Постанова

від 21.11.2024 по справі 369/11834/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 369/11834/22

провадження № 61-306св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Стратегія», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Капустінська Олена Геннадіївна, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 серпня 2023 року у складі судді Янченка А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року у складі колегії суддів Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Стратегія» (далі - ТОВ «Юридична компанія «Стратегія») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання прав іпотекодержателя.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07 грудня 2005 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (далі - АППБ «Аваль»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 014/3767/81/23007.

В цей же день, з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між АППБ «Аваль» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Ященко П. В., за реєстровим номером № 14864, відповідно до якого в іпотеку було передано земельну ділянку з кадастровим номером 3222481600:02:003:0015, площею 0,15 га, що розташована на АДРЕСА_1 , яка належала йому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Ященко П. В. 07 грудня 2005 року, зареєстрованого в реєстрі за № 14857, зареєстрованого у Державному реєстрі правочинів 07 грудня 2005 року за № 1018464.

Позивач зазначав, що заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2010 року по справі № 2-194/2010 стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в сумі 247 280,62 доларів США. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 07 грудня 2005 року, укладеним між АППБ «Аваль» та ОСОБА_3 , а саме земельну ділянку, площею 0,15 га, що на плані меж земельної ділянки зазначена за кадастровим номером 3222481600:02:003:0015, у сумі 1 885 564,19 грн.

01 вересня 2010 року Подільський районний суд міста Києва видав виконавчий лист на виконання зазначеного рішення суду.

28 вересня 2019 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та Акціонерним товариством «Оксі Банк» (далі - АТ «Оксі Банк») укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило на користь АТ «Оксі Банк» права вимоги за кредитним договором від 07 грудня 2005 року № 014/3767/81/23007.

28 серпня 2019 року між АТ «Оксі Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп») укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого АТ «Оксі Банк» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» право вимоги за кредитним договором від 07 грудня 2005 року № 014/3767/81/23007.

28 серпня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» та ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» відступило на користь ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» право вимоги за кредитним договором від 07 грудня 2005 року № 014/3767/81/23007.

Відповідно до пункту 1 вказаних договорів про відступлення права вимоги термін «Кредитний договір» вживається у такому значенні: кредитний договір від 07 грудня 2005 року № 014/3767/81/23007, що укладений між АППБ «Аваль» та ОСОБА_3 .

Згідно з пунктом 3.5 кредитного договору умовою надання та забезпечення кредиту є укладення 07 грудня 2005 року договору іпотеки на суму 1 020 100 грн.

Відповідно до пункту 1.1 іпотечного договору, цей договір забезпечує вимогу іпотекодержателя, щодо зобов`язань за кредитним договором від 07 грудня 2005 року № 014/3767/81/23007.

Також зазначав, що іпотечний договір є нерозривно пов`язаний з основним зобов`язанням, а тому у позивача виникло право вимоги за договором іпотеки на підставі договору про відступлення права вимоги від 28 серпня 2019 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» та ТОВ «Юридична компанія «Стратегія».

ТОВ «Юридична компанія «Стратегія», набувши статусу кредитора за кредитним договором, під час підготовки укладення договору про відступлення прав за іпотечним договором, посвідченим 07 грудня 2005 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Ященко П. В., за реєстровим номером № 14864, стало відомо, що обтяження майна іпотекою, внесеного на підставі іпотечного договору, було вилучено з Державного реєстру іпотек 18 жовтня 2011 року на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 липня 2011 року по справі № 2-3646/Н, що підтверджується відомостями з Державного реєстру іпотек.

Після набуття прав кредитора позивачу стало відомо, що 21 жовтня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, але вже за кадастровим номером 3222481601:01:056:0020, площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисенком О. О. та зареєстровано в реєстрі за № 1708.

В пункті 2 договору купівлі-продажу вказано, що відчужувана земельна ділянка належить продавцю ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 217715, виданого Києво?Святошинським районним відділом земельних ресурсів Київської області 19 травня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07 грудня 2005 року № 14857, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010632900178.

05 квітня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_2 безоплатно передала у власність, а ОСОБА_1 прийняв у власність земельну ділянку, кадастровий номер 3222481601:01:056:0020, площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить дарувальнику на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯГ № 217715, виданого Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів Київської області 19 травня 2006 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди № 010632900178, на якому 21 жовтня 2011 року проставлена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисенком О. О. відмітка про перехід права власності до дарувальника. Факт переходу права власності зареєстровано в поземельній книзі 05 грудня 2012 року за реєстровим номером № 32224816010105600203002. Документ, який є підставою для виникнення права власності, - договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Лисенком О. О. 21 жовтня 2011 року за реєстровим № 1708.

Відповідно до пункту 4.1.5 іпотечного договору від 07 грудня 2005 року, іпотекодавець зобов`язаний не відчужувати предмет іпотеки в будь-який спосіб та не обтяжувати зобов`язаннями з боку третіх осіб (зокрема не передавати його в оренду, найм, не передавати в наступну заставу тощо), не видавати довіреності на користування та розпорядження предметом іпотеки, а також не виступати поручителем за третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди на це від іпотекодержателя.

Позивач зазначав, що предметом договору купівлі-продажу від 21 жовтня 2011 року є земельна ділянка, кадастровий номер 3222481601:01:056:0020, площею 0,15 га, що розташована у АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 на підставі договору купівлі?продажу земельної ділянки від 07 грудня 2005 року № 14857. Водночас відповідно до іпотечного договору земельна ділянка, кадастровий номер 3222481600:02:003:0015, площею 0,15 га, що розташована у АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_3 на підставі цього ж договору купівлі-продажу земельної ділянки. Отже, земельна ділянка, кадастровий номер 3222481600:02:003:0015, та земельна ділянка, кадастровий номер 3222481601:01:056:0020, це одна й та ж земельна ділянка.

Позивач вважав, що оскільки земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481600:02:003:0015 та 3222481601:01:056:0020 мають тотожні межі, суміжних користувачів/співвласників та розташування земель загального користування (вулиця Каштанова); проміри довжин меж; конфігурацію, а також розташовані за однією адресою, мають однакову площу та цільове призначення, отже, земельна ділянка, кадастровий номер 3222481600:02:003:0015, та земельна ділянка, кадастровий номер 3222481601:01:056:0020, є тотожними.

Крім того, відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 31 липня 2020 року № 976/07-2020, проведеної на замовлення ТОВ «Юридична компанія «Стратегія», земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481600:02:003:0015 та 3222481601:01:056:0020 є тотожними.

18 листопада 2019 року ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» здійснило запит про надання інформації щодо того чи приймав Святошинський районний суд міста Києва рішення у справі № 2-3646/Н від 27 липня 2011 року, на який було отримано відповідь від 06 грудня 2019 року, в якій зазначено, що при перевірці алфавітних покажчиків за 2005-2011 роки, а також бази даних комп`ютерної програми «Д-3» автоматизованої системи документообігу суду за 2010-2011 роки встановлено, що до Святошинського районного суду міста Києва не надходили та судом не розглядались справи, в яких сторонами є АППБ «Аваль» та ОСОБА_3 . Також у відповіді зазначено, що Святошинський районний суд міста Києва не приймав рішення від 27 липня 2011 року за № 2-3646/Н і така нумерація справ є нетиповою, оскільки останні два символи номеру справи мають позначати рік надходження справи до суду.

Позивач звертав увагу, що 20 серпня 2011 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курковська Я. Л. вилучила обтяження № 2670933, а саме заборону на все майно ОСОБА_3 з невідомих підстав.

Вироком Оболонського районного суду міста Києва від 23 квітня 2013 року у справі № 2605/7851/12 ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною першою статті 358, частиною третьою статті 358 КК України. Відповідно до цього вироку, у період, коли було вилучено обтяження предмета іпотеки, приватний нотаріус Курковська Я. Л. вчиняла нотаріальні дії за вказівкою сторонньої особи.

Позивач посилався на те, що відповідно до статті 74 Закону України «Про нотаріат», одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

Проте іпотекодержатель жодного повідомлення про погашення позики або повідомлення про припинення іпотечного договору не надавав.

На думку позивача, на підставі підробленого судового рішення було вилучено обтяження та незаконно відчужено спірну земельну ділянку. Отже, відчуження земельної ділянки відбулося після винесення судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому такі протиправні дії було вчинено з метою ухилення від його виконання.

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 29 листопада 2021 року у справі № 369/247/20 позов ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» задовольнив. Визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222481601:01:056:0020 (попередній кадастровий номер 3222481600:02:003:0015), площею 0,15 га, від 21 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; визнав недійсним договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 3222481601:01:056:0020 (попередній кадастровий номер 3222481600:02:003:0015), площею 0,1500 га, від 05 квітня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , поновив запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно про набуття права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 3222481601:01:056:0020 (попередній кадастровий номер 3222481600:02:003:0015), площею 0,15 га; поновив запис про обтяження № 2670980, тип обтяження: іпотека, яким було зареєстровано заборону відчуження земельної ділянки, кадастровий номер 3222481601:01:056:0020 (попередній кадастровий номер 3222481600:02:003:0015), площею 0,15 га, вилучений 18 жовтня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л.; поновив запис про обтяження № 2670933 від 07 грудня 2005 року, яким було зареєстровано заборону на нерухоме майно, вилучений 20 серпня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л.

Київський апеляційний суд постановою від 26 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 , до якої приєднався ОСОБА_1 , задовольнив частково. Рішення Києво?Святошинського районного суду Київської області від 29 листопада 2021 року скасував у зв`язку з порушенням норм процесуального права та ухвалив нове рішення про задоволення позову.

Верховний Суд постановою від 19 жовтня 2022 року вказані судові рішення скасував та відмовив у позові. Виснував про те, що у разі, якщо позивач вважає себе іпотекодержателем та вважає, що його право іпотекодержателя порушено, належним способом захисту є звернення до суду з вимогою про визнання права іпотекодержателя, а не оспорення підстав набуття іншими особами прав на предмет іпотеки.

На підставі викладеного, ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» просило суд визнати за ним право іпотекодержателя за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Ященко П. В., за реєстровим № 14864 від 07 грудня 2005 року, щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки, кадастровий номер 3222481601:01:056:0020 (попередній кадастровий номер 3222481600:02:003:0015), площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , власником та іпотекодавцем якої є ОСОБА_1 , яка належить йому на підставі договору дарування земельної ділянки від 05 квітня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисенком О. О. та зареєстрованого в реєстрі за № 330, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 09 серпня 2023 року позов ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» задовольнив.

Визнав за ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» право іпотекодержателя за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Києво?Святошинського районного нотаріального округу Київської області Ященко П. В., за реєстровим № 14864, від 07 грудня 2005 року, щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки, кадастровий номер 3222481601:01:056:0020 (попередній кадастровий номер 3222481600:02:003:0015), площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , власником та іпотекодавцем якої є ОСОБА_1 , яка належить йому на підставі договору дарування земельної ділянки від 05 квітня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисенком О. О. та зареєстрованого в реєстрі за № 330, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Стягнув із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 827 грн.

Стягнув із ОСОБА_2 на користь ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 827 грн.

Стягнув з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 827 грн.

Київський апеляційний суд постановою від 11 грудня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_8 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 серпня 2023 року залишив без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 серпня 2023 року залишив без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зазначив, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека залишалася чинною, належним способом захисту є вимога про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. У справах за вимогою про визнання права іпотекодержателя суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

Суди керувалися тим, що встановлені матеріалами справи обставини свідчать про недобросовісність набувача іпотечного майна відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як під час укладення договору купівлі-продажу іпотечного майна, так і під час укладення договору дарування.

Так, згідно із пунктом 2 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 жовтня 2011 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , земельна ділянка належить продавцю ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯГ № 217715, виданого Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів Київської області 19 травня 2006 року, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07 грудня 2005 року № 14857, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010632900178, оригінал якого пред`явлений при укладенні цього договору.

Відповідно до пункту 1 договору купівлі-продажу від 07 грудня 2005 року № 14857, який укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , продавець передає земельну ділянку, площею 0,15 га, що на плані меж зазначена за кадастровим номером 3222481600:02:003:0015.

Згідно з наведеним договором купівлі-продажу від 21 жовтня 2011 року , на підставі якого ОСОБА_3 відчужив спірну земельну ділянку, предметом договору є саме земельна ділянка з кадастровим номером 3222481601:01:056:0020, тому ОСОБА_2 не могла не знати про те, що придбаває земельну ділянку без будь-яких обтяжень, оскільки при підписанні договору купівлі-продажу, проявивши розумну обачність, мала змогу порівняти кадастрові номери в державному акті на землю та в договорі купівлі-продажу від 07 грудня 2005 року та виявити розбіжності в кадастрових номерах, оскільки право власності ОСОБА_3 посвідчувалось державним актом та договором купівлі-продажу земельної ділянки.

Крім того суди, з`ясовуючи добросовісність відповідачів під час укладення зазначених правочинів, звертали увагу на ціну договору.

Так, в іпотечному договорі зазначено, що вартість предмета іпотеки складає 1 020 100 грн. Така ж ціна зазначена і в договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 07 грудня 2005 року. Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 жовтня 2011 року, укладеному між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , продаж земельної ділянки вчинено за 87 000 грн, що нижче майже в 12 разів.

Щодо відмови у застосуванні до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зазначив, що наявні у матеріалах справи докази, а також Закон України № 540?IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України строки продовжуються на строк дії такого карантину, дають підстави для висновку про звернення до суду в межах позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Капустінська О. Г., просить рішення Києво?Святошинського районного суду Київської області від 09 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року скасувати й передати справу на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20, постановах Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 953/20040/19, від 01 листопада 2023 року у справі № 761/7257/20.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що покладення на добросовісного учасника цивільно-правових відносин всього тягаря несприятливих наслідків від приватноправової діяльності іншого суб`єкта не може визнаватися таким, що відповідає принципу справедливості у цивільному праві. Заявник зазначає, що оскаржуваними судовими рішеннями покладено на ОСОБА_1 несприятливі наслідки від діяльності іншого, не пов`язаного з ним учасника правовідносин, ОСОБА_3 .

Відповідач посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права про позовну давність, а саме, що суди не визначили початку перебігу позовної давності та не встановили коли банк довідався про порушення своїх прав.

Також зазначає, що на час укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу земельної ділянки запис про її обтяження в Державному реєстрі іпотек був відсутній.

Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які, з точки зору розумного спостерігача, можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

На думку заявника, зміна кадастрового номера земельної ділянки, а також заниження ціни договору не є беззаперечним доказом недобросовісності набувача у розумінні статті 330 ЦК України.

ОСОБА_1 також зазначає, що суди не встановили, чи належить ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» до суб`єктів, які наділені правом вимоги за кредитним договором, та відповідно, чи може звертатися до суду з цим позовом.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2024 року від ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на безпідставність доводів заявника, позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Позивач, посилаючись на недобросовісність відповідачів, зазначає, що ОСОБА_2 , будучи за професією нотаріусом та придбаваючи у ОСОБА_3 земельну ділянку, не могла не звернути увагу, що предметом договору купівлі-продажу є земельна ділянка з кадастровим номером 3222481600:02:003:0015, проте у державному акті на право власності на земельну ділянку від 19 травня 2006 року, зазначено кадастровий номер 3222481601:01:056:0020.

Також вказує на безпідставність доводів про відсутність у ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» права вимоги у цій справі, оскільки договори відступлення прав вимоги за іпотечним та кредитним договорами від 28 серпня 2019 року та 28 вересня 2019 року не містять ознак договору факторингу або договору фінансових послуг, що було встановлено судовим рішенням у справі № 755/4454/21, яким відмовлено у задоволенні позову про визнання їх недійсними.

Заявник вважав правильним висновок судів щодо встановлення часу, коли ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» довідалося про порушення своїх прав, тому незастосування наслідків спливу позовної давності є обґрунтованим.

Крім того, у лютому 2024 року від ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Поліщук В. В., на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, а також заперечення на відзив на касаційну скаргу позивача, в яких заявниця просить задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на необґрунтованість доводів ТОВ «Юридична компанія «Стратегія».

У лютому 2024 року від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Капустінська О. Г., на адресу Верховного Суду надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу, доводи якої є аналогічні доводам касаційної скарги.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Капустінська О. Г., у січні 2024 року.

Верховний Суд ухвалою від 19 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував цивільну справу з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

У січні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 07 грудня 2005 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 014/3767/81/23007.

В цей же день, з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між АППБ «Аваль» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Ященко П. В., за реєстровим номером № 14864, відповідно до якого в іпотеку було передано земельну ділянку з кадастровим номером 3222481600:02:003:0015, площею 0,15 га, що розташована на АДРЕСА_1 , яка належала йому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Ященко П. В. 07 грудня 2005 року, зареєстрованого в реєстрі за № 14857, зареєстрованого у Державному реєстрі правочинів 07 грудня 2005 року за № 1018464.

Подільський районний суд міста Києва заочним рішенням від 14 жовтня 2010 року у справі № 2-194/2010 стягнув солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в сумі 247 280,62 доларів США. Звернув стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 07 грудня 2005 року, укладеним між АППБ «Аваль» та ОСОБА_3 , а саме на земельну ділянку, площею 0,15 га, що на плані меж земельної ділянки зазначена за кадастровим номером 3222481600:02:003:0015, у сумі 1 885 564,19 грн.

01 вересня 2010 року Подільський районний суд міста Києва видав виконавчий лист на виконання зазначеного рішення суду. Надалі відкрито виконавче провадження.

28 вересня 2019 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «Оксі Банк» укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило на користь АТ «Оксі Банк» права вимоги за кредитним договором від 07 грудня 2005 року № 014/3767/81/23007.

28 серпня 2019 року між АТ «Оксі Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого АТ «Оксі Банк» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» права вимоги за кредитним договором від 07 грудня 2005 року № 014/3767/81/23007.

28 серпня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» та ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» відступило на користь ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» права вимоги за кредитним договором від 07 грудня 2005 року № 014/3767/81/23007.

Відповідно до пункту 1 вказаних договорів про відступлення права вимоги термін «Кредитний договір» вживається у такому значенні: кредитний договір від 07 грудня 2005 року № 014/3767/81/23007, що укладений між АППБ «Аваль» та ОСОБА_3 .

Відповідно до пункту 3.5 кредитного договору умовою надання та забезпечення кредиту є укладення 07 грудня 2005 року договору іпотеки на суму 1 020 100 грн.

Відповідно до пункту 1.1 іпотечного договору, цей договір забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору від 07 грудня 2005 року № 014/3767/81/23007.

21 жовтня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі?продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3222481601:01:056:0020, площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисенком О. О. та зареєстровано в реєстрі за № 1708.

В пункті 2 договору купівлі-продажу вказано, що відчужувана земельна ділянка належить продавцю ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 217715, виданого Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів Київської області 19 травня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07 грудня 2005 року № 14857, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010632900178.

05 квітня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_2 безоплатно передала у власність, а ОСОБА_1 прийняв у власність земельну ділянку, кадастровий номер 3222481601:01:056:0020, площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить дарувальнику на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯГ № 217715, виданого Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів Київської області 19 травня 2006 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди № 010632900178, на якому 21 жовтня 2011 року проставлена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисенком О. О. відмітка про перехід права власності до дарувальника. Факт переходу права власності зареєстровано в поземельній книзі 05 грудня 2012 року за реєстровим номером № 32224816010105600203002. Документ, який є підставою для виникнення права власності, - договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Лисенком О. О. 21 жовтня 2011 року за реєстровим № 1708.

Згідно з пунктом 4.1.5 іпотечного договору від 07 грудня 2005 року, іпотекодавець зобов`язаний не відчужувати предмет іпотеки в будь-який спосіб та не обтяжувати зобов`язаннями з боку третіх осіб (зокрема не передавати його в оренду, найм, не передавати в наступну заставу тощо), не видавати довіреності на користування та розпорядження предметом іпотеки, а також не виступати поручителем за третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди на це від іпотекодержателя.

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 31 липня 2020 року № 976/07-2020, проведеної на замовлення ТОВ «Юридична компанія «Стратегія», земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481600:02:003:0015 та 3222481601:01:056:0020 є тотожними.

18 листопада 2019 року ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» здійснило запит про надання інформації щодо того чи приймав Святошинський районний суд міста Києва рішення у справі № 2-3646/Н від 27 липня 2011 року, на який було отримано відповідь від 06 грудня 2019 року, в якій зазначено, що при перевірці алфавітних покажчиків за 2005-2011 роки, а також бази даних комп`ютерної програми «Д-3» автоматизованої системи документообігу суду за 2010-2011 роки встановлено, що до Святошинського районного суду міста Києва не надходили та судом не розглядались справи, в яких сторонами є АППБ «Аваль» та ОСОБА_3 . Також у відповіді зазначено, що Святошинський районний суд міста Києва не приймав рішення від 27 липня 2011 року за № 2-3646/Н і така нумерація справ є нетиповою, оскільки останні два символи номеру справи мають позначати рік надходження справи до суду.

20 серпня 2011 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курковська Я. Л. вилучила обтяження № 2670933, а саме заборону на все майно ОСОБА_3 .

Вироком Оболонського районного суду міста Києва від 23 квітня 2013 року у справі № 2605/7851/12 ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною першою статті 358, частиною третьою статті 358 КК України. Відповідно до цього вироку, у період, коли було вилучено обтяження предмета іпотеки, приватний нотаріус Курковська Я. Л. вчиняла нотаріальні дії за вказівкою сторонньої особи.

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 29 листопада 2021 року у справі № 369/247/20 позов ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» задовольнив. Визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222481601:01:056:0020 (попередній кадастровий номер 3222481600:02:003:0015), площею 0,15 га, від 21 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; визнав недійсним договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 3222481601:01:056:0020 (попередній кадастровий номер 3222481600:02:003:0015), площею 0,1500 га, від 05 квітня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , поновив запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно про набуття права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 3222481601:01:056:0020 (попередній кадастровий номер 3222481600:02:003:0015), площею 0,15 га; поновив запис про обтяження № 2670980, тип обтяження: іпотека, яким було зареєстровано заборону відчуження земельної ділянки, кадастровий номер 3222481601:01:056:0020 (попередній кадастровий номер 3222481600:02:003:0015), площею 0,15 га, вилучений 18 жовтня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л.; поновив запис про обтяження № 2670933 від 07 грудня 2005 року, яким було зареєстровано заборону на нерухоме майно, вилучений 20 серпня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л.

Київський апеляційний суд постановою від 26 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 , до якої приєднався ОСОБА_1 , задовольнив частково. Рішення Києво?Святошинського районного суду Київської області від 29 листопада 2021 року скасував у зв`язку з порушенням норм процесуального права та ухвалив нове рішення про задоволення позову.

Верховний Суд постановою від 19 жовтня 2022 року вказані судові рішення скасував та відмовив у позові. Виснував про те, що у разі якщо позивач вважає себе іпотекодержателем та вважає, що його право іпотекодержателя порушено, належним способом захисту є звернення до суду з вимогою про визнання права іпотекодержателя, а не оспорення підстав набуття іншими особами прав на предмет іпотеки.

Деснянський районний суд міста Києва рішенням від 08 грудня 2022 року у справі № 754/4454/21, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Юридична компанія «Стратегія», ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 28 серпня 2019 року № 28-08/19/01.

Встановлено, що у травні 2023 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про застосування позовної давності у цій справі та просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріальноправові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Таким чином, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно також враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Спірні правовідносини стосуються захисту права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, порушеного у зв`язку з відчуження предмету іпотеки на користь іншої особи та вилучення запису про іпотеку.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що оскільки позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту є вимога про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна.

Оцінюючи добросовісність відповідачів під час відчуження предмета іпотеки, суди врахували, зокрема, що згідно із пунктом 2 договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , земельна ділянка належить продавцю ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯГ № 217715, виданого Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів Київської області 19 травня 2006 року, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07 грудня 2005 року № 14857, оригінал якого пред`явлений при укладенні цього договору.

Відповідно до пункту 1 цього договору купівлі-продажу від 07 грудня 2005 року № 14857, який укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , продавець передає земельну ділянку, площею 0,15 га, що на плані меж зазначена за кадастровим номером 3222481600:02:003:0015.

Водночас згідно з договором купівлі-продажу від 21 жовтня 2011 року, на підставі якого ОСОБА_3 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_2 , його предметом є земельна ділянка з кадастровим номером 3222481600:02:003:0020, тому ОСОБА_2 не могла не знати про те, що придбаває земельну ділянку без будь-яких обтяжень, оскільки під час підписання договору купівлі-продажу, проявивши розумну обачність, мала змогу порівняти кадастрові номери в ньому та у державному акті на землю від 19 травня 2006 року і виявити розбіжності в кадастрових номерах, оскільки право власності ОСОБА_3 посвідчувалось державним актом та договором купівлі-продажу земельної ділянки.

Щодо відмови у застосуванні до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що оскільки позивач дізнався про порушення свого права 06 грудня 2019 року, звернення до суду 22 листопада 2022 року відбулося в межах позовної давності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), частини першої статті 572 ЦК України та частини першої статті 575 ЦК України іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частини шоста та сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

За наведених умов забезпечення виконання зобов`язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема, в позасудовому порядку переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_9 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) іпотека (як обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості) підлягає державній реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначила, що виключення запису про обтяження, зокрема, на підставі судового рішення саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною. Відповідно скасування такого судового рішення не спричиняє відновлення дії іпотеки. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване судове рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню. Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення.

Також Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо іпотека припинена у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, то подальше скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, не впливає ані на чинність договору купівлі-продажу, ані на чинність іпотеки. Відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.6 зазначеної постанови від 15 червня 2021 року дійшла висновку, що виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.

У пункті 9.8 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 07 грудня 2005 року ОСОБА_3 передав в іпотеку земельну ділянку, площею 0,15 га, кадастровий номер 3222481600:02:003:0015, що розташована на АДРЕСА_1 , що належить йому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07 грудня 2005 року, зареєстрованого в реєстрі за № 14857.

Подільський районний суд міста Києва від 14 жовтня 2010 року у справі № 2?194/2010 стягнув солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 07 грудня 2005 року в сумі 247 280,62 доларів США. Звернув стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 07 грудня 2005 року, укладеним між АППБ «Аваль» та ОСОБА_3 , а саме на земельну ділянку, площею 0,15 га, кадастровий номер 3222481600:02:003:0015, у сумі 1 885 564,19 грн.

01 вересня 2010 року Подільський районний суд міста Києва видав виконавчий лист на виконання зазначеного рішення суду.

20 серпня 2011 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курковська Я. Л. вилучила обтяження № 2670933, а саме заборону на все майно ОСОБА_3

21 жовтня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі?продажу земельної ділянки, площею 0,15 га, кадастровий номер 3222481601:01:056:0020, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисенком О. О. та зареєстровано в реєстрі за № 1708.

05 квітня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_2 безоплатно передала у власність, а ОСОБА_1 прийняв у власність земельну ділянку, площею 0,15 га, кадастровий номер 3222481601:01:056:0020, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить дарувальнику на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯГ № 217715, виданого Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів Київської області 19 травня 2006 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди № 010632900178, на якому 21 жовтня 2011 року проставлена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисенком О. О. відмітка про перехід права власності до дарувальника. Факт переходу права власності зареєстровано в поземельній книзі 05 грудня 2012 року за реєстровим номером № 32224816010105600203002. Документ, який є підставою для виникнення права власності, - договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Лисенком О. О. 21 жовтня 2011 року за реєстровим № 1708.

Вироком Оболонського районного суду міста Києва від 23 квітня 2013 року у справі № 2605/7851/12 ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною першою статті 358, частиною третьою статті 358 КК України. Відповідно до цього вироку у 2011 році, у період, коли було вилучено обтяження спірного предмета іпотеки, приватний нотаріус Курковська Я. Л. вчиняла нотаріальні дії за вказівкою сторонньої особи.

28 серпня 2019 року ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» набуло права вимоги за кредитним договором від 07 грудня 2005 року № 014/3767/81/23007 на підставі договору відступлення права вимоги № 28-08/19/1.

Відповідно до наданого позивачем витягу з Державного реєстру іпотек 18 жовтня 2011 року приватний нотаріус Курковська Я. Л. зняла обтяження із земельної ділянки, кадастровий номер 3222481601:01:056:0020, площею 0,15 га, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Гатне, вулиця Каштанова, накладене на підставі іпотечного договору від 07 грудня 2005 року, реєстровий номер 14864. Підставою вилучення обтяження зазначено рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 липня 2011 року у справі № 2-3646/Н.

18 листопада 2019 року ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» здійснило запит про надання інформації щодо того чи приймав Святошинський районний суд міста Києва рішення у справі № 2-3646/Н від 27 липня 2011 року, на який було отримано відповідь від 06 грудня 2019 року про те, що при перевірці алфавітних покажчиків за 2005-2011 роки, а також бази даних комп`ютерної програми «Д-3» автоматизованої системи документообігу суду за 2010-2011 роки, до Святошинського районного суду міста Києва не надходили та судом не розглядались справи, в яких сторонами є АППБ «Аваль» та ОСОБА_3 . Також у відповіді зазначено, що Святошинський районний суд міста Києва не приймав рішення від 27 липня 2011 року за № 2-3646/Н і така нумерація справ є нетиповою, оскільки останні два символи номеру справи мають позначати рік надходження справи до суду.

Відповідно до статті 74 Закону України «Про нотаріат» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

Отже, встановивши, що Святошинський районний суд міста Києва судового рішення, на підставі якого було вилучено обтяження земельної ділянки з кадастровим номером 3222481601:01:056:0020, не ухвалював, а іпотекодержатель жодного повідомлення про погашення позики або повідомлення про припинення іпотечного договору не надавав, нотаріуса, яка вилучила запис про обтяження спірного майна іпотекою, визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною першою статті 358, частиною третьою статті 358 КК України, суди правильно зазначили, що такі дії відповідачів, які направлені на відчуження іпотечного майна, є недобросовісними та вчинені з метою ухилення від виконання зобов`язань.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, діючи в межах заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що виключення на підставі рішення суду відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не впливає на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом та не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.

Отже, визнання за ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» права іпотекодержателя стосовно спірного іпотечного майна має наслідком внесення до відповідного державного реєстру запису про іпотекодержателя.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (стаття 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Із конструкції частини 3 статті 13 ЦК України слідує, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Як зазначено вище, у справі за позовом про визнання прав іпотекодержателя суд має враховувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек зазначених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

У справі про визнання права іпотекодержателя позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки.

При вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.

Оцінюючи добросовісність відповідачів, суди першої та апеляційної інстанцій, надавши належну оцінку фактичним обставинам справи щодо підстав та послідовності набуття ними у власність спірної земельної ділянки, обґрунтовано вважали, що дії відповідачів щодо відчуження земельної ділянки, яка із 2007 року перебувала в іпотеці, після набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на цей предмет іпотеки, а також через два дні після вилучення із Державного реєстру іпотек обтяження спірної земельної ділянки з підстав, які не підтверджено належними доказами, та за відсутності доказів виконання зобов`язання, забезпеченого іпотекою, не можна вважати добросовісними.

Вказані обставини у сукупності із доказами, наданими на підтвердження недобросовісності відповідачів щодо відчуження предмета іпотеки, були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій під час вирішення справи по суті спору.

З огляду на встановлені обставини, яким суди надали належну оцінку, врахувавши пояснення сторін, зокрема те, що позивач вважає себе іпотекодержателем за чинною іпотекою та вказує, що його права іпотекодержателя порушені внаслідок незаконного виключення відомостей про іпотеку із державного реєстру, суди зробили правильний висновок про наявність правових підстав для визнання за ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» права іпотекодержателя за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Ященко П. В., за реєстровим № 14864 від 07 грудня 2005 року, стосовно об`єкта нерухомого - земельної ділянки, кадастровий номер 3222481601:01:056:0020 (попередній кадастровий номер 3222481600:02:003:0015), площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , власником та іпотекодавцем якої є ОСОБА_1 , яка належить йому на підставі договору дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3222481601:01:056:0020, площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , від 05 квітня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисенком О. О. та зареєстрованого в реєстрі за № 330, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Щодо доводів касаційної скарги про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20, постановах Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 953/20040/19, від 01 листопада 2023 року у справі № 761/7257/20, колегія суддів враховує таке.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У справі № 911/3681/17 Верховний Суд погодився із рішенням судів про відмову в позові в частині витребування на користь держави спірної земельної ділянки у зв`язку зі спливом позовної давності, які виходили з того, що оскільки державі в особі її органів стало відомо про порушення її прав щонайменше з моменту звернення прокурора у вересні 2011 року з позовом про визнання недійсними і скасування рішень Сільради в адміністративній справі № К/9991/54537/12, позовна давність за вимогою про витребування державного майна із чужого незаконного володіння сплинула до звернення прокурора 08 грудня 2017 року з позовом у цій господарській справі № 911/3681/17 до суду. До того ж прокурор не довів суду того факту, що він не міг дізнатися про порушення права власності держави на спірну земельну ділянку в межах позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України. Саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин, проте прокурор не довів, а суди не встановили обставин, що вказували б на поважність причин пропущення позовної давності.

Подібні висновки викладені Верховний Судом у справах № 914/3224/16, № 953/20040/19, № 761/7257/20, на які заявник також посилається у касаційній скарзі.

Посилання заявника на нерелевантні постанови Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення щодо неправильного застосування апеляційним судом статей 256, 257, 261 ЦК України, оскільки у справі, яка переглядається, ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» не заявляло вимогу про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди першої та апеляційної інстанцій не вирішували питання щодо визначення початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтею 388 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про неправильне визначення судами першої та апеляційної інстанцій початку перебігу позовної давності колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи зводяться до незгоди заявника із наданою апеляційним судом оцінкою наявним у справі доказам у цій частині.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

У справі № 922/3537/17 правовідносини стосувалися визнання недійсними торгів, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з підстав порушення порядку проведення торгів під час дії заборони на відчуження спірного майна. Верховний Суд виклав правовий висновок про те, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

У цій справі, вирішуючи питання щодо законності відчуження майна у період дії заборони, Верховний Суд зазначив, що суди не встановили, що заборона відчуження нежитлового приміщення, накладена судом в іншій справі була зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, як і не встановили, що відповідач ПП «Фудстар» знало чи мало знати про заборону відчуження. Тому така заборона не може бути протиставлена цьому підприємству, адже його недобросовісність як набувача спірного майна не доведена.

У справі, яка переглядається, на відміну від обставин наведеної вище справи, ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку не на прилюдних торгах у межах здійснення виконавчого провадження, що в певній мірі виступає найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, придбаного у такий спосіб, а отримав її безоплатно від своєї матері ОСОБА_2 у дар.

Крім того, під час розгляду справи не встановлено жодних обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача, оскільки ТОВ «Юридична компанія «Стратегія», набувши права вимоги за кредитним договором від 07 грудня 2005 року та дізнавшись про відсутність обтяжень у відповідних державних реєстрах, вживало заходів щодо їх поновлення.

Слід також зазначити, що втручання у приватні права й інтереси ОСОБА_1 має бути належно збалансованим із відповідними інтересами ТОВ «Юридична компанія «Стратегія», яке довело належними та допустимими доказами право на іпотеку - земельну ділянку, яка на час розгляду судами справи належить ОСОБА_1 .

Враховуючи встановлену судами недобросовісність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 під час відчуження предмета іпотеки, колегія суддів виснує про дотримання судами справедливого балансу інтересів сторін у цій справі, зокрема, ОСОБА_1 та ТОВ «Юридична компанія «Стратегія», тому доводи касаційної скарги про те, що відбулося непропорційне втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, яке останній отримав безоплатно від матері ОСОБА_2 , та що він у зв`язку з цим поніс надмірний індивідуальний тягар, є необґрунтованими.

У справі № 922/2416/17 Верховний Суд виснував, що виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек. У випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

Такі висновки не суперечать висновкам апеляційного суду у справі, яка переглядається, оскільки ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» звернулося до суду з позовом саме з цих підстав, заявивши вимогу про визнання права іпотекодержателя.

У справі № 206/4841/20 Верховний Суд виклав правову позицію щодо критеріїв розмежування договору факторингу та договору відступлення права вимоги (цесії), і питання ціни продажу права вимоги, зокрема, зазначивши такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Посилаючись на висновки Верховного Суду у справі № 369/11834/22, заявник вважає, що ТОВ «Юридична компанія «Стратегія» не наділений правом звертатися до суду з цим позовом, оскільки не міг набути права вимоги за кредитним договором від 07 грудня 2005 року.

Колегія суддів відхиляє такі доводи як безпідставні, оскільки у справі № 754/4454/21 суди, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Юридична компанія «Стратегія», ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 28 серпня 2019 року № 28-08/19/01, встановили, що зміст оспорюваного позивачем договору свідчить про те, що між відповідачами укладено саме договір про відступлення права вимоги, оскільки: відступлено право грошової вимоги - новий кредитор є правонаступником кредитора у виконавчому провадженні, пов`язаному із правом вимоги (абзац 2 пункт 2.1 договору); права вимоги переходять до нового кредитора в повному обсязі безвідклично та без можливості зворотного відступлення (викупу) (абзац 2 пункт 2.2 договору); відступлення прав вимоги за договором не потребує згоди боржника за кредитним договором та за договорами забезпечення і здійснюється без отримання такої згоди; кредитор не повергає новому кредитору сплачену останнім загальну вартість прав вимоги за будь-яких обставин; зобов`язання, в яких відбувається заміна кредитора за оспорюваним договором від 28 серпня 2019 року, не належать до зобов`язань, в яких заміна кредитора не допускається; метою оспорюваного договору про відступлення права за кредитним договором є безпосередньо передання права вимоги, яке відступається «за номінальною вартістю» без стягнення додаткової плати, оскільки межі права вимоги - всі грошові зобов`язання, що виникли у боржника ( ОСОБА_3 ) на дату укладення оспорюваного договору, у розмірі 1 885 564,19 грн, тоді як загальна вартість права вимоги за оспорюваним договором визначена у розмірі 267 800 грн.

Оспорюваний правочин є купівлею-продажем прав вимоги та за своєю правовою природою є договором відступлення права вимоги, укладення якого регулюється статтями 512-519 ЦК України і суб`єктний склад на укладення якого не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, тому наявність у відповідача як нового кредитора ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг факторингу, не вимагається.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає недоведеним наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги є подібними доводам, що були викладені позивачем в апеляційній скарзі, та є такими, що зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд, на підставі статті 410 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Капустінська Олена Геннадіївна, залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк