Ухвала

від 20.11.2024 по справі 761/382/21

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20листопада 2024 року

м. Київ

Справа № 761/382/21

Провадження № 14-132цс24

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Мартєва С. Ю.,

суддів: Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо», ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Руслани Тарасівни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Біловар Ірини Олександрівни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Косенко Любові Анатоліївни, про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору іпотеки та скасування рішень державних реєстраторів

за касаційною скаргою адвоката Сіваченка Володимира Васильовича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Соколової В. В., Нежури В. А., Поліщук Н. В.,

УСТАНОВИЛА:

1. У січні 2021 року ОСОБА_3 , правонаступницею якої є ОСОБА_1 , звернулася до суду позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо» (далі - ТОВ «ФК «Локо»), ОСОБА_2 , в якому просила:

- визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на свою користь квартиру АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51685470 від 18 березня 2020 року, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т.;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 552355556 від 19 листопада 2020 року, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І. О.;

- визнати недійсним договір іпотеки від 01 грудня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» (далі - ТОВ «ФК «Процент»), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л. А.;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 55443737 від 01 грудня 2020 року, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л. А.;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 55445357 від 01 грудня 2020 року, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л. А. (номер запису про обтяження 39467319).

2. Позов мотивувала тим, що 08 червня 2007 року її чоловік ОСОБА_4 уклав з Акціонерним комерційним банком «Форум» (далі - АКБ «Форум») договір іпотеки, за умовами якого передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 , що належала йому на праві власності, виступаючи майновим поручителем за належне виконання ОСОБА_5 зобов`язань, що виникли з укладеного з АКБ «Форум» кредитного договору від 08 червня 2007 року № 0013/07/00-N, згідно з яким ОСОБА_5 отримав від банку кредит в сумі 130 000,00 доларів США.

3. Повідомила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті вона успадкувала квартиру АДРЕСА_1 .

4. Зазначила, що у грудні 2020 року вона дізналася, що успадкована нею квартира вже їй не належить, незважаючи на те, що вона нею фактично користується. Право власності на цю квартиру перейшло до інших осіб без будь-якого повідомлення її про це. Так, після переходу права вимоги за кредитним та іпотечним договорами до ТОВ «ФК «Локо» останнє у позасудовому порядку звернуло стягнення на предмет іпотеки у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

5. Зауважила, що надалі ТОВ «ФК «Локо» на підставі договору купівлі-продажу квартири від 19 листопада 2020 року відчужило спірну квартиру ОСОБА_2 , яка, у свою чергу, 01 грудня 2020 року передала це майно в іпотеку ТОВ «ФК «Процент».

6. Переконана, що приватний нотаріус Гречана Р. Т. безпідставно зареєструвала за ТОВ «ФК «Локо» право власності на спірну квартиру, позаяк в порушення вимог статті 1281 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначене товариство не направляло будь-якої вимоги до спадкоємців іпотекодавця ОСОБА_4 .

7. Також звернула увагу на те, що частина друга статті 1282 ЦК України передбачає можливість кредитора задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на успадковане майно, а не шляхом застосування процедури, передбаченої статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

8. Виходячи із зазначеного резюмувала, що спірна квартира вибула з володіння власника не з її волі, а норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

9. Ухвалою від 08 листопада 2021 року Шевченківський районний суд міста Києва залучив до участі у справі ОСОБА_1 як правонаступницю ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

10. Рішенням від 01 червня 2022 року Шевченківський районний суд міста Києва позов задовольнив.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Витребував із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 51685470, прийняте 18 березня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т. (номер запису про право власності 36000406).

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 552355556, прийняте 19 листопада 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І. О. (номер запису про право власності / довірчої власності 39272814).

Визнав недійсним договір іпотеки (без видачі заставної), укладений 01 грудня 2020 року між ОСОБА_2 і ТОВ «ФК «Процент», посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Косенко Л. А. та зареєстрований в реєстрі за № 1126.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 55443737, прийняте 01 грудня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л. А. (номер запису про іпотеку 39466746).

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 55445357, прийняте 01 грудня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л. А. (номер запису про обтяження 39467319).

11. Рішення мотивував тим, що у справі міститься копія вимоги від 17 березня 2008 року № 1168/13.3.2 про дострокове погашення заборгованості з доказами її отримання ОСОБА_4 , відтак на момент смерті спадкодавця (05 жовтня 2017 року) строк вимоги настав. Таким чином, кредитор спадкодавця мав право пред`явити свої вимоги до спадкоємця ОСОБА_3 протягом одного року від настання строку вимоги, тобто - до 05 жовтня 2018 року.

12. Дійшов висновку, що з огляду на конструкцію частини третьої статті 1281 ЦК України (у редакції, чинній на момент смерті спадкодавця ОСОБА_4 ) обізнаність кредитора спадкодавця про відкриття спадщини не має правового значення, дослідженню підлягає лише те, коли саме кредитор спадкодавця пред`явив свою вимогу до спадкоємця, і така вимога має бути пред`явлена протягом року від настання строку вимоги за зобов`язанням. Після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , у період з 05 жовтня 2017 року до 26 вересня 2018 року, мав право пред`явити свої вимоги до спадкоємця ОСОБА_3 кредитор спадкодавця ? АКБ «Форум», а в період з 26 вересня 2018 року по 05 жовтня 2018 року, після отримання права вимоги, - правонаступник кредитора спадкодавця - ТОВ «ФК «Локо».

13. Зазначив, що ТОВ «ФК «Локо» першу вимогу № 271 до спадкоємця ОСОБА_3 пред`явило лише 12 вересня 2019 року, тобто із суттєвим пропуском строку, передбаченого для такої вимоги частиною другою статті 1281 ЦК України.

14. Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, звернув увагу, що за встановлених обставин преклюзивні строки, передбачені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, сплинули, що має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права) за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України.

15. Також зауважив, що передбачений статтею 37 Закону України «Про іпотеку» правовий механізм не підлягав застосуванню, оскільки законодавець у частині другій статті 1282 ЦК України (у редакції, чинній на момент смерті спадкодавця ОСОБА_4 ) передбачив інший спосіб задоволення вимог кредитора спадкоємцями - шляхом одноразового платежу, а в разі відмови від одноразового платежу мала бути застосована судова процедура за позовом кредитора про звернення стягнення на майно, передане спадкоємцям в натурі.

16. Постановою від 25 квітня 2023 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 червня 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.

17. Постанову мотивував тим, що виходячи з обставин справи за договором іпотеки від 08 червня 2007 року ОСОБА_4 передав АКБ «Форум» в іпотеку спірну квартиру для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_5 за кредитним договором. Доказів виконання основного зобов`язання матеріали справи не містять, так само як і інших доказів припинення основного зобов`язання.

18. Звернув увагу на те, що 12 вересня 2019 року, 26 листопада 2019 року та 20 січня 2020 року ТОВ «ФК «Локо» зверталося до ОСОБА_3 як спадкоємиці з повідомленням-вимогою. У пункті 7.6 договору іпотеки передбачено, що всі повідомлення сторін щодо цього договору здійснюються в письмовій формі шляхом направлення листів, телеграм чи факс-повідомлень з подальшим направленням оригіналів таких повідомлень рекомендованим листом, тому оскільки положення статті 1281 ЦК України не визначають обов`язку звернення до нотаріуса в межах спадкової справи, то таке звернення слід вважати належним.

19. Зазначив про відсутність у справі відомостей про те, що спадкоємиця повідомила банк про смерть ОСОБА_4 , відтак стверджувати про те, що банк чи ТОВ «ФК «Локо» могло дізнатися раніше про прийняття спадщини ОСОБА_3 не вбачається можливим.

20. Дійшов висновку, що з огляду на умови іпотечного договору та положення статті 37 Закону України «Про іпотеку» відсутні підстави для висновку про незаконність державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Локо». Інші позовні вимоги мають похідний характер від визнання недійсною первісної реєстрації права власності на предмет іпотеки за відповідачем ТОВ «ФК «Локо», за відсутності доведення якої вони не підлягають задоволенню.

21. 05 червня 2023 року адвокат Сіваченко В. В. в інтересах ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

22. Касаційну скаргу мотивував тим, що ОСОБА_3 (спадкоємиця іпотекодавця) не отримувала письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, а також інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог. ТОВ «ФК «Локо» набуло право власності на предмет іпотеки за вартістю, визначеною не на момент набуття права власності (18 березня 2020 року), а станом на 25 листопада 2019 року, що підтверджується висновком експерта ТОВ «Нік-Експерт» від 25 листопада 2019 року про вартість оцінюваного майна. Крім того, оцінка предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності проводилася без ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до такого об`єкта нерухомого майна.

23. Зазначив, що ТОВ «ФК «Локо» набуло у власність предмет іпотеки - спірну квартиру, застосувавши правовий механізм, передбачений статтею 37 Закону України «Про іпотеку», відносно успадкованого предмета іпотеки, незважаючи на конструкцію частини другої статті 1282 ЦК України, згідно з якою вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі, і яка не передбачає передачу успадкованого нерухомого майна у власність іпотекодержателю у позасудовому порядку. Сторони не надали доказів про те, що між спадкоємцем ОСОБА_3 та кредиторами існувала інша домовленість, ніж одноразовий платіж. Апеляційний суд дослідив лише питання дотримання преклюзивних строків, передбачених статтею 1281 ЦК України.

24. Послався на те, що правова позиція ОСОБА_2 в апеляційній скарзі зводилася до того, що спадкоємиця ОСОБА_3 не є боржницею, а є майновою поручителькою. Іншими словами, відповідачка вважала, що «боржник» та «майновий поручитель» - це різне. Разом з тим наведене протирічить термінам, які вжито у Законі України «Про іпотеку», зокрема статтею 1 цього Закону передбачено, що боржник ? це іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання. Також за загальним правилом боржник ? це особа, що є стороною правовідносин і взяла на себе зобов`язання вчинити певну дію на користь іншої сторони, або ж навпаки - утриматись від вчинення певної дії, що також повністю узгоджується з правовідносинами, які регулюють приписи статей 1281, 1282 ЦК України.

25. Дійшов висновку, що оскільки стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких є «з інших підстав, передбачених законом», то положення частин другої, третьої статті 1281 ЦК України власне і є тими «іншими підставами, передбаченими законом».

26. У серпні 2023 року ТОВ «ФК «Локо» та ОСОБА_2 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

27. Відзив мотивували тим, що кредитор виконав усі вимоги, встановлені статтею 1281 ЦК України, зокрема вчасно пред`явив вимоги спадкоємиці. Норми статті 1282 ЦК України не є взаємовиключними з приписами статті 37 Закону України «Про іпотеку». Водночас норми статті 1282 ЦК України застосовуються і у випадках, коли зобов`язання з повернення боргу не забезпечене іпотекою, а також коли особа боржника співпадає з особою іпотекодавця або не співпадає. В цьому випадку, оскільки ані сам боржник, ані спадкоємиця іпотекодавця, яка є відмінною від боржника, не погасили заборгованість, а підстав для припинення іпотеки не було, позивачка набула обов`язків іпотекодавця щодо майна, на яке відповідно до статті 37 Закону України могло бути звернуто стягнення в позасудовому порядку.

28. Зазначили, що із системного аналізу норм частин першої, другої статті 598, частини першої статті 1282 ЦК України та статей 1, 17, 23 Закону України «Про іпотеку» жодних інших підстав для припинення відносин іпотеки, ніж наведені у статті 23 Закону України «Про іпотеку», законодавством не передбачено, оскільки у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статусу іпотекодавця.

29. Повідомили про те, що звіт про незалежну оцінку вартості спірної квартири був складений 25 листопада 2019 року (оцінка якої встановлена у розмірі 768 300,00 грн), тобто за 108 днів до дня проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем. Тобто цей звіт був чинним, адже на 13 березня 2020 року строк його дії не перевищував шести місяців. При цьому іпотекодержатель та державний реєстратор виконали вимоги підпункту 3 пункту 3 пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо того, що вартість предмета іпотеки має бути визначена суб`єктом оціночної діяльності станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації. Протягом всього розгляду справи позивачка жодного разу не заперечила проти правильності оцінки спірної квартири, не надала звіту про незалежну оцінку, виготовленого за її замовленням, а також рецензію на зазначений звіт, виготовлений за замовленням ТОВ «ФК «Локо».

Розгляд у Верховному Суді

30. Ухвалою від 30 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження в цій справі та витребував її матеріали з місцевого суду.

31. В ухвалі зазначив, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 37 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах; апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази).

32. 11 жовтня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

33. Ухвалою від 19 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначив до судового розгляду.

34. Ухвалою від 04 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 403, підпункту 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, а саме: за необхідністю відступити від висновків щодо застосування статей 1281, 1282 ЦК України у подібних правовідносинах, сформованих у постановах Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 серпня 2020 року у справі № 905/1959/19.

Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

35. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася таким.

36. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) іпотекодавцем може бути боржник або інша особа - майновий поручитель.

37. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

38. Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

39. До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (стаття 1218 ЦК України).

40. У статті 1281 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

41. Спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі (стаття 1282 ЦК України).

42. На переконання колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, ключовим питанням, яке постало в цій справі, є те, чи підлягають застосуванню положення статей 1281, 1282 ЦК України у разі смерті іпотекодавця (майнового поручителя), який не є боржником за основним зобов`язанням, чи залежить їх застосування від настання строку вимоги за основним зобов`язанням на момент відкриття спадщини, а також, незалежно від застосування статті 1281 ЦК України, чи підлягає врахуванню порядок виконання такого обов`язку спадкоємцями, передбачений у статті 1282 ЦК України, з метою визначення належних способів захисту прав кредитора.

43. У розрізі зазначених питань колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звернула увагу на таку судову практику.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2019 року у справі № 338/1769/15-ц (провадження № 61-26128св18) зазначено, що «правила статті 1281 ЦК України регулюють порядок пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов`язань спадкодавця перед своїм кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, в межах якого iпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (глава 19 ЦК України). При цьому сплив строку позовної давності за основним зобов`язанням не є підставою для припинення основного зобов`язання, а отже й іпотеки».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 334/9638/18 (провадження № 61-15763св20) зазначено таке:

«позивач посилався на те, що банк з вимогою про виконання умов кредитного договору, укладеного 26 жовтня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , а також договору іпотеки, укладеного 26 жовтня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та померлим ОСОБА_3, звернувся до нього як до спадкоємця іпотекодавця лише 02 жовтня 2017 року, тобто з пропуском строків, встановлених статями 1281, 1282 ЦК України, наслідком чого є позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями у зв`язку із припиненням таких зобов`язань.

Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов`язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця; спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги. Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої, як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статусу іпотекодавця. Відтак іпотека у зв`язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється. Зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою. Визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати в суді захисту відповідного права. За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців боржника має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань. Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18).

При вирішенні спору суди попередніх інстанцій врахували, що ОСОБА_1 є спадкоємцем майнового поручителя ОСОБА_3, отже положення статей 1281, 1282 ЦК України не підлягають застосуванню до правовідносин сторін. Смерть майнового поручителя не впливає на обсяг та порядок виконання боржником основного зобов`язання».

У постановіВерховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 283/1988/16-ц (провадження № 61-1189св20) вказано, що «ОСОБА_1 - власник майна на підставі заповіту ОСОБА_3 (іпотекодавець за іпотечним договором) не є боржником в розумінні статті 1281 ЦК України. Оскільки наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи врегульовані статтею 23 Закону України «Про іпотеку», то підстави для незастосування цієї норми відсутні. Проте, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зробив помилковий висновок, що положення статті 1281 ЦК України стосуються як до пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців безпосередньо боржника, так і до спадкоємців іпотекодавця, а тому банк повинен був пред`явити вимогу до спадкоємців іпотекодавця не пізніше, ніж протягом року з дня відкриття спадщини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1».

У постановіВерховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2022 року у справі № 457/623/19 (провадження № 61-12404св21) зазначено, що «ОСОБА_5 як власник іпотечного майна на підставі спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 (іпотекодавця за іпотечним договором) не є боржником у розумінні статті 1281 ЦК України, у зв`язку з чим наведена норма права не поширюється на спірні правовідносин, а застосуванню підлягає стаття 23 Закону України «Про іпотеку», яка визначає дійсність іпотеки (збереження права іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна) в разі переходу права власності на предмет іпотеки до набувача нерухомого майна, в тому числі і в порядку спадкування. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що положення статті 1281 ЦК України застосовуються як до пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців безпосередньо боржника, так і до спадкоємців іпотекодавця, а тому банк повинен був пред`явити вимогу до спадкоємців іпотекодавця не пізніше, ніж протягом року з дня відкриття спадщини. Встановивши, що банк реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки ще у 2017 році, що підтверджується рішенням Апеляційного суду Львівської області від 22 лютого 2017 року у справі № 457/225/13, а ОСОБА_1 є спадкоємцем майнового поручителя ОСОБА_4, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки норми статей 1281, 1282 ЦК України не підлягають застосуванню до правовідносин, які виникли між сторонами».

44. На підставі наведеного колегія суддів Другої судової палати підсумувала, що у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду сформовано підхід, згідно з яким у разі смерті іпотекодавця (майнового поручителя), який не був боржником за основним зобов`язанням, положення статі 1281 ЦК України не підлягають застосуванню до правовідносин його спадкоємців з кредитором незалежно від настання строку вимоги за основним зобов`язанням на момент відкриття спадщини, оскільки такі спадкоємці не є боржниками в розумінні статті 1281 ЦК України. У разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця, який як спадкоємець набуває статусу іпотекодавця, смерть майнового поручителя не впливає на порядок виконання основного зобов`язання, забезпеченого іпотекою, тому у таких правовідносинах не підлягають врахуванню й положення статті 1282 ЦК України.

45. Зауважила, що у справі, що переглядається, суди вважали застосовними до спірних правовідносин приписи статті 1281 ЦК України, аналізували настання строку вимоги за основним зобов`язанням на момент відкриття спадщини, проте зробили протилежні висновки щодо дотримання відповідних строків кредитором, а також щодо порядку звернення стягнення на іпотечне майно, передбаченого статтею 37 Закону України «Про іпотеку» або статтею 1282 ЦК України.

Суди послались на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 334/9638/18, про те, що стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення кредиторських вимог до спадкоємців, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.

При цьому суди не врахували, що у всіх наведених справах такий висновок зроблений Верховним Судом у зв`язку зі смертю боржника за основним зобов`язанням (позичальника).

46. Разом із цим колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звернула увагу на те, що у постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15 за позовом кредитора до спадкоємців іпотекодавця (майнового поручителя), який не був боржником за основним зобов`язанням, про звернення стягнення на предмет іпотеки касаційний суд, за обставин настання строку вимоги за основним зобов`язанням на момент відкриття спадщини, кваліфікував такого спадкоємця як боржника з метою застосування по спірних правовідносин норм статей 1281, 1282 ЦК України та зробив висновок про відмову у задоволенні позову кредитора, який пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, з порушенням строків, встановлених статтею 1281 ЦК України.

Схожий висновок щодо застосування статей 1281, 1282 ЦК України у подібних правовідносинах зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 25 серпня 2020 року у справі № 905/1959/19, який відхилив доводи касаційної скарги кредитора про те, що стаття 1281 ЦК України до спірних правовідносин спадкоємців іпотекодавця (майнового поручителя) та кредитора не застосовується, а смерть іпотекодавця не тягне за собою припинення кредитних зобов`язань, та залишив без змін оскаржені судові рішення у зв`язку з недотримання кредитором зазначених преклюзивних строків. При цьому Верховний Суд не пов`язував можливість застосування статті 1281 ЦК України з настанням строку вимоги за основним зобов`язанням на момент відкриття спадщини.

47. На підставі наведеного вище колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла переконання про необхідність відступу від висновків щодо застосування статей 1281, 1282 ЦК України у подібних правовідносинах, сформованих у постановах Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 серпня 2020 року у справі № 905/1959/19 та зробити висновок, що:

«у разі смерті іпотекодавця (майнового поручителя), який не був боржником за основним зобов`язанням, положення статті 1281 ЦК України не підлягають застосуванню до правовідносин його спадкоємців з кредитором незалежно від настання строку вимоги за основним зобов`язанням на момент відкриття спадщини, оскільки такі спадкоємці не є боржниками в розумінні статті 1281 ЦК України.

У разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця, який як спадкоємець набуває статусу іпотекодавця, смерть майнового поручителя не впливає на порядок виконання основного зобов`язання, забезпеченою іпотекою, тому у таких правовідносинах не підлягають врахуванню і положення статті 1282 ЦК України».

Позиція Великої Палати Верховного Суду

48. У статті 8 Конституції України закріплено, що вУкраїні визнається і діє принцип верховенства права (правовладдя).

49. Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя,

є незалежним та керується верховенством права (правовладдя).

50. Елементом верховенства права (правовладдя) є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

51. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

52. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики

є складовою вимогою принципу правової визначеності.

53. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини четвертої статті 263 ЦПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду і, зокрема, Великої Палати Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, і судді зобов`язані дотримуватися цих висновків.

54. Згідно з частиною третьою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

55. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України (підпункт 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України).

56. Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, наведені Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 04 жовтня 2024 року, такими, що містять обґрунтування необхідності вирішення питання щодо відступу від висновків, сформованих у постановах Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 серпня 2020 року у справі № 905/1959/19, щодо застосування положень статей 1281, 1282 у подібних до справи, що переглядається, правовідносинах, а саме - звернення стягнення на майно, обтяжене іпотекою, за обставин смерті іпотекодавця (майнового поручителя), який не є боржником за основним зобов`язанням.

57. Подібно до цієї справи у справах № 6-33цс15, № 905/1959/19 розглядалося питання щодо законності звернення стягнення на іпотечне майно, успадковане після смерті іпотекодавця (який не є боржником за основним зобов`язанням), та необхідності застосування положень статей 1281,1282 ЦК України.

58. Вирішення питання про відступ від висновків в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі палати іншого касаційного суду та Верховного Суду України належить до виключної компетенції Великої Палати Верховного Суду. Тому наявні підстави для прийняття Великою Палатою Верховного Суду справи до свого розгляду відповідно до частини третьої статті 403 та підпункту 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.

59. Констатуючи наявність підстав для прийняття справи до розгляду, Велика Палата Верховного Суду врахувала, що наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці касаційних судів у межах одного Верховного Суду, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

60. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми для подолання ймовірних розбіжностей у судовій практиці (рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2011 року у справі «Брезовець проти Хорватії» (Brezovec v. Croatia), заява № 13488/07).

61. У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

62. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

63. З огляду на зазначене справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження).

64. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).

Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною третьою статті 403, підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України,Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо», ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Руслани Тарасівни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Біловар Ірини Олександрівни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Косенко Любові Анатоліївни, про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору іпотеки та скасування рішень державних реєстраторів за касаційною скаргою адвоката Сіваченка Володимира Васильовича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року.

2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 22 січня 2025 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, 8.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв

Судді О. О. Банасько О. В. Кривенда

О. Л. Булейко К. М. Пільков

Ю. Л. Власов С. О. Погрібний

І. А. Воробйова О. В. Ступак

М. І. Гриців І. В. Ткач

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич

В. В. Король Є. А. Усенко

С. І. Кравченко Н. В. Шевцова