Постанова

від 12.11.2024 по справі 522/20350/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2685/24

Справа № 522/20350/21

Головуючий у першій інстанції Бондар В.Я.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Алькор Інвест», відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Хома Анна Сергіївна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Марчук Марина Сергіївна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Алькор Інвест» в особі свого представника адвоката Главацького Юрія Анатолійовича,

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2022 року, ухвалене Приморським районним судом у м. Одесі у складі: судді Бондар В.Я. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Алькор Інвест» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Хома Анна Сергіївна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Марчук Марина Сергіївна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2021 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Алькор Інвест» звернулось до суду із зазначеним позовом, який мотивувало тим, що 27 листопада 2006 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №014/0077/74/6753, відповідно до умов якого ОСОБА_1 наданий кредит у вигляді не відновленої кредитної лінії з лімітом 85000 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами за процентною ставкою 13,25 %.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 28 листопада 2006 року між АТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, предметом якого є майнові права на незакінчену будівництвом квартиру загальною площею 63,27 кв.м, будівельний номер АДРЕСА_1 .

На підставі Договору про внесення змін та доповнень до іпотечного договору предметом іпотеки визначено квартиру АДРЕСА_2 .

13 лютого 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/81-1-0-00/13888, згідно якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2 427 724,58 грн на рефінансування заборгованості позичальника перед кредитором за кредитним договором № 014/007/774/67653 від 27.11.2016 укладеними між сторонами.

13 лютого 2015 між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, зареєстрований за № 675 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А., згідно якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_2 .

30 травня 2017 року між ПАТ «Комерційний індустріальний Банк», який є правонаступником ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі договору відступлення права вимоги та Договору відступлення права вимоги за договором іпотеки, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» укладено Договір відступлення права вимоги та Договір про відступлення прав вимог за договором іпотеки.

Відповідно до договору ПАТ «Комерційний індустріальний банк» передав ТОВ «ФК «Алькор інвест», а ТОВ «ФК «Алькор інвест» прийняв належні ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» права вимоги за Кредитним договором № 014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015 та договором поруки від 13.02.2015, які укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Відповідно до Договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки ТОВ «ФК Алькор Інвест» набув статусу іпотекодержателя за Договором іпотеки від 13.02.2015, який укладений у забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № 014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015 року та всіх додатків та додаткових угод до нього.

17.01.2018 ТОВ «ФК «Алькор Інвест» звернуло стягнення на предмет іпотеки відповідно до Договору іпотеки шляхом набуття права власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі застереження в ст. 6 Договору іпотеки у порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18.04.2018 у справі № 522/15775/17 позов ТОВ «ФК «Алькор Інвест» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 достроково солідарно заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 216 799,46 грн.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2018 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.04.2018 скасовано, у позові ТОВ «ФК «Алькор Інвест» відмовлено, вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 задоволено частково. Кредитний договір № 014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015 з усіма додатками визнано недійсним, визнано недійсним іпотечний договір від 13.02.2015. Визнано недійсним Договір від 30.05.2017 про відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним між ПАТ «Комерційний Індустріальний банк» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест».

Постановою Верховного суду від 30.10.2019 скасовано постанову Апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2018 року, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.04.2018 залишено в силі.

Згодом позивачу стало відомо, що квартира - предмет іпотеки - перейшла у власність ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 15.11.2018.

21.02.2020 ОСОБА_2 продала квартиру ОСОБА_3 Ю.

Відповідачка своїх зобов`язань за кредитним договором не виконала, тому відсутні підстави вважати іпотеку припиненою.

Позивач із посиланням як на правову підставу своїх вимог на ст. 203, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 321, ст. 328, ст. 575 ЦК України, ст. 1, 17, ч. 3 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» вважав наявними підстави для визнання недійсним першого договору купівлі-продажу від 15.12.2019 та наявними підстави для застосування наслідків недійсного правочину реституції другого правочину від 21.02.2020, скасувавши реєстрацію права власності на спірне майно, просив суд визнати недійсним Договір купівлі-продажу квартири, укладений 15.11.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Хома А.С., зареєстрований в реєстрі за № 1835; застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу шляхом витребування квартири, загальною площею 62,9 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 у ОСОБА_3 на користь ТОВ «ФК «Алькор Інвест»; стягнути судові витрати.

Від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 надійшов відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що станом на день укладення правочину 15.11.2018 квартира належала ОСОБА_1 , а не позивачу, в реєстрі були відсутні записи про іпотеку, а, тому ОСОБА_2 є добросовісним набувачем. Нині власниця квартири ОСОБА_3 , а не позивач. Також вказує, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки витребування майна не є тим самим, що й скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. За позивачем не вірно було зареєстровано право власності 17.01.2018, адже відсутній договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2022 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Алькор Інвест» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Хома Анна Сергіївна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Марчук Марина Сергіївна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння залишено без задоволення.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Алькор Інвест» в особі свого представника адвоката Главацького Юрія Анатолійовича звернулось до суду з апеляційною скаргою, вважає оскаржуване рішення незаконним та неогрунтованим, прийняте з неповним встановленням обставин, які мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги є те, що ОСОБА_1 не виконала своїх зобов`язань за кредитним договором № 014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015 та договором іпотеки від 13.02.2015, які визнані судом чинними, а тому відсутні будь-які законні підстави вважати припиненою іпотеку, яка виникла на підставі умов Договору іпотеки від 13.02.2015.

Скаржник, посилаючись на приписи ч. 3 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним, вважає, що недійсність правочинів, відповідно до яких відбулась перереєстрація права власності на вищевказане нерухоме майно на ОСОБА_2 та в подальшому - на ОСОБА_3 .

Також, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц, скаржник вважає, що наявні підстави для застосування наслідків недійсного правочину - реституцію, скасувавши реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_3 .

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В судовому засіданні представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Алькор Інвест» адвокат Главацький Ю.А. підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 апеляційну скаргу не визнала.

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи (відповідач - ОСОБА_2 у відповідності до вимог п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки за зареєстрованою адресою повернулося поштове повідомлення з відміткою «адресат відсутній», відповідач ОСОБА_7 шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади про розгляду справи, оскільки згідно запиту до Демографічного реєстру та відомостей ГУ ДМС України в Одеській області вказана особа не значиться, треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Хома Анна Сергіївна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Марчук Марина Сергіївна у відповідності до вимог п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦК України), до судового засідання не з`явилися, що не є перешкодою в розумінні ч. 2 ст. 372 ЦПК України для розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 13 лютого 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/81-1-0-00/13888, згідно якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2 427 724,58 грн на рефінансування заборгованості позичальника перед кредитором за кредитним договором № 014/007/74/67653 від 27.11.2016, укладеними між сторонами. Дата погашення заборгованості 16.04.2034 (а.с. 10-16 т. 1).

13 лютого 2015 між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, зареєстрований за № 675 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А., згідно якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_2 (а.с. 20-24 т. 1).

З 17 січня 2018 року по 24 жовтня 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 було зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест», про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с. 119-124 т. 1).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/15775/17 від 18 квітня 2018 року задоволено позов ТОВ «ФК «Алькор Інвест» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , стягнуто з відповідачів на користь позивача достроково солідарно заборгованість за Кредитним договором № 014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015 у розмірі 1 216 799,46 грн, у задоволенні зустрічного позову відмовлено (а.с. 28-33 т. 1).

23 жовтня 2018 року Постановою Апеляційного суду Одеської області було скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.04.2018, у позові ТОВ «ФК «Алькор Інвест» відмовлено, Вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 задоволено частково. Кредитний договір № 014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015 з усіма додатками визнано недійсним, також визнано недійсним іпотечний договір від 13.02.2015. Визнано недійсним Договір від 30.05.2017 про відступлення права вимоги за кредитним договором укладеним між ПАТ «Комерційний Індустріальний банк» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест».

Іпотека скасована 24.10.2018 на підставі постанови Апеляційного суду Одеської області від 23.10.2018 (а.с. 121 т. 1).

15 листопада 2018 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу, за яким продала, а ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_4 (а.с. 25).

Постановою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року постанову Апеляційного суду Одеської області від 23.10.2018 скасовано, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.04.2018 залишено в силі (а.с. 34-36 т. 1).

21 лютого 2020 року ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_4 , про що свідчить договір купівлі-продажу зареєстрований за № 145 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марчук М.С. (а.с. 25-27 т. 1).

21.02.2020 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марчук М.С. зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 за Соколовською ОСОБА_8 , про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с. 8-9).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із неефективності обраного позивачем способу захисту своїх порушених прав.

Переглядаючи вказане рішення суду за доводами апеляційної скарги, колекгія суддів зазначає наступне.

Спірні правовідносини виникли між позивачем як іпотекодержателем та відповідачами ОСОБА_1 як іпотекодавцем і останнім набувачем іпотечного майна ОСОБА_3 з приводу оспорення першим дійсності здійсненого в період дії згодом скасованого судового рішення щодо дійсності договору іпотеки договору купівлі-продажу між іпотекодавцем та першим набувачем майна відповідачем ОСОБА_2 та застосування наслідків недійсності наступного договору купівлі-продажу спірного майна у вигляді реституції шляхом витребування квартири у ОСОБА_3 .

Довід апеляційної скарги про необґрунтованість і незаконність рішення суду спростовується таким.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Отже, за загальним правилом саме власнику належить правоможність вчинення правочинів, спрямованих на розпорядженням його майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша та друга статті 321 ЦК України).

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власникомдоговору.У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороноюнедійсногоправочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатнимдоговоромпридбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею (постанови Верховного Суду України від 11 червня 2014 року у справі № 6-52цс14 та від 24 червня 2015 року у справі № 6-535цс15).

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та безвизнанняпопередніх угод щодо спірного майнанедійсними.

При цьому норма частини першоїстатті 216 ЦКУкраїни не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконаннянедійсногоправочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнанонедійсним.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).

Як у разі витребування майна власником, майно з володіння якого вибуло поза його волею, від добросовісного набувача (ст. 388 ЦК України), так і у разі повернення майна як наслідок реституції за недійсним правочином (ст. 216 ЦК України) відновлення прав власника відбувається шляхом повернення такого майна у володіння першого.

Проте, предмети доказування у таких справах є різними: в першому випадку це вибуття майна з володіння власника поза його волею, добросовісність набуття набувача в розумінні статті 388 ЦК України, то в другому випадку це оспорення дійсності договорів, і у разі встановлення недійсності правочину застосування реституції: кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

Зобов`язання з реституції виникають внаслідок недійсності правочину (його нікчемності чи визнання судом недійсним). Реституція є заходом, спрямованим на приведення майнового стану сторін недійсного правочину до стану, який вони мали до вчинення такого правочину. Вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного, зокрема нікчемного, правочину, за правилами реституції може бути адресована тільки стороні цього правочину. Крім того, реституцію можна застосувати лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він був переданий.

Приписи частини першої статті 216 ЦК України не застосовуються як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не можуть задовольнятися позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 29 березня 2017 року у справі № 6-3104цс16).

Аналогічні роз`яснення викладено у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Велика Палата Верховного суду у своїй сталій вищезазначеній практиці з цього питання не відступила від висновків Верховного Суду України, який зазначав, що права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням статей 215 і 216 ЦК України. Такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс12).

Що стосується доводів апеляційної скарги про неврахування судом дійсності іпотеки для позивача як іпотекодержателя, оскільки судове рішення, яким визнано недійсним іпотечний договір від 13.02.2015, згодом скасоване, взяті на себе зобов`язання за кредитним договором боржником не виконано і відсутні передбачені законом підстави для припинення іпотеки, то у Постанові ВП ВС від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 Велика Палата Верховного Суду відступила шляхом конкретизації від правового висновку Верховного Суду та Верховного Суду України щодо наслідків скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, визначивши, що виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Тому скасування такого судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі. Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя. Належним способом захисту іпотекодержателя, відомості про право іпотеки якого було виключено з Державного реєстру іпотек і який вважає, що іпотека є і залишилася чинною, є вимога про визнання права іпотекодержателя щодо іпотечного майна. При вирішенні такого спору суд має враховувати наявність / відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.

Натомість, по теперішній справі позивачем 17.01.2018 вже звернуто стягнення на предмет іпотеки відповідно до Договору іпотеки шляхом набуття права власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі застереження в ст. 6 Договору іпотеки у порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку», і в цьому випадку він має захищати своє право не як іпотекодержатель, а як власник спірного майна.

Так само не можуть буті взяті до уваги як підстава для зміни або скасування оскаржуваного рішення посилання заявника на неврахування судом висновків, зроблених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц(провадження № 14-90цс19), оскільки таке не є релевантним, оскільки у вказаній постанові йдеться про те, що у разі недійсності правочину, яка встановлена законом (нікчемний правочин), визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України), і якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

Оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до ст.375ЦПКУкраїни суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

За таких обставин рішення суду є ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а підстави для його зміни чи скасування за доводами апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. 367,374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Алькор Інвест» в особі свого представника адвоката Главацького Юрія Анатолійовича залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набираєзаконноїсилиз дняїї прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.А. Коновалова

Ю.П. Лозко