Ухвала

від 26.11.2024 по справі 757/6265/22-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

26 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 757/6265/22-ц

провадження № 61-14879ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Косарєва - Соловей Тетяни Вячеславівни, ОСОБА_2 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Ностальгія», товариство з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Вавилон», Центральне міжрегіональне управління міністерства юстиції, ОСОБА_3 , про визнання незаконними нотаріальних дій та визнання незаконним нотаріальних актів приватного нотаріуса,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Косарєвої-Соловей Т. В., ОСОБА_2 треті особи: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), ТОВ «Телерадіокомпанія «Ностальгія», ТОВ «Видавничий дім «Вавилон», про визнання незаконними нотаріальних дій та визнання незаконними нотаріальних актів приватного нотаріуса.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивачки - ОСОБА_4 , якому на праві його особистої власності належало: 100% частки у статутному капіталі ТОВ «Телерадіокомпанія «Ностальгія» та 90% частки у статутному капіталі ТОВ «Видавничий дім «Вавилон». Вказане майно було придбано її сином до укладення шлюбу з ОСОБА_5 за грошовою допомогою позивача.

Водночас, не зважаючи на ту обставину, що вказані частки належали її сину на праві особистої власності, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косарєва-Соловей Т.В. 27 березня 2020 року видала ОСОБА_5 , дружині померлого ОСОБА_4 , свідоцтва про право власності на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на майно набуте в шлюбі розміром 100 % у статутному капіталі ТОВ «Телерадіокомпанія «Ностальгія» та «Видавничий дім «Вавилон» розміром 90%.

Посилаючись на те, що дії нотаріуса є незаконними, ОСОБА_1 просила:

визнати неправомірними дії та бездіяльність приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Косарєва-Соловей Т.В., що призвели до втрати спадкової маси при веденні спадкової справи № 5/2018 за 2018 рік та неправомірної видачі свідоцтв про право власності від 27 березня 2020 року на ім`я ОСОБА_5 ;

визнати недійсними та скасувати видані 27 березня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косарєвою-Соловей Т. В. на ім`я ОСОБА_5 : свідоцтво про право власності на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на майно набуте в шлюбі розміром 100 % у статутному капіталі ТОВ «Телерадіокомпанія «Ностальгія», спадкова справа № 5/2018 за 2018 рік, зареєстрованого в реєстрі за № 807; свідоцтво про право власності на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на майно набуте в шлюбі розміром 90 % у статутному капіталі ТОВ «Видавничий дім «Вавилон»; спадкова справа № 5/2018 за 2018 рік, зареєстрованого в реєстрі за № 809;

визнати за ОСОБА_6 право власності в порядку спадкування на частку від частки розміром 100 % (номінальна вартість 1 000 000,00 грн) у статутному капіталі ТОВ «Телерадіокомпанія «Ностальгія» в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на частку від частки розміром 90 % (номінальна вартість 14 850,00 грн) у статутному капіталі ТОВ «Видавничий дім «Вавилон» в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

стягнути судові витрати.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Рішення судів першої мотивовано тим, що:

позивачем не надано належних та допустимих доказів належності спірного майна до особистої приватної власності ОСОБА_4 . Отже, спірне майно є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки набуття ОСОБА_4 права власності на частки в статутних капіталах та набуття прав учасника відбулось під час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 . Також судом встановлена відповідність дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Косарєвою-Соловей Т. В. при видачі нею ОСОБА_5 свідоцтв про право власності та про право на спадщину за законом вимогам Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, Методичних Рекомендацій Міністерства юстиції України.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року змінено. Виключено з мотивувальної частини рішення суду посилання на те, що «у позивача ОСОБА_1 немає правових підстав для спростування презумпції спільності майна подружжя». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими, оскільки при вирішенні даної справи, судом належним чином з`ясовано обставини справи, враховано відповідні правові висновки Верховного Суду, зокрема і з приводу застосування норм Кодексу про шлюб та сім`ю України та норм ЦК УРСР до правовідносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, а також встановлено відсутність правових підстав щодо вчинення нотаріальних дій, пов`язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна;

водночас колегія суддів погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважала за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення посилання на те, що у позивача ОСОБА_1 немає правових підстав для спростування презумпції спільності майна подружжя, оскільки при встановлених обставинах справи та характеру правовідносин сторін, такий висновок є помилковим та суперечливим щодо інших мотивів рішення.

Не погоджуючись із оскарженими судовими рішеннями, ОСОБА_1 кілька разів подавала касаційні скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року повернуто у зв`язку з тим, що у касаційній скарзі не викладені передбачені чинним ЦПК України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у прийнятті до розгляду Великою Палатою Верховного Суду касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року та ухвалу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 липня 2024 року відмовлено та повернуто касаційну скаргу.

04 листопада 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року (повне судове рішення складено 31 травня 2024 року) та ухвалу Верховного Суду від 16 липня 2024 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Верховного Суду від 16 липня 2024 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 викладає незгоду з оскарженими судовими рішеннями, посилаючись на їх незаконність. Разом з тим, підстави касаційного оскарження судового рішення передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі належним чином не викладено та необґрунтовано.

Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).

Аналіз касаційної скарги свідчить, що її мотивувальна частина складається із викладення обставин справи та містить формальне посилання на неправильність та незаконність судового рішення. ОСОБА_1 не наводить та не обґрунтовує передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження судових рішень. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на частину другу статті 389 ЦПК України та на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без належного обґрунтування випадків (випадку), передбачених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Тому ОСОБА_1 не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.

Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року повернути.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Крат