Постанова

від 25.11.2024 по справі 910/1630/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1630/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Ємця А.А., Колос І.Б.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 (суддя Привалов А.І.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 (головуючий суддя Євсіков О.О., судді: Корсак В.А. і Алданова С.О.)

у справі № 910/1630/24

за позовом Департаменту патрульної поліції (далі - Департамент поліції)

до приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - Страхова компанія),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ),

про стягнення 96 145,03 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Департамент поліції звернувся до суду з позовом до Страхової компанії про стягнення 96 145,03 грн страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) було пошкоджено автомобіль, який належить позивачу на праві власності. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу, водій якого є винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач просить стягнути частину суми страхового відшкодування в розмірі 96 145,03 грн, яку відповідач безпідставно не сплатив.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.05.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2024, позов задоволено.

Судові рішення мотивовано тим, що відповідальність за шкоду, заподіяну майну позивача, несе відповідач як особа, що застрахувала цивільно-правову відповідальність винної у ДТП особи згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АТ/852522 від 04.08.2021 (далі - Поліс обов`язкового страхування) та договором добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту № 035/323/207256 від 04.08.2021 (далі - Договір добровільного страхування). Відповідач здійснив страхове відшкодування на суму 160 309,34 грн, однак, в подальшому, за результатами проведеної у справі № 127/26878/22 судової транспортно-товарознавчої експертизи (висновок експерта № 11ЕІ-07/2023 від 01.08.2023), встановлено, що сума матеріального збитку позивача внаслідок ДТП становить 256 454,37 грн.

При цьому, судами відхилено доводи відповідача про неправомірність використання цін на запчастини та вартості робіт, що діяли на момент складання цього експертного висновку, тобто на 01.08.2023, а не на дату ДТП - 28.11.2021, та зазначено що, як на дату проведення експертного дослідження, так і на даний час пошкоджений автомобіль не відремонтовано, а відтак, на дату проведення відновлювальних робіт вартість збитку у будь-якому випадку ще збільшиться, внаслідок існуючих інфляційних процесів.

Не погоджуючись з рішенням і постановою судів попередніх інстанцій, Страхова компанія звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, статей 2, 22, 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 1192, 1194 Цивільного кодексу України, положень пункту 32 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440 (далі - Національний стандарт № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав") без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 30.01.2018 у справі № 686/5234/15-ц, що є підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку про стягнення страхового відшкодування на підставі висновку судового експерта № 11ЕІ-07/2023 від 01.08.2023, де були використані ціни на запчастини та вартість робіт, які діяли станом на 01.08.2023, тоді як виплата страхового відшкодування без порушення порядку та строків була проведена на підставі висновку експертного дослідження № ЕД-19/102-22/11688-АВ від 19.09.2022.

Просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Департамент поліцій подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Від ОСОБА_1 відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.11.2021 о 13 год 20 хв у м. Вінниця водій ОСОБА_2 , який працював інспектором БУПП у Вінницькій області, керуючи службовим автомобілем марки "Renault", д.н.з. НОМЕР_1 на синьому фоні, з увімкненим проблисковим маячком синього та червоного кольору із спеціальним звуковим сигналом, виконуючи невідкладне службове завдання, здійснив проїзд перехрестя вул. Келецька та вул. Космонавтів на заборонений сигнал світлофора (червоний), чим допустив зіткнення з автомобілем марки "Honda", д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . За наслідками ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 13.04.2022 у справі № 127/33282/21 закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) на підставі пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП, у зв`язку із закінченням строку притягнення його до адміністративної відповідальності.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 10.12.2021 у справі № 127/32866/21 визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 11.07.2022 постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 10.12.2021 у справі № 127/32866/21 скасовано. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП закрито на підставі пункту 1 частини першої стаття 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення.

У постанові від 11.07.2022 у справі № 127/32866/21 суд апеляційної інстанції з посиланням на висновок проведеної на підставі ухвали суду від 13.01.2022 судової автотехнічної експертизи № 557/21-21 від 03.06.2022, зазначив, що водій ОСОБА_1 мав технічну можливість зупинити керований ним автомобіль до смуги руху автомобіля марки "Renault" шляхом термінового гальмування при виконанні ним технічних норм вимог пункту 3.2, 12.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР України), з моменту появи в зоні прямої видимості автомобіля "Renault" і в його діях буде вбачатися невідповідність технічним нормам вимог пунктів 3.2, 12.3 ПДР України. Також у вказаному висновку зазначено, що водій ОСОБА_2 не мав технічної можливості зупинити керований ним автомобіль до смуги руху автомобіля "Honda" шляхом термінового гальмування при виконанні ним технічних норм вимог пункту 12.3 ПДР України. У цій дорожній ситуації, з технічної точки зору, причиною виникнення даної ДТП стала невідповідність дій водія автомобіля "Honda" д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_1 нормам вимог пунктів 3.2, 12.3 ПДР України.

Вінницький апеляційний суд також зазначив, що ОСОБА_2 , будучи водієм оперативного транспортного засобу з увімкненими проблисковими маячками синього та червоного кольору і спеціальним звуковим сигналом, виконуючи невідкладне службове завдання, мав право відступити від вимог пункту 8.7.3 ПДР України та при цьому не мав технічної можливості зупинити керований ним автомобіль до смуги руху автомобіля "Honda" шляхом термінового гальмування, що було встановлено за результатами проведення судової автотехнічної експертизи у справі № 127/32866/21.

Відповідно до висновку транспортно-товарознавчого дослідження Вінницького науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру № ЕД-19/102-22/11688-АВ від 19.09.2022 (далі - Висновок № ЕД-19/102-22/11688-АВ від 19.09.2022), складеного на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту службового автомобіля марки "Renault", д.н.з. НОМЕР_1 на синьому фоні, становить 304 947,04 грн.

Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу "Honda", д.н.з. НОМЕР_2 , водій якого є винним у скоєнні ДТП, була застрахована відповідачем на підставі Полісу обов`язкового страхування, позивач 02.11.2022 звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування.

Відповідач заяву позивача про виплату страхового відшкодування задовольнив на загальну суму 160 309,34 грн. Так, платіжною інструкцією № 162221751 відповідач 01.03.2023 сплатив позивачу 130 000,00 грн страхового відшкодування відповідно до лімітів, установлених Полісом обов`язкового страхування, та 08.03.2023 платіжною інструкцією № 162221878 - 30 309,34 грн страхового відшкодування відповідно до умов Договору добровільного страхування.

У визначенні розміру страхового відшкодування відповідач виходив з того, що у Висновку № ЕД-19/102-22/11688-АВ від 19.09.2022, складеному на замовлення позивача, всупереч вимогам Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вартість відновлювального ремонту службового автомобіля марки "Renault", д.н.з. НОМЕР_1 , була визначена без урахування фізичного зносу та з урахуванням ПДВ.

У процесі розгляду цивільної справи № 127/26878/22 за позовом Департаменту поліції до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди позивачу стало відомо, що між Страховою компанією та ОСОБА_1 було укладено Договір добровільного страхування. У межах цієї справи було призначено судову транспортно-товарознавчу експертизу, за результатами якої складено висновок експерта № 11ЕІ-07/2023 від 01.08.2023 (далі - Висновок № 11ЕІ-07/2023 від 01.08.2023), яким визначено розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки "Renault", д.н.з. НОМЕР_1 , станом на дату оцінки у сумі 256 454,37 грн. При цьому, розмір матеріального збитку визначено з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових автомобіля марки "Renault", д.н.з. НОМЕР_1 , який складає 0,30.

Оскільки Страхова компанія відмовилася відповідно до умов Договору добровільного страхування, укладеного з ОСОБА_1 , виплатити різницю між сумою матеріального збитку, визначеної судовим експертом у Висновку № 11ЕІ-07/2023 від 01.08.2023, та виплаченою сумою страхового відшкодування у розмірі 96 145,03 грн (256 454,37 грн - 160 309,34 грн) Департамент поліції звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що автомобіль марки "Honda", д.н.з. НОМЕР_2 , яким спричинено ДТП, знаходився під керуванням ОСОБА_1 і його вина встановлена постановою Вінницького апеляційного суду від 11.07.2022 у справі № 127/32866/21. Спір з цього приводу між сторонами відсутній.

Цивільно-правова відповідальність осіб внаслідок експлуатації автомобіля марки "Honda", д.н.з. НОМЕР_2 , на момент скоєння ДТП була застрахована у відповідача згідно з Полісом обов`язкового страхування та Договором добровільного страхування. Отже, оскільки ОСОБА_1 експлуатував автомобіль марки "Honda", д.н.з. НОМЕР_2 , на законних підставах, відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля, несе відповідач як особа, яка застрахувала цивільно-правову відповідальність.

Умовами Полісу обов`язкового страхування розмір франшизи встановлено в сумі 0,00 грн, а ліміт відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих, встановлений у розмірі 130 000,00 грн. Натомість, за Договором добровільного страхування ліміт відповідальності страховика становить 200 000,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач в обґрунтування своїх заперечень зазначив, що у Висновку № 11ЕІ-07/2023 від 01.08.2023 експерт використав ціни на запчастини та вартість робіт, що діяли на момент складання висновку, тобто на 01.08.2023, а не на дату ДТП - 28.11.2021, а тому відсутні підстави виходити з суми матеріального збитку 256 454,37 грн.

Відхиляючи ці доводи відповідача суди зазначили, що відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092).

Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу, у разі наявності підстав для його вирахування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 910/3650/16 та у постановах Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16, від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16, від 14.05.2018 № 910/5092/17.

Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов`язковим.

Висновок №11ЕІ-07/2023 від 01.08.2023, складений за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи, свідчить, що при визначенні розміру матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки "Renault", д.н.з. НОМЕР_1 , судовий експерт врахував коефіцієнт фізичного зносу складників пошкодженого транспортного засобу та відповідно визначив суму збитку з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та без урахування ПДВ.

Щодо цін на запчастини та вартість робіт, що діяли на момент складання висновку, тобто на 01.08.2023, а не на дату ДТП - 28.11.2021, суди наголосили, що, як на дату проведення експертного дослідження, так і на даний час пошкоджений автомобіль не відремонтовано, а отже, на дату проведення відновлювальних робіт вартість збитку у будь-якому випадку ще збільшиться внаслідок існуючих інфляційних процесів.

Суди також зауважили, що відповідач не надав власного розрахунку розміру матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки "Renault", д.н.з. НОМЕР_1 , складеного виходячи з ціни на запчастини та вартість робіт, що діяли на момент ДТП - 28.11.2021 та з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, визначеного судовим експертом, оскільки, як убачається з наданого до справи листування, між сторонами також існує спір і щодо розміру коефіцієнту фізичного зносу, який підлягає застосуванню.

Суди також констатували, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплатив страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, на що неодноразово звертав увагу у своїх постановах Верховний Суд.

З урахуванням наведеного, за наслідками розгляду справи, суди дійшли висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, у зв`язку з чим задовольнили позов.

Однак, Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.

Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить у першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Водночас, Верховний Суд у силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Обґрунтовуючи наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження судових рішень, Страхова компанія зазначила про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм статей 2, 22, 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 1192, 1194 ЦК України, положень пункту 32 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 30.01.2018 у справі № 686/5234/15-ц.

Так, у справі № 686/5234/15-ц фізична особа звернулася з позовом до страхової компанії та фізичної особи про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Позов обґрунтовувався тим, що 29.09.2014 у м. Хмельницькому по вул. Рибалка, 2А сталася ДТП за участю автомобіля "Фіат", яким керував позивач, та автомобіля "ВАЗ", яким керував відповідач-2. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13.10.2014 відповідача-2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, з накладенням адміністративного стягнення.

Цивільно-правова відповідальність відповідача-2 на час ДТП була застрахована у відповідача-1, який виплатив позивачу як довіреній особі власника пошкодженого автомобіля "Фіат", страхове відшкодування у розмірі 7 456,36 грн.

Посилаючись на те, що цієї суми недостатньо для повного відшкодування завданої шкоди, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив стягнути зі відповідача-1 8 546,33 грн (як різницю між розміром матеріального збитку у цінах на день проведення судової автотоварознавчої експертизи (16 005,69 грн) і виплаченим страховим відшкодуванням у сумі 7 456,36 грн).

Частково задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій мотивували своє рішення тим, що відповідно до статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, визначеному законодавством, а згідно зі статтею 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У зв`язку з цим суди дійшли висновку про стягнення зі страхової компанії на користь позивача різниці між фактичним розміром шкоди, визначеним у цінах на день проведення експертизи, та страховою виплатою, оскільки суми страхового відшкодування недостатньо для повного покриття витрат позивача на відшкодування заподіяної йому шкоди.

Оскарживши рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, відповідач-1 зазначав, що суди помилково керувались висновком експерта № 021/08/2015 судової автотоварознавчої експертизи для визначення суми страхового відшкодування і з порушенням норм матеріального права взяли до уваги не вартість матеріального збитку, визначену в цінах на момент ДТП (29.09.2014), яка складала 9 822,90 грн, а вартість матеріального збитку в цінах на день проведення експертизи (28.08.2015) у сумі 16 005,69 грн.

З висновку судової автотоварознавчої експертизи суди встановили, що розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля "Фіат", в цінах на момент ДТП становить 9 822,90 грн, а в цінах на 28.08.2015 (на дату складання висновку) - 16 005,69 грн. Заявник касаційної скарги наголошував на тому, що позивач звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування 30.09.2014, а 14.10.2014 йому страхове відшкодування перераховано. Збільшення вартості відновлювального ремонту зумовлене зміною курсу валют у порівнянні з 2014 роком, що, на думку заявника, не покладає на страхову компанію обов`язку зі сплатити страхового відшкодування, розмір якого визначено станом на серпень 2015 року; Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачає зміну (в тому числі збільшення) розміру страхового відшкодування залежно від зміни курсу валют.

Верховний Суд у постанові від 30.01.2018 у справі № 686/5234/15-ц не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що збільшення розміру шкоди, завданої ДТП, станом на час проведення судової автотоварознавчої експертизи, порівняно з розміром шкоди на час самої ДТП, є підставою для стягнення різниці сум відшкодування, зазначивши, зокрема, таке.

"Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 29 Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Статтею 34 Закону на страховика покладено обов`язок протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.

Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.

Відповідно до статті 36 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний:

у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;

у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов`язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків.

Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється шляхом безготівкового розрахунку.

Рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку.

Відповідно до висновку експерта № 021/08/2015 судової автотоварознавчої експертизи, складеного 14 вересня 2014 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Фіат», номерний знак НОМЕР_3 , в цінах на момент дорожньо-транспортної пригоди (29 вересня 2014 року) становить 9 822 грн 90 коп., а вартість в цінах на день проведення експертизи (28 серпня 2015 року) - 16 005 грн 69 коп.

Судами встановлено, що ПрАТ «Страхова компанія "Провідна" виконано свої зобов`язання за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, у передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку оцінено шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та у визначені Законом строки виплачено страхове відшкодування. Так як Закон не встановлює обов`язку страховика коригувати розмір страхового відшкодування залежно від коливання курсу валюти та відповідної зміни вартості відновлювального ремонту, у суду не було правових підстав для стягнення зі страхової компанії на користь позивача додаткової суми страхового відшкодування, обрахованого з розміру матеріального збитку, визначеного у цінах на день проведення експертизи".

Надаючи оцінку доводам скаржника у цій справі, яка розглядається № 910/1630/24, Верховний Суд зазначає, що правовідносини у наведеній справі № 686/5234/15-ц та цій справі є подібними за змістовним та об`єктним критеріями, а тому висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у справі № 686/5234/15-ц підлягають врахуванню при розгляді цієї справи № 910/1630/24.

Однак, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій наведеним висновкам Верховного Суду не відповідають.

Так, судами з`ясовано, що за наслідками ДТП Департамент поліції 02.11.2022 звернувся до Страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування та надав Висновок № ЕД-19/102-22/11688-АВ від 19.09.2022, складений на його замовлення, згідно з яким (висновком), вартість відновлювального ремонту службового автомобіля марки "Renault", належного позивачу, становить 304 947,04 грн.

Страхова компанія заяву позивача про виплату страхового відшкодування задовольнила на загальну суму 160 309,34 грн, оскільки, за її доводами, у зазначеному Висновку № ЕД-19/102-22/11688-АВ від 19.09.2022, всупереч вимог Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", вартість відновлювального ремонту службового автомобіля була визначена без урахування фізичного зносу та з урахуванням ПДВ.

Страхова компанія зазначала про те, що здійснила виплату страхового відшкодування без порушення порядку та строків за наслідками звернення Департаменту поліції із відповідною заявою.

Суди попередніх інстанцій своєї оцінки цим запереченням відповідача на предмет належного виконання ним своїх обов`язків за наслідками звернення позивача не надали, обмежившись лише посиланнями на інший розмір заподіяного позивачу матеріального збитку, визначений у Висновку № 11ЕІ-07/2023 від 01.08.2023 станом на момент проведення експертизи.

Однак, як виснував Верховний Суд у постанові від 30.01.2018 у справі № 686/5234/15-ц, Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не встановлює обов`язку страховика коригувати розмір страхового відшкодування залежно від коливання курсу валюти та відповідної зміни вартості відновлювального ремонту після виплати страхового відшкодування, здійсненного без порушення порядку та строків.

Страхова компанія під час розгляду цієї справи послідовно зазначала про те, що як Висновок № ЕД-19/102-22/11688-АВ від 19.09.2022, так і Висновок № 11ЕІ-07/2023 від 01.08.2023 не мають жодних відмінностей стосовно переліку пошкоджень, робіт та деталей, необхідних для їх усунення, а різниця вартості відновлюваного ремонту між цими двома висновками виникла лише внаслідок зміни цінових показників на дату відповідних оцінок.

Однак, суди попередніх інстанцій залишили ці доводи відповідача поза увагою. З`ясувавши обставини того, що виплата страхового відшкодування була здійснена Страховою компанією на підставі Висновку № ЕД-19/102-22/11688-АВ від 19.09.2022, суди не надали йому оцінки, обмежившись лише посиланнями на не подання відповідачем власного розрахунку розміру матеріального збитку.

Крім того, за висновками судів попередніх інстанцій, між сторонами наявний спір щодо розміру коефіцієнта фізичного зносу, який підлягає врахуванню при визначенні вартості відновлювального ремонту, однак суди не надали своєї оцінки на предмет правильності/помилковості визначення ступеню фізичного зносу як у Висновку № ЕД-19/102-22/11688-АВ від 19.09.2022, так і у Висновку № 11ЕІ-07/2023 від 01.08.2023, що також має істотне значення для правильного вирішення спору.

З`ясування цих обставин, з урахуванням наведеної позиції Верховного Суду у справі № 686/5234/15-ц, має істотне значення для правильного вирішення цього спору, однак вони були залишені поза увагою судів попередніх інстанцій.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частини друга, п`ята статті 236 ГПК України).

Оскаржувані судові рішення наведеним вимогам у повній мірі не відповідають. Судами попередніх інстанцій не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування статей 22, 29, 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та положень пункту 32 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 30.01.2018 у справі № 686/5234/15-ц, що призвело до неповного встановлення обставин справи та, відповідно, передчасного задоволення позову, що є підставою для їх скасування та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга Страхової компанії підлягає частковому задоволенню, рішення і постанова судів попередніх інстанцій у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені у даній постанові, об`єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Оскільки рішення і постанова судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат у справі здійснює господарський суд, який ухвалює рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтею 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 у справі № 910/1630/24 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя А. Ємець

Суддя І. Колос