Ухвала

від 27.11.2024 по справі 916/668/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 916/668/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.

перевіривши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2024

та на рішення господарського суду Одеської області від 30.05.2024

у справі № 916/668/24

за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Південної філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту Південний)

до відповідача: Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні

про стягнення 59 553,91 грн.

В С Т А Н О В И В:

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 23.11.2024 надійшла касаційна скарга Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 та на рішення господарського суду Одеської області від 30.05.2024 у справі № 916/668/24.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2024 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Случ О.В., Волковицька Н.О.

Перевіривши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" , Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках ? на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятистам розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, передбачених підпунктами "а"?"г" цієї норми.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом ч. 7 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

У позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку (п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України).

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 установлено у розмірі 3 028 грн.

Предметом позову у даній справі є стягнення 59 553,91. ( що загалом менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час подання позову у 2024 році (3 028 грн х 100 = 302 800 грн), отже справа № 916/688/24 є малозначною.

Як вбачається з ухвали Господарського суду Одеської області від 23.02.2024 про відкриття провадження у справі № 916/668/24 (текст розміщено у Єдиному державному реєстрі судових рішень), суд встановив, що приймаючи до уваги малозначність справи, обсяг та характер доказів у справі, а також враховуючи, що дана справа не відноситься до категорії справ, визначених ч.4 ст. 247 ГПК України, суд вважає необхідним розглядати справу №916/668/24 у порядку спрощеного позовного провадження.

В ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 про відкриття апеляційного провадження у цій справі (текст розміщено у Єдиному державному реєстрі судових рішень) суд апеляційної інстанції на підставі п. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України вирішив здійснювати перегляд оскаржуваного рішення без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Водночас у п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України передбачено випадки наявності підстав для перегляду в касаційному порядку судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятистам розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

У поданій касаційній скарзі, заявник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для правозастосовчої практики, а також справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника.

На думку скаржника, виключною правовою проблемою є відсутність єдності практики стосовно процедури відшкодування витрат понесених у зв`язку із забезпеченням переданих орендарям приміщень комунальними послугами та послугами з утримання орендованого нерухомого державного майна, формування доказової бази, єдиного підходу до оцінки доказів та застосування судами чинного законодавства щодо стягнення заборгованості за отримані орендарями послуги.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Проаналізувавши наведене, Суд дійшов висновку, що такі доводи не дають підстав вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки ці доводи зводяться до незгоди скаржника з оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції, ухваленою не на його користь, та власного тлумачення встановлених судами обставин справи та застосованих до регулювання спірних правовідносин правових норм.

Належних обґрунтувань про те, що ця справа має виняткове значення для скаржника та становить значний суспільний інтерес заявником також не наведено, крім посилань на те, що позивач є одним з найбільших державних підприємств, що має стратегічне значення для економіки та безпеки України та забезпечує ефективне використання державного майна шляхом вживання заходів щодо відшкодування орендарями понесених витрат на оплату комунальних послуг з метою недопущення фінансових втрат державного підприємства.

Отже, доводи заявника щодо настання для нього негативних наслідків, як на підставу касаційного оскарження судового рішення у цій справі, є безпідставним, оскільки діючим законодавством, у тому числі процесуальним, передбачено право кожної особи на захист своїх прав та інтересів у суді, у разі їх порушення, невизнання або оспорювання, з подальшим розподілом понесених судових витрат.

При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст рішення, ухваленого судом попередньої інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними.

Незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для заявника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (п. 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28.05.1985 у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства").

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (заява № 21920/93) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Ураховуючи викладене та з огляду на те, що з матеріалів касаційної скарги не вбачається, а скаржником не обґрунтовано випадків, зазначених у пп. "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 та на та на рішення господарського суду Одеської області від 30.05.2024 у справі № 916/668/24 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 та на та на рішення господарського суду Одеської області від 30.05.2024 у справі № 916/668/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.