Ухвала

від 25.11.2024 по справі 910/20176/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/20176/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В.(головуючої), Жайворонок Т. Є. та Колос І. Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги комунального підприємства "Київський метрополітен" (далі - Підприємство)

на рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2024 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024

за позовом Підприємства

до товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Біо Клімат"

про стягнення 9 906, 06 грн,

ВСТАНОВИВ:

Підприємство 11.11.2024 (через систему "Електронний суд") звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 зі справи № 910/20176/23 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Водночас у касаційній скарзі скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 ГПК України.

Згідно з частинами п`ятою та сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Позов у цій справі було подано у 2023 році, де відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2023" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2023 року був визначений у розмірі 2 684,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у даній справі є стягнення 9 906,06 грн збитків, а, отже, ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (268 400 грн), тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.

Так, рішенням господарського суду міста Києва від 25.03.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 у цій справі, у задоволенні позову відмовлено.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.

Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник зазначає про необхідність перегляду справи Верховним Судом з посиланням на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій не взято до уваги висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України стосовно права позивача на зменшення податкового зобов`язання, викладені у постанові, про яку скаржник зазначає у скарзі.

Також скаржник зазначає, що ця справа має виняткове для нього значення, яке полягає у тому, що Підприємство є об`єктом критичної інфраструктури та здійснює пасажирські перевезення в умовах правового режиму воєнного стану, для забезпечення сталого функціонування якого необхідні кошти на проведення своєчасних робіт з обслуговування та ремонту технічних засобів метрополітену, підтримання на належному рівні безпеки та якості пасажирських перевезень, своєчасну та в повному обсязі виплату заробітної плати працівникам.

Наведене, на думку скаржника, підпадає під дію підпунктів "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.

Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Однак наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права можуть бути підставою касаційного оскарження судових рішень згідно з положеннями частини другої статті 287 ГПК України, проте не можуть розцінюватись Судом як виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини третьої зазначеної норми.

Щодо виняткового значення цієї справи для скаржника, то Суд зауважує, що надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом, з огляду на що відсутні підстави для висновку про те, що касаційна скарга має виняткове значення для скаржника.

Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Разом з тим незгода скаржника із судовим рішенням не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Отже, в касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Підприємства на рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього Кодексу, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись частиною п`ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою комунального підприємства "Київський метрополітен" на рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 зі справи № 910/20176/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок

Суддя І. Колос