Постанова

від 16.01.2025 по справі 320/33830/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/33830/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,

за участю секретаря судового засідання: Керімова К.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом Благодійної організації «Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва «Київський екологічно-культурний центр» до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство у справах ветеранів України, про визнання протиправною та нечинною постанови,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року Благодійна організація «Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр» звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 01.03.2024 №225 «Деякі питання видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища» (далі - Постанова №225).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 01 березня 2024 року №225 «Деякі питання видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища».

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Кабінет Міністрів України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги наголошує, що судом не враховано відсутність у Благодійної організації «Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр» права на звернення до суду із вказаним позовом, оскільки за висновками Верховного Суду у справі №826/719/17 Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» не наділяє благодійні організації правом на звернення до суду з питань забезпечення дотримання природоохоронного законодавства. Крім того, за твердженням апелянта, позивач не довів, що прийняття Урядом України спірної постанови негативно впливає на його інтереси щодо досягнення цілей благодійної діяльності.

Відповідач підкреслює, що суд залишив поза увагою те, що Постанова №225 прийнята на виконання приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення будівництва та експлуатації Національного військового меморіального кладовища», яким врегульовано особливості визначення місця розташування земельної ділянки для будівництва кладовища, припинення права постійного користування нею (у разі необхідності) та зміни її цільового призначення для цієї мети. Крім того, наголошує на неврахуванні судом, що прийняття Постанови №225 зумовлене також необхідністю врегулювання питання видалення зелених насаджень з метою скорочення терміну реалізації будівництва та забезпечення належного функціонування Національного військового меморіального кладовища.

Поміж іншим апелянт зазначає, що всупереч висновків суду матеріали справи не містять доказів належності земельних ділянок до території Смарагдової мережі у межах території проектованого національного природного парку «Верхньосульський», оскільки останній знаходиться на території Сумської області. При цьому відповідач зауважує, що приписи Бернської конвенції, на яку посилається суд першої інстанції, не містять положень про повну заборону здійснення планової діяльності на територіях, що включені до Смарагдової мережі, за умови, що така діяльність не завдає значної шкоди для охоронюваних територій та були прийняті всі заходи з мінімізації негативного впливу. Тим більше, що, за твердженням апелянта, розміщення Національного військового меморіального кладовище підпадає під інтереси національної безпеки, військової честі та вшанування пам`яті загиблих, що визнається важливим громадським інтересом, а відтак його будівництво підпадає під передбачені ст. 9 Бернської конвенції винятки. Окремо у цьому контексті апелянт наголошує на помилковості висновків суду про необхідність проведення оцінки впливу на довкілля при прийнятті Постанови №225, адже відсутність необхідності її проведення прямо передбачена у Законі України «Про оцінку впливу на довкілля» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення будівництва та експлуатації Національного військового меморіального кладовища».

Також апелянт стверджує про неврахування судом першої інстанції ненадання позивачем доказів віднесення земельних ділянок до земель природно-заповідного фонду, які підлягають захисту за Законом України «Про природно-заповідний фонд України», а також відсутності спеціального закону, який регулює питання охорони території Смарагдової мережі.

Поряд з викладеним апелянт зазначає, що суд першої інстанції, безпідставно вийшовши за межі підстав позову, необґрунтовано вказав на порушення порядку і процедури прийняття Постанови №225, оскільки, по-перше, жоден нормативний акт не зобов`язує головного розробника проєкта акта Уряду України здійснювати публікацію матеріалів погодження такого акту, по-друге, всі необхідні погодження нормативно-правового акта були отримані, по-третє, проект Постанови №225 був оприлюднений Міністерством у справах ветеранів України на офіційному веб-сайті.

Крім того, апелянт наголошує на безпідставність незалучення судом першої інстанції до участі у справі в якості третьої особи Міністерства у справах ветеранів України як головного розробника проєкта Постанови №225, а також Державної установи «Національне військове меморіальне кладовище», як установи, що здійснює функції замовника будівництва Національного військового меморіального кладовища, оскільки рішення у цій справі безпосередньо має вплив на права і обов`язки цих суб`єктів.

Окремо апелянт звертає увагу на безпідставності посилання суду першої інстанції на правові позиції Верховного Суду у справах № 480/2224/19 та №640/284/19, оскільки обставини згаданих справ є відмінними від справи №320/33830/24, що робить їх нерелевантними до спірних правовідносин.

У доповненнях до апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції, безпідставно вийшовши за межі підстав позову, необґрунтовано не забезпечив витребування матеріалів погодження Постанови №225, у зв`язку з цим зробив помилковий висновок про їх відсутність. Підкреслює, що всупереч твердження суду Міністерством у справах ветеранів України проведено публічне громадське обговорення проекту нормативного акта.

Також у доповненнях до апеляційної скарги Кабінет Міністрів України зауважує, що земельні ділянки займають частину Смарагдової мережі Приірпіння та Чернечі ліси, однак їх площа складає лише 4,38%, що свідчить про те, що будівництво кладовища не матиме значного впливу на стан збереження видів та природних середовищ, для збереження яких створено територію Смарагдової мережі. На користь цього висновку, за твердженням апелянта, свідчить й те, що на інших частинах території Смарагдової мережі в Україні розташовані населені пункти, фермерські господарства, заводи і кар`єри, тобто існує можливість здійснення будівництва в її межах.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом Благодійної організації «Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва «Київський екологічно-культурний центр» до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови.

У відзиві на апеляційну скаргу Благодійна організація «Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр» просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що відповідач помилково вважає відсутнім у позивача права на звернення до суду із цим позовом, оскільки належність благодійного фонду до природоохоронної організації надає йому в силу положень Орхуської конвенції та національного законодавства можливість виступати позивачем у справах, пов`язаних із захистом довкілля, що підтверджується позицією Великої Палати Верховного Суду у справі №910/8122/17. При цьому позивач зауважує на помилковості посилання апелянта на постанову Верховного Суду у справі №826/719/17, оскільки у ній предметом оскарження визначено розпорядження, а не постанову Кабінету Міністрів України.

Наголошує, що приналежність земельних ділянок до Смарагдової мережі підтверджується матеріалами справи та на етапі апеляційного оскарження не заперечується й відповідачем. Той факт, що судом помилково зазначено іншу територію Смарагдової мережі, до якої входять земельні ділянки, на яких планується будівництво кладовища, не спростовує їх належність до такої мережі взагалі. Окремо зауважує, що секретарем Бернської конвенції прийнято до розгляду скаргу щодо знищення цінного лісу на території української частини Смарагдової мережі.

З приводу доводів апелянта про відсутність законодавчого регулювання питання управління територією Смарагдової мережі позивач зазначає, що Бернська конвенція є частиною національного законодавства, чинним законодавством території Смарагдової мережі віднесені до природоохоронних територій та, фактично, до земель іншого природоохоронного призначення, а відтак їх правовий статус врегулювано як на міжнародному, так і на національному рівні.

Зазначає, що відповідачем не спростовано висновки суду про те, що Кабінетом Міністрів України не надано доказів існування передбачених ст. 9 Бернської конвенції підстав для здійснення будівництва кладовища на території, включеній до Смарагдової мережі як території, на якій забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно вплинути на стан природних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Окремо наголошує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення будівництва та експлуатації Національного військового меморіального кладовища» не звільнено від обов`язку здійснювати оцінку впливу на довкілля діяльності, зокрема, із вирубок на площі понад 1 гектар, суцільних санітарних вирубок на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду, що не може охоплюватися поняттям «інша діяльність», вжита у Законі України «Про оцінку впливу на довкілля» щодо розміщення Національного військового меморіального кладовища.

Також вказує на помилковість доводів апелянта про дотримання ним порядку прийняття Постанови №225, оскільки під час прийняття цього акту не було складено звіт про стратегічну екологічну оцінку, а також до нього не додано висновок Європейської Комісії та аналіз регуляторного впливу. При цьому, з огляду на норми Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку» Постанова №225 разом з усіма матеріалами мала бути оприлюднена розробником на офіційному веб-сайті, а також на сайті «Громадянське суспільство і влада».

Окрім цього позивач вважає безпідставним посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції постанови Верховного Суду у справі №640/196/19, оскільки обставини згаданої справи є суттєво відмінними від справи №320/33830/24.

З приводу доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у вигляді не залучення до участі у справі третіх осіб позивач зазначає, що засновником Державної установи «Національне військове меморіальне кладовище» є Міністерство у справах ветеранів України, яке у свою чергу відповідальне перед Кабінетом Міністрів України. Однак відповідальним за прийняття Постанови №225 є саме Кабінет Міністрів України, тому незалучення вказаних суб`єктів до розгляду справи жодним чином не вплинуло на їх права та обов`язки.

Після надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20 листопада 2024 року, яке було відкладено на 24 грудня 2024 року, в якому у свою чергу оголошено перерву до 16 січня 2025 року.

Крім того, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року залучено Міністерство у справах ветеранів України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підставі Закону України від 08.12.2023 №3505-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення будівництва та експлуатації Національного військового меморіального кладовища» (далі - Закон №3505-ІХ) Кабінетом Міністрів України 01.03.2024 прийнято постанову №225 «Деякі питання видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища».

Пунктом 1 цієї Постанови затверджено Порядок видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища (далі - Порядок №225).

Пунктом 2 Постанови №225 внесено до постанов Кабінету Міністрів України зміни, що додаються.

Крім того, пунктом 3 Постанови №225 Державній установі «Національне військове меморіальне кладовище», Київській обласній державній адміністрації (Київській обласній військовій адміністрації), Фастівській районній державній адміністрації (Фастівській районній військовій адміністрації) приписано забезпечити приведення цільового призначення та складу угідь на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області (земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 гектара та 3222481200:05:002:0458 площею 7,9607 гектара) у встановленому законодавством порядку у відповідність із завданнями, пов`язаними із функціонуванням Національного військового меморіального кладовища.

Пунктом 1 Порядку №225 передбачено, що він визначає процедуру видалення дерев, чагарників, газонів і квітників (далі - зелені насадження) під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області (земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 гектара та 3222481200:05:002:0458 площею 7,9607 гектара), в тому числі у разі зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення, відведених у встановленому законодавством порядку для розміщення Національного військового меморіального кладовища.

За нормами 2-10 Порядку №225 у разі прийняття рішення про зміну цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення та відведення їх у постійне користування для розміщення Національного військового меморіального кладовища видалення, зрізання та пересаджування зелених насаджень під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища здійснюється без спеціального дозволу на використання лісових ресурсів відповідно до цього Порядку.

Видалення, зрізання та пересаджування зелених насаджень не потребує отримання рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, дозволу (ордера).

Право на видалення, зрізання та пересаджування зелених насаджень надається замовнику будівництва Національного військового меморіального кладовища - державній установі «Національне військове меморіальне кладовище» (далі - державна установа).

Видалення, зрізання та пересаджування зелених насаджень на території Національного військового меморіального кладовища здійснюється за рішенням державної установи у формі наказу.

З метою визначення зелених насаджень, що підлягають видаленню, наказом державної установи утворюється комісія, до складу якої входять представники державної установи, Київської облдержадміністрації (військової адміністрації), Фастівської райдержадміністрації (військової адміністрації), територіального органу Держекоінспекції.

Головою комісії визначається представник державної установи.

Під час формування складу комісії державна установа надсилає запити до Київської облдержадміністрації (військової адміністрації), Фастівської райдержадміністрації (військової адміністрації), територіального органу Держекоінспекції щодо їх участі в роботі комісії.

Київська облдержадміністрація (військова адміністрація), Фастівська райдержадміністрація (військова адміністрація), територіальний орган Держекоінспекції у триденний строк після надходження запиту надсилають державній установі у письмовій формі повідомлення про включення своїх представників у кількості не більше двох осіб до складу комісії.

Відмова від участі в роботі комісії не допускається.

Склад комісії затверджується наказом державної установи протягом двох робочих днів після надходження повідомлень.

Комісія у п`ятиденний строк після затвердження її складу з виїздом на місце визначає зелені насадження, що підлягають видаленню, та складає акт обстеження зелених насаджень, що підлягають видаленню під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища (далі - акт), за формою згідно з додатком.

Акт підписується всіма членами комісії в останній день її роботи.

Кожному члену комісії надається один примірник акта.

На підставі акта державна установа в триденний строк видає наказ про видалення зелених насаджень, в якому зазначається інформація про кількість зелених насаджень, що підлягають видаленню.

Видалення зелених насаджень може здійснюватися генеральним підрядником чи підрядником (у разі, коли будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) під час виконання підготовчих чи будівельних робіт та/або за результатами проведення публічних закупівель в установленому законом порядку щодо визначення виконавця робіт.

Сплата відновної вартості зелених насаджень не проводиться.

Видалення аварійних, сухостійних і фаутних дерев, зрізання та пересаджування зелених насаджень здійснюється на підставі акта, що складається відповідно до пункту 5 цього Порядку.

Видалення зелених насаджень також здійснюється з метою ліквідації наслідків стихійного лиха, аварійної або надзвичайної ситуації та у разі, коли стан зелених насаджень загрожує життю, здоров`ю громадян, майну громадян та/або юридичних осіб. У такому разі видалення зелених насаджень здійснюється негайно з подальшим оформленням акта відповідно до пункту 5 цього Порядку.

Видалені зелені насадження можуть бути безоплатно передані до сфери управління Міноборони для забезпечення потреб Збройних Сил відповідно до Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 р. № 1482 «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» (Офіційний вісник України, 1998 р., № 38, ст. 1405).

У Пояснювальній записці до проєкту Постанови №225 зазначено, що проект акта підготовлений з метою виконання пункту 4 протоколу наради під головуванням Прем`єр-міністра України Д. Шмигаля від 31 січня 2024 року.

Відповідно до статті 23-1 Закону України «Про поховання та похоронну справу» замовником будівництва Національного військового меморіального кладовища є державна установа або державне підприємство, що належить до сфери управління Мінветеранів (далі - державна установа). Проектування та будівництво Національного військового меморіального кладовища здійснюються за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших джерел, не заборонених законодавством.

Метою діяльності державної установи або державного підприємства, що належить до сфери управління Мінветеранів, є створення національного місця вшанування загиблих (померлих) осіб, зазначених у частині першій статті 151 Закону України «Про поховання та похоронну справу».

Натомість існуючі процедури видалення дерев, чагарників, газонів і квітників унеможливлюють прийняття оперативних управлінських рішень щодо підготовки земельних ділянок для виконання підготовчих та/або будівельних робіт, а також під час експлуатації Національного військового меморіального кладовища та не відповідають меті діяльності державної установи.

Крім того, пунктом 5 Порядку реалізації експериментального проекту щодо проектування Національного військового меморіального кладовища, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Україна від 19 серпня 2023 р. № 870, визначено місце розташування Національного військового меморіального кладовища: Гатненська сільська територіальна громада Фастівського району Київської області, земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 гектара та 3222481200:05:002:0458 площею 7,9607 гектара.

Разом з тим, земельна ділянка площею 258,7298 гектара знаходиться за межами населеного пункту, а земельна ділянка площею 7,9607 гектара - в межах с. Віта-Поштова Фастівського району Київської області, що значно ускладнює процедуру видалення дерев, чагарників, газонів і квітників.

Прийняття проекту акта передбачає врегулювання питання видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища з метою скорочення терміну реалізації будівництва та забезпечення його належного функціонування.

У свою чергу, це дозволить прискорити здійснення заходів з поховання та вшанування пам`яті Захисників і Захисниць нашої держави.

Проектом акта передбачається визначення окремого порядку видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища, а також внесення у зв`язку із цим змін до Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2006 р. № 1045, Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051, Порядку проведення моніторингу внутрішнього споживання вітчизняних лісоматеріалів необроблених і контролю за неперевищенням обсягу внутрішнього споживання вітчизняних лісоматеріалів необроблених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019 р. № 1142, Порядку вирубування дерев і чагарників та використання одержаної при цьому деревини у разі зміни цільового призначення земельних лісових ділянок або встановлення сервітуту з метою їх використання в цілях, не пов`язаних із веденням лісового господарства, та переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2023 р. № 105, постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 р. № 483 «Про реалізацію експериментального проекту щодо видачі спеціального дозволу на спеціальне використання лісових ресурсів (лісорубного квитка) та сертифіката про походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів в електронній формі».

Реалізація проекту акта не потребуватиме додаткових видатків з державного чи з місцевих бюджетів. Фінансово-економічні розрахунки додаються.

Публічні консультації з громадськістю проведено у формі електронних консультацій на офіційному вебсайті Мінветеранів відповідно до вимог Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996.

Проект акта не стосується питань функціонування місцевого самоврядування, прав та інтересів територіальних громад, соціально-трудової сфери, прав осіб з інвалідністю, функціонування і застосування української мови як державної, сфери наукової та науково-технічної діяльності.

Проект акта не містить положень, що стосуються зобов`язань України у сфері європейської інтеграції, прав та свобод гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, впливають на забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, містять ризики вчинення корупційних правопорушень та правопорушень, пов`язаних з корупцією, створюють підстави для дискримінації, стосуються інших ризиків та обмежень, які можуть виникнути під час реалізації акта.

Для визначення необхідності проведення антикорупційної експертизи проект акта було направлено до Національного агентства з питань запобігання корупції (вхідний від 19.02.2024 № 19869/0/03-24).

Громадська антикорупційна, громадська антидискримінаційна та громадська тендерно-правова експертиза не проводились.

Прийняття проекту акта сприятиме пришвидшенню будівництва Національного військового меморіального кладовища для подальшої організації увічнення та вшанування пам`яті загиблих (померлих) осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, шляхом передбачення сприятливих умов для створення Національного військового меморіального кладовища.

Реалізація проекту акта матиме позитивний вплив на інтереси Захисників та Захисниць України, сімей захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, сприятиме консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості.

Реалізація проекту акта не матиме вплив на ринкове середовище, забезпечення захисту прав та інтересів суб`єктів господарювання, громадян і держави; розвиток регіонів, підвищення чи зниження спроможності територіальних громад; ринок праці, рівень зайнятості населення; громадське здоров`я, покращення чи погіршення стану здоров`я населення або його окремих груп; екологію та навколишнє природне середовище, обсяг природних ресурсів, рівень забруднення атмосферного повітря, води, земель, зокрема забруднення утвореними відходами. Проект акта не є регуляторним.

Вважаючи спірну постанову протиправною, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що в силу ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень органів державної влади, що свідчить про наявність у позивача права на оскарження Постанови №225. Суд підкреслив, що земельні ділянки, на яких заплановано будівництво Національного військового меморіального кладовища, є складовою Смарагдової мережі, що попередньо використовувалися у науково-дослідній діяльності закладу освіти, з природоохоронною територією, що визначає їх статус як землі іншого природоохоронного призначення. При цьому відсутність спеціального закону, який визначає питання охорони території Смарагдової мережі, не скасовує їх охорону Бернською конвенцією, що ратифікована Україною. У зв`язку з цим суд зазначив, що охорона природних середовищ, у тому числі Смарагдової мережі, за чинного правового регулювання має здійснюватися через оцінку впливу на довкілля, чого відповідачем при прийнятті Постанови №225 здійснено не було.

Окрім наведеного суд зазначив, що Кабінетом Міністрів України не надано підтвердження виконання вимог законодавства в частині належного проведення публічних консультацій, у тому числі щодо публікації на урядовому веб-сайті «Громадянське суспільство і влада» всіх матеріалів до проекту Постанови №225, зокрема, висновків і погоджень відповідних органів, що свідчить про недотримання Урядом України порядку прийняття оскаржуваного нормативного акту.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не повністю погоджується з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Надаючи, насамперед, оцінку доводам Кабінету Міністрів України про те, що у Благодійної організації «Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр» відсутнє право на звернення до суду із вказаним позовом, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Приписами статті 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Частиною першою статті 50 Основного Закону України закріплено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» кожний громадянин України має право, зокрема, на безпечне для його життя та здоров`я навколишнє природне середовище; участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об`єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань; оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.

За правилами ст. 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічні права громадян забезпечуються, зокрема, обов`язком центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації об`єктів економіки; компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров`ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно із ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Законом України від 06.07.1999 № 832-XIV було ратифіковано Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, яка відома більше як Орхуська конвенція. Метою цієї конвенції є сприяння захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту, гарантування кожною із її сторін права на доступ до інформації, на участь громадськості в процесі прийняття рішень і на доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, відповідно до положень цієї Конвенції.

Застосований в Орхуській конвенції термін «громадськість» вживається в широкому розумінні під яким розуміється одна або більше фізична чи юридична особа, які діють у спосіб та на підставах передбачених національним законодавством. Причому ці особи мають право оскаржити рішення, дії та бездіяльність державних органів, які порушують норми законодавства щодо охорони навколишнього середовища незалежно від наявності прямих порушених прав чи завданні шкоди такому скаржнику.

Аналіз змісту положень Орхуської конвенції дає підстави вважати, що вони розраховані на оскарження порушення будь-якої правової норми, що свідчить про надання можливості оскаржити за правилами цієї статі порушення «законодавства, що стосується навколишнього середовища». Критерієм віднесення положень норм чинного законодавства, до того, яке стосується навколишнього середовища повинен бути результат, на досягнення якого ці норми спрямовані. Обрання саме такого способу тлумачення цього словосполучення обумовлюється метою Орхуської конвенції, якою є «сприяння захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту». Тобто, метою зазначеної Конвенції є досягнення певного «екологічного» результату. У зв`язку з чим оскарження рішення, дії чи бездіяльності державних органів та інших осіб у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 9 Орхуської конвенції, відповідатиме меті зазначеної Конвенції лише у випадку оскарження порушення норми, яке призводить до негативного впливу на навколишнє природне середовища, або ж такого порушення, яке істотно знижує ефективність гарантій від негативного впливу на навколишнє природне середовище чи життя і здоров`я людини.

У постанові від 11.12.2018 у справі № 910/8122/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згідно з Керівництвом із провадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік) здатність громадськості надавати допомогу в забезпеченні дотримання екологічного законодавства є важливою підмогою в роботі урядових органів.

Орхуська конвенція встановлює, що забезпечення дотримання екологічного законодавства - це не лише обов`язок природоохоронних органів, але й громадськості, яка також покликана відігравати цілком визначену роль. Згідно з Орхуською конвенцією сторони повинні гарантувати, щоб представники громадськості могли безпосередньо забезпечити дотримання закону в разі дій або бездіяльності як з боку приватних осіб, так і з боку державних органів. Крім того, представники громадськості можуть оскаржувати дії або бездіяльність державних органів, які порушують національне природоохоронне законодавство. Під бездіяльністю в цьому випадку розуміється нездатність здійснити чи забезпечити дотримання природоохоронного законодавства іншими державними органами або приватними суб`єктами діяльності.

Відповідно до Керівних принципів щодо забезпечення доступу до екологічної інформації та участі громадськості в процесі ухвалення рішень в галузі охорони навколишнього середовища (Софія, 23-25 жовтня 1995 року) (Софійські принципи) громадськість повинна мати доступ у міру необхідності до адміністративних і судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і державних органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища.

Судова колегія вважає за необхідне наголосити, що держава має дотримуватися мінімальних гарантії, спрямованих на забезпечення справедливого балансу між інтересами перевізника та інтересами суспільства, відповідно до статей 16 і 50 Конституції України.

Такий висновок відповідає правовій позиції Європейського суду з прав людини, закріпленій у рішенні від 21.07.2011 у справі «Гримковська проти України», в якому суд, посилаючись на Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, ЕСЕ/СЕР/43, яка була прийнята 25.06.1998 Європейською економічною комісією ООН і набрала чинності 30.10.2001, встановив порушення ст. 8 Конвенції у зв`язку з недотриманням справедливого балансу між інтересами заявниці та інтересами суспільства.

Відтак, оскільки відповідно до своєї статутної діяльності Благодійна організація «Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр» здійснює благодійну діяльність, спрямовану на підтримку охорони навколишнього середовища, екології, освіти та науки, основними завданнями позивача є сприяння розвитку природно-заповідного фонду та природоохоронної справи, охорони біорізноманіття, а також сприяння здійсненню екологічної діяльності, охорони флори та фауни, то з огляду на викладені вище мотиви у нього наявні підстави на звернення до суду з цим позовом.

Посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 27.12.2022 у справі №826/719/17, за якою Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» не наділяє благодійні організації правом на звернення до суду з питань забезпечення дотримання природоохоронного законодавства, колегія суддів оцінює критично, оскільки, по-перше, такі висновки зроблені за інших обставин справи, адже предметом оскарження була не постанова Кабінету Міністрів України, а розпорядження Уряду України, яке не належить до нормативно-правових актів, по-друге, у цій же постанові Верховний Суд зазначив, що позивачем не доведено, що прийняття спірної Програми негативно впливає на його інтереси щодо досягнення цілей благодійної діяльності.

Натомість, у справі, рішення в якій є предметом апеляційного перегляду, здійснення позивачем благодійної діяльності спрямоване, зокрема, на підтримку охорони навколишнього середовища та екології, а відтак з урахуванням змісту оскаржуваної Постанови №225 дає підстави вважати про наявність у позивача права на звернення до суду із вказаним позовом, у тому числі в інтересах мешканців с. Мархалівка Фастівського району Київської області, які звернулися до Благодійної організації із колективним зверненням за захистом своїх прав, зокрема, на безпечне для життя і здоров`я довкілля, порушених, на їхню думку, шляхом прийняття ряду протиправних рішень щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3222481200:05:002:0457 та №3222481200:05:002:0458 з передачею їх у постійне користування Державній установі «Національне військове меморіальне кладовище» для розташування на цих землях Національного військового меморіального кладовища.

За таких обставин колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на відсутність у позивача права на звернення до суду із вказаним позовом, у зв`язку з чим, надаючи оцінку правильності висновків суду першої інстанції з огляду на доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення будівництва та експлуатації Національного військового меморіального кладовища», який набрав чинності 04.01.2024, внесені ряд змін до пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, Закону України «Про поховання та похоронну справу», розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», абзацу другого частини п`ятої статті 7 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», абзацу другого частини першої статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про освіту», абзацу другого підпункту 1 пункту 3 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо Національного військового меморіального кладовища», підпункту 2 пункту 1 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення та цифровізації процедури оцінки впливу на довкілля».

Крім того, пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону №3505-ІХ приписано Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом: забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

На виконання положень цього Закону Кабінетом Міністрів України прийнято, зокрема, Постанову №225, якою, як вже було зазначено вище, затверджено Порядок видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища, внесено до ряду постанов Кабінету Міністрів України зміни, а також приписано Державній установі «Національне військове меморіальне кладовище», Київській обласній державній адміністрації (Київській обласній військовій адміністрації), Фастівській районній державній адміністрації (Фастівській районній військовій адміністрації) забезпечити приведення цільового призначення та складу угідь на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області (земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 гектара та 3222481200:05:002:0458 площею 7,9607 гектара) у встановленому законодавством порядку у відповідність із завданнями, пов`язаними із функціонуванням Національного військового меморіального кладовища.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси є власністю українського народу, і держава здійснює право власності від його імені.

Згідно із ст. 14 Основного Закону України держава гарантує право власності на землю, зазначаючи, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

Ці положення є фундаментом для всіх земельних правовідносин та законодавчих актів, що їх регулюють.

Отже, Конституція України визначає загальні принципи правовідносин щодо землі та природних ресурсів.

У свою чергу за нормами статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

У свою чергу, в силу положень ст. 3 Лісового кодексу України лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Поміж іншого, до системи нормативних актів, які регулюють суспільні відносини у сферах використання земель, зокрема, лісового та природно-заповідного фонду, включаються також чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, що прямо передбачено ст. 9 Конституції України.

При цьому, в силу ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Суд першої інстанції правильно встановив, що Україна є Стороною ряду міжнародних договорів у сфері охорони флори і фауни, зокрема:

- Конвенції про охорону дикої фауни і флори і природних середовищ існування в Європі 1979 року (Бернська конвенція); ратифікованої із застереженнями 29.10.1996;

- Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення 1973 року (CITES); ратифікованої 14.05.1999;

- Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин 1979 року (Боннська конвенція); ратифікована 19.03.1999.

Ратифікувавши Бернську конвенцію, Україна взяла на себе зобов`язання перед Договірними Сторонами, зокрема, щодо:

- вжиття заходів для здійснення національної політики охорони дикої флори, дикої фауни та природних середовищ існування, приділяючи особливу увагу видам, яким загрожує зникнення, та вразливим видам, особливо ендемічним, та середовищам існування, яким загрожує зникнення (ч. 1 ст. 3);

- врахування у своїй політиці планування забудови і розвитку територій та у своїх заходах, спрямованих на боротьбу із забрудненням, необхідність охорони дикої флори та фауни (ч. 2 ст. 3);

- вжиття відповідних і необхідних законодавчих та адміністративних заходів для забезпечення охорони середовищ існування видів дикої флори та фауни, а також охорони природних середовищ існування, яким загрожує зникнення (ч. 1 ст. 4);

- врахування у своїй політиці планування забудови і розвитку територій потреб охорони природних територій, що охороняються згідно із попереднім пунктом, для того щоб уникнути будь-якої деградації таких територій або у міру можливості звести її до мінімуму (ч. 2 ст. 4).

З метою виконання статей Конвенції у 1989 році шляхом прийняття Рекомендацій № 16 Постійний комітет Бернської конвенції рекомендував Договірним сторонам визначити території особливого природоохоронного значення (Areas of Special Conservation Interest), щоб вжити необхідних і достатніх заходів для збереження кожного природного середовища (оселища), розташованого в межах цих територій і взяти відповідальність за їх збереження.

У 1996 році Постійний комітет Бернської конвенції прийняв Резолюцію № 3 щодо створення Загальноєвропейської екологічної мережі, яка буде включати в себе території особливого природоохоронного значення.

На підставі зазначених вище Рекомендації № 16 та Резолюції № 3 була заснована Смарагдова мережа.

Відповідальними за створення та функціонування територій Смарагдової мережі є державні органи, а також органи Бернської конвенції.

У програмі інтеграції України до Європейського Союзу, схваленій Указом Президента України від 14.09.2000 № 1072/2000 (втратив чинність 07.07.2015), Держава вперше окреслила пріоритетним розвиток в Україні Смарагдової мережі згідно з рішенням Постійного Комітету Бернської конвенції (як продовження ініціативи Natura 2000, яка поширюється тільки на держави ЄС) та виконання конкретних планів дій щодо збереження видів дикої флори та фауни.

Формування Смарагдової мережі також є одним із завдань, визначених Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами (набрала чинності 01.09.2017), в частині поступового наближення національного законодавства до Директиви № 92/43/ЄС про збереження природного середовища існування, дикої флори та фауни, зі змінами і доповненнями, внесеними Директивами № 97/62/ЄС, 2006/105/ЄС та Регламентом (ЄС) № 1882/2003, а саме, підготовка реєстру місць, призначення цих місць та встановлення пріоритетів управління ними (включаючи завершення реєстру потенційних територій Смарагдової мережі та впровадження захисних заходів та заходів управління ними) (Додаток № XXX до Угоди про асоціацію).

Відповідно до ст. 43 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

За нормами ст. 44 Земельного кодексу України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Закон України «Про природно-заповідний фонд України» визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв`язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

До природно-заповідного фонду України цей Закон відносить, зокрема, природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об`єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам`ятки природи, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд» землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що питання управління територіями Смарагдової мережі в Україні на національному рівні окремим законом не врегульовано.

Разом з тим, відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 5 Закону України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» порядок функціонування національної інфраструктури геопросторових даних, що затверджується Кабінетом Міністрів України, визначає, зокрема, склад базових геопросторових даних та геопросторових даних, зазначених у додатку до цього Закону.

У свою чергу, у пункті 9 додатку «Набори (види) геопросторових даних» до Закону України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» зазначені природоохоронні території та об`єкти, які включають території та об`єкти природно-заповідного фонду, їх функціональні та охоронні зони, території, зарезервовані з метою наступного заповідання, території та об`єкти екомережі, території Смарагдової мережі, водно-болотні угіддя міжнародного значення, біосферні резервати програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера», об`єкти всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Отже, віднесення указаним вище Законом України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» території Смарагдової мережі до природоохоронних територій та об`єктів свідчить, на переконання колегії суддів, про належність їх з урахуванням приписів Земельного кодексу України та Закону України «Про природно-заповідний фонд» до земель природно-заповідного фонду України.

При цьому суд першої інстанції правильно встановив належність територій земельних ділянок з кадастровими номерами 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 гектара та 3222481200:05:002:0458 площею 7,9607 гектара до частини території Смарагдової мережі. Водночас, помилково зазначив, що такі є частиною території «Verkhniosulskyi» (code UA 0000051) площею 16 898 га, адже згідно з листом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 25.10.2024 №25/6-11/14060-24 відповідні земельні ділянки є територією Смарагдової мережі «Pruirpinnya and Chernechyi Forest» (code UA0000338) площею 6 094,74 га.

Викладене у своїй сукупності відносить земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 гектара та 3222481200:05:002:0458 площею 7,9607 гектара до частини території Смарагдової мережі, тобто до земель природно-заповідного фонду.

Водночас, щодо висновків суду першої інстанції про те, що до зміни цільового призначення та передачі під розташування кладовища указані земельні ділянки перебували в постійному користуванні Національного університету біоресурсів та природокористування України - багатогалузевого закладу вищої освіти, який провадить освітню та науково-дослідну роботу, а відтак мали наукову цінність, колегія суддів зазначає, що належних і допустимих доказів, що такі земельні ділянки використовувалися саме у науково-дослідній діяльності закладу освіти матеріали справи не містять.

Колегією суддів враховується, що в силу ч. 1 ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд» рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.

Однак, попри доводи апеляційної скарги, належність згаданих вище земельних ділянок до частини території Смарагдової мережі «Pruirpinnya and Chernechyi Forest» відносить такі до земель природно-заповідного фонду безвідносно до наявності відповідного рішення Президента України.

Відповідно до пп. 22-1 п. 27 розд. Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей. Так, для розміщення Національного військового меморіального кладовища передача у постійне користування, зміна цільового призначення земельних ділянок державної, комунальної власності здійснюється з такими особливостями:

місце розташування Національного військового меморіального кладовища визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни;

вилучення земельних ділянок із постійного користування може здійснюватися без погодження землекористувача, який належить до державної, комунальної власності. У разі вилучення земельної ділянки за згодою землекористувача йому може бути передана у користування інша земельна ділянка державної, комунальної власності. У разі передачі на заміну земельної ділянки збитки землекористувачу, пов`язані з вилученням земельної ділянки, не відшкодовуються;

припинення права постійного користування, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється без дотримання вимог абзацу першого частини третьої, абзацу другого частини п`ятої, частин сьомої і восьмої статті 20, частини другої статті 150 цього Кодексу, без відшкодування втрат лісогосподарського виробництва та збитків землекористувачам, які належать до державної, комунальної власності;

зміна цільового призначення земельних ділянок, відомості про які внесені до Державного земельного кадастру, які передаються у постійне користування державній установі або державному підприємству, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни, для розміщення Національного військового меморіального кладовища, не потребує розроблення документації із землеустрою, крім випадків необхідності поділу, об`єднання земельних ділянок. Внесення до Державного земельного кадастру відомостей про зміну цільового призначення такої земельної ділянки здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про зміну цільового призначення земельної ділянки.

Не допускається зміна цільового призначення земельних ділянок на умовах, визначених цим підпунктом, на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, землях водного фонду, а також територіях житлової забудови, визначених затвердженою містобудівною документацією на місцевому рівні.

Судом апеляційної інстанції враховується, що пунктом 3 Постанови №225 Кабінетом Міністрів України приписано Державній установі «Національне військове меморіальне кладовище», Київській обласній державній адміністрації (Київській обласній військовій адміністрації), Фастівській районній державній адміністрації (Фастівській районній військовій адміністрації) забезпечити приведення цільового призначення та складу угідь на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області (земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 гектара та 3222481200:05:002:0458 площею 7,9607 гектара) у встановленому законодавством порядку у відповідність із завданнями, пов`язаними із функціонуванням Національного військового меморіального кладовища.

Разом з тим, зміст цього пункту Постанови №225 дає підстави вважати, що останній суперечить положенням пп. 22-1 п. 27 розд. Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, позаяк Уряд України дає доручення Державній установі «Національне військове меморіальне кладовище», а також місцевим органам виконавчої влади привести, зокрема, цільове призначення та склад угідь на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області (земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 гектара та 3222481200:05:002:0458 площею 7,9607 гектара) у встановленому законодавством порядку у відповідність із завданнями, пов`язаними із функціонуванням Національного військового меморіального кладовища, без урахування того, що такі ділянки належать до території Смарагдової мережі, а відтак мають особливий природоохоронний статус.

При цьому, розташування указаних земельних ділянок у межах території Смарагдової мережі свідчить про віднесення таких ділянок до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює перебування цих ділянок з іншим статусом цільового використання.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у подібних правовідносинах у постанові від 02.04.2024 у справі № 904/917/23.

Колегія суддів також звертає увагу, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18.

Поряд з наведеним суд апеляційної інстанції зазначає, що для територій Смарагдової мережі Постійний комітет Бернської конвенції рекомендував Договірним сторонам розробляти та впроваджувати плани управління, що можуть стосуватися окремих природних середовищ, в яких визначати коротко- та довготермінові завдання, забезпечувати моніторинг цих територій (Рекомендації №16 1989 року).

У зв`язку з цим з 2017 року в Україні запроваджена процедура оцінки впливу на довкілля відповідно до Закону України від 23.05.2017 № 2059-VIII «Про оцінку впливу на довкілля» (далі - Закон № 2059-VIII).

Метою оцінки впливу на довкілля є запобігання, відвернення, уникнення, зменшення, усунення впливу на довкілля, визначення допустимості чи недопустимість провадження планованої діяльності, визначення екологічних умов її провадження.

Планована діяльність - планована господарська діяльність, що включає будівництво, реконструкцію, технічне переоснащення, розширення, перепрофілювання, ліквідацію (демонтаж) об`єктів, інше втручання в природне середовище (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2059-VIII).

За правилами абз. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №2059-VIII здійснення оцінки впливу на довкілля є обов`язковим у процесі прийняття рішень про провадження планованої діяльності, визначеної частинами другою і третьою цієї статті. Така планована діяльність підлягає оцінці впливу на довкілля до прийняття рішення про провадження планованої діяльності.

Водночас, в силу положень абз. 2 ч. 1 ст. 3 указаного Закону оцінці впливу на довкілля не підлягає діяльність, прямо не передбачена частинами другою і третьою цієї статті, а також планована діяльність, спрямована виключно на забезпечення оборони держави, ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, відновлювальні роботи з ліквідації наслідків збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, відповідно до критеріїв, затверджених Кабінетом Міністрів України, зміна цільового призначення особливо цінних земель та інша діяльність, пов`язана з розміщенням Національного військового меморіального кладовища.

Отже планована діяльність у вигляді зміни цільового призначення особливо цінних земель та інша діяльність, пов`язана з розміщенням Національного військового меморіального кладовища Законом №2059-VIII визначена як така, що не підлягає оцінці впливу на довкілля.

Указані положення абз. 2 ч. 1 ст. 3 Закону №2059-VIII, на переконання судової колегії, свідчать про помилковість посилання суду першої інстанції на приписи ч. 2 ст. 3 указаного Закону в якості підстави стверджувати, що усі суцільні та поступові рубки головного користування та суцільні санітарні рубки на площі понад 1 гектар лісового ресурсу, незалежно від належності таких територій до Смарагдової мережі чи природно-заповідного фонду України, є предметом оцінки впливу на довкілля. Адже спеціальною нормою, яка визначає перелік планованої діяльності, яка підлягає оцінці впливу на довкілля, з такого переліку прямо виключає діяльність у вигляді зміни цільового призначення особливо цінних земель та іншу діяльність, пов`язану з розміщенням Національного військового меморіального кладовища.

Колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що оцінка впливу на довкілля територій планової діяльності, яка загрожує територіям Смарагдової мережі, поки що, є єдиним правовим механізмом виконання Україною своїх зобов`язань щодо збереження та підтримки видів та оселищ, які охороняються Бернською конвенцією. Тому, Держава має виявляти та оцінювати потенційні негативні впливи на такі території та встановлювати екологічні вимоги, що дають змогу попередити можливе знищення цінних природних комплексів (постанова Верховного Суду від 15.11.2021 у справі №480/2224/19).

Водночас, на відміну від обставин справи №480/2224/19, у справі, рішення в якій є предметом апеляційного перегляду, на законодавчому рівні для конкретного випадку передбачено, що оцінці впливу на довкілля не підлягає, зокрема, зміна цільового призначення особливо цінних земель та інша діяльність, пов`язана з розміщенням Національного військового меморіального кладовища.

У контексті наведеного, повертаючись до питання можливості здійснення діяльності з видалення дерев, чагарників, газонів і квітників на території земель природно-заповідного фонду - Смарагдовій мережі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Апелянт, наголошуючи на неправильному застосуванні судом першої інстанції норм Бернської конвенції, наголошує, що остання не передбачає абсолютної заборони на здійснення планованої діяльності на територіях, які включені до Смарагдової мережі.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 9 Бернської конвенції за відсутності будь-якого іншого задовільного рішення і якщо відступ від положень не зашкоджуватиме виживанню відповідної популяції, кожна Договірна Сторона може не дотримуватися положень статей 4, 5, 6, 7 і заборони на використання засобів, згаданих у статті 8:

- для охорони флори та фауни;

- для запобігання заподіянню серйозної шкоди посівам, худобі, лісам, рибальству, водним ресурсам та іншим об`єктам власності;

- в інтересах охорони здоров`я людей та громадської безпеки, безпеки польотів та в інших важливих суспільних інтересах;

- з метою наукових досліджень та освіти, відтворення популяцій, відновлення видів та необхідного виведення потомства;

- дозволити в умовах суворого контролю на відбірковій основі та в обмеженому обсязі вилов, утримання та інші розумні способи використання деяких видів диких тварин та рослин у невеликих кількостях.

Частиною 1 статті 16 Директиви ради 92/43/ЄЕС від 21.05.1992 про охорону природних оселищ та дикої фауни і флори передбачено, що за умови відсутності задовільної альтернативи та у випадку, якщо відступ не завдає шкоди збереженню сприятливого природоохоронного стану популяцій відповідних видів у межах їх природного ареалу, держави-члени можуть відступати від положень статей 12, 13, 14 та 15 (a) і (b):

(a) з міркувань захисту дикої фауни і флори та охорони природних оселищ;

(b) щоб запобігти значній шкоді, зокрема шкоді сільськогосподарським культурам, свійським тваринам, лісам, рибогосподарствам і водам, а також іншим типам власності;

(c) з міркувань охорони громадського здоров`я та громадської безпеки, або з інших вагомих причин, що мають переважний суспільний інтерес, зокрема з причин, що мають соціальний або економічний характер та мають корисні наслідки першочергової ваги для довкілля;

(d) для дослідницьких та освітніх цілей, а також для цілей відновлення популяції, реінтродукції та розведення, необхідних для таких цілей, включно зі штучним розведенням рослин;

(e) для надання за умов суворого нагляду дозволів на вибіркове та обмежене вилучення або утримання деяких екземплярів видів, перелічених у додатку IV, в обмеженій кількості, визначеній компетентними національними органами.

Отже, міжнародне законодавство, яке є частиною національного законодавства, дозволяють Сторонам Бернської конвенції не дотримуватися положень статей 4, 5, 6, 7 і заборони на використання засобів, згаданих у статті 8, зокрема, в інтересах охорони здоров`я людей та громадської безпеки, безпеки польотів та в інших важливих суспільних інтересах. Саме на ці норми посилається апелянт, зазначаючи про відповідність спірної Постанови №225 вимогам міжнародного законодавства.

На переконання колегії суддів, створення Національного військового меморіального кладовища в умовах воєнного стану та триваючої агресії російської федерації проти України має надзвичайно важливе значення задля віддання належної шани Захисникам і Захисницям України, які загинули у боротьбі за незалежність і територіальну цілісність нашої Держави.

Разом з тим, Урядом України не надано доказів проведення попередньої оцінки відповідності норм Порядку №225, який встановлює спрощену процедуру видалення зелених насаджень на території земельних ділянок з кадастровими номерами 3222481200:05:002:0457 та 3222481200:05:002:0458, які належать до території Смарагдової мережі, положенням Бернської конвенції та Директиви №92/43/ЄС через призму примусових вимог громадських інтересів. Саме по собі розпорядження Уряду України від 15.03.2024 №236-р «Про визначення місця розташування Національного військового кладовища», на переконання колегії суддів, не свідчить про існування у Кабінету Міністрів України встановлювати на цій територій правила поведінки (у спірному випадку Правила №225), які не враховують взятих на себе Україною зобов`язань із збереження навколишнього природного середовища у вигляді, зокрема, території Смарагдової мережі.

Відповідно до п. 6-4 розд. VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України у редакції Закону №3505-ІХ у разі виникнення потреби у вирубуванні дерев і чагарників на земельних ділянках лісогосподарського призначення, що використовуються для розміщення Національного військового меморіального кладовища, спеціальний дозвіл на інші види спеціального використання лісових ресурсів видається власниками лісів або постійними лісокористувачами за зверненням замовника робіт (послуг) з будівництва.

Згідно із ст. 100 Лісового кодексу України порядок охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях природно-заповідного фонду визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», цього Кодексу та інших актів законодавства.

У свою чергу, відповідно до ч. 15 ст. 9-1 Закону України «Про природно-заповідний фонд» проведення рубок формування і оздоровлення лісів, інших видів рубок здійснюється в межах затверджених планів та на підставі рішень науково-технічних рад установ природно-заповідного фонду згідно з лімітом на використання природних ресурсів на підставі дозволів.

Таким чином, на переконання судової колегії, запровадження особливостей правового регулювання процедури видалення зелених насаджень під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища Порядком №225 за встановлених обставин та наведеного вище правового регулювання не узгоджується з актами міжнародного та національного природоохоронного, земельного і лісового законодавства.

За таких обставин хоча доводи апелянта про те, що у спірному випадку для здійснення планованої діяльності при прийнятті Постанови №225 у нього був відсутній обов`язок із здійснення оцінки впливу на довкілля знайшли свої підтвердження. Однак посилання Кабінету Міністрів України на те, що у виняткових випадках Бернська конвенція допускає відступ від її положень з метою забезпечення суспільного інтересу, у спірному випадку не знайшли своє відображення у змісті Постанови №225 та відповідачем жодним чином не обґрунтовані.

Поміж іншим суд апеляційної інстанції звертає увагу, що сама по собі незгода позивача з визначеним місцем розташування Національного військового меморіального кладовища не може самостійно свідчити про протиправність Постанови №225, оскільки таке місце на виконання абз. 2 пп. 22-1 п. 27 розд. Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України визначив розпорядженням від 15.03.2024 №236-р. Постанова ж №225 та, зокрема, Порядок №225 лише регламентують особливості провадження діяльності на такій території з видалення на ній зелених насаджень, однак не визначають місце розташування Національного військового меморіального кладовища.

Щодо висновків суду першої інстанції про порушення відповідачем при прийнятті Постанови №225 вимог щодо належного проведення публічних консультацій, шляхом, зокрема, публікації на урядовому веб-сайті «Громадянське суспільство і влада», публікацій всіх матеріалів до проекту (у тому числі висновків і погоджень всіх органів), колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до положень ст. 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України Секретаріатом Кабінету Міністрів України, міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями.

Проекти актів Кабінету Міністрів України, внесені на його розгляд, реєструються Секретаріатом Кабінету Міністрів України. Зареєстровані проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться до бази даних електронної комп`ютерної мережі. Їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проекти актів Кабінету Міністрів України, що мають важливе суспільне значення та визначають права і обов`язки громадян України, підлягають попередньому оприлюдненню в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України (далі - Кабінет Міністрів), підготовки та прийняття рішень, визначає інші процедурні питання його діяльності у мирний час і в умовах правового режиму воєнного стану встановлює Регламент Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 №950 (далі - Регламент).

Пунктами 2, 4, 5 параграфу 33 Регламенту передбачено, що розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.

Якщо питання, що потребує врегулювання, належить до компетенції кількох органів виконавчої влади, розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, компетенція якого у відповідній сфері правового регулювання є домінуючою. Інші органи виконавчої влади, що відповідно до компетенції беруть участь у розробленні проекту акта або його погодженні, є заінтересованими органами.

Проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов`язковому погодженню всіма заінтересованими органами, а також Мінфіном, Мінекономіки та Мінцифри.

Згідно з пунктом 1 параграфу 37 Регламенту розробник надсилає заінтересованому органу проект акта Кабінету Міністрів, завізований керівником органу, який є розробником, разом з пояснювальною запискою, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів).

Проект акта Кабінету Міністрів, підготовлений Секретаріатом Кабінету Міністрів, візується членом Кабінету Міністрів, за дорученням якого підготовлено такий проект акта, та листом за його підписом надсилається заінтересованому органу разом із матеріалами, зазначеними в абзаці першому цього пункту.

Якщо розробником проекту акта Кабінету Міністрів є центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через міністра, проект надсилається заінтересованому органу лише після його погодження відповідним міністром.

Центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через міністра, надсилає завізований керівником органу проект акта Кабінету Міністрів разом з пояснювальною запискою, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів) відповідному міністерству для його погодження міністром.

Свою позицію щодо проекту акта Кабінету Міністрів міністр, що спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, доводить до відома розробника шляхом надсилання листа, до якого в разі відсутності зауважень додається також завізований ним проект акта. Позиція міністра може бути доведена до відома розробника через уповноважену ним особу шляхом надсилання листа за підписом такої особи.

У разі висловлення до проекту акта Кабінету Міністрів, поданого центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через міністра, зауважень і пропозицій, проект акта повертається розробнику для його доопрацювання та внесення в установленому порядку на розгляд міністра.

Порядок взаємодії міністерства та центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через відповідного міністра, під час підготовки проекту акта Кабінету Міністрів, підготовленого у паперовій формі з підстав, визначених абзацами четвертим і шостим пункту 5 § 32 цього Регламенту, його погодження, а також погодження проектів актів, що надійшли від інших органів виконавчої влади у паперовій формі, встановлюється міністром, що спрямовує та координує діяльність відповідного центрального органу виконавчої влади, з урахуванням процедури, визначеної цим Регламентом.

За нормами параграфу 42 Регламенту розробник забезпечує проведення публічних консультацій з представниками заінтересованих сторін щодо проектів актів Кабінету Міністрів відповідно до Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» (п. 1).

Для проведення публічних консультацій проекти нормативно-правових актів Кабінету Міністрів разом з матеріалами до них оприлюднюються розробником на його офіційному веб-сайті, якщо інше не передбачено законом (п. 2).

Основні вимоги до організації і проведення органами виконавчої влади консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики (далі - консультації з громадськістю) визначає Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 №996 (далі - Порядок №996).

Пунктом 2 Порядку №996 передбачено, що консультації з громадськістю проводяться з метою залучення громадян до участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості діяльності зазначених органів.

Проведення консультацій з громадськістю має сприяти налагодженню системного діалогу органів виконавчої влади з громадськістю, підвищенню якості підготовки рішень з важливих питань державного і суспільного життя з урахуванням громадської думки, створенню умов для участі громадян у розробленні проектів таких рішень.

Пунктом 5 Порядку №996 передбачено, що консультації з громадськістю організовує і проводить орган виконавчої влади, який є головним розробником проекту нормативно-правового акта або готує пропозиції щодо реалізації державної політики у відповідній сфері державного і суспільного життя.

Інформація, пов`язана з організацією та проведенням консультацій з громадськістю, оприлюднюється у спеціально створеній рубриці «Консультації з громадськістю» офіційного веб-сайту органу виконавчої влади.

В силу положень п. 8 Порядку №996 орган виконавчої влади протягом трьох робочих днів з початку проведення консультацій з громадськістю подає громадській раді проекти відповідних нормативно-правових актів та інформаційно-аналітичні матеріали до них.

Консультації з громадськістю проводяться у формі публічного громадського обговорення, електронних консультацій з громадськістю (безпосередні форми) та вивчення громадської думки (опосередкована форма) (п. 11 Порядку №996).

За правилами абз. 1 п. 12 Порядку №996 в обов`язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення та/або електронних консультацій з громадськістю щодо проектів нормативно-правових актів, які: стосуються конституційних прав, свобод та обов`язків громадян; стосуються життєвих інтересів громадян, у тому числі впливають на стан навколишнього природного середовища; передбачають провадження регуляторної діяльності у певній сфері; визначають стратегічні цілі, пріоритети і завдання у відповідній сфері державного управління (у тому числі проекти державних і регіональних програм економічного, соціального і культурного розвитку, рішення стосовно їх виконання); стосуються інтересів територіальних громад, здійснення повноважень місцевого самоврядування, делегованих органам виконавчої влади відповідними радами; визначають порядок надання адміністративних послуг; стосуються правового статусу громадських об`єднань, їх фінансування та діяльності; передбачають надання пільг чи встановлення обмежень для суб`єктів господарювання та інститутів громадянського суспільства; стосуються присвоєння юридичним особам та об`єктам права власності, які за ними закріплені, об`єктам права власності, які належать фізичним особам, імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій; стосуються витрачання бюджетних коштів (звіти головних розпорядників бюджетних коштів за минулий рік).

Пунктом 16 Порядку №996 передбачено, що електронні консультації з громадськістю проводяться у підрубриці «Електронні консультації з громадськістю» рубрики «Консультації з громадськістю» офіційного веб-сайту органу виконавчої влади.

Під час проведення електронних консультацій з громадськістю враховуються строки та порядок оприлюднення проектів нормативно-правових і регуляторних актів, визначені Законами України «Про доступ до публічної інформації» та «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Для проведення електронних консультацій з громадськістю з питань, визначених у пункті 12 цього Порядку, використовується також урядовий веб-сайт «Громадянське суспільство і влада».

Матеріали справи свідчать, що на виконання вимог Порядку №996 електронні консультації з громадськістю щодо проекту Постанови №225 проведені Міністерством у справах ветеранів України у підрубриці «Електронні консультації з громадськістю» рубрики «Консультації з громадськістю» його офіційного веб-сайту (посилання https://mva.gov.ua/gromadskosti/category/193-consultations-with-the-public/proyekt-postanovi-kmu-deyaki-pitannya-vidalennya-derev-chagarnikiv-gazoniv-i-kvitnikiv-pid-chas-vikonannya-budivelnih-robit-i-ekspluataciyi-nacionalnogo-vijskovogo-memorialnogo-kladovishcha).

Разом з тим доказів, що електронні консультації проводилися також на урядовому веб-сайті «Громадянське суспільство і влада», оскільки йдеться мова про проект нормативно-правового акту, що впливає на стан навколишнього природного середовища, відповідачем не надано.

На користь цього висновку свідчить й те, що у п. 6 «Позиція заінтересованих сторін» Пояснювальної записки до проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища» від 22.02.2024 №2846/1.2/8.2-24 зазначено, що публічні консультації з громадськістю проведено у формі електронних консультацій на офіційному вебсайті Мінветеранів відповідно до вимог Порядку №996. Тобто, проведення електронних консультацій з використанням урядового веб-сайту «Громадянське суспільство і влада» при ухваленні Постанови №225 не здійснювалося, що дає підстави погодитися з висновками суду першої інстанції про порушення відповідачем як суб`єктом прийняття Постанови №225 процедури прийняття нормативно-правового акта.

При цьому, на переконання судової колегії, порушення Урядом України порядку проведення електронних консультацій з громадськістю при прийнятті спірної Постанови №225, у спірному випадку нівелює твердження відповідача про те, що такий нормативно-правовий акт прийнятий з урахуванням ст. 9 Бернської конвенції «в інших важливих суспільних інтересах».

З приводу посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 18.05.2022 у справі № 640/196/19, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що, на відміну від обставин справи №320/33830/24, проект нормативного акту у справі №640/196/19 не визначався п. 16 Порядку №996 як такий, для електронних консультацій з громадськістю щодо якого обов`язково використовується урядовий веб-сайт «Громадянське суспільство і влада».

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що параграфом 43 Регламенту передбачено, що матеріали погодження проекту акта Кабінету Міністрів, погоджений проект акта разом з обов`язковими додатками згідно з § 50 цього Регламенту зберігаються в архіві розробника до моменту їх передачі на постійне зберігання до відповідного державного архіву.

За пунктом 1 параграфу 50 Регламенту до проекту акта Кабінету Міністрів додаються:

1) пояснювальна записка (додаток 4), до якої додаються: фінансово-економічні розрахунки, проведені відповідно до пунктів 2 і 3 § 34 цього Регламенту; пропозиції за результатами громадської антикорупційної та/або громадської антидискримінаційної експертизи проекту акта (у разі її проведення); звіт про стратегічну екологічну оцінку, довідки про консультації з органами виконавчої влади та про громадське обговорення, підготовлені відповідно до статей 11-13 Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку» (у разі здійснення стратегічної екологічної оцінки); довідкові та інші інформаційно-аналітичні матеріали, що обґрунтовують необхідність прийняття акта (у разі потреби);

2) довідка про погодження проекту акта (додаток 5);

3) протокол узгодження позицій згідно з додатком 6 (у разі потреби);

3-1) висновки Мінфіну, Мінекономіки та Мінцифри (крім випадків, передбачених абзацами другим - дев`ятим пункту 5 § 33 і § 39 цього Регламенту);

4) висновок Мін`юсту (крім випадків, передбачених абзацами другим - восьмим пункту 1 § 44 цього Регламенту);

4-1) довідка, зазначена у пункті 3 § 35 цього Регламенту (до проектів актів, зазначених у пункті 1 § 35 цього Регламенту);

4-2) висновок Європейської Комісії (у разі наявності);

5) порівняльна таблиця, оформлена згідно з додатком 7 (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів).

До проекту нормативно-правового акта додається висновок Національного агентства з питань запобігання корупції за результатами антикорупційної експертизи (у разі її проведення), крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 3 § 37-2 цього Регламенту.

До проекту регуляторного акта додається аналіз регуляторного впливу.

Отже, чинне законодавство встановлює обов`язок з публікації матеріалів погодження проекту акта Уряду України, оскільки, всупереч твердження відповідача, такі матеріали є «матеріалами до нього» у розумінні пункту 2 параграфу 42 та пункту 1 параграфу 50 Регламенту.

У свою чергу суд апеляційної інстанції зазначає, що, всупереч висновків суду першої інстанції, всі вказані документи, що є обов`язковими додатками до проекта акта, наявні у складі матеріалів проекта Постанови №225.

Щодо твердження позивача про відсутність звіту про стратегічну екологічну оцінку, висновку Європейської Комісії та аналізу регуляторного впливу, колегія суддів зазначає, що, по-перше, за змістом Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку» проект Постанови №225 не належить до документів державного планування, а відтак не потребує стратегічної екологічної оцінки, по-друге, згідно п. 1 довідки Міністерства у справах ветеранів України «Щодо відповідності зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС) проекту постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища» від 21.02.2024 №2713/1.2/8.2-24 проект акта не належить до сфери, правовідносини в якій регулюються правом Європейського Союзу (acquis ЄС), а відтак не потребує висновку Європейської комісії, по-третє, за своїми ознаками Постанова №225 не належить до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, що підтверджується також й змістом пояснювальної записки до проекту Постанови №225, а тому аналіз регуляторного впливу до цього проекту не є обов`язковим додатком.

Колегією суддів враховується, що у рішенні у справі «Дубецька та інші проти України» (заява № 30499/03, пункт 105) Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що ні стаття 8, ні будь-які інші положення Конвенції не гарантують права на охорону природного екологічного середовища як такого. Також жодного питання не виникне, якщо оскаржувана шкода є незначною у порівнянні з небезпекою навколишнього середовища, притаманною життю в кожному сучасному місті. Однак може мати місце небезпідставна скарга за статтею 8 там, де екологічна небезпека досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїм житлом, мати приватне чи сімейне життя. Оцінка такого мінімального рівня є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як інтенсивність та тривалість шкідливого впливу та його фізичний чи психологічний вплив на здоров`я або якість життя особи.

Принципи, які застосовуються до оцінки відповідальності держави за статтею 8 Конвенції в екологічних справах, загалом схожі незалежно від того, чи розглядається справа з точки зору прямого втручання, чи позитивного обов`язку регулювати приватну діяльність (див. рішення у справі «Хеттон та інші проти Сполученого Королівства» (Hatton and Others v. the United Kingdom, заява № 36022/97, пункт 98), та рішення у справі «Фадєєва проти Росії» (Fadeyeva v. Russia, заява № 55723/00).

Крім того, ЄСПЛ звертає увагу, що у справах, що стосуються екологічних питань, державі мають надаватися широкі межі розсуду та можливість вибору між різними способами та засобами дотримання своїх зобов`язань. Основне питання Суду полягає в тому, чи вдалось державі дотримати справедливого балансу між конкуруючими інтересами осіб, що зазнали впливу, та суспільства в цілому (див. рішення у справі «Хеттон та інші проти Сполученого Королівства» (Hatton and Others v. the United Kingdom), заява № 36022/97, пункти 100, 119 та 123).

Аналогічні висновки щодо застосування правових норм викладено в постанові Верховного Суду від 01.09.2022 у справі № 520/16518/2020.

З урахуванням наведеного колегія суддів у цілому погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Постанова №225 прийнята відповідачем необґрунтовано, з порушення процедури, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття нормативно-правового акту, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а відтак підлягає визнанню протиправною та нечинною.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що Київський окружний адміністративний суд правильно вказав на наявність правових підстав для визнання протиправною та нечинною Постанови №225 та, відповідно, обґрунтованість позовних вимог (позаяк правильно вказав на належність земельних ділянок до земель природно-заповідного фонду і порушення процедури прийняття нормативно-правового акта), однак, поряд з цим, обґрунтував свою позицію також посиланням на невідповідність цієї Постанови №225 нормам Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», що не відповідає нормам цього закону, а також помилково встановив належність земельних ділянок до території Смарагдової мережі «Verkhniosulskyi» (code UA 0000051 ), а не «Pruirpinnya and Chernechyi Forest» (code UA0000338 ), та безпідставно зазначив про відсутність погоджувальних документів до Постанови №225, не досліджуючи це питання. Викладене є підставою для зміни оскаржуваного судового рішення у мотивувальній частині.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, проте з інших мотивів.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні у мотивувальній частині, зазначивши, що підставами для задоволення позовних вимог є доводи, викладені у цій постанові Шостого апеляційного адміністративного суду.

Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року - змінити у мотивувальній частині, зазначивши, що підставами для задоволення позовних вимог є доводи, викладені у цій постанові Шостого апеляційного адміністративного суду.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 20 січня 2025 року.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

А.Ю. Кучма