Постанова

від 21.11.2024 по справі 922/1380/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року м. Харків Справа № 922/1380/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Сгара Е.В.

при секретарі судового засідання Андерс О.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу (вх.№2141Х/2) фізичної особи-підприємця Бараннікова Олега Михайловича на рішення Господарського суду Харківської області від 09.08.2024 у справі №922/1380/24 (повний текст рішення складено та підписано 19.08.2024 суддею Калантай М.В. у приміщенні Господарського суду Харківської області)

за позовом керівника Київської окружної прокуратури міста Харкова, м.Харків, в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, м.Київ,

до 1) Харківської державної академії дизайну і мистецтв, м.Харків,

2) фізичної особи-підприємця Бараннікова Олега Михайловича, м.Харків,

про визнання недійсним договору та стягнення 133500,00 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Керівник Київської окружної прокуратури міста Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України до Харківської державної академії дизайну і мистецтв та фізичної особи-підприємця Бараннікова Олега Михайловича, в якому просить:

- визнати недійсним договір про закупівлю від 14.10.2022№ 89, укладений Харківською державною академією дизайну і мистецтв та фізичною особою-підприємцем Баранніковим Олегом Михайловичем;

- стягнути з фізичної особи-підприємця Бараннікова Олега Михайловича (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Харківської державної академії дизайну і мистецтв (код ЄДРПОУ 02071145) одержані за договором про закупівлю від 14.10.2022 №89 кошти в розмірі 133500 грн, а з Харківської державної академії дизайну і мистецтв одержані нею за рішенням суду кошти в розмірі 133500 грн стягнути в дохід держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275).

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що договір про закупівлю від 14.10.2022 № 89 є укладеним з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки при укладенні цього Договору ФОП Баранніков О.М. як постачальник діяв недобросовісно, свідомо, всупереч принципам ефективного та прозорого здійснення закупівлі, максимальної ефективності та економії, передбаченим статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі", істотно завищив ціну товару а правовим наслідком його недійсності відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України є стягнення з ФОП Бараннікова О.М. на користь ХДАДМ коштів в розмірі 133500 грн та одночасне стягнення з другого відповідача одержаних ним за рішенням суду коштів в розмірі 133500 грн в дохід держави.

Обґрунтовуючи наявність порушення внаслідок укладення оспорюваного правочину інтересів держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, прокурор зазначив, зокрема, те, що правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а укладення договору від 14.10.2022 № 89, на підставі якого державні кошти надмірно витрачені, такому суспільному інтересу не відповідає, враховуючи те, що у даному випадку порушенням інтересів держави є те, що під час укладення і виконання зазначеного Договору за завищеними цінами порушено вимоги чинного законодавства, принципи ефективного та прозорого здійснення закупівлі, максимальної ефективності та економії, передбачені статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі", що призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів.

Разом з цим, у розумінні частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України Міністерство культури та інформаційної політики України є головним розпорядником бюджетних коштів у сфері культури та розпорядником вищого рівня по відношенню до Харківської державної академії дизайну і мистецтв, а також є його засновником та органом управління, а тому дане Міністерство є органом державної влади, уповноваженим на захист інтересів держави у спірних правовідносинах. Проте, незважаючи на звернення прокурора в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" до Міністерства, останнім на час пред`явлення позову прокурора самостійно відповідна позовна заява до суду не подавалась.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.08.2024 у справі №922/1380/24 позов задоволено. Визнано недійсним договір про закупівлю від 14.10.2022 №89, укладений між Харківською державною академією дизайну і мистецтв та фізичною особою-підприємцем Баранніковим Олегом Михайловичем. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Бараннікова Олега Михайловича на користь Харківської державної академії дизайну і мистецтв одержані за договором про закупівлю від 14.10.2022 №89 кошти в розмірі 133500 грн, а з Харківської державної академії дизайну і мистецтв одержані нею за рішенням суду кошти в розмірі 133500 грн стягнуто в дохід держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Бараннікова Олега Михайловича на користь Харківської обласної прокуратури 3028 грн судового збору. Стягнуто з Харківської державної академії дизайну і мистецтв на користь Харківської обласної прокуратури 3028 грн судового збору.

Рішення обгрунтовано доведеністю визначених ч. 1 ст. 203, ст.215 , ч. 3 ст. 228, Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України підстав для визнання оспорюваного договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за наявністю відповідного умислу другого відповідача - фізичної особи-підприємця Бараннікова Олега Михайловича, з огляду на підтвердження матеріалами справи, а саме, висновком судово-товарознавчої експертизи № 8984 від 11.07.2023 та судово-економічної експертизи № 22573 від 19.10.2023, видатковими накладними від 13.10.2022 №МОА-151363 від 28.09.2022 та №МОА-150225, за якими другий відповідач придбав товар, який згодом поставив першому відповідачу за оспорюваним договором, істотного завищення другим відповідачем ціни цього товару, що в свою чергу свідчить про те, що на момент укладення цього правочину він діяв з наміром, що суперечить інтересам держави в частині максимальної економії та ефективності витрачання бюджетних коштів.

При цьому суд зазначив, що правовому наслідку зазначеної недійсності оспорюваного правочину, передбаченому ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України , ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України відповідає заявлена прокурором позовна вимога про стягнення з ФОП Бараннікова O.M. на користь Харківської державної академії дизайну і мистецтв грошових коштів в розмірі 133500 грн та одночасне стягнення з другого відповідача одержаних ним за рішенням суду коштів в розмірі 133500 грн у дохід держави.

Другий відповідач-фізична особа-підприємець Баранніков Олег Михайлович з рішенням господарського суду Харківської області від 09.08.2024 у справі №922/1380/24 не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність викладених в рішенні висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, просить це рішення скасувати повністю і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги другий відповідач зазначає, зокрема, те, що матеріалами справи не підтверджено порушення внаслідок укладення оспорюваного правочину інтересів держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, з огляду на те, що Міністерство не є стороною правочину, а є головним розпорядником бюджетних коштів у межах бюджетного призначення, затвердженого законом про Державний бюджет на відповідний рік, в той час як наявні у матеріалах справи письмові докази-листування між Міністерством та розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня-першим відповідачем підтверджується те, що позивач бюджетні кошти на придбання товару за спірним Договором плит OSB для недопущення подальших руйнувань будівель Академії, які були пошкоджені в результаті обстрілів, не надавав, посилаючись на відсутність відповідних бюджетних коштів з бюджетним призначенням на відновлення пошкодженого майна держави, яке перебуває в оперативному управлінні першого відповідача, а тому прокурором не доведена обставина понесення державою в особі позивача внаслідок укладення спірного правочину необґрунтованих витрат з Державного бюджету України.

Крім цього, скаржник зазначив про невідповідність встановленим положеннями ч. 3 статті 228 Цивільного кодексу України та ч. 1 статті 208 Господарського кодексу України наслідкам недійсності правочину, який вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства стягнення судом першої інстанції сплачених на підставі оспорюваного правочину грошових коштів у дохід держави в особі органу виконавчої влади-позивача, оскільки відповідно до імперативних норм вказаних положень передбачено, що в разі визнання відповідного договору недійсним за наявності умислу у сторін, одержане ними стягується в дохід держави, що передбачає стягнення саме на користь Державного бюджету України, а не головного розпорядника бюджетних коштів и за бюджетними призначеннями, яким є позивач.

Крім цього, скаржник зазначив про обрання прокурором неефективного способу захисту, оскільки заявлення вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину, який виконано сторонами, без належних вимог про застосування передбачених законом наслідків його недійсності, не призведе до поновлення порушеного права.

Також скаржник посилається на те, що господарський суд першої інстанції не врахував норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин та останню правову позицію Верховного Суду щодо їх застосування, викладених в постановах від 25.07.2023 у справі № 160//14095/21, від 04.06.2020 у справі № 2а-6995/12/1370, від 20.06.2018 у справі № 802/470/17-а,від 08.05.2018 у справі № 2а-3847/08/0470, за якою встановлені ч. 1 статті 208 Господарського кодексу України та ч. 3 статті 228 Цивільного кодексу України правові наслідки недійсності правочину, який вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, з урахуванням визначення ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України, слід кваліфікувати як адміністративно-господарські санкції, а тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України, який при поданні прокурором позову у даній справі пропущений.

Також скаржник зазначив про помилковість та необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо підтвердження істотного завищення ціни ФОП Баранниковим О.М. при укладенні спірного Договору висновком судово-товарознавчої експертизи від 11.07.2023 № 8984 та висновком судово-економічної експертизи від 19.10.2023 № 89, оскільки у матеріалах справи відсутній висновок судово-товарознавчої експертизи за матеріалами досудового розслідування, а висновок від 11.07.2023 № 8984 не містить відповіді на всі питання, які мають значення для правильного вирішення спору по суті, а саме:

- яка ринкова вартість товару була по Харківському регіону станом на 14.10.2022 з урахуванням вартості і строку поставки та з урахуванням відсутності передплати за товар?

- яка ринкова вартість товару була по Україні станом на 14.10.2022 з урахуванням вартості та строку поставки та з урахуванням відсутності передплати за товар?

При цьому скаржник зазначив про те, що суд не дослідив зазначені висновки експертиз на предмет фактичної наявності аналогічного товару на ринку, а також про відсутність у матеріалах справи доказів завищення ціни на товар другим відповідачем.

Разом з цим, скаржник зазначив, що з наявних у матеріалах справи комерційних пропозицій, а саме, від 17.08.2022 ТОВ «Торговельна фірма «Перспектива» , в якій ціна за 1 плиту OSB становить 995 грн з урахуванням ПДВ, витрат на доставку товару покупцю та з відстрочкою платежу та від 16.08.2022 № 1 ФОП Третяк Т.М., в якій ціна за 1 плиту OSB становить 905 грн без урахування ПДВ, витрат на доставку товару покупцю та з відстрочкою платежу вбачається, що комерційна пропозиція другого відповідача з ціною за 1 плиту OSB-890 грн без урахування ПДВ була найнижчою по м. Харкову, з урахуванням витрат на доставку та з оплатою за товар після його поставки.

Також скаржник зазначив, що суд першої інстанції, пославшись на те, що оспорюваний договір про закупівлю підлягає визнанню недійсним із застосування односторонньої реституції, передбаченої ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, за наявністю умислу лише у 2-го відповідача, не врахував того, що останній, з урахуванням положень статті 22 Бюджетного кодексу України, не належить до розпорядників бюджетних коштів та не має права ними розпоряджатися та у даному випадку саме перший відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня має обов`язок розпоряджатися та витрачати бюджетні кошти з максимальною економією та ефективністю, в той час як другий відповідач є суб`єктом господарювання, метою діяльності якого, враховуючи законодавче визначення підприємництва у статті 42 Господарського кодексу України, є отримання прибутку, з якого він сплачує податки і закон не обмежує його самостійно встановлювати ціну на товар, а тому зазначена мета, з якою він уклав спірний правочин, відповідає визначеній законом сутності діяльності суб`єкта господарювання, у зв`язку з чим не суперечить інтересам держави та суспільства.

При цьому скаржник зазначив про те, що у матеріалах справи наявний витяг з ЄРДР, в якому зазначено відомості про те, що 03.01.2023 прокуратурою зареєстроване кримінальне провадження № 42023222010000002 за ч. 4 ст 191 Кримінального кодексу України, яке самостійно виявлено прокурором за обставинами, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення відносно сторін спірного правочину, а отже про наявність умислу на досягнення мети, яка суперечить інтересам держави та суспільства при укладенні правочину не тільки другого відповідача, але й першого відповідача.

Разом з цим, скаржник зазначив, що відсутність шкоди матеріальним інтересам держави внаслідок укладення оспорюваного договору та умислу сторін на досягнення мети, яка суперечить інтересам держави та суспільства свідчить те, що цей Договір був укладений з метою збереження майна держави будівлі Академії, яка є пам`яткою культури та була пошкоджена обстрілами від подальшого руйнування.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2024 для розгляду справи сформовано склад суду: головуючий суддя-доповідач Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Бараннікова Олега Михайловича на рішення Господарського суду Харківської області від 09.08.2024 у справі №922/1380/24 та повідомлено учасників справи про призначення розгляду апеляційної скарги на 24.10.2024 р. об 11:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, у залі засідань №104.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 задоволено заяву представника фізичної особи-підприємця Бараннікова О.М., адвоката Мартіної Л.Г., про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції та ухвалено судове засідання 24.10.2024 об 11:30 год. у справі №922/1380/24 проводити за участю зазначеного представника в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 оголошено перерву у судовому засіданні до 21.11.2024 о 14:00 год.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 заяву представника Харківської державної академії дизайну і мистецтв, адвоката Уса В.В., про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, задоволено та ухвалено судове засідання 21.11.2024 р. о 14:00 год. у справі №922/1380/24 проводити за участю представника Харківської державної академії дизайну і мистецтв, адвоката Уса В.В., в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2024 у зв`язку з відпусткою судді Білоусової Я.О. та судді Лакізи В.В. для розгляду справи сформовано склад суду: головуючий суддя-доповідач Пуль О.А., суддя Крестьянінов О.О., суддя Сгара Е.В.

В судовому засіданні представник першого відповідача просив суд апеляційної інстанції ухвалити за результатами розгляду апеляційної скарги другого відповідача законне та обґрунтоване рішення, зазначивши при цьому, що у першого відповідача при укладенні оспорюваного договору закупівлі був відсутній намір, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства та що йому невідомо щодо наявності відповідного наміру у іншої сторони правочину-другого відповідача.

Позивач, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, що відповідно до положень ч.1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, заслухавши представника першого відповідачів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду виходить з такого.

Харківською державною академією дизайну і мистецтв у 2022 році проведено закупівлю будівельних матеріалів для проведення господарської діяльності, а саме: плит OSB 10мм 1,25*2,50м у кількості 150 штук без використання електронної системи (номер закупівлі: UA-2022-10-24-000722-а).

За результатами закупівлі між Харківською державною академією дизайну і мистецтв як замовником та фізичною особою-підприємцем Баранніковим Олегом Миколайовичем як постачальником укладено договір від 14.10.2022 №89 (надалі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність товари Замовникові, зазначені в Договорі, а замовник - прийняти і оплатити придбання будівельних матеріалів для проведення господарської діяльності (плита OSB 10мм 1,25*2,50м), згідно із специфікацією (додаток №1 до Договору). ДК 021:2015 - 44170000-2 "Плити, листи, стрічки та фольга, пов`язані з конструкційними матеріалами".

Відповідно до п. 1.3 Договору вказана закупівля проведена без застосування порядку проведення спрощений закупівель та/або електронного каталогу, відповідно до пп. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 169 "Деякі питання здійснення оборонних і публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану".

Відповідно до п. 3.1. Договору ціна Договору складає 133500 грн, у т.ч. ПДВ не передбачено.

Сторонами Договору також узгоджено та підписано Специфікацію (Додаток №1 до Договору), згідно з якою вартість одиниці товару складає 890 грн без ПДВ. Загальна вартість товару за Специфікацією (150 штук товару) визначена у розмірі 133500 грн, у т.ч. ПДВ не передбачено.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що розрахунки проводяться шляхом оплати Замовником видаткової накладної на товар згідно зі ст. 46 та 49 Бюджетного кодексу України протягом 30 календарних днів.

Згідно з п. 5.1. Договору, строк передачі товару - до 21.11.2022.

На виконання умов даного Договору другий відповідач за видатковою накладною №Б-0000005 від 19.10.2022 передав першому відповідачу товар - плити OSB 10мм 1,25* 2,50м у кількості 150 штук на загальну суму 133500 грн.

Отриманий за Договором товар був оплачений першим відповідачем на користь ФОП Бараннікова О.М. у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням від 21.10.2022 №570 на суму 133500 грн.

Таким чином, оспорюваний Договір від 14.10.2022 № 89 був виконаний сторонами у повному обсязі 21.10.2022.

Звертаючись з даним позовом, прокурор вказує, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42023222010000002 призначено та проведено товарознавчу та судово-економічну експертизи.

У висновку судово-товарознавчої експертизи від 11.07.2023 № 8984, проведеної Національним науковим центром "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса" зазанчено,що ринкова вартість, на території України (без урахування регіону), плит OSB-3 Кроно 10мм х 1,25х2,50 м, у кількості 150 одиниць, на 14.10.2022 складала: 64333,50 грн, без урахування вартості доставки, тобто 428,89 грн за одиницю товару.

Висновком судово-економічної експертизи від 19.10.2023 № 22573, проведеної Національним науковим центром "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса", встановлено, що сума сплачених коштів за договором від 14.10.2022 №89 не відповідає ринковій вартості плит OSB 10мм 1,25*2,50м у кількості 150 штук, визначеній у висновку експерта від 11.07.2023 № 8984 за результатами проведення товарознавчої експертизи. Розбіжність між ринковою вартістю плит OSB 10мм 1,25*2,50м у кількості 150 штук та їх вартістю відповідно до договору від 14.10.2022 №89 складає 69166,50 грн. Виходячи з ринкової вартості плит OSB 10мм 1,25*2,50м у кількості 150 штук за договором від 14.10.2022 № 89 сплачено на 69166,50 грн більше.

Також у матеріалах справи наявні видаткові накладні №МОА-151363 від 13.10.2022 та №МОА-150225 від 28.09.2022, відповідно до яких ФОП Баранніков О.М, придбав плити OSB Кроно 10 мм х 1,25 х 2,50 м у загальній кількості 150 шт. у ТОВ "Атлант" (код ЄДРПОУ 41988858) за 71549,40 грн.

Посилаючись на наведені обставини, прокурор зазначає, що з них вбачається те, що ФОП Баранніков О.М. як постачальник за договором про закупівлю від 14.10.2022 №89 діяв недобросовісно, свідомо завищуючи ціну товару, тобто на момент укладення цього правочину діяв з наміром, що суперечить інтересам держави в частині максимальної економії та ефективності витрачання бюджетних коштів.

Посилаючись на те, що договір про закупівлю, укладений 14.10.2022 між Харківською державною академією дизайну і мистецтв та ФОП Баранніковим О.М., є таким, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу другого відповідача, прокурор у своєму позові просить на підставі ч.1 ст.203, ст. 215 ЦK України визнати даний Договір недійсним, а також застосувати правовий наслідок недійсності цього правочину відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК, ч. 1 ст. 208 ГК України, стягнувши з ФОП Бараннікова О.М. на користь Харківської державної академії дизайну і мистецтв одержані за договором про закупівлю від 14.10.2022 №89 кошти в розмірі 133500 грн, а з Харківської державної академії дизайну і мистецтв одержані нею за рішенням суду кошти в розмірі 133500 грн стягнути в дохід держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України.

Щодо наявності у прокурора права на звернення з даним позовом в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо обґрунтування прокурором у встановленому порядку підстав такого звернення.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно дост.131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

На прокуратуру покладаються такі функції: зокрема, у випадках, визначених Законом, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом, та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру, який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

За змістом цього рішення, під поняттям "орган, уповноважений державною здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у ч.2 ст.2 ГПК України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади; під представництвом прокуратурою України інтересів держави в господарському суді за замістом ст.131-1 Конституції України та ст.45 ЦПК України треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави, які включають подання прокурором до суду загальної юрисдикції позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.

Прокурор у позовній заяві зазначив, що правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а укладення договору від 14.10.2022 №89, на підставі якого державні кошти надмірно витрачені такому суспільному інтересу не відповідає. У даному випадку за твердженням прокурора порушенням інтересів держави є те, що під час укладення і виконання договору від 14.10.2022 №89 поставлення товару за завищеними цінами порушено вимоги чинного законодавства, принципи ефективного та прозорого здійснення закупівлі, максимальної ефективності та економії, передбачені ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі", що призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів.

При цьому прокурор зазначив, що бюджетні кошти у даному випадку були витрачені на придбання будівельних матеріалів, необхідних для відновлення освітньої інфраструктури, пошкодженої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. Таким чином, за твердженням прокурора надмірне витрачання бюджетних коштів на закупівлю товарів для потреб відновлення явно не відповідає інтересам держави. Як зазначив прокурор в позовній заяві, його звернення до суду у даній справі спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час витрачання бюджетних коштів.

Також прокурор зауважує, що звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а сааме, подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п. 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу (п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19).

У розумінні частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України Міністерство культури та інформаційної політики України є головним розпорядником бюджетних коштів у сфері культури та розпорядником вищого рівня по відношенню до Харківської державної академії дизайну і мистецтв, а також є його засновником та органом управління, а тому дане Міністерство є органом державної влади, уповноваженим на захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у даній справі окружною прокуратурою на адресу МКІП України направлено лист від 23.02.2024 в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Згідно з відповіддю МКІП України від 19.03.2024, Міністерство розглянуло лист прокуратури щодо факту можливої розтрати бюджетних коштів, виділених на закупівлю будівельних матеріалів ХДАДМ та враховуючи отримання Міністерством листа ХДАДМ щодо готовності Академії звернутись до суду із позовом про визнання недійсним договору від 14.10.2022 № 89, укладеного між ФОП Баранніковим О.М. та Академією, МКІП України не заперечує щодо пред`явлення позову органами прокуратури.

Однак, ані ХДАДМ, ані Міністерством станом на час пред`явлення позову прокурора самостійно відповідна позовна заява до суду не подавалась.

З урахуванням викладеного, а також відповіді Міністерства від 19.03.2024, нездійснення позивачем захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є достатньою правовою підставою для подання позову прокурором в інтересах держави в особі вказаного Міністерства.

Отже, прокурор відповідно до вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави в особі позивача, обґрунтувавши, у чому полягає порушення цих інтересів, а тому підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі в особі позивача.

Щодо суті спору колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено вище, оскаржуване рішення обгрунтовано доведеністю визначених ч. 1 ст. 203, ст. 215 , ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 1 статті 208 Господарського кодексу України підстав для визнання оспорюваного договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за наявністю відповідного умислу другого відповідача - фізичної особи-підприємця Бараннікова Олега Михайловича, з огляду на підтвердження матеріалами справи, а саме, висновком судово-товарознавчої експертизи № 8984 від 11.07.2023 та судово-економічної експертизи № 22573 від 19.10.2023, видатковими накладними від 13.10.2022 №МОА-151363 від 28.09.2022 та №МОА-150225, за якими другий відповідач придбав товар, який згодом поставив першому відповідачу за оспорюваним договором, істотного завищення другим відповідачем ціни цього товару, що в свою чергу свідчить про те, що на момент укладення цього правочину він діяв з наміром, що суперечить інтересам держави в частині максимальної економії та ефективності витрачання бюджетних коштів.

При цьому суд зазначив, що правовому наслідку зазначеної недійсності оспорюваного правочину, передбаченому ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України , ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України відповідає заявлена прокурором позовна вимога про стягнення з ФОП Бараннікова O.M. на користь Харківської державної академії дизайну і мистецтв грошових коштів в розмірі 133500 грн та одночасне стягнення з першого відповідача одержаних ним за рішенням суду коштів в розмірі 133500 грн у дохід держави.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Стаття 202 Цивільного кодексу України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Таким чином, чинне законодавство передбачає право не тільки сторін оспорюваного правочину, а й будь-якої заінтересованої особи, а в передбачених випадках прокурора, звернутись з позовом до господарського суду про визнання такого правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності такого правочину у вигляді двосторонньої реституції або інші встановлені законом спеціальні наслідки.

У випадку подання позову про застосування реституції заінтересованою особою, яка не є стороною правочину (або прокурором в її інтересах), зазначений спосіб захисту передбачає зобов`язання відповідачів-сторін правочину здійснити відповідні дії з повернення одна одній отриманого за таким правочином, з метою захисту інтересів заінтересованої особи.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 56 постанови від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 зазначила, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину, а інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу.

Частина 1,3 ст.228 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України передбачено, що якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до частини 2 цієї статті, у разі визнання недійсним зобов`язання з інших підстав кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом.

Таким чином, ч. 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлює таку загальну вимогу, додержання якої є необхідним для чинності правочину, як відсутність суперечності його змісту інтересам держави і суспільства, їх моральним засадам.

Недотримання вказаної вимоги ч. 1 статті 215 Цивільного кодексу України, ч. 3 статті 228 Цивільного кодексу України, ч. 1 статті 208 Господарського кодексу України визначає як підставу для його визнання недійсним у судовому порядку, тобто як оспорюваного правочину.

Натомість положення ч. 3 статті 228 Цивільного кодексу України та ч. 1 статті 208 Господарського кодексу України передбачають спеціальні правові наслідки недійсності правочину, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, їх моральним засадам у залежності від наявності відповідного умислу в однієї чи обох сторонах та від виконання правочину однією чи обома сторонами.

З аналізу наведених норм можна зробити висновок, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін(сторони) на досягнення мети, яка суперечить інтересам держави та суспільства, які (яка) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Подібні висновки Верховного Суду наведені у постановах від 16.06.2020 у справі № 910/6271/17, від 20.10.2021 у справі № 910/4089/20.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Схожі висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №922/1391/18, від 15.12.2021 у справі № 910/6271/17.

З матеріалів справи вбачається наявність у другого відповідача як сторони продавця оспорюваного правочину при його укладенні умислу, спрямованого на досягнення мети, яка суперечить інтересам держави та суспільства, їх моральним засадам.

Як зазначено вище, в обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що договір про закупівлю від 14.10.2022 № 89 є укладеним з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки при укладенні цього Договору ФОП Баранніков О.М. як постачальник діяв недобросовісно, свідомо, всупереч принципам ефективного та прозорого здійснення закупівлі, максимальної ефективності та економії, передбаченим ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі" істотно завищив ціну товару, а правовим наслідком його недійсності відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України є стягнення з ФОП Бараннікова О.М. на користь ХДАДМ коштів в розмірі 133500 грн, та одночасне стягнення з другого відповідача одержаних ним за рішенням суду коштів в розмірі 133500 грн в дохід держави.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначає Закон України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Пунктом 3 ч. 1 статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі" до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, віднесено підприємства, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак:

юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів;

органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи;

у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" цей Закон застосовується:

1) до замовників, визначених пунктами 1-3 частини першої статті 2 цього Закону, за умови що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень;

2) до замовників, визначених пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону, за умови що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт - 5 мільйонів гривень;

3) до замовників, визначених частиною першою статті 2 цього Закону, які здійснюють спрощені закупівлі відповідно до цього Закону та/або укладають договори без використання електронної системи закупівель відповідно до частин другої, третьої і сьомої цієї статті.

Статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі" до принципів, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, віднесено,зокрема, максимальна економія та ефективність.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Служба безпеки України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.

Згідно з п. 7 ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

Відповідно до частини 1 статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.

Міністерство культури та інформаційної політики України як центральний орган виконавчої влади, згідно ст.ст. 1, 6 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики, популяризації України у світі, державного іномовлення, інформаційного суверенітету України та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах відновлення та збереження національної пам`яті, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей.

Як передбачено ст. 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", міністерства звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 71 Закону України "Про вищу освіту" фінансування державних закладів вищої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету на умовах державного замовлення на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових і науково-педагогічних кадрів та за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством, з дотриманням принципів цільового та ефективного використання коштів, публічності та прозорості у прийнятті рішень.

Відповідно до пп. 3-4 п. 5 Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 № 885, МКІП організовує планово-фінансову роботу в апараті даного Міністерства, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку; забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів.

Таким чином, у розумінні статті 22 Бюджетного кодексу України Міністерство культури та інформаційної політики України є головним розпорядником бюджетних коштів у сфері культури та розпорядником вищого рівня по відношенню до Харківської державної академії дизайну і мистецтв, а також як її засновник та орган управління здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю Академії.

Отже, оскільки перший відповідач є установою та розпорядником бюджетних коштів, діяльність якого не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, на нього поширюються вимоги Закону України "Про публічні закупівлі" щодо здійснення публічних закупівель з дотриманням принципів максимальної економії та ефективності.

Разом з цим, скаржник-ФОП Баранников О.М. необґрунтовано зазначає, що оскільки з урахуванням положень статті 22 Бюджетного кодексу України, він не належить до розпорядників бюджетних коштів та не має права ними розпоряджатися, то у даному випадку саме перший відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня має обов`язок розпоряджатися та витрачати бюджетні кошти з максимальною економією та ефективністю, в той час як другий відповідач є суб`єктом господарювання, метою діяльності якого, враховуючи законодавче визначення підприємництва у статті 42 Господарського кодексу України, є отримання прибутку, з якого він сплачує податки і закон не обмежує його самостійно встановлювати ціну на товар, а тому зазначена мета з якою він уклав спірний правочин відповідає визначеній законом сутності діяльності суб`єкта господарювання, у зв`язку з чим не суперечить інтересам держави та суспільства.

Як зазначено вище, статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі" положення якого поширюються і на 2-го відповідача як продавця товару у спірних правовідносинах публічної закупівлі до принципів, за якими мають здійснюватися відповідні закупівлі віднесено,зокрема, максимальну економію та ефективність.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Так, 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процессу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". У рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), зазначено, що суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Таким чином, суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17, від 18.04.2023 у справі № 909/952/21.

Наданими прокурором до позовної заяви висновками судово-товарознавчої експертизи від 11.07.2023 № 8984 та судово-економічної експертизи від 19.10.2023 № 22573 підтверджено, що вартість плит OSB-3 Кроно 10мм х 1,25х2,50 м за спірним договором була завищена порівняно з ринковими цінами на аналогічний товар на території України (без урахування регіону) станом на 14.10.2022 у 2,08 рази ( 890 грн за шт. порівняно з 428,89 грн за шт.), внаслідок чого загальна сума переплати склала 69166,50 грн.

Водночас, другий відповідач як продавець товару не міг бути необізнаним щодо реальної ринкової вартості переданого позивачу за спірним договором товару, оскільки здійснює господарську діяльність на цьому ринку, у матеріалах справи наявні видаткові накладні №МОА-151363 від 13.10.2022 та №МОА-150225 від 28.09.2022, відповідно до яких ФОП Баранніков О.М. придбав плити OSB Кроно 10 мм х 1,25 х 2,50 м у загальній кількості 150 шт. у ТОВ "Атлант" (код ЄДРПОУ 41988858) за 71549,40 грн(476,99 грн за шт), а поставив першому відповідачу за 133500,грн., відповідно, різниця складає 61950,60 грн або 46,4% від суми закупівлі за оспорюваним Договором, а із зазначених висновків експерта вбачається, що вартість товару була завищена в 2,08 разів, що виключає випадковий збіг обставин, несвідомі дії або інші причини.

Другий відповідач в обґрунтування своїх заперечень щодо того, що вказані висновки експертів не враховують вартість аналогічного товару по Харківському регіону, не надав доказів відповідності його комерційної пропозиції станом на час укладення оспорюваного договору відповідній вартості.

Посилання скаржника на те, що наявними у матеріалах справи комерційними пропозиціями від 17.08.2022 ТОВ «Торговельна фірма «Перспектива» , в якій ціна за 1 плиту OSB становить 995 грн з урахуванням ПДВ, витрат на доставку товару покупцю та з відстрочкою платежу та від 16.08.2022 № 1 ФОП Третяк Т.М., в якій ціна за 1 плиту OSB становить 905 грн без урахування ПДВ, витрат на доставку товару покупцю та з відстрочкою платежу підтверджується те, що комерційна пропозиція другого відповідача з ціною 890 грн за 1 плиту OSB-890 грн без урахування ПДВ була найнижчою по м. Харкову, з урахуванням витрат на доставку та з оплатою за товар після його поставки є необґрунтованими, оскільки відсутні докази того, що вказані пропозиції були єдиними по місту Харкову, й відповідно неможливості здійснення закупівлі за нижчою ціною, в той час як перший відповідач у відзиві на позов та в судовому засіданні посилається на те, що перед укладенням Договору він здійснив аналіз актуальних цінових пропозицій відповідного товару через інтернет, звертався до постачальників, з якими працював в довоєнний час, зокрема "Атлант", "Стройка", "Новаторбуд", ФОП Третяк, ФОП Баранніков, ТОВ "Торгівельна фірма Перспектива", які пропонували за одиницю OSB плити, з умовою оплати після заключення договору і доставки товару на склад, ціна за одиницю варіювала у межах від 450 грн. до 1000 грн, а ті комерційні пропозиції, які були за самою низькою ціною, а це у магазинів "Атлант", "Стройка", "Новаторбуд"передбачали передплату, яку він не міг провести та відповідно обрати такі пропозиції як найвигідніші.

Таким чином, наявність у другого відповідача умислу на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, суд убачає у свідомому завищені ціни продажу товару, який мав бути оплачений коштами першого відповідача ,який є державним навчальним закладом (установою).

При цьому колегія суддів враховує наступне.

Як зазначив перший відповідач та підтверджується матеріалами справи, договір останнім був укладений з метою збереження майна держави-будівлі Академії, яка є пам`яткою культури та була пошкоджена від подальшого руйнування.

Листом від 24.05.2022 № 03-30/Л Харківська державна академія дизайну та мистецтв повідомила Міністерства культури та інформаційної політики України про загальну кількість пошкоджених та вибитих за наслідками бойових дій вікон у будівлях корпусів та гуртожитку, з метою запровадження консервування двох корпусів, а також безперебійної роботи гуртожитку по пров. Дизайнерському, 2, та вул. Мистецтв, 8, а листом від 26.09.2022 № 147/Л Академія просила Міністерство розглянути питання щодо фінансування усунення пошкоджень, що виникли внаслідок бомбардувань зазначених будівель, в тому числі придбання 160 шт. плит OSB 10 мм.

У відповідь на лист Харківської державної академії дизайну та мистецтв від 24.05.2022 № 03-30/Л Міністерство культури та інформаційної політики України, пославшись на повне скорочення видатків розвитку по загальному фонду Державного бюджету України, зазначило, що питання фінансування усунення пошкоджень будівель можливе за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету з дотриманням вимог бюджетного законодавства, а також за рахунок коштів спонсорів, меценатів та інших джерел, не заборонених законом.

Перший відповідач стверджує, що з огляду на зазначену відмову Міністерства у виділенні бюджетних коштів на усунення пошкоджень будівель Академії, в тому числі придбання плит OSB 10мм, він придбав зазначений товар у другого відповідача за оспорюваним правочином за рахунок коштів спеціального фонду, які надійшли до цього Фонду за рахунок господарської діяльності Академії.

Вказана обставина не спростовується іншими учасниками справи та узгоджується зі Статутом першого відповідача, в той час як у матеріалах справи відсутні докази виділення першому відповідачу або використання ним бюджетних коштів для закупівлі товару за оспорюваним правочином, з чого видається вірогідним здійснення закупівлі за оспорюваним правочином не за рахунок коштів Державного бюджету, а за рахунок коштів спеціального фонду Академії, який формується від плати за надання Академією освітніх послуг, самостійне розпорядження якими Академією на відновлення пошкоджених приміщень відповідає положенням її Статуту.

Так, відповідно до п. 3.1. Статуту Харківської державної академії дизайну і мистецтв Академія є об`єктом державної форми власності та належить до сфери управління Міністерства культури та інформаційної політики України (уповноважений орган) та фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.Уповноважений орган здійснює, зокрема, контроль за фінансово-господарською діяльністю Академії.

Матеріально-технічна база Академії включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інші матеріальні цінності(п. 4.1.Статуту).

Майно закріплюється за Академією на праві господарського відання (п. 4.5 Статуту).

Власні надходження Академії, отримані від плати за послуги, що надаються з освітньою, науковою та навчально-виробничою діяльністю зараховуються на спеціальні реєстраційні рахунки, відкриті у територіальному органі центрального органу виконавчої влади у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, або на поточні, та/або вкладні (депозитні) рахунки установ державних банків.Зазначені доходи включаються до кошторису Академії та можуть використовуватись на придбання майна і його використання, капітальне будівництво та ремонт приміщень, поліпшення матеріально-технічного, навчально-лабораторного, навчально-методичного забезпечення освітнього процесу тощо в межах статутної діяльності Академії.(п. 4.6 Статуту).

Кошти, отримані Академією як плата за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання освітніх послуг не можуть бути вилучені в прибуток державного або місцевого бюджетів (п.п. 4.15., 7.5).

Фінансування Академії здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України на умовах державного замовлення на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових і науково-педагогічних кадрів та за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством, з дотриманням принципів цільового та ефективного використання кошів, публічності та прозорості у прийнятті рішень(п. 7.1. Статуту).

Використавши у відповідності до Статуту отримані від власної господарської діяльності грошові кошти спеціального фонду, які не належать до коштів державного чи місцевого бюджетів за цільовим призначенням недопущення руйнування державного майна, перший відповідач придбав за спірним договором плити OSB у кількості 150 шт.

Разом з цим, відповідно до наведених положень Закону України «Про публічні закупівлі» (ст.5), та Статуту Академії (п. 7.1. Статуту), здійснення Харківською державною академією дизайну і місництва за спірним договором публічної закупівлі як замовником такої закупівлі обов`язково має здійснюватись з дотриманням визначених Законом принципів ефективного та прозорого здійснення закупівлі, максимальної ефективності та економії, в тому числі при використанні кошів, отриманих за рахунок власної діяльності. Закон не містить виключень щодо здійснення замовниками публічної закупівлі випадками її здійснення лише за кошти державного бюджету, в той час як кошти, отримані Академією від власної господарської діяльності (кошти спеціального фонду), не є її власністю, а належать їй на праві господарського відання, контроль за використанням та збереженням яких здійснює Міністерство культури та інформаційної політики як засновник та уповноважений орган управління (ст. 136 ГК України, п. 3.1. Статуту), та відповідно до п. 2 ч. 1 ст 1 Закону України «Про відкритість використання публічних коштів» вважаються публічними коштами.

З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє як такі, що не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах законодавства доводи скаржника щодо того, що матеріалами справи не підтверджено порушення внаслідок укладення оспорюваного правочину інтересів держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, з посиланням на те, що Міністерство не є стороною правочину, а є головним розпорядником бюджетних коштів, а публічна закупівля за оспорюваним договором здійснювалась не за бюджетні кошти , а за рахунок коштів спеціального фонду першого відповідача, а тому прокурором не доведена обставина понесення державою в особі позивача внаслідок укладення спірного правочину необґрунтованих витрат з Державного бюджету України.

Отже, метою оспорюваного правочину з боку другого відповідача-ФОП Бараннікова О.М. була реалізація товару за значно завищеною ціною для неправомірного збагачення за рахунок публічних коштів.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства, на якому має ґрунтуватись зобов`язання, є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними (пункт 6 частини першої статті 3, ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України).

Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 зазначила, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами прокурора, що ФОП Баранніков О.М. як постачальник за оспорюваним договором про закупівлю від 14.10.2022 № 89 діяв недобросовісно, свідомо істотно завищуючи ціну товару, тобто на момент укладення цього правочину діяв з наміром, що суперечить інтересам держави в частині максимальної економії та ефективності витрачання публічних коштів.

Отже, в даному випадку прокурором доведено суперечність мети, з якою другий відповідач уклав оспорюваний правочин інтересам держави і суспільства та наявність внаслідок його укладення порушення інтересів держави і суспільства, на яке він послався в позовній заяві в обґрунтування підстав здійснення ним представництва держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України.

При цьому колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що наявний у матеріалах справи витяг з ЄРДР, в якому зазначено відомості про те, що 03.01.2023 прокуратурою зареєстроване кримінальне провадження № 42023222010000002 за ч. 4 ст 191 Кримінального кодексу України, яке самостійно виявлено прокурором за обставинами, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення відносно сторін спірного правочину, й відповідно, про наявність умислу на досягнення мети, яка суперечить інтересам держави та суспільства при укладенні правочину не тільки другого відповідача, але й першого відповідача, з огляду на те, що ч. 6 ст 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що лише обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, в той час як відповідні судові акти відсутні у матеріалах справи.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсним договору про закупівлю від 14.10.2022№ 89, укладений Харківською державною академією дизайну і мистецтв та фізичною особою-підприємцем Баранніковим Олегом Михайловичем, є обґрунтованими та такими, що підлягають задовленню.

Щодо позовних вимог про застосування наслідків недійсності оспорюваного договору про закупівлю шляхом стягнення з фізичної особи-підприємця Бараннікова Олега Михайловича на користь Харківської державної академії дизайну і мистецтв одержаних за цим договором коштів в розмірі 133500 грн, а з Харківської державної академії дизайну і мистецтв одержаних нею за рішенням суду кошти в розмірі 133500 грн - в дохід держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 зазначила, що за змістом ст. 216 Цивільного кодексу України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину. У ст. 216 Цивільного кодексу України сформульовані загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів, які застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, що, власне, і вказано у ч. 3 цієї статті Кодексу.

Відступаючи від власних висновків, викладених у п. 72, 81.2 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, Велика Палата Верховного Суду у справі № 918/1043/21, враховуючи буквальне тлумачення змісту ст. 216 Цивільного кодексу України, вказала, що позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Водночас частина частина перша статті 208 Господарського кодексу України та частина третя статті 228 Цивільного кодексу України визначає особливі правові наслідки недійсності договору, який суперечить інтересам держави і суспільства та застосування яких ставиться в залежність від наявності умислу у сторін, зокрема:

1) при наявності умислу в обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного;

2) при наявності умислу лише в однієї зі сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (саме на цей випадок посилався прокурор у позові, заявляючи вимогу про стягнення бюджетних коштів шляхом запропонованої ним конструкції).

Як зазначено вище, у спірних правовідносинах при укладенні оспорюваного Договору закупівлі з умислом, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, діяла сторона постачальника, яким є другий відповідач фізична особа-підприємець Баранніков Олег Михайлович, а тому вимога прокурора про застосування наслідків відповідної недійсності правочину шляхом стягнення з фізичної особи-підприємця Бараннікова Олега Михайловича на користь іншої сторони правочину покупця, яким є перший відповідач -Харківська державна академія дизайну і мистецтв одержаних за цим договором коштів в розмірі 133500 грн, а з Харківської державної академії дизайну і мистецтв одержаних нею за рішенням суду коштів в розмірі 133500 грн - в дохід держави в особі державного органу, який уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким є позивач-Міністерство культури та інформаційної політики України, відповідає встановленими наведеними нормами особливим правовим наслідкам недійсності договору, який суперечить інтересам держави і суспільства.

Аналогічна правова позиція щодо застосування наведених наслідків у подібних правовідносинах викладена в постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 24.04.2024 у справі № 922/3322/20, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23 та від 29.10.2024 у справі № 913/410/2.

При цьому до спірних відносин не може бути застосовано положення частини першої статті 250 ГК України щодо річного строку застосування адміністративно-господарських санкцій, оскільки правові наслідки вчинення правочину, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, не є адміністративно-господарськими санкціями, які згідно з частиною першою статті 238 ГК України застосовуються за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Скаржник, посилаючись на правову позицію, яка викладена у постанові судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (щодо використання норм частини першої статті 208 та частини першої статті 250 ГК України, правової природи наслідків визнання господарського зобов`язання недійсним і строків їх застосування) від 25.07.2023 у справі № 160/14095/21 за позовом Головного управління Державної податкової служби у Київській області до товариств з обмеженою відповідальністю про стягнення коштів, залишив поза увагою природу спірних правовідносин. Адже, до спірних відносин не може бути застосовано положення частини першої статті 250 ГК України, оскільки правові наслідки вчинення правочину, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, не є адміністративно-господарськими санкціями, які згідно з частиною першою статті 238 ГК України застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади та місцевого самоврядування за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а є спеціальними правовими наслідками недійсності виконаного (частково виконаного) правочину, які застосовуються за рішенням суду. Аналогічні висновки містяться у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18 та постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 24.04.2024 у справі № 922/3322/20, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23 та від 29.10.2024 у справі № 913/410/23.

Отже, доводи скаржника про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків відповідної недійсності з посиланням на те, прокурор звернувся до суду з порушенням строків застосування санкцій, передбачених статтею 250 Господарського кодексу України, що виключає можливість застосування спеціальних наслідків недійсності правочину, передбачених частиною частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України та третьою статті 228 Цивільного кодексу України ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права через нез`ясування характеру спірних правовідносин з огляду на заявлені предмет, підставу позову, в тому числі і правову підставу позову, у зв`язку з чим відхиляються колегією суддів як безпідставні.

Колегія суддів відхиляє як такі, що не ґрунтуються на вимогах законодавства доводи скаржника щодо невідповідності встановленим положеннями частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 208 Господарського кодексу України наслідкам недійсності правочину, який вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства стягнення судом першої інстанції сплачених на підставі оспорюваного правочину грошових коштів у дохід держави в особі органу виконавчої влади-позивача, в обґрунтування яких він посилається на те, що відповідно до зазначених імперативних норм, в разі визнання відповідного договору недійсним за наявності умислу у сторін, одержане ними стягується в дохід держави, що передбачає стягнення саме на користь Державного бюджету України, а не головного розпорядника бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, яким є позивач.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (підпункт 8.5)).

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто,під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (підпункт 8.6)).

Як зазначено вище, уповноваженим державою органом, який здійснює відповідні функції у спірних правовідносинах є визначений прокурором позивач Міністерство культури та інформаційної політики, через який держава бере участь у справі, зокрема є головним розпорядником бюджетних коштів, а тому стягнення спірної суми грошових коштів в доход держави в особі позивача відповідає чинному законодавству.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним як такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства договору про закупівлю від 14.10.2022№ 89, укладеного Харківською державною академією дизайну і мистецтв та фізичною особою-підприємцем Баранніковим Олегом Михайловичем та про застосування в якості спеціальних наслідків такої недійсності стягнення з другого відповідача на користь першого відповідача одержаних за цим Договором коштів в розмірі 133500 грн та стягнення з першого відповідача одержаних за рішенням суду коштів в розмірі 133500 грн у дохід держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України.

Ураховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження, а оскаржуване рішення ухвалене при дотриманні норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

З огляду на залишення апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Бараннікова Олега Михайловича без задоволення, понесені ним витрати на сплату судового збору за її подання відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України залишаються за останнім.

Керуючись ст.ст. 129, 256, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст.ст. 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд;-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Бараннікова Олега Михайловича залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 09.08.2024 у справі №922/1380/24 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 26.11.2024

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя Е.В. Сгара