Постанова

від 18.11.2024 по справі 910/3233/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2024 р. Справа№ 910/3233/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання: Новосельцева О.Р.,

представників сторін:

від позивача: Попічко Р.Р.

від відповідача: Риженко Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Київський завод «Радар»

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024

у справі № 910/3233/24 (суддя Котков О.В.)

за позовом Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт»

до Акціонерного товариства «Київський завод «Радар»

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У березні 2024 року Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» (далі-відповідач) про стягнення заборгованості за договором № USE-20/2-195-D-17 від 09.10.2017 у розмірі 64 741 059,99 грн., з яких: основного боргу - 54 000 000,00 грн, 3% річних - 2 802 458,12 грн та інфляційного збільшення суми боргу - 7 938 601,87 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань за договором № USE-20/2-195-D-17 від 09.10.2017, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість за вказаним правочином у розмірі 54 000 000,00 грн, а також виникли підстави для стягнення з останнього інфляційного збільшення суми боргу та 3% річних.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» на користь Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» грошові кошти: основного боргу - 54 000 000,00 грн; 3% річних - 2 802 458,12 грн; інфляційного збільшення суми боргу - 7 938 601,87 грн та судовий збір - 776 892,72 грн.

З огляду на встановлення факту невиконання відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань за договором № USE-20/2-195-D-17 від 09.10.2017 та факту наявності заборгованості у розмірі 54 000 000,00 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення 3% річних та інфляційного збільшення суми боргу, суд встановив, що вони підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначених позивачем періодів, та становлять: 2 802 458,12 грн. - 3% річних та 7 938 601,87 грн. - інфляційного збільшення суми боргу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2024, Акціонерне товариство «Київський завод «Радар» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення 3% річних на 100 % у розмірі 2 802 458,12, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Вважає, що судом першої інстанції в цій частині допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неповноти судового розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що матеріалами справи не підтверджено факт обізнаності AT «Українська оборонна промисловість» про існування судової справи за позовом Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» до Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» до дати звернення до суду з відповідною заявою - тобто до 03.06.2024. Ухвала суду про закриття підготовчого засідання в Єдиному державному реєстрі судових рішень не оприлюднена. Як вбачається з тексту рішення, ухвала прийнята в судовому засіданні 21.05.2024 протокольно, що виключає обізнаність AT «Українська оборонна промисловість» про її прийняття. Таким чином апелянт вважає, що AT «Українська оборонна промисловість» з інформації, що оприлюднена у відкритому доступі не могло бути обізнано про закриття підготовчого провадження, а відповідно правомірно розраховувало на те, що заява про залучення в якості третьої особи подана в строк, визначений процесуальним законодавством, та не потребує наведення причин пропуску процесуального строку.

Крім того, апелянт зазначає, що судом не було заслухано думку учасників справи щодо можливості та доцільності задоволення вказаного клопотання, що є порушенням процедури його розгляду.

На думку апелянта, з наведеного вище вбачається поважність пропуску строку на подання AT «Українська оборонна промисловість» заяви про залучення до участі у справі як третьої особи, оскільки заявник не міг знати про його пропуск, та, направляючи заяву, обґрунтовано розраховував на його дотримання, а безпідставне залишення вказаної заяви без розгляду є порушення судом норм ст. 207 ГПК України, що призвело до неповноти судового розгляду справи.

Також апелянт вважає, що судом першої інстанції прийняте помилкове процесуальне рішення щодо залишення без розгляду клопотання відповідача від 16.07.2024 про зменшення нарахувань за ст. 625 ЦК України, а тому вважає, що у апеляційного суду є підстави для застосування приписів ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України та зменшення в частині стягнення 3% річних на 100 відсотків. Зазначає, що судом не встановлювався строк для подання клопотання про застосування норм ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.

Водночас скаржник зазначає, що згідно із п. 5.5. спірного договору, позивач визначив, що перераховані кошти за спірним договором враховані як авансовий платіж за договором комісії від 29.04.2015 р. № USE-20.2-79-D/K-15. Відповідач, своєю добросовісною поведінкою, направив отримані кошти за договором позики на виконання договору комісії, на виготовлення виробів, які знаходяться на складі та згідно із умовами договору повинні зберігатися відповідачем до моменту поставки позивачу (п. 11.11. договору комісії), а позивач, як недобросовісна сторона, не виконала прийняті на себе добровільні за договором комісії зобов`язання у порушення раніше визначених домовленостей, звернувся до суду із позовом, що свідчить про протирічиву поведінку позивача.

Апелянт зауважує, що поведінка позивача щодо вимоги повернення коштів за договором позики є вочевидь суперечливою, недобросовісною та несправедливою до боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто, цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Більше того, на думку відповідача, невиконання позивачем укладеного з ним договору комісії очевидно вплинуло на майновий стан відповідача, в тому числі на можливість належного виконання умов договору позики, а відповідно задоволення вимог про стягнення 3% річних призведе до дисбалансу інтересів боржника та кредитора.

Також скаржник вказує, що він має особливий статус і підприємство передане в управління ДК "Укроборонпром", яке в силу статті 16 Закону України "Про оборону України" приймає та виконує доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, виконує передбачені законодавством обов 'язки у сфері оборони тощо. З початком особливого періоду підприємство займається ремонтом військової техніки та в умовах воєнного стану основним завданням є забезпечення безперебійного, та стабільного функціонування підприємств оборонно-промислового комплексу із належним забезпеченням потреб сил безпеки і сил оборони необхідним озброєнням та військовою технікою, підвищенням обороноздатності держави під час збройної агресії російської федерації. У таких випадках, на думку апелянта, невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У свою чергу позивач надав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/3233/24 без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що доводи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та необґрунтованими, а прийняте судом рішення про залишення без розгляду заяви Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» є законним та обґрунтованим, оскільки подана 03.06.2024 заява Акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість" № UOP 2.2-4698 не містить обґрунтувань поважності причин, з яких вона не була заявлена до закінчення підготовчого провадження у даній справі, а також приймаючи до уваги, що вона подана після закриття підготовчого провадження та призначення даної справи до судового розгляду по суті.

Також позивач вважає незаконним та необґрунтованим клопотання відповідача про зменшення нарахувань за ст. 625 ЦК України, оскільки воно не містить обґрунтувань поважності причин, з яких воно не було подане в підготовчому провадженні в межах встановленого судом строку, а також приймаючи до уваги, що воно подане після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Стосовно посилань відповідача на те, що судом першої інстанції прийняте помилкове процесуальне рішення про залишення без розгляду клопотання відповідача від 16.07.2024 про зменшення нарахувань за ст. 625 ЦК України, тому у апеляційного суду є підстави для застосування приписів ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України та зменшення в частині стягнення 3% річних на 100 відсотків, вказує наступне, що не реалізація відповідачем своїх процесуальних прав у визначені судом строки, у даному випадку, не своєчасність подання клопотання без зазначення причин неможливості його подання у визначений судом строк, не може бути виправлена відповідачем шляхом подання такого клопотання до апеляційного суду з підстав апеляційного оскарження судового рішення.

Крім того, позивач звертає увагу, що відповідач оскаржує рішення лише в частині щодо залишення без розгляду судом першої інстанції клопотання про залучення третьої особи та про зменшення нарахувань за ст. 625 ЦК України, а тому зі встановленими судом першої інстанції обставинами відповідач погодився і це не є предметом апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2024, для розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства «Київський завод Радар» визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., суддів: Коротун О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/3233/24 та призначено розгляд справи на 14.10.2024.

Судове засідання 14.10.2024 не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Майданевича А.Г. на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 призначено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/3233/24 на 18.11.2024.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2024, у зв`язку з перебуванням судді Коротун О.М., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, справу № 910/3233/24 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Київський завод Радар» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г.,суддів: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 прийнято до провадження справу № 910/3233/24 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Київський завод Радар» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г.,суддів: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

Позиції учасників справи

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції 18.11.2024 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення 3% річних на 100% у розмірі 2 802 458,12 грн, в іншій частині залишити без змін.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційної інстанції 18.11.2024 заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/3233/24 залишити без змін.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Отже, суд апеляційної інстанції переглядає справу №910/3233/24 у межах доводів та вимог апеляційних скарг, а саме: в частині стягнення 3% річних та порушення судом першої інстанції при розгляді справи норм процесуального права.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

09.10.2017 року між Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (сторона-1) та Акціонерним товариством «Київський завод «Радар» (сторона-2) укладено договір № USE-20/2-195-D-17 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору сторона-1 надає позику стороні-2, а сторона-2 зобов`язується повернути позику стороні-1 у визначений цим договором строк.

Пунктом 2.1. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 01.03.2018 року) сума позики за договором становить 54 000 000,00 грн.

Згідно з п. 4.1. договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 05.09.2019 року) строк повернення позики - не пізніше 01.06.2020.

Договір набирає чинності з дати перерахування коштів стороною-1 стороні-2 та діє до повного виконання стороною-2 своїх обов`язків за договором (п. 7.1. договору).

На виконання умов договору № USE-20/2-195-D-17 від 09.10.2017 позивач перерахував відповідача кошти у розмірі 54 000 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 3248 від 10.10.2017 на суму 10 000 000,00 грн, № 3497 від 02.11.2017 на суму 10 000 000,00 грн, № 3975 від 07.12.2017 на суму 10 000 000,00 грн, № 97 від 11.01.2018 на суму 10 000 000,00 грн, № 526 від 05.03.2018 на суму 14 000 000,00 грн.

Позивач вказує, що відповідач не повернув отриману позику, у зв`язку з чим, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 54 000 000,00 грн.

Звертаючись з позовом у цій справі, крім суми основної заборгованості (54 000 000,00 грн), у зв`язку з неналежним виконанням АТ «Київський завод «Радар» взятих на себе за договором зобов`язань, позивач просив стягнути з АТ «Київський завод «Радар» 3% річних у розмірі 2 802 458,12 грн та інфляційне збільшення боргу у розмірі 7 938 601,87 грн.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.ст.625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість

двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судом першої інстанції встановлено, що укладений договір № USE-20/2-195-D-17 від 09.10.2017 за своїм змістом та правовою природою є договором позики, який підпадає під правове регулювання норм глави 71 Цивільного кодексу України.

За змістом статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У відповідності до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач на виконання своїх зобов`язань за договором № USE-20/2-195-D-17 від 09.10.2017 перерахував відповідачу кошти у розмірі 54 000 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 3248 від 10.10.2017 на суму 10 000 000,00 грн, № 3497 від 02.11.2017 на суму 10 000 000,00 грн, № 3975 від 07.12.2017 на суму 10 000 000,00 грн, № 97 від 11.01.2018 на суму 10 000 000,00 грн, № 526 від 05.03.2018 на суму 14 000 000,00 грн.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.1. договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 05.09.2019 року) визначено, що строк повернення позики не пізніше 01.06.2020.

При цьому, доказів укладення між сторонами угоди про продовження вказаного строку матеріали справи не містять.

Доказів повернення позивачу позики у розмірі 54 000 000,00 грн у визначені договором строки відповідач не надав.

Факт заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 54 000 000,00 грн також підтверджується підписаним обома сторонами без заперечень актом звіряння взаємних розрахунків від 01.11.2023, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 31.10.2023 становить 54 000 000,00 грн.

Враховуючи положення ст. 530 Цивільного кодексу України та умови договору позики та те, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором від 09.10.2017 № USE-20.2-195-D-17 у розмірі 54 000 000,00 грн і в цій частині рішення суду першої інстанції відповідачем не оскаржується.

Також позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2 802 458,12 грн та інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 7 938 601,87 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції та наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційного збільшення суми боргу, в межах заявлених позивачем періодів, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду, що розрахунки здійснено арифметично правильно, тому, суми інфляційного збільшення суми боргу та 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначених позивачем періодів, становлять: 3% річних у розмірі 2 802 458,12 грн та інфляційні збільшення суми боргу у розмірі 7 938 601,87 грн.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, враховуючи фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, колегія суддів погоджується з висновоком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів зауважує, що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині щодо залишення без розгляду судом першої інстанції клопотань про залучення третьої особи та про зменшення нарахувань за ст. 625 ЦК України, тому з встановленими судом першої інстанції обставини справи відповідач погодився і це не є предметом апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Стосовно доводів відповідача, що судом першої інстанції допущено порушення ст. 207 ГПК України та безпідставно залишено без розгляду заяву Акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість" від 03.06.2024 № UOP 2.2-4698 про залучення до участі у справі як третьої особи колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 прийнято позовну заяву позивача до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3233/24, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.04.2024.

25.04.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача- Акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість".

У підготовчому засіданні 25.04.2024 судом було розглянуте та відхилене вищезазначене клопотання відповідача про залучення до участі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість". У задоволенні вказаного клопотання судом першої інстанції відмовлено з мотивів не доведення заявником, що рішення у даній справі може вплинути на права або обов`язки Акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість".

У підготовчому засіданні 25.04.2024 судом першої інстанції оголошувалася перерва.

У підготовчому засіданні 21.05.2024 судом першої інстанції постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/3233/24 до судового розгляду по суті на 04.07.2024.

03.06.2024 (тобто після закриття підготовчого провадження у справі № 910/3233/24) через відділ діловодства суду від Акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість" надійшла заява від 03.06.2024 № UOP 2.2-4698 про залучення Акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 відкладено розгляд справи в судовому засіданні на 16.07.2024.

У судовому засіданні 16.07.2024 суд першої інстанції на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України залишив без розгляду вищезазначену заяву Акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість" від 03.06.2024 № UOP 2.2-4698, обґрунтовуючи це тим, що заява не містить обґрунтувань поважних причин, з яких така заява не була подана в підготовчому провадженні, а також з урахуванням того, що вона подана після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Згідно із пунктами 4, 6 частини 2 ст. 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд вирішує питання про вступ у справу інших осіб, з`ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі.

Як зазначено вище, відповідач на підготовчій стадії розгляду справи подавав клопотання про залучення Акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість" в якості третьої особи, яке судом було відхилено у зв`язку з не доведенням відповідачем, що рішення у даній справі може вплинути на права або обов`язки Акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість". Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що заява Акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість" від 03.06.2024 містила аналогічне обґрунтування, що і клопотання відповідача.

Статтею 194 ГПК України встановлено, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 207 ГПК України головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

При цьому, імперативною нормою ч. 2 ст. 207 ГПК України встановлено, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Оскільки подана 03.06.2024 заява Акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість" № UOP 2.2-4698 не містить обґрунтувань поважності причин, з яких вона не була заявлена до закінчення підготовчого провадження у даній справі, а також приймаючи до уваги, що вона подана після закриття підготовчого провадження та призначення даної справи до судового розгляду по суті, колегія суддів вважає, що вказана заява законно та обґрунтовано залишена судом першої інстанції без розгляду.

При цьому, безпідставними та необґрунтованими є доводи апеляційної скарги відповідача про те, що Акціонерне товариство "Українська оборонна промисловість" при поданні 03.06.2024 спірної заяви не могло бути обізнаним про закриття підготовчого провадження у даній справі, тому правомірно розраховувало на те, що його заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи подана в строк, визначений процесуальним законодавством, та не потребує наведення причин пропуску процесуального строку.

Як зазначалось вище, ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/3233/24 здійснювати в порядку загального позовного провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Таким чином, строк для проведення підготовчого провадження у справі № 910/3233/24 спливав 31.05.2024.

04.04.2024 забезпечено загальний доступ до вищезазначеної ухвали Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 про відкриття провадження у справі шляхом розміщення вказаної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Станом на день подання (03.06.2024) Акціонерним товариством "Українська оборонна промисловість" заяви від 03.06.2024 про залучення до участі у справі в якості третьої особи ухвала про відкриття провадження у справі № 910/3233/24 вже була розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, тому Акціонерне товариство "Українська оборонна промисловість" на момент подання вказаної заяви було обізнано, що провадження у справі № 910/3233/24 відкрито судом 01.04.2024 і встановлений ч. 3 ст. 177 ГПК України строк підготовчого провадження сплив 31.05.2024.

Крім того, Акціонерне товариство "Українська оборонна промисловість" як суб`єкт управління відповідачем мало можливість отримати від останнього інформацію щодо стадії розгляду справи № 910/3233/24 на момент подання вищевказаної заяви, так і стосовно результатів її розгляду у призначеному на 16.07.2024 судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Акціонерне товариство "Українська оборонна промисловість" не скористалось правом на подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у даній справі.

Вказана обставина вказує на те, що зазначена особа не вважає, що у даній справі суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки.

Таким чином, на переконання колегії суддів, залишення судом першої інстанції без розгляду заяву Акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість" від 03.06.2024 № UOP 2.2-4698 про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги відповідача про протилежне є безпідставними та необґрунтованими.

Стосовно доводів відповідача щодо неправомірного залишення судом першої інстанції без розгляду клопотання відповідача від 16.07.2024 про зменшення 3% за ст. 625 ЦК України, колегія зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас, формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, проценти та інфляційні нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями.

Оскільки проценти та інфляційні втрати, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, суд не має правових підстав для їх зменшення.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду, який у постановах від 20.10.2021 у справі №910/8396/21, від 07.09.2022 у cправі №910/9911/21 зауважив, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Посилання відповідача у апеляційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у справі № 902/417/18, на яку посилається відповідач, сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96 % річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96 % річних є саме способом отримання кредитором доходу, тому, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми процентів річних було обмежено.

У зв`язку з цим, у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру процентів річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме встановлення процентної ставки річних на рівні 40% та 96% і її явної невідповідності критеріям (принципам) справедливості, розумності та пропорційності (співмірності) відповідальності боржника.

Водночас, у даній справі позивачем до стягнення з відповідача заявлено 3% річних, тобто у розмірі, що передбачений законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Визначене ч. 2 ст. 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі № 921/94/21.

Таким чином, постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18, на яку посилається відповідач, не містить висновків про можливість зменшення процентів річних нижче 3%, встановлених чинним законодавством.

Отже, справа № 902/417/18 не є подібною до даної справи № 910/3233/24, оскільки зазначені справи є різними за змістовим критерієм - характером урегульованих нормами права та договорів прав і обов`язків учасників та фактичні обставини вказаних справ.

Таким чином, оскільки суд не має правових підстав для зменшення 3% річних за ст. 625 ЦК України, на переконання колегії суддів, залишення судом першої інстанції клопотання відповідача від 16.07.2024 про зменшення 3% за ст. 625 ЦК України без розгляду, ніяким чином не призвело до неправильного вирішення справи, не вплинуло на його законність та обґрунтованість, тому доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині не заслуговують на увагу.

Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача, що він маючи особливий статус, приймає та виконує доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, виконує передбачені законодавством обов 'язки у сфері оборони, тощо, та невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків, оскільки відповідачем не враховано те, що позивач є також підприємством оборонно-промислового комплексу України та в умовах повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України та введеного в Україні воєнного стану здійснює стратегічно важливу діяльність та заходи із забезпечення національної безпеки і оборони держави, виконання завдань.

Крім того, колегія суддів вважає, що не заслуговують на увагу доводи відповідача про суперечливу поведінку позивача.

Так, матеріали даної справи не містять доказів, якими підтверджувались, що позивач вчинив дії щодо припинення зобов`язання з повернення відповідачем грошової позики, наданої йому за спірним договором, та його поведінка була недобросовісною та/чи суперечливою.

Вищезазначене твердження відповідача спростовуються у тому числі і умовами спірного договору, якими чітко визначено обов`язок відповідача повернути позивачу позику та строк виконання такого обов`язку.

Разом з тим, доводи відповідача про те, що у п. 5.5 спірного договору позивач, визначив, що перераховані кошти за спірним договором враховані як авансовий платіж за договором комісії від 29.04.201 № USE-20.2-79-D/K-15 є хибними з огляду на те, що в п. 5.5 спірного договору передбачено лише право позивача на утримання простроченої суми з будь-яких коштів, що надійдуть йому на користь відповідача за укладеними між ними договорами, проте якими позивач не користувався.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи апелянта, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги і є необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається, а тому підстави для задоволенні апеляційної скарги - відсутні.

Таким чином, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/3233/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/3233/24 слід залишити без змін.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/3233/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/3233/24 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/3233/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 26.11.2024.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім