Постанова

від 20.11.2024 по справі 215/3192/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8399/24 Справа № 215/3192/24 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М. І. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Корчистої О.І.

суддів: Агєєва О.В., Бондар Я.М.,

за участю секретаря Лідовської А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №215/3192/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я,

за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»,

на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2024 року,

встановив:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі по тексту ПрАТ «ПівнГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я.

Позовні вимоги обґрунтуванні тим, що в період роботи на підприємстві відповідача у шкідливих умовах праці тривалий час на посаді машиніста насосних установок дільниці збагачення руди РЗФ 1, механіка дільниці цеху по виробництву обкотишів №1, з правом пільгового пенсійного забезпечення за Списком №1 на ПрАТ, ним отримано хронічне професійне захворювання: сидеросилікоз другої стадії, ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень другої-третьої стадії, група Е. Легенева недостатність другого-третього ступеня, яке, відповідно до акту розслідування від 08.01.2024, виникло з вини роботодавця.

Згідно висновку МСЕК від 27 лютого 2024 року йому первинно було встановлено ІІІ групу інвалідності та 50% втрати професійної працездатності. Дата переогляду 10 лютого 2025 року. За висновком МСЕК йому рекомендовано санаторно-курортне та медикаментозне лікування, забезпечення виробами медичного призначення. Заборонена важка фізична праця в умовах виробничого пилу.

Вважає, що йому не було забезпечено безпечних умов праці, він втратив працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивач неодноразово знаходився на лікуванні, постійно відчуває виражену задишку при мінімальному фізичному навантаженні, іноді у стані спокою, епізоди утрудненого дихання, приступоподібний кашель з виділенням слизового харкотиння, біль та важкість у грудній клітці, щоденні приступи задухи по 2-3 рази на день, які знімаються інгалятором. Значну частину часу він витрачає на підтримання свого здоров`я, що порушує його нормальні життєві зв`язки. Це додає йому ще більшого морального пригнічення та призводить до постійних переживань. Вважає, що шкода завдана не тільки йому особисто, а і його сім`ї. Через погіршення стану здоров`я не може матеріально забезпечувати свою сім`ю як раніше, і навпаки сам потребує фізичної та моральної допомоги від своїх близьких.

У зв`язку з викладеним, просив стягнути з відповідача на його користь 450000гривень моральної шкоди у зв`язку з отриманим професійним захворюванням на виробництві.

Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 205 000 гривень моральної шкоди без стягнення податків та обов`язкових платежів. Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» 2 050 гривень судового збору на користь держави.

В апеляційній скарзі ПрАТ «ПівнГЗК», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2024 року касувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що першої інстанції вийшов за межі наданих йому повноважень та зобов`язав відповідача здійснити виплату доходу позивачеві без виконання визначеної Податковим кодексом України функції податкового агента, яка полягає в тому, що виплата доходу можлива лише з утриманням податку і за рахунок особи, що його отримує. Питання про стягнення чи утримання податків і зборів взагалі не є предметом позову, оскільки такі суми нараховуються податковим агентом, яким виступає у даному випадку відповідач у справі.

Посилається, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року внесено зміни до п.п.164.2.14а)статті 164ПодатковогокодексуУкраїни щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди. Зазначеною нормою закону передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім: сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом, тобто, відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення.

Зазначає, що врегулювавши питання щодо оподаткування стягнутих сум, суд вийшов за межі предмету позову і врегулював питання сплати податків, яке не є предметом спору між сторонами.

Посилається, що розмір моральної шкоди визначено без врахування конкретних обставин справи, засад розумності та справедливості про які йдеться в ст. 23 ЦК України. Позивач має похилий вік і його моральні страждання в значній мірі викликані його віком, станом здоров`я та іншими захворюваннями, які є природними для більшості людей такого віку.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ПрАТ «ПівнГЗК» не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Відповідно ч. 1ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.3ст. 3 ЦПК Українивизначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч. 1ст. 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1, 2ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно ч. 1, 2, 5ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що працюючи з 02 січня 2007 року по 01 липня 2009 року та з 12 липня 2012 року по 15 листопада 2019 року механіком дільниці цеху по виробництву обкотишів №1, ОСОБА_1 забезпечував безаварійну та надійну роботу, правильну експлуатацію, своєчасне та якісне технічне обслуговування (ремонт) та модернізацію механічного устаткування, технічний нагляд за станом і ремонтом захисних пристроїв. Внаслідок недосконалості робочого місця та технології огрудкування та випалювання обкотишів, підпадав під вплив пилу переважно фіброгенної дії (з вмістом діоксиду кремнію від 10% до 70%) в повітрі робочої зони. Також раніше працюючи на ПрАТ «ПівнГЗК» машиністом насосних установок дільниці збагачення руди рудозбагачувальної фабрики №1 з 06 вересня 2001 року по 02 січня 2007 року підпадав під вплив підвищених параметрів пилу переважно фіброгенної дії (з вмістом діоксиду кремнію від 10% до 70%) в повітрі робочої зони. Вказаний період роботи позивача на ПрАТ підтверджується копіює трудової книжки позивача, обставини, за яких позивач отримав хронічне професійне захворювання, підтверджуються п.17 Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 08 січня 2024 року.

Відповідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 08 січня 2024 року, позивачу ОСОБА_1 встановлено хронічне професійне захворювання: сидеросилікоз другої стадії (s/s, 2/2, em, co), ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень другої-третьої стадії, група Е. Легенева недостатність другого-третього ступеня. Позивачу вперше встановлена ІІІ група інвалідності (з 12.02.2024) та 50% втрати професійної працездатності по сидеросилікозу до 01.03.2025, дата переогляду 10.02.2025, згідно висновку МСЕК від 27 лютого 2024 року, де також зазначено, що позивачу протипоказані важка фізична праця в умовах виробничого пилу, рекомендовано санаторно-курортне та медикаментозне лікування, забезпечення виробами медичного призначення.

ОСОБА_1 неодноразово проходив обстеження та знаходився на стаціонарному лікуванні у зв`язку з професійними захворюваннями, що підтверджується виписними епікризами.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 153, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.

Визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 205000 гривень, суд першої інстанції виходив зобставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, характер захворювання, пов`язаного з обмеженням у пересуванні та фізичними навантаженнями, фізичними і моральними стражданнями позивача, істотність вимушених змін у способі життя позивача, та тривалість його роботи у шкідливих умовах.

Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Згідно з нормами Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов`язком держави (ст.3 Конституції України).

Статтею 46 Конституції Українизакріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Відповідно ч. 1, 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів,а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Так, згідно ч. 1-4ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Відповідно ст. 173 КЗпП Українишкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Частиною 1 статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Водночас, пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема: виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

При заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Відповідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 08 січня 2024 року, причинами виникнення професійних захворювань у позивача є: пил переважно фіброгенної дії (п.18 Акту).

Отже, роботодавець під час роботи позивача допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Судом першої інстанції вірно встановлено порушення ПрАТ «ПівнГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих позивачем професійних захворювань, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 50% та визнання людиною з інвалідністю третьої групи, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, неможливість відновлення попереднього стану та тривалість роботи позивача на підприємстві відповідача.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував характер захворювання позивача, пов`язаного з обмеженням у пересуванні та фізичними навантаженнями, фізичними і моральними стражданнями позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках. Відповідно до наслідків, що наступили, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, у відшкодування якої стягненню підлягає з відповідача 205000 гривень, дійшовши висновку, що сума, яку вимагає позивач є завищеною.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів апеляційного суду не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Слід зауважити, що право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.

Отже, з урахуванням того, що позивачу встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 50% безстроково та визначено ІІІ групу інвалідності, що безумовно тягне за собою зміни у буденному житті позивача, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди позивачу у розмірі 205000 гривень не є завищеним, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не вірно були застосовані положенняЗакону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві»(даліЗакон № 466), яким внесені зміни до п.п.164.2.14 астатті 164 Податкового кодексу Українищодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів апеляційного суду не приймає, з огляду на наступне.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі №180/505/20-ц суд Верховний Суд дійшов висновку, що з 23 травня 2020 року суми на відшкодування моральної шкоди підлягають оподаткуванню у разі перевищення її розміру чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати апеляційний суд не приймає.

Так, для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Виходячи із наведеного, посилання в апеляційній скарзі відповідача, як на правозастосовну практику Верховного Суду, викладену у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 180/505/20-ц є безпідставними, оскільки зміст правовідносин у вказаній справі та у даній справі є відмінним. Так, у справі №180/505/20 склалися правовідносини щодо оскарження дій державного виконавця при виконанні рішення суду, яким стягнуто моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я, без утримання податку з доходу фізичних осіб, тоді як предметом даного спору є відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві

Суд апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно до пункту «а» підпункту164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК Українизі змінами, внесеними згідно ізЗаконом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. За таких обставин, колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги щодо визначення розміру моральної шкоди із урахування податку.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на судову практику районних та апеляційних судів в аналогічних справах, колегія суддів апеляційного суду також не приймає, оскільки частиною 4статті 263 ЦПК Українивизначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Фактично доводи, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до переконання, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.

Оскільки апеляційна скарга відповідача залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складено 25 листопада 2024 року.

Головуючий О.І. Корчиста