Рішення

від 25.09.2024 по справі 320/33830/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

з

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2024 року м.Київ №320/33830/24

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Лисенко В.І.,

суддів Терлецька О.О. , Леонтовича А.М.

при секретарі судового засідання - Бойко К.В.,

за участю:

представників позивача - Рибіцької Ю.Б., Борнейка В.Є.,

представника відповідача - Бельського-Панасюка О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Благодійної організації "Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Благодійна організація "Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" з позовом до Кабінету Міністрів України, у якому просить суд:

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 01 березня 2024 року №225 «Деякі питання видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища».

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує, що 28.04.2024 до позивача, який є благодійною природоохоронною організацією, надійшло колективне звернення мешканців с.Мархалівка Фастівського району Київської області про захист їх прав та охоронюваних інтересів з приводу реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 01 березня 2024 року №225 «Деякі питання видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища» на земельних ділянках з кадастровими номерами 3222481200:05:002:0457, 3222481200:05:002:0458. Перевіривши викладені у колективному зверненні обставини та дослідивши підстави прийняття спірної постанови, позивач стверджує, що вона суперечить вимогам Конституції України, Законів України та її прийняття призвело до інших незаконних рішень відповідних суб`єктів і вчинення ними протиправних дій, направлених на знищення природних ресурсів на вказаних земельних ділянках. Позивач стверджує, що вказані земельні ділянки, виділені під розташування Меморіального кладовища, належать до земель природоохоронного та лісогосподарського призначення, входять до території Смарагдової мережі, яка має особливе природоохоронне значення та підлягає спеціальному захисту, визначеному Конвенцією про охорону дикої фауни і флори і природних середовищ існування в Європі 1979 року (Бернська конвенція), ратифікованою Україною 29.10.1996. Внаслідок виконання протиправних положень спірної постанови, а саме, вирубка лісу на відведених під кладовище земельних ділянках, непридатних для цієї мети в силу санітарних норм, призведе до подальшого підняття ґрунтових вод та спричинить незворотні екологічні наслідки у вигляді підтоплення територій, знищення флори й фауни, зникнення води в колодязях мешканців громад. Також, позивач звертає увагу на порушення відповідачем порядку прийняття ним акту Кабінету Міністрів України, зокрема, у частині необговорення його з громадськістю та неприйняття до уваги зауважень, викладених у висновку Міністерства юстиції України. Наведене у сукупності, на думку позивача, свідчить про протиправність спірної постанови.

Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, представник Кабінету Міністрів України надіслав відзив на позовну заяву, у якому вказав про те, що відповідачем прийнято оскаржувану постанову в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому вона жодним чином не порушує прав та інтересів позивача. Відповідач зазначає, що спірна постанова прийнята з урахуванням змін до Земельного кодексу України, Лісового кодексу України, Законів України «Про поховання та похоронну справу», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про оцінку впливу на довкілля», «Про освіту» та «Про внесення змін до деяких законів України щодо Національного військового меморіального кладовища», внесених 08.12.2023 Законом України №3505-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення будівництва та експлуатації Національного військового меморіального кладовища». З урахуванням внесених змін, розташування Національного військового меморіального кладовища визначається Урядом України, на земельній ділянці, що передається у постійне користування державній установі або державному підприємству, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни, для розміщення Національного військового меморіального кладовища. Також, відповідач наголошує, що в Україні відсутнє будь-яке правове врегулювання питання охорони територій Смарагдової мережі. При цьому, положення Бернської конвенції не передбачають абсолютної заборони на здійснення планової діяльності на територіях, які включені до Смарагдової мережі. Таким чином, діяльність, пов`язана з розміщенням Національного військового меморіального кладовища, не суперечить Конвенції про охорону дикої фауни і флори і природних середовищ існування в Європі 1979 року та Закону України «Про природно-заповідний фонд». Крім того, відповідач зазначив, що за інформацією, що вказана у Пояснювальній записці до проекту Постанови №225, публічні консультації з громадськістю проведено у формі електронних консультацій на офіційному веб-сайті Мінветеранів відповідно до вимог Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого Постановою № 996. Отже, доводи позивача про порушення порядку прийняття Постанови № 225 є безпідставними та не відповідають дійсним обставинам справи.

Позивач, не погоджуючись з позицією відповідача, викладеною у відзиві на позовну заяву, подав відповідь на відзив, у якій навів обґрунтування, аналогічні тим, що викладені в обґрунтування позовних вимог у позові.

Ухвалою суду від 22.07.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні на 20 серпня 2024 року о 13.30 год.

Вказаною ухвалою зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати оголошення про оскарження постанову Кабінету Міністрів України від 01 березня 2024 року №225 «Деякі питання видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища" у виданні, в якому цей акт був офіційно оприлюднений, докази чого надати суду.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.08.2024 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.08.2024 у підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 19.09.2024 на 12.30 год.

Протокольною ухвалою суду від 19.09.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті колегією у складі трьох суддів. Повістками про дату судового засідання здійснено виклик учасників справи у судове засідання на 25.09.2024 о 15:00 год.

У судовому засідання представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги, просили позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

На підставі Закону України від 08.12.2023 №3505-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення будівництва та експлуатації Національного військового меморіального кладовища» Кабінетом Міністрів України 01.03.2024 прийнято постанову №225 «Деякі питання видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища» (далі Постанова №225).

Пунктом 1 Постанови №225 постановлено затвердити Порядок видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища, що додається неї (далі Порядок).

Пунктом 2 постанови внесено до постанов Кабінету Міністрів України зміни, що додаються.

Також, пунктом 3 Постанови №225 державній установі Національне військове меморіальне кладовище, Київській обласній державній адміністрації (Київській обласній військовій адміністрації), Фастівській районній державній адміністрації (Фастівській районній військовій адміністрації) постановлено забезпечити приведення цільового призначення та складу угідь на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області (земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 гектара та 3222481200:05:002:0458 площею 7,9607 гектара) у встановленому законодавством порядку у відповідність із завданнями, пов`язаними із функціонуванням Національного військового меморіального кладовища.

Затвердженим Порядком видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища визначено, що цей Порядок визначає процедуру видалення дерев, чагарників, газонів і квітників (далі - зелені насадження) під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області (земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 гектара та 3222481200:05:002:0458 площею 7,9607 гектара), в тому числі у разі зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення, відведених у встановленому законодавством порядку для розміщення Національного військового меморіального кладовища.

У разі прийняття рішення про зміну цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення та відведення їх у постійне користування для розміщення Національного військового меморіального кладовища видалення, зрізання та пересаджування зелених насаджень під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища здійснюється без спеціального дозволу на використання лісових ресурсів відповідно до цього Порядку.

Видалення, зрізання та пересаджування зелених насаджень не потребує отримання рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, дозволу (ордера).

Право на видалення, зрізання та пересаджування зелених насаджень надається замовнику будівництва Національного військового меморіального кладовища - державній установі Національне військове меморіальне кладовище (далі - державна установа).

Видалення, зрізання та пересаджування зелених насаджень на території Національного військового меморіального кладовища здійснюється за рішенням державної установи у формі наказу.

З метою визначення зелених насаджень, що підлягають видаленню, наказом державної установи утворюється комісія, до складу якої входять представники державної установи, Київської облдержадміністрації (військової адміністрації), Фастівської райдержадміністрації (військової адміністрації), територіального органу Держекоінспекції.

Видалення зелених насаджень також здійснюється з метою ліквідації наслідків стихійного лиха, аварійної або надзвичайної ситуації та у разі, коли стан зелених насаджень загрожує життю, здоров`ю громадян, майну громадян та/або юридичних осіб. У такому разі видалення зелених насаджень здійснюється негайно з подальшим оформленням акта відповідно до пункту 5 цього Порядку.

Видалені зелені насадження можуть бути безоплатно передані до сфери управління Міноборони для забезпечення потреб Збройних Сил відповідно до Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 р. № 1482 Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності.

У Пояснювальній записці до проєкту Постанови зазначено те, що проект акта підготовлений з метою виконання пункту 4 протоколу наради під головуванням Прем`єр-міністра України Д. Шмигаля від 31 січня 2024 року.

Відповідно до статті 23-1 Закону України Про поховання та похоронну справу замовником будівництва Національного військового меморіального кладовища є державна установа або державне підприємство, що належить до сфери управління Мінветеранів (далі - державна установа). Проектування та будівництво Національного військового меморіального кладовища здійснюються за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших джерел, не заборонених законодавством.

Метою діяльності державної установи або державного підприємства, що належить до сфери управління Мінветеранів, є створення національного місця вшанування загиблих (померлих) осіб, зазначених у частині першій статті 151 Закону України Про поховання та похоронну справу.

Натомість існуючі процедури видалення дерев, чагарників, газонів і квітників унеможливлюють прийняття оперативних управлінських рішень щодо підготовки земельних ділянок для виконання підготовчих та/або будівельних робіт, а також під час експлуатації Національного військового меморіального кладовища та не відповідають меті діяльності державної установи.

Крім того, пунктом 5 Порядку реалізації експериментального проекту щодо проектування Національного військового меморіального кладовища, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Україна від 19 серпня 2023 р. № 870, визначено місце розташування Національного військового меморіального кладовища: Гатненська сільська територіальна громада Фастівського району Київської області, земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 гектара та 3222481200:05:002:0458 площею 7,9607 гектара.

Разом з тим, земельна ділянка площею 258,7298 гектара знаходиться за межами населеного пункту, а земельна ділянка площею 7,9607 гектара - в межах с. Віта-Поштова Фастівського району Київської області, що значно ускладнює процедуру видалення дерев, чагарників, газонів і квітників.

Прийняття проекту акта передбачає врегулювання питання видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища з метою скорочення терміну реалізації будівництва та забезпечення його належного функціонування.

У свою чергу, це дозволить прискорити здійснення заходів з поховання та вшанування пам`яті захисників і захисниць нашої держави.

Проектом акта передбачається визначення окремого порядку видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища, а також внесення у зв`язку із цим змін до Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2006 р. № 1045, Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051, Порядку проведення моніторингу внутрішнього споживання вітчизняних лісоматеріалів необроблених і контролю за неперевищенням обсягу внутрішнього споживання вітчизняних лісоматеріалів необроблених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019 р. № 1142, Порядку вирубування дерев і чагарників та використання одержаної при цьому деревини у разі зміни цільового призначення земельних лісових ділянок або встановлення сервітуту з метою їх використання в цілях, не пов`язаних із веденням лісового господарства, та переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2023 р. № 105, постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 р. № 483 Про реалізацію експериментального проекту щодо видачі спеціального дозволу на спеціальне використання лісових ресурсів (лісорубного квитка) та сертифіката про походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів в електронній формі.

Реалізація проекту акта не потребуватиме додаткових видатків з державного чи з місцевих бюджетів. Фінансово-економічні розрахунки додаються.

Публічні консультації з громадськістю проведено у формі електронних консультацій на офіційному вебсайті Мінветеранів відповідно до вимог Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від З листопада 2010 р. № 996.

Проект акта не стосується питань функціонування місцевого самоврядування, прав та інтересів територіальних громад, соціально-трудової сфери, прав осіб з інвалідністю, функціонування і застосування української мови як державної, сфери наукової та науково-технічної діяльності.

Проект акта не містить положень, що стосуються зобов`язань України у сфері європейської інтеграції, прав та свобод гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, впливають на забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, містять ризики вчинення корупційних правопорушень та правопорушень, пов`язаних з корупцією, створюють підстави для дискримінації, стосуються інших ризиків та обмежень, які можуть виникнути під час реалізації акта.

Для визначення необхідності проведення антикорупційної експертизи проект акта було направлено до Національного агентства з питань запобігання корупції (вхідний від 19.02.2024 № 19869/0/03-24).

Громадська антикорупційна, громадська антидискримінаційна та громадська тендерно-правова експертиза не проводились.

Прийняття проекту акта сприятиме пришвидшенню будівництва Національного військового меморіального кладовища для подальшої організації увічнення та вшанування пам`яті загиблих (померлих) осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, шляхом передбачення сприятливих умов для створення Національного військового меморіального кладовища.

Реалізація проекту акта матиме позитивний вплив на інтереси Захисників та Захисниць України, сімей захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, сприятиме консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості.

Реалізація проекту акта не матиме вплив на ринкове середовище, забезпечення захисту прав та інтересів суб`єктів господарювання, громадян і держави; розвиток регіонів, підвищення чи зниження спроможності територіальних громад; ринок праці, рівень зайнятості населення; громадське здоров`я, покращення чи погіршення стану здоров`я населення або його окремих груп; екологію та навколишнє природне середовище, обсяг природних ресурсів, рівень забруднення атмосферного повітря, води, земель, зокрема забруднення утвореними відходами. Проект акта не є регуляторним.

Вважаючи спірну постанову протиправною, позивач звернувся до суду із вказаним вище позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частиною 1 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII (далі - Закон № 794-VII).

Відповідно до статті 1 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону № 794-VII діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Частиною 1 статті 49 цього Закону обумовлено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України (ч. 2 ст. 49 Закону № 794-VII).

Таким чином, на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України Кабінет Міністрів України видає підзаконні нормативно-правові акти - постанови і розпорядження, реалізуючи у такий спосіб свою виконавчу (управлінську) компетенцію.

Разом з цим, статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Конституційне повноваження здійснювати законотворчу діяльність належить виключно Верховній Раді України. Прийняття Кабінетом Міністрів України підзаконних нормативно-правових актів є формою реалізації його конституційних повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №640/28113/20.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особа має право на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільних прав, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися у цій справі, колегія суддів виходить з приписів частини другої статті 55 Конституції України, згідно якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

У цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначав, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За ч. 3 ст. 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог (ч. 2 ст. 9 КАС України).

Порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 1, ч. 3 ст. 3 КАС України).

Відповідно до статті 1, частини першої статті 2 Конституції України Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, що визначено частиною другою статті 3 Конституції України.

Статтею 8, частиною другої статті 19 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Суд звертає увагу, що предметом судового контролю у цій справі є постанова Кабінету Міністрів України від 01 березня 2024 року №225 «Деякі питання видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища».

Правовими підставами прийняття спірної Постанови №225 був Закон України від 08.12.2023 №3505-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення будівництва та експлуатації Національного військового меморіального кладовища».

Зокрема, вищевказаним Законом України пункт 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України було доповнено підпунктом 221 про те, що для розміщення Національного військового меморіального кладовища передача у постійне користування, зміна цільового призначення земельних ділянок державної, комунальної власності здійснюється з такими особливостями: місце розташування Національного військового меморіального кладовища визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального у ветеранів війни; вилучення земельних ділянок із постійного користування може здійснюватися без погодження землекористувача, який належить до державної, комунальної власності. У разі вилучення земельної ділянки за згодою землекористувача йому може бути передана у користування інша земельна ділянка державної, комунальної власності. У разі передачі на заміну земельної ділянки збитки землекористувачу, пов`язані з вилученням земельної ділянки, не відшкодовуються; припинення права постійного користування, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється без дотримання вимог абзацу першого частини третьої, абзацу другого частини п`ятої, частин сьомої і восьмої статті 20, частини другої статті 150 цього Кодексу, без відшкодування втрат лісогосподарського виробництва та збитків землекористувачам, які належать до державної, комунальної власності; зміна цільового призначення земельних ділянок, відомості про які внесені до Державного земельного кадастру, які передаються у постійне користування державній установі або державному підприємству, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни, для розміщення Національного військового меморіального кладовища, не потребує розроблення документації із землеустрою, крім випадків необхідності поділу, об`єднання земельних ділянок. Внесення до Державного земельного кадастру відомостей про зміну цільового призначення такої земельної ділянки здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про зміну цільового призначення земельної ділянки. Не допускається зміна цільового призначення земельних ділянок на умовах, визначених цим підпунктом, на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, землях водного фонду, а також територіях житлової забудови, визначених затвердженою містобудівною документацією на місцевому рівні.

Надаючи оцінку правомірності прийняття спірної постанови, суд зазначає, що земельні правовідносини в Україні регулюються Конституцією України та Земельним кодексом України.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси є власністю українського народу, і держава здійснює право власності від його імені.

Згідно зі статтею 14 Конституції України держава гарантує право власності на землю, зазначаючи, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

Ці положення є фундаментом для всіх земельних правовідносин та законодавчих актів, що їх регулюють.

Отже, Конституція України визначає загальні принципи правовідносин щодо землі та природних ресурсів.

У свою чергу Земельний кодекс України деталізує правове регулювання земель, які перебувають під лісами та лісовим фондом та регулює правовідносини, пов`язані з використанням, охороною, захистом та відтворенням лісів.

Оскільки ліси є частиною земельного фонду України, Лісовий кодекс визначає правовий режим лісових ділянок; порядок їх надання у користування та власність; питання ведення лісового господарства, охорони лісових ресурсів; спеціальні умови використання земель лісового фонду для інших видів діяльності.

Крім того, вказаних нормативно-правових актів, частину національного законодавства України, у тому числі у сфері земельних правовідносин, складають чинні міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України. Це означає, що після ратифікації конвенції чи іншого міжнародного договору, вони мають таку ж юридичну силу, як і національні закони.

Відповідно до статті 18 Конституції України зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення національних інтересів та безпеки держави, а також на дотримання загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Це передбачає, що Україна повинна дотримуватися норм конвенцій, які вона підписала та ратифікувала.

Таким чином, Конституція України визнає важливість міжнародних конвенцій і закріплює принцип їхньої обов`язковості в правовій системі після ратифікації. Міжнародні договори, ратифіковані Україною, мають вищу юридичну силу в порівнянні з національними законами, якщо вони суперечать один одному.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Україна є Стороною ряду міжнародних договорів в частині охорони видів флори і фауни:

- Конвенції про охорону дикої фауни і флори і природних середовищ існування в Європі 1979 року (Бернська конвенція); ратифікована із застереженнями 29.10.1996;

- Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення 1973 року (CITES); ратифікована 14.05.1999;

- Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин 1979 року (Боннська конвенція); ратифікована 19.03.1999.

Зазначені Конвенції є частиною національного законодавства України відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України від 29.06.2004 № 1906-IV «Про міжнародні договори України».

Отже, із ратифікації Бернської конвенції в України виникли зобов`язання перед Договірними Сторонами, зокрема, щодо:

- вжиття заходів для здійснення національної політики охорони дикої флори, дикої фауни та природних середовищ існування, приділяючи особливу увагу видам, яким загрожує зникнення, та вразливим видам, особливо ендемічним, та середовищам існування, яким загрожує зникнення (ч. 1 ст. 3 Конвенції);

- врахування у своїй політиці планування забудови і розвитку територій та у своїх заходах, спрямованих на боротьбу із забрудненням, необхідність охорони дикої флори та фауни (ч. 2 ст. 3 Конвенції);

- вживання відповідних і необхідних законодавчих та адміністративних заходів для забезпечення охорони середовищ існування видів дикої флори та фауни, а також охорони природних середовищ існування, яким загрожує зникнення (ч. 1 ст. 4 Конвенції).

З метою виконання статей Конвенції у 1989 році шляхом прийняття Рекомендацій № 16 Постійний комітет Бернської конвенції рекомендував Договірним сторонам визначити території особливого природоохоронного значення (Areas of Special Conservation Interest), щоб вжити необхідних і достатніх заходів для збереження кожного природного середовища (оселища), розташованого в межах цих територій і взяти відповідальність за їх збереження.

У 1996 році Постійний комітет Бернської конвенції прийняв Резолюцію № 3 щодо створення Загальноєвропейської екологічної мережі, яка буде включати в себе території особливого природоохоронного значення.

На підставі зазначених вище Рекомендації № 16 та Резолюції № 3 була заснована Смарагдова мережа.

Відповідальними за створення та функціонування територій Смарагдової мережі є державні органи, а також органи Бернської конвенції.

У програмі інтеграції України до Європейського Союзу, схваленій Указом Президента України від 14.09.2000 № 1072/2000 (втратив чинність 07.07.2015), Держава вперше окреслила пріоритетним розвиток в Україні Смарагдової мережі згідно з рішенням Постійного Комітету Бернської конвенції (як продовження ініціативи Natura 2000, яка поширюється тільки на держави ЄС) та виконання конкретних планів дій щодо збереження видів дикої флори та фауни.

Формування Смарагдової мережі також є одним із завдань, визначених Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами (набрала чинності 01.09.2017), в частині поступового наближення національного законодавства до Директиви № 92/43/ЄС про збереження природного середовища існування, дикої флори та фауни, зі змінами і доповненнями, внесеними Директивами № 97/62/ЄС, 2006/105/ЄС та Регламентом (ЄС) № 1882/2003, а саме, підготовка реєстру місць, призначення цих місць та встановлення пріоритетів управління ними (включаючи завершення реєстру потенційних територій Смарагдової мережі та впровадження захисних заходів та заходів управління ними) (Додаток № XXX до Угоди про асоціацію).

У грудні 2020 року у Верховній Раді України зареєстровано законопроєкт про території Смарагдової мережі, проте на теперішній час відповідний закон не прийнято.

Відповідно до ст. 44 Земельного кодексу України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва)».

У відповідності до ч. 1 ст. 46 Земельного кодексу до земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки, в межах яких є природні об`єкти, що мають особливу наукову цінність».

Поряд з цим, в Україні продовжує існувати мережа об`єктів природно-заповідного фонду у вигляді природних та біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, заказників, пам`яток природи, заповідних урочищ, ін., що передбачена ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Відповідно до абз.2 ст.7 Закону України «Про природно-заповідний фонд» землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

При цьому ст.6 Закону України «Про природно-заповідний фонд» визначає, що території та об`єкти, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, а також історико-культурну цінність, підлягають комплексній охороні.

Відповідно до п.9 Додатку 2 Закону України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» природоохоронні території та об`єкти включають території та об`єкти природно-заповідного фонду, їх функціональні та охоронні зони, території, зарезервовані з метою наступного заповідання, території та об`єкти екомережі, території Смарагдової мережі, водно-болотні угіддя міжнародного значення, біосферні резервати програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера», об`єкти всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Таким чином, вказаним вище законом територію Смарагдової мережі віднесено до природоохоронних територій та об`єктів, що, в силу вищевказаних ч. 1 ст. 46 Земельного кодексу України та абз. 2 ст.7 Закону України «Про природно-заповідний фонд», відносить їх до земель іншого природоохоронного призначення.

Крім того, судом встановлено, що до зміни цільового призначення та передачі під розташування кладовища спірні земельні ділянки перебували в постійному користуванні Національного університету біоресурсів та природокористування України - багатогалузевого закладу вищої освіти, який провадить освітню та науково-дослідну роботу, що свідчить, зокрема, про наукову цінність земельних ділянок.

З огляду на зазначене вище слідує, що земельні ділянки, які є складовою Смарагдової мережі та попередньо використовувалися у науково-дослідній діяльності закладу освіти, є природоохоронною територією, що визначає їх статус, як землі іншого природоохоронного призначення.

Відповідач, обґрунтовуючи правомірність спірної постанови стверджує, що на сьогоднішній день відсутній спеціальний закон, який регулює питання охорони територій Смарагдової мережі та позивачем не надано суду доказів створення природно-заповідного фонду на земельних ділянках з кадастровими номерами 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 гектара та 3222481200:05:002:0458 площею 7,9607 гектара, що визначені для розміщення Національного військового меморіального кладовища.

Однак, колегія суддів вважає вказане твердження відповідача хибним, оскільки відповідачем не враховано, що за відсутності спеціального закону, який регулює питання охорони територій Смарагдової мережі в Україні діють норми міжнародних договорів (зокрема, Бернська конвенція) щодо охорони дикої флори та фауни.

Суд звертає увагу на те, що під час 36-го засідання Постійного комітету Бернської конвенції у 2016 році був затверджений перелік територій Смарагдової мережі Європи, зокрема для України, до якого увійшла територія «Verkhniosulskyi» (code UA 0000051), площею 16898,00 га.

Мапа затверджених територій Смарагдової мережі доступна на офіційних ресурсах Бернської конвенції (http://emerald.eea.europa.eu/), а також на Публічній кадастровій карті України (https://map.land.gov.ua/).

Отже, відповідач під час прийняття спірної постанови не з`ясував чи є земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 гектара та 3222481200:05:002:0458 площею 7,9607 гектара, що визначені для розміщення Національного військового меморіального кладовища, повністю (частково) територією Смарагдової мережі.

Між тим, правомірність спірної постанови відповідач обґрунтовує виключно ненаданням позивачем доказів віднесення вказаних земельних ділянок до Смарагдової мережі, при цьому відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не спростовує цього твердження та не надає жодних доказів зворотного.

Колегія суддів зазначає, що Бернська конвенція 1979 року зобов`язує Державу вживати відповідних адміністративних заходів для забезпечення охорони природних середовищ. Таким заходом є процедура оцінки впливу на довкілля.

Так, для територій Смарагдової мережі Постійний комітет Бернської конвенції рекомендував Договірним сторонам розробляти та впроваджувати плани управління, що можуть стосуватися окремих природних середовищ, в яких визначати коротко- та довготермінові завдання, забезпечувати моніторинг цих територій (Рекомендації №16 1989 року).

У зв`язку з цим з 2017 року в Україні запроваджена процедура оцінки впливу на довкілля відповідно до Закону України від 23.05.2017 № 2059-VIII «Про оцінку впливу на довкілля» (далі - Закон № 2059-VIII).

Метою оцінки впливу на довкілля є запобігання, відвернення, уникнення, зменшення, усунення впливу на довкілля, визначення допустимості чи недопустимість провадження планованої діяльності, визначення екологічних умови її провадження.

Планована діяльність - планована господарська діяльність, що включає будівництво, реконструкцію, технічне переоснащення, розширення, перепрофілювання, ліквідацію (демонтаж) об`єктів, інше втручання в природне середовище (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2059-VIII).

Слід зазначити, що уповноважений центральний орган у висновку з оцінки впливу на довкілля встановлює допустимість чи обґрунтовує недопустимість провадження планованої діяльності, та визначає екологічні умови її провадження (ст. 9 Закону № 2059-VIII).

Будь-яка діяльність, пов`язана з використанням територій, що належать до Смарагдової мережі, має обов`язково враховувати наслідки планованої діяльності при проведенні оцінки впливу на довкілля.

За замовчуванням, екологічні умови для територій Смарагдової мережі не можуть визначати заборони будь-якої планової діяльності.

Так, для територій Смарагдової мережі Постійний комітет Бернської конвенції рекомендував Договірним сторонам розробляти та впроваджувати плани управління, що можуть стосуватися окремих природних середовищ, в яких визначати коротко- та довготермінові завдання, забезпечувати моніторинг цих територій (Рекомендації № 16 1989 року).

Питання управління територіями Смарагдової мережі в Україні на сьогодні в національному законодавстві не врегульовано. Разом з тим, охорона природних середовищ, в т.ч. Смарагдової мережі, в Україні унормована Законом № 2059-VIII через оцінку впливу на довкілля шляхом:

- підготовки суб`єктом господарювання звіту з оцінки впливу на довкілля,

- проведення громадського обговорення, аналіз уповноваженим органом інформації, наданої у звіті з оцінки впливу на довкілля, будь-якої додаткової інформації, яку надає суб`єкт господарювання, а також інформації, отриманої від громадськості під час громадського обговорення, під час здійснення процедури оцінки транскордонного впливу, іншої інформації;

- надання уповноваженим органом мотивованого висновку з оцінки впливу на довкілля;

- врахування висновку з оцінки впливу на довкілля у рішенні про провадження планованої діяльності (ч. 1 ст. 2 Закону № 2059-VIII).

Оцінці впливу на довкілля відповідно до ч. 2, 3 ст. 3 Закону № 2059-VIII підлягають такі види планованої діяльності у галузі лісового господарства:

- усі суцільні та поступові рубки головного користування та суцільні санітарні рубки на площі понад 1 гектар; усі суцільні санітарні рубки на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду;

- лісогосподарське освоєння на територіях площею 20 га і більше або на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду чи в їхніх охоронних зонах на площі 5 га і більше;

- насадження лісу (крім лісовідновлювальних робіт) на площах понад 20 га або на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду чи в їхніх охоронних зонах на площі 5 га і більше;

- зміна цільового призначення земель сільськогосподарського призначення (якщо нове призначення відноситься хоча б до одного виду діяльності у галузі лісового господарства, зазначеного у ч. 2, 3 ст. 3 цього Закону).

Отже, приймаючи спірну постанову, КМУ фактично визнав те, що планова діяльність на територіях Смарагдової мережі в Україні не підлягає оцінці впливу на довкілля у зв`язку з внесенням 08.12.2023 Законом України №3505-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення будівництва та експлуатації Національного військового меморіального кладовища» змін до Земельного кодексу України, Лісового кодексу України, Законів України «Про поховання та похоронну справу», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про оцінку впливу на довкілля», «Про освіту» та «Про внесення змін до деяких законів України щодо Національного військового меморіального кладовища», внесених 08.12.2023 Законом України №3505-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення будівництва та експлуатації Національного військового меморіального кладовища», та місце розташування Національного військового меморіального кладовища визначається Урядом України, на земельній ділянці, що передається у постійне користування державній установі або державному підприємству, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни, для розміщення Національного військового меморіального кладовища, без проведення публічного обговорення намірів будівництва на території територіальної громади та без прийняття органом місцевого самоврядування рішення про розроблення відповідної містобудівної документації місцевого рівня, передбаченого частиною другою статті 23-1 Закону України «Про поховання та похоронну справу».

При цьому, відповідачем не враховано, що усі суцільні та поступові рубки головного користування та суцільні санітарні рубки на площі понад 1 гектар лісового ресурсу, незалежно від належності таких території до Смарагдової мережі чи природно-заповідного фонду України, є предметом оцінки впливу на довкілля відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 2059-VIII.

Однак, оцінки впливу на довкілля відповідно до вимог ч. 2 ст. 3 Закону № 2059-VIII під час розробки проєкту спірної постанови, не було здійснено.

Колегія суддів зазначає, що оцінка впливу на довкілля територій планової діяльності, яка загрожує територіям Смарагдової мережі, поки що, є єдиним правовим механізмом виконання Україною своїх зобов`язань щодо збереження та підтримки видів та оселищ, які охороняються Бернською конвенцією. Тому, Держава має виявляти та оцінювати потенційні негативні впливи на такі території та встановлювати екологічні вимоги, що дають змогу попередити можливе знищення цінних природних комплексів.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.11.2021 №480/2224/19.

Також, відповідно до частини шостої статті 50 Закону № 794-VII проекти актів Кабінету Міністрів України, що мають важливе суспільне значення та визначають права і обов`язки громадян України, підлягають попередньому оприлюдненню в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо питання, що потребує врегулювання, належить до компетенції кількох органів виконавчої влади, розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, компетенція якого у відповідній сфері правового регулювання є домінуючою. Інші органи виконавчої влади, що відповідно до компетенції беруть участь у розробленні проекту акта або його погодженні, є заінтересованими органами (пункт 4 § 33 Регламенту КМУ).

Проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов`язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (пункт 5 § 33 Регламенту КМУ).

У разі висловлення до проекту акта Кабінету Міністрів, поданого центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через міністра, зауважень і пропозицій, проєкт акта повертається розробнику для його доопрацювання та внесення в установленому порядку на розгляд міністра (абзац 5 пункту 1 §37 Регламенту КМУ).

Згідно з пунктів 1, 2 параграфу 42 Регламенту КМУ, розробник забезпечує проведення публічних консультацій з представниками заінтересованих сторін щодо проектів актів Кабінету Міністрів відповідно до Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» (надалі - Порядок 996).

Водночас, згідно з пунктом 16 (абз3) Порядку 996 для проведення електронних консультацій з громадськістю з питань, визначених у пункті 12 цього Порядку, використовується також урядовий веб-сайт «Громадянське суспільство і влада».

Згідно з пунктом 12 Порядку 996 в обов`язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення та/або електронних консультацій з громадськістю щодо проектів нормативно-правових актів, які: стосуються конституційних прав, свобод та обов`язків громадян; стосуються життєвих інтересів громадян, у тому числі впливають на стан навколишнього природного середовища; передбачають провадження регуляторної діяльності у певній сфері; визначають стратегічні цілі, пріоритети і завдання у відповідній сфері державного управління (у тому числі проекти державних і регіональних програм економічного, соціального і культурного розвитку, рішення стосовно їх виконання); стосуються інтересів територіальних громад, здійснення повноважень місцевого самоврядування, делегованих органам виконавчої влади відповідними радами; стосуються витрачання бюджетних коштів (звіти головних розпорядників бюджетних коштів за минулий рік). Строк проведення таких консультацій з громадськістю визначається органом виконавчої влади і повинен становити не менш як 15 календарних днів. Проекти регуляторних актів виносяться на громадське обговорення з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Проте, відповідач не надав підтвердження виконання вищевказаних законодавчих вимог щодо належного проведення публічних консультацій, у тому числі щодо публікації на урядовому веб-сайті «Громадянське суспільство і влада», публікації всіх матеріалів до проєкту, зокрема, висновків і погоджень відповідних органів. Тобто при підготовці та прийнятті Постанови 225 відповідачем не було дотримано встановлений порядок прийняття акту Кабінету Міністрів України.

При цьому в самій пояснювальній записці до проекту Постанови в п.6 зазначається, що проєкт акта потребує погодження з Міністерством фінансів України, Міністерством економіки України, Міністерством цифрової трансформації України, Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України, Міністерством аграрної політики та продовольства України, Державним агентством лісових ресурсів України, Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру та Київською обласною державною адміністрацією (військовою адміністрацією), потребує проведення правової експертизи Мін`юстом.

Крім того, згідно з п.6.2. чек-листа 1 до Висновку Мінюсту за результатами проведеної правової експертизи, з метою дотримання вимог Регламенту проект постанови також потребує погодження з Держлісагентством, Держекоінспекцією, Національного агентства з питань запобігання корупції.

За посиланням http://surl.li/tbbsel та http://surl.li/dcoosr, наведеним у відзиві, публікація була розміщена на сайті Міністерства ветеранів України, а надані суду матеріали не включають жодних висновків відповідних міністерств та інших державних органів.

Отже, колегія суддів погоджується з твердженням позивача, що КМУ при прийнятті Постанови №225 допущено порушення процедури її прийняття, зокрема, у частині обговорення проєкту з громадськістю та непогодження проєкту усіма заінтересованими органами відповідно до вимог Регламенту КМУ.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.10.2023 №640/284/19.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено перед судом законності та обґрунтованості постанови КМ України в оскаржуваній частині, що у свою чергу зумовлює висновок суду про наявність підстав для задоволення позову шляхом визнання спірного рішення у відповідній частини протиправним та нечинним.

Наведені відповідачем доводи та надані матеріали, не спростовують наведених вище висновків суду та не доводять зворотного.

Також, колегія суддів зазначає, що міжнародні стандарти обмеження дискреційних повноважень досить чітко та лаконічно сформульовані, в тому числі, в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2. Так, адміністративний орган влади, приймаючи конкретне рішення, має прагнути досягнення мети, задля якої його наділено відповідними повноваженнями; дотримуватися принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті фактори, які мають відношення до цієї конкретної справи; дотримуватися принципу рівності перед законом, не допускати несправедливої дискримінації; забезпечувати належну рівновагу (пропорційність) між метою рішення та його негативними наслідками для прав, свобод чи інтересів осіб; приймати рішення в межах розумного строку з урахуванням характеру справи; послідовно та узгоджено застосовувати загальні адміністративні приписи, враховуючи конкретні обставини кожної справи.

Легітимні цілі, вичерпний перелік яких містить ця норма, включають: інтереси громадської безпеки, охорона громадського порядку, здоров`я чи моралі, захист прав та свобод інших осіб (рішення ЄСПЛ у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» від 14 червня 2007 року, заява № 77703/01). Забезпечення екологічної безпеки та утримання від дій, що їй загрожують, відносяться до інтересів громадської безпеки.

Вирішуючи земельні питання, в тому числі щодо погоджень клопотань про надання згоди на розробку технічної документації з землеустрою відповідно до вимог Земельного кодексу України та Закону України «Про землеустрій», орган місцевого самоврядування повинен мати на увазі, що земельне законодавство базується на принципі пріоритету вимог екологічної безпеки (стаття 5 ЗКУ), землеустрій базується на принципі забезпечення пріоритету вимог екологічної безпеки, охорони земельних ресурсів і відтворення родючості ґрунтів, продуктивності земель сільськогосподарського призначення, встановлення режиму природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (стаття 6 Закону України «Про землеустрій»). Екологічна безпека, відповідно до статті 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», є такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров`я людей.

Відповідно до частини другої статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян. юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Колегія суддів у цій справі також враховує висновки Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), зокрема, у своєму рішенні у справі «Дубецька та інші проти України» (заява № 30499/03, пункт 105) ЄСПЛ дійшов висновку, що ні стаття 8, ні будь-які інші положення Конвенції не гарантують права на охорону природного екологічного середовища як такого. Також жодного питання не виникне, якщо оскаржувана шкода є незначною у порівнянні з небезпекою навколишнього середовища, притаманною життю в кожному сучасному місті. Однак може мати місце небезпідставна скарга за статтею 8 там, де екологічна небезпека досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїм житлом, мати приватне чи сімейне життя. Оцінка такого мінімального рівня є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як інтенсивність та тривалість шкідливого впливу та його фізичний чи психологічний вплив на здоров`я або якість життя особи.

Принципи, які застосовуються до оцінки відповідальності держави за статтею 8 Конвенції в екологічних справах, загалом схожі незалежно від того, чи розглядається справа з точки зору прямого втручання, чи позитивного обов`язку регулювати приватну діяльність (див. рішення у справі «Хеттон та інші проти Сполученого Королівства» (Hatton and Others v. the United Kingdom, заява № 36022/97, пункт 98), та рішення у справі «Фадєєва проти Росії» (Fadeyeva v. Russia, заява № 55723/00).

Крім того, ЄСПЛ звертає увагу, що у справах, що стосуються екологічних питань, державі мають надаватися широкі межі розсуду та можливість вибору між різними способами та засобами дотримання своїх зобов`язань. Основне питання Суду полягає в тому, чи вдалось державі дотримати справедливого балансу між конкуруючими інтересами осіб, що зазнали впливу, та суспільства в цілому (див. рішення у справі «Хеттон та інші проти Сполученого Королівства» (Hatton and Others v. the United Kingdom), заява № 36022/97, пункти 100, 119 та 123).

Аналогічні висновки щодо застосування правових норм викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.09.2022 у справі № 520/16518/2020.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що спірна постанова прийнята відповідачем необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, непропорційно, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, отже є таким, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Положеннями ст. 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 (заява 4909/04), зазначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29), що і застосовано судом у даній справі.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірність своїх дій, натомість позивачем доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю з мотивів, викладених у цьому рішенні.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, на користь позивача підлягає стягненню, сплачений ним при поданні позовної заяви, судовий збір в розмірі 3028,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 139, 143, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 01 березня 2024 року №225 «Деякі питання видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України (код ЄДРПОУ - 00031101, вул.Грушевського, буд.12/2, м.Київ, 01008) на користь Благодійної організації "Благодійний фонд Дніпровського району м.Києва "Київський еколого-культурний центр" (код ЄДРПОУ - 24363925, вул.Райдужна, буд.31, кв.48, м.Київ, 02218) сплачений нею судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Головуючий суддя Лисенко В.І.

Судді: Терлецька О.О. Леонтович А.М.

Леонтович А.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 01 жовтня 2024 р.