Ухвала

від 22.11.2024 по справі 748/3353/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 748/3353/23

провадження № 61-15099ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу першого заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року у справі за позовом заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури звернувся в інтересах Михайло-Коцюбинської селищної ради з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив: усунути перешкоди у здійсненні Михайло-Коцюбинською селищною радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:4008 шляхом зобов`язання відповідачки повернути земельну ділянку на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку; скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію вказаної земельної ділянки.

Рішенням від 07 травня 2024 року Чернігівський районний суд Чернігівської області відмовив у задоволенні позову заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовлено.

Постановою від 22 жовтня 2024 року Чернігівський апеляційний суд рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 07 травня 2024 року скасував, ухвалив нове судове рішення, яким позовні вимоги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області задовольнив частково. Усунув перешкоди у здійсненні Михайло-Коцюбинською селищною радою Чернігівського району Чернігівської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:4008, зобов`язавши ОСОБА_1 повернути її на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

У листопаді 2024 року перший заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року, яку оскаржує в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації вказаної земельної ділянки.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, сформульовані у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/608/20, від 05 квітня 2023 року у справі № 604/797/21, від 22 травня 2024 року у справі № 916/1750/22 від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, від 11 жовтня 2023 року у справі № 734/1560/20, від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21.

Отже, судові рішення заявник оскаржує на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, суд апеляційної інстанції керувався тим, що предметом спору є земельна ділянка водного фонду, набуття права приватної власності фізичною особою на яку чинним законодавством не передбачене, а отже належним та ефективним способом захисту порушеного права є негаторний позов. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку; скасування в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію вказаної земельної ділянки, суд апеляційної інстанції керувався тим, що така вимога не є необхідною для ефективного захисту порушеного права, оскільки власне рішення суду про право власності щодо земельної ділянки і є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідних відомостей щодо права власності на такий об`єкт нерухомості.

Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в касаційному порядку лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації вказаної земельної ділянки, а отже доводи касаційної скарги перевіряються на предмет обґрунтованості виключно в частині зазначених позовних вимог.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 06 грудня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держземагентства у Чернігівській області із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва на території Мньовської сільської ради Чернігівського району.

Наказом ГУ Держземагентства у Чернігівській області від 28 лютого 2014 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. Орієнтовний розмір земельної ділянки 0,12 га за цільовим призначенням для індивідуального садівництва.

ФОП ОСОБА_2 розробив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га у власність ОСОБА_1 для індивідуального садівництва на території Мньовської сільської ради Чернігівського району.

Наказом ГУ Держземагентства у Чернігівській області від 15 січня 2015 року № 25-144/14-15-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_1 та надано їй у власність земельну ділянку загальною площею 0,12 га із кадастровим номером 7425584900:06:000:4008 для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:4008 площею 0,12 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташована на території Мньовської сільської ради, належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки управління Держземагентства у Чернігівському районі Чернігівської області земельна ділянка площею 0,12 га, яка передбачена для відведення у власність ОСОБА_1 , відноситься до земель сільськогосподарського призначення (землі запасу).

У листі директора Центральної геофізичної обсерваторії ім. Б. Срезневського від 02 серпня 2023 року зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:4008, яка знаходиться у приватній власності та відноситься до категорії «землі сільськогосподарського призначення», розташована у безпосередній близькості до водного об`єкта р. Річище, яка є протокою (рукавом) р. Дніпро та виникла за природних умов у заплаві р. Дніпро, була і продовжує залишатися складовою акваторії Дніпра, який у свою чергу, згідно з ВК України, належить до великих річок, тож ширина прибережної захисної смуги уздовж р. Річище та поряд із зазначеною земельною ділянкою щонайменше має становити 100 м. У період відведення земельних ділянок у приватну власність з 2004 до 2017 роки русло р. Річище в межах зазначених у листі земельних ділянок суттєво не змінилося. Земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:4008 як на період відведення земельної ділянки у приватну власність, так і зараз знаходиться в межах прибережної захисної смуги р. Річище, яка є протокою (рукавом) р. Дніпро і відповідно до вимог ВК України відноситься до земель водного фонду.

Відповідно до повідомлення Державного агентства водних ресурсів України від 04 серпня 2023 року одним із завдань Держводагентства є ведення Державного водного кадастру за розділами «Поверхневі водні об`єкти» та «Водокористування». Для забезпечення доступу громадян до інформації щодо водних об`єктів України Держводагентством здійснюється ведення геопорталу «Водні ресурси України», який містить всебічну інформацію щодо державного водного кадастру - облік поверхневих водних об`єктів. Поряд із земельною ділянкою з кадастровим номером 7425584900:06:000:4008 розташований водний об`єкт, який ідентифікується на геопорталі, як рукав Річище, що є рукавом р. Дніпро.

Згідно з інформацією з порталу Державний водний кадастр водний об`єкт Річище ідентифікується як рукав, площею 1,0 кв. км, належить до району басейну р. Дніпро.

Відповідно до наданого 06 листопада 2023 року ДНВП «Картографія» викопіювання місцевості станом на 2009 рік земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:4008 повністю накладається на землі водного фонду, а саме, на 100-метрову прибережну смугу р. Річище.

З наданої Деснянським басейновим управлінням водних ресурсів інформації від 29 травня 2023 року вбачається, що згідно з характеристикою річок р. Річище, довжиною 12 км, відноситься до малих річок.

В інформації для підготовки «Екологічного паспорта Чернігівської області за 2022 рік» та «Доповіді про стан навколишнього природного середовища в Чернігівській області за 2022 рік», наданої Деснянським басейновим управлінням водних ресурсів, зокрема, у розділі під назвою «Перелік та загальна характеристика водних об`єктів загальнодержавного та місцевого значення» «Річки», вказано, що інформація про річки, які протікають територією області, зазначена у таблиці 1 «Характеристика річок», що є додатком 2. Згідно з даною таблицею Річище, довжиною 12 км, відноситься до малих річок.

Деснянське басейнове управління водних ресурсів у листі від 27 лютого 2024 року повідомило, що до Таблиці 1 «Характеристика річок» внесено інформацію про р. Річище відповідно до інвентаризаційної відомості «Інформація щодо річок та струмків на території Михайло-Коцюбинської територіальної громади», затвердженої комісією з інвентаризації лісових ресурсів, земель водного фонду та водних об`єктів на території Михайло-Коцюбинської селищної ради. При розподілі річок у таблиці на великі, середні та малі відповідно до класифікації річок, визначеної частини першої статті 79 ВК України, використано перелік великих і середніх річок України, який відповідно до пункту 5 частини 79 ВК України розміщений на офіційному веб-сайті Держводагентства. Оскільки р. Річище не включена до переліку великих і середніх річок України, інформація про р. Річище занесена в підстрічку (заголовок) малі річки для визначення та узагальнення сумарної довжини річкової мережі по області (зведена інформація). Класифікація водних об`єктів проводиться відповідно до ВК України, зокрема, класифікація річок відбувається за статтею 79 ВК України відповідно до площі водозабору.

Заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, сформульованих у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/608/20, від 05 квітня 2023 року у справі № 604/797/21, від 22 травня 2024 року у справі № 916/1750/22 від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, від 11 жовтня 2023 року у справі № 734/1560/20, від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21, оскільки вважає, що суд протиправно не задовольнив позовні вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації вказаної земельної ділянки.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у частині другій статті 18 якого зазначено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У пункті 6 Порядку про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок) передбачено, що державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.

Відповідно до пункту 12 Порядку розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Згідно з пунктами 18, 23 Порядку за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.

У частині першій статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелічено підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Також у статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено перелік обставин, за яких відмова в державній реєстрації прав з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, не застосовується.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала на тому, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що: «заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом».

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду з огляду на те, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29)).

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на таку вимогу не поширюється позовна давність.

Такий правовий висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 748/2226/22.

У постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/608/20, від 05 квітня 2023 року у справі № 604/797/21, на неврахування судом апеляційної інстанції яких посилається заявник, не були сформульовані правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо способу захисту порушеного права держави на землі водного фонду шляхом заявлення негаторного позову з огляду на особливості володіння державою землями такого типу. А отже зазначені правові висновки не є релевантними.

У постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 734/1560/20 Верховним Судом сформульований правовий висновок щодо способу захисту права держави на землі природно-заповідного фонду.

У справі № 916/1750/22 в постанові від 22 травня 2024 року Верховний Суд сформулював правовий висновок щодо застосування норми права у правовідносинах в порядку захисту державою права володіння земельною ділянкою, яка була неправомірно передана у комунальну власність.

У постанові від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 Верховний Суд сформулював правовий висновок стосовно приватизованої фермерським господарством земельної ділянки.

Колегія суддів з огляду на особливості правового регулювання режиму володіння землями водного фонду зауважує, що зазначені правові висновки стосуються іншої категорії земель, обіг який врегульований іншими окремими приписами законодавства, а отже також не є релевантними до спірних правовідносин.

За таких обставин колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість касаційної скарги, оскільки зазначені позивачем підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, оскільки застосування норми права не суперечить правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а тому за таких підстав у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України слід відмовити.

Керуючись статтями 261, 394 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року у справі за позовом заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров