викладені обставини, суд дійшов правильного висновку про незаконність звільнення позивача з роботи.

При вирішенні спору суд також обгрунтовано врахував, що на час виникнення спірних правовідносин позивач перебував на обліку в Первинній профспілковій організації Херсонського морського торгового порту та був членом Професійної спілки робітників морського транспорту України, що підтверджується довідкою Первинної профспілкової організації Херсонського морського торгового порту від 15.03.2023 (т.1, а.с. 98).

Так, на виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України відповідач повідомив Первинну профспілкову організацію Херсонського морського порту про заплановане звільнення працівників Херсонської філії ДП «АМПУ» та листом від 21.12.2022 звернувся до Професійної спілки робітників морського транспорту України з проханням надати згоду на звільнення членів профкому Первинної профспілкової організації Херсонського морського торгового порту (т.1, а.с. 134).

Однак, постановою Президії Центральної Ради Професійної спілки робітників морського транспорту України було відмовлено в надані згоди на це, та висунуто вимогу припинити заходи по незаконному звільненню працівників (т.1 а.с. 135-138).

Більше того, листами № 28/09-25 від 12.12.2022 (т.1, а.с. 110) та № 01-135 від 28.12.2022 (т.1, а.с. 139) профспілкова сторона висовувала вимогу відповідачу припинити та скасувати заходи, пов`язані з вивільненням працівників за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, з огляду на відсутність обґрунтованих підстав для вивільнення працівників, а також ненадання раніше витребуваних документів і інформації, що підтверджували б дотримання роботодавцем процедури вивільнення працівників, для проведення предметних консультацій.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказав, що на виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України ним було направлено до територіального органу Державної служби зайнятості України звітність за формою № 4-ПН Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (т.1, а.с. 187-188).

Разом з тим, згідно листа Херсонського обласного центру зайнятості, у період 2022 року повідомлення про заплановане вивільнення працівників Херсонської філії ДП «АМПУ», код ЄДРПОУ 38728533, місце провадження господарської діяльності м. Херсон, проспект Ушакова 4, до Херсонського обласного центру зайнятості не надходило (т.1, а.с. 133).

Суд першої інстанції також правильно зазначив, що начальник Херсонської філії ДП «АМПУ» (адміністрація Херсонського морського порту) на день видання наказів про звільнення позивача перебував у простої, що підтверджується наказом від 28.02.2022 № 27-ОП, а тому він не мав права звільняти позивача, ухвалювати рішення та підписувати будь-які документи.

Розглядаючи даний спір, суд першої інстанції правильно зазначив, що за змістом ч.ч. 1, 2 та 4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Суд правильно зазначив, що трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю.

Так, ст. 40 КЗпП України визначено підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов визначено ст. 41 КЗпП України.

Серед підстав, передбачених п.6 ст. 41 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках, зокрема неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

Розірвання договору у випадках, передбачених п.п. 4 і 6 ч. 1 цієї статті, проводиться, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (ч. 4 ст. 41 КЗпП України).

Порядок вивільнення працівників відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України визначено ч. 7 ст. 49-2 КЗпП України.

За роз`ясненнями Міністерства економіки відповідно до Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" обов`язковою умовою для звільнення за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України має бути обґрунтована неможливість забезпечувати працівника роботою, визначеною трудовим договором та трудовою функцією, яка безпосередньо пов`язана з повним знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

За змістом положень ст. 349 ЦК України у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Таких правових позицій дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 17.01.2019 по справі № 708/254/18.

Суд правильно зазначив, що самі по собі витяги з ЄРДР щодо порушення кримінальних проваджень не доводять факт знищення майна роботодавця на час звільнення позивача. В документах про відкриття кримінальних проваджень мова йде про обставини, що мали місце вже після звільнення позивача, з долучених до справи довідок, фотоматеріалів наслідків обстрілів дійсно вбачається пошкодження майна роботодавця, однак доказів знищення майна суду не надано.

Більше того, відповідно до матеріалів справи, в них містяться дані з Електронної системи публічних закупівель «Prozorro», якими відповідачем неодноразово була проведена закупівля послуг з охорони майна, поштові послуги, послуги з технічного нагляду за гідротехнічними спорудами та проміжними роботами, послуги з контрольно-інспекторського обстеження ГТС, послуги з геодезичного спостереження за деформаційним станом ГТС тощо.

З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного і обгрунтованого висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_4 за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, а також на порушення відповідачем ч. 4 ст. 41 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець, яким є відповідач по даній справі, зобов`язаний у день звільнення видати працівникові, яким є позивач по даній справі, копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Однак, матеріали справи не мають доказів видачі позивачу у день звільнення копії наказу (розпорядження) про звільнення, письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Також суд дійшов правильного висновку про те, що згідно п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, в частині поновлення позивача на роботі, рішення суду підлягає негайному виконанню.

Стосовно посилання апелянта ОСОБА_1 на те, що йому належить до виплати середній заробіток за час вимушеного прогулу, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

За правилами ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, дійсно одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул означає невиконання працівником роботи та неотримання ним оплати за виконану працю внаслідок незаконного звільнення.

Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що 11.05.2022 року згідно наказу Херсонської філії ДП «АМПУ» від 10.05.2022 № 28-ОП "Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії" з позивачем було призупинено дію трудового договору у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, що свідчить про те, що відшкодування позивачу сум заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат має бути проведено відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" згідно якої виплата зазначених сум у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Таких правових позицій дотримується Верховний суд в своїх постановах від 04.10.2023 року у справі №м 750/1146/22, від 17.07.2024 року у справі № 5212/2212/23, від 28.08.2024 року у справі № 521/8323/23.

Щодо винних дій роботодавця стосовно незаконного позбавленняправа робітника можливості виконувати свої трудові обов`язки, також існує постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 755/12623/19.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявники апеляційних скарг не надали суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вони посилаються як на підставу заперечень проти оскаржуваного рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, доводи апеляційних скарг його не спростовують, оскільки рішення у справі ухвалено у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги слід залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки позивач у трудових справах звільнений від сплати судового збору, то суд першої інстанції дійшов правильного і обгрунтованого висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь Держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представника Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12.11.2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

О.С. Комлева

Є.С. Сєвєрова