Ухвала

від 12.12.2024 по справі 521/5656/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 521/5656/23

провадження № 61-15956ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Собіров Сухроб Шамсідінович, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Професійна спілка робітників морського транспорту України, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

03 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії ДП «Адміністрація морських портів України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Професійна спілка робітників морського транспорту України, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника сектору пожежної та техногенної безпеки відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту Херсонської філії ДП «Адміністрація морських портів України». У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2024 рокуапеляційні скарги ОСОБА_1 та ДП «Адміністрація морських портів України» залишено без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2024 року залишено без змін.

У касаційній скарзі, поданій 30 листопада 2024 року до Верховного Суду ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Собіров С. Ш., просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, у постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 805/2562/16-а, від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15, від 28 грудня 2022 року у справі № 460/2675/18, від 21 червня 2023 року у справі

№ 149/1089/22, від 03 серпня 2023 року у справі № 683/1256/22, від 04 жовтня 2023 року у справі № 750/1146/22, від 31 січня 2024 року у справі

№ 161/8196/22.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем не дотримано вимог частини четвертої статті 41, частини першої статті 47 та частини сьомої

статті 49-2 Кодексу законів про працю України при вивільненні працівника відповідно до положень пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП України, що свідчить про незаконність звільнення. Вказує, що з огляду на встановлені обставини, саме відповідач має виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки позивачу заподіяна майнова шкода у вигляді неотриманої заробітної плати. Також зазначає, що законодавством не передбачено підстав, за яких роботодавця може бути звільнено від відповідальності за незаконне звільнення працівника.

Зазначає, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано посилались на призупинення трудових договорів з працівниками наказом Херсонської філії ДП «Адміністрація морських портів України» від 10 травня 2022 року № 28-ОП, як на підставу для відмови у задоволенні вимог про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки дія вказаного наказу зупинена у день звільнення позивача, тобто 29 грудня 2022 року, а правовідносини щодо незаконного звільнення ОСОБА_1 розпочались 30 грудня 2022 року.

Звертає увагу на те, що позовні вимоги стосуються стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що настав внаслідок незаконного звільнення.

Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів.

Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушених у касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зазначено, що «середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин…Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату. Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника. Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства».

Відповідно до частин першої та четвертої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

На час призупинення дії трудового договору за працівником зберігається робоче місце, сам трудовий договір не припиняється, разом з тим, заробітна плата та інші виплати не сплачуються, оскільки відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді начальника сектору пожежної та техногенної безпеки відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту Херсонської філії ДП ««Адміністрація морських портів України».

Наказом начальника Херсонської філії ДП «Адміністрація морських портів України» від 28 лютого 2022 року № 27-ОП «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні встановлено початок простою для працівників Філії (включаючи позивача та самого керівника Філії) з 01 березня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні».

Відповідно до наказу начальника Херсонської філії ДП «Адміністрація морських портів України» від 10 травня 2022 року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії» у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, з 11 травня 2022 року призупинена дія трудових договорів з працівниками Філії (за переліком до наказу, включаючи позивача) до відновлення можливості виконувати ними роботу, але не пізніше наступного дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Наказом начальника Херсонської філії ДП «Адміністрація морських портів України» від 15 грудня 2022 року № 53-ОП на підставі пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП України, у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій; з відсутністю організаційних і технічних умов для господарської діяльності Херсонської філії ДП «Адміністрація морських портів України»», з виведенням Філії з 01 березня 2022 рок у простій, а також враховуючи наказ Міністерства інфраструктури України від 28 квітня 2022 року № 256 «Про закриття морських портів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2022 року № 470/37806; у зв`язку з розташуванням Філії на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28 жовтня 2022 року № 248), наказано припинити трудові договори 29 грудня 2022 року з працівниками Філії, в тому числі і з позивачем.

29 грудня 2022 року на підставі наказу від 28 грудня 2022 року№ 347-К ОСОБА_1 був звільнений з роботи за пунктом 6 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій, відповідно до наказу від 15 грудня 2022 року № 53-ОП «Про припинення трудових договорів з працівниками».

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди попередніх інстанцій врахували, що трудові відносини з ОСОБА_1 на час видачі наказу про звільнення були призупинені у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключало можливість надання та виконання роботи та свідчить про те, що відшкодування позивачу сум заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат має бути проведено відповідно до частини четвертою статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», згідно з якою виплата зазначених сум у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Подібні висновки у подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 521/2212/23, від 28 серпня 2024 року у справі № 521/8323/23, від 06 листопада 2024 року у справі № 521/2975/23 (справи за позовами працівників до ДП «АМПУ» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу).

Висновки судів першої та апеляційної інстанції в оскаржуваній частині, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, відповідають вищенаведеним висновкам Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Згідно з приписами пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Викладені ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Собіров С. Ш., у касаційній скарзі доводи щодо необхідності стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права у оскаржуваній частині.

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що касаційна скарга

ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Собіров С. Ш, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року в оскаржуваній частині не може вважатись обґрунтованою. Отже у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частиною другою статті 390, частинами першою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Собіров Сухроб Шамсідінович, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», в особі Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Професійна спілка робітників морського транспорту України, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович