Постанова

від 26.11.2024 по справі 908/3658/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2024 року м. Дніпро Справа № 908/3658/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Іванова О.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Шевченко Катерини Миколаївни

на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Мірошниченко М.В.) від 28.05.2024р. у справі № 908/3658/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗП ЕСТЕЙТ"

до відповідача Фізичної особи-підприємця Шевченко Катерини Миколаївни

про стягнення 201770,11 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗП ЕСТЕЙТ" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Шевченко Катерини Миколаївни про стягнення 201 770,11 грн., з яких 64 275,41 грн. - сума основного боргу, 2 364,06 грн. - 3% річних, 6 788,81 грн. - інфляційні втрати, 15 768,76 грн. - пеня, 92 518,92 грн. - неустойка, 20 054,15 грн. - комунальні послуги.

Позов обґрунтовано порушенням відповідачем зобов`язань щодо сплати орендної плати та комунальних послуг за договором суборенди нежитлового приміщення №01/02-2022-Г-93Ї-БР від 01.02.2022, укладеного сторонами.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 28.05.2024р. у справі № 908/3658/23:

- позов задоволено частково;

- стягнуто з Фізичної особи-підприємця Шевченко Катерини Миколаївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗП ЕСТЕЙТ" основний борг за договором суборенди нежитлового приміщення №01/02-2022-Г-93Ї-БР від 01.02.2022 в розмірі 57 555,94 грн., 3% річних у сумі 2 046,77 грн., інфляційні втрати в сумі 5 373,21 грн., пеню в сумі 14 353,48 грн., неустойку в сумі 92 518,92 грн., заборгованість з відшкодування витрат на оплату комунальних послуг у сумі 20 054,15 грн., витрати на оплату судового збору в сумі 2 302,84 грн.;

- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення обґрунтовано обставинами неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо сплати орендної плати та комунальних послуг за договором суборенди нежитлового приміщення №01/02-2022-Г-93Ї-БР від 01.02.2022. Суд визнав наявність заборгованості з орендної плати у сумі 57 555,94 грн., оскільки позивач безпідставно змінив зазначене відповідачем призначення платежу та врахував частину платежу за 06.05.2022 в сумі 6719,47 грн. в рахунок оплати витрат на оплату комунальних послуг, тоді як таке зарахування слід зробити в рахунок оплати орендної плати. З урахуванням здійсненого судом перерахунку заборгованості з орендної плати суд здійснив перерахунок 3% річних, пені, інфляційних втрат та частково задовольнив вимоги про їх стягнення. Також суд вказав, що оскільки відповідач не повернув орендоване майно після закінчення строку дії договору оренди (31.01.2023), позивач правомірно нарахував неустойку в розмірі подвійної орендної плати за період з лютого по липень 2023 року в сумі 92 518,92 грн.

До Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася Фізична особа-підприємець Шевченко Катерина Миколаївна, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 28.05.2024р. у справі № 908/3658/23 повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на ті обставини, що розгляд справи без участі відповідача порушив ряд його прав.

Апелянт вказує, що позивач звернувся до суду з порушенням правил підсудності, а судом неправомірно стягнуто з Фізичної особи - підприємця Шевченко Катерини Миколаївни грошові кошти, які Позивач за позовною заявою просив стягнути з Шевченко Катерини Миколаївни , як фізичної особи.

За доводами апелянта, позивачем свідомо не надано докази того, що відповідач звертався до позивача з повідомленням про розірвання Договору, які позивачем ігнорувались.

Намагаючись припинити договірні зобов`язання з початком війни, відповідач просила орендодавця підписати акт приймання передачі, але орендодавець після телефонного дзвінка на наступний день змінив замки в приміщенні, та виніс речі відповідача.

Апелянт зазначає, що пеня, штрафні санкції, які застосував до правовідносин орендодавець мають відношення до суб`єкта господарської діяльності, а не до фізичної особи.

Також апелянт просить зменшити розмір неустойки, штрафу, так як вони значно перевищують розмір боргу, який відсутній, оскільки сплачувався своєчасно.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, за договором оренди №01 від 01.01.2022, укладеним Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗП ЕСТЕЙТ" (позивач) з ТОВ "Перший Клубний Дім", позивач набув в користування нежитлове приміщення загальною площею 287,47 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 строком з 01.01.2022 по 31.12.2023.

Відповідно до акту від 01.01.2022 приймання-передачі нежилого приміщення до договору оренди нежилого приміщення №01 від 01.01.2022, підписаного позивачем з ТОВ "Перший Клубний Дім", позивачу передано в оренду нежитлове приміщення загальною площею 287,47 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

За умовами п. 4.2 цього договору позивач має право здавати орендоване майно в суборенду.

01.02.2022 позивач (орендар) уклав з Фізичною особою ОСОБА_2 (суборендар) договір суборенди нежитлового приміщення №01/02-2022-Г-93Ї-БР (далі - договір суборенди).

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом РНОКПП НОМЕР_1 ОСОБА_2 зареєстрована з 01.03.2017 як суб`єкт підприємницької діяльності, 10.01.2018 підприємницьку діяльність припинено. В подальшому прізвище суборендаря змінено на ОСОБА_3. 16.10.2018 зареєстровано підприємницьку діяльність Шевченко Катерини Миколаївни .

За умовами п. 1.1, 1.2, 1.4, 1.7 договору суборенди орендар зобов`язується передати суборендарю в тимчасове платне користування (суборенду) нежитлове приміщення літера А-2 за адресою: АДРЕСА_1 , надалі іменується - "приміщення". Цільове призначення приміщення - розміщення офісу та ведення ним господарської діяльності згідно внутрішньої документації суборендаря. Місце розташування приміщення визначено на схемі (додаток 1) до цього договору. Загальна площа переданого суборендарю приміщення становить 20,00 кв.м.

Відповідно до п. 2.1 договору суборенди приміщення передається суборендарю на підставі акту приймання-передачі, у якому вказується опис його технічного стану.

Пунктом 3.1 договору суборенди встановлено, що строк оренди приміщення складає 12 місяців та починає перебіг з моменту передачі приміщення суборендарю за актом приймання-передачі та закінчується у дату повернення приміщення за актом приймання-передачі приміщення від суборендаря орендарю.

Відповідно до п. п. 4.1, 4.2 договору суборенди орендна плата за перший місяць оренди складає 6000,00 грн. (шість тисяч гривень 00 копійок) та сплачується до 10-го числа поточного місяця, за який проводиться розрахунок.

Орендна плата за другий і кожний наступний місяць оренди визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за попередній місяць (наростаючим підсумком). Якщо суборендар користується орендованим майном неповний місяць, то для розрахунку індексації береться частина орендної плати за фактичний строк користування майном у такому місяці.

Сторони узгодили в пунктах 4.3, 4.4 договору суборенди, що незважаючи на те, що для зручності суборендаря орендар може до 10-го числа кожного відповідного місяця виставляти суборендарю рахунок, суборендар зобов`язаний сплачувати орендну плату не пізніше строку, зазначеного в даному договору, незалежно від факту одержання суборендарем таких рахунків. Якщо на зазначену вище дату відповідний рахунок суборендарем не буде отриманий, суборендар зобов`язаний звернутися з метою його одержання до орендаря до настання строку оплати.

Сторони погодили в п. 4.14 договору суборенди, що з метою забезпечення виконання даного договору суборендар протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі частини приміщення перераховує на поточний рахунок орендаря забезпечувальний платіж (надалі - забезпечувальний платіж) у сумі 6000,00 (шість тисяч) грн., що зараховується як орендна плата за останній місяць оренди згідно з цим договором.

У п. 4.8 договору суборенди погоджено, що в орендну плату не входять витрати за комунальні послуги (вода, електроенергія, опалення, послуги утримання будинку і прибудинкової території, сигналізація, вивіз сміття, ліфту, охорони тощо). Оплата зазначених платежів відшкодовується орендарю суборендарем на підставі виставлених рахунків, що підлягають безумовній оплаті. При цьому суборендар сплачує орендарю одноразово авансовий платіж за електроенергію за два місяці. У разі припинення цього договору авансовий платіж повертається орендарем суборендарю повністю. Утримання будинку та прибудинкової території буде становити 65 грн. за кв.м. на місяць.

За умовами п. 5.4.1 договору суборенди суборендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату, забезпечувальний платіж, інші платежі, передбачені даним договором у відповідності з умовами даного договору.

Пунктом 11.1 договору суборенди встановлено, що даний договір набуває чинності, починаючи з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.01.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов`язків за цим договором.

Згідно з п. 5.1.1 договору суборенди орендар зобов`язаний протягом 10 днів з дня підписання даного договору передати за актом приймання-передачі приміщення.

01.02.2022 сторони підписали акт приймання-передачі нежитлового приміщення в оренду.

У пунктах 1.5, 3.3 договору суборенди зазначено, що об`єкт оренди знаходиться в орендаря в користуванні на підставі договору оренди №01 від 01.01.2022. Строк суборенди достроково закінчується у випадку припинення договору оренди №01 від 01.01.2022.

Згідно з п. 8.1 договору оренди №01 від 01.01.2022 цей договір укладено строком на два роки з моменту його підписання, тобто з 01.01.2022 по 31.12.2023.

Згідно п. 11.1 договір суборенди діє до 31.01.2023.

Пунктом 2.3 договору суборенди встановлено, що повернення приміщення суборендарем орендарю здійснюється на підставі акту прийому-передачі, що підписується сторонами. У випадку не підписання акту приймання-передачі однією зі сторін договір вважається не розірваним, а приміщення вважається не переданим орендарю. Орендна плата нараховується до моменту узгодження (підписання) акту приймання-передачі сторонами договору (орендарем та суборендарем).

У зв`язку з наявністю заборгованості за договором суборенди позивач надіслав відповідачу 12.08.2022 претензію вих. без номеру від 11.08.2022 про сплату заборгованості в сумі 32231,85 грн., з яких 26637,48 грн. - орендна плата, 5594,37 грн. - відшкодування комунальних послуг, та надіслав відповідачу рахунки на оплату за період з квітня 2022 року по липень 2022 року.

У зв`язку з закінченням строку дії договору 31.01.2023 позивач надіслав відповідачу 03.02.2023 звернення вих. без номеру від 31.01.223 про повернення приміщення. Призначив дату підписання акту приймання-передачі з повернення приміщення на 06.02.2023 об 11-00 год.

Згідно з трекінгом даного поштового відправлення за номером 6903600747853 дане звернення не було вручено відповідачу та було повернуто позивачу поштовою установою після закінчення терміну зберігання.

06.02.2023 позивачем складено акт обстеження приміщення по договору суборенди, яким зафіксовано, що станом на 06.02.2023 у приміщенні наявне майно суборендаря та відсутність суборендаря в призначений час для підписання акту приймання-передачі приміщення та повернення ключів від нього.

08.06.2023 позивач надіслав відповідачу повторне звернення вих. без номеру від 08.06.2023 про повернення приміщення з призначенням дати підписання акту приймання-передачі з повернення приміщення на 28.06.2023 о 15-00 год.

Згідно з трекінгом даного поштового відправлення за номером 6903600792662 звернення вручено відповідачу.

28.06.2023 позивачем складено акт обстеження приміщення до договору суборенди, яким зафіксовано, що відповідач у призначений час для складання акту приймання-передачі з повернення приміщення не з`явився, ключі від приміщення не повернув, у приміщенні наявне майно суборендаря.

Таким чином, відповідач не повернув орендоване приміщення за актом приймання-передачі після закінчення строку дії договору суборенди.

За період користування майном з квітня 2022 року по липень 2023 року позивач сформував рахунки на оплату орендної плати:

- №720 від 31.01.2022 на суму 6000,00 грн. (забезпечувальний платіж);

- №567 від 01.02.2022 на суму 6000,00 грн. (оренда за лютий 2022 року);

- №527 від 01.03.2022 на суму 6096,00 грн. (за березень 2022 року);

- №528 від 01.04.2022 на суму 6370,32 грн. (оренда за квітень 2022 року);

- №529 від 01.05.2022 на суму 6567,80 грн. (оренда за травень 2022 року);

- №1239 від 01.06.2022 на суму 6745,13 грн. (оренда за червень 2022 року);

- №1240 від 01.07.2022 на суму 6954,23 грн. (оренда за липень 2022 року);

- №1342 від 01.08.2022 на суму 7002,91 грн. (оренда за серпень 2022 року);

- №2153 від 01.09.2022 на суму 7079,94 грн. (оренда за вересень 2022 року);

- №2154 від 31.10.2022 на суму 7214,96 грн. (оренда за жовтень 2022 року);

- №2157 від 01.11.2022 на суму 7394,82 грн. (оренда за листопад 2022 року);

- №2159 від 01.12.2022 на суму 7446,59 грн. (оренда за грудень 2022 року);

- №1164 від 02.01.2023 на суму 7498,71 грн. (оренда за січень 2023 року);

- №1166 від 01.02.2023 на суму 7558,70 грн. (оренда за лютий 2023 року);

- №1168 від 01.03.2023 на суму 7611,61 грн.(оренда за березень 2023 року);

- №1170 від 03.04.2023 на суму 7725,79 грн. (оренда за квітень 2023 року);

- №1172 від 01.05.2023 на суму 7741,24 грн. (оренда за травень 2023 року);

- №1174 від 01.06.2023 на суму 7779,94 грн. (оренда за червень 2023 року);

- №1177 від 03.07.2023 на суму 7842,18 грн. (оренда за липень 2023 року),

загалом на суму 134630,87 грн.

Крім того, за цей період позивач виписав відповідачу рахунки на відшкодування комунальних послуг:

- №530 від 28.02.2022 на суму 3335,80 грн. (за лютий 2022 року);

- №531 від 31.03.2022 на суму 2243,37 грн. (за березень 2022 року);

- №532 від 30.04.2022 на суму 1694,37 грн. (за квітень 2022 року);

- №719 від 31.05.2022 на суму 1300,00 грн. (за травень 2022 року);

- №1127 від 30.06.2023 на суму 1300,00 грн. (за червень 2022 року);

- №1242 від 31.07.2022 на суму 1300,00 грн. (за липень 2022 року);

- №1343 від 31.08.2022 на суму 1300,00 грн. (за серпень 2022 року);

- №2155 від 30.09.2022 на суму 1300,00 грн. (за вересень 2022 року);

- №2156 від 31.10.2022 на суму 1300,00 грн. (за жовтень 2002 року);

- №2158 від 30.112022 на суму 1300,00 грн. (за листопад 2022 року);

- №2160 від 31.12.2022 на суму 1300,00 грн. (за грудень 2022 року);

- №1165 від 31.01.2023 на суму 1300,00 грн. (за січень 2023 року);

- №1167 від 28.02.2023 на суму 1300,00 грн. (за лютий 2023 року);

- №1169 від 31.03.2023 на суму 1300,00 грн. (за березень 2023 року);

- №1171 від 30.04.2023 на суму 1300,00 грн. (за квітень 2023 року);

- №1173 від 31.05.2023 на суму 1300,00 грн. (за травень 2023 року);

- №1175 від 30.06.2023 на суму 1300,00 грн. (за червень 2023 року);

- №1178 від 31.07.2023 на суму 1300,00 грн. (за липень 2023 року),

загалом на суму 26773,60 грн.

В рахунок оплати за договором відповідачем були здійснені оплати:

- в сумі 6000,00 грн. за прибутковим касовим ордером №1 від 24.01.2022 (з призначенням платежу: забезпечувальний платіж),

- в сумі 6000,00 грн. за прибутковим касовим ордером №5 від 04.02.2022 (з призначенням платежу: сплата за оренду приміщення за лютий 2022 року),

- в сумі 12815,47 грн. платіжною інструкцією №@2PL224661_5600V/9 від 06.05.2022 (з призначенням платежу: оплата оренди).

Щодо здійснених відповідачем оплат позивач повідомив, що відповідно до п. 4.14 договору, з метою забезпечення виконання даного договору суборендар протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі частини приміщення перераховує на поточний рахунок орендаря забезпечувальний платіж в сумі 6000,00 грн., що зараховуються як орендна плата за останній місяць оренди згідно з цим договором.

Позивач при поданні позовної заяви зараховував зазначені платежі як плату за лютий - березень 2022 року, за останній місяць по договору, а саме: за січень 2023 року, а також компенсацію комунальних послуг за лютий, березень та частково квітень 2022 року.

Відповідно до уточненого розрахунку позовних вимог позивачем пред`явлено до стягнення заборгованість за договором суборенди в сумі 64 275,41 грн. - сума основного боргу зі сплати орендної плати за період з квітня 2022 року по січень 2023 року (останній місяць оренди), 2 364,06 грн. - 3% річних, 6 788,81 грн. - інфляційні втрати, 15 768,76 грн. - пеня, 92 518,92 грн. - неустойка (подвійна орендна плата за період з лютого по липень 2023 року), 20 054,15 грн. - комунальні послуги.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

За змістом пункту 3 частини першої статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509, частини першої статті 627 ЦК України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов`язує сторони виконувати зобов`язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526, частина перша статті 628, стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами першою та шостою статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За частиною першою статті 773 ЦК України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Згідно з частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

Спірний договір суборенди укладено сторонами в межах строку дії договору оренди.

До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (ч. 6 ст. 762 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

До суду першої інстанції не були подані докази дострокового припинення договору суборенди, неможливості використання орендованого майна у спірному періоді, а також докази звільнення приміщення відповідачем чи підписання сторонами акту приймання-передачі на повернення приміщення з суборенди.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для сплати відповідачем орендної плати та відшкодування витрат на оплату комунальних послуг за час користування майном.

За період з лютого 2022 року по січень 2023 року (останній місяць дії договору суборенди) позивачем нараховано орендної плати на загальну суму 82 371,41 грн. З них сплачено відповідачем в рахунок оплати орендної плати суму 6 000,00 грн. за прибутковим касовим ордером №1 від 24.01.2022 (з призначенням платежу: забезпечувальний платіж), суму 6 000,00 грн. за прибутковим касовим ордером №5 від 04.02.2022 (з призначенням платежу: сплата за оренду приміщення за лютий 2022 року) та суму 12 815,47 грн. платіжною інструкцією №@2PL224661_5600V/9 від 06.05.2022 (з призначенням платежу: оплата оренди), загалом оплачено суму 24 815,47 грн.

Отже, неоплаченою залишилась орендна плата в сумі 57 555,94 грн. та витрати на оплату комунальних послуг у сумі 20 054,15 грн

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставної зміни відповідачем призначення платежу здійсненого 06.05.2022 частково у сумі 6719,47 грн. в рахунок оплати витрат на оплату комунальних послуг. Вказане є підставою для відмови у стягненні орендної плати в сумі 6 719,47 грн., як такої, що оплачена.

Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Отже, виходячи із змісту частини першої статті 759 та частини першої статті 785 Цивільного кодексу України, договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України визначено, що коли наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Таким чином, після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов`язані з невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК.

З матеріалів справи вбачається, що позивач двічі звертався до відповідача з вимогою про повернення приміщення, пропонував дату зустрічі; відповіді відповідача на вказані звернення матеріали справи не містять. У призначені дати відповідач не з`явився; позивач склав акти, якими зафіксовано перебування у орендованому приміщенні майна відповідача. Актів повернення орендованого майна підписаного сторонами матеріали справи також не містять.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції правомірно виходив із того, що строк дії договору закінчився 31.01.2023, тому, враховуючи вимоги законодавства та договору оренди, об`єкт оренди мав бути повернутий негайно після спливу строку договору, однак жодних доказів такого повернення майна матеріали справи не містять.

Оскільки відповідач не повернув орендоване майно після закінчення строку дії договору оренди, позивач підставно нарахував неустойку в розмірі подвійної орендної плати за період з лютого по липень 2023 року в сумі 92 518,92 грн. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність такої вимоги.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення неустойки колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таке правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з підстав, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина 3 статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії / бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Також Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 січня 2024 року по cправі № 911/2269/22 зазначив, що висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.

За висновками Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є неустойкою відповідно до визначення частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частини 1 статті 230 Господарського кодексу України в сукупності з частиною 3 статті 231 цього Кодексу). Тобто, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі. Отже, така неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Так, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення клопотання відповідача та зменшення заявленої до стягнення на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки на 50% (до 46 259,46 грн.) змінивши рішення суду першої інстанції у відповідній частині, що забезпечить баланс інтересів сторін та відшкодує позивачу розмір орендної плати, який він втратив у зв`язку з неповерненням відповідачем майна після оренди.

Позивач не довів понесення ним збитків чи інших негативних наслідків у зв`язку із простроченням відповідача. Стягнення неустойки у повному розмірі не відповідає наслідкам порушення відповідачем зобов`язання.

Суд також враховує, поведінку позивача та відповідача протягом виконання договору.

Сума неустойки є значною по відношенню до обсягів діяльності відповідача, як фізичної особи-підприємця, тоді як штрафні санкції не мають нести каральної функції та повинні бути пропорційними наслідкам правопорушення.

Враховуючи економічну ситуацію в країні, стягнення з значних сум штрафних санкцій під час воєнного стану може призвести до негативних наслідків для сторони.

Колегія суддів наголошує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб`єктивним правом суду, і в даному випадку таке зменшення неустойки враховує інтереси як боржника, так і кредитора, вимогу якого щодо компенсації за порушення умов договору враховано судом. На думку апеляційного суду зменшення неустойки на 50% не порушить інтереси позивача і не стане надмірним тягарем для відповідача.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної або не в повному обсязі оплати орендної плати, суборендар сплачує орендарю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми прострочених платежів за кожний день прострочення.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням здійсненого судом перерахування суми основного боргу, підлягають перерахунку і штрафні санкції, нараховані за невиконання зобов`язання з оплати основного боргу. Так є правомірно заявленими 3% річних у сумі 2046,77 грн., інфляційні втрати у сумі 5373,21 грн. та пеня в сумі 14353,48 грн., стягнення яких задоволено судом першої інстанції.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення вказаних нарахувань, то апеляційний суд не вбачає у даних правовідносинах сторін виключних обставин, які б свідчили про необхідність їх зменшення. Розмір пені складає близько 25% від розміру основного боргу, що є співмірним. Ставка річних не збільшувалась сторонами у договорі, а їх нарахування не є значним. Зменшення інфляційних втрат не передбачено законодавством. При цьому суд враховує, що наявність прострочення оплати основного боргу встановлена, тоді як надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету їх існування як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання.

Також, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи, викладені відповідачем у скарзі та не вбачає підстав приймати нові докази подані ним у суді апеляційної інстанції (звернення від 31.01.2023, відповідь на звернення від 30.01.2023, лист від 20.01.2023, лист від 31.05.2022, лист від 17.06.2022 №17/06, лист від 25.05.2022, клопотання і відзив подані в межах справи №337/3079/22, лист поліції від 28.06.2022 № Т-3023/47/02-2022, заява про вчинення кримінального правопорушення від 27.05.2022, повідомлення від 07.05.2022, конверт 6903530615512).

За положеннями ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідач не наводить жодних доводів того, що не мав можливості подати такі докази до суду першої інстанції.

Колегія суддів не вбачає підстав, які б дозволяли дійти висновку, що скаржник був позбавлений можливості з об`єктивних причин подати вказані документи до суду першої інстанції.

Так, про слухання справи судом першої інстанції скаржник був також повідомлений належним чином за належною адресою, проте відправлення повернуті за закінченням терміну зберігання (а.с. 1-4, 44-47, т. 2) та на належну електронну адресу (а.с. 122, т. 1, а.с .15, 42, 52, т.2). З матеріалів справи вбачається, що відповідач був обізнаний про розгляд справи: 09.02.2024 відповідач ознайомилась з матеріалами справи (а.с. 124, т. 1), 04.03.2024 від відповідача надійшов відзив на позов, який ним не було підписано, 25.03.2024 відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи тощо.

Для розгляду справи суд першої інстанції призначав два судових засідання, в які відповідач не з`явився.

Отже, судом вжито всі можливі заходи для належного повідомлення відповідача та об`єктивного розгляду справи, при цьому розгляд справи тривав з січня до кінця травня 2024 року. Тобто реалізація відповідачем всіх його процесуальних прав була можливою за наявності відповідної волі.

За імперативним приписом частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Судом першої інстанції вирішено спір між сторонами та прийнято відповідне рішення, з урахуванням позовних вимог, за встановлених судом першої інстанції обставин та на підставі поданих до місцевого господарського суду доказів. У свою чергу, суду апеляційної інстанції належить, зокрема, перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Безпідставними є і доводи апелянта про звернення позивача до суду з порушенням правил підсудності, а судом неправомірно стягнуто з фізичної особи - підприємця Шевченко Катерини Миколаївни грошові кошти, які позивач за позовною заявою просив стягнути з Шевченко Катерини Миколаївни , як фізичної особи.

Зокрема, вказані доводи відхиляються змістом уточненої позовної заяви, поданої до апеляційного суду 01.01.2024, в якій відповідачем визначено саме фізичну особу - підприємця Шевченко К.М.

Враховуючи те, що нежитлове приміщення передано позивачем суборендарю в суборенду для мети здійснення господарської діяльності (цільове призначення приміщення - розміщенні офісу та ведення господарської діяльності згідно внутрішньо документації суборендаря - п. 1.2. договору), відповідачем за позовом визначено фізичну особу-підприємця Шевченко Катерину Миколаївну.

Суди встановили, що спірні правовідносини пов`язані зі здійсненням позивачем та відповідачем господарської діяльності, і що саме у цих відносинах відповідач діяв як фізична особа-підприємець, як і встановили обставини фактичного використання орендованого приміщення для здійснення господарської діяльності відповідача, а тому даний спір розглядається в порядку господарського судочинства. При цьому, суд враховує, що ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26.09.2023 у справі № 337/3079/22, в якій розглядалося питання стягнення спірної заборгованості, за клопотанням відповідача було закрито провадження у зв`язку з тим, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже посилання відповідача у даній справі на ті обставини, що у даних правовідносинах він є фізичною особою, свідчить про його суперечливу та недобросовісну поведінку.

Щодо доводів відповідача про те, що він звертався до позивача з пропозицією розірвання Договору у зв`язку з початком війни (які позивачем ігнорувались), звернень до орендодавця з пропозицією підписати акт приймання передачі, заміною орендодавцем замків в приміщенні, суд зазначає, що такі доводи позивачем не підтверджено належним чином у суді першої інстанції. Вище встановлено відсутність підстав для прийняття таких доказів на етапі апеляційного перегляду.

Між іншим, суд звертає увагу на самі положення договору суборенди, погоджені сторонами, які передбачають, що у разі дострокового розірвання цього договору з ініціативи суборендаря, суборендар сплачує орендарю грошову компенсацію в розмірі орендної плати за період, що залишився до кінця терміну дії договору, на який його було укладено, незалежно від повернення орендованого майна орендарю (п. 8.13).

Доказів погодження сторонами за взаємною згодою дострокового розірвання договору матеріали справи не містять.

Щодо початку воєнних дій, що є підставою для розірвання договору суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката, однак відповідач не надав відповідного сертифікату позивачу та до суду, не довів настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов`язання.

Також сторонами у договорі було погоджено порядок дії під час настання форс-мажорних обставин (розділ 9), однак відповідач його також не дотримався, зокрема, не надав позивачу відповідний сертифікат торгово-промислової палати, як це передбачено п. 9.3. договору.

Отже, відповідачем не надано доказів дотримання вказаного порядку засвідчення форс-мажорних обставин, як це було перебачено договорами, а тому не виконано обов`язку щодо належного повідомлення позивача про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання умов цього Договору.

При цьому, слід зазначити, що як відповідач так і позивач під час воєнного стану в Україні знаходяться в однакових умовах, отже несприятливі обставини, пов`язані з військовою агресію Російської Федерації проти України настали не тільки для відповідача, але й для позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на усе вищевикладене, судова колегія апеляційного суду вважає, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду зміні щодо розміру стягнення неустойки; в решті рішення підлягає залишенню без змін, оскільки решта доводів апеляційної скарги є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України враховуючи винні дії відповідача у виникненні спору та зміну рішення у зв`язку зі зменшенням правомірно заявленої до стягнення неустойки, сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір слід покласти на апелянта. Розподіл судових витрат за подання позову не підлягає зміні, оскільки у частині стягнення неустойки відмовлено не у зв`язку з її неправомірним нарахуванням позивачем.

За сталою практикою Верховного Суду, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Шевченко Катерини Миколаївни на рішення Господарського суду Запорізької області від 28.05.2024р. у справі № 908/3658/23 - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 28.05.2024р. у справі № 908/3658/23 змінити у частині розміру стягнутої неустойки в сумі 92 518,92 грн., зменшивши її на 50%.

Викласти другий абзац резолютивної частині рішення у наступній редакції:

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шевченко Катерини Миколаївни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗП ЕСТЕЙТ" (69035, м. Запоріжжя, пр. Маяковського, буд. 11, оф. 7, ідентифікаційний код 44425330) основний борг за договором суборенди нежитлового приміщення №01/02-2022-Г-93Ї-БР від 01.02.2022 в розмірі 57 555,94 грн. (п`ятдесят сім тисяч п`ятсот п`ятдесят п`ять грн. 94 коп.), 3% річних у сумі 2 046,77 грн. (дві тисячі сорок шість грн. 77 коп.), інфляційні втрати в сумі 5 373,21 грн. (п`ять тисяч триста сімдесят три грн. 21 коп.), пеню в сумі 14 353,48 грн. (чотирнадцять тисяч триста п`ятдесят три грн. 48 коп.), неустойку в сумі 46 259,46 грн. (сорок шість тисяч двісті п`ятдесят дев`ять грн. 46 коп.), заборгованість з відшкодування витрат на оплату комунальних послуг у сумі 20 054,15 грн. (двадцять тисяч п`ятдесят чотири грн. 15 коп.), витрати на оплату судового збору в сумі 2 302,84 грн. (дві тисячі триста дві грн. 84 коп.).

В решті рішення Господарського суду Запорізької області від 28.05.2024р. у справі № 908/3658/23 - залишити без змін.

Витрати з оплати судового збору, понесені у суді апеляційної інстанції, віднести на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя О.Г. Іванов

Суддя В.Ф. Мороз