Постанова

від 12.11.2024 по справі 521/16487/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2710/24

Справа № 521/16487/22

Головуючий у першій інстанції Мазун І.А.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 17 серпня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» про бездіяльність щодо не розірвання трудових відносин за власним бажанням, виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив суд:

- визнати незаконними бездіяльність ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» щодо не розірвання трудових відносин за його власним бажанням, несвоєчасним розрахунком з ним, невидачею йому трудової книжки та незаконним продовженням трудових відносин шляхом призупинення з ним дії трудового договору на підставі ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»;

- розірвати трудовий договір між ним та ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» з 10.02.2022 року;

- визнати його повноваження начальника дільниці ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» припиненими з 10.02.2022 року;

- зобов`язати ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» внести до трудової книжки запис про звільнення його з посади начальника дільниці за власним бажанням з 10.02.2022 року;

- зобов`язати ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» нарахувати та виплатити йому середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10.02.2022 р. по день фактичного розрахунку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100;

- стягнути з ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» на його користь моральну шкоду в сумі 10 000 гривень.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 15.04.2021 року між ним та ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» був укладений трудовий договір на невизначений строк та наказом директора відповідача він був зарахований на роботу на посаду начальника дільниці, яка розташована у м. Одеса у орендованому відповідачем приміщенні на території підприємства ТОВ «Телекарт-Прилад». Основний зв`язок з керівництвом відповідача за його рішенням здійснювався через месенджер «Телеграм» та мобільний зв`язок. 10.02.2022 року він звернувся до директора ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» ОСОБА_2 із заявою про звільнення його з роботи за власним бажанням з 10.02.2022 року. Ця заява була надіслана на адресу відповідача через месенджер «Телеграм», що підтверджує скріншот повідомлень з його особистого телефону, роздруківки з месенджеру «Телеграм». На вказану заяву про звільнення за власним бажанням він отримав від керівника ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології», а саме директора ОСОБА_2 , через месенджер «Телеграм» вказівку відпрацювати два тижні, що підтверджує скріншот повідомлень. Виходячи з викладеного його останній робочий день вважається 25.02.2022 року і тому він саме з 25.02.2022 року припинив виконувати свої трудові обов`язки, а відповідач припинив нараховувати та виплачувати йому заробітну плату.

Після подання вказаної заяви на розірвання трудового договору з відповідачем він неодноразово, звертався до директора з заявами щодо проведення із ним розрахунку.Останню заробітну плату за січень 2022 року він отримав 03.02.2022 року у сумі 12 002,55 грн., підтверджується випискою з карткового рахунку № НОМЕР_1 «KredoBanK» від 18.08.2022 року. Повний розрахунок, виплату заробітної плати за лютий місяць 2022 року відповідач здійснив лише 20.06.2022 року, що також підтверджується випискою з карткового рахунку № НОМЕР_1 «KredoBanK» від 18.08.2022 року. Сума цього розрахунку свідчить про нарахування йому заробітної плати лише за 10 днів лютого місяця. На даний час його трудова книжка залишається уТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології». 06.07.2022 року він звернувся до відповідача з заявою про видачу трудової книжки та виплатити середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 25.02.2022 року по день отримання трудової книжки. У відповідь на цю заяву відповідач надіслав листа від 19.07.2022р. вих. № 190722, у якому повідомляється, що з 25.03.2022 року на підставі наказу № 1-11 від 24.03.2022 року з ним призупинена дія трудового договору на підставі ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX.

Про те що між ним та відповідачем трудовий договір був розірваний саме з 10.02.2022 року свідчить лист Департаменту з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Пенсійного фонду України від 18.08.2022 року вих. № 19966-21906/П1-05/8-2800/22 на його заяву, розміщену на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України № ВЕБ-28000-Ф-С-068852 від 09.08.2022 року вх. № 21905/1-2800-22. У цьому листі Департамент повідомляє, що 28.07.2022 року відповідачем були подані «Уточнюючі» звітні відомості щодо нього на 1 квартал 2022 року, в яких запис про закінчення трудових відносин з 10.02.2022 року виключений. Таким чином Департамент підтверджує, що запис про закінчення зі ним трудових відносин існував і цей запис був зроблений внаслідок надання відповідачем відомостей про закінчення цих трудових відносин саме з 10.02.2022 року. Таким чином, вказаний лист Департаменту доказує, що відповідач прийняв його заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з 10.02.2022 року та погодився розірвати трудовий договір з позивачем на підставі цієї заяви і внаслідок чого надав до відповідного органу Пенсійного фонду України звітні відомості про закінчення трудових відносин саме з 10.02.2022 року, а вже потім незаконно вирішив змінити свою позицію та надав «Уточнюючі» звітні відомості, які не відповідають його волевиявленню. Вважає бездіяльність відповідача щодо не розірвання трудових відносин із ним за власним бажанням, невидачею йому трудової книжки та продовження трудових відносин шляхом призупинення дії трудового договору на підставі ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» такими, що порушують вимоги ст. 43 Конституції України, ст.ст. 38, 47, 48 Кодексу законів про працю України. Вказані дії відповідача порушують його права на вільне працевлаштування, вже тривалий час унеможливлюють заробляти собі на життя працею.

Вищезазначені обставини стали підставою звернення до суду.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 серпня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано незаконною бездіяльність ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» щодо не розірвання трудових відносин з ОСОБА_1 за його власним бажанням, несвоєчасним розрахунком з ним, невидачею трудової книжки та незаконним продовженням трудових відносин шляхом призупинення з ним дії трудового договору на підставі ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Розірвано трудовий договір між ОСОБА_1 та ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» з 10.02.2022р.

Визнано припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» з 10.02.2022 року у зв`язку із звільненням з посади начальника дільниці ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Зобов`язано ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про його звільнення з посади начальника дільниці ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» за власним бажанням з 10.02.2022 року.

Зобов`язано ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10.02.2022 р. по день фактичного розрахунку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Стягнуто з ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 4 000 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання, призначеного на 12.11.2024 року о 15:30 год., ОСОБА_1 не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

За заявою представника відповідача - адвоката Пшенька С.М. розгляд справи 12.11.2024 року о 15:30 год проводився в режимі відеоконференції.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Справа перебуває на розгляді в судах з листопада 2022 року, а в апеляційному суді з жовтня 2023 року, тобто з перевищенням строків передбачених передбачених ст. ст. 210, 371 ЦПК України.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно доч.1п.4ст.376ЦПК Українипідставами дляскасування судовогорішення повністюабо частковота ухваленнянового рішенняу відповіднійчастині абозміни судовогорішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У повному обсязі рішення суду даним вимогам не відповідає.

Відповідно до ст.264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Частково задовольняючи позов, визнаючи незаконною бездіяльність ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» щодо не розірвання трудових відносин з ОСОБА_1 за його власним бажанням, несвоєчасним розрахунком з ним, невидачею трудової книжки та незаконним продовженням трудових відносин шляхом призупинення з ним дії трудового договору на підставі ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», розриваючи трудовий договір між ОСОБА_1 та ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» з 10.02.2022 року, визнаючи припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» з 10.02.2022 року у зв`язку із звільненням з посади начальника дільниці ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, зобов`язуючи ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про його звільнення з посади начальника дільниці ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» за власним бажанням з 10.02.2022 року, зобов`язуючи ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10.02.2022 року по день фактичного розрахунку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, стягуючи з ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 4 000 грн. та відмовляючи в задоволенні іншої частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:

- позивач належним чином, у визначеному законом порядку повідомив відповідача про намір припинити трудові відносини та звільнитися з роботи за власним бажанням;

- відповідач зобов`язаний був звільнити позивача, видати трудову книжку та провести остаточний розрахунок з ОСОБА_1 , але не здійснив даних дій. чим порушив трудові права працівника;

- при визначення розміру моральної шкоди у зв`язку з порушенням роботодавцем трудових прав працівника враховані засади справедливості та розумності.

Проте колегія суддів не може повністю погодитись з усіма такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:

- 15.04.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» був укладений трудовий договір на невизначений строк та наказом директора ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» він був зарахований на роботу на посаду начальника дільниці, яка розташована у м. Одеса у орендованому відповідачем приміщенні на території підприємства ТОВ «Телекарт-Прилад»;

- 10.02.2022 року ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» ОСОБА_2 із заявою про звільнення його з роботи за власним бажанням з 10.02.2022 року. Ця заява була надіслана на адресу відповідача через месенджер «Телеграм», що підтверджує скріншот повідомлень з його особистого телефону, роздруківки з месенджеру «Телеграм». (а. с. 6-16);

- на вказану заяву про звільнення за власним бажанням ОСОБА_1 отримав від керівника ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології», а саме директора ОСОБА_2 , через месенджер «Телеграм» вказівку відпрацювати два тижні, що підтверджує скріншот повідомлень. Виходячи з викладеного його останній робочий день вважається 25.02.2022 року і тому він саме з 25.02.2022 року припинив виконувати свої трудові обов`язки, а відповідач припинив нараховувати та виплачувати йому заробітну плату;

- 06.07.2022 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про видачу трудової книжки та виплатити середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 25.02.2022 року по день отримання трудової книжки. (а. с. 19);

- у відповідь на цю заяву відповідач надіслав листа від 19.07.2022 року вих. № 190722, у якому повідомляється, що з 25.03.2022 року на підставі наказу № 1-11 від 24.03.2022 року із ним призупинена дія трудового договору на підставі ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року № 2136-IX. (а. с. 20,48,49);

- згідно з листом Департаменту з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Пенсійного фонду України від 03.01.2023 року, проінформовано, що звітні відомості за І квартал 2022 року, зокрема, «Про трудові відносини осіб та період проходження військової служби» щодо ОСОБА_1 про закінчення трудових відносин 10.02.2022 року із ТОВ «Технологічний парт «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» надійшли до реєстру застрахованих осіб 01.06.2022 року, в яких в графах: Документ підстава про початок, кінець труд. або цивільно-правових відносин, переведення на іншу посаду, роботи та відпусток зазначено: № 1-К від 10.02.2022 року; Підстава для припинення трудових або цивільно-правових відносин зазначено: ст. 38 КЗпП України. (а. с. 61);

- також у вищезазначеному листі, ТОВ «Технологічний парт «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» 28.07.2022 року подало «уточнюючі» звітні відомості щодо ОСОБА_1 за І квартал 2022 року, в яких запис про закінчення трудових відносин 10.02.2022 року. виключений із попередньо поданої звітності. (а. с. 61 на звороті);

- відповідні уточнення були подані відповідачем після того, як 06.07.2022 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Технологічний парт «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» з заявою про видачу трудової книжки та виплатити середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 25.02.2022 року по день отримання трудової книжки;

- листом Департаменту з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Пенсійного фонду України від 18.08.2022 року вих. № 9966-21906/П1-05/8-2800/22 на заяву ОСОБА_1 , розміщену на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України № ВЕБ-28000-Ф-С-068852 від 09.08.2022 року вх. № 21905/1-2800-22, повідомлено, що 28.07.2022 року відповідачем були подані «Уточнюючі» звітні відомості щодо нього на 1 квартал 2022 року, в яких запис про закінчення трудових відносин з 10.02.2022 року виключений. (а. с. 21).

Колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частин першої, сьомої статті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Спеціальним законом, який регулює трудові правовідносини та визначає механізм захисту трудових прав працівників єКодекс законів про працю України.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено пунктом 4 статті 36 та статтею 38 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Трудове законодавство не передбачає обов`язкового двотижневого відпрацювання перед звільненням за власним бажанням, у ст. 38 КЗпП України визначено лише обов`язок працівника письмово попередити роботодавця про наступне звільнення за два тижні. Таке попередження не залежить від того, чи працює працівник у момент попередження, чи перебуває на лікарняному або ж знаходиться у відпустці - він може хворіти навіть протягом усіх двох наступних тижнів і не відпрацювати фактично жодного дня після подання заяви про звільнення й роботодавець, навіть у такому випадку, роботодавець не вправі відмовити йому у звільненні після спливу строку попередження.

Врахувавши висновок Верховного Суду у постанові по справі № 922/51/20згідно з яким, «якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу і у разі якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина п`ята статті 96 ГПК України)», суд першої інстанції, встановивши, що працівник ОСОБА_1 10.02.2022 року через месенджер «Телеграм» звернувся до директора ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» ОСОБА_2 із заявою про звільнення його з роботи за власним бажанням з 10.02.2022 року і що ця заява була надіслана на адресу відповідача у месенджері «Телеграм», що підтверджує скріншот повідомлень з його особистого телефону, роздруківки з месенджеру «Телеграм», а також, що сумнівів щодо дійсності наданої роздруківки з месенджера «Telegram» представником відповідача не заявлялося, так само і не заявлялося клопотання про витребування оригіналу відповідного електронного доказу, дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність даного факту працівником.

При цьому суд надав вірну оцінку відомостям, які містяться у наданій представником відповідача копії Табелю обліку використання робочого часу, відповідно до якого позивач виконував свої трудові обов`язки до 10 лютого 2022 року, але потім без пояснення причин перестав приходити на роботу.

Так, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір з працівником у разі вчинення ним прогулу без поважних причин, у т. ч. у разі відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня. При цьому за здійснення прогулу може бути накладено один з двох видів дисциплінарного стягнення - догану або звільнення, але в будь-якому разі, таке звільнення має відбуватися з дотриманням правил, встановлених статтями 147-149 КЗпП України.

Проаналізувавши встановлені у справі обставини та надані сторонами докази, суд вірно вернув увагу на невжиття роботодавцем з 11.02.2022 року необхідних дій для з`ясування факту відсутності працівника на роботі та здійснення ним у разі прогулу позивача (відсутність на роботі без поважних причин), всіх передбачених дій та правил встановлених КЗпП України.

Крім того, суд обґрунтовано послався на лист Департаменту з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Пенсійного фонду України від 03.01.2023 року, відповідно до якого звітні відомості за І квартал 2022 року, зокрема, «Про трудові відносини осіб та період проходження військової служби» щодо ОСОБА_1 про закінчення трудових відносин 10.02.2022 року із ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» надійшли до реєстру застрахованих осіб 01.06.2022 року, в яких в графах: Документ підстава про початок, кінець труд. або цивільно-правових відносин, переведення на іншу посаду, роботи та відпусток зазначено: № 1-К від 10.02.2022 року; Підстава для припинення трудових або цивільно-правових відносин зазначено: ст. 38 КЗпП України та вірно зазначив, що відповідні уточнення були подані відповідачем після того, як 06.07.2022 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Технологічний парт «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» з заявою про видачу трудової книжки та виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 25.02.2022 року по день отримання трудової книжки.

Колегія суддів в порядку перевірки доводів апеляційної скарги ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» про те, що роботодавець не отримував від працівника ОСОБА_1 заяви про припинення трудових відносин та звільнення з роботи за власним бажанням, запропонувала представнику роботодавця пояснити яким чином підприємство у звітних відомостях до Пенсійного фонду України за 1-й квартал 2022 року відобразило інформацію про припинення трудових відносин з ОСОБА_1 вказавши відомості про дату закінчення трудових відносин 10.02.2022 року та підставу звільнення ст. 38 КЗпП України, які повністю співпадають з обставинами закінчення трудових відносин, що були зазначені позивачем, а також з огляду на видання 24.02.2022 року роботодавцем наказу про одночасне призупинення з ним дії трудового договору на підставі ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

З чіткою відповіддю на вказане запитання представник відповідача-скаржника утруднився.

Також представник відповідача не зміг пояснити щодо не з`ясування поважності причин роботодавцем фактичної відсутності працівника на роботі з 11.02.2022 року та не вжиття заходів дисциплінарного впливу до відсутнього без поважних причин працівника на протязі 1,5 місяців, а потім видання 24.03.2022 року наказу про призупинення з відсутнім з невідомих причин працівником дії трудового договору на підставі ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Крім того, не зміг представник відповідача пояснити чому підприємство надало уточнюючу інформацію про те, що трудові відносини з ОСОБА_1 не закінчені лише 28.07.2022 року - після того, як 06.07.2022 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Технологічний парт «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» з заявою про видачу трудової книжки та виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 25.02.2022 року по день отримання трудової книжки.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач належним чином, у визначеному законом порядку повідомив відповідача про намір припинити трудові відносини та звільнитися з роботи за власним бажанням, а відповідач зобов`язаний був звільнити позивача та провести остаточний розрахунок з ОСОБА_1 видати трудову книжку, але даних дій роботодавець не здійснив.

Згідно з ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Тому рішення суду першої інстанції про:

-визнаннянезаконною бездіяльність ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» щодо не розірвання трудових відносин з ОСОБА_1 за його власним бажанням, несвоєчасним розрахунком з ним, невидачі трудової книжки та незаконним продовженням трудових відносин шляхом призупинення з ним дії трудового договору на підставі ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»;

- розірвання трудового договору між ОСОБА_1 та ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» з 10.02.2022 року;

- визнання припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» з 10.02.2022 року у зв`язку із звільненням з посади начальника дільниці ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України;

- зобов`язання ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про його звільнення з посади начальника дільниці ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» за власним бажанням з 10.02.2022 року,

відповідає встановленим у справі обставинам і засновано на законодавстві.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 4 000 грн.

Статтями 16 та 23 Цивільного кодексуУкраїни (далі - ЦК України) передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до положень ст. 1167 ЦК України компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.

Статтею 237-1 Кодексу законів про працю України передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Встановивши, що роботодавець після отримання від працівника заяви про звільнення з власним бажанням, не видав позивачу наказ про звільнення, не видав працівнику трудову книжку з відповідним записом про припинення трудових відносин, суд набув обґрунтованого висновку про порушення трудових прав працівника і наявність підстав для стягнення моральної шкоди.

Висновок суду про визначення моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача у розмірі 4000 грн., відповідає засадам справедливості та розумності.

Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції в частині вирішених вимог про визнання незаконною бездіяльності ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» щодо не розірвання трудових відносин з ОСОБА_1 за його власним бажанням, несвоєчасного розрахунку з ним, невидачі трудової книжки та незаконним продовженням трудових відносин шляхом призупинення з ним дії трудового договору на підставі ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»; розірвання трудового договору між ОСОБА_1 та ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» з 10.02.2022 року; визнання припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» з 10.02.2022 року у зв`язку із звільненням з посади начальника дільниці ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України; зобов`язання ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про його звільнення з посади начальника дільниці ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» за власним бажанням з 10.02.2022 року, фактично зведені лише до незгоди з висновками суду першої інстанції без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набуті судом висновки при вирішенні зазначених вимог або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Разом з тим колегія суддів перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині рішення суду про зобов`язання ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10.02.2022 року по день фактичного розрахунку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 виходить з такого.

Відповідно дост.116КЗпП Українив редакції,яка діялана часвиникнення спірнихправовідносин, призвільненні працівникавиплата всіхсум,що належатьйому відпідприємства,установи,організації,провадиться вдень звільнення.Якщо працівникв деньзвільнення непрацював,то зазначенісуми маютьбути виплаченіне пізнішенаступного дняпісля пред`явленнязвільненим працівникомвимоги пророзрахунок.Про нарахованісуми,належні працівниковіпри звільненні,власник абоуповноважений ниморган повиненписьмово повідомитипрацівника передвиплатою зазначенихсум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно дост.117КЗпП Українив редакції,яка діялана часвиникнення спірнихправовідносин, вразі невиплатиз винивласника абоуповноваженого ниморгану належнихзвільненому працівниковісум устроки,зазначені встатті 116цього Кодексу,при відсутностіспору проїх розмірпідприємство,установа,організація повиннівиплатити працівниковійого середнійзаробіток завесь часзатримки подень фактичногорозрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Отже, положеннями статей 117, 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16 та підтриманий верховним Судом у постанові від 05.08.2020 року у справі № 686/20491/18.

У зазначеній справі № 686/20491/18 Верховний суд вирішував спір керуючись редакцією ст. 235 КЗпП України діючою на час виникнення спірних відносин та вирішення спору.

Між тим Законом України «Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо облікутрудової діяльностіпрацівника велектронній формі»№ 1217-IX від 05.02.2021року,який набравчинності 10.06.2021року у статтю 235 КЗпП України внесені зміни, які виключили відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку у разі затримки видачі працівнику трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу.

В редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин між сторонами у лютому 2022 року та залишається в цій частині незмінною і на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції, частиною 4 статті 235 КЗпП України: «У разізатримки видачікопії наказу(розпорядження)про звільненняз винироботодавця працівниковівиплачується середнійзаробіток завесь часвимушеного прогулу».

При таких обставинах, задоволенню підлягала вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України.

Отже, за загальним правилом, у зв`язку з несвоєчасним розрахунком із звільненим працівником, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 фактичний розрахунок за роботу у лютому 2022 року йому виплачено роботодавцем 20.06.2022 року у розмірі 4801 грн 02 коп., що підтверджується також і випискою по рахунку ОСОБА_1 у ПАТ «Кредо Банк» (а. с. 18)

При таких обставинах набувши правильного висновку про необхідність у задоволенні вимоги до ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» про нарахувати та виплати ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10.02.2022 року по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції разом з тим не обчислив конкретну суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню.

Враховуючи, що рішення суду в частині розірвання трудового договору між ОСОБА_1 та ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» з 10.02.2022 року, працівником не оскаржується, як не оскаржується ним і розмір виплаченої йому 20.06.2022 року роботодавцем заробітної плати за лютий 2022 року в сумі 4801,02 грн, колегія суддів доходить висновку, що період стягнення середнього заробітку ОСОБА_1 , з відповідача обмежується періодом з 11.02.2022 року (останній робочий день виходу на роботу згідно з табелем обліку робочого часу 10.02.2022 року) і до 20.06.2022 року, коли роботодавець здійснив розрахунок з позивачем за фактично відпрацьовані ним дні за лютий 2022 року до 10.02.2022 року включно - дня розірвання трудового договору судом першої інстанції.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України«Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно допунктів 5,8Порядку обчисленнясередньої заробітноїплати,затвердженогопостановою КабінетуМіністрів України№ 100від 08лютого 1995року (далі Порядок), нарахування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу проводиться, виходячи із заробітної плати за два останні повні місяці роботи, які передували місяцю звільнення.

Колегія суддів витребувала відомості про виплачену заробітну плату ОСОБА_1 за січень 2022 року та грудень 2021 року, що передували місяцю, коли розірвано трудовий договір з позивачем лютий 2022 року.

Згідно з відповіддю Пенсійного Фонду України ОСОБА_1 виплачено за грудень 2021 року 14910 грн та за січень 2022 року 14910 грн.

ТОВ «Технологічнийпарк «Українськіінформаційно-телекомунікаційнітехнології» ненадало відповідіна ухвалуОдеського апеляційногосуду від30.04.2024року щодорозміру виплаченоїзаробітної плати ОСОБА_1 за січень2022року тагрудень 2021року та щодо кількості відпрацьованих днів ОСОБА_1 у зазначений період часу.

Представник відповідача-скаржника ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» адвокат Пшенько С.М. не зміг в засіданні судової колегії надати чіткої відповіді про причини не виконання товариством ухвали суду про витребування інформації та неповідомлення про це апеляційний суд.

Між тим в матеріалах справи міститься відомості про кількість відпрацьованих днів ОСОБА_1 у січні 2022 року 19.

Враховуючи, що ОСОБА_1 був зайнятий на роботі всі робочі дні крім вихідних субота, неділя та святкових днів, які до ведення воєнного стану 24.02.2022 року, мали статус вихідних, колегія суддів виходить з того, що робочих днів ОСОБА_1 у грудні 2021 року було 20 (31 календарний день 10 днів, які припали на суботу, неділю та один святковий день 25.12.2021 року).

Таким чином робочих днів ОСОБА_1 у грудні 2021 року 20, у січні 2021 року -19, нарахована заробітна плата 14910 грн за кожний із вказаних місяців.

Середня кількість відпрацьованих робочих змін за грудень 2021 року та січень 2022 року становить 19,5 робочих днів = (20 + 19) : 2.

Середньоденна заробітна плата становить 764 грн. 62 коп. = 14 910 грн: 19,5 робочих днів.

У період з 11.02.2022 року по 20.06.2022 року включно було 08 місяців та 10 днів (4,3 місяців).

Середня кількість робочих днів за вказаний період дорівнює: 4,3 * 19,5 = 83,85 робочих днів.

З 11.02.2022 року по 20.06.2022 року включно середня заробітна плата ОСОБА_1 складає 764,62 грн * 83,85 робочих днів = 64 113 грн 38 коп.

Тобто з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10.02.2022 року по 20.06.2022 року у розмірі 64 113 грн 38 коп.

При цьому колегія суддів враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 29.01.2024 року у справі № 560/9586/22, в якому зазначено, що суду належить враховувати приписи чинної редакції ст. 117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Аналогічний висновок викладений й у постанові Верховного Суду від 15.02.2024 року у справі № 420/11416/23.

Оскільки на час звернення позивача до суду і розгляду судом справи діючою редакцією статті 117 КЗпП України передбачено обмеження виплати середнього заробітку 6 місяцями, а згідно з наведеним розрахунком період затримки склав 4 місяці та 10 днів, тобто в межах 6-ти місячного строку, колегія суддів вважає за справедливе, законне та розумне, не зменшувати розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Враховуючи наведене, рішення суду в частині вирішення позовної вимоги про зобов`язання ТОВ «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10.02.2022 року по день фактичного розрахунку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 підлягає зміні, виходячи з підстав та обґрунтувань наведених у цій постанові. В решті даної вимоги слід відмовити. В інший частині рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргуТовариства зобмеженою відповідальністю «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» задовольнити частково.

Рішення Малиновського районногосуду м.Одеси від17серпня 2023року вчастині вирішенняпозовної вимоги ОСОБА_1 прозобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10.02.2022 року по день фактичного розрахунку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 змінити.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Технологічний парк «Українські інформаційно-телекомунікаційні технології» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10.02.2022 року по 20.06.2022 року у розмірі 64 113 грн 38 коп.

В решті зазначеної вимоги відмовити.

В інший частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 25.11.2024 року.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова