Рішення

від 20.11.2024 по справі 922/2296/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2024м. ХарківСправа № 922/2296/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жельне С.Ч.

при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом ОСОБА_1 , м.Харків до 1.Комунального підприємства "Салтівське трамвайне депо", м.Харкі , 2.Комунального підприємства "Тролейбусне депо №3", м.Харків 3-я особа ,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Публічне акціонерне товариство «Банк Золоті Ворота», м.Харків про стягнення коштів 736 947,56 доларів США, що еквівалентно 29 873 938 грн. за участю представників:

позивача: Святослав Халабурдін (адвокат);

відповідача-1 :Іван Лагутін (адвокат);

відповідача-2: Валентин Луньов

третьої особи: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Салтівське трамвайне депо", Комунального підприємства "Тролейбусне депо №3", в якій просить суд стягнути солідарно з Комунального підприємства «Салтівське трамвайне депо» та Комунального підприємства «Тролейбусне депо №3» на свою користь грошові кошти у сумі 603 974,22 доларів США та 3 % річних у розмірі 132 973,34 доларів США.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що у зв`язку з невиконанням Комунальним підприємством "Салтівське трамвайне депо" зобов`язань по погашенню кредиту згідно договору № 217 на кредитну лінію (невідновлювальну) від «22» листопада 2011 р. з Позивача було списано 04.06.2014 р. за договором застави 217/1 майнових прав від 23.05.2014 та договором застави 217/2 майнових прав від 28.05.2014 суму у розмірі 1 767 000 дол. США,. У подальшому 15.01.2015 між Позивачем та Комунальним підприємством "Салтівське трамвайне депо", як боржником був укладений Договір №15-01/15 про відстрочення грошових зобов`язань та Додаткову угоду№1 від 29.04.2015 до нього,відповідно до умов яких Кредитор зобов`язався надати Боржнику відстрочення зі сплати грошових зобов`язань у сумі еквівалентній на день платежу 1 767 000 доларів США , а Боржник зобов`язався виконати грошові зобов`язання у повному обсязі у встановлений строк (до 27.12.2016 р.). В забезпечення виконання зобов`язань за договором про відстрочення грошових зобов`язань №15/01/2015 від 15.01.2015 з додатковою угодою №1 від 29.04.2016 між Позивачем та Комунальним підприємством «Тролейбусне депо №3» (Відповідач-2) було укладено договір поруки від 29.12.2016. З урахуванням того, що на день складання позовної заяви Комунальне підприємство "Салтівське трамвайне депо" (Відповідач-1) має перед Позивачем заборгованість у розмірі 603 974,22 доларів США, вказана заборгованість та 3% річних у розмірі 132 973,34 доларів США підлягають стягненню у солідарному порядку з Відповідача-1 та Відповідача-2 на користь Позивача.

Ухвалою Господарського суд Харківської області від 08.07.2024 прийнято справу №922/2296/24 до розгляду у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 31.07.2024 об 11:20. Також цією ухвалою залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Публічне акціонерне товариство «Банк Золоті Ворота».

29.07.2024 від Комунального підприємства «Тролейбусне депо №3» (відповідача-2) до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№18992) в якому вказує, що на цей спір не розповсюджується юрисдикція господарського суду, з огляду на що просить закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України. Заявляє про сплив позовної давності до заявлених позивачем вимог. З цього приводу вказує, що оскільки прострочення боржника за Договором №15-01/15 про відстрочення грошових зобов`язань від 15.01.2015 виникло ще 28.12.2016 року, проте як переривання строку позовної давності можливе виключно в межах самої позовної давності, будь-які дії боржника після 28.12.2019 року не можуть переривати такі строки. Враховуючи те, що граничним терміном виконання основного зобов`язання Договором №15-01/15 про відстрочення грошових зобов`язань від 15.01.2015 з урахуванням додаткової угоди №1 є 27.12.2016, позивач з урахуванням положень ст.559 ЦК України мав пред`явити до поручителя вимогу (позов) у строк до 28.06.2017.Наголошує, що п.3.1 Договору поруки передбачає спеціальні умови виконання основного зобов`язання для поручителя, згідно яких останній має можливість виконати його у строк до 31.12.2027р, з урахуванням чого підстав для дострокового стягнення суми немає , а такі вимоги є передчасними. Вважає, що договір поруки може укладатись лише щодо зобов`язання, строк виконання якого на дату укладання договору поруки ще не настав.

Протокольною ухвалою від 31.07.2024 на підставі ч.2 ст.119 ГПК України за ініціативою суду продовжено Комунальному підприємству «Тролейбусне депо №3» процесуальний строк на подання відзиву до суду та відзив на позовну заяву прийнято до розгляду (вх.18992 від 29.07.2024); відкладено підготовче засідання на 04.09.24 о 12 год. 40 хв.

09.08.2024 позивачем до суду надано відповідь на відзив (вх.№20142), в якій вважає безпідставним та необгрунтованим твердження відповідача-2 щодо належності цього спору до цивільної юрисдикції. Зазначає, що Відповідач- 2 до спливу позовної давності вчиняв дії з повернення заборгованості за Договором, в свою чергу Відповідач-1, підписавши Акт звіряння взаємних рахунків на 01.11.2021 визнав заборгованість перед позивачем у розмірі 603974,22 дол.США, а отже з цих підстав строки позовної давності щодо вимог Позивача до Відповідача-1 та Відповідача-2 неодноразово переривалися.

09.08.2024 позивачем до суду також надано клопотання (вх..№20140), в якому просить встановити в порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України нараховування 3 % річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу до моменту повної оплати основного боргу, а також стягнути вказану суму нарахованих процентів з Комунального підприємства «Салтівське трамвайне депо» (код ЄДРПОУ 37766028) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

13.08.2024 від Комунального підприємства «Салтівське трамвайне депо» надійшла заява (вх.20400) , в якій просить застосувати наслідки спливу позовної давності до всіх позовних вимог. З цих підставі вказує, що з огляду на те, що граничний термін виконання основного зобов`язання, який передбачений Договором про відстрочення грошових зобов`язань №15/01/2015 від 15.01.2015р. з урахуванням додаткової угоди №1 від 29.04.2016р. є 27.12.2016, строк позовної давності щодо вимог позивача про стягнення коштів слід обраховувати з 28.12.2016 по 28.12.2019р. Наголошує, що переривання позовної давності можливо виключно в межах самої позовної давності. В період з 28.12.2016 по 28.12.2019 боржник КП «Салтівське трамвайне депо» жодних дій, які можуть свідчити про визнання ним свого боргу не вчиняв. КП «Салтівське трамвайне депо» не є учасником відносин,які склалися між ОСОБА_1 та КП «Тролейбусне депо №3», свою згоду на виконання з боку поручителя зобов`язань не надавало та не уповноважувало Відповідача-2 здійснювати відповідні платежі. Вважає, що відсутні підстави для стягнення 3% річних здійснених на основне зобов`язання, позовна давність щодо якого спливла. Додатково вказує, що таке стягнення в будь-якому разі має бути обмежено останніми 3 роками, які передували подачу позову.

15.08.2024 позивачем подані до суду пояснення щодо заяви КП «Салтівське трамвайне депо» про застосування наслідків спливу позовної давності (вх.№20556) в яких вважає твердження у заяві щодо спливу позовної давності необґрунтованими та безпідставними , оскільки в цьому випадку сплата коштів за зобов`язаннями боржника за Договором про відстрочення грошових зобов`язань №15/01/2015 від 15.01.2015р. здійснювалась поручителем за наявності волі самого боржника.

16.08.2024 Комунальним підприємством «Тролейбусне депо №3» подані заперечення на відповідь на відзив (вх.№20650) в яких зазначає, КП «Салтівське трамвайне депо» взагалі не є стороною договору поруки. Виконання КП «Тролейбусне депо №3» перед ОСОБА_1 своїх власних господарських зобов`язань за договором поруки не є діями щодо визнання боргу КП «Салтівське трамвайне депо» та не можуть переривати строк позовної давності за зобов`язаннями боржника. Вважає, що лише дії вчинені безпосередньо КП «Салтівське трамвайне депо» в період з 28.12.2016 по 28.12.2019 можуть розглядатися як такі, що переривають строк позовної давності. Вважає, що не пред`явлення вимоги Позивачем до поручителя протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання, а саме у період з 28.12.2016р. по 28.06.2017 має наслідок припинення поруки.

Протокольною ухвалою від 04.09.2024 на підставі ч.3 ст.177 ГПК України продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; на підставі п.3 ч.2 ст.183 ГПК України відкладено підготовче засідання на 09.10.2024 о 09:45.

04.09.2024 позивачем надано заяву (вх.№22115), в якій просить суд долучити до матеріалів справи копії банківської виписки по рахунку за період з 26.05.2017 по 27.08.2024 та довідку по рахунку ОСОБА_1 з 26.12.2016 по 26.05.2017.,які були отримані лише у відповідь на адвокатський запит.

Протокольною ухвалою від 09.10.2024 на підставі ч.1 ст.119 ГПК України поновлено позивачу строк на подання доказів, які долучені до заяви (вх.№22115 від 04.09.2024); закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.10.2024 об 11:30.

Внаслідок ворожого обстрілу о 21:00 28 жовтня 2024 року було пошкоджено будівлю Держпрому та приміщення, в яких знаходиться Господарський суд Харківської області. У зв`язку з вказаними подіями, судове засідання призначене на 30.10.2024 об 11:30 не відбулось.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.11.2024 сторін в порядку ст. 120-121 ГПК України повідомлено про призначення судового засідання у справі на 20.11.2024 о 10:00.

У судовому засіданні 20.11.2024 представник позивача наполягав на задоволенні позову.

Представники Відповідачів 2,3 просили суд відмовити в задоволенні позову та застосувати до позовних вимог строки позовної давності.

Третя особа у судове засідання свого уповноваженого представника не направила, хоча належним чином повідомлена про розгляд даної справи.

Оскільки неявка на судове засідання представника третьої особи не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за його відсутності, за наявними в матеріалах справи документами, як це передбаченост. 202 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив таке.

Щодо клопотання Відповідача-2 про закриття провадження на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України.

Так, Відповідач-2 у поданому до суду відзиві стверджує, що вказана справа відноситься до цивільної юрисдикції.

Частиною 1 ст.20 ГПК України передбачено, що до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

У постанові від 19 березня 2019 року в справі № 904/2530/18 Велика Палата Верховного суду виклала правову позицію, відповідно до якої до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18). Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Судом встановлено, що Договором про відстрочення грошових зобов`язань №15-01/15 від 15.01.2015 сторонами встановлено спосіб виконання зобов`язання, яке виникло на підставі правочинів (договір застави 217/1 майнових прав від 23.05.2014 та договір застави 217/2 майнових прав від 28.05.2014), укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи (договору № 217 на кредитну лінію (невідновлювальну) від «22» листопада 2011 р.).

Таким чином, спір виник з правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи, а отже спір має розглядатися в порядку господарського судочинства. Вказане також підтверджується наведеними в ухвалі Московського районного суду м.Харкова від 06.05.2024 у справі №643/4331/24 висновками.

Враховуючи вищевказане,суд відхиляє клопотання Відповідача-2 про закриття провадження на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України з огляду на його необґрунтованість.

Як вбачається з матеріалів справи, між Комунальним підприємством «Салтівське трамвайне депо» (надалі -Відповідач-1, Позичальник) та Публічним акціонерним товариством «Банк Золоті Ворота» (надалі Банк, третя особа) було укладено договір на кредитну лінію (невідновлювальну) №217 від 22 листопада 2011 р., відповідно до якого у період з 22 листопада 2011 р. по 19 листопада 2012 р. Банк за наявності вільних кредитних ресурсів зобов`язався надати Позичальникові кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 17 000 000 грн. (ліміт) без додаткових спеціальних переговорів, а Позичальник зобов`язався повернути кредит у строк не пізніше 19 листопада 2012 р. та сплатити проценти за користування ним за ставкою 22,5% річних на визначених Договором умовах.

Відповідно до Договору про зміни №6 від 23 травня 2014 р. до договору на кредитну лінію (невідновлювальну) №217 від 22 листопада 2011 р., сторони внесли зміни до договору на кредитну лінію (невідновлювальну) №217, шляхом викладення п. 1.1 Договору в наступній редакції: «У період з 15 листопада 2013 р. по 14 листопада 2014 р. Банк за наявності вільних кредитних ресурсів зобов`язується надати Позичальникові кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 1 780 000 дол.США без додаткових спеціальних переговорів, а Позичальник зобов`язується повернути кредит за наступним графіком: період: 15.11.2013 03.06.2014 - залишок максимально допустимої заборгованості за кредитом (ліміт): 1 780 000 доларів США; період: 04.06.2014 04.11.2014 - залишок максимально допустимої заборгованості за кредитом (ліміт): 13 000 доларів США; у строк не пізніше 14 листопада 2014 р. та сплачувати проценти за користування ним за ставкою 14,5 % річних на визначених Договором умовах.

23 травня 2014 р. між ОСОБА_1 (надалі- позивач, заставодавець) та Публічним акціонерним товариством «Банк Золоті Ворота» (заставодержатель) було укладено договір застави майнових прав №217/1, відповідно до якого у забезпечення виконання всіх вимог Заставодержателя до КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА «САЛТІВСЬКЕ ТРАМВАЙНЕ ДЕПО», далі за текстом - Боржник, за договором № 217 на кредитну лінію (невідновлювальну) від «22» листопада 2011 р., та всіма додатковими угодами до нього (додатковими угодами, що виникнуть у майбутньому щодо змін умов основного зобов`язання - збільшення, зменшення відсоткової ставки, строку дії основного зобов`язання, зменшення, збільшення розміру кредиту тощо), далі за текстом - Кредитний договір, а саме: повернення кредиту у розмірі 1 780 000 дол. США у строк «14» листопада 2014 р., сплати відсотків за користування кредитом по ставці 14,5 % річних в порядку згідно з умовами Кредитного договору, неустойки та інших можливих витрат Заставодержателя, пов`язаних з невиконанням або неналежним виконанням Боржником зобов`язань за Кредитним договором. Заставодавець передає у заставу Заставодержателю належні йому майнові права за договором No 1963 ДВ1 строкового валютного банківського вкладу (депозиту) від 25.03.2014, далі за текстом - Депозитний договір, а саме: право вимоги Заставодавця до Заставодержателя щодо повернення 163 000 дол. США на умовах Депозитного договору.

Договором про зміни №1 від 27 травня 2014 р. до договору застави майнових прав №217/1, сторони внесли зміни до договору застави майнових прав, шляхом викладення п.1.1 Договору в наступній редакції: «у забезпечення виконання всіх вимог Заставодержателя до КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА «САЛТІВСЬКЕ ТРАМВАЙНЕ ДЕПО», далі за текстом - Боржник, за договором № 217 на кредитну лінію (невідновлювальну) від «22» листопада 2011 р., та всіма додатковими угодами до нього (додатковими угодами, що виникнуть у майбутньому щодо змін умов основного зобов`язання - збільшення, зменшення відсоткової ставки, строку дії основного зобов`язання, зменшення, збільшення розміру кредиту тощо), далі за текстом - Кредитний договір, а саме: повернення кредиту у розмірі 1 780 000 дол. США у строк «14» листопада 2014 р., сплати відсотків за користування кредитом по ставці 14,5 % річних в порядку згідно з умовами Кредитного договору, неустойки та інших можливих витрат Заставодержателя, пов`язаних з невиконанням або неналежним виконанням Боржником зобов`язань за Кредитним договором, Заставодавець передає у заставу Заставодержателю належні йому майнові права за договором No 1963 ДВ1 строкового валютного банківського вкладу (депозиту) від 25.03.2014, далі за текстом - Депозитний договір, а саме: право вимоги Заставодавця до Заставодержателя щодо повернення 1 687 000 дол. США на умовах Депозитного договору.

28 травня 2014 р. між ОСОБА_1 (позивач,заставодавець) та Публічним акціонерним товариством «Банк Золоті Ворота» (заставодержатель) було укладено договір застави майнових прав №217/2, відповідно до якого у забезпечення виконання всіх вимог Заставодержателя до КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА «САЛТІВСЬКЕ ТРАМВАЙНЕ ДЕПО», далі за текстом - Боржник, за договором № 217 на кредитну лінію (невідновлювальну) від «22» листопада 2011 р., та всіма додатковими угодами до нього (додатковими угодами, що виникнуть у майбутньому щодо змін умов основного зобов`язання - збільшення, зменшення відсоткової ставки, строку дії основного зобов`язання, зменшення, збільшення розміру кредиту тощо), далі за текстом - Кредитний договір, а саме: повернення кредиту у розмірі 1 780 000 дол. США у строк «14» листопада 2014 р., сплати відсотків за користування кредитом по ставці 14,5 % річних в порядку згідно з умовами Кредитного договору, неустойки та інших можливих витрат Заставодержателя, пов`язаних з невиконанням або неналежним виконанням Боржником зобов`язань за Кредитним договором, Заставодавець передає у заставу Заставодержателю належні йому майнові права за договором No 1962 ДВ1 строкового валютного банківського вкладу (депозиту) від 24.03.2014, далі за текстом - Депозитний договір, а саме: право вимоги Заставодавця до Заставодержателя щодо повернення 80 000 дол. США на умовах Депозитного договору.

ПАТ «Банк Золоті Ворота» листом №2856 від 12.06.2014 повідомив ОСОБА_1 , що у зв`язку з невиконанням КП «САЛТІВСЬКЕ ТРАМВАЙНЕ ДЕПО» зобов`язань по погашенню кредиту згідно договору № 217 на кредитну лінію (невідновлювальну) від «22» листопада 2011 р., було списано 04.06.2014р: за договором застави 217/1 майнових прав від 23.05.2014 та договором застави 217/2 майнових прав від 28.05.2014, укладеним між АТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" та ОСОБА_1 , суму у розмірі 1 767 000 дол. США, в рахунок погашення простроченого кредиту КП «САЛТІВСЬКЕ ТРАМВАЙНЕ ДЕПО».

Списання коштів підтверджується виписками по особовому рахунку за період з 04.06.2014 по 04.06.2014 від 13.06.2014.

27.08.2014 Позивач звернувся до Відповідача-1 з вимогою №27-8/14 про відшкодування збитків у розмірі 1 767 000 доларів США, що на день звернення з вимогою за офіційним курсом гривні до долару встановленому Національним банком України дорівнювало 24 545 351,06 гривень.

У подальшому 15.01.2015 між ОСОБА_1 (Позивачем, Кредитором за договором) та Комунальним підприємством «Салтівське трамвайне депо» (Відповідачем-1, Боржником за договором) було укладено договір №15-01/15 про відстрочення грошових зобов`язань, відповідно до умова якого Кредитор зобов`язався надати Боржнику відстрочення зі сплати грошових зобов`язань у сумі еквівалентній на день платежу 1 767 000 доларів США строком до 30.04.2015 р., а Боржник зобов`язався виконати грошові зобов`язання у повному обсязі у встановлений строк. (п.1.1 Договору).

У п.1.2 Договору сторони визначили, що під грошовими зобов`язаннями у розмірі 1767000,00 доларів США Сторони розуміють зобов`язання Боржника по відношенню збитків, спричинених Кредитору:

1)Зверненням стягнення на нележні Кредитору майнові права за договором №1963ДВ1 строкового валютного банківського вкладу (депозиту) від 25.03.2014 р. відповідно до умов договору застави майнових прав №217/1 від 23.05.2014р. зі змінами між ПАТ «Банк Золоті Ворота» та ОСОБА_1 у розмірі 1687000,00 доларів США (один мільйон шістсот вісімдесят сім тисяч доларів США);

2) Зверненням стягнення на належні Кредитору майнові права за договором №1962ДВ1 строкового валютного банківського вкладу (депозиту) від 24.03.2014 р. відповідно до умов договору застави майнових прав №217/2 від 28.05.2014р. між ПАТ Золоті Ворота» та ОСОБА_1 у розмірі 80000,00 доларів США (вісімдесят тисяч доларів США);

що на моменту звернення за офіційним курсом гривні по відношенню до долару США, встановленим Національним Банком України, становило 20909453,47 гривень.

Згідно п.1.3 Договору відстрочена сума грошових зобов`язань сплачується Боржником у національній валюті України на розрахунковий рахунок Кредитора, вказаний у розділі 7 даного Договору, та визначається по офіційному курсу гривні по відношенню до долару США, встановленому Національним Банком України на день платежу (сплати боргу).

Відповідно до додаткової угоди №1 від 29 квітня 2015 р. до договору про відстрочення грошових зобов`язань №15-01/15 від 15 січня 2015 р., сторони внесли зміни до пункту 1.1 Розділу 1 «Предмет та умови договору» договору про відстрочення грошових зобов`язань №15-01/15 від 15 січня 2015 р. і виклали його в наступній редакції «1.1. Кредитор зобов`язується надати Боржнику відстрочення зі сплати грошових зобов`язань у сумі еквівалентній на день платежу 1 767 000 доларів США строком до 27.12.2016 р., а Боржник зобов`язується виконати грошові зобов`язання у повному обсязі у встановлений строк.

Кірм цього, 29 грудня 2016 р. між ОСОБА_1 та Комунальним підприємством «Тролейбусне депо №3» (Відповідач-2, поручитель за договором поруки) було укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за належне виконання КП «Салтівське трамвайне депо» (боржник) обов`язку щодо сплати кредиторові визначеної у п. 1.3 Договору грошової суми. (п.1.1 Договору поруки)

Зобов`язання, яке забезпечується Договором - договір про відстрочення грошових зобов`язань №15/01/2015 від 15.01.2015 з додатковою угодою №1 від 29.04.2016 (п.1.2 договору поруки).

Пунтком 2.1 Договору поруки встановлено солідарну відповідальність Боржника та Поручителя перед Кредитором за належне виконання грошового зобов`язання.

Згідно п.1.3 Договору поруки предмет основного договору відстрочення грошових зобов`язань у сумі еквівалентній на день платежу 1 767 000 доларів США строком до 27.12.2016 р.

У позові позивач стверджує , що станом на час звернення з цим позовом до суду Відповідача-1 має несплачену заборгованість за Договором про відстрочення грошових зобов`язань №15-01/15 від 15 січня 2015 р. у розмірі 603 974,22 дол. США, яка підлягає стягненню з Відповідачів у солідарному порядку. У зв`язку із простроченням грошового зобов`язання за Договором, позивачем на підставі ст.625 ЦК України заявлено до солідарного стягнення з відповідачів також 3 % річних у розмірі 132 973,34 доларів США.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист цивільного права у разі його порушення шляхом звернення до суду в установленому законом порядку.

У відповідності до статті 175 Господарського Кодексу України (надалі ГК України), майнові зобов`язання які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Стаття 526 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) встановлює, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За ч.1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 525 та 651 чинного ЦК України встановлюють, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зміна або розірвання договору допускаються лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

В будь-якому випадку, статтею 615 ЦК України вказує на те, що одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК Українипередбачено, що договір с обов`язковим для виконання сторонами.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст. 612ГК України).

У відповідності зст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручительвідповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Списання з Позивача, як заставодавця за договором застави 217/1 майнових прав від 23.05.2014 та договором застави 217/2 майнових прав від 28.05.2014 Банком (третя особа) коштів у розмірі 1 767 000 дол. США у зв`язку з невиконанням КП «САЛТІВСЬКЕ ТРАМВАЙНЕ ДЕПО» зобов`язань по погашенню кредиту згідно договору № 217 на кредитну лінію (невідновлювальну) від «22» листопада 2011 р підтверджується виписками по особовому рахунку за період з 04.06.2014 по 04.06.2014 від 13.06.2014, а також діями самих сторін, а саме- укладенням між ними договору про відстрочення грошових зобов`язань №15/01/2015 від 15.01.2015 щодо відстрочення сплати заборгованості 1767000,00 дол.США у зв`язку із зверненням стягнення на належні Позивачу кошти та Договору поруки від 29.12.2016 в забезпечення його виконання.

Всупереч умовам договору про відстрочення грошових зобов`язань №15/01/2015 від 15.01.2015 Відповідач 1 не здійснив погашення суми заборгованості у строк, передбачений п.1.1 Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 29.04.2015) , внаслідок чого заборгованість останнього складає 603 974,22 доларів США .

Відповідачі наявність заборгованості за Договором про відстрочення грошових зобов`язань №15-01/15 від 15 січня 2015 р. у розмірі 603 974,22 доларів США не спростовують, доказів повної оплати боргу до суду не надали.

Актом звіряння взаємних розрахунків 01.11.2021, який підписаний з боку Відповідача 1 підтверджено наявність боргу у розмірі 603 974,22 доларів США .

Враховуючи те, що строк сплати грошового зобов`язання є таким, що настав (27.12.2016р.), вказане свідчить про обґрунтованість позовних вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 603 974,22 доларів США.

Однак, під час розгляду справи сторонами (першим, другим відповідачем) було заявлено про застосування строків позовної давності.

Відповідно до приписівстатті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу Україниунормовано, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. (ч.1ст.258 Цивільного кодексу України).

З пояснень позивача слідує, що Відповідач 2 (поручитель) на виконання зобов`язань за Договором поруки від 29.12.2016 року виконував грошові зобов`язання у період з 29.12.2016 по 09.06.2021. Позивачем та Відповідачем 1 складено та підписано Акт звіряння взаємних розрахунків на 01.11.2021, за яким Відповідач 1 визнав заборгованість перед Позивачем у розмірі 603 974,22 доларів США. З урахуванням вказаного, позивач вважає, що перебіг строку щодо вимог Позивача до Відповідача 1 та Відповідача 2 неодноразово переривався до спливу позовної давності та розпочався заново з 01.11.2021.

Обґрунтовуючи необхідність застосування до позовних вимог позовної давності Відповідачі вказують на те, що КП «Тролейбусне депо № 3» не є боржником за зобов`язаннями, які виникли на підставі договору кредиту між Банком та КП «Салтівське трамвайне депо», договорів застави між Банком та ОСОБА_1 , договору про відстрочення виконання зобов`язань КП «Салтівське трамвайне депо» та ОСОБА_1 КП «Салтівське трамвайне депо» останній платіж на виконання своїх зобов`язань здійснило 24.06.2016 р. та не уповноважувало КП «Тролейбусне депо № 3» у подальшому здійснювати платежі на виконання зобов`язань, що виникли у КП «Салтівське трамвайне депо» перед позивачем. В період з 28.12.2016 по 28.12.2019 р. боржник КП «Салтівське трамвайне депо» жодних дій, які можуть свідчити про визнання ним свого боргу не вчиняв. Зобов`язання КП «Тролейбусне депо № 3» перед ОСОБА_1 ґрунтувалися виключно на договорі поруки 29.12.2016 р. і відповідно дії КП «Тролейбусне депо № 3» були спрямовані на виконання власних господарських зобов`язань. З огляду на викладене дії КП «Тролейбусне депо № 3» щодо виконання своїх власних господарських зобов`язань за договором поруки не є діями щодо визнання боргу КП «Салтівське трамвайне депо» та відповідно не можуть переривати строки позовної давності за зобов`язаннями Відповідача-1.

У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22.03.2017 р. у справі № 761/12553/15-ц викладено наступну правову позицію:

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами починається стосовно кожної окремої частини.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності (п. 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»)

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2018 у справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок щодо застосування частини першої статті 264 ЦК України, згідно з яким з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згоду чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта.

Судом встановлено та не заперечується самим позивачем , що платежі в межах договору про відстрочення грошових зобов`язань №15/01/2015 від 15.01.2015 у період з 29.12.2016 по 09.06.2021 здійснювались Відповідачем-2,як поручителем за Договором поруки 29.12.2016.

Будь-яких активних дій з оплати боргу з боку самого боржника (відповідача-1) після 24.06.2016 матеріали справи не містять.

Перебіг позовної давності може перериватися лиже в межах строку давності, а не після його спливу (Правова позиція Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі №6-3030ц16).

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності. (п. 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

У пункті 1.1 Договору відстрочення грошових зобов`язань №15/01/2015 від 15.01.2015 (в редакції додаткової угоди №1 від 29.04.2015) сторони встановили граничний термін виконання основного зобов`язання - 27.12.2016 р.

Таким чином, прострочення оплати за цим Договором виникло з 28.12.2016.

Оскільки термін повернення заборгованості згідно із договором був встановлений 27.12.2016р., відповідно, позовна давність за вимогами про стягнення заборгованості сплинула 28.12.2019 року. Водночас, позивач звернувся із позовом до суду лише у 2024 році, тобто поза межами позовної давності. А обставини, з якими позивач пов`язує переривання позовної давності (визнання боргу Відповідачем 1 шляхом підписання Акту звіряння взаємних розрахунків на 01.11.2021) виникли вже після її спливу.

Відповідна правова позиція також викладена у постнові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.10.2022 у справі№ 752/10864/19.

Таким чином, обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності судом не встановлено.

Відповідно до ч.3 та ч.4ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Стаття 266 ЦК України встановлює наслідки дії строку позовної давності стосовно додаткових вимог. Після закінчення строку позовної давності на головну вимогу автоматично вважається, що він закінчився і на додаткову вимогу. До головних вимог належить захист права, що існувало до його порушення, а додатковими є вимоги, що виникають з відносин, якими згідно із законом або договором забезпечується головна вимога. До них, зокрема можна віднести: вимогу про сплату неустойки (штрафу, пені), вимоги, що виникають із застави, поруки, гарантії та інших засобів забезпечення виконання зобовґязань, що передбачаються у ЦК.

З огляду на наведене, у задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення з Відповідача 1 та Відповідача 2 грошових коштів у сумі 603 974,22 доларів США слід відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Оскільки судом встановлено пропущення строків позовної давності за основною вимогою, з цих підставі не підлягають задоволенню і похідні вимоги від неї про солідарне стягнення з Відповідачів 3 % річних у розмірі 132 973,34 доларів США.

Відповідно до частин 3, 4статті 13 ГПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах.

Відповідно достатті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно достатті 73 ГПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 79 ГПК Українипередбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно достатті 86 ГПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

З приводу інших аргументів, доводів та міркувань сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункту 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

З огляду на викладене, а також встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннямист. 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про відмову у задоволенні позову покладає витрати по сплаті судового збору на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями1,4,12,20, 73,74,76-79,86,123,129,236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно дост. 256 Господарського процесуального кодексу Українина рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "28" листопада 2024 р.

СуддяС.Ч. Жельне