Постанова

від 14.11.2024 по справі 308/7493/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/7493/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 листопада 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Кожух О.А.,

суддів Мацунича М.В. Бисаги Т.Ю.,

за участі секретаря Гусонька З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ужгородської окружної прокуратури, що є правонаступником Ужгородської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації (структурний підрозділ - Управління охорони культурної спадщини, правового супроводу, організаційної та кадрової роботи, Відділ охорони культурної спадщини), виконавчого комітету Ужгородської міської ради (постійно діючий робочий орган - орган з питань охорони культурної спадщини Ужгородської міської ради, структурний підрозділ - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради) на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 червня 2020 року (головуючий суддя Фазикош О.В.) у справі №308/7493/18 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання права власності,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання права власності на реконструйовану квартиру.

Позовні вимоги мотивовано тим, що вони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим на підставі рішення Ужгородської міської ради від 26.11.1997 № 180. З метою покращення житлових умов ними здійснено реконструкцію квартири з облаштуванням житлової мансарди в об`ємі існуючого над квартирою горища на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 21.12.2006 № 209.

Вказували, що роботи проведено відповідно до затверджених проектів та відповідають будівельним нормам, санітарно-гігієнічним, протипожежним вимогам, надійні та придатні до безпечної експлуатації, що підтверджується позитивним висновком експерта з технічного обстеження будівель і споруд ОСОБА_3 (кваліфікаційний сертифікат серії АЕ №003744) про можливість надійної та безпечної експлуатації реконструйованої квартири, який міститься у звіті про проведення технічного обстеження об`єкта від 02.03.2018.

Для проведення реконструкції квартири, згідно з дозволом на виконання будівельних робіт від 21.12.2006 № 209, наданим Інспекцією ДАБК м. Ужгорода, ними отримано всі необхідні на той час документи, зокрема робочий проект, погоджений головним архітектором, технічний звіт про інженерно-геологічні роботи для проектування. Проте остаточний акт прийняття в експлуатацію об`єкта зареєстровано не було через необізнаність про те, що строк дії дозволу впливає на здачу об`єкта реконструкції в експлуатацію, що унеможливлює реєстрацію права власності на реконструйовану квартиру.

За результатамизвернення у2018році доУправління ДАБКУжгородської міськоїради стосовночинності дозволуна виконаннябудівельних робітвід 21.12.2006№ 209,цим УправліннямДАБК наданороз`яснення щодонеможливості реєстраціїдекларації проготовність об`єктадо експлуатаціїз тихпідстав,що терміндії зазначеногодозволу буввстановлений до31.12.2009,такий дозвілвтратив чинністьдо завершеннябудівництва.Чинним законодавствомне передбаченоприйняття об`єкта до експлуатації шляхом реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації за дозволом, що втратив чинність.

Вказували, що зазначене перешкоджає позивачам реалізувати своє право власності, гарантоване Конституцією України, зокрема щодо реєстрації об`єкта права власності, що стало підставою для звернення до суду з позовом за захистом цих прав та законних інтересів.

Посилаючись на дані обставини, вказуючи на допущену описку у позовній заяві стосовно номеру квартири (а.с. 105-106 т. 1), позивачі просили суд визнати за ними по 1/2 частці за кожним, право власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,00 кв. м, житловою площею 32 кв. м, що складається з коридора, площею 12,90 кв. м, житлової площі 16,50 кв. м, житлової площі 15,90 кв. м, комори, площею 1,80 кв. м, ванної кімнати, площею 6,00 кв. м, кухні, площею 9,90 кв. м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 червня 2020 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , по 1/2 частці за кожним, право власності на реконструйовану квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 63,00 кв. м, житловою площею 32 кв. м, що складається з коридора, площею 12,90 кв. м, житлової площі 16,50 кв. м, житлової площі 15,90 кв. м, комори, площею 1,80 кв. м, ванної кімнати, площею 6,00 кв. м, кухні, площею 9,90 кв. м.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачами здійснено реконструкцію належної їм квартири відповідно до робочого проекту та дозволу на такі роботи, вказані роботи не є самочинним будівництвом, оскільки наявна вся погоджувальна документація. Крім того, роботи проведені на момент дії дозволу на виконання будівельних робіт від 21.12.2006 № 209 та відсутні порушення і відхилення від затвердженого проекту, що підтверджується звітом про проведення технічного обстеження від 20.11.2019 та висновком експерта з технічного обстеження будівель і споруд ОСОБА_3 .

Відповідачем не надано доказів того, що орган державного архітектурно-будівельного контролю видавав припис про усунення будь-яких порушень позивачами або звертався з позовом до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта. Також не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обставин, які б свідчили про те, що внаслідок визнання за позивачами права власності на зазначений об`єкт будуть порушені права та законні інтереси інших осіб.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання за позивачами права власності на реконструйовану квартиру, суд першої інстанції встановив відсутність у квартири за адресою: АДРЕСА_2 , ознак самочинного будівництва, оскільки будівництво мансарди в об`ємі існуючого над квартирою горища здійснено на підставі відповідних дозвільних документів та проекту, об`єм нерухомості збудований без ознак порушень будівельних норм та правил, сама споруда збудована за цільовим призначенням відповідно до дозвільних документів. Відмова уповноважениморганом навведення об`єктав експлуатацію була мотивована закінченням строку дії дозволу, проте роботи проведені фактично в період дії такого дозволу, згідно з наданим звітом про проведення технічного обстеження.

При ухваленні рішення суд першої інстанції врахував звіт про проведення технічного обстеження від 20.11.2019, складений експертом ОСОБА_4 за результатами технічного обстеження спірного об`єкта нерухомості, згідно з яким встановлено можливість надійної та безпечної експлуатації квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Не погодившись із таким рішенням суду, особа, яка не брала участі у справі виконувач обов`язків керівника Ужгородської окружної прокуратури (далі прокурор), у грудні 2020 року подав апеляційну скаргу в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації (структурний підрозділ Управління охорони культурної спадщини, правового супроводу, організаційної та кадрової роботи, Відділ охорони культурної спадщини), виконавчого комітету Ужгородської міської ради (постійно діючий робочий орган орган з питань охорони культурної спадщини Ужгородської міської ради, структурний підрозділ Управління державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради) (а.с. 46 т. 2).

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 10.05.2022 апеляційне провадження за цією апеляційною скаргою закрито.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.11.2022 касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури задоволено. Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 10.05.2022 скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвалу суду касаційної інстанції мотивовано тим, що прокурор, звернувшись до суду в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації і виконавчого комітету Ужгородської міської ради, правильно визначив державні органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді та визначив, у чому полягає порушення таких інтересів.

На виконання частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» виконувач обов`язків керівника Ужгородської місцевої прокуратури повідомив Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації і виконавчому комітету Ужгородської міської ради, що звертатиметься до суду в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації і виконавчого комітету Ужгородської міської ради (зокрема в особі постійно діючого робочого органу органу з питань охорони культурної спадщини Ужгородської міської ради, структурний підрозділ Управління державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради), що підтверджується повідомленням від 30.12.2020 № 07.34-99-8703вих-20, копія якого міститься в матеріалах справи (т. 2, а. с. 63, 64).

Тобто виконувач обов`язків керівника Ужгородської місцевої прокуратури належним чином обґрунтував підстави представництва інтересів держави в суді та подав апеляційну скаргу з дотриманням норм статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що прокурор не дотримав визначеної частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури щодо попереднього, до звернення до суду, повідомлення про це відповідного суб`єкта владних повноважень про встановлення факту порушення (визнання права власності на реконструйований об`єкт нерухомості в судовому порядку) та про намір здійснити представництво інтересів держави у суді, що, на думку апеляційного суду, виявилось у надісланні прокурором відповідного повідомлення одночасно з поданням апеляційної скарги (30 грудня 2020 року), оскільки зі змісту пункту 3 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що відповідне повідомлення має бути здійснено прокурором до моменту подання апеляційної скарги та надходження її до суду, і цю вимогу прокурор не порушив.

Також помилковим є посилання апеляційного суду на те, що вказаними діями прокуратури Департамент культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації і виконавчий комітет Ужгородської міської ради були позбавлені можливості та часу для оскарження визначених прокурором підстав для їх представництва, оскільки відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданої прокурором в інтересах держави апеляційної скарги чи заява про залишення її без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати подану апеляційну скаргу і вимагати розгляду справи по суті. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 лютого 2019 року у справі № 905/803/18.

Таким чином, оскільки виконувач обов`язків керівника Ужгородської місцевої прокуратури листом від 30.12.2020 повідомив Департамент культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації і виконавчий комітет Ужгородської міської ради про те, що прокуратура звертатиметься до суду з апеляційною скаргою на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.06.2020 та 30.12.2020 подав до суду апеляційну скаргу, то висновок суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження за цією апеляційною скаргою не може вважатися законним і обґрунтованим.

Короткий зміст вимог та доводи апеляційної скарги

У апеляційній скарзі виконувач обов`язків керівника Ужгородської окружної прокуратури (далі прокурор), посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що за змістом рішення суду першої інстанції та матеріалів справи декларація про готовність спірного об`єкта до експлуатації органом державної архітектурно-будівельного контролю не розглядалась та рішення про її реєстрацію або повернення не приймалось. У матеріалах справи немає доказів позасудового вирішення позивачем питання введення в експлуатацію об`єкта самочинного будівництва, а отже, немає і предмета спору.

Крім того, спірним об`єктом є самочинно реконструйоване приміщення горища у окремий ізольований об`єкт повноцінно збудований другий поверх з облаштуванням житлової квартири з окремим входом та окремою комунікаційною мережею. 28.04.2010 реконструйована квартира АДРЕСА_3 за заявою позивача переведена у нежитлове приміщення магазин. А збудованій на другому поверсі над магазином квартирі у лютому 2012 року надано тимчасовий номер № 2А. Тобто спірним самочинно зведеним об`єктом є надбудована над власним магазином квартира АДРЕСА_3 з окремим входом та обладнана окремими інженерними мережами та приладами обліку. Зазначає, що це не відповідає дозволеним межам проведення реконструкції, а саме - реконструкції квартири АДРЕСА_3 з облаштування житлової мансарди в об`ємі існуючого над квартирою горища. Реєстраційні дії за результатами реконструкції та подання декларації про введення в експлуатацію спірного об`єкта позивачами не здійснено.

За доводами прокурора, викладеними в апеляційній скарзі, спірна квартира зведена без належних дозвільних документів, без затвердженого проекту, без реєстрації декларації про введення її в експлуатацію та яку збудовано на земельній ділянці комунальної власності, не переданій позивачу у передбаченому законом порядку у користування, отже, таке будівництво здійснено з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Також посилався на те, що суд першої інстанції не дослідив належним чином відносин між сторонами, що склались з приводу користування земельною ділянкою, на якій знаходиться реконструйований об`єкт, не перевірив відповідність функціонального та цільового використання земельної ділянки містобудівній документації. Також, задовольняючи позов, суд не врахував, що об`єкт забудови належить до історичного ареалу м. Ужгорода відповідно до інформації із відкритих джерел, отже, будівництво повинно було узгоджуватись з органами контролю у сфері охорони культурної спадщини.

Як на підставу порушення оскаржуваним рішенням прав держави в особі заявлених ним установ і наявність підстав для представництва в суді прокурор посилався на те, що оскаржуваним рішенням узаконено самочинні, незаконні та недоброчесні дії позивачів, і це призводить до хаотичної забудови міста, ущільнення території непривабливими будинками та втрати містом свого архітектурного обличчя, що є безумовною загрозою порушення інтересів держави і територіальної громади.

Прокурор зазначав, що інтерес держави полягає у неприпустимості допущення порушень встановленого законодавством порядку здійснення безпечного будівництва. Крім цього, вказував, що оскаржуваним судовим рішенням також порушено інтереси держави у сфері охорони культурної спадщини. Оскарження прокурором рішення Ужгородського міськрайонного суду від 09.06.2020 спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання існування збудованого об`єкта в історичному ареалі міста без дотримання вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини».

В апеляційній скарзі, зазначивши органи, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, прокурор, як на підставу здійснення ним представництва посилався на те, що компетентні органи (зокрема відповідач виконавчий комітет Ужгородської міської ради) не забезпечили захисту інтересів держави шляхом оскарження рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.06.2020, а тому він вступив в указану справу для захисту інтересів держави.

Позиція інших учасників справи

Виконавчий комітет Ужгородської міської ради у відзиві на апеляційну скаргу посилався на те, що прокурор належним чином не обґрунтував підстави представництва інтересів держави в суді. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін (а.с. 114-121 т. 2).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу посилалися на те, що прокурор належним чином не обґрунтував підстави представництва інтересів держави в суді. Просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін (а.с. 161-166 т. 2).

Межі розгляду апеляційним судом та явка учасників справи

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Позивачі та представник виконавчого комітету Ужгородської міської ради в судове засідання не з?явились. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Колегія суддів, відповідно до ч. 2 ст 372 ЦПК України, розглянула справу за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, позицію представника Закарпатської обласної прокуратури та представника позивачів, дослідивши матеріали даної справи та матеріали інвентаризаційної справи будинку АДРЕСА_4 , обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Застосовані норми права

Відповідно до статті 392 ЦК України власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документів, який засвідчує його право власності.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, ненабуває права власності на нього.

Частинами третьою, п`ятою, сьомою статті 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

За загальними правилами кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). У зв`язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

У справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього.

Разом з цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.

На підставі частини третьої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34,37 цього Закону).

Аналогічну позицію наведено у постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі N 760/21223/17-ц.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п`ята стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката (Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» ч. 5 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності»).

Частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.

Аналогічна норма закріплена пунктом 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461.

Фактичні обставини справи

Позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим на підставі рішення Ужгородської міської ради від 26.11.1997 № 180 (а.с. 17 т. 1).

Також згідно вказаного свідоцтва співвласником зазначеної квартири була ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 216 т. 1).

Дана обставина встановлена з урахуванням того, що рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 12.02.2020 № 64 внесено зміни до пункту 27 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 26.11.1997 № 26, а саме: замість прізвищ « ОСОБА_6 » читати « ОСОБА_7 », замість імені « ОСОБА_8 » « ОСОБА_9 » (а.с. 3, 4 т. 2). На підставі цього рішення внесено виправлення в свідоцтво про право власності на житло, а саме квартиру АДРЕСА_1 , видане на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 26.11.1997 № 26. Вказане підтверджується витягом з рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 12.02.2020 № 64 та свідоцтвом про право власності на житло від 26.11.1997 з виправленнями технічних описок, здійсненими на підставі такого рішення (а.с. 3, 4 т. 2).

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 10.03.2006 № 81 дозволено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 реконструкцію власної квартири АДРЕСА_1 з облаштуванням житлової мансарди в об`ємі існуючого над квартирою горища (а.с. 20 т. 1).

Інспекцією ДАБК м. Ужгорода надано дозвіл на виконання будівельних робіт від 21.12.2006 № 209 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на реконструкцію власної квартири АДРЕСА_1 з облаштуванням житлової мансарди в об`ємі існуючого над квартирою горища (а.с. 18 т. 1).

Строк дії цього дозволу на реконструкцію квартири АДРЕСА_3 визначено до 31.12.2009.

Також встановлено, що рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 28.04.2010 № 102 надано дозвіл на переведення житлових приміщень у нежитлові, зокрема за адресою квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 56,5 кв.м., яка належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , функціональне призначення магазин (а.с. 90, 183, 184 т. 1).

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 23.06.2010 № 190 надано дозвіл на реконструкцію власного нежитлового приміщення АДРЕСА_1 під магазин з влаштуванням входу з вулиці (а.163 інвентаризаційної справи, а.с.51 т. 4).

У Акті поточних змін, складеному 15.07.2010. зафіксовано, що над магазином збудовано житлову мансарду, яка не закінчена. Заміряти неможливо, немає сходів. Не всі перегородки, вікна встановлені тільки на головному фасаді. Зазначено, що є рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 23.06.2010 № 190; дозвіл на виконання будівельних робіт на облаштування житлової мансарди; погоджена проектна документація; дозволу на виконання будівельних робіт по магазину не пред`явлено (а.168 інвентаризаційної справи, а.с.52 т. 4)

12.07.2011 було зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт (а.180 інвентаризаційної справи, а.с.53 т. 4).

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 16.11.2011 № 423 було вирішено КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» провести реєстрацію права власності та оформити свідоцтво про право власності взамін раніше виданих документів ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в рівних долях на приміщення магазину, реконструйованого з власного нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 61,9 кв.м. (а.186 інвентаризаційної справи, а.с.54 т. 4).

29.11.2011 КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгородва», за заявою ОСОБА_1 було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності (а.178, 179 інвентаризаційної справи, а.с.55,56 т. 4)

На підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 16.11.2011 № 423 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24.11.2011 на приміщення магазину, реконструйованого з власного нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , частка кожного співвласника становить 1/3 (а.187-188 інвентаризаційної справи, (а.с. 194, 200 т.1, 57-58 т. 4).

Рішенням Ужгородської міської ради від 11.02.2011 № 112 затверджено проект відведення земельної ділянки цільове призначення якої змінюється приватному підприємцю ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_4 , площею 80 кв.м. для змішаного використання житлової забудови та комерційного призначення (а.с. 115 т. 1).

04.08.2014 за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_4 , площею 0,008 га (80 кв.м.) під житловим будинком з вбудованим магазином (для змішаного використання), що стверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.08.2014 № 25108022 (а.с. 128 т. 1).

Також встановлено, що 09.12.2011 позивач ОСОБА_1 звертався із заявою від до Ужгородської міської ради про надання поштової адреси квартира АДРЕСА_1 (а.с. 193 т. 1).

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 21.12.2011 № 475 «Про надання поштової, тимчасової адреси» було надано тимчасову адресу квартири АДРЕСА_5 , на проектовану житлову мансарду (а.с. 192 т. 1). При цьому надалі до вказаного рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 21.12.2011 № 475 внесено зміни рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 15.02.2012 № 37 пункт 3.1 та зазначено правильний номер будинку по АДРЕСА_4 , замість помилкового 42 (а.с. 198 т. 1).

Згідно з наданим позивачами звітом про проведення технічного обстеження об`єкта від 02.03.2018, складеного експертом з технічного обстеження будівель та споруд ОСОБА_3 за результатами проведеного технічного обстеження об`єкта житлової квартири за адресою: АДРЕСА_2 встановлено можливість її надійної та безпечної експлуатації. З указаного звіту вбачається, що даний об`єкт належить до класу наслідків СС1, перекриття над 1 поверхом монолітне залізобетонне, наявний окремий вхід до квартири сходи монолітні залізобетонні (а.с. 50 т. 1).

Відповідно до звіту про проведення технічного обстеження від 20.11.2019, складеного експертом ОСОБА_4 , за результатами проведеного технічного обстеження встановлено можливість надійної та безпечної експлуатації об`єкта обстеження квартири АДРЕСА_1 (а.с. 5-10 т. 2).

Згідно з довідкою структурного підрозділу КП Ужгородської міської ради Архітектурно-планувальне бюро від 05.09.2018 № 763 будівельні роботи здійснено на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 21.12.2006 № 209; надбудована над власним магазином квартира АДРЕСА_3 розташована в будівлі з окремим входом, обладнана окремими інженерними мережами та приладами обліку (а.с. 111, 130 т. 1).

На квартиру АДРЕСА_3 12.01.2018 виготовлено технічний паспорт, згідно з яким її загальна площа становить 63 кв.м., житлова 32,40 кв.м., підсобна 30,60 кв.м. (а.с. 107 -110 т. 1).

Отже, отримавши дозвіл на реконструкцію квартири АДРЕСА_1 з облаштуванням житлової мансарди в об`ємі існуючого над квартирою горища, позивачі перевели квартиру АДРЕСА_3 у нежитлове приміщення, на місці горища було побудовано квартиру з окремим входом, якій присвоєно № 2А. В той же час, у 2014 році за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_4 , площею 0,008 га (80 кв.м.) під житловим будинком з вбудованим магазином (для змішаного використання).

Таким чином, об?єкт збудовано на земельній ділянці, яка належить одному із позивачів. На облаштуванням житлового приміщення в об`ємі існуючого над квартирою горища позивачами було отримано дозвіл.

Звертаючись із позовом у даній справі, позивачі вказували, що не мали можливості зареєструвати декларацію про готовність об`єкта до експлуатації з тих підстав, що строк дії дозволу на виконання будівельних робіт від 21.12.2006 закінчився 31.12.2009 - до завершення будівельних робіт, про що було роз`яснено управлінням ДАБК у листі від 13.02.2018 та зазначено, що законодавством не передбачено прийняття об`єкта до експлуатації шляхом реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації за дозволом, що втратив чинність (а.с. 39 т.1).

Стосовно вказаного роз`яснення управління ДАБК від 13.02.2018 судова колегія зазначає наступне.

Таке роз?яснення було дано позивачам у відповідь на їх звернення до управління ДАБК із заявою від 07.02.2018 щодо надання роз`яснення стосовно дозволу на виконання будівельних робіт від 21.12.2006 № 209.

Апеляційним судом встановлено, що на момент отримання позивачами дозволу на виконання будівельних робіт від 21.12.2006 № 209 діяв Закон України «Про планування і забудову територій», який втратив чинність у зв`язку з прийняттям Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011, що набрав чинності 12.03.2011.

Статтею 5 ЦК України встановлена дія актів цивільного законодавства у часі. Так, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

В даному випадку, дозвіл на виконання будівельних робіт від 21.12.2006 № 209 було видано раніше, ніж набрав чинності Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», а тому до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону України «Про планування і забудову територій», що діяв на момент видачі дозволу.

За змістом ч. 14 ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій», (Дозвіл на будівництво об`єктів містобудування) право на початок виконання будівельних робіт виникає з моменту одержання відповідного дозволу місцевої інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

Стаття 29 Закону України «Про планування і забудову територій» («Дозвіл на виконання будівельних робіт») не передбачає обов`язку замовника письмово інформувати про початок будівельних робіт.

Відповідно до положень п. 1 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» від 16.09.2008 № 509-VI дозвіл на виконання будівельних робіт, отриманий до набрання чинності підпунктів, вказаних у першому реченні цього пункту, зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом, а щодо об`єктів містобудування, будівництво яких розпочато, - до завершення їх будівництва.

Матеріалами справи підтверджено, що за наданим дозволом на виконання будівельних робіт від 21.12.2006 № 209 позивачами були розпочаті будівельні роботи об`єкту містобудування щодо реконструкції власної квартири АДРЕСА_3 (зокрема у період 2007-2009 рр., а.с. 5 т. 2) - до закінчення строку дії дозволу (до 31.12.2009).

Отже, дозвіл на виконання будівельних робіт від 21.12.2006 № 209, який отримано до набрання чинності підпунктів, вказаних у першому реченні пункту 1 Прикінцевих положень Закону № 509-VI, зберігав чинність щодо об`єкта містобудування, будівництво якого розпочато до завершення його будівництва.

Надалі, відповідно до п. 2 Перехідних положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 8 Перехідних положень вказаного Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дозволи на виконання будівельних робіт, отримані до набрання чинності цим законом, є чинними до завершення будівництва об`єкта.

За таких обставин встановлено, що дозвіл на виконання будівельних робіт від 21.12.2006 № 209, строком дії до 31.12.2009, що отриманий позивачами до набрання чинності Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», є чинним до завершення будівництва об`єкта.

Відтак, управління ДАБК, надаючи роз`яснення від 13.02.2018 стосовно чинності дозволу на виконання будівельних робіт, вищевказаних обставин справи та норм матеріального права не врахувало та помилково зазначило, що дозвіл втратив чинність до завершення будівництва.

При цьому апеляційний суд зазначає, що звернення позивача до управління ДАБК із заявою від 07.02.2018 про надання роз`яснень стосовно дозволу на виконання будівельних робіт не є тотожним зі зверненням до компетентного органу для набуття права власності та введення об`єкту до експлуатації у встановленому законом порядку.

Відтак, висновки суду першої інстанції про те, що уповноважений орган відмовив у введенні об`єкта в експлуатацію з підстав закінчення строку дії дозволу, є необґрунтованими та не відповідають обставинам справи.

Судовою колегією встановлено, що до матеріалів справи позивачами не надано належних і допустимих доказів того, що питання прийняття в експлуатацію спірної квартири було предметом розгляду компетентного державного органу, а відтак позивачами не дотримано процедуру реєстрації декларації про введення об`єкта в експлуатацію.

Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Наведений висновок узгоджуються з правовим висновками Верховного Суду, у постановах від 04 червня 2018 року у справі № 640/13030/16-ц (провадження № 61-1073св17) та від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17 (провадження № 61-39346св18).

Оскільки позивачі не зверталися до компетентного державного органу з приводу введення об`єкта до експлуатації у встановленому законом порядку, це питання не було предметом розгляду компетентного державного органу, яким не приймалося відповідне рішення з даного питання, а одразу звернулися до суду з позовом про визнання права власності, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Висновки за результатом розгляд апеляційної скарги

Зважаючи на викладене, беручи до уваги висновки суду касаційної інстанції у даній справі про те, що виконувач обов`язків керівника Ужгородської місцевої прокуратури належним чином обґрунтував підстави представництва інтересів держави в суді та подав апеляційну скаргу з дотриманням норм статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України, рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, (п.п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України) слід скасувати та у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовити.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання апеляційної скарги Закарпатською обласною прокуратурою сплачено 1057,20 гривень (а.с. 69 т. 2), які підлягають стягненню на її користь з позивачів.

Керуючись ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну Ужгородської окружної прокуратури, що є правонаступником Ужгородської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації (структурний підрозділ - Управління охорони культурної спадщини, правового супроводу, організаційної та кадрової роботи, Відділ охорони культурної спадщини), виконавчого комітету Ужгородської міської ради (постійно діючий робочий орган - орган з питань охорони культурної спадщини Ужгородської міської ради, структурний підрозділ - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради) задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 червня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання права власності відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь на користь Закарпатської обласноїпрокуратури (вул. Коцюбинського 2-а, м Ужгород, 88000, код ЄДРПОУ 02909967) по 528,60 гривень з кожного у відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25 листопада 2024 року.

Головуюча:

Судді: